Твори українського народного мистецтва як чинник формування національно-культурної свідомості молодших школярів
Дітям, які починають займатися декоративним розписом, „слід виконувати допоміжні вправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїти технічні прийоми, колорит, основи композиції” [11, 63]. Головним у мистецтві, як і в будь-якому іншому ремеслі, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які стануть основою творчості. Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, неабиякі можливості імпровізації роблять петриківський декоративний розпис доступним в початкових класах.
Характерною рисою творчості петриківських народних митців було використання для декоративного оздоблення рослинно-квіткового орнаменту, що відзначався легкістю та виразністю загального композиційного вирішення. Для тих, хто хоче опанувати основи петриківського розпису, просто необхідно досконало вивчити особливості творів відомих майстрів старшого покоління таких, як Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ярина Пилипенко, Надія Тимошенко, Параска Павленко. Їхні твори характеризуються композиційною злагодженістю рослинних мотивів, безпосередністю художньої мови і, найголовніше, наполегливим збереженням типових елементів настінного малювання.
На уроках декоративного малювання учні дізнаються, як працюють художники над оздобленням предметів, як розробляється композиція малюнка. Якщо є змога, дуже корисно показати через епідіаскоп, який є в кожній школі, фотографії народних виробів. За останні роки випущені набори листівок: «Різьба по кістці», «Дерев'яна скульптура», «Іграшки», «Кераміка», «Фарфор», «Художнє скло» та інші. Є багато наборів, що відбивають творчість китайського, німецького, в'єтнамського, польського, індійського народів. Їх можна використати для показування учням. Після проведення таких бесід учні самі збиратимуть листівки і зразки народної творчості, Для проведення бесід з епідіаскопом можна об'єднати кілька класів. Ілюстрована бесіда дає змогу ознайомити дітей з кольором і композицією в оздобленнях предметів побуту [67, 103].
Декоративне малювання за кількістю годин займає друге місце після малювання з натури і тісно пов'язане з ним: складанню візерунка передує малювання з натури листя, квітів, метеликів тощо. Уроки декоративного малювання завжди слід пов'язувати з уроками праці. Це закладає початки естетики праці.
Індивідуальність у мистецтві взагалі є доволі важливою, а в декоративно-прикладному мистецтві — особливо. Як відомо, уславлені майстри декоративного розпису працювали, застосовуючи власні методи і техніку. Часто вони самі виготовляли пензлі, фарби та інше приладдя. Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювала все полотно, а іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додаткові шматки [38]. Цілком інший метод малювання у Параски Хоми, яка спочатку виконувала дуже точний контурний малюнок олівцем всього розпису, а потім виконувала малюнок фарбами [86]. Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїй творчості. їх талант високо оцінений не лише в нашій країні, але й далеко за її межами.
Дітям, учням шкіл, які починають займатися декоративно-прикладним мистецтвом, слід виконувати допоміжні вправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїти технічні прийоми, колорит, основи композиції [5, 74].
Завдання на уроках декоративно-прикладного мистецтва виконуються як по готовому контуру, так і без нього, прямо пензлем. Простими мазками при дотриманні ритму можна створити узор. Часто намічаємо олівцем межі узору і осьові лінії, а весь узор виконуємо пензлем без попереднього малюнка. Ці роботи розвивають окомір; через те що виправляти не можна, учні ретельно визначають відстань очима, перш ніж покласти мазок.
Підбір кольору для узору залежить від завдання, поставленого на уроці, від фону, на якому малюють узор, від фарб (акварель, гуаш). Треба пояснити учням значення виступаючих і відступаючих кольорів, показати, як розфарбовувати узор, щоб головне на малюнку не зникло, щоб кольори, що оточують головне, допомагали його виявити. Розповідаючи, як треба підбирати колір для узору, вчитель демонструє готові таблиці, на яких узор зображений на фоні теплого і холодного, теплого і холодного кольору розміщений на білому, сірому, чорному, світло-жовтому або блакитному фоні. Учні бачать, як по-різному сприймається колір залежно від поєднання з іншими кольорами, як один і той самий узор може сприйматись по-різному. В одному поєднанні узор ніби зникає, в іншому його добре видно. Розфарбовують 2-3 кольорами. Багато кольорів учні не зуміють використати. Треба показати, як при контрастному поєднанні кольору можна добавлянням чорної фарби погасити або послабити колір [37, 59].
Завжди треба пам'ятати, що колір змінюється залежно від того, поруч з яким іншим кольором він перебуває. Блакитний біля фіолетового здається зеленуватим, червоний поруч з жовтим здається дуже яскравим, червоний біля фіолетового бачимо жовтуватим, блакитний поруч із зеленим набирає фіолетового відтінку, зелений поруч з жовтим здаватиметься голубуватим. Колір або зберігає свою яскравість, або зменшує її залежно від сусідніх кольорів.
Для орієнтування вчителям початкової школи, що викладають малювання й часто не знають, як приступити до підбирання кольору і розфарбовування, можна рекомендувати такі поєднання: пурпуровий з темно-зеленим, червоно-оранжевий з блакитно-зеленим, оранжевий з синім, жовто-оранжевий з синьо-фіолетовим і т. д. Яскраві кольори добре поєднуються з сірим кольором, а світлі з білим, світло-сірим, але білий з темними кольорами не завжди доцільний. Чорний колір добре застосовувати для роз'єднання тонів, в дуже малій кількості, коли відділяємо одну форму від іншої (в орнаменті). Поєднання чорного з темно-зеленим, темно-синім і фіолетовим рекомендувати дітям не слід — виходить похмуро, і дітям поєднання не подобається. Добре поєднується кіновар з синім, сурик з світлим жовто-зеленим, оранжевий з ультрамарином, темно-оранжевий із зеленим, з фіолетовим і ще краще, якщо додати третій колір — жовто-зелений [2, 91]. Жовтий колір, який дуже виступає навіть на великій відстані, добре поєднується з синім, особливо добре з ультрамарином. При добавлянні синього кольору жовтий змінює тон. Жовто-зелений колір добре поєднується з фіолетовим, з пурпуровим.
При розфарбовуванні великої площі блакитно-зеленим кольором добре залишати ділянки для фарбування суриком або кіновар'ю. Синій колір добре поєднується з червоним і жовтим і гірше із зеленим. Коричневий колір добре поєднується зі всіма кольорами. Згадані поєднання кольорів корисно застосовувати в орнаментальному малюванні, вони розвивають почуття гармонії кольору. Діти люблять також контрастні поєднання: їх можна застосовувати в орнаментальному малюванні. Вивчаючи колірні поєднання в роботі контрастними кольорами, вводимо і ахроматичні кольори [68, 74].
Під час орнаментального малювання на уроках декоративно-прикладного мистецтва розвивається техніка роботи фарбами, що впливає на вироблення спеціальних навичок та естетичне виховання учнів. Наприклад: рівномірне розфарбовування, вміння не переходити через контур малюнка, вміння працювати всім пензлем і кінчиком пензля, вміння розфарбувати узор з пропуском [71, 49]. Щоб запобігти помилці під час розфарбовування, вчитель показує, як розфарбовується узор, в якій послідовності наносити фарби, що розфарбовується спочатку, як закінчити розфарбовування і як можна перекрити один колір іншим.
Техніку виконання роботи фарбами вчитель демонструє перед класом на всіх уроках до тих пір, поки весь клас не оволодіє навичкою правильної роботи. Успіх уроків орнаментального малювання фарбами залежить від пояснення прийомів розфарбовування, від закріплення навичок роботи фарбами, від уміння підібрати колір, від розвитку колірного зору і почуття кольору, що досягається правильним підбором навчальних посібників, таблиць. Таблиці повинні бути такого розміру, щоб їх було добре видно з останніх парт [30, 41] .
У подальшому композиція узорів розробляється більш складна. Учні комбінують природні форми з геометричними, зв'язно передають на малюнках зображення ритмічних одиниць, часто в одну форму вимальовують іншу. Ці знання і навички формуються при методично правильно побудованих уроках, при постійному застосовуванні навчальних посібників, таблиць, малюнків, коли ставляться чіткі мета і завдання на кожний урок як щодо малюнка, так і кольору. При розфарбовуванні ставимо конкретні завдання з підбирання кольору в орнаменті. Наприклад, розфарбовування узору одним кольором в різну силу тону, хроматичним кольором з добавлянням чорної фарби та інші.
Якщо малюють аквареллю, то залишають білий фон, працюючи гуашшю, використовуємо кольоровий фон. Використовуючи обкладинки класних учнівських зошитів, маємо готовий сірий, сіро-блакитний, сіро-фіолетовий та інший фон. В молодших класах на кольорових обкладинках можна рекомендувати розфарбовувати кольоровими олівцями [68, 53].
В орнаментальному малюванні на уроках декоративно-прикладного мистецтва, коли за бажанням діти розфарбовують самостійно, не можна обмежувати учнів в підборі кольору. Учні в творчих роботах часто знаходять оригінальні колірні вирішення, до яких треба ставитись схвально.
Головним у декоративно-прикладного мистецтві, як і в будь-якому іншому виді мистецтва, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які стануть основою творчості [9]. Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, значні можливості імпровізації роблять твори декоративно-прикладного мистецтва доступними і в початкових, і в середніх, і в старших класах національної української школи.
Декоративно-прикладне мистецтво є стійкою системою створення образів, естетичних уявлень, історично сформованих у певному середовищі. Основне у виховних традиціях народного декоративного мистецтва — матеріал, техніка його обробки, характер виготовлення предметів, а також принципи і прийоми втілення образу. Вирішальну роль відіграють художні особливості сюжетних зображень, форми виробів, орнамент, виражені живописними, пластичними або графічними засобами. Залежно від характеру взаємозв'язків ці фактори формують специфічні риси окремих видів мистецтва [70, 6-7]. В історичному аспекті відбувається постійний процес відновлення і розвитку традицій, але принципи, особливості художньої форми у мистецтві народу зберігаються віками, традиції відбивають ту якість, яку ми називаємо класикою мистецтва.
Особливості організації і проведення уроків декоративно-прикладного мистецтва ґрунтуються на загальних психолого-педагогічних закономірностях сприйняття і створення дитячого малюнка і розвитку навичок образотворчої діяльності у молодшому шкільному віці. Загальна схема уроків декоративного малювання багато в чому схожа з схемами уроків малювання з натури і на теми.
2.2 Організація і зміст експериментального дослідження
У процесі аналізу методичної літератури, аналізу результатів відвідування уроків образотворчого мистецтва, бесід із вчителями та учнями ми прийшли до висновку, що дана проблема потребує експериментальної перевірки. На першому етапі (2007/08 навчальний рік) на основі науково обґрунтованих даних ми розробили теоретичну модель дослідження, проаналізували методичну літературу, виявили проблему, сформулювати мету, завдання і гіпотезу дослідження. На другому етапі, у процесі власне експериментального дослідження (2008/09 навчальний рік) здійснювалося емпіричне вивчення проблеми та проводився формуючий експеримент.
Для початківця, щоб навчитися малювати петриківський орнамент, треба мати цупкий папір (краще ватман), акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку для води, куряче яйце, фарфорову чашку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м'який олівець (М, 2М).
Акварель — це розтерта на природному прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість, прозорість, чистота — основні ознаки акварельних фарб, що зближають їх з петриківськими «манійками».
Слід пам'ятати, що для збереження основних властивостей акварельних барвників не треба змішувати більше двох-трьох фарб, не користуватися білилами, не захоплюватися чорною фарбою. Також треба знати деякі властивості акварелі. Так, кадмій червоний темніє, руйнується в суміші з вохрою, жовтим марсом, сієною натуральною. Інтенсивні по кольору, прозорі кармін та краплак у суміші з окисом хрому, смарагдовою зеленою розпадаються або набувають брудного відтінку. Надзвичайно красива фарба кадмій жовтий легко вступає в хімічні взаємодії з вохрами, сієнами, марсами, кобальтом фіолетовим. Ультрамарин не треба змішувати з кадмієм, бо ці суміші чорніють.
Починаючи з першої вправи, з першого вивчення основ петриківського розпису необхідно ознайомитися з властивостями фарб, з основними кольорами спектра, ахроматичними й хроматичними кольорами, теплими та холодними тонами.
Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м'якими й легко бралися на пензель. Тим часом готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладуть тільки жовток. Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку. На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток (суміш швидко змішується) і роблять мазок на папері.
Пензлики треба зробити самому. Для їх виготовлення потрібні котячі шерстинки, які збирають у пучечок і туго прив'язують звичайною ниткою до дерев'яного держальця. Такі пензлики добре набирають фарбу і легко підкоряються ледь помітному руху руки під час малювання. Котячі шерстинки вистригають під лапками або на шийці (під головою) тварини, де шерсть більш пухкіша. Пучечок набирається з двох-трьох вистригів.
Спершу
новий сухий
пензлик має
вигляд квачика
(віничка), але
поступово його
доводять до
потрібної
форми, вибравши
зайві волосинки.
У зволоженому
стані всі волосинки
пензля зібрані
в гострий кінчик.
Щоб
зберігати
правильну форму
пензлів, після
роботи їх миють
з милом, промивають
чистою водою
і загортають
у м'який папір.
Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно названих “грібенець”, “зернятко”, “горішок”, “перехідний мазок” [17, 20-21].
“Грібенець” – мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля та завершується тонким вусиком який виконується легким дотиком кінчика пензля. Прокладені разом декілька таких мазків які нагадують грібенець.
“Зернятко” – мазок, який наносять починаючи з легкого дотику до сильного натиску пензлем. Коли мазки “зернятко” положенні по обидві сторони стебла, кінчиком назовні, зображення нагадує колос.
“Горішок” – складається з двох гребінцевих мазків, зогнутих полу лунками та поставлених друг проти друга, нагадують ферму підготовки. Заповнив вільне місце між лунками мазками “зернятко”. Отримуємо форму, схожу на лісний горіх.
“Перехідний мазок” – накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель окунають в одну (наприклад, зелену), а потім в другу (наприклад, жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.
Для опанування технології петриківського розпису та його елементів початківцю краще взяти цупкий білий папір.
Наведемо приклади підготовчих вправ до виконання петриківського розпису з опанування чотирма типами мазка [34, 16-17].
Вправа 1. Мета – навчитись робити «зернятка» майже однакової форми і на одній відстані одне від одного. «Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.
Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки — «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми.

Вправа 2. Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки — «зернятка», але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.

Вправа 3. Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик «зернятка» тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.

Вправа 4. Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю.

Вправа 5. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближав до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.

Вправа 6. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка» з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.

Вправа 7. Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» (див. впр. 4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.

Вправа 8. З двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напів-розкриту квітку — «пуп'янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати «пуп'янки» на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.

Вправа 9. Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний «пуп'янок» роблять з двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, коридору тощо.

Вправа 10. Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя (див. впр. 7) наносять пензликом обабіч хвилястої сполучної лінії. Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису. Його називають «хвилька», «бігунець», «бігунчик» або «фриз». Стрічковий орнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції.

Вправа 11. Із спарених «кривих зерняток» (див. впр. 8) роблять своєрідну квітку, сполучивши до центра три пари «кривих зерняток». Необхідно звернути увагу на розмір квітів, відстань між ними, колір.

Вправа 12. Завдання цієї вправи об'єднує в собі попередні. Треба намалювати новий «бігунець», що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитись виконувати цю вправу легко, невимушене.

Вправа 13. Із спарених «кривеньких зерняток» малюють трипелюсткову квітку. Вона відрізняється від попередньої тим; що вусики кожного мазка спрямовані до центра квітки. Малюють кілька вертикальних стрічок — одну квітку за одною, щоразу змінюючи нахил квітки з рівномірними проміжками між малюнками. Бажано, щоб усі елементи були майже однакові за розміром.

Вправа 14. Повторюють попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки — «зернятка». Під вусиками кожної квітки малюють «зернятка», розташовуючи їх симетрично до центра. Утворюється зовсім нова квітка. Сполучивши квітки хвилястою лінією, мають ще один «бігунець» .

Вправа 15. Вправа аналогічна попередній, але ускладнюється тим, що тоненьким пензликом роблять маленькі мазки — «зернятка» всередині кожної квітки, повторюючи напрям до центра вусиків основних пелюсток. Обабіч хвилястої лінії наносять пірчасте листя, витягуючи вусик кожного «кривенького зернятка».

Вправа 16. Опанувавши попередні вправи, можна перейти до виконання складніших. На ілюстрації зображено чотири квітки — необхідні елементи майбутніх композицій. Вони створюються поєднанням таких різних мазків, як «зернятко», «кривеньке зернятко», спаровані «зернятка», а також треба мати на увазі їх розмір, розташування та колір. В основі кожної квітки — «пуп'янок» із заповненням всередині та розкладені у певному порядку дрібні й великі пелюстки. На підставі цих нових рослинних елементів можна виконати свої варіанти квітки.

Вправа 17. На ілюстрації показано поступовий розвиток будови великих квіткових елементів. Вправа побудована на основі квітки — «пуп'янка» (див. впр. 16). Основа може бути різною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від форми основи — нижньої частини квітки вирішують форму рослинного елемента. І Необхідно звернути увагу на поступове, за допомогою знайомих прийомів, створення нового мотиву орнаменту. Обабіч чашечки — «пуп'янка» малюють перші пелюстки, створюючи їх з мазків — «кривих зерняток».

Вправа 18. Улюблені квіти в творчості петриківських майстрів — це гвоздики, чорнобривці, волошки тощо. Форма квіток гвоздики будується на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовують перші пелюстки. Від них починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик «зернятка» протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля із зовнішнього боку. Центральну частину квітки створюють з видовжених мазків — «кривих зерняток», що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля і відривають його від поверхні паперу. Віялоподібна форма квітки чорнобривців будується видовженими мазками вусиків від центра, від широкої чашечки — основи. На основі цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів.

Вправа 19. Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичене у природи. На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки. Перша з них дає уявлення про пишну квітку — жоржину в стадії розквіту: тільки-тільки почали відокремлюватися перші довгі пелюстки від центра — цибульки. В народному розписі цей мотив існує як окремий елемент під назвою «цибулька». Будується «цибулька» з видовжених мазків — «кривих зерняток». Створення жоржини починається з малювання «цибульки». Інший мотив — квітка соняшника, яка будується округлими пелюстками — «пуп'янками» (див. впр. 8, 9). Схему її побудови покладено і в такі мотиви, як барвінок, рожа та ін.

Вправа 20. Грона калини, винограду та горошок петриківчани роблять кінчиком пальця. Такі тендітні гілочки та дрібні пуп'янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками, як наведено в цій вправі, є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складної композиції.

Вправа 21. Зверніть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Перші листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка — середина всього майбутнього зображення (вона ніби дав основний напрям малюнка). Уздовж цієї уявної лінії (у початкових вправах центральну лінію можна провести легенько олівцем), ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких — вусики і є зубцями листків.
Кленові листки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин: тризубчастої центральної верхівки і двох бічних. Треба починати малювати з центральної частини, з серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилу всього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучаються знизу. Потім у такому ж порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення.

Вправа 22. На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя «папороті», які схожі між собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Вправу повторюють. Необхідно навчитися працювати так, щоб кожний мазок був легким, прозорим.

Вправа 23. На ілюстрації показано різноманітне вирішення листків: одне — за допомогою мазків - «зерняток» видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; два інших — легкі, ніжні, з хвилястою лінією контуру утворюють за допомогою маленьких мазків - « зерняток», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від .центра. «Зернятка» майже однакової чітко окресленої форми. Вправа дає уявлення про великі можливості саморобного пензлика. Необхідно майстерно виконувати ці елементи.

Вправа 24. Мета – навчитися робити «перехідний мазок». На пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок : спочатку тягнуть