Система корекційних вправ для занять з дітьми, що мають фонетико-фонематичні вади мови
У молодших групах дитячого саду хлопчики і дівчатка з ринолалією почувають себе спокійно і впевнено. До них швидко звикають і діти, і вихователі, розуміють їхню мову. Діти адаптуються в колективі, активно беруть участь у його житті. Однак протягом усього перебування в дитячому саду дитина з ринолалією відсторонений від виступів на святах і відповідей на групових заняттях. Це викликано установкою педагогів дошкільного виховання на те, що діти повинні чути тільки правильну мову, а тому виступати і відповідати на заняттях можуть тільки володіють правильним звуковимовою. Але при цьому дітей з бездоганною дикцією в молодших і середніх групах дитячого саду одиниці. З інших дитина з дефектом — гірша, тому саме їй найчастіше забороняють виступати. Так дитина позбавляється природної форми самовираження, зв'язаної із самоствердженням, і в такий спосіб формуються передумови для усвідомлення своєї неповноцінності.
Тим часом унаслідок нерозвиненості фонематичного слуху дитина з ринолалією вважає себе нормальною. Вона виявляє активність на заняттях, але постійно одержує відмови, підкріплені посиланням на його погану вимову, при цьому найчастіше вихователів не стримується у присутності інших дітей. Погана мова стає причиною глузувань: 55% дітей з ринолалією відзначили, що їх дражнили однолітки в дитячому саду за нерозбірливу вимову, усі діти, які відвідували дитячий сад були відсторонені від виступів на святах.
Багаторазова щоденна вказівка на дефект приводить до усвідомлення дітьми, своєї неповноцінності. У них з'являється страх перед школою, що зв'язаний не з зовнішнім проявом дефекту, а саме з його усвідомленням. Незалежно від умов виховання (у дитячій установі або будинку) і відношення навколишніх (співчутливих, байдужих або презирливого) приблизно 50% дітей бояться йти в школу саме через порушення мови.
У школі однокласники і педагоги звертають увагу на невиразну носову вимову дітей з ринолалією. Фіксація уваги на їхній мові приводить до природної психологічної реакції.
1.2 Особливості занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови
1.2.1 Особливості корекційних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови
Ігри в руховій терапії можна використовувати самостійно або в поєднанні з різними ритмічними, логоритмічними, музично-ритмічними комплексами. Ігри вносять розмаїтість і емоційність у лікувальні процедури (при дизартріях, ринолаліях, афазіях). Ігровий метод у вигляді лікувальної процедури знаходить усе більше застосування в дитячій практиці. Відповідно психофізичному розвиткові діти легко піддаються впливові за допомогою ігор. У дитини увага хитка, вона важко затримується на одному предметі тривалий час. Його особливо утрудняє роздвоєність уваги. Часто дитина забуває правильно дихати або зупиняє подих на якийсь час при виконанні рухових завдань. Підтримка правильного дихання можна здійснити через організовану участь його в наслідуванні звукам у речетитативе.
Фізичне й емоційне навантаження в іграх залежать від характеру гри, змагального початку, вкладеного в нього, від її тривалості, умов проведення гри, від ступеня реакції граючого, виду захворювання і його стадії, від віку і статі граючих, їхньої рухової культури і попередніх рухових занять, від професії хворого, числа граючих, рівнозначності граючих або груп, що приймають участь у грі, від дотримання правил кожної гри, вихідного положення і розвитку гри. З метою дозованого впливу ігор на функції організму хворого для кожної гри можна змінювати правила проведення ігор через усунення одних і заміну інших.
Складність класифікації ігор зростає в лікувальній терапії в зв'язку з численними задачами й умовами, яким повинна відповідати гра в процесі лікування. Мети і задачі неї різні. Так, гри забавного, відволікаючого характеру розсіюють увага, розважають хворого; спеціально спрямовані ігри поліпшують роботу під час процедури (організуючі ігри), вирішують деякі терапевтичні задачі (гри підготовчого характеру або гри цілеспрямованого, терапевтичного характеру, наприклад, що коригують поставу при дитячому церебральному паралічі в дітей з дизартрією); гри заспокійливого характеру корисні дітям і дорослим при заїкуватості і з різними нервово-психічними захворюваннями.
Ігри можна класифікувати по анатомічній ознаці, у залежності від того, яка частина тіла більше бере участь під час гри: з переважною участю верхніх або нижніх кінцівок або з загальним впливом.
У залежності від числа учасників, ігри поділяються на індивідуальні і групові. Групові ігри бувають без розподілу на команди, але з загальною метою (іноді їх можна розділити на двох груп, що состязаються між собою) та ігри, у яких граючі обов'язково поділяються на команди, рівні по числу учасників, гра проводиться на рівних умовах.
Відповідно тому, яке виконання і як змінюється положення граючих у відношенні навколишніх його предметів, групові ігри можна розділити на:
ігри на місці (статичні ігри), у яких хворий не змінює свого положення у відношенні навколишніх його предметів, а тільки пересуває окремі частини свого тіла. У цих іграх (з положення коштуючи, сидячи, а іноді і лежачи) рухи обмежені по кількості і головному діючому елементі є емоційний фактор. У порівнянні з іншими іграми тут спостерігається найменше фізичне навантаження;
малорухомі і напіврухливі ігри, у яких є в різному співвідношенні як елементи руху, так і статики. Звичайно їх проводять з вихідного положення стоячи або сидячи. Фізичне і нервове навантаження в цих іграх помірні, вони містять більше емоційності. Це перехідні ігри між іграми на місці і рухливих іграх;
рухливі ігри, у яких протягом усієї гри учасник змінює положення свого тіла стосовно навколишніх предметів. Ці ігри характеризуються великою емоційністю, у них включаються різні форми пересування — біг, стрибки, поскоки, ходьба і т.п. Вони вимагають швидкості, сили, спритності, координації рухів, витривалості і роблять великий і усебічний вплив на організм, викликаючи значні зміни функцій м'язової, дихальної і серцево-судинної систем. Тому що в цих іграх фізичне навантаження більше, вони вимагають більш високих функціональних і фізичних можливостей з боку хворих. Проте рухливі ігри роблять величезний вплив, що коригує, на осіб з мовними і руховими розладами.
Діти 2 — 3 років під впливом рухливих ігор добре фізично розвиваються: у них збільшуються маса тіла, ріст, окружність грудної клітки, дихальна екскурсія грудної клітки, підвищується м'язовий тонус, зменшуються дефекти постави, поліпшуються апетит, сон. Музичний супровід ігор веде до ще більш ефективного розвитку і закріплення корисних якостей і умінь, повної погодженості рухів по швидкості, тривалості, виховує почуття, ритму, сприяє врівноважуванню нервових процесів, сприяє кращій координації і регуляції м'язових зусиль з функціями різних аналізаторів організму дитини.
Рухливі ігри позитивно впливають на дітей молодшого, середнього і старшого шкільного віку. У цих іграх у них виховуються такі якості, як увага, ініціатива, сміливість, почуття товариства, дисципліна, уміння діяти в колективі, швидкість, сила, витривалість, спритність, гнучкість. Рухливі ігри використовуються відповідно до стану здоров'я, віком дітей, їх фізичною підготовленістю, психічним розвитком, індивідуальними особливостями особистості дитини.
Усі рухливі ігри можна розділити на чотири групи з обліком зразкового психофізичного навантаження в них:
I група — з незначним навантаженням;
II група — з помірним навантаженням;
III група — з тонізуючим навантаженням;
IV група — з тренувальним навантаженням.
I група. «Вухо — ніс» (7—14 років.).
Діти сидять або стоять. Потрібно ляснути перед собою в долоні, узяти правою рукою своє ліве вухо, а лівої — ніс. Потім знову ляснути в долоні і взяти правою рукою ніс, а лівої — праве вухо, і так кілька разів. Хто менше помилявся, той виграє і призначається ведучої в наступній грі.
II група. «Метання мішечків» (7—14 років).
Діти сидять на стільцях, кожний по черзі стає на лінію, прокреслену на відстані 3—4 м від стільця, і кидає на нього один за іншим три мішечки так, щоб кожний з них залишився лежати на стільці. Потім він передає мішечки наступному, котрий також кидає мішечки, і т.д. Виграє той, у кого більше точних влучень.
III група. «Слухняний м'яч» (6—II років).
Діти лежать на килимі, витягнувши на спині, між ногами в них затиснутий м'яч. Потрібно перевернутися на живіт, не упустивши м'яча. Повторити 4—6 разів:
От який слухняний м'яч!
Між ніг його сховати.
Повернися й оглянься!
М'ячик, на підлогу не котись!
IV група. «Скок-скок-скок» (3—8 років).
Діти стрибають по черзі на одній і іншій нозі, потім устають, піджавши одну ногу, як лелека, потім устають на четвереньки і скачуть, як жаби, 5—6 м. Наприкінці гри потрібно проскакати на обох ногах, тримаючи руки на поясі. Одна частина дітей говорить текст, інша виконує рухи, потім діти міняються ролями.
Ми скачемо по доріжці,
Переміняючи часто ніжки.
Поскакали, поскакали,
А потім, як лелека, устали.
Підійдіть і подивіться!
То вже не лелека-птах,
То лягушечка-квакушка,
«Ква-ква-ква! «Ква-ква-ква!» — кричить подружкам.
Скок, скок, скок, скок,
Проскакав я, скільки міг.
Рухливі ігри по змісту в них рухового і мовного матеріалу деляться на сюжетної, несюжетні та ігри з елементами спорту.
Сюжетні рухливі ігри відбивають в умовній формі життєвий або казковий епізод. Дошкільники і школярі з захопленням передають ігровий образ, перевтілюються у вовка і гусаків, мавпочок і ловця і т.д.
Несюжетні рухливі ігри містять рухові завдання й у залежності від останніх підрозділяються на ігри типу перебіжок, ловишек, п'ятнашек і т.д.; гри з елементами змагання: «Чия ланка скоріше побудується?», «Хто скоріше до прапорця прибіжить?» і т.п.; нескладні ігри-естафети: «Хто скоріше передасть м'яч?»; гри з предметами: м'ячами, обручами, серсо, скакалками, кеглями, бабками; гри-забави для самих маленьких: «Ладусі», «Сорока», «Коза рогата» і ін.
Ігри з елементами спорту вимагають більшої, ніж у рухливих іграх, спритності, сили, зібраності, організованості, спостережливості.
У всіх перерахованих рухливих іграх удосконалюються рухи гравців, розвиваються зорову, слухову увагу, швидкість рухових реакції орієнтування в просторі і в часі, ловкість, рішучість, настирність, товариська взаємодопомога, дружні відносини.
До спеціально організованих, із відповідними правилами, рухливих ігор варто віднести танці. У залежності від різноманітностей танці мають строго визначені правила і завжди виконуються в супроводі музики. Танці створюють велику емоційність у танцюючих. Фізичне навантаження в танцях різне, воно дозується по тривалості і частоті повторень. У різних танцях навантаження спрямоване не на весь організм, а винятково на нижні кінцівки. Танці спеціально - використовуються при порушенні координації рухів (танці повільного ритму і темпу), при функціональних захворюваннях нервової системи (танці повільних і швидкі), при мовних порушеннях різного генеза (темп і тривалість танцю визначаються віком пацієнта і супутньому мовному порушенню руховими розладами).
На логоритмічних заняттях корисно використовувати ігри-драматизації віршованих, прозаїчного текстів на всілякі теми і сюжети. Рухами, пантомімікою, мімікою, виразною мовою гравці передають зміст гри й образів.
Ігри-драматизації проводяться як з музичним супроводом протягом усієї гри або музика дається як акомпанемент до окремих частин її, так і без музичного супроводу. Ці ігри становлять інтерес для різних віків: ускладнюється в залежності від віку й етапу корекційної роботи мовний матеріал гри і рухове оформлення образа. Наприклад, гра «Курка, курчата і яструб». Один із граючих зображує курку, іншої — яструби, інші — курчати, що у супроводі курки бігають по залі і «клюють» корм. На умовний сигнал вилітає яструб і ловить курчати. Курчата в переляку розбігаються в різні сторони. Курка захищає курчат, нападає на яструба і веде курчати додому (місце, обкреслене крейдою). Якщо яструб усе-таки піймав курча, воно летить до себе. Курча вибуває з гри і стають яструбом. При повторенні гри курчати ловлять два яструби. Гра проводиться з музичним супроводом.
«На кого я схожий». Кожному граючий пропонується зобразити в рухах будь-яке відоме йому тварина. Інші по характері рухів повинні відгадати і назвати його. Хто перший відгадає, той йде зображувати інша тварина. Найбільш удале наслідування тварині повторюється всіма граючими.
Використання елементів малювання в якості корекційних занять з дітьми
К. Д. Ушинский писав: «Якщо дитина мовчить, покажіть їй картинку, і він заговорить. Не меншу роль у розвитку мови відіграє картинка, створена уявою самої дитини.
Малювання практикується в усі періоди навчання мови і на усіх видах логопедичних занять. Для малювання пропонуємо невеликі аркуші паперу, розділені на 2—4 частини (при підборі слів з новим звуком). Діти малюють олівцями або фломастерами — це дозволяє заощадити час. Перші малюнки дошкільники роблять на заняттях по звуковимові і розвитку фонематичного слуху. І, як правило, виявляється, що образотворчі навички дітей слабкі. Вони більш схильні копіювати малюнки з дошки, вибираючи ті, котрі легше виконати
Щоб допомогти дітям передати в малюнку той або інший предмет, намагайтеся пояснити їм, як його краще і простіше зобразить. Малюємо кольоровими крейдами предмет на дошці, звертаємо увагу на форму кожної його деталі, кожної частини, порівнюємо з іншими, знайомими дітям предметами. Так, малюючи жабу, порівнюємо її тулуб з морквою хвостиком вгору або з огірком, задні лапки — з овалом і т.д. І, здавалося б, складний малюнок стає доступним.
На занятті навчаємо дітей не тільки відбирати слова з визначеним звуком, але і знаходити предмети, у назвах яких є цей звук, а на лінійці під картинкою позначати месце звуку спочатку кружком, потім буквой. Заохочуємо тих дітей, що відразу позначають звук буквою.
Часто проводимо гру «Чудовий художник»: пропонуємо підбирати слова з вивченим звуком і, якщо діти не помилилися, малюємо відповідні предмети на дошці, наприклад зі звуком А — кавун, астри, мак, ваза, зі звуком"У — вуж, ухо, цибуля.
Діти завжди з інтересом включаються в гру. Починають задавати питання: «Скільки лап у качки?», «Якого кольору око в жаби?», «Які вуха в жирафа?», «Яке плаття в Снігурки?» та ін.
Від заняття до заняття навички дітей удосконалюються Ми вже не малюємо на дошці прості предмети. Фантазія дітей безмежна. На їхніх малюнках з'являються килими, шпаги, шаблі, кораблі,пушки, жирафи, мавпи, богатирі. У процесі роботи використовуємо різні прийоми для знайомства дошкільнят зі звуками мови. Іноді зразу зв`язуємо звук з визначеним образом, наприклад діти інтонаційно виділяють О у вірші:
Оля, Оля, Олюшка
Встане раніш сонечка,
Устане раніш сонечка.
Говорить, як скворушка,
Як горобець, поскаче.
Упаде і не заплаче.
Потім діти малюють дівчинку Олю і «підписують» малюнок буквою О.
Щоб закріпити знання цієї букви звертаюся до вірша А. Шибаєва:
О — як обруч.
Захочу.
По дорозі
Покочу!
Знайомлячи зі звуком Х, читаємо діалог Е. Шима «Хом'як і Кріт». Діти малюють картинку по змісту діалогу і «підписують» її буквою X.
При вивченні звуку Б використовуємо два твори: казку Р. Баумволь «Дівчинка і ягничка» або російську народну казку «Лиса і тетерев». Діти малюють ягничку (лисицю, тетерева) і предмети, що містять букву Б.
Щоб дошкільники краще запам'ятали цю букву, пропонуємо послухати вірші:
Буква Б
З великим черевцем.
У кепці
З довгим козирком.
Будь-який вид роботи зі звуками: знайомство, автоматизація вимови, диференціація в словах може знаходити своє відображення в дитячих малюнках.
Дошкільники важко засвоюють йотовані звуки. І отут допомагає малюнок. Діти зображують йорша. Роблять схему звукового аналізу цих слів, потім заміняють кружечки буквами. Малюнок і схема допомагають зрозуміти, чому в слові «йорж» чотири звуки, але три букви.
Підбираючи слова для закріплення звука діти малюють 2-4 предмети.
При диференціації звуків у словах діти малюють два предмети, у назві яких є опозиційні звуки.
При вивченні наголосу пропонуємо намалювати замок і замок. Потім діти роблять звуковий аналіз цих слів «підписують» малюнки. Даємо завдання знайти розходження в словах.
Будь-яка лексична тема закріплена в образотворчої діяльності, засвоюється швидше і глибше.
У роботі над словом використовуємо і схематичний малюнок типу дитячого сонечка.
При вивченні прийменників малюнок допомагає зрозуміти просторові відносини предметів. Так, при засвоєнні прийменника «над» діти роблять малюнки крейдою на дошці: «Літак летить над рікою»; «Лампа висить над столом» і т. д.
Велику допомогу робить малюнок і на занятті по розвитку зв'язної мови. Діти інсценують казки Е. Шиті «Білка і єнот», «Заєць і їжак», С. Михалкова «Лисиця і вовк». Потім персонажі цих творів з'являються на малюнках.
У роботі з розвитку мови, особливо в логопедичній групі, дуже важливий контакт із батьками. Я пропонуємо татам і мамам разом учити дітей малювати. Пояснюємо, як потрібно підготуватися до малювання (за чим спостерігати, про що розповідати, на якому папері малювати).
Підводячи підсумок усьому сказаному, хочеться ще раз відзначити: малюнки, на нашу думку, допомагають логопедові вирішувати задачі виправлення й удосконалювання мови дітей, викликають інтерес до занять, знімають психічну напругу.
1.2.2 Можливості впровадження корекційних вправ в навчально-виховному процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку
Подолання фонетико-фонематичного недорозвинення досягається шляхом цілеспрямованої логопедичної роботи з корекції звукової сторони мови і фонематичного недорозвинення.
Система навчання і виховання дітей дошкільного віку з фонетико-фонематичним недорозвиненням включає корекцію мовного дефекту і підготовку до повноцінного навчання грамоті.
Діти, що надходять у групи з фонетико-фонематичним недорозвиненням, повинні засвоїти обсяг основних знань, умінь і навичок, що необхідний для успішного навчання в загальноосвітній школі.
Передбачено спеціальні розділи по формуванню вимови і навчанню грамоті.
Логопедична робота включає формування навичок, розвиток фонематичного сприйняття і навичок звукового аналізу і синтезу.
Корекційне навчання передбачає також визначене коло знань об навколишній і відповідний обсяг словника, мовних умінь і навичок, що повинні бути засвоєні дітьми на даному віковому етапі.
На матеріалі правильної вимови звуків здійснюється: розвиток уваги до морфологічного складу слів і зміні слів і їхніх сполучень у реченні;
• виховання в дітей уміння правильно складати прості розповсюджені і складні речення, уживати різні конструкції речень у зв'язної мови;
• розвиток зв'язної мови, робота над розповіддю, переказом з постановкою який-небудь коррекционной задачі;
• розвиток словника дітей шляхом залучення уваги до способів словотвору, до емоційно-оцінного значення слів;
• розвиток довільної уваги і пам'яті. Здійснюючи корекційне навчання дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням, логопед враховує закономірності процесу оволодіння звуковою стороною мови в нормі, що складаються шляхом поступово виробляється в сфері розрізнення характерних ознак мовних звуків.
Складна взаємодія функцій, що беруть участь у формуванні фонематичних уявлень, вимагає розчленованого поетапного формування як повноцінного артикулирования звуків, так і їхньої рецепції.
У першу чергу в дітей повинна бути уточнена артикуляційна основа для подальшого розвитку фонематичного сприйняття і звукового аналізу. З цією метою використовуються сохранні звуки, при вимові яких діти найчастіше не випробують артикуляційних утруднень. Звуки наступні: а, о, у, е, и, м, м', н, н', п, п', т, к, к', ж, х', ф, ф', у, в', л', йот, б', д, м, г, г'. У той же час не можна вважати, що процес формування цих звуків закінчений повністю. Нерідко багато звуків вимовляються дітьми в мовному потоці недостатньо чітко, із млявою артикуляцією, змішуються між собою (к — х, у — б, ф - в, п б і т. д.) або є замісниками яких-небудь ще що не з'явилися в мові звуків (т — свистячі і шиплячі, л' — р іт. п.). До другої групи відносяться звуки, що у більшості дітей ще не сформувалися, а при вимові деяких закріпилася неправильна, перекручена артикуляція. Це звуки р, р', п, що свистять і сичать звуки. Сюди ж можна віднести звук т', близький по артикуляції до звуків ч і ц.
Фронтальні заняття по уточненню артикуляції, по розвитку фонематичного сприйняття і по підготовці дітей до аналізу і синтезу звукового складу слова обов'язково проводяться на звуках, правильно вимовних усіма дітьми.
Потім у визначеній послідовності включаються поставлені до цього часу звуки.
Диференціації звуків на всіх етапах навчання приділяється велика увага. Кожен звук, після того як досягнута його правильна вимова, порівнюється на слух з усіма артикуляційно або акустично близькими звуками (1-й ; етап диференціації). Пізніше, після засвоєння артикуляції другого з пари взаимозмінних в мові звуків, диференціація виробляється не тільки на слух, але й у вимові (2-й етап диференціації).
Така послідовність роботи дозволяє дуже рано включати вправи в розрізненні звуків, що сприяє спонтанній появі в мові дітей нових звуків і значно полегшує 2-й етап роботи над диференціацією. Завдяки розвинений слуховому контролеві цей етап завершується значно швидше.
Велика увага приділяється гласним звукам, від чіткості вимови яких значною мірою залежить виразність мови. Крім того, правильна вимова голосних відіграє велику роль при аналізі звукового складу слова.
На підставі уточнених мовних навичок здійснюються найбільш прості форми фонематичного сприйняття, тобто уміння почути заданий звук (у ряді інших звуків); визначити наявність даного звуку в слові.
Постановка звуків здійснюється при максимальному використанні всіх аналізаторів.
Увага дітей звертається на основні елементи артикуляції звуків у період первісної постановки, що є лише одним з етапів вивчення нового звуку. Приватні прийоми корекції визначаються і деталізуються в залежності від стану будівлі і функції артикуляційного апарата. При закріпленні артикуляції послідовність позиції звуку від найбільш сприятливої для проголошення до найменш сприятливої, від легкої до важкого встановлюється логопедом з урахуванням особливостей артикуляційної бази рідної мови. Враховується наступне:
• для первісної постановки відбираються звуки, що належать до різних фонетичних груп;
• звуки, що змішуються в мові дітей, поетапно відпрацьовуються в часі;
• остаточне закріплення вивчених звуків досягається в процесі диференціації всіх близьких звуків. Матеріал для закріплення правильної вимови звуків підбирається таким чином, щоб він одночасно сприяв розширенню й уточненню словника, граматично правильної мови, умінню правильно будувати речення і зв'язну мову.
Із самого початку навчання необхідно спиратися на усвідомлений аналіз і синтез звукового складу слова. Уміння виділяти звуки зі складу слова відіграє велику роль при заповненні пробілів фонематичного розвитку.
Вправи в звуковому аналізі і синтезі, що спираються на чіткі кинестетичесні відчуття, сприяють усвідомленому звучанню мови, що є базою для підготовки до навчання грамоті. З іншого боку, навички звуко-буквеного аналізу, порівняння, зіставлення подібних і різних ознак звуків і букв, вправи по аналізі, синтезові сприяють закріпленню навичок вимови і засвоєнню свідомого читання і письма.
У системі навчання передбачена визначена відповідність між досліджуваними звуками і тими або іншими формами аналізу. У визначеній послідовності проводяться вправи, що підготовляють дітей до навчання грамоті — спочатку це виділення зі слів окремих звуків, потім аналіз і синтез найпростіших односкладових слів. І лише пізніше діти опановують навичкою звуко-слогового аналізу і синтезу двох-трискладових слів. Навички рече-звукового аналізу і синтезу удосконалюються в процесі подальшого вивчення звуків і навчання грамоті.
Робота починається з уточнення артикуляції звуків у, а, і. Ці ж звуки використовуються для найбільш легкої форми аналізу — виділення першого голосного звуку з початку слів. Дітям дається перше представлення про те, що звуки можуть бути розташовані у визначеній послідовності. Чітко артикулируя, вони вимовляють зазначені звуки, наприклад, а, в або і, у, а, а потім визначають кількість їхній і послідовність .
Далі здійснюється аналіз і синтез зворотного складу типу а/м, ут, ок. Діти учаться виділяти останній приголосний з кінця слова (кіт, мак).
Потім вони приступають до виділення початкових згодних і ударних голосних з положення після приголосних (будинок, танк).
Після зазначених вправ діти легко опановують аналізом і синтезом прямого складу типу са.
Далі основною одиницею вивчення стає не окремий звук у складі слова, а ціле слово. Діти учаться поділяти слова на склади. Як зорову опору використовується схема, у якій довгою рисою або смужкою папери позначаються слова, короткими — склади. Складаються зі смужок (або записуються) схеми односкладових, двоскладових і трискладових слів. Проводяться різноманітні вправи для закріплення навички розподілу слів на склади.
Потім діти опановують повним звуко-складовим аналізом односкладових тризвукових (типу мак) і двоскладових (типу зуби.) слів, складають відповідні схеми, у яких позначаються не тільки слова і склади, але і звуки. Поступово здійснюється перехід до повного аналізу і синтезу слів без допомоги схеми.
Подальше ускладнення матеріалу передбачає аналіз слів зі стіканням приголосних у складі складу (стіл, шафа); двоскладових з одним закритим складом (кішка, гамак, клубок), деяких трискладових (канава), вимова яких не розходиться з написанням. Уводяться вправи в перетворенні слів шляхом заміни окремих звуків (лук — сук, мак — рак).
За цей же час практично засвоюються терміни: склад, речення, приголосні звуки, дзвінкі, глухі, тверді, м'які звуки.
Поряд із закріпленням всіх отриманих навичок, дитини необхідно познайомити з буквами, об'єднанням букв у склади і слова, умінням охопити зором одночасно дві букви, з'ясуванням значення прочитаного.
Основним прийомом при оволодінні читанням слова є читання слідами аналізу. При цьому склад або слово після попереднього аналізу складається з букв розрізної абетки, а потім, безпосередньо за розташуванням слів на склади і звуки, випливає зворотний процес — з'єднання звуків у склади і читання слів по складах. З найперших вправ у читанні треба прагнути до того, щоб дитина читала слово по складах. Поступово в дітей виховується навичка одночасного сприйняття двох, а пізніше трьох букв.
Необхідно стежити за тим, щоб діти розуміли кожне прочитане слово, а пізніше — речення. Для читання використовуються букви розрізної абетки, складові таблиці, склади і слова.
Навчання читанню тісно зв'язано з навчанням на папері. Діти друкують або складають після усного аналізу, а пізніше самостійно, слова, потім їх читають. Велика увага приділяється всіляким перетворенням слів; наприклад: каша — кашка — кішка — мошка. Увага дітей звертається на те, що зміна тільки одного звуку в слові досить для утворення нового слова.
До кінця навчання діти повинні опанувати свідомим поскладовим читанням, уміти читати не тільки слова, але і прості речення і тексти.
До моменту прийняття до школи діти, що пройшли курс спеціального навчання, готуються до засвоєння програми загальноосвітньої школи. Вони вміють розрізняти і диференціювати на слух і у вимові усі фонеми рідної мови, усвідомлено контролювати звучання власної і чужої мови, послідовно виділяти звуки зі складу слова, самостійно визначати звукові його елементи. Діти учаться розподіляти увагу між різними звуковими елементами, утримувати в пам'яті порядок звуків і їхню позицію в слові, що є вирішальним чинником у попередженні порушень листа і читання.
Корекція фонетико-фонематичного недорозвинення в дітей шкільного віку.
Діти, у яких порушення вимови (змішання і заміни фонем) сполучаться з недостатністю фонематичного сприйняття, складають 20—25% від загального числа дітей, прийнятих на логопедичні заняття. У зв'язку з цим у них виникають труднощі в оволодінні звуковим аналізом і синтезом слова,