Розвиток у молодших школярів уявлень про портретний жанр на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах
Портретний жанр в Росії з'явився пізніше, ніж в Європі. Справжній портрет з'явився лише у XVIII ст. і був багато в чому схожий на ікону. Початок російського портретного живопису пов'язаний з іменами таких художників, як і. Н. Никітін, А. М. Матвєєв, А. П. Антропов, І. П. Аргунов.
Майстром портрета і жанрової картини був Василь Андрійович Тропінін. У своїх творах він завжди давав невимушену, але проте дуже вірну характеристику людини. У жанрових портретах художник створив трохи ідеалізовані зображення людини з народу [17].

Рис. 1.12. В. Тропінін. Портрет О. Пушкіна. 1827 р.
Художник писав жанрові твори, що показують повсякденне життя простого народу. Важливим напрямом в його творчості став жіночий жанровий портрет. Художник писав жінок часто за роботою, за рукоділлям. Його жінки — це перш за все дружини, подруги, господині.
Тропінін практично став офіційним портретистом Москви. Йому замовляли портрети представники іменитих дворянських сімейств — Голіцини, Оболенські, Паніни, а також імениті московські купці. В цей час у художника з'явилися учні, часто він безкорисливо допомагав молодим художникам, що починають, пам'ятаючи, яким непростим був його власний творчий шлях.
Олексія Венеціанова справедливо називають родоначальником побутового жанру в російському мистецтві. Він вперше створив галерею селянських образів — правдивих, але не позбавлених деякої частки ідеалізації і сентиментальності. Його зображення селян не є портретами у вузькому значенні слова, це жанрові портрети із зачатками сюжету. Створюючи такі портрети, художник «прикрашав натуру» — він радив позуючим селянам одягнутися нарядніше, зачесатися... Венеціанов не приховував такої ідеалізації, він не бачив в ній нічого поганого: його селяни зберігають природність навіть у постановочних композиціях і театральних позах, він не приховує натруджених рук, виразу обличчя. Його головний принцип: «Пиши, що бачиш, не мудруй» [65].
Карл Павлович Брюллов народився в Петербурзі в сім'ї майстра по дереву і живописця-декоратора. Геній Брюллова виявився в багатьох його творах, серед яких були і портрети його сучасників. Художник написав велике число парадних портретів, пройнятих захопленням красою людини, що відчуває радість буття. До числа кращих портретів цього часу відносяться «Вершниця», портрети Ю.П. Самойлової, В.А. Перовського.
«Вершниця», що зберігається в Третьяковській галереї, — одна з найзнаменитіших картин Брюллова. На ній зображені вихованки графині Ю. П. Самойлової — жінки, що зіграла величезну роль в житті і творчості художника. «Вершниця» повинна була стати великим декоративним портретом, що прикрашає парадний інтер'єр. Майстра цікавило не тільки точне відтворення зовнішності персонажів. Основна тема картини виражена самим художником так: «Якщо не побачити красу в предметі і не відобразити цю красу, то зовсім немає значення вдаватися до мистецтва». Брюллов створює особливий світ краси, радості, світ щасливого дитинства.

Рис. 1.13. К. Брюллов. Вершниця. 1832 р.
Художник створював образи людей, що живуть напруженим внутрішнім життям, надаючи велику увагу психологічному аналізу особливостей характеру [79].
Василь Григорович Перов був майстром побутового живопису і портрета. У останнє десятиліття своєї творчості художник створив безліч чудових портретів, що стали еталоном жанру: портрети О.М. Островського, В.І. Даля, Ф.М. Достоєвського. Перші роботи, виконані в побутовому жанрі, були присвячені зображенню селянського побуту. Вони викликали в суспільстві великий інтерес і самі різні, часом діаметрально протилежні, оцінки. Поїздки за кордон змінили бачення художника. На перший план в його творах виходить тепер не соціальне і викривальне, а психологічне, глибинне. Він продовжує писати побутові картини, але тепер не дорікає, а тужить і співчуває. Писав Перов і портрети селян. Часто це ідеальні образи, втілення мрії про ідеальне суспільство, де однакові матеріальне положення і внутрішній стан людей [66].
Іван Миколайович Крамской став одним з творців Товариства пересувних художніх виставок. По виразу одного з критиків, він більше зробив для мистецтва, ніж в мистецтві. У творчості художника портрет займає головне місце: він писав діячів культури і селян, прагнучи в кожному зображенні добитися глибини психологічної характеристики. Головне значення для Крамского має обличчя портретованого, особливо очі — дзеркало душі [50].
Основною сферою досягнень Крамского є портрет. Він виконанав серію портретів видатних сучасників: Л.М. Толстого, М.О. Некрасова, П.М. Третьякова, І.І. Шишкіна, М.Є. Салтикова-Щедріна і інших.

Рис. 1.14. І. Крамской. М.О. Некрасов в період “Останніх пісень”. 1877–78 рр.
Ілля Юхимович Рєпін працював в різних жанрах. Історичні картини цього передвижника повні справжньої сили, показують гострі конфлікти і драматичні епізоди. Портрети розкривають соціальні і психологічні сторони моделі, вносять неоцінимий внесок в становлення реалістичного живопису. Перший великий успіх Рєпіна пов'язаний з картиною «Бурлаки на Волзі». Спілкування з багатьма чудовими сучасниками привело до появи цілої галереї портретів: М.П.Мусоргського, Л.М.Толстого, О.Ф.Писемського й ін. Справжнім шедевром є портрет М.П.Мусоргського, написаний в лікарні незадовго до смерті композитора. Портрети сучасників Рєпін нерідко брав за основу і при створенні образів історичних картин. Іноді він спеціально запрошував відомих людей позувати для того або іншого персонажа історичного полотна [15].
Валентин Олександрович Сєров працював в різних жанрах – писав пейзажі, портрети, історичні картини. Він був учасником Товариства передвижників. Портрети, написані художником в зрілі роки, повні виразного лаконізму і гострих психологічних характеристик. Портретний живопис був тріумфом Сєрова.

Рис. 1.15. В. Сєров. Автопортрет. 1885 р.
Сєров створює картини, які стали класикою російського мистецтва – «Дівчинка з персиками», «Дівчина, освітлена сонцем». Обидва портрети не тільки відмічені захопленістю новою технікою живопису, але і наповнені особливою поетичністю, що відразу виділило роботи художника і принесло йому популярність. Не усі портрети сам художник вважав однаково вдалими. Можливо, в таких випадках справа була не в майстрові, а в його моделі — вона не завжди виявлялася цікава художнику, часом за парадним одягом і нарочитим виразом обличчя він не бачив людської індивідуальності, не міг роздивитися особу. А без цього художник не міг створити справжній портрет [88].
Новий час приніс нове ставлення до мистецтва. Воно вже не повинно було прикрашати, не повинно «бути красивим». Портрет, що раніше існував як би в двох іпостасях (замовлений і дослідницький), стає одноріднішим. Тепер це головним чином комерційний жанр, який дає художнику заробіток, але не можливість виразити себе. Для самовираження майстра тепер частіше вибирають інші жанри.
Стиль модерну, що з’явився на межі XIX-XX ст., повернув костюмовані портрети і рольові портрети. Щоб розкрити характер моделі, художники обирали найвиразніші костюми, інтер'єри і навіть пози, що нагадували про XVIII ст. Це було не поверненням в минуле, не сліпим наслідуванням, а своєрідною грою, серйозною і смішною одночасно. Відомий художник модерна Анрі Тулуз-Лотрек завжди зображав людей в звичній для них обстановці. Особливо часто він писав танцівниць, артистів, представників богеми [79].
Художники модерна прагнули знайти нові форми для традиційного жанру. Так з'явилися своєрідні портрети-орнаменти. Їх особливо багато в творчості Густава Клімта. На його полотнах фігури здаються не просто оточеними колірними плямами і лініями, вони включені в орнамент, стали його частиною. Модерн, як стиль, що надавав увагу красі, витонченості, значущості кожної лінії, породив особливо багато жіночих портретів, а також портретів жанрових.
Нове знання про людину прагнуло до втілення в портреті, але сковувалося «нееластичністю» стародавнього жанру. Художники намагалися переробити натуру, показати не суспільну роль, не власний характер моделі, не її житейське амплуа, а щось абсолютне нове, що містить ці елементи, але і що стоїть над ними [26].
Портретами нового часу стали роботи Пабло Пікассо. Виконаний ним портрет продавця картин Амбруаза Воллара більше схожий на аналіз особи, яка розпадається на частини. Для художника головне — не відтворити зовнішню схожість і навіть не передати характер, а зрозуміти людину до кінця, можливо, навіть зрозуміти задум його Творця [79].

Рис. 1.16. Пабло Пікассо. Портрет Амбруаза Воллара. 1909-1910 рр.
Портрет продовжує своє існування і до цього дня, правда, тепер, як раніше в Європі, він все більше стає замовленим жанром. Мабуть, це закономірний етап його розвитку. Проте, продовжуючи традиції, він залишається важливим історичним документом, який донесе до нащадків пам'ять про нашу епоху.
Історія портрета включає багато етапів, пов'язаних з особливим світобаченням. У XX ст., багатому на зміни і події, портрет переживав не найкращі часи. Художники звернулися до інших жанрів. Звичайно, портрет продовжував існувати, але він ґрунтувався на досвіді минулого, практично не розвивався. Можливо, в майбутньому його чекає новий злет, проте зараз портрет — жанр головним чином комерційний.
Розділ 2. Теоретичні основи малювання голови людини
2.1 Анатомо-конструктивні основи зображення голови людини
Розглянемо докладно суть методу аналізу і побудови зображення узагальненої форми голови в малюнку. Форму голови художнику допомагає сприйняти освітлення. Світло, розташовуючись на поверхні голови, дає можливість художнику бачити її пластику, причому в першу мить людина сприймає форму голови дуже узагальнено: голову як кулю, шию як циліндр, ніс як призму, око як кулясту опуклість, і лише згодом, при уважному розгляді, людина починає помічати всю витонченість пластики як голови в цілому, так і її деталей.
Наукові дослідження психологів переконливо довели: людина спочатку сприймає загальну форму предмету, а потім вже його деталі. Результати досліджень дали підставу виділити п'ять основних стадій (або фаз) процесу зорового сприйняття:
1) розрізнення положення предмету в просторі (у полі зору) і груба оцінка його загальних пропорцій;
2) мерехтіння форми;
3) розрізнення різких перепадів кривизни;
4) глобально-адекватне сприйняття, в якому форма представлена без розрізнення її деталей;
5) адекватне віддзеркалення форми в повноті її деталей [79, 56-58].
Слідуючи закономірностям зорового сприйняття, малюючому необхідно в першу чергу передати загальний вигляд голови, показати особливості її формоутворення, те, як поєднуються між собою поверхні. На цю необхідність указували вже художники епохи Відродження.
Форма предмета (сюди можна віднести і голову людини) складається з численних площин, які відмежовують її від навколишнього простору. Завдання полягає в тому, щоб правильно зрозуміти, як ці поверхні поєднуються між собою, утворюючи форму. Але, щоб правильно зобразити цю форму на площині листу паперу, малюючому треба перевести реальний вигляд об'ємного тривимірного тіла в проекційний, тобто уміти перебудовувати своє сприйняття з об'ємного бачення на площинне [56, 61-62].
Проекційне зображення форми голови вимагає знання теорії перспективи, уміння користуватися правилами перспективи в процесі побудови зображення. Побудувати перспективне зображення простого геометричного тіла не так важко, але дати перспективне зображення такої складної форми, як голова людини, є складною справою. Тому, виходячи з педагогічного принципу навчання — від простого до складного, вже художники епохи Відродження при навчанні малюванню голови виходили із застосування простих геометричних форм, тобто учили бачити і представляти геометричну основу форми як всієї голови, так і кожної її частини. Слідуючи цьому принципу, художник повинен в думках виконати первинний етап роботи скульптора, що вирубує з дерева голову людини, уявити собі узагальнену форму у вигляді обрубу. Таким методом користувалися багато художників, з них Дюрер і Гольбейн (додаток Б).
Графічне зображення форми на площині пов'язане з елементами геометричного зображення, і це чудово розуміли художники старовини. Художники епохи Відродження вважали для полегшення зображення складної форми на площині на початковій стадії побудови зображення спрощувати її складну конфігурацію до простих геометричних форм.
Слід відзначити, що буквально всі художники різних шкіл і напрямів приходили до одного висновку: зображення голови треба починати з форми, з виявлення маси, а потім вже переходити до деталей.
Узагальнена форма голови – це тривимірне яйцеподібне тіло. При навчанні малюнку голови враховують цю характерну особливість будови. Художники-педагоги, навчаючи малюнку голови людини, завжди починають з аналізу її яйцевидної форми. О. Соловйов, Р. Смирнов, Є. Алексєєва пропонують починати малюнок голови із зображення яйце-видної маси відразу тоном. Малюючому пропонується засвоїти, що зображати спочатку загальну форму голови, а потім поступово переходити до виявлення деталей [79, 205-206].
Метод «обрубовки» допомагає художнику правильно зобразити об'ємну форму голови на площині паперу як в цілому, так і кожну її складову частину. Цей метод дозволяє зосередити увагу учня не на поверхневих деталях (брови, вії), а на основний зміст. Зрозуміти це нескладно, але передати в малюнку важко. Для вирішення цієї задачі французькі методисти починали з аналізу і зображення гіпсової моделі. Такі моделі в практиці викладання збереглися і до наших днів [75, 145].
Аналізуючи форму голови, ми бачимо, що навіть в узагальненому вигляді, вона має певні закономірності побудови, обумовлені кістками черепа. Основні площини, плани, що створюють об’єм голови, розподіляються в просторі за формою кісток і м'язів. Комплект моделей голови у Дюпюї складався з чотирьох видів: узагальнена форма голови без деталей, голова з натяком на основні деталі, голова з узагальненою формою деталей, голова, що має завершений вигляд зі всіма деталями.
Виявляючи загальний характер форми голови в малюнку і уточнюючи напрям окремих площин в просторі, треба уважно стежити за правильністю формоутворення. Головне в передачі великої форми в малюнку полягає в тому, щоб виявити форму голови в цілому, без подробиць, підкреслюючи в цій формі найхарактерніше.
Робота за методом великої форми примушує художника відкидати подробиці будови форми і зосереджувати увагу лише на крупних масах об'єму, прагнути бачити цілісно, у загальних рисах. Але щоб навчитися бачити цілісно, треба знати, з яких елементів ціле складається, як деталі і частини пов’язані між собою. Правильно виражена в малюнку загальна форма голови допомагає малюючому методично послідовно розглядати і зображати натуру [48, 37]. Оволодіння методом аналізу і вираження великої форми дає можливість передбачати результат побудови зображення, наперед уявити, як виглядатиме його малюнок в кінцевому вигляді.
У основі таких вправ покладений аналітичний метод. Зображаючи узагальнену форму голови, художник повинен навчитися бачити, як складається з окремих площин об'єм, як організовується конструктивна основа форми. Художник повинен відчувати форму зорово, а рухи руки з олівцем підпорядковувати пластичному виразу цієї форми в малюнку.
При виявленні основного об'єму форми голови необхідно також враховувати, що форму голови утворюють дві великі частини — куляста форма черепної коробки і витягнута форма нижньої частини щелепної кістки. Багато малюючих упускають це, особливо при зображенні чоловічої голови з бородою. В цьому випадку підборіддя, тобто нижня щелепа, виявляється далеко від потиличних кісток черепа, вона висить у повітрі, не ув'язуючись з черепною коробкою. Враховуючи ж загальну конфігурацію черепа, художник правильно з'єднує нижню щелепу з основними кістками черепа.
Продовжуючи аналізувати форму голови і складові її частини, необхідно відзначити закономірності, пов'язані з виявленням великої форми. Так, наприклад, в основі форми носа лежить призма. Знаючи цю закономірність будови форми носа, малюючому вже не так важко виконати його зображення на площині. Передати в малюнку перспективний вигляд форми носа дуже складно, а побудувати перспективний вид призми не складно навіть початківцю. Більш того, використання такого методу аналізу форми та її зображення на площині допомагає художнику справлятися також і з вирішенням тональної задачі. Намітивши призму носа, обмежену в просторі чотирма площинами, малюючий одразу виявляє тонові градації — світло, тінь, півтінь, потім уточнює характер форми носа за характером і приступає до детального моделювання форми.
Форма ока схожа на геометричну форму кулі, і не випадково в літературі укорінився термін «очне яблуко». Проте при малюванні голови треба враховувати, що очне яблуко виступає з очноямкових западин всього на третину. Крім того, переходи очного яблука і очноямкових западин пом’якшуються повіками, і моделювання форми повинне бути стриманим. Погано, коли учень, виявляючи кулясту форму очей, малює «м'ячики від пінг-понгу» і тим огрублює реальну форму людської голови.
Користуючись методом «обрубовки» на початковій стадії побудови зображення голови, не слід все спрощувати і створювати кубістичний малюнок. У складному малюнку обрубовочна стадія побудови форми займає незначне місце і лише допомагає художнику.
Вивчення методу аналізу і виразу в малюнку «великої форми» для учнів часто супроводжується труднощами. Починаючи зображати загальну форму голови, учні обмежуються лінійним абрисом голови і зразу ж переходять до деталей, не уточнивши ні характеру форми голови, ні її об'єму. Звідси і деталі вони починають малювати не з виявлення основи форми, а із змальовування конфігурації форми носа, очей, губ. Тому для того, щоб освоїти метод виразу великої форми прийомом «обрубовки», необхідні спеціальні вправи.
Першу серію таких вправ можна почати з малюнка гіпсової голови, поставивши перед собою задачу виявити в узагальненому вигляді форму голови в цілому, а потім великі форми основних деталей, тобто малювати не ніс з його конфігурацією, а призму і так далі, тобто все в узагальненому вигляді. При цьому, намітивши призму носа, кулясті форми ока, необхідно уважно стежити за пропорційним співвідношенням частин і цілого. Приклад подібних вправ показаний на рисунку (додаток Г).
Виконуючи такі вправи, учень повинен зрозуміти, що такий «обруб» не самоціль зображення форми голови, а необхідна початкова стадія, пов'язана з творчим процесом побудови зображення. Тому разом із спрощеним трактуванням «обрубу», виконуваного з гіпсових моделей, слід зробити подібні ж малюнки з живої голови. Краще всього метод засвоюється тоді, коли художник малює себе за допомогою дзеркала. Щоб метод «обрубовки» не перетворився на манеру, а розглядався як нетривалий етап побудови зображення, необхідно паралельно виконувати малюнок з реальнішим трактуванням форми.
При зображенні простих геометричних тіл потрібне перш за все правильне розуміння конструктивної основи форми і уміння передати її в лінійному малюнку. При зображенні голови людини необхідний аналіз її конструктивної основи і уміння виразити її в лінійно-конструктивному малюнку. Лінійно-конструктивне зображення форми голови людини, яку розробив А.Дюрер, показано у додатку Д. О.П.Сапожников створив дротяну модель голови людини (додаток Ж) [64].
Аналізуючи конструктивну основу форми голови, відзначимо ряд закономірностей, які необхідно враховувати при малюванні. Основна форма голови ніби розтинається чотирма паралельними горизонтальними площинами: на початку волосяного покриву, по виступах надбрівних дуг, біля основи носа і підборіддя. Перпендикулярно цим площинам яйцеподібну форму голови розтинає вертикальна площина, утворюючи на лицьовій поверхні профільну лінію. Ця вертикальна площина розтинає її на дві рівні частини, а утворювана нею профільна лінія ділить лицьову частину голови на дві симетричні половини. Горизонтальні площини розчленовують лицьову частину голови на рівні частини і утворюють лінії покриву волосся, надбрівних дуг, основ носа і підборіддя. Таким чином, дана схема підтверджує закономірність пропорційного розчленовування форми голови.
Завдяки своєї наочності і переконливості схема використовується багатьма художниками-педагогами в навчальному процесі і в наші дні при навчанні малюнку голови.
Вслід за А. Дюрером художники-педагоги для навчання малюнку голови стали розробляти свої схеми вираження конструктивної основи форми голови, які допомагали учням швидше і краще засвоювати учбовий матеріал. Так, наприклад, російський художник і педагог А. Лосенко розробив серію методичних таблиць, на яких наочно показав закономірності зміни перспективного вигляду схеми голови залежно від повороту і положення голови в просторі (додаток 3). Напрямок основних конструктивних ліній (покриву волосся, надбрів’я, основи носа і підборіддя, а також профільної лінії) в таблицях передається пунктиром. Цим автор хотів підкреслити, що ліній як таких насправді немає, вони умовні, і при зображенні голови художник повинен уявляти їх в думках.
2.2 Врахування закономірностей будови голови людини у процесі малювання
Розробляючи методику малювання голови людини, кожен автор навчально-методичного посібника по-своєму трактував використання конструктивної схеми. Одні брали за основу схему А.Дюрера і пропонували відразу намічати всі конструктивні лінії; інші віддавали перевагу схемі Р.Гольбейна, яка обмежувалася «хрестовиною» — лінією розрізу очей і профільною, треті прагнули сумістити і те, і інше. Всі конструктивні лінії в малюнку проводилися умовно, на поверхні форми. Точного розташування конструктивних ліній (у яких місцях їх потрібно проводити) у посібниках не указувалося, що дуже ускладнювало роботу. Наприклад, учню потрібно намітити профільну лінію, але де вона повинна пройти — йому неясно.
У переважній більшості посібників профільна лінія проводиться, стикаючись із поверхнею лоба і кінчиком носа. Така лінія в малюнку не може служити орієнтиром для подальшої побудови форми голови. Так само неясно, де повинні розташовуватися лінії основ підборіддя, носа, надбрів’я, розрізу очей, учень їх проводить формально, не розуміючи важливості і необхідності цих ліній для подальшої побудови зображення форми голови [27].
Щоб внести повну ясність в це питання, М.М. Ростовцев пропонує розглянути лінійно-конструктивну схему форми людської голови залежно від закономірностей анатомічної будови, де кожна лінія обумовлюється кістками черепа [81]. Аналізуючи форму голови за цією схемою, відзначаємо, що профільна лінія проходить через середину волосяного покриву, середину перенісся, підстави носа, бантика губ і середину щелепної кістки. Точки зіткнення профільної лінії з формою голови треба шукати не на поверхні, а на кістках черепа. Так, наприклад, на призмі носа профільна лінія розташовуватиметься не на передній поверхні призми, а на задній. Кінчик носа по відношенню до профільної лінії може зміщуватися залежно від положення голови в просторі. У підстави підборіддя профільна лінія розташовуватиметься не на поверхні підборіддя (хоч ямка на підборідді і є хорошим орієнтиром), а на щелепній кістці.
Знаючи розташування профільної лінії, художнику буде легко визначити і положення голови в просторі. Для цього треба в думках з'єднати прямою лінією точку зіткнення профільної лінії з лінією надбрівних дуг (перенісся) і точку зіткнення профільної лінії з лінією підстави підборіддя і визначити, який кут утворюється між цією лінією і вертикаллю, в такому ж нахилі буде і вся голова [64].
Оскільки профільна лінія ділить голову на дві симетричні частини, то малюючий може легко стежити за розташуванням парних форм (виступи скуластих кісток, очноямкові западини, куточки губ, ніздрі), які в малюнку намічаються одночасно: намітивши виступ виличної кістки справа, тут же намічаємо його зліва, намічаємо краї скроневих кісток справа і зліва одночасно і так далі.
Горизонтальні конструктивні лінії між собою паралельні і членують голову на пропорційні частини. Лінії покриву волосся, надбрівних дуг, основи носа і підборіддя членують голову на три рівні частини. Цю закономірність пропорційного розчленовування голови встановили ще стародавні художники. Трьохчастинний розподіл форми голови ми знаходимо і в канонах пропорцій Давнього Єгипту, і у художників Стародавньої Греції й Риму. Художники епохи Відродження на основі математичних обчислень приходили до висновку, що лицьова частина голови ділиться на три рівні частини. Розробляючи канони пропорцій, художники подальших століть приходили до тих же висновків. Так, наприклад, в «Поясненні короткої пропорції людини або зображення академічної фігури» О. Лосенко вказував, що голова поділяється на три рівні частини [60].
Противники академічної школи малюнка виступають проти заучування правил і законів, не визнають класичних норм в мистецтві і, зокрема, схем будови форми голови, а також її пропорційного розчленування на частини. Вони відкидають це на тій підставі, що кожна людина індивідуальна, й абсолютно точного і однакового закону будови форми голови для всіх людей бути не може.
Класичні закони, правила і схеми побудови форми в малюнку наближені до істини, тому можуть бути використані в практиці сучасного художника і, тим більше, у практиці шкільного навчання. Дюрерова схема будови форми людської голови не абсолютно істинна, але вона правильно розкриває конструктивну основу форми. Ознайомлення з класичними канонами привчає малюючого спостерігати, правильно визначати пропорції і характерні особливості в будові живої голови. Знання цих канонів допомагає художнику відзначати ті відхилення від канону, які спостерігаються в натурі. Знання закономірностей будови форми голови, навіть схематичне, дозволяє художнику ширше використовувати свої спостереження над різними характерами зображуваного і відразу вносити корективи в зображення, уточнюючи і виправляючи малюнок [47].
Учень, спостерігаючи натуру, щоб не було грубого порушення пропорцій, повинен використовувати шляхи, що полегшують роботу — він повинен знати норми, правила і закони, якими користувалися художники до нього і які допомагали їм у їх практичній діяльності.
Правила, закони і схеми будови форми є відправним пунктом в роботі художника, вони дають ключ до пізнання реальної дійсності, допомагають розібратися в складній формі живої голови і брати від натури в першу чергу найосновніше. Знання правил і законів академічного малюнка необхідне учням для того, щоб вони змогли швидше оволодіти своїм мистецтвом.
Конструктивна схема будови форми голови і закономірність її пропорцій обумовлені кістковою основою — черепом. Тому, визначаючи розташування конструктивних ліній, їх треба шукати не на поверхні голови особи, а на основі кістяка черепа. Якщо ми шукатимемо в натурі конструктивну лінію підстави підборіддя, то її слід представляти не на поверхні підборіддя, а на виступах щелепної кістки. Лінія основи носа проходить не біля кінчика носа, а в основі ніздрів; кінчик носа може бути розташований в малюнку або нижче, або вище за лінію основи носа. Знання конструктивної схеми будови людської голови допомагає школяреві правильно зображати, дотримувати закони перспективи, відучує від пасивного копіювання натури. Якщо художник добре засвоїть розташування конструктивних ліній, йому не складе труднощів правильно побудувати зображення форми голови в складних перспективних положеннях [79].
Лінія основи покриву волосся проходить біля основи виступу волосяного покриву, і навіть у людини, що облисіла, слід волосяного покриву завжди видно. Лінія надбрівних дуг проходить по виступах кісток надбрів’я, а точніше, через отвори нервових каналів.
Лінія основи носа проходить через коріння носа і нижні краї виличних кісток. Між лініями основи носа і надбрівних дуг розташовуються вуха. Знаючи цю закономірність, учень швидко й правильно визначить положення голови в просторі. Так, наприклад, при малюванні гіпсових голів Аполлона або Антиноя, що мають дуже складний нахил і поворот, учню переважно важко визначити, як голова нахилена: вниз або закинена вгору. Знаючи особливості конструктивної схеми будови форми голови, школяр легко визначить положення голови в просторі. Для цього варто лише визначити розташування вух по відношенню до основи носа: якщо вуха нижче за основу носа — голова закинена вгору, якщо вуха вище за основу носа і надбрівних дуг — голова має нахил вниз.
Лінія основи підборіддя проходить посередині виступу переднього краю щелепної кістки.
Відрізок від надбрівних дуг вщент носа, у