Наступність у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку
В учнів початкових класів рухливішими, порівняно з дошкільнятами, стають нервові процеси, завдяки чому діти можуть швидко змінювати поведінку відповідно до обставин, легше звикають до незнайомих людей, нових видів діяльності.
До кінця дошкільного віку в дитини формується ряд психічних новоутворень, а саме:
прагнення до суспільно значущої діяльності;
здатність довільно керувати своєю поведінкою, спрямовувати зусилля на розв'язання пізнавальних завдань;
уміння робити елементарні узагальнення;
практичне оволодіння мовою;
уміння
налагоджувати
стосунки з
ровесниками,
разом
гратися
й працювати
[35].
Шестилітній вік у психологічному відношенні є критичним. Важливо усвідомлювати, що шестилітній першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником:
- у нього переважає мимовільна пам'ять (так що запам'ятовується, головним чином, те що цікаво, а не те, що потрібно запам'ятати);
- специфіка уваги така, що дитина здатна продуктивно займатись однією і тією ж справою не більше 10-15 хвилин.
- у них достатню розвинуте мовлення (можуть пояснити зміст знайомої гри, побудувати розповідь за малюнком, виразно розповісти вірш),
- мислення їх переважно наочне (думають образами, а не абстрактними поняттями, хоча розуміють і їх).
- увага, пам'ять, уява — переважно мимовільні, однак уже помітні тенденції до виникнення довільної уваги, пам'яті, уяви. Потрібні лише спеціальні умови для їх цілеспрямованого розвитку [41].
Пізнавальні мотиви, адекватні завданням навчання, ще не стійкі і ситуативні, тому під час навчальних занять у більшості дітей вони з'являються і підтримуються тільки завдяки зусиллям вчителя. У шестиліток самооцінка тільки починає розвиватися. Уміння оцінити результати своєї діяльності формується не тільки в навчальній, але і в інших видах діяльності [15].
Які вікові особливості молодших учнів проявляються у новій для них навчальній діяльності? Змістовну характеристику молодших школярів знаходимо в працях Г.О.Люблінської, Г.С.Костюка, О.В.Скрипченко та ін..
Психологи відзначають, що діти цього віку, як правило, слухняні, з готовністю виконують вимоги дорослих. Пізнавальні особливості першокласника проявляються в тому, що він:
любить ставити запитання;
любить нові ігри, ідеї;
любить розфарбовувати, малювати;
найбільше любить навчатися, роблячи самостійні відкриття;
більше подобається процес, ніж результат;
береться до більшої кількості справ, ніж у змозі виконати;
розігрує драматичні сценки;
складає плани співробітництва у грі;
надає великого значення характерним символам;
краще розуміє особистісні стосунки і функціональні відносини;
починає розуміти події минулого, якщо вони тісно пов'язані з нинішніми;
виявляє інтерес до оволодіння навичками і методами навчальної діяльності.
У них яскраво виявляється наслідувальність — важливе джерело успіхів у початковому навчанні. Молодші учні схильні до приучування та емоційного сприймання.
Пізнання здійснюються за допомогою системи психічних процесів: сприймання, мислення, пам'яті, уваги та інших. Пізнання навколишньої дійсності починається з відчуття і сприймання. Сприймання є результатом аналітико-синтетичної діяльності аналізаторів. Воно пов'язане із безпосереднім чуттєвим пізнанням предметів і явищ — форми, звука, кольору, величини, ваги тощо. Активне, вибіркове, цілеспрямоване сприймання прийнято називати спостереженням. До шести років сприймання набуває вже рис цілеспрямованої діяльності: дитина спроможна виділяти предмет із ряду інших предметів, уміє тривалий час його розглядати, виділяти його якості. У першу чергу і найбільш виразно дитина сприймає те, що викликає в неї емоційну реакцію, тобто все живе, наочне, яскраве. Особливістю їхньої розумової діяльності є те, що вони часто обмежуються сприйняттям зовнішніх ознак, понять, явищ. Ніби губка, вбирають знання, але не завжди усвідомлено.
У першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображення. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. Більшість дітей відчуває труднощі також у сприйманні розміщення предметів у просторі; порівняно краще виділяють частини в сприйманих об'єктах, ніж розміщення цих об'єктів у просторі. Багато помилок шестилітки допускають у сприйнятті часу.[41].
Такі вікові особливості, як беззастережне підкорення авторитетові, підвищена сприйнятливість, вразливість, багато в чому визначають навчальні досягнення молодших школярів.
Учителі початкових класів відзначають зрослу поінформованість своїх вихованців про навколишнє життя. Багато дітей приходять до школи, вміючи читати, лічити, добре володіючи мовою. Однак непоодинокі випадки, коли інтелектуальний розвиток випереджає розвиток мотивації і вольових якостей.
Характерна особливість молодших школярів — їхня "демократичність" у поводженні з учителем, мимовільність поведінки, невміння узгоджувати свої дії з нормами шкільного життя.
У розвитку дітей 90-х років спостерігається зростання негативних тенденцій: неврологічні реакції в поведінці, невміння зосередитися на роботі, прояви агресивності щодо ровесників і незнайомих людей.
Шестирічна дитина може розв'язувати завдання, що ставляться перед нею, застосовуючи всі форми мислення, хоча наочно-образне є основним видом її мислення (аналізуючи ситуацію, порівнюючи предмети, явища, дитина спирається на зовнішні одиничні ознаки; на наочні образи, відчуття, на те, що сама особисто спостерігала, помічала — схоже і різне (розміри, форми, кольори, явища), а засвоєна у більш ранньому віці дійова форма мислення — важливим його резервом. При зіткненні з новими розумовими завданнями шестирічна дитина нерідко відчуває потребу в тому, щоб при виконанні завдання включитись у реальні дії [35].
Під впливом навчання у молодших школярів розвивається теоретичне мислення, тобто вони засвоюють наукові поняття, закономірності, поступово оволодівають такими мислительними операціями, як аналіз, порівняння предметів, узагальнення істотних ознак і відкидання неістотних. Але оперувати знаннями без опори на конкретні предмети, їх моделі або схеми дітям ще важко. Крім того, систематичне навчання сприяє і виникненню довільності психічних процесів, плануванню, контролю власних дій.
Показником розвитку мислення дитини є запитання пізнавального характеру. Їх кількість у шестилітньому віці збільшується, якщо підтримувати дитячу активність, зацікавленість, допитливість [15].
У 6 років розвиток мовлення досягає такого рівня, що дитина може вести діалог, зв'язно розповісти про якусь подію, викласти зміст простого малюнка ("Зимові розваги", "Літо" тощо), закінчити фразу (наприклад: "Дівчинка поливає квіти, тому що..."), переказати зміст тільки що прослуханого невеличкого оповідання (казки) і відповісти на запитання за його змістом. Розповідь дорослих, прослухану казку дитина цього віку прагне передати своїми словами, вживаючи часом досить химерні словосполучення, нові, вигадані нею назви речей, визначень, виявляючи при цьому елементи монологічного мовлення, логічного мислення і творчої фантазії.
По-різному ставляться молодші учні до знань, нової інформації. У кожному класі є чимало дітей, які довірливо, з готовністю сприймають почуте, вбирають без обдумувань усе, що каже вчитель. У них постійна робоча установка: слухати, наслідувати, виконувати.
Як і дошкільники, молодші школярі — "чомучки". Вони часто запитують дорослих: "Що це? Як це трапилося? Звідки взялося?", і не задовольняються короткою відповіддю. Вони неодмінно хочуть знати причину події, обставини, як і що відбувалося тощо [42].
Психологічний вік дитини визначається насамперед її провідною діяльністю. Для шестилітніх дітей — це ігрова діяльність, яка притаманна дошкільному вікові. На жаль, діти, які приходять до школи, не здатні взяти на себе нову соціальну роль учня, правильно будувати стосунки з учителем та однолітками. Отже, за дитиною треба залишити право «дограти». Не можна недооцінювати значення ігрової (як і інших важливих для шестиліток видів діяльності — малювання, ліплення, конструювання тощо) для повноцінного розвитку особистості дитини. Тобто варто подбати про ампліфікацію її розвитку і не поспішати заміняти ці форми діяльності на інші, неспецифічні для віку дитини.
У процесі діяльності часті її зміни забезпечують дітям відпочинок і нагромадження нових сил, що й дає їй можливість безперервно діяти. "Так, змінюючи діяльність дитини, — писав К.Д. Ушинський, — ви встигнете примусити її зробити значно більше і без утоми, ніж надаючи її діяльності одного й того ж напряму. Примусьте дитину йти — вона стомиться дуже швидко, стрибати — також, стояти — також, сидіти — вона також стомиться; але вона змішує всі ці діяльності різних органів і пустує цілий день, не стомлюючись. Те саме спостерігається й при навчанні дітей" [59 с. 74].
Як і дошкільники, молодші школярі дуже люблять мультфільми, охоче слухають казки, пригодницькі оповідання, вигадують таємничі, неймовірні історії, фантазують. Дорослі інколи вважають дитячі фантазії брехнею і цим ображають почуття малих вигадників. Насправді ж дитяча уява створює неймовірні сюжети для того, щоб цікавіше було жити, щоб пояснити на свій розсуд те, що неможливо осягнути, усвідомити.
Вік шести років критично важливий для всього подальшого емоційного розвитку дитини. Характерна риса молодших школярів — підвищена чутливість, здатність глибоко й болісно переживати. Саме в цей час відбувається становлення функціональної системи моральних чинників. Дитина набуває здатності до гуманістичної емпатії— здатності емоційно відгукуватися на благополуччя або неблагополуччя іншої людини (співчувати, співпереживати, жаліти, радіти за іншого). Відбувається інтелектуалізація переживань, тобто свідома орієнтація у власних емоціях і переживаннях. Дитина починає виражати свій внутрішній стан словами ("Мені сумно", "мене образили", "мені соромно" тощо). Одночасно відбувається активне засвоєння етичних норм, яке здійснюється в ході раціонального та емоційного спілкування [57].
Отже, основною особливістю шестирічного віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного і класного колективу, де слід дотримуватись нових правил і норм поведінки.
1.3 Стан реалізації наступності у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку
Для з’ясування стану реалізації принципу наступності у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку у шкільній практиці проводився констатуючий експеримент. Він передбачав:
1. Порівняння програм для дошкільного виховання " Рідна природа" і курсу " Я і Україна" з метою визначення опорних природничих знань.
2. Вивчення досвіду вчителів щодо реалізації принципу наступності у процесі формування знань про природу у шестирічних учнів в практиці початкової школи.
З метою забезпечення наступності у вивченні навчального матеріалу учителеві початкових класів потрібно знати, з якими знаннями знайомлять дошкільнят старшої групи. Тому доцільно співставити програму початкової школи [50] і дошкільного закладу [38]. Результати порівняння змісту програм відображені у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1.
Порівняння змісту програм курсу "Рідна природа" і " Я і Україна"
| Старша група |
1-ий клас |
|
Нежива природа. Учити помічати зміни в стані неба. Чим вище сходить сонце над землею, тим більше від нього тепла і світла. Від тепла вода нагрівається, випаровується й піднімається в гору, утворюючи хмари. Розрізняють деякі види хмар: купчасті, перисті та ін. Показати, що повітря є скрізь: у воді, камінні, землі, ним дихають живі істоти. Повітря буває теплим, холодним, чистим, забрудненим. Пояснювати, що для дихання потрібне чисте, свіже повітря. Знайомити з використанням вітру людьми. Розширювати знання про воду, здатність її набувати різних станів (твердий, газоподібний) від охолодження та нагрівання;про значення води для життя рослин. Учити дотримуватись правил користування водою: не забруднювати, використовувати за призначенням. Уміти розрізняти землю за станом(тепла, холодна, суха, волога). Розуміти залежність росту рослин від стану землі. Вчити дбати про землю на квітниках та ділянках дитячого садка. |
Що належить до природи: Сонце, зорі, повітря, вода, ґрунт, рослини, тварини, людина та ін. Про що можна дізнатися, спостерігаючи за Сонцем (чому буває тепло і холодно; осінь, зима, зима, літо; замерзають калюжі розтає бурулька; опадає листя або розпускаються бруньки; відлітають або прилітають птахи, засинають мурашки, прокидається від сплячки їжак). Повітря. Як переконатися, що навколо нас є повітря. :властивості повітря (прозоре, безбарвне, без запаху). Значення повітря в житті рослин, тварин, людини. Від чого буває вітер. Як людина використовує силу вітру. Згубна дія буревію. Як дбати про чистоту повітря. Вода, її властивості: прозора, рідка, без кольору, без запаху, розчиняє деякі речовини, є твердою, рідкою, газоподібною. Як турбуватися про воду. "Жива" і "мертва" вода в казках. Ґрунт. Ґрунт — верхній пухкий шар землі, на якому зростають рослини. Як переконатися, що у грунті є повітря. Значення грунту для рослин і тварин. Як люди дбають про грунт. Вшанування землі. |
|
Жива природа. Продовжувати збагачувати й уточнювати уявлення дітей про рослини, розрізняти ( 3 і більше видів) дерева, кущі, трав’янисті рослини, ягоди, гриби, овочі, фрукти. Розширити уявлення про будову рослин, функції їх окремих частин (корінь, стебло, стовбур, гілки, листки, квітки, плоди). На конкретних прикладах показувати необхідність для росту рослин певних умов (світло, вода, тепло, поживний грунт). Учити розрізняти за характерними ознаками світлолюбні та тіньовитривалі рослини, вологолюбні та посухостійкі. Ознайомити дітей з живцюванням як одним із способів розмноження рослин. Формувати узагальнене уявлення про овочі та фрукти за такими ознаками: овочі і фрукти їдять, їх спеціально вирощують; овочі ростуть на городі ( у полі), фрукти – в саду. Уточнювати уявлення про місце зростання різних рослин (город, сад, поле, ліс, лука, степ, баштан). Розрізняти 3-4 види лікарських рослин даної місцевості, знати правила їх збирання. Розуміти значення рослин у природі: поліпшують повітря, грунт, воду, забезпечують їжею тварин, людей. |
Рослини. Різноманітність рослин. Рослини в житті людини. Охорона рослин. Оспівування в усній народнопоетичній творчості рослин, якими прикрашали садибу (калина, верба, чорнобривці, мальви), якими лікувалися (звіробій, подорожник, татарське зілля, чебрець та ін.). |
|
Продовжувати вчити дітей розпізнавати тварин своєї місцевості: птахів ( 3 і більше видів), метеликів ( 2-3 види), жуків ( 2-3 види), бабок, коників, мурашок, бджіл, жаб, ящірок; знайомити з тим, як вони живляться, де живуть, як пересуваються. Спостерігати за особливостями їх поведінки. Розуміти, що місцезнаходження тварин залежить від наявності корму і схованки від небезпеки. Формувати уявлення про диких тварин ( на прикладі їжака, зайця, ведмедя, лисиці, вовка) у різні пори року. Підводити до розуміння особливостей пристосування тварин до умов середовища (спосіб живлення, пересування, захисту від небезпеки). Розширювати знання про свійських тварин свого регіону, знайомити з тваринами інших регіонів ( верблюд, північний олень). Формувати узагальнене уявлення про свійських тварин на основі таких ознак: живуть поруч з людиною, дають користь , люди створюють для їх життя умови. На конкретних прикладах показувати взаємозв’язки між рослинами і тваринами (квіти-бджоли, метелики тощо). Підводити до розуміння єдності природи. |
Тварини. Різноманітність тварин. Тварини у житті людини. Охорона тварин і турбота людини про них у різні пори року. Живий куточок у школі і вдома. Традиційні клички тварин, які живуть поряд з людиною. |
|
Учити визначати стан погоди за певними народними прикметами. Систематизувати уявлення про послідовність сезонних змін у природі, про зв’язок між зміною положення сонці, станом грунту, рослин, поведінкою тварин, діяльністю людини |
Спостереження за: — висотою сонця над землею в різні пори року; змінами в неживій природі, в житті рослин, тварин, у сільськогосподарській праці людей упродовж року. Досдіди: виявлення повітря навколо себе; — вода-розчинник; — виявлення повітря в гунті. |
| Залучати дітей до сезонної роботи на ділянці дитячого садка, до збирання насіння для підгодовування птахів; усвідомлено виконувати обов’язки чергових у куточку живої природи по догляду за рослинами і тваринами. |
Практичні роботи: - догляд за кімнатними рослинами; — підгодовування птахів узимку; — створення книг: "Клички тварин", "Скарги рослин і тварин" |
Порівняння програм курсу "Я і Україна" для учнів першого класу і "Рідна природа" для дошкільного виховання показав, що вчитель початкової школи у процесі формування у першокласників природничих знань має великі можливості для опори на знання дітей, яких вони набули у дитячому садочку. Основними методами пізнання природи у початковій школі і дошкільній ланці освіти є спостереження, дослід, практична робота.
Вивчення досвіду вчителів щодо реалізації принципу наступності у процесі формування знань про природу у шестирічних учнів в практиці початкової школи проводили на базі загальноосвітньої школи I-IIІ ступенів с.Мишковичі Тернопільського району Тернопільської області.
Констатуючим експериментом було охоплено 5 вчителів даної школи. Основними методами дослідження були бесіда з учителями, спостереження за навчально-виховним процесом.
Під час бесіди з учителями ми намагались отримати відповіді на наступні питання:
1. Чи розуміють в чому сутність принципу наступності у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку ?
2. Чи ознайомлені з програмою "Рідна природа" для дошкільних закладів?
3. Які методи використовують на уроці курсу "Я і Україна" з метою формування в учнів природничих знань?
4. Чи використовують дидактичні ігри на уроках?
5. Які труднощі відчувають у процесі формування у першокласників знань про природу?
Аналіз відповідей вчителів показав, що усі вчителі правильно розуміють сутність принципу наступності у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Проте жоден з них не знайомий і не цікавився програмою для дошкільного виховання "Рідна природа".
Учителі зазначили, що використовують різноманітні засоби, методи, прийоми навчання, прагнучи досягти утворення в першокласників чітких уявлень про ті чи інші об’єкти природи.
Відмітили, що найчастіше використовують метод бесіди у процесі формування в учнів природничих знань, іноді проводять дидактичні ігри. На уроці використовують часто загадки, приказки, прислів’я, організовують роботу учнів з малюнками, залучають їх до проведення спостережень у природі. Жоден не вказав, що проводить практичні роботи. Лише один згадав про досліди.
Вчителі зазначили, що відчувають труднощі у формуванні в учнів початкової школи природничих знань. Першокласники плутають називаючи предмети живої і неживої природи; часто об’єкти, що належать до живої природи, вони відносять до неживої і навпаки. А також предмети, які виготовлені руками людини, учні відносять до неживої природи.
Першокласники не вміють самостійно виділяти істотні ознаки об’єктів, віддиференційовувати їх від неістотних, відчувають труднощі в порівнянні об’єктів, встановленні взаємозв’язків між предметами природи. Учні часто користуються словами, не розуміючи їх змісту, що призводить до формалізму у знаннях.
Аналіз відвіданих 10 уроків вчителів показав, що недоліками у роботі вчителів з формування природничих знань у першокласників є: переважання на уроці словесних методів, а в такому разі діти запам’ятовують багато слів, які не мають у їхній свідомості ніякого реального змісту; не завжди вдале поєднання різних методів і засобів навчання.
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З забезпечення наступності у формуванні природничих знань у ПЕРШОКЛАСНИКІВ
2.1 Педагогічні умови забезпечення наступності у формуванні природничих знань у першокласників
Відомі педагоги К. Ушинський, К. Ягодовський, В. Сухомлинський та ін. великого значення надавали формуванню у дітей природничих знань. Зокрема, К.Ушинський стверджував, що логіка природи є найдоступнішою і найкориснішою логікою для дітей [59]. К. Ягодовський стверджував, що природознавчий курс необхідний молодшим школярам як основа майбутніх систематичних курсів; для розвитку мислення, мови, наповнення відповідним змістом "пустих" слів; для виправлення помилкових уявлень і понять у дітей, які утворилися в дошкільний період без відповідного керівництва [46].
Такими чином, завдання учителя в початковій школі полягає в тому, щоб він допоміг дитині розібратися у тих уявленнях, якими збагатилася вона внаслідок свого невеликого життєвого досвіду, перевірити, виправити, впорядкувати їх і водночас розвивати розумові здібності дитини, її спостережливість, увагу.
У працях Т.Байбари, О. Біди, Ф.Кисельова, В.Пакулової та ін. зазначається, що природничі знання засвоюються молодшими школярами у формі таких видів знань – конкретних фактів, уявлень, понять [3; 9; 25; 46].
У педагогічній літературі [51] зазначається, що знання є органічною єдністю чуттєвого і раціонального, без якого вони неможливі. До чуттєвого пізнання належать відчуття, сприймання, уявлення; до логічного або раціонального - поняття, судження, умовиводи. Ці форми відображення мають місце і при засвоєнні знань, оскільки в процесі навчання в свідомості учня повинна бути відтворена реальна картина навколишнього світу.
Аналіз програми курсу "Я і Україна" [50] дав нам змогу визначити основні природничі знання, які формуються у першокласників у формі уявлень про:
- про предмети та явища природи - навколишній світ, живу і неживу природу, перетворювальну діяльність людини; властивості повітря, води; різноманітність рослин і тварин, умови їх зростання та проживання;
взаємозв’язки і залежності в природі (взаємозв’язки в живій і неживій природі, зміни упродовж року - вплив висоти Сонця на зміну пір року);
значення сонячного світла і тепла, повітря, води, ґрунту для рослин, тварин, людини; необхідність охорони повітря, ґрунту, водойм;
значення рослин і тварин для людини, необхідність охорони рослин і тварин;
спеціальні методи пізнання об’єктів природи (спостереження, дослід);
способи практичної діяльності з об’єктами природи;
норми етичного, естетичного, морального ставлення до об’єктів природи.
Пізнання навколишнього світу починається з відчуття. Відчуття – це процес відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об’єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуттів. На базі відчуття виникає сприймання.
Сприймання – це відображення в корі мозку наочних образів предметів і явищ дійсності в результаті їх безпосереднього діяння на органи чуттів. Воно є результатом аналітико-синтетичної діяльності аналізаторів. Сприйняття відображають предмет як ціле з усіма його властивостями, а відчуття – тільки окремі властивості або ознаки предметів та явищ.
До шести років сприймання набуває рис цілеспрямованої діяльності: дитина спроможна виділити предмет з ряду інших предметів, зосередити увагу на ньому і визначити його специфічні якості. Сприйняття пов’язане із безпосереднім чуттєвим пізнанням предметів і явищ – форми, звуку, кольору, величини, ваги тощо.
Сприймання шестирічного учня розвивається як цілеспрямована і раціонально організована діяльність чуттєвого пізнання. Учні за допомогою вчителя вчаться обстежувати предмети, використовуючи різні аналізатори ( зоровий, слуховий, руховий, тактильний), порівнювати предмети за певними ознаками один з одним, розподіляти їх на певні групи на основі виділених суттєвих ознак. У кожної дитини сприймання проходить дещо по-різному, залежно від її індивідуальних особливостей, нахилів, здібностей, набутих раніше вмінь і навичок.
У зв’язку з цим, на думку методистів, вчитель повинен забезпечити:
- по-перше, достатню точність і повноту у сприйманні дитиною об’єкта, явища;
- по-друге, врахування сенсорного досвіду учнів;
- по-третє, виховання якостей спостерігача і бачити приховані закономірності;
- по-четверте, оволодіння сенсорними еталонами (загальноприйнятими зразками предметів та властивостей);
- по-п’яте , організацію зовнішнього сприймання об’єктів у поєднанні з осмисленням даного матеріалу [20].
Сприйняття становить основу для мислення, що спрямовані на виявлення відношень і закономірних зв’язків між предметами і явищами об’єктивної дійсності.
У першокласників розвиваються внутрішні механізми мислення, а саме: операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, що створює основи для оволодіння логічними формами мислення. Але оперування знаннями без опори на конкретні предмети, їх моделі або схеми дітям ще важко. Школярам порівняно легко розв’язувати задачі, коли можна використати практичні дії із самими предметами або виділити ознаки частин предмета спостерігаючи їх.
На основі відчуття і сприймання в пам’яті людини виникають уявлення. Роль уявлень у процесі вивчення природи дуже велика: чим багатші у дітей уявлення, чим вони повніші за обсягом і точніші за змістом, тим краще розвивається у дітей пам’ять і мислення. Уявлення є також необхідною умовою формування понять, розуміння учнями слів вчителя, а також засвоєння матеріалу підручника.
Уявлення - це чуттєво-наочний узагальнюючий образ, в якому відображені зовнішні ознаки, властивості, зв’язки, раніше сприйнятого об’єкта чи групи об’єктів. Уявлення виникає на основі відчуттів і сприймання, як результат усвідомлення, запам’ятовування, відтворення [3, 64].
Кожне уявлення має зміст, тобто зовнішні ознаки, властивості і зв’язки чуттєво-наочного образу, які були сприйняті різними органами чуття і створили цей образ.
На думку Ф.Кисельова, Н.Казанського, уявлення – не завжди звичайний образ раніше сприйнятого предмета або явища. Воно може включати в себе деякі узагальнення, може бути осмисленим, певною мірою узагальненим образом ряду предметів і явищ. Наприклад, уявлення про собаку – це образ не якоїсь однієї певної собаки, а собаки взагалі з характерними і загальними для цього виду звірів ознаками: формою та будовою тіла, забавлянням тощо [23; 25].
Як стверджують вчені, уявлення – це не тільки образи предметів, які ми колись сприймали. Можна мати уявлення і про такі предмети, яких ми ніколи не бачили. Вони створюються на основі осмислення ряду уявлень про навколишні предмети або явища [39; 43].
У методичній та психологічній літературі [9; 14; 42; 46] зазначається,
щоб сформувати у свідомості першокласників чіткі уявлення про незнайомий предмет, треба показати їм його, дати можливість доторкнутися до нього, а іноді понюхати і попробувати на смак. Якщо предмет як певний комплекс подразників діє на ряд аналізаторів, у корі великих півкуль утворюються тимчасові зв’язки, в наслідок чого організм реагує на предмет, як єдине ціле.
В. Сухомлинський вважав, що природа – величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу.. Він домагався того, щоб перші наслідки своєї розумової праці дитина відчула під час активної взаємодії з природою [56].
Отже, одночасна робота різних аналізаторів є найважливішою умовою переходу від окремих відчуттів до сприймання предмета в цілому.
Так першокласники, ознайомлюючись із снігом і льодом, за допомогою зорового аналізатора сприймають особливості кольору снігу і льоду; органами дотику – їх твердість, характер поверхні (гладенька, шорстка), температуру; органами нюху – відсутність запаху та інше.
Тримаючи сніг у руці, діти спостерігають певні зміни: білі сніжинки перетворюються на краплинки води, які відрізняються від снігу. Наявність цих сприймань є необхідною умовою сприймання учнями причинного зв’язку між явищами: "Від тепла сніг тане, перетворюється на воду." Цей простий приклад показує, як одночасно робота різних аналізаторів забезпечує відображення складних зв’язків явищ об’єктивного світу.
Уявлення формуються на основі спостережень. А для того, щоб в учнів утворювалися чіткі і правильні уявлення необхідне систематичне керівництво з боку вчителя процесом сприймання учнями предметів і явищ [20].
В. Сухомлинський зазначав, що початкова школа повинна навчити дитину вчитися. Вміння вчитися включає в себе ряд умінь, пов’язаних з оволодінням знаннями: уміння спостерігати явища навколишнього світу, думати, висловлювати думки, читати, писати. В. Сухомлинський вважав, що навчити дитину вчитися, дати їй уміння, з допомогою яких вона буде самостійно підніматися із сходинки на сходинку довгого шляху пізнання – це одне з найскладніших завдань учителя [ 56, 100].
Щоб сформувати у першокласників загальне уявлення про той чи інший об’єкт найдоцільніше ознайомити їх з ним безпосередньо в природі. Тому великого значення набувають спостереження під час екскурсій, а також самостійні спостереження в природі. Під час тих спостережень учні не тільки запам’ятовують зовнішні особливості тих або інших об’єктів, а й звертають увагу на їхнє природне оточення. Це дає можливість виявити певні взаємозв’язки між об’єктом і середовищем. Під час спостережень тісно переплітаються елементи чуттєвого (емпіричного) і абстрактного (логічного), що забезпечує розуміння учнями суті явищ, які вивчаються. Наприклад, під час екскурсії до лісу треба не лише показати дітям сосну, звернути їхню увагу на колір кори на стовбурі, форму крони, розташування хвоїнок на гілках, колір і форму шишок, а й запропонувати порівняти дерева, що ростуть у гущавині, з деревами на відкритій місцевості [14].
Отже, чуттєва форма пізнання не виступатиме в „чистому” вигляді. Чуттєві образи вивчаються в комплексі суджень та умовиводів, в результаті чого формуються чуттєво-логічні образи. Цим забезпечується єдність чуттєвого пізнання в процесі навчання.
Значна робота по формуванні у першокласників яскравих образів повинна проводитися і на предметних уроках, де діти під керівництвом учителя вивчають натуральні об’єкти [43].
Звичайно, на предметному уроці чуттєве сприйняття учнів поєднується із словом учителя, який спрямовує цей процес, бо шести річки ще не можуть самостійно виділити головні властивості об’єкта. Учні сприймають тільки ті його особливості, які відразу впадають в око, хоч вони можуть бути й неістотні.
Мало чути – треба вміти слухати, мало дивитися – треба вміти бачити. І вчитель керує цим процесом. Спочатку учні розглядають весь предмет, схоплюючи його загальний образ. Поступово учитель підводить учнів до різнобічного ознайомлення з об’єктом. Діти дають його словесний опис, встановлюють причинно-наслідкові зв’язки.
Великого значення набуває комплексне застосування засобів унаочнення, завдяки чому на уроці можна комбінувати показ різних та наочних посібників (стінних картин, таблиць, ілюстрацій та