Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку засобами ігрової спрямованості

Підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку засобами ігрової спрямованості

Дипломна робота на тему:


«Підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого ШКІЛЬНОГО віку засобами ігрової спрямованості»

Зміст


Вступ

Розділ І. Теоретичні основи вдосконалення системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку

1.1 Основи організації фізичної підготовки

1.2 Комплексне планування вдосконалення фізичних здібностей

1.3 Засоби та методи удосконалення фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку

1.4 Спортивно-ігрова форма організації занять з фізичної підготовки

1.5 Контроль ефективності організація занять з фізичної підготовки та оцінка її основних показників

Розділ ІІ. Методи та організація досліджень

2.1 Методи дослідження

2.2 Організація дослідження

Розділ ІІІ. Організаційно-методичні засади формування експериментальної програми та її ефективність

3.1 Організація і комплексне планування педагогічних дій у процесі фізичної підготовки дітей 6 – 7-річного віку

3.2 Планування засобів ігрової спрямованості фізичної підготовки та їх зміст

3.3 Контроль та оцінка ефективності організації процесу фізичної підготовки

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ


Актуальність. У системі фізичного виховання дітей шкільного віку особливе місце посідає фізична підготовка. Значну увагу в дослідженнях різних авторів приділено змісту і структурі фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку, її спрямованості та організації (О.Д.Дубогай, 1991; В.М.Качашкин, 1978; О.С.Куц, 2001; Г.В.Петровська, 1989 та інші).

Багато авторів стверджує, що у фізичній підготовці дітей на сучасному етапі не враховуються нові наукові положення, а розроблена і рекомендована для впровадження в практику система оцінки розвитку фізичних здібностей не сприяє їх корекції та реалізації виховних і оздоровчих завдань у процесі занять фізичною культурою.

Проте питання, пов’язані з комплексним вихованням фізичних здібностей, які є основою підвищення рівня фізичного та психологічного здоров’я дітей молодшого шкільного віку, не знайшли свого наукового обґрунтування, що значною мірою гальмує підвищення ефективності фізичного виховання молодших школярів.

Отже, актуальність дослідження зумовлена, з одного боку, потребою спрямувати фізичне виховання молоді на досягнення оздоровчих цілей, а з іншого – недосконалістю методики комплексного розвитку фізичних здібностей, який є передумовою міцного здоров’я дітей молодшого шкільного віку.

Зважаючи на викладене ми поставили за мету – розробити програму підвищення рівня фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку спортивно-ігровими засобами

Завдання дослідження:

З’ясувати стан дослідження проблеми ігрового спрямування фізичної підготовки дітей молодшого шкільно віку в педагогічній теорії та практиці фізичного виховання.

Розробити програму комплексної ігрової організації фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку.

Експериментально перевірити ефективність програми комплексної ігрової організації фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку.

Методи дослідження. У проведених дослідженнях були використані такі методи: теоретичний аналіз та узагальнення даних передової педагогічної практики; педагогічний експеримент; педагогічне тестування та педагогічне спостереження; методи математичної статистики.

Розділ І. Теоретичні основи вдосконалення системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку


1.1 Основи організації фізичної підготовки


Становлення України як незалежної держави проходить у складних умовах, викликаних тяжкою екологічною ситуацією в ряді регіонів, економічною кризою в галузі виробництва, які призвели до погіршення фізичного, психічного та матеріального стану переважної більшості громадян нашої країни. Особливу стурбованість викликають захворювання серед підростаючого покоління, які спостерігають на фоні зниження рівня фізичного розвитку та фізичної підготовленості дітей шкільного віку.

Дослідники зазначають [50,64], що ситуація, яка склалася в Україні за останні десять років стосовно здоров’я та фізичної підготовленості школярів, у першу чергу пов’язана з кризою в національній системі фізичного виховання.

Навчальний процес із фізичного виховання школярів у загальноосвітніх школах будується на основі програми з фізичної культури, у якій відображаються вимоги сучасного суспільства, соціальні та економічні можливості сфери освіти.

Комплексна програма з фізичної культури містить методичні рекомендації щодо формування вмінь та навичок виконання основних рухливих дій, розвитку фізичних можливостей, а також нормативний матеріал для оцінки підготовленості школярів.

У 1-му класі для дітей 6 років раз на місяць необхідно проводити фізкультурне свято, а також дні здоров’я.

Дітям, які навчаються в 1-му класі на базі дитячого садка, заняття з фізичної підготовки необхідно проводити не менше 3-х разів на тиждень по 30 – 40 хвилин кожне.

Навантаження протягом року має бути таким: теоретичні заняття – 12 годин, розвиток фізичних здібностей – 81; змагальна діяльність – 12; контрольні заняття – 12, навчання рухам – 27 годин.

Загальна кількість занять становить 144 години, але протягом року навантаження може зрости до 180.

У програмі початкової школи передбачається участь молодших школярів у щомісячних фізкультурно-масових та спортивних заходах.

Урок фізичної культури – основна форма фізичного виховання в школі, яка проводиться 2 – 3 рази за тиждень з метою зміцнення здоров’я, розвитку фізичних можливостей та формування особистості школяра в цілому.

На думку О.О.Панфілова [66], існуюча система фізичного виховання в школах не вирішує головних своїх завдань – виховних, оздоровчих, навчальних.

Т.Ю. Круцевич [50] зазначає, що зміст програмового забезпечення повинен враховувати біологічні та педагогічні закономірності управління фізичним станом організму людини в процесі фізичного виховання. Ігнорування цих закономірностей перешкоджає реалізації педагогічних завдань, і, відповідно, досягненню мети фізичного виховання: підвищенню рівня фізичного стану, зміцненню здоров’я, зниженню захворюваності.

Серед причин неефективного функціонування системи фізичного виховання в навчальних закладах дослідники [64] виділяють:

порушення функціонального взаємозв’язку між соціальною та педагогічною підсистемами;

застарілу концепцію системи фізичного виховання в школі, яка потребує нового визначення мети, завдань і принципів фізичного виховання;

авторитарний підхід при складанні програмно-нормативного забезпечення;

консерватизм системи педагогічного контролю;

застарілі підходи при забезпеченні навчально-виховного процесу з орієнтиром на “середньостатистичну норму”, які повинні обумовити необхідність подальшого вирішення цієї проблеми.

Експериментальні дослідження О.М.Бєльського стверджують, що однією з основних умов підвищення рівня фізичної підготовленості учнів є відповідність фізичних навантажень функціональним можливостям організму. Дію цих навантажень автор пропонує оцінити візуально за показниками стомлення, а також на основі даних працездатності, за показниками ЧСС.

Як бачимо з аналізу досліджень, найбільшу увагу приділено проблемі нормування фізичного навантаження та вдосконалення форм організації занять фізичними вправами. Яка крім іншого повинна забезпечити позитивні емоції, радісний настрій дітей.

Слід зазначити, що в більшості країн світу особлива увага приділяється фізичному вихованню у початковій школі [2, 27]. У деяких країнах з причин економічного характеру предмет “фізичне виховання” є обов’язковим тільки формально. Відмінною рисою програми фізичного виховання у більшості країнах є великий ступінь варіативності. Викладачі кожної школи вносять у цю програму необхідні доповнення, які відповідають рівню фізичної підготовленості учнів та матеріально-технічному забезпеченню. У них відсутня деталізація, уроки носять не навчальний, а тренувальний характер з використанням ігор, естафет, змагань згідно з цими програмами, найбільш важливими вимогами до уроку є:

забезпечення диференційованого підходу до школярів;

досягнення високої моторної щільності, динамічності, емоційності та інструктивної спрямованості навчальних занять;

формування в школярів навиків та вмінь для самостійних занять фізичними вправами.

Удосконалення фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку може бути ефективним, якщо цей процес розглядається як система [19,52, 86] з багатьма взаємопов’язаними компонентами – засобами, методами й формами педагогічної дії, основною метою якої є виховання фізичних здібностей.

Вікова педагогіка збагатилась науковим фактом, який дозволяє розробити періодизацію вікового виховання здібностей дітей та підлітків. Теоретична концепція сенситивних періодів в розвитку отримала об’єктивне підтвердження в дослідженні фізичних здібностей дітей шкільного віку.

Другим, не менш важливим, методичним фактором системи фізичної підготовки є нормування фізичних навантажень під час виховання конкретної фізичної здібності, а також перерв для відпочинку при виконанні фізичних вправ.

Відомо [3, 20, 54], що як за обсягом, так і за інтенсивністю фізичних навантажень по-різному діють на організм людини, що залежить від її індивідуальних особливостей.

На підставі вивчення статистичної витривалості м’язів кисті, розгиначів тулуба і ніг [42, 51], можна зробити висновки про активність розвитку даних здібностей у дітей молодшого шкільного віку. Що стосується вікового розвитку витривалості у швидкісно-силових вправах, то в дослідженнях виявлено найвищий темп її розвитку у дівчаток віком 9 - 10 років, та хлопчиків – 8 - 10 років.

Аналіз теорії і практики вікового розвитку витривалості засвідчує, що молодший шкільний вік є сприятливим періодом для її спрямованого виховання. Особливе місце у фізичній підготовці дітей молодшого шкільного віку займає спритність [40, 70, 78].

Вивчаючи рівновагу як одну з координаційних здібностей дослідники [5, 12, 69] виявили, що амплітуда коливання тіла в дітей, коли вони стоять на горизонтальній поверхні, до 12 років зменшується, що особливо помітно з 8 до 10 років і з 11 до 12 років.

Є.Я. Бондаревський [12] та інші дослідники визначили, що ходіння в дітей досягає найбільшої прямолінійності до 13 років, а з 7 до 12 років це поліпшення є статистично достовірним. Таким чином, функції динамічної рівноваги найбільш інтенсивно розвиваються в молодшому шкільному віці.

Дослідники зазначають, що такі ж особливості характерні для розвитку просторової точності рухів дітей при виконанні стрибків і метань, при елементарних рухах рук.

Отже, системотворчим фактором у фізичній підготовці є принцип чергування навантаження та відпочинку, від характеру якого залежить ефект педагогічного впливу.

Система фізичної підготовки забезпечує реалізацію трьох основних завдань фізичного виховання – оздоровлення, виховання та освіту. Проте основним її завданням є зміцнення здоров’я за допомогою фізичних вправ, різних за обсягом, інтенсивністю та спрямованістю. Відповідність педагогічних дій віковим можливостям і сенситивним періодам розвитку визначає оздоровчий ефект фізичної підготовки.


1.2 Комплексне планування вдосконалення фізичних здібностей


Особливий інтерес для практики фізичного виховання дітей і підлітків становить комплексне дослідження, яке дозволяє отримати інформацію про розвиток і виховання сили, швидкості, витривалості, гнучкості та спритності в процесі проведення уроку фізичної культури.

Дослідники [22, 35] зазначають, що в системі фізичного виховання дітей 5 – 7 років традиційно склалася структура, зміст і методика проведення занять, спрямованим головним чином, на засвоєння конкретного обсягу рухових дій. Практично не приділяється увага вихованню фізичних якостей, а тому й не вирішуються оздоровчі завдання. Застосовані ними в заняттях із дітьми 5 – 7 років вправи, що сприяють підвищенню рівня розвитку фізичних здібностей у комплексі (Таблиця 1.1). Так, у відповідності до розроблених методичних рекомендацій у вихованні витривалості використовувались бігові вправи і рухливі ігри, швидкості – бігові та стрибкові вправи протягом 5 – 8 секунд з перервами для відпочинку від 40 до 90 сек. Виховання спритності ґрунтується на виконанні вправ, які характеризуються відповідними координаційними труднощами, а також нестандартними вихідними положеннями. Інтенсивність – середня і низька.


Таблиця 1.1.

Розподіл часу в основній частині занять для виконання вправ з розвитку фізичних якостей дітей 5 – 7 років

№ п/п Фізична якість Кількість занять на рік У середньому в занятті (хв)



5 років 6 років 7 років
1 Витривалість 144 2-4 3-5 4-6
2 Сила 42 2-3 3-4 5-6
3 Швидкість 31 3-5 5-7 5-7
4 Спритність 20 4-6 5-8 6-9
5 Гнучкість 15 3-4 3-4 4-5

Швидкісно-силові здібності рекомендують виховувати з використанням обтяження (набивний м’яч до 1 кг), а також з подоланням власної маси тіла. Автори досліджень доводять, що розвиток гнучкості в дітей знаходиться на досить високому рівні, тому для вдосконалення даних здібностей рекомендується використовувати вправи із збільшенням амплітуди рухів після 16 – 24 повторень, а статистичні вправи – для удосконалення сили (утримання від 6 до 16 сек.).

У розроблених рекомендаціях наявні деякі необґрунтовані методичні положення, які перш за все стосуються співвідношення засобів виховання фізичних здібностей для дітей різного віку.

А.А. Гужаловським була запропонована схема планування комплексних тренувальних навантажень у фізичній підготовці школярів на основі даних сенситивних періодів розвитку фізичних здібностей.

Розробка системи фізичної підготовки дітей шкільного віку, як зазначають автором [19, 21, 65, 68], потребує комплексного вивчення вікових особливостей розвитку фізичних здібностей з урахуванням статевих особливостей.

Найбільш сприятливими (сенситивними) періодами в розвитку фізичних здібностей молодших школярів можна вважати такі: від 8 до 9 років для розвитку швидкості, сили, швидкісно-силових здібностей, спритності; від 8 до 9 років у хлопчиків, від 7 до 8 років у дівчаток для виховання гнучкості та витривалості.

Необхідно зазначити, що найвагомішу інформацію для розробки системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку дають комплексні дослідження, які дозволяють вивчити закономірності розвитку сили, швидкості, витривалості, гнучкості та спритності, їх взаємозв’язок з урахуванням віку, статі та клімато-географічних умов регіону.


1.3 Засоби та методи удосконалення фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку


Оптимальне функціонування системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку базується на використанні загально педагогічних принципів і методів навчання [43, 73, 85, 93].

Основним засобом вдосконалення фізичних здібностей є фізичні вправи, виконання яких чергується з відпочинком. Фізичне навантаження диференціюється за обсягом та інтенсивністю, а перерви відпочинку – за показниками ЧСС та тривалістю.

Розрізняють три методи силової підготовки: повторних, максимальних та динамічних зусиль, які при використанні в практиці фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку мають свої особливості.

На думку А.А. Бишаєвої [9], Е.С. Вільчковського [16] уже до 6 – 7 років дитина спроможна проявити м’язову силу. Відносна сила м’язів порівняно велика, і вона продовжує зростати в різносторонній руховій діяльності.

При розвитку сили дітей доцільно використовувати два методи – повторних і динамічних зусиль. Не рекомендується в молодшому шкільному віці виконувати вправи, які потребують великої силової напруги та затримки дихання.

Найефективніше силові здібності розвиваються при комплексному розвитку всіх м’язових груп.

Швидкісні здібності розвивають вправи, які виконуються з максимальною інтенсивністю протягом 10 – 15 сек. Вправи на швидкість для дітей 6 – 9 років повинні виконуватися протягом 4 – 6 сек. При цьому необхідно передбачити збільшення кількості рухів за час, яким відводиться від одного до другого заняття на тиждень.

Результати експериментальних досліджень [14, 18] засвідчують, що в молодшому шкільному віці (найбільш сприятливому для виховання швидкості) доцільно використовувати засоби, спрямовані на підвищення частоти рухів.

Результати досліджень більшості авторів [4, 10, 11, 79] щодо чергування навантаження і відпочинку дозволяють зробити висновок, що під час занять із дітьми та підлітками для виховання швидкісних здібностей при повторному виконанні вправ доцільно робити перерви 1 – 2 хв. При цьому інтервали для відпочинку повинні бути активними.

Вправи на швидкість повинні бути простими, за технікою добре засвоєні, а їх тривалість не повинна викликати перевтоми.

Дослідник Г.П. Богданов [11] пропонує в початковій школі приділяти більше уваги розвитку загальної витривалості. Для виконання цього завдання автор пропонує використовувати повільний біг у рівномірному темпі. До такої ж думки приходить і Б. Толкачов [83], який вважає, що повільний біг протягом 8 – 30 хв, а також регбі, футбол 30 – 60 хв з перервами для відпочинку до 1,5 хв, сприяють розвитку витривалості.

На думку А.Н. Мартовського та С.І. Хаустова [60], повторний біг з максимальною інтенсивностю чи повторний біг такої ж спрямованості можна використати для розвитку витривалості в дітей молодшого шкільного віку.

Обсяг та інтенсивність виконання вправ можна регулювати, орієнтуючись на показники ЧСС, величина якого не повинна перевищувати 190 уд.хв. Перерва для відпочинку під час бігу на відстані 30 – 80 м може тривати від 60 до 90 сек. Під час бігу від 150 до 250 м перерва збільшується до 3 – 4 хв.

При виконанні вправ, які сприяють вихованню спритності, В.І.Лях [57, 58] рекомендує: використовувати незвичні вихідні положення; дзеркальне виконання вправ; міняти швидкість та темп рухів; міняти простір, в якому виконуються вправи; міняти способи виконання вправ; ускладнювати вправи додатковими рухами; змінювати протидію під час групових або парних вправ. Перерви для відпочинку повинні бути достатніми для повного відновлення сил.

Отже основною умовою розвитку спритності є новизна вправ. Вправи на спритність доцільно проводити на початку основної частини тренувального уроку і включати у кожне заняття.

Має свої засоби та методичні особливості виховання гнучкості у процесі занять фізичною культурою. Більше дослідників [15, 20, 21, 77] вважають, що для цього доцільно застосовувати вправи, які впливають на рухливість конкретних суглобів.

Під час розвитку гнучкості хребта рекомендується робити нахили із різних вихідних положень з дозуванням навантаження від 45 до 60 повторень.

Поряд із динамічними вправами рекомендується використовувати і статистичні, при фіксуванні окремих частин тіла протягом 20 – 30 сек.

Що стосується методики виховання фізичних здібностей дітей молодшого шкільного віку, то її ефективність досягається тільки тоді, коли основні компоненти – обсяг та інтенсивність педагогічних дій, тривалість відпочинку та його характер, а також загальний обсяг співпадає з закономірностями розвитку дітей та підлітків відповідного віку, статі, рівня їх фізичної підготовленості та здоров’я.


1.4 Спортивно-ігрова форма організації занять з фізичної підготовки


Організація занять з фізичної підготовки в значній мірі визначається фізичним та психічним розвитком дітей, що підтверджується науковими дослідженнями [4, 21, 43, 67, 93] і педагогічною практикою [70, 71, 85].

В переважній більшості науковій, навчальній та методичній літературі [61, 83, 88, 92] з фізичного виховання школярів молодшого шкільного віку під час розвитку фізичних здібностей та підвищення рівня фізичної підготовленості пропонується використовувати рухливі ігри.

За останній час [24, 25, 30, 80, 90], особливий інтерес проявляється до організації та проведення народних, національних ігор.

Так, О.В.Ружило [74] зазначає, що ефективним засобом фізичної підготовки дітей 8 – 9 років є національні рухливі ігри. Автор розробив спеціальні комплекси національних ігрових засобів, які в значній мірі сприяють розвитку фізичних здібностей у дітей 8 – 9 років. Далі автор зазначає, що найкращим засобом виховання швидкості рухів та реакції є ігри з елементами змагань.

Н.Є.Химич та О.М.Губаренко [87] зазначають, що народні ігри відіграють важливу роль у різнобічному розвитку як дошкільнят, так і дітей шкільного віку. На заняттях та уроках з фізичної культури народні ігри розвивають опорно-рухливий апарат і м’язову систему, сприяють удосконаленню рухових навиків та зміцненню здоров’я.

На думку О.Гребенюк [30] і А.В.Цьося [89], невід’ємною складовою переважної більшості свят є різні ігри та забави.

На думку О.П.Яковлівої [95], використання святкових обрядів, танців, ігор, розвиває у дітей гуманістичне ставлення до людей, а також рухливі якості та почуття колективізму, зміцнює здоров’я підростаючого покоління.

Результати експериментальних досліджень М.Малашенка показали, що заняття у формі інтенсивної гри дають дітям можливість виконувати велику кількість різних і достатньо координаційно складних рухів, що сприяє розвитку сили, спритності, гнучкості. На думку автора, виразне виконання вправ покращує у дітей почуття ритму, пластичності, граціозності.

В.Левків [55] пропонує включити в програму з фізичного виховання школярів засоби української народної фізичної культури, а саме: рухливі ігри, єдиноборства, рухливі забави та хороводи. Для ефективного використання даних засобів фізичного виховання частково змінюються і їх правила, які, на думку автора, забезпечують збільшення моторної щільності занять.

Результати досліджень В.Жилюка [39] показали, що використання комплексів українських народних ігор позитивно впливає на розвиток організму школярів молодшого шкільного віку, про це свідчать підвищені показники фізичного розвитку, швидкісних та швидкісно-силових здібностей, а також спритності.

В.І.Лях, В.Ф.Козлов та ін.[57] дослідили, що рухливі ігри можуть бути використані для розвитку спритності, та оцінки здібностей перебудови рухливої діяльності (ЗПРД) в умовах раптової зміни обставин у дітей 7 – 17 років.

В.Д.Ковальов, В.Н.Волков [44] стверджують, що проведення військово-спортивних свят сприяє розвитку фізичних здібностей школярів й виховує почуття патріотизму, колективізму і розуміння відповідальності та обов’язку.

В підвищенні ефективності занять з фізичної підготовки, зазначає С.П.Бенедь [8], велику роль відіграють позитивні емоції. Цікаві ігри піднімають настрій, стимулюють дітей до активних дій. Емоції радощів та задоволення позитивно впливають на функції основних внутрішніх органів на самопочуття і поведінку дітей, а негативні емоції порушують розвиток нервових процесів, погіршують психічне та фізичне здоров’я дітей.

М.В.Козій [45] вважає, що одним із важливих способів оптимізації процесу фізичної підготовки є формування у дітей мотивації до занять фізичною культури та досягнення високих результатів у розвитку фізичних здібностях. Проведені автором дослідження показали, що ефективність досягається лише тоді, коли заняття або окремі його частини проходять у формі змагання.

Збільшенню показників фізичної підготовленості дітей 5 – 7 річного віку сприяє конкретизація завдань. Установка – “стрибати якнайдальше” змінена на конкретну мету – “стрибнути за лінію”, яка накреслена на підлозі за результатами найкращого учня, підвищує дальність стрибків в даному віці на 7,5 м (Р > 0,05).

Деякі дослідники [20, 59] зазначають, що використання лише рухливих ігор у практиці фізичної підготовки школярів, не виправдано, оскільки в грі трудно нормувати фізичні навантаження та час на відпочинок між виконаними вправами, що не дозволяє цілеспрямовано впливати на розвиток конкретних якостей.

Використання рухливих ігор у системі фізичного виховання ймовірно розглядають і як активний відпочинок. Безумовно, рухлива гра дисциплінує, виховує індивідуальність, відповідальність, дозволяє переключитись з одного виду діяльності (інтелектуального) на інший (фізичний, емоційний).

У практиці фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку широко використовується спортивно-ігрова форма організації занять [7, 22, 32] основою якої є змагання під час виконання ігор та естафет.

Головна ідея спортивно-ігрового методу організації фізичної підготовки, на думку фахівців [19, 21, 23], полягає в поділі класу на 3 – 4 команди, учасники яких змагаються між собою під час виконання різних вправ з малою або максимальною інтенсивністю. Змагання, як правило, підвищує працездатність за рахунок емоцій та мобілізації, на їх основі, внутрішніх ресурсів організму.

Відомо, що діти молодшого шкільного віку не можуть довго затримувати увагу на одному об’єкті. У цьому випадку пропонується виконання однієї гри-естафети не менше 3 – 4 разів із наступним ускладненням умов або ж спрямованості у вихованні фізичних здібностей.

Проте, в науковій та методичній літературі відсутні рекомендації щодо конкретних величин тренувальних навантажень та перерва для відпочинку між виконанням вправ для школярів різного віку і фізичної підготовленості.

Дослідження цих компонентів методики фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку значно підвищить ефективність спортивно-ігрового методу організації занять.

На користь цієї форми організації фізичної підготовки засвідчують дослідження, в яких досягнуто значне підвищення щільності занять, позитивний виховний ефект – формування у школярів дисциплінованості, витримки, вольових якостей, які удосконалюються під час змагань.

Під час організації фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку використовують різні засоби та методичні підходи.

Так, О.С.Куц і Н.О.Третьяков [53] пропонують під час фізичної підготовки використовувати тренажери, а підвищення ефекту досягається у тому випадку, якщо під час заняття 35 – 40 % часу відводиться розвитку загальної витривалості, 20 – 25 % - швидкісно-силовим здібностям, 13 – 15 % - силі, 15 – 20 % - координаційним здібностям та 5 – 10 % - здібності розслаблятися.

У організації фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку слід використовувати диференційований підхід [33, 56, 65], окремі елементи “колового тренування” [94], групове виконання фізичних вправ на нестандартному обладнанні [62, 63], плавання [72] та інші педагогічні прийоми і засоби [41, 84, 91], які сприяють підвищенню рівня фізичної підготовленості. Ігри та ігрові вправи можуть комплексно вирішити ці завдання.

У програмах з фізичної культури дітей молодшого шкільного віку (1993, 1995, 1999, 2001) значна частина часу відводиться вивченню техніки фізичних вправ і тільки в деяких фізична підготовка виділяється окремим розділом і їй відводиться 30 % навчального часу на рік [46].

Як відомо [23, 28, 34, 38], рівень фізичної підготовки дітей шкільного віку в даний час погіршується, що закономірно впливає на стан їх фізичного і психічного здоров’я.

Спортивно-ігрова форма фізичної підготовки поєднує в собі два основні поняття – спорт і гру.

Така форма організації занять у теорії, та практиці фізичного виховання отримала назву спортивно-ігрової.

Спортивно-ігрова форма фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку може бути розглянута як педагогічний процес, що включав колективну змагальну діяльність, сприяє формуванню особистісних якостей, поліпшенню психічного і фізичного здоров’я.

Дана форма фізичної підготовки знаходить своє широке застосування у фізичному вихованні дітей дошкільного, шкільного віку, студентської молоді. Спортивно-ігрова форма фізичної підготовки лягла в основу задуму змагань серед дітей дошкільного і шкільного віку в різних країнах світу, які одержали назву “Роби з нами, роби краще нас” (Німеччина), “Веселі старти” (Україна, Росія), “Спортландія” (Білорусь).

Звичайно, участь у змаганнях вимагає певної підготовки учнів, розвитку їх фізичних здібностей.

У навчальному процесі з фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку спортивно-ігрова підготовка є цінною тому, що використання елементів змагальної діяльності сприяє виникненню позитивних емоцій, які значно підвищують працездатність дітей, що є одним з вагомих факторів виховання фізичних якостей.

Емоційне збудження викликає активну діяльність цілого ряду важливих підкоркових центрів, що тонізує кору великих півкуль, підвищує їх діяльність. Установлено [31], що в іграх, змаганнях діти виконують рухи швидше, про що свідчить час пробігання 10 м відрізку включеного в естафету і бігу, в якому відсутні елементи змагань. У грі діти пробігають цю дистанцію на 0,2 сек швидше. Крім цього, організація заняття в ігровій формі та у формі змагань дає можливість збільшити щільність уроку.

У спортивно-ігровій формі фізичної підготовки наявні всі особливості застосовування методу навчання і виховування фізичних здібностей [23, 31, 52].

Науковці відзначають [23, 52], що одним із основних завдань спортивно-ігрової форми фізичної підготовки є зміцнення не тільки фізичного, але й психічного здоров’я учнів, удосконалення їх нервової діяльності. Це досягається за рахунок застосування різних ігрових вправ на одному уроці. Відомо, що діти молодшого шкільного віку не можуть довго зосереджувати свою увагу на одноманітному виконанні фізичних вправ. У зв’язку з цим урок ігрової спрямованості фізичної підготовки передбачає використання цілої системи фізичних ігор, естафет з включенням бігу, метання, стрибків, передачі і прийому м’яча тощо, що сприяє підвищенню рівня фізичної підготовки.

Таким чином, науковці відзначають [23], що спортивно-ігрова форма фізичної підготовки позитивно впливає як на фізичне, так і на психічне здоров’я підростаючого покоління.

Крім цього відзначено [31, 52], що в процесі спортивно-ігрової форми фізичної підготовки створюються педагогічні умови і для формування таких особистісних якостей, як колективізм, дисциплінованість, формування вольових та інших особистісних якостей дітей молодшого шкільного віку.

У проведених дослідженнях фізична підготовка розглядається як цілісна педагогічна система, побудова і функціонування якої здійснюється на основі адекватності закономірностей вікового розвитку дитячого організму і системи засобів та методів педагогічного впливу.

Оптимальне функціонування такої системи досягається за рахунок використання основних принципів управління складними соціально-біологічними системами.


1.5. Контроль ефективності організація занять з фізичної підготовки та оцінка її основних показників


Відомо, що ефективне функціонування будь-якої системи досягається за рахунок отримання зворотного зв’язку, тобто оцінки стану об’єкта, на який направлена дія компонентів системи.

У системі фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку цей принцип реалізується за рахунок педагогічного спостереження, анкетування, тестування.

Найбільш ефективним методом контролю фізичної підготовленості дітей та підлітків, як зазначає переважна більшість дослідників [17, 21, 38, 48, 76], є тестування фізичних здібностей, зміст яких у різних країнах світу має свою спрямованість. Проте, у всіх випадках розробка системи контролю передбачає: виявлення інформаційного значення тесту; проведення тестування в однорідній групі, за статтю, віком, підготовленістю; розробку таблиць оцінювання, які дозволяють диференціювати результати за трьома рівнями – низький, середній, високий.

Особливе значення в теорії та практиці фізичного виховання школярів, як зазначають Л.В.Волков [21], Т.Ю.Круцевич [49], О.С.Куц [54], Л.П.Сергієнко [76], має дотримання низки вимог: тест повинен бути цікавим та доступним для дітей, практичним і зручним для роботи учителя фізичної культури, який швидко оцінює підготовленість і є надійним при вимірюванні у різних умовах та різними учителями.

Педагогічний контроль фізичної підготовленості, як відомо, має три форми [76] – етапний, поточний і оперативний. У 1996 році [36] для оцінки фізичної підготовленості населення України були запропоновані державні тести і нормативи оцінки витривалості, сили, швидкості, спритності та гнучкості. Ці тести дозволяють здійснювати поетапний та поточний контроль фізичної підготовленості, а оперативний контроль дає можливість отримати термінову інформацію про фізичний та психологічний стан школярів у процесі заняття фізичними вправами.

Слід зазначити, що такий підхід є загальноприйнятим у всіх країнах світу [49, 76], а відповідною особливістю може бути зміст тесту, який повинен відповідати етнічним, клімато-географічним та іншим особливостям регіону.

На основі аналізу практики та фундаментальних досліджень в галузі контролю і оцінки фізичної підготовленості школярів рекомендується оцінювати наступні фізичні здібності: швидкість, циклічних рухів, швидкість рухливої реакції та частоту руху, гнучкість (нахил вперед стоячи, сидячи), витривалість (аеробна та анаеробна здібність), силу, швидкісно-силові здібності, спритність і координацію.

Необхідно зазначити, що розроблені та рекомендовані для

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: