Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Теоретичні основи формування ціннісних орієнтацій молодших школярів

Теоретичні основи формування ціннісних орієнтацій молодших школярів

керованішою.

Як сприятливі риси відзначається загально-позитивне відношення дитини, широта його інтересів, допитливість. Широта інтересів молодших школярів виявляється в тому, що їх цікавлять багато явищ навколишнього життя, що не входять у програму навіть середньої школи. Широта цих інтересів виявляється не тільки у потребі молодших школярів, що враховується завжди, у творчих іграх, особливо на героїко-романтичні сюжети, на сюжети з книг, кінофільмів. У програванні цих сюжетів реалізуються соціальні інтереси молодших школярів, їхня емоційність, колективні ігрові співпереживання. Допитливість є формою прояву широкої розумової активності молодших школярів. Безпосередність, відкритість, довірливість молодших школярів, їхня віра в незаперечний авторитет вчителя і готовність виконувати будь-які його завдання є сприятливими умовами для зміцнення в цьому віці широких соціальних мотивів боргу, відповідальності, розуміння.

Пізнавальні мотиви змінюються в такий спосіб: молодші школярі від інтересу до окремих фактів переходять до інтересу до закономірностей, принципам. В останні роки психологічні дослідження показали, що вже в середині молодшого віку може закладатися й інтерес до способів придбання знань. У молодшому шкільному віці виникають і мотиви самоосвіти, але вони представлені найпростішою формою – інтересом до додаткових джерел знань, епізодичним читанням додаткових книг.

Своєрідність емоції в молодшому шкільному віці полягає в тому, що учні цього віку все-таки відрізняються емоційною вразливістю, безпосередністю проявів і зовнішньою виразністю емоцій. Ці діти характеризуються піддатливістю до вселянь і «поглинанням» емоційних впливів (тому цей період шкільного дитинства називають іноді віком «губки»). Для молодшого школяра властива надзвичайна широта емоцій і реактивність, легкість переключення від однієї емоції до іншої. В міру становлення пізнавальних інтересів у ході молодшого шкільного віку емоції в ході навчання змінюються вбік їхньої змістовності, стійкості.

В.А.Сухомлинський підкреслював необхідність формування емоцій у цьому віці, тому що недоліки емоційного виховання ще більш важко заповнити, чим недоліки в розумовому розвитку.

Емоційно-вольова сфера. Діти цього віку вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають уміннями керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, врівноваженішими.

Основним джерелом емоцій є учбова та ігрова діяльність (успіхи і невдачі в навчанні, взаємини в колективі, читання літератури, сприймання телепередач, фільмів, участь в іграх тощо).

Емоційну сферу молодших школярів складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які, у свою чергу, є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

Поступово розвивається усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх виявлення в інших людей (Н.С.Лейтес, П.М.Якобсон). Для молодших школярів загалом характерний життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афектних станів, які трапляються, є передусім розходження між домаганнями і можливостями їх задовольнити, прагненням більш високої оцінки своїх особистісних якостей і реальними взаємостосунками з людьми тощо. Як наслідок, дитина може виявляти грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-які приниження їх особистості та позитивне переживання визнання їх якостей.

Розвивається почуття, відіграючи важливу роль у формуванні малих груп у класі та стихійних компаній. Життя в класі виступає як фактор формування у дітей моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов’язку гуманності. При цьому першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості і недооцінювати їх у своїх однолітків. Проте з віком вони стають більш самокритичними.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомлення і виконання обов’язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам’ятовувати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо.

Поступове обмеження дитини як суб’єкта імпульсивної поведінки відкриває можливості її розвитку як суб’єкта вольової поведінки, здатного довільно регулювати власні психічні процеси та поведінку.

Зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов’язків, розуміння необхідність їх виконання.

Воля в цьому віці характеризується нестійкістю в часі. Молодші школярі легко піддаються навіюванню. В цей період у дітей формуються такі вольові риси характеру, як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.

Ефективність формування вольових якостей залежить передусім від методів навчально-виховної роботи.

Характерологічні особливості. Характер у цьому віці щойно формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість. У поведінці дітей чітко виявляється особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи.

Однак більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів та ставлень.

Самооцінка. Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується насамперед внаслідок досягнутих успіхів і невдач у попередній діяльності. Коли в учбовій діяльності дитини невдач більше ніж успіхів і цю ситуацію вчитель ще й постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості в собі та неповноцінності, які мають тенденцію поширюватися й на інші види діяльності.

Музика, безпосередньо впливаючи на почуття дитини, формує його естетично-моральний вигляд. Вплив музики буває часом більш сильним, чим домовленості або вказівки. Знайомлячи дітей з добутками різного емоційно-образного змісту, ми спонукуємо них до співпереживання.

Хороводи, пісні, танці різних народів викликає інтерес до їх звичаїв, виховують інтернаціональні почуття. Жанрове багатство музики допомагає сприйняти героїчні образи і ліричний настрій, веселий гумор і задерикуваті танечні мелодії. Різноманітні почуття, що виникають при сприйнятті музики, збагачують переживання дітей, їхній духовний світ.

Рішенню виховних задач багато в чому сприяють колективний спів, танці, ігри, коли діти охоплені загальними переживаннями. Спів жадає від учасників єдиних зусиль. Співаючий неточно заважає гарному звучанню, виконанню, і це сприймається усіма як невдача. Загальні переживання створюють доброчинний ґрунт для індивідуального розвитку. Приклад товаришів, загальна наснага, радість виконання активізують боязких, нерішучих. Для розпещеного увагою дитини, зайво самовпевненого успішний виступ інших дітей служить відомим гальмом негативних проявів. Такій дитині можна запропонувати зробити допомога товаришам, виховуючи тим самим скромність і одночасно розвиваючи його індивідуальні здібності.

Заняття музикою впливають на загальну культуру поводження дошкільника. Чергування різних завдань, видів діяльності (співу, слухання музики, гри на дитячих інструментах, руху під музику) жадає від дітей уваги, кмітливості, швидкості реакції, організованості, прояву вольових зусиль: виконуючи пісню, вчасно почати і закінчити неї: у танцях, іграх уміти діяти, підкоряючи музиці, утримуючись від імпульсивного бажання швидше побігти, когось перегнати. Усе це удосконалює гальмові процеси, виховує волю.

Таким чином, музична діяльність створює необхідні умови для формування ціннісних орієнтирів особистості дитини, закладає первісні основи загальної культури майбутньої людини.

Сприйняття музики тісно зв'язано з розумовими процесами, тобто вимагає уваги, спостережливості, кмітливості. Діти прислухаються до звучання, порівнюють звуки подібним і різні, знайомляться з їхнім виразним значенням, відзначають характерні значеннєві риси художніх образів, учаться розбиратися в структурі добутку. Відповідаючи на питання, після того як відзвучав добуток, дитина робить перші узагальнення і порівняння; визначає загальний характер п'єси, зауважує, що літературний текст пісні яскраво виражений музичними засобами. Ці перші спроби естетичної оцінки вимагають активної, розумової діяльності направляється педагогом.

Розвиваючи дитину естетично і розумово, необхідно всіляко підтримувати навіть ще незначні творчі прояви, що активізують сприйняття і представлення, будять фантазію й уяву.

Заняття музикою сприяють загальному розвиткові особистості дитини. Взаємозв'язок між усіма сторонами виховання складається в процесі розмаїтості видів і форм музичної діяльності. Емоційна чуйність і розвитий музичний слух дозволяє дітям у доступних формах відгукнутися на добрі почуття і вчинки, допоможуть активізувати розумову діяльність і, постійно удосконалюючи рухи, розів'ють дошкільників фізично.

У системі музичного виховання молодших школярів проблема спілкування ціннісних орієнтацій зумовлена особливостями сприйняття дітьми закономірностей музичного мистецтва, його інтонаційної природи. Представляючи діалектичну єдність конкретно-почуттєвого й художньо-узагальненого, музичні інтонації мають життєве походження, виражають основні сфери життєдіяльності – природу, людину, її почуття, дії, фантастичний світ – і безпосередньо впливають на смислові утворення свідомості, що обумовлює освоєння молодшими школярами художньо-естетичних цінностей музичних образів природи, людини, і забезпечує специфіку формування художньо-естетичних ціннісних орієнтацій молодших школярів у процесі сприйняття музики.

Формування ціннісних орієнтацій тісно пов’язані з цінностями суспільства. Їх втіленням часто бувають конкретні мистецькі образи, наприклад, народних пісень, моральний потенціал яких близький світосприйманню учнів молодших класів. Дитина цього віку може відчути і замислитися над тим, що у повсякденному житті ще мало доступно їй. Музика поступово підводить учня до прийняття більш високої системи цінностей, які засвоюються переживанням, а не логічним розумінням та запам’ятовуванням. Цю ідею розробляють у своїх роботах вчені – спеціалісти у галузі естетичного виховування В.Шацька, Д.Кабалевський, Н.Ветлугіна, А.Кенеман, А.Хрипкова. Їх думку поділяють також і психологи: А.Гуссейнов, О.Дробницький, А.Зосимовський, І.Кон, П.Сімонов та інші. Загальна музикальність розглядається як механізм зв’язку моральних та естетичних впливів, а музична культура особистості – як перетин морального та естетичного розвитку, який породжує цілісні морально-естетичні якості. А це дає змогу дитині відчувати свою причетність до музики як до частини життя народу.


1.3.Жанри української народної музики.


Колискові пісні. Колискові пісні починають співати дитині з перших днів її життя. За часів язичництва співові над колисковою надавалося значення оберегу вважалося, що певні інтонації і «магічні» слова можуть вберегти немовля від хвороби та інших нещасть. Підтвердження «магічної» дії співу над колисковою давні люди бачили в тому, що материнська пісня справді впливає на немовля заспокійливо. Згодом первісні уявлення вивітрилися і спів – оберег перетворився на колискову пісню.

Колискова пісня – термін фольклористичний. У народі ще й зараз вживають дієслівних форм: співати при колисці або співати кота. Вислів «співати кота» виник із звичаю, коли у нову колиску клали кота, гойдали його і наспівували колискові пісні. А після цього ритуалу клали до колиски дитину і співали їй, доки вона не засипала. Тому в колискових піснях часто згада дується кіт.

Загалом тематика колискових пісень широка. Крім зрозумілих дитині образів і сюжетів, використовуються в ролі колискових і інші – в тому числі ліричні, баладні, навіть жартівливі пісні із «дорослого» репертуару.

Спів над колисковою впливає на дитину мелодією, тембром, розміреною ритмікою. Але з півтора-двох років дитина починає цікавитися і змістом пісень. З цього віку особливо зростає роль близьких дитячому сприйманню образів, в тому числі фантастичних і казкових.

Усі колискові пісні виконуються у повільному або помірному темпі, при основному нюансі піано. Співають неопереним, фальцетного тембру звуком. Висотне положення наспіву може змінюватися: одну пісню жінка співає в низькому регістрі, іншу – в високому; сьогодні вона співає у м’якій грудній манері, а завтра – у фальцетній. Така особливість не властива «дорослим жанрам». При колисці ж манера співу залежить від втоми матері, настрою або й виконуваної у цей час роботи. Наприклад, заколисуючи дитину і співаючи їй колискової, жінка в колисковій селянській родині одночасно ще й пряла або вишивала(ст.12-13).

Трудові пісні. Трудовими піснями вважаються пісні, що виконуються під час роботи з метою організації трудового ритму або задля полегшення процесу праці. Ці дуже давні за походженням пісні (їх ще називали власне трудовими) збереглися в невеликій кількості у російському фольклорі. На Україні вони зникли ще до того часу, як розпочався систематичний запис фольклору.

Під рубрикою «трудових» розглядаються також, приурочені до певного виду робіт. Такі пісні виконуються не під час праці, а перед роботою чи після неї, або в перепочинку. Їх називають умовно-трудовими. Невелика кількість умовно-трудових пісень зустрічається у фольклорі і зараз.

Одна з характерних ознак трудових (і певною мірою умовно-трудових пісень) та, що вони, крім основної ритміко-організуючої, виконують також комунікативну і сигнальну функції. Їх комунікативна спрямованість полягає у придатності тексту і мелодики для потреб спілкування, для передачі якоїсь інформації. Наявна в трудових піснях сигнальність покликана привернути увагу чи спонукати до певної реакції. Збереглося не так багато комунікативних і сигнальних пісень (в Карпатах), проте вони становлять надзвичайно яскраву і цінну сторінку фольклору.

Трудові співи назвати «піснями» у власному розуміння цього слова можна лиш до певної міри. Серед співу, що лунів під час роботи, переважали не так завершені мелодії, як сигнали – команди. Вони мають форму коротких поспівок, за мелодичним контуром близьких до вигуків чи звертально-мовних конструкцій.

Трудові пісні, мабуть, найменше відповідають поняттю «мистецтво» і є найбільш утилітарними з усіх жанрів фольклору. Вони виникли на зорі людства, ще в палеоліті. Ритміко-інтонаційний фонд трудових операцій накопичувався протягом сотень тисяч років. В міру прискорення розвитку виробництва, виникнення все нових і нових форм колективної праці, відбувалося накопичення, відбір та «омузикалення» ритмів та інтонацій, що супроводили різні трудові операції.

Крім подібних чисто функціональних команд-наспівів є й інший – пісенний тип. В них розвинена мелодика, а сигнально-командна сторона виражається не так яскраво. Здебільшого це трудові пісні вторинного значення і походження. Вони не створюються спеціально під час праці, а беруться з різних жанрів, переважно ліричних, і співають в ритмі праці.

Умовно-трудові пісні. Якщо найголовніша особливість трудових пісень – це їх невіддільність від ритмів і характеру трудових рухів, то умовно – трудові пісні виконуються з іншою метою: вони впливають на настрій, створюють певний психологічний клімат у гурті працюючих.

Умовно-трудові пісні є двох видів: ті, що містять хоч мінімальні морфологічні ознаки жанру трудових співів, і ті, що цих ознак позбавлення. В останньому випадку це звичайні ліричні пісні (як, наприклад сучасна, що співається «на буряках» - «Удень я працюю, буряк обробляю»).

В розряд умовно-трудових ліричні пісні потрапляють виключно тому, що в їх тексті згадується певна робота. Приурочені до сезону і виду праці, вони зберігають пізнавальне значення з огляду на зміст текстів. Що ж до ритмомелодики, то вона або обрядова, або лірична (ст.19).

Танки. Танки (інакше – хороводи, кара годи) – це, в основному, дівочі рухливі ігри, що складаються з різного роду фігур та перестроювань у нешвидкому темпі. Супроводжуються співом і мають здебільшого обрядове призначення, виконуються навесні (веснянки, гаївка, постові) та влітку (на Трійцю, Купала, у жнива).

Остаточної класифікації танків ще немає В інтересах найбільш узагальненої класифікації танки зручніше поділити на групи не за конкретними рухами чи змістом, а за головними прикметами утворюваних фігур: кругові, лінійні та ключові.

В танках досить помітно збереглися імітативні принципи створення фігур та рухів, які були властиві для первісного суспільства. Наприклад, гра «Мак». Дівчата утворюють коло, а одна чи дві всередині кола розігрують пантоміму. Коло рухається (фігури та пози урізноманітнюються, але так, щоб зберегти вид кола), дівчата співають текст про мак, а ті, що в центрі, показують, як він «росте», як «полють», «жнуть» тощо. Або «Зайчик». Так само утворюється коло, а одна, що всередині, показує усе, про що співають інші. Або «Ой як, як миленькому постіль слати». Дівчина, що перебуває в центрі кола, показує, як вона стелить постіль для милого – лагідно, з любов’ю. Потім дівчата співають «як нелюбому постіль слати» - і дівчина в колі показує свою відразу до нелюба.

Названі танки належать до кругових. В них головну зовнішню фігуру становить коло, в центрі якого відбувається пантомімічна сценка. В інших варіантах можуть бути лови, біганина. Загалом кругових хороводів багато і усі вони різні – як за змістом, так і, відповідно, за рухами.

Важливо відзначити: круговий танок повторюється доти, доки є бажаючі ставати в центр кола. Отже, танок з тими ж рухами і співом міг повторюватися по 5-10 разів. Сенс повторень у тому, що кожна нова дівчина («зайчик», «черчик» тощо) обіграє зміст по-своєму, з властивою їй пластикою, мімікою(ст.33-36).

Танці. На відміну від танків-хороводів, танці не пов’язані так жорстоко з обрядами і в переважній більшості належать до колективних розваг. В більшості танців (гопак, коломийка, полька, краков’як, метелиця, козачок) – швидкий темп та відпрацьовані й відібрані протягом тривалого часу різноманітні ритмічні рухи. На відміну від танків, де хода може не співпадати з ритмікою співу, у танцях відповідність танцювальних рухів ніг та ритміки мелодії є обов’язковою. У традиційному побуті танці звичайно виконуються під інструментальну музику. При цьому часто (хоча в принципі це й необов’язково) супроводжуються співом жартівливих куплетів. Танці розрізняються не так за ритмомелодикою (не завжди можна чітко сказати, що певна мелодія – дійсно гопак, а не козак), як за танцювальними рухами. Саме рисунок танцю і рухи ніг є підставою для виділення гопаків, козачків, коломийок, кадрилей та ін.

Різновидів танців надзвичайно багато, особливо якщо брати до уваги їх регіональні відміни. Загалом можна виділити три найбільші групи: (за рухами, фігурами, регіонами).

1.Коломийки, частівки та пісні з пританцівками. При усій їх несхожості (в тому числі і в побутуванні: коломийки – захід України, частівки – схід) спільне те, що ці танці значно більше пов’язані із звичками співу і рухової імпровізації, ніж танці козачково-гопакової групи.

2.Побутові танці порівняно недавнього походження (гопак, козачок, метелиця), вони часто супроводжуються співом жартівливих куплетів. Скоріш усього, їх фігури та танцювальні рухи остаточно склалися у 27 – 28 ст., а деякі – й пізніше.

3.Танці, запозичені з фольклору інших народів – іноді їх називають напливовими або міграційними.

Тепер дамо коротку характеристику танців трьох названих груп.

1.Коломийка танцюється в західних областях України по-різному – залежно від регіону. Це може бути круговий або парний танець. Цікавий прийом «хрещик», коли дівчата і хлопці почергово роблять крок назустріч, потім назад, знову назустріч, міняючись при цьому місцями. Виконується переважно в рухливому темпі. На відміну від коломийки, «Верховина» має повільний вступ, але далі переходить у власне коломийку.

«Гуцулку», також танець західних регіонів, поєднує в собі коломийку та козачок (за ритмікою – друга частина).

Частівки та пісні з вільними пританцівками поширені у Східній Україні. Для їх виконання показові імпровізовані рухи. За характером музичної ритміки вони наближаються до мелодії козачково-гопакової групи – можливо, саме цим можна пояснити поширення частівки на Сході і відсутності на Заході України (бо коломийка становить окрему ритмоструктурну групу мелодій).

2.Гопак вірогідно виник в чоловічому середовищі – серед козаків та чумаків, в розвагах на ярмарках та в корчмах. Колись це був танець, що вимагав сили, енергії та винахідливості. Не випадково й зараз саме для гопака показові присядки, стрибки, кружляння, на які здатні лише молоді та вправні. Нерідко учасники танцю наче змагаються між собою Зараз гопак танцюється разом і чоловіками й жінками, хоча ще півтора-два століття тому він був виключно чоловічим танцем.

Метелиця – швидкий танець, серед рухів якого – кружляння, часта зміна фігур – можливо, назва втілює враження від зимової завірюхи. Буває, танцюючі утворюють коло, тоді в центрі може витанцьовувати пара (чи більше), які переважно вдаються до гопакових рухів. Отже, в цих двох танцях спостерігається часткове переплітання фігур та рухів.

Козачок (або козак) на відміну від гопаків виконується за виробленою послідовністю фігур – тобто, для нього мало показова імпровізація. Характерні серед рухів присядки, голубці, колупалочки, доріжки та ін. Темп дуже швидкий, мелодії уквітчуються швидкими дрібними нотами. Важливе значення має жіноча партія, тому танець виглядає як спілкування в руках мужчин і жінок.

3.Серед міграційних, напливових танців за ритмікою виділяється дві групи: дводольні (польки, краков’яки, чардаші) та тридольні (вальси та мазурки).

Полька – чеський танок, що виконується парами по колу, як правило, складається із двох танцювальних фігур – змінного кроку та кружлянь. Поширений в народному побуті.

Краков’як – танець польського походження, як і полька, виконується парами. Як правило, пари йдуть одна за одною, рухаючись по два такти вперед-назад, вживаються притупи. Так само належить до популярних.

Вальс – поширений в усьому світі. В народі виконується парами з великим часом кружлянь. Часто мелодія вальсу використовується в кадрилях.

Кадриль – досить різноманітний та танцювальні фігури танець. Дуже часто музика кадрилей складається з відомих українських народних пісень, з популярних мелодій. Серед складових кадрилі – мелодії гопаків, польок, вальсів, козачків та пісень. Нерідко фігури кадрилей залежать від змісту пісні. Можна сказати й так, що кадриль - - це своєрідне «попурі» - і за мелодикою, і за танцювальними фігурами. Як правило, в кадрилі кількість фігур з кількістю використовуваних мелодій: кожна мелодія супроводиться власним хореографічним рисунком.

Календарні пісні.

Пісні зимового календаря. В українському фольклорі існує два види новорічних пісень – колядки та щедрівки. Назва щедрівка походить від щедрого вечора – як здавна називали вечір під Новий рік. Колядка, як припускають, - видозміна латинського calendae (так у стародавньому римі називалися перші дні місяця) або kalandai – від назви нового року у Візантії. Цей вплив позначився також на назвах новорічних свят у інших народів: у болгар колене, у румун колінда, у абхазців коланда. Але самі пісні – колядки і щедрівки – як вище було показано, набагато давніші за ці назви.

Серед усіх слов’янських народів новорічна пісенність найбільше розвинена в українців. Менше пісень в Білорусії, і тільки окремі зразки зафіксовано в Росії (серед них такі своєрідні, як «овсени», «виноградья»)(ст.39-40).

У змісті колядок і щедрівок виразно виділяються дві групи тем: землеробство і сім’я. Новорічні обряди здавна наповнювалися турботою про долю майбутнього врожаю. Не тільки співали «В полі, полі плужок ходить», але, наприклад, парубки, що водили «Маланку» у Подністров’ї, вносили з собою до хати плуг або чепіги і робили вигляд, що орють.

Відголоски віри у чудесну силу слова (вербальна магія) знаходяться у структурі пісень: більшість з них двочастинні – складаються із заспіву і приспіву. Саме у приспіві лунають часто формули побажань та звернень на зразок: «Щедрий вечір», «Добрим людям на здоров’я!», «Святий вечір!». А у звертанні «Ой дай Боже!» простежується спадкоємність від язичництва, коли подібне звертання звучало «Ой Даждьбоже!» - тобто, звеличувався язичницький бог сонця, в ім’я якого палали ритуальні вогні в дні весняного рівнодення.

Внаслідок того, що колядки і щедрівки майже завжди звернені до конкретних членів родини, їх можна поділити на чотири групи: пісні господареві, господині, парубкові, дівчині.

В колядках господареві основні мотиви – аграрно-господарчі та сімейно-побутові. Йому бажають багатства, здоров’я, його родині – щастя. Господар порівнюється з місяцем, його дружина – з сонцем або зорею, діти – з зіроньками; або дружина – з калиною, діти – з квітами, сам господар – з виноградом. Внаслідок переліку складу членів родини виникають постійні порівняння та епітети, часто з варіантами.

За традицією зберігаються художні образи, які колись магічними, а тепер це не більше як поздоровлення, висловлювані в дещо гіперболізованих формах. Насиченість колядок і щедрівок піднесеними образами, метафорами (господар – місяць тощо) виникла у часи, коли існувала віра у надприродну силу слова: те, що сказане – так вірили – має збутися. І новорічні пісні зберегли сліди цієї «магії» словесних побажань-заговорів. Серед них помітно три лінії: захист людини від дії ворожих сил, забезпечення господарчого та сімейного добробуту, передбачення майбутнього (ворожба, побажання тощо). Усі ці риси змісту направлені на ідеалізацію та поетизацію селянського побуту, сповненого в будні тяжкої праці.

Від інших народних пісень виконання новорічних пісень відрізняється рядом особливостей.

1.Колядки і щедрівки співаються конкретному адресатові, а після виконання співаки отримують якусь винагороду. Через це виконання складається з чотирьох послідовних дій, які передбачають не лише спів, але й дотримання певних правил етикету.

Підійшовши під вікно чи до дверей, колядники запитують ім’я того, кого їм належить величати. Гукають усі гуртом або хтось один: «На кого співають?» Або: «Дозвольте колядувать!» чи «Кому колядувать?» тощо. Господарі відповідають, називаючи, як правило, ім’я хлопця чи дівчини, господаря або господині. Тоді зачинає один, інші підхоплюють.

Далі до кінця співають гуртом, без сольного заспіву (але буває і з сольним зачином). Доспівавши, усі гуртом вигукують: «Добрий вечір!» або «Добрий день!» (в першосічневих щедрівках). Нерідко до цього додаються ще якісь слова, наприклад: «Сто кіп вівса і колядка уся! Добрий вечір!»

2.Особливістю виконання колядок та щедрівок є й організований характер колядних гуртів. До колядування готуються заздалегідь. В групу від 4-5 до 8-10 осіб (зрідка більше) об’єднуються парубки, або парубки і дівчата з одного кутка села. Заспівувач або староста зветься на Правобережжі березою. В гурт входять міхоноша, на Гуцульщині – також трембітар та скрипаль, іноді ще – два-три танцюристи і рядові співаки.

3.Виконання новорічних пісень випливає з вікового і статевого поділу колядних гуртів. Існує п’ять видів об’єднань: дитячі (хлопчики, рідше хлопчики і дівчата) віком 7-12 років, хлопчачі («підпарубчаки» 14-16 років), парубочі гурти, мішані гурти (парубки та дівчата шлюбного віку), а також гурти із сімейних пар.

У різних місцевостях свої традиції. Вказані різновиди гуртів показові для Поділля.

Веснянки.

Святкування приходу весни поширене у різних народів. Напевно, обряди зустрічі весни існували ще у первісно-общинному суспільстві, але особливої ваги вони набрали в епоху бронзи, у період інтенсивного розвитку землеробства. Стародавнє населення Європи весняним співам і обрядам надавало магічного значення: кличучи весну, вірили, що заговорені формули і ритуальні дії сприяють швидкому пробудженню природи. Якоїсь певної дати зустрічі весни не існує. Кілька тисяч років тому такою датою було весняне рівнодення. Після християнізації східних слов’ян церква пристосувала до рівнодення свято Благовіщення (25 березня за ст.стилем). Цей день у багатьох місцевостях був початком весняних співів, ігор і танків молоді, які закінчувалися після Пасхи. Крім орієнтації на церковний календар, в багатьох місцевостях існували свої прикмети, за якими починали «весну гукати». Наприклад, спів веснянок починався 1 березня чи 9 березня, або взагалі у різні числа кожного року. Це залежало від того, коли з’являлися перші проталини у снігу; або – коли річка скресне; або – коли уперше закує зозуля (ст.45-46).

Істотна риса веснянок – їх зв'язок з рухом, з танцем. Велике місце рухи займають і в інших календарно-обрядових дійствах – в русальних, купальських, петровських іграх та хороводах. Однак такого розвитку танків, як у веснянках, не зустрічається ніде. На це є своє пояснення: рух в природі, що оживає, переливався у танок.

На Україні весняні ігри і пісні побутують зараз у двох різновидах: веснянок і гагілки. Гагілки (інакше – гаївки, ягілки, маївки) виконуються лише протягом кількох днів на великодні свята в Галичині, на Волині, Поділлі. На Волині існує також назва рогульки, які, можливо, належали колись до окремого різновиду веснянок-гаївок. Між веснянками і гагілками з функціонального і тематичного поглядів особливих відмінностей немає. Однак якщо гагілки – це танково-ігрові пісні, то веснянки обіймають рівнотипні групи молодіжних ігор та пісень, в тому числі й такі, що співають без руху. У весняній обрядовості можна виділити такі різновиди:

пантомімічні сценки та ігри,

спів весняних пісень-закличок,

водіння танків та ігор (із співами).

Пантомімічні сценки-ігри збереглися найменше і зараз практично вийшли з ужитку. Ті з них, що були описані спостерігачами, вказують на глибоку давнину традицій зустрічі весни.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: