Розвиток мотивів спілкування дітей дошкільного віку з однолітками
Л.С.Виготський писав, що дитина опирається на відрив від речей і діє з їх значеннями, але невідривно від іншої реальної речі і іншої дії. Це і є перехідний характер гри, який робить її проміжною ланкою між чисто ситуаційною пов’язаністю раннього дитинства і мисленням, відірваним від реальної ситуації.
Характерно, що в молодшому дошкільному віці, коли у дітей практично не зустрічаються позаситуативні висловлювання в інших категоріях, всередині рольової гри вони нерідко розмовляють про речі і явища, не пред’явлених у ситуації їх взаємодій. Д.Б.Ельконін вказував, що у грі дошкільників виникає занадто багатий мовний зв’язок, повідомляючи сенс кожній окремій дії. Дитина не тільки жестикулює, але і сама пояснює свою гру іншому.
Від 4 до 5 років спілкування однолітків налаштовано на їх практичну ігрову діяльність із важкістю віддалено від неї. У цьому віці діти не вступають у «чисте спілкування». При відсутності іграшок вони починають грати з будь-якими предметами, які знаходяться в полі зору (черевички перевертаються у машинки, крісла стають кіньми). Спеціально організовані завдання, які предполагають мовне спілкування дітей (скласти спільну розповідь за картинкою), не приймаються дітьми – вони люблять перекладу вати картинки, грають з ними.
В ситуаціях з іграшками діти організовували спільну гру, в якій проходила інтенсивна взаємодія. Більшість контактів однолітків втілювалося з приводу конкретних дій у грі. Як показують спостереження, діти розмовляли один з одним тільки тоді, коли вони щось робили чи пробували управляти діями партнера.
Таким чином, від 3 до 5 років спілкування однолітків налаштовано в ігрову діяльність, а практичні дії і супроводжуючі їх ситуативно-ділові висловлювання можна розглядати як своєрідний комплексний засіб спілкування.
В старшому дошкільному віці (5, 5-7 років) виникають і інтенсивно розвиваються мовні контакти дітей, не налаштовані на спільну ігрову діяльність. В цей період стає можливим «чисте спілкування» не залежно від предметів і предметних дій: діти розмовляють про життєві ситуації, про свої захоплення і т.д. Зростає відносна кількість позаситуативних висловлювань дітей. Взаємодія з предметами у старших дошкільників нерідко супроводжується своєрідними паузами у грі. Коли діти, відволікаючись від конкретних дій, починають розмовляти на досить інші теми. Граючи «у лікаря і хворого» хлопчик 6 років став розповідати своєму партнеру про те, що він хоче бути лікарем і лікувати звірів, а його партнер повідомив, що бачить себе космонавтом чи пілотом. Після такої розмови діти знову повертаються до спільної гри.
Для старших дошкільників характерно виділення спілкування із ігрової, предметно-практичної діяльності. Епізоди «чистого спілкування» все частіше розвивають ігрову співпрацю і переносять центр взаємодій у сферу особистих контактів дітей. Мова автоматизується від предметних дій і стає позаситуальною. З’являється можливість мовного спілкування без глядацького контакту і підтримки на предметні дії. Цікаво, що до кінця шкільного віку знижується відносна роль експресивно-мімічних засобів спілкування. Головним і ведучим засобом комунікації дітей є мова, яка в найбільшій мірі втілює специфіку людського спілкування.
Спілкуючись діти використовують всі ті засоби, якими оволоділи, контактуючи з дорослими. В 2-3 роки вони широко застосовують виразні жести, пози, міміку. Емоційна яскравість взаємодій малят надає ведуче значення експресивно-мімічним засобами комунікації. Емоційні експресії у сфері спілкування з однолітками відрізняються підвищеною силою, нерідко вони просто надмірні. Інтенсивність експресій відображає глибину переживань дітей, спільну розкутість їх стану і взаємного впливу, чимале місце займають і предметно-діючі операції, особливо у дітей зі слаборозвинутою мовою. Мова мало пред’явлена у контактах 2-3 – річних дітей і вже помітна у дітей 3-4 років (5 і 75 % співвідносно). Частіш за все мова дітей супроводжується жестами, мімікою, зберігаючи високий ступінь ситуативності що загалом співпадає із суттю першої форми спілкування однолітків (ситуативною за характером). Діти 2-4 років не здатні домовитись один з одним. Дві дитини, вхопившись в один предмет, тягнуть його кожний до себе, але не бачачи і не чуючи при цьому партнера.
В рамках генетично першої форми спілкування дошкільників між собою виділяються два періоди: 2-3 і 3-4 роки. Едсена по своїм основам (вміст потреби, ведучі мотиви і т.д.) форма спілкування виступає ніби в двох образах: в поточному і кінцевому періодах свого розвитку. Більш безпосередня спочатку, вона втрачає цю особливість по мірі залучення предметів у взаємодію дітей і розвитку їх мови. Взаємодія дітей від 2 до 4 років має потребу в постійній і точній корекції дорослих.
Сама рання генетична форма спілкування дітей з однолітками (емоційно-практична) не повторює жодну із форм сфери спілкування дошкільників з дорослими. Дитина бере участь у цьому, володіючи багатьма засобами, засвоєними нею в контактах з дорослими, але шукає вона особливе, те, що може отримати тільки від однолітків. Однак було б помилкою недооцінювати спілкування дітей один з одним. З однолітками дитина почуває і веде себе вільно і на рівних, отримуючи можливість скласти уяву про свої особливості і недоліки шляхом співвідношення з близькими їй по розуму. Звідси дитяча увага і зацікавленість до однолітка. Але ще вільніше притягує готовність ровесника налаштуватись на забави, де він пробує на всі лади свої сили, можливість виразити свою думку про здібності дитини.
Особливості першої форми спілкування з однолітком сприяє розгортанню ініціативи дітей: вони сприяють різкому розгортанню діапазону емоцій малюка – і добрих і не добрих – за рахунок налаштування самих яскравих, крайніх експресій. Звернення цього роду допомагає становленню самосвідомості малюка і формуванню його особистості.
Ситуативно-ділова форма спілкування дітей з однолітками (4-6 років) найбільш типова для дошкільного дитинства. Приблизно в 4 роки у дітей, відвідуючих денні групи дитячого садка, одноліток за своєю симпатичністю починає переганяти дорослого і стає переважаючим партнером. Роль спілкування з однолітками у дітей старших 4 років помітно збільшується серед всіх інших видів активності дитини.
Контактуючи з однолітками в рамках другої генетичної форми спілкування дошкільники мають цілеспрямованість налагодити між собою ділову співпрацю. Ця спрямованість і складає головний зміст їх комунікативних потреб. При ситуативно-діловому спілкуванні дошкільники зайняті спільною справою, вони тісно кооперовані, і хоча щось кожний і виконує індивідуально, діти все ж стараються погоджувати дії для досягнення єдиної мети. Ці контакти ми назвали співпрацею.
Потреба в ігровій співпраці опредмечується в ділових мотивах спілкування дітей. Всі головні мотиви для звернення один до одного виникають у дітей у процесі їх занять: ігри, виконання побутової праці і т.д.
Питання, відповіді, пояснення, іронічні виклики, насмішки свідчать про увагу дошкільників до вміння і дії товаришів в ще більш у їх бажанні привернути до себе увагу.
Ділові якості самої дитини і його товаришів, які є причиною їх звернення один до одного, відрізняються неабиякою ситуативністю. «Зараз і тут» – от що приймає за розрахунок дитина. Вона чутливо вловлює у їх поглядах і міміці ознаки відношення до себе, не намагаючись добряче вдивитись в самих партнерів. Це досягає максимальної ясності і бере форму специфічного феномену «невидимого дзеркала». Але ця невидимість в дошкільному віці дуже особлива – вона співвідноситься з ревнивою і пристрасною зацікавленістю до всього, що той робить. На 5-му році життя діти постійно запитують про успіхи своїх товаришів; дають поради; просять приховати від однолітків свої промахи і невдачі.
Зазвичай дошкільникам притаманна особлива манера поведінки. Її інколи називають змаганням чи схильністю до конкуренції. Для спілкування між собою дошкільники використовують всі три категорії засобів: виразні, образотворчі і знакові. Розмовляють діти між собою багато, приблизно в півтора рази більше, ніж з дорослим, але мова їх все ще ситуативна.
Б.Спок повідомляє, що діти 2-х років хоча і не грають разом, але полюбляють спостерігати за іграми один одного і «просто бути неподалік». Якщо ж вони грають колективно, то обходяться «без усяких церемоній» і лише після 3-х років навчаються «рахуватись один з одним». В.С.Мухіна також повідомляє про інтерес дітей раннього віку до ігор один з одним і бачить в цьому основу для подальшого зближення малюків. Вона також стверджує, що вже до середини другого року дитина «почуває симпатію до інших дітей – співчуває, допомагає їм, інколи чимось ділиться, зустрічає їх несміливою усмішкою». У Я.Л.Коломінського (1976) є аналогічні вказівки на переважно емоційний характер зв’язків між маленькими дітьми навіть і пізніше, в дошкільному віці.
Після 3 років взаємодія дітей різко змінюється: вона інтенсифікується, з’являється ініційованість спілкування (В.М.Мухіна, 1975); дошкільнята граються не тільки близько, але і разом; виявляється потреба дітей один в одному («мне надо ребенок» – Е.А.Аркін, 1968); дитина перестає безцеремонно ображати інших дітей, частіше ділиться з ними, отримує задоволення від спілкування з ними (Б.Спок, 1971). Ймовірно, перед ними той період дитинства, коли вже не приходиться бути невпевненим в істинній комунікативній діяльності дітей.
Контакти дитини з однолітками зазвичай починають вивчати тільки з двох-трьохрічного віку. Л.Н.Галігузова (1983), вивчаючи становлення потреби в спілкуванні з однолітками у дітей раннього віку, прийшла до висновку, що ця потреба займає на другому віковому етапі загалом скромне місце в ряді інших. Ця потреба уступає прагненню дитини до предметного маніпулювання і спілкування з дорослими. Але на думку Я.Л.Коломінського (1976) і Т.А.Репіної (1978), в дошкільному дитинстві ця потреба інтенсивно розвивається. Р.І.Деревяненко (1983) рахує, що спілкування з однолітками для дітей 5-6 років вже більш привабливе, ніж з дорослими.
Досліди Л.Н.Галігузової були направлені на формування двох інших складових (ініціативності у відношенні однолітка і чутливості до його дій). Автор експериментально прослідкувала роль двох типів, формуючих діяльність, для чого тестуючих розділили на дві групи. В одній групі робились умови для спільної предметної діяльності дітей. Малюків поміщали один проти одного за столиком, на якому знаходилось багато різних малих іграшок. Умови досліду дозволяли учасникам спостерігати один за одним, а при бажанні і грати один з одним. Дорослі в їхні контакти не вмішувалися. В другій групі дорослий в аналогічній ситуації підтримував всі контакти дітей, привертав їх увагу до дій партнера, пропонував подивитись один на одного і зробити щось разом і т.д. з кожною групою було проведено по 15 15-хвилинних занять. Дані порівнювались з результатами контрольної групи.
Спеціально організована можливість бачити дії однолітка і контактувати з ним викликала у дітей першої групи появлення ініціативи у відношенні ровесника, однак потреба в спілкуванні у них не виникла. Тільки у тестуючих другої групи, предметні контакти в яких було втручання дорослого, поряд з ініціативністю виникла чутливість до дій однолітка, а саме, повністю сформувалась потреба у спілкуванні.
Характер спілкування з дорослим відобразився, перш за все, на кількості довгих і короткочасних контактів дошкільників з однолітками. Після ситуації негативного спілкування їх число в середньому зменшилось вдвоє, а дякуючи хорошому спілкуванню – збільшилось в стільки ж разів. Хороше спілкування з дорослим збагачує зміст контактів з однолітками і суттєво підвищує їх взаємну доброзичливість.
Спілкування з однолітком, як і з дорослим, передбачає оформлення у дитини специфічного варіанту спільної комунікативної потреби, що виражається у цілеспрямованості дитини до самопізнання і самооцінці посередністю оточуючих людей. Її особливість складається з можливістю для дитини порівняти себе з однолітками шляхом прямого накладання пізнання про себе і на образ рівного собі, в той час як дорослий для маленької дитини – ідеал, реально не досягнутий.
Дитина вступає у спілкування з однолітком не зразу, розвиток їх взаємодії здійснюється в декілька етапів. Спочатку контакти дітей з однолітками зростають не специфічною потребою у спілкуванні з рівним партнером, а цілеспрямованістю до активності і нових вражень. Під впливом організуючих взаємодій дорослого, на основі інших потреб дитини раннього віку створюється первинне оформлення потреби дітей у спілкуванні з однолітками. Вона займає на цьому етапі скромне місце в життєдіяльності дітей, уступаючи першість потребам у предметній діяльності і у спілкуванні з дорослим. Протягом дошкільного дитинства від моменту становлення комунікативної потреби спілкування з однолітками проходить три етапи в своєму розвитку. Розвиток спілкування дошкільників з однолітками, як і з дорослим, являється процесом якісних перетворень структури комунікативної діяльності.
Становлення спілкування дошкільників з однолітками протікає на фоні широкого контексту їх життєдіяльності, і, в першу чергу, розвитку ведучої діяльності дошкільників – ігри і спілкування з оточуючими дорослими.
Сфера контактів з рівними собі грає важливу роль в спільному психічному розвитку дитини дякуючи своєму розкутому і відкритому характеру, яскравій емоційній барві. Контакти з однолітком в дошкільному дитинстві трохи поступаються сфері спілкування з дорослим по змісту і глибині особистісних зв’язків партнерів. Але у спілкуванні з однолітком створюються умови, які забезпечують дитині самопізнання і самооцінку. Діти можуть перевірити, як вони засвоїли досвід старших, прямо спів ставити свою поведінку, з’ясувати, що і як слід зробити. Спілкування з рівним партнером складає благодатні умови для пізнання дітьми своїх можливостей шляхом вільного виявлення творчого, оригінального початку у відсутності в рамках дозволеного регламентацій старшого. Спілкування з однолітком стимулює розвиток ініціативності дошкільників.
1.2 Мотиви спілкування дітей дошкільного віку з однолітками
Вивчення ранніх форм спілкування дитини з іншими дітьми є актуальним і для вдосконалення сімейного виховання. Високий процент родин з одною дитиною потребує від батьків особливої уваги до організації достатніх за кількістю і адекватних за якістю контактів дитини з однолітками. Більше 10 років назад в лабораторії під керівництвом М.І.Лісіної почалося експериментальне дослідження: походження і розвиток контактів з однолітками у дітей в перші 7 років життя.
Звернувшись до наукової літератури, ми встановили, що психологічні проблеми спілкування дошкільнят з однолітками розроблені недостатньо, не дивлячись на велику кількість винаходжень. Останнє пов’язано з тим, що в наш час в вітчизняній психології та за кордоном розвиток спілкування маленьких дітей з однолітками описується як процес, головним чином, кількісних змін. Крім того, кожна лінія зміни спілкування являється у вигляді розрізнених фактів і явищ, а зв’язок останніх між собою залишається не з’ясованим.
На основі співвідношення між собою всіх аспектів спілкування дошкільників різного віку зроблена спроба виділення якісних сходин його розвитку. Особлива увага наділяється особливості образу себе і однолітка у дітей перших 7 років життя, а також характер взаємовідносин, які складаються між дітьми в ці роки.
В книзі видатного американського дитячого лікаря Б.Спока (1071) автор торкається багатьох питань, пов’язаних з практикою виховання дітей. Автор не міг обійти і тему спілкування дитини з однолітками. На сторінках своєї книги Б.Спок неодноразово радить батькам посприяти контактам дітей:
а) поділитися своїми враженнями і переживаннями;
б) розділити враження партнера.
Четвертий комплекс. Поведінка дітей характеризується переходом від серйозної взаємодії до веселощів і фантазування; вони вигадують небилиці, говорять «дурниці» по телефону, підхоплюють і розвивають жарти і фантазії іншого. Дитина то і діло спеціально смішить партнера, розігруючи веселий сюжет, видаючи не обвиклі звуки, добродушно передражнюючи висловлювання, пародує дію однолітка.
Окремо хотілося б відмітити в дошкільників феномен обігравання різних аспектів поведінки однолітків, ведучих до конфліктів. Це увиразнюється в тому, що дошкільник, утрировано (навмисне) повторюючи дії ровесника, викликає його сміх. Зразу після обігрування спілкування дітей зазвичай змінювалося: вони ставали уважними один до одного.
Співтворчість – це вже не співучасть, як у момент виникнення спілкування з однолітком, коли кожна дитина діє нібито сама по собі, але не без уваги до себе однолітка, чи демонструє себе однолітку і надихається (як би заводиться) тільки його присутністю.
У дітей 6-7 років спостерігається два різких переходи. Суттєво (вдвоє) збільшується кількість контактів дошкільників з однолітками, пов’язаних з їх прагненням розділити з однолітками переживання, перебіг яких характеризується високими показниками інтенсивності. В той час прагненнян до чисто ділової співпраці з однолітком в конкретній діяльності трохи послаблює. Як і раніше важливо для дошкільників повага однолітків і можливість разом «творити». З віком посилюється тенденція «обігравання» дошкільниками конфліктів, що виникають, та їх вирішення.
Зупинимось на потребах в самовираженні в розумінні Р.К.Терещук (1986) та Л.Н.Галігузової мова йшла про демонстрацію дітьми один одному не обвиклих поз, рухів, звуків і т.д. своїх фізичних можливостей, про захоплення ними один одного в розкуту, яскраво емоційну; безпосередню дію разом. Прагнення до співучасті однолітка характерне для дітей 2-3 років, зразу після обговорювання своїх помилок, а саме, в їх образі себе особливо акцентовано привласнюють особистісні якості як найбільш ефективно заряджені.
Отже, що на протязі дошкільного дитинства периферична структура образу однолітка розвивається. Спочатку її наповнює все те, що пов’язано з практичним наміром і, необхідні для підтримки спільної діяльності знання, посередником яких організується і регулюється дитяча активність.
Е.О.Смірнова встановила, що спілкування однолітків має високий процент оцінювальних впливів. Діти молодшої групи малочутливі до них: хороші оцінки сприймають як має буть, а погані – просто ігноруються, не викликаючи скільки не будь значимих афективних переживань. Оцінки однолітка здатні коректувати поведінку старших дошкільників, викликаючи необхідні перевтілення дій, копіювання (передразнення) навчання.
Діти молодшого і старшого дошкільного віку виражають ровеснику переважно критичне відношення; старші вже здатні оцінити особливості іншої дитини і відповідно віднестись до неї.
Отже, спілкування однолітків стає важливим фактором розвитку образу себе і образу ровесника в дошкільному віці. Безпосередньо спілкування впливає на периферичну структуру образу себе, де оцінці належать конкретні знання, вміння і деякі якості особистості дитини.
Взаємовідношення, які складаються між дітьми, є іншим (незважаючи на образ себе і однолітка) продуктом комунікативної діяльності і виражаються в системі зв’язків, яка встановлюється між партнерами.
С.Ю.Мещерякова-Замогильна (1979) встановила, що першим видом взаємовідносин дитини і оточуючих виступає система афективно-особистісних зв’язків з близькими дорослими, яка виникла в процесі ситуативно-особистісного спілкування. В першому півріччі малюка вони проявляються ніби то в чистому виді, тому що в цей період спілкування дитини з дорослим обмежується лише обміном хороших емоцій. Афективні зв’язки дитини з оточуючими дорослими мають різноманітну силу, можуть бути поверхневими (які легко рвуться) або глибокими та міцними. В ранньому віці, коли з’являються різноманітні види ділової співпраці дитини з дорослим, афективні зв’язки між ними не зникають – вони лише перетворюються, втрачають попереднє самодовліюче значення і перебудовуються в співвідношення з новим типом взаємовідносин партнерів.
В міру дорослості дітей розширюється коло їх спілкування: туди входять (крім того, що є ще близькі люди) знайомі, сусіди, вихователі, а також однолітки. Однак, далеко не до всіх дитина відноситься однаково і має однакову прив’язаність.
С.В.Корніцька висунула гіпотезу: задоволення потреби у спілкуванні і процес реальної взаємодії з дорослою людиною повинні визначити формування прив’язаності до неї при умові, що взаємодія адекватна рівню розвитку потреби дитини. Якщо зміст спілкування не співвідноситься досягнутому рівню комунікативної потреби, то розташування до дорослого буде послаблено через незадоволеність, постійно переживаєму дитиною з вини дорослого.
Роль дорослого у формуванні спілкування однолітків спостерігається починаючи з 0,06 місяця і далі на протязі усього дошкільного віку. Вже у другому півріччі життя дітей підключення дорослого до їх контактів, що виділяються у дослідах Л.М.Церегородцевої (1983) у тому, що він попросив подивитись на однолітка, коли демонстрував розположення до нього, гладив його рукою і т.д., дало точні результати. Втручання дорослого підвищує інтенсивність контактів між дітьми, особливо в порівнянні з ситуацією, в якій їх взаємодія опосередковується іграшкою. Разом з тим діти відвідують яслі і мають більш багатий досвід спілкування з дорослими, чуйніші і до його виховних процесів.
Л.Н.Галігузова (1985) продемонструвала значення дорослого у встановленні спілкування як особливої діяльності, зокрема в розвитку потреби у ньому. В її експериментах брали участь діти 1,5 років, у яких присутні тільки дві складові даної потреби (увага до дій однолітка і емоційне відношення до нього).
На думку Л.Н.Галігузової, генетично перша вмістимість потреби дітей в спілкуванні з однолітками в ранньому віці (2-3 роки) виражається у прагненні дитини в спілкуванні дитини відкрити і пізнати свої різноманітні можливості (в першу чергу фізичні можливості і предметні дії); зрозуміти, на що вона здатна. Це допустимо і назвати потребою у самовираженні. Від ровесника вимагається співучасть в пустощах і забавах, які і складають зміст контактів дітей раннього дошкільного віку. Але не тільки це. Дитині потрібна увага однолітка, який міг би оцінити його досягнення; однолітку вона демонструє свої уміння і можливості.
Інтенсивний розвиток комунікативної діяльності в сфері контактів з однолітками в дошкільному віці супроводжується зміною змісту потреби дітей у спілкуванні з ровесником. Дослідження, виконані різними методами, достатньо впевнено показали це. Так, у роботі Р.А.Смірнової (1981), проведеної під керівництвом М.І.Лісіної, продемонстровано, що дошкільники 3-7 років віддають найбільшу перевагу ровеснику, задовольняючому їх потребу в доброзичливій увазі. Далі йдуть товариші, виконуючи програму ігрової співпраці і співчуття. Потреба в ігровій співпраці однолітка не займає ведучого місця у дошкільників, це стається із-за інтерференції потреби комунікативної і особисто ігрової діяльності. Ведуча роль гри зумовлює поринання дітей діями з предметами, з утворенням дій дорослих людей, їх взаємовідносин. Однак експерименти Р.А.Смірнової виявили, що потреба в співпраці однолітка у дошкільників виявлена достатньо яскраво.
В своїй роботі В.А.Крестьянінова виділила декілька комплексів проявів дітей на адресу однолітків, дозволивших рахувати їх типами (чи варіантами) спілкування.
Перший комплекс. Дитина направлена переважно на спільну діяльність з однолітком, і перш за все на власну діяльність (способи, правила, послідовність виконання дій), на її організацію. Вона націлена на ділові контакти з однолітком; дає пораду, вносить пропозиції щодо організації діяльності взагалі чи окремих дій, оцінює свою спільну працю з партнером (ми гарний будинок збудували). Дитина здатна організувати спільну діяльність з партнером-однолітком. В усіх своїх діях і висловлюваннях вона серйозна і ділова. Апробуючи образи діяльності, взяті у дорослого, обов’язково підключає в цей процес іншу дитину.
Існують три варіанта виявлень цього комплексу:
дитина переважно вчиться у однолітка вправам, складу і організації діяльності;
дитина сама організує діяльність, нав’язує свої взірці, але приймає також пропозиції і взірці партнера. У першому варіанті дитина залишається в положенні молодшого по відношенню до старшого, при другому – вона рівноправна, як партнер;
дитина авторитетно, тоном старшого направляє і оцінює діяльність партнера.
Другий комплекс характеризується тим, що дитина починає різко відділяти себе від однолітка: Я збудував… (Ми збудували… – в першому комплексі). Дитина проявляє зацікавленість і до вмінь партнера, але в пристрасній формі (А ти такий зможеш?); вона порівнює партнера з собою, нібито конкуруючи з ним. В поведінці дітей спостерігається феномен, описаний Р.І.Деревянко (1983) і називається змагальним повторюванням, суть якого полягає в тому, що дитина переробляє свою роботу по взірцю однолітка, а потім об’являє її кращою. Якщо одна дитина повідомляла, що бачила дятла, інша зразу ж вказувала, що бачила його багато раз. Розмова могла перейти на іншу тему, але суть залишалась тою ж.
Третій комплекс поведінки дошкільника в контактах з однолітком виявляється перш за все в тому, що партнер постійно в центрі уваги дитини. Погляд дитини майже завжди націлений на партнера. Дитина хоче поділитися з однолітком враженнями, розповісти про події зі свого життя, обмінятися емоціями, випрацювати спільну з ним думку. В третьому класі особистісно мотивованих проявів дитини в адресу однолітків актуалізується їх потреба в співпереживаннях однолітків. Це увиразнюється в їх прагненні:
«Систематически приучать детей обмениваться игрушками и делиться лакомыми кусочками». Всюди, коли це можливо, поміщати дитину в суспільство інших дітей; і навіть немовля, рахує автор, потрібно водити туди, де є діти. Який сенс приведених рекомендацій? Пояснення автора сходяться до вказівки, що спільнота дітей необхідна дитині, щоб навчитися жити в колективі, і це головна задача його життя.
Підхід до спілкування дітей з однолітками, як до особливої комунікативної діяльності, обумовлює ще один специфічний аспект його вивчення. Акти спілкування, утворюючись багаторазово і в різноманітних варіантах, стають основою для взаємовідносин, що формуються між партнерами, а останні, в свою чергу, складають базу для пізнання людиною самого себе. І так, спілкування є діяльністю, тому інтерпретація спілкування, як комунікативної діяльності, потребує визначення всіх структурних компонентів, притаманних будь-якій діяльності, і, перш за все, її предмета і специфічної потреби.
Головне побудження до комунікації народжується і з прагнення дитини до самопізнання і самооцінки через партнера по спілкуванню і з його допомогою, що в однаковому ступені відноситься до обох сфер комунікації дітей. Різниця спілкування дітей з однолітками і дорослими, очевидно, складається з того, як досягається самопізнання і самооцінка в кожному випадку і які можливості відчиняються для дитини в обох сферах.
Існуючі в науці дані і власні спостереження привели нас до виділення деяких важливих періодів в онтогенезі розглянутої діяльності.
На другому і третьому році життя у дітей утворюються важливі зміни по відношенню один до одного.
Розділ 2 Експериментальне вивчення проблеми спілкування дітей дошкільного віку
2.1 Методика дослідження
Для вивчення функції спілкування дітей дошкільного віку нами було проведено дослідження розвитку мотивів спілкування дітей дошкільного віку з однолітками методами спостереження. Дітям було запропоновано зіграти гру, яка визначає дітей, у яких є труднощі зі спілкуванням. За результатами даного дослідження з’ясували у чому полягає проблема спілкування ровесників.
З метою визначення проблеми спілкування у дітей дошкільного віку з однолітками дослідження проводилися на базі дитячого садку № м. Квасилів Рівненського району. У дослідженні брала участь група з восьми дітей 4-го року життя.
Відомо, що ігрова діяльність, як одна з форм організації життя дітей, сприяє виникненню різних стосунків між ними. Саме взаємини у спільних іграх формують здатність входити у товариство гравців, діяти в ньому певним чином, встановлювати товариські і дружні стосунки.
Головна мета курсу, який було проведено: виховання стійкого позитивного ставлення до товаришів, вчити встановлювати позитивні стосунки з дітьми та формувати вміння регулювати свою поведінку.
Курс розрахований на 13 занять. Заняття проводяться з психологом один раз на тиждень з групою дітей з 8 чоловік.
У програмі використані матеріали роботи з дітьми таких авторів: М.Чистякової, З.Богуславської, О.Хухлаєвої, Н.Кряжева, А.Катаєва, К.Щербакової.
Завдання курсу:
Формувати вміння встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з однолітками.
Розвивати вміння регулювати свою поведінку.
Вчити ділового спілкування, вміння самостійно домовлятися про виконання дій в сумісній грі.
Виховувати стійке позитивне ставлення до товаришів.
Критерії оцінювання.
Три рівні дитячих взаємин:
Діти легко і вільно долучаються до спільної діяльності. Вони самі виявляють у цьому ініціативу, у них широке коло спілкування, є постійні друзі. Такі діти рідко вступають у конфлікти, вміють самостійно регулювати взаємини, діляться іграшками, готові допомогти.
Діти позитивно виявляють себе у взаєминах з дорослими і ровесниками. Вони готові грати з товаришем, але виконання правил поведінки у спільній діяльності нестійке. Нерідко з їхньої вини виникають конфлікти у спільній грі.
Діти рідко беруть участь в іграх. Вони не вміють підпорядковувати свою поведінку узвичаєним правилам і нормам, часто заважають гратися іншим, не діляться іграшками. Нерідко у поведінці з ровесниками грубі.
Навчальний план роботи з дітьми
|
№ п/п |
Назва теми |
Кількість занять |
|
1 |
2 |
3 |
| 1. | Знайомство. Засвоєння форми звертання | 2 |
| 2. | Заняття напруження, створення позитивного емоційного настрою в групі | 2 |
| 3. | Встановлення позитивного емоційного контакту дітей між собою | 2 |
| 4. | Формування уміння усміхатися іншій людині, відчувати радість від усмішки | 2 |
| 5. | Розвиток
чуттєвості
до
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.),
обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus.
Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.
Похожие рефераты: |