Організація та методика проведення занять з технічної праці в 5-му класі
6. Підведення підсумків. Кожне заняття у шкільній майстерні, незалежно від значення, складності виконуваного завдання повинно завершуватися підведенням підсумків. Цей етап може бути важливим стимулом діяльності школярів при дидактично правильній його реалізації.
Не доцільно перед закінченням заняття збирати всіх учнів разом зі своїми роботами біля столу вчителя, щоб аналізувати виконані завдання та виставляти оцінки. Адже школярі не завершують роботи одночасно: одні можуть справитися із завданням ще задовго до дзвінка, іншим, як правило, не вистачає відведеного часу. Крім того, як показує практика роботи, стоячи біля столу, п'ятикласники стомлюються від спостережень за багаторазовими вимірами й перевіркою точності. Від такої процедури знижується увага, падає дисципліна, з'являється бажання, щоб швидше завершилося заняття. Тому доцільно здійснювати контроль і оцінювання робіт почергово, зокрема, підходячи до кожного учня на його робочому місці. Вільні учні в цей час можуть прибирати свої робочі місця.
Заняття завершується підведенням загальних підсумків. Учитель може відібрати декілька кращих виробів і продемонструвати перед всією групою, наголосивши, завдяки чому було досягнено високої якості роботи.
Якщо в процесі виконання практичного завдання школярі допускалися серйозних помилок, їх потрібно обов'язково проаналізувати. При необхідності можна ще раз продемонструвати трудові прийоми і залучити до їх повторення учнів, у яких найчастіше виникали проблеми в процесі практичної роботи.
7. Прибирання майстерні. Чергові прибирають приміщення, і якщо не має запитань до вчителя, заняття можна вважати завершеним.
У кожному конкретному випадку структурні елементи комбінованого заняття можуть змінюватися, як за формою, так і за часом реалізації завдань. Але їх основа повинна залишитися, бо це дозволить вчителеві привчати учнів до певної системи в роботі, забезпечить чіткість організації навчально-виховного процесу.
1.4 Методи здійснення трудової підготовки
Успіх реалізації завдань трудового навчання залежить не лише від змісту та складності навчального матеріалу, яким мають оволодіти школярі, але й від засобів, що сприяють цьому. Тому, важливе значення при підготовці вчителя до занять має правильний добір методів навчання, які можуть забезпечити максимальну активізацію пізнавальної діяльності школярів.
Що слід розуміти під поняттям "метод навчання"? У найзагальнішому трактуванні метод виступає як засіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. У дидактиці метод розглядається як обопільний вияв взаємодії суб'єктів процесу навчання: з позиції вчителя, — це використання різноманітних способів, які допомагають засвоювати учням програмний матеріал, сприяють активізації їх діяльності; з боку учнів, — це засоби для відтворення глибинного процесу пізнання, — набуття знань, умінь і навичок. Виходячи з цього, методами трудового навчання можна вважати основні способи діяльності вчителя та учнів, за допомогою яких відбувається оволодівання знаннями, вміннями й навичками, формується науковий світогляд школярів, розвиваються їх творчі здібності, розумові та фізичні задатки.
Зрозуміло, що методи трудової підготовки учнів є загальнодидактичними, але мають свою специфіку. Адже практична діяльність школярів пов'язана не лише із засвоєнням знань та набуттям відповідних умінь і навичок, але й із створенням певних матеріальних цінностей. І засобами навчання тут виступають також знаряддя і предмети праці, трудові й технологічні процеси тощо.
Методи навчання є дуже різноманітні, а тому доцільно звести їх до основних видів (підвидів). Основою класифікації методів можуть виступати: джерела інформації; дидактичні завдання і цілі; ступінь самостійності та глибина мислення школярів тощо.
У теорії та практиці трудового навчання, зокрема в 5-7 класах, найпоширенішою є класифікація за джерелами інформації. Сюди входять такі групи методів:
— словесні (розповідь, пояснення, бесіда);
— практичні (різноманітні вправи, розв'язування техніко-технологічних задач, лабораторно-практичні роботи);
— наочні (демонстрування натуральних об'єктів, інструментів і пристроїв, а також наочного приладдя, показ трудових прийомів та операцій учителем, спостереження учнів).
Слід зазначити, що часто до словесних методів відносять також інструктаж. Ми вважаємо, що за поданою класифікацією його доцільно прийняти як комбінований метод, бо він, крім елементів пояснення та бесіди, передбачає демонстрування об'єктів праці, інструментів, верстатного обладнання, різноманітних графічних зображень, показ трудових прийомів, а також включає елементи лабораторно-практичних робіт. Тобто в інструктажі є поєднання всіх трьох груп методів здійснення навчально-виховного процесу.
Досить практичною вважається також класифікація, в основу якої покладено діяльність, скеровану на розв'язання дидактичних завдань і цілей. Це, наприклад, методи:
— набуття нових знань;
— формування умінь і навичок, застосування знань на практиці;
— перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок та ін.
Особливою є класифікація методів за характером навчально-пізнавальної діяльності школярів, тобто за ступенем їх активності, самостійності та глибини мислення. Ці методи можна охарактеризувати, як:
— відтворюючі (репродуктивні, пояснюючо-ілюстративні);
— пошукові (проблемний виклад, частково-пошукові, дослідницькі, творчі).
Проте жодна з існуючих під сучасну пору класифікацій не може бути універсальною. Це пояснюється тим, що кожний із методів навчання (наприклад, бесіда) може застосовуватися для реалізації кількох дидактичних завдань з відповідною активізацією пізнавальної діяльності школярів, і навпаки, для розв'язання конкретного завдання (наприклад, формування знань п'ятикласників) можна використати різні групи методів. Однак, при цьому слід також пам'ятати, що кожний метод має лише свої певні особливості, які дозволяють успішно застосовувати його на конкретному етапі навчально-виховного процесу. Саме ними, в першу чергу, повинен керуватися вчитель при відборі способів своєї роботи з учнями. Коротко охарактеризуємо методи з позиції цих особливостей, що зумовлює їх використання у навчальному процесі.
Традиційно широко в трудовому навчанні застосовуються словесні методи. Хоча зміст занять у шкільних майстернях пов'язаний із матеріальними, технічними об'єктами, це не означає, що живе слово вчителя відіграє меншу роль, ніж наочність чи практична робота. Правда, співвідношення словесних методів із наочними та практичними в трудовій підготовці, порівняно з іншими навчальними предметами, суттєво відрізняється.
Розповідь вчителя носить описово-повідомлюючий характер викладу нового навчального матеріалу. Вона містить лише вірогідні й науково-перевірені факти, будується за певним раціональним планом. Матеріал подається так, щоб були зрозумілими основні думки. Побудова розповіді базується на певних вимогах, як, наприклад: логічна послідовність та чіткість викладу, ясність, образність, доказовість, правильність мови, використання аналогій і порівнянь. На заняттях у майстернях розповідь використовують порівняно рідко. При роботі з п'ятикласниками за її допомогою можна повідомляти правила внутрішнього розпорядку й техніки безпеки, ознайомлювати з основними завданнями трудової підготовки в українській школі, з головними галузями виробництва. Розповідь здебільшого застосовується у вступному занятті, на початковому етапі вивчення конкретної програмної теми тощо. Підтримувати активність учнів на уроці можна шляхом періодичного звернення до школярів з метою повторення висловленого вчителем певного поняття або факту чи повідомлення дітьми відомих їм явищ, що стосуються виучуваного питання.
У процесі реалізації навчальних завдань розповідь часто переходить у пояснення; залежно від змісту програмного матеріалу, вони можуть чергуватися. Під поясненням слід розуміти словесне роз'яснення, тлумачення, аналіз та обгрунтування предметів, явищ, процесів, принципів дії інструментів, пристроїв, верстатів, а також доведення різних положень, закономірностей тощо. Питома вага пояснення у трудовому навчанні є набагато більшою, ніж розповіді, адже особливість техніко-технологічних відомостей саме в тому, що потрібно розкрити не наявність факту (результат), а умови його виникнення та розвитку (причинно-наслідкові зв'язки). Пояснення обов'язково супроводжується демонструванням; механізми їх реалізації залежать від конкретної педагогічної ситуації. За своєю формою пояснення повинно бути чітким, логічним та переконливим; у ньому використовується лише достовірна інформація, загально прийнята науково-технічна термінологія; графічні зображення виконуються строго за прийнятими стандартами та ін.
Розглядаючи суть пояснення як методу навчання, слід звернути увагу на його основні недоліки. Одним із них є низька активність учнів у навчальному процесі. Активною дійовою особою є вчитель, який подає знання у готовому вигляді. Школярам належить лише запам'ятати отриману інформацію і могти її відтворити. Але увага дітей, особливо п'ятикласників, часто розсіюється, вони відволікаються. Тому техніко-технологічні відомості можуть сприйматися неосмислено.
Щоб підвищити ступінь активності учнів при вивченні нового матеріалу, необхідно залучати їх до обговорення засвоюваних фактів, явищ процесів. Їх потрібно змусити не лише слухати, але й розмірковувати, думати, осмислювати в процесі сприйняття інформації. Одним із ефективних засобів активізації учнів може бути використання методу бесіди, тобто запитально-відповіддєвого способу спілкування з дітьми, коли шляхом постановки перед школярами запитань і спільних з ними логічних суджень учитель приводить їх до певних висновків, які складають суть виучуваного матеріалу. Не випадково бесіду із засвоєння нової інформації часто називають евристичною (в перекладі з грецького слово "еврика" означає "знайшов"). У процесі такої розмови вчителя з учнями педагогові потрібно бути не екзаменатором, а співрозмовником. Причому питання мають йти не лише від учителя, але й від школярів.
Плануючи бесіду з п'ятикласниками, педагог повинен враховувати її особливості. Зокрема, щоб мислити, обмірковувати, робити висновки, потрібно мати певний запас знань, тому діалог можна будувати на базі вже наявної інформації чи досвіду школярів із виучуваної проблеми.
Для ведення бесіди вчителеві необхідно скласти так званий питальник, тобто перелік запитань до учнів, які діляться на цільові та підтримуючі. Підтримуючі (або коригуючі) запитання допомагають вести бесіду, підтримувати розмову; цільові забезпечують досягнення мети в засвоєнні програмного матеріалу. Запитання повинні бути такими, щоб вони стимулювали мислення дітей, активізували їх до діяльності.
З точки зору дидактичної ролі, яку може відігравати бесіда як метод навчання, розрізняють три її основні види: а) вступна; б) така, що несе нову інформацію; в) закріплююча.
За допомогою вступної бесіди учнів готують до роботи: здійснюють організацію класу до заняття, перевіряють чи узагальнюють раніше набуті знання, створюють атмосферу готовності школярів до сприймання нового матеріалу.
Бесіда на засвоєння нової інформації є доречною тоді, коли попередній теоретичний та практичний досвід п'ятикласників тісно пов'язаний із знаннями й уміннями, які належить сформувати. Слід зазначити, що при її проведенні багато часу доводиться витрачати на виправлення неповних і неточних відповідей, їх коригування, підведення учнів до правильних висновків. Тому таку бесіду доцільно використовувати тоді, коли необхідно в чомусь глибоко розібратися, переконатися, щось уточнити, довести, проаналізувати та ін. Це може бути вивчення графічної документації, технологічного процесу, розв'язання завдань з вибору матеріалів для виробів, підбору інструментів тощо.
Закріплююча бесіда, як правило, застосовується після розповіді або пояснення вчителем загальних техніко-технологічних відомостей, які необхідно розширити та поглибити.
Значну роль в активізації навчального процесу відіграють методи, що грунтуються на різних типах наочності. В психолого-педагогічних дослідженнях поняття наочності охоплює всі види людського сприймання (зоровий, слуховий, дотиковий). При роботі з п'ятикласниками можна використовувати такі демонстрації, як:
1. Показ натуральних об'єктів та процесів (сюди входять роздатковий матеріал, макети, моделі, інструменти й пристрої, зразки виробів і матеріалів, покази трудових прийомів та операцій).
2. Використання різноманітних зображень (технічних рисунків, ескізів, креслень, кінематичних та електричних схем).
3. Застосування статичних (слайди, діафільми, кодопозитиви) і динамічних (кіно-, відеофільми й телебачення) інформаційних технічних засобів навчання.
Наявна матеріально-технічна база більшості шкільних навчальних майстерень в Україні не завжди дозволяє використовувати названі вище різновиди наочності. Але й те, що є в розпорядженні шкіл, необхідно вміло застосовувати. Цьому, на наш погляд, сприятиме дотримання певних вимог до демонстрацій.
По-перше, використання наочності повинно бути дидактично оправданим; учням необхідно знати, що саме і з якою метою вони мають спостерігати, на які елементи слід звернути особливу увагу тощо (аспект доцільності).
По-друге, об'єкт спостереження має бути чітко видимий з усіх учнівських місць. Тому таблиці, плакати, стенди, моделі, макети, що є в одному екземплярі, повинні бути належних розмірів та пропорцій, щоб їх застосування не вносило сум'яття й незрозумілість при викладі програмного матеріалу. Якщо графічна наочність несе багато інформації текстового характеру і є нерозбірливою на певній відстані, її доцільно виконати на аркуші паперу А4 або А3 і скопіювати, щоб забезпечити нею кожне робоче місце (аспект доказовості).
По-третє, наочні посібники, які копіюють натуральні об'єкти, повинні якнайточніше передавати їх внутрішній і зовнішній характер (аспект достовірності).
По-четверте, ефективність навчального процесу підвищується в тому випадку, коли використовувні засоби впливають одночасно на зір, слух, дотик, та ін.; показ натуральних об'єктів доцільно супроводжувати їх графічними зображеннями (аспект комплексної дії).
По-п'яте, при вивченні внутрішньої будови машин і механізмів, складних пристроїв та інструментів, їх необхідно подавати в розрізі; окремі ділянки зафарбовувати в різні кольори. Слід використовувати всі можливості для демонстрації явища або процесу в русі; більш наочно показати будову і принцип роботи механізму, взаємодію його частин дозволяють діючі моделі та макети, виготовлені вчителем і учнями старших класів (аспект зорового ефекту).
Окремим видом демонстрації вважають практичний показ учителем трудових дій. Її завданням є формування у школярів конкретних образних уявлень про способи виконання робочих рухів, їх структуру та послідовність. Показ трудових дій доцільно здійснювати в такій послідовності:
— цілісний показ в робочому темпі;
— розчленована демонстрація окремих елементів дії як в робому, так і в сповільненому темпах;
— цілісний показ у сповільненому, а пізніше (в поєднанні з розповіддю, поясненням або бесідою) в нормальному темпі.
Особливе місце в системі методів трудового навчання займає інструктаж. Як було зазначено вище, це складний, комплексний метод, який поєднує бесіду, пояснення, показ практичних дій з демонструванням предметів і засобів праці та ін. Його проводять перед виконанням самостійних, практичних робіт на занятті, в їх ході та по завершенні. Відповідно розрізняють три види інструктажу: вступний, поточний і заключний.
Вступний інструктаж проводять для всього класу, ланки або окремих учнів (залежно від форми організації праці) перед самим початком практичних дій. Враховуючи характер роботи (чи учні вперше виконують вправу, чи мова йде про вже відомі операції, що застосовувалися при розв'язуванні інших трудових завдань), змінюються акценти інструктування.
Вступний інструктаж може містити такі основні структурні елементи: оголошення мети і завдань практичної роботи; ознайомлення з технічною та довідковою документацією; організація робочого місця для виконання трудових дій; показ прийомів виконання роботи; виявлення найтиповіших помилок, яких слід уникати; ознайомлення із способами контролю якості виконання роботи; засвоєння правил техніки безпеки. На перших порах формування у п'ятикласників первинних знань і вмінь ці елементи мають бути обов'язковими. Крім цього, між ними повинні знаходитися й проміжні ланки.
Відомо, що учнями 5-го класу не під силу одночасно сприйняти й осмислити всі етапи роботи, послідовність та зв'язок між ними. Установка на виконання практичного завдання має здійснюватися поетапно, із синхронним демонструванням учителем усіх трудових рухів і дій (як основних, так і допоміжних). Важливого значення набуває правильне використання форми інструктування (усної, письмової, письмово-графічної). При роботі з п'ятикласниками доцільно їх поєднувати, разом з тим, надавши перевагу письмово-графічним. Уміле використання технологічних карт та іншої технічної документації з поєднанням доцільних наочних засобів стимулюють мислення школярів, сприяють розвиткові просторової уяви.
Поточний інструктаж служить корекції діяльності учнів у процесі виконання практичної роботи. Його зміст і методика суттєво відрізняється від вступного, тим, що є більше диференційованим за характером виконання завдань.
У процесі роботи вчитель повинен тримати в полі зору всіх дітей, спостерігати їхні дії і при потребі консультувати їх.
Часто педагоги не надають належного значення поточному інструктажеві, вважаючи, що при виконанні самостійних робіт їх функції можуть обмежуватися лише спостереженням. Існує думка, що неможливо наперед передбачити відхилення в діях школярів, тому немає необхідності планувати поточне інструктування. Звичайно, у 5-ому класі важко (ще належним чином не знаючи особливостей і можливостей кожного учня) змоделювати їх дії, визначити типові помилки, технологічні та інші відхилення в роботі. Але, вчитель трудового навчання повинен добре уявляти собі основні етапи й послідовність формування в п'ятикласників первинних знань і вмінь, знати характер виконання практичної роботи. Це і дозволить планувати поточний інструктаж (зокрема цільові обходи робочих місць, перевірку основних етапів виконання завдання тощо).
Якщо відхилення від правильних дій спостерігаються в одного чи кількох учнів, то інструктування здійснюється індивідуально. Коли виявлено типові помилки в більшості учнів, тоді роботу всього класу доцільно припинити й провести повторне фронтальне інструктування.
Заключний інструктаж застосовують з метою підведення підсумків самостійної діяльності школярів на занятті. Його зміст залежить від середнього рівня сформованості знань, умінь, а можливо й навичок у п'ятикласників. Він повинен передбачати аналіз недоліків та успіхів учнів у роботі, містити порівняльну характеристику результатів їх праці тощо. При проведенні заключного інструктажу можна разом із школярами обговорювати шляхи ефективнішого виконання трудових завдань, визначати перспективи на майбутнє, давати вказівки до підготовки наступних уроків.
Зміст і форми інструктування п'ятикласників визначаються особливостями використання систем трудового навчання. У 5-ому класі вчитель ще немає повної інформації про рівень підготовки школярів, їх фізичних можливостей та ін. Через те, зокрема при вивченні теми "Обробка деревини", доцільно застосувати предметно-операційну систему. Суть її полягає в тому, що навчання базується на об'єктах практичної діяльності учнів. Педагог разом із дітьми підбирає виріб, єдиний для всіх. Вступний інструктаж при цьому проводиться фронтально; його змістом буде аналіз конструкції предмету праці, складання технологічної послідовності виготовлення виробу, підготовка інструментів та матеріалів. Інструктування доцільно проводити з використанням розповіді, пояснення, бесіди, демонстрацією зразків виробів, матеріалів, різноманітної технічної документації. Це сприятиме активізації навчально-пізнавальної діяльності п'ятикласників, допомагатиме їм в організації, плануванні та контролі виробничого процесу.
Наступне поетапне засвоєння операцій і виготовлення виробу передбачає проведення вступних інструктажів перед початком роботи для всього класу й поточних — для окремих учнів, у яких виникатимуть певні проблеми в процесі їх діяльності. Якщо в класі є діти, які значно випереджатимуть однокласників у виконанні трудових завдань, вступне інструктування доцільно проводити в комбінованому вигляді. Для п'ятикласників, які працюють за планом, здійснюється фронтальне інструктування. В цей час учні (учень), які випереджують графік освоєння технологічних операцій, проробляють своє завдання за письмово-графічними картами. Після того, як основна група приступила до практичної роботи, вчитель має співбесіду з іншими школярами на основі опрацьованого матеріалу, результати якої дозволяють їм (або навпаки) реалізувати наступний етап трудових дій.
Незалежно від використовуваних систем навчання, виконання початкових трудових дій школярами, зокрема при вивченні теми "Обробка деревини", повинно здійснюватися на основі повного і детального інструктування. Лише пізніше (при її завершенні і переході до інших) педагогові доцільно обмежувати спектр своїх настанов, а більше привчати дітей до самоконтролю й самоаналізу при вирішенні виробничих питань.
Найбільшою проблемою здійснення навчально-виховного процесу вважають активізацію пізнавальної діяльності школярів. Важливою умовою її реалізації є удосконалення форм і методів трудового навчання. Цього можна досягти такими шляхами і способами, як:
1. Використання евристичної бесіди.
2. Розв'язання виробничо-технічних задач, які потребують мислення, пошуків кращого варіанту і розв'язку. Їх структура повинна передбачати сукупність взаємопов'язаних проблемних ситуацій, послідовне вирішення яких розкриватиме закономірності побудови об'єктів, сприятиме проведенню аналізу й порівняння всіх характеристик з метою вибору оптимальних параметрів.
3. Самостійна розробка учнями технологічних процесів.
4. Виконання завдань творчого характеру. Це може бути раціоналізація організації праці п'ятикласників, вибір способів обробки заготовок, розробка пропозицій з економії робочого часу, матеріалів, енергоресурсів, підвищення продуктивності праці тощо.
5. Посилення проблемно-пошукового напрямку діяльності учнів.
1.5 Загальні вимоги до обладнання робочих місць
Однією з необхідних умов успішної роботи п'ятикласників на заняттях трудового навчання є створення відповідної матеріально-технічної бази майстерень. При здійсненні цієї вимоги вчитель повинен керуватися "Положенням про навчальні майстерні", а також "Типовими переліками навчально-наочних посібників та навчального устаткування для загальноосвітніх шкіл" (Київ, 1984.- 194 с.).
Звичайно, в сучасних умовах розвитку української школи важко сподіватися на оптимальне забезпечення трудового процесу. Але, педагогам, керуючись виробленими принципами раціонального режиму праці й відпочинку, потрібно створювати в майстернях сприятливе навчально-виробниче середовище.
Під навчально-виробничим середовищем слід розуміти всі чинники, які характеризують організацію робочих місць, інструментів, верстатів, пристроїв, наочності, освітлення, мікроклімат приміщення; також враховуються вимоги ергономіки, які визначають функційні можливості людини в трудовому процесі, її оптимальні співвідносини з оточуючим середовищем.
Якщо меблі та навчальне обладнання неповною мірою відповідають сучасним вимогам організації праці, то це може сприяти підвищеній втомлюваності школярів, формувати негативне ставлення до роботи. Найкорисніша чи найнеобхідніша діяльність, що виконується дітьми в погано організованих умовах чи з примусу, може також виробляти стійке несприйняття будь-якої праці взагалі. Це означає, що виховне значення має не праця сама по собі, а ті соціально-економічні, організаційно технічні та інші умови, в яких вона здійснюється.
Формування практичних умінь та навичок, розвиток творчих здібностей кожного школяра значною мірою залежить від раціональної організації робочого місця — первинної ділянки майстерні, на якій зосереджені основні елементи навчального процесу. При реалізації відповідного завдання педагог повинен враховувати особливості технологічного процесу, форми та методи організації праці, вікові особливості школярів, характер практичної діяльності.
Організовуючи робочі місця для п'ятикласників, учитель трудового навчання має дотримуватися певних вимог. До основних слід віднести наступні:
1. Створення достатнього робочого простору, який дозволятиме працюючому здійснювати всі необхідні переміщення в процесі реалізації навчально-трудових завдань.
2. Забезпечення необхідних фізичних, зорових, слухових та інших зв'язків між учнем та обладнанням, між членами трудового учнівського колективу, між школярами та вчителем.
3. Оптимальне розташування робочих місць у приміщеннях шкільних майстерень, залежно від виду обробки матеріалів.
4. Визначення допустимих параметрів для чинників робочого середовища (шуму, вібрації, освітлення, теплового й повітряного режиму).
5. Забезпечення необхідних способів захисту працюючих від дії небезпечних та шкідливих виробничих впливів (фізичних, хімічних, біологічних і психофізіологічних).
6. Передбачення заходів, що запобігають передчасній втомлюваності учнів або знижують рівень втоми, не допускають виникнення психофізіологічних стресів чи появи помилок у їх діяльності.
Доцільно зазначити, що правильна організація робочого місця відповідно до вимог НОП сприяє підвищенню продуктивності праці та якості виконання практичних завдань п'ятикласниками на 2-2,5 %.
Доведено також, що коли учень сидить на стільці, який не відповідає його зростові, розхід енергії збільшується на 22 %, а при дуже зігнутій позі — на 40 %.
Тому, якщо немає можливості обладнати майстерні відповідними меблями промислового виробництва, їх необхідно виготовити своїми силами в процесі продуктивної праці школярів. Це дасть можливість забезпечити трудову діяльність учнів відповідно до вимог навчального процесу, й одночасно виховуватиме в них бережливе ставлення до шкільного майна.
Розділ ІІ. Планування та проведення занять у шкільних майстернях
2.1 Вступне заняття
Питання, що підлягають висвітленню:
Завдання і зміст трудового навчання в українській школі.
Продукція шкільних навчальних майстерень. Узагальнення знань школярів про вироби і їх місце в житті людей; ознайомлення з об'єктами праці учнів попередніх класів (огляд виставки учнівських робіт). Бесіда "Своїми руками створювати диво".
Правила внутрішнього розпорядку, загальні правила безпеки праці, виробничої санітарії та особистої гігієни.
Організаційні питання (розподіл робочих місць та обов'язків за учнями; розподіл їх у ланки та бригади; вибори учнівського самоврядування).
Загальні методичні рекомендації проведення заняття.
Перед вступним заняттям учитель трудового навчання повинен мати обширну інформацію про учнів 5-го класу, які вперше переступлять поріг навчальної майстерності. Всі необхідні відомості, що стосуються уподобань школярів, їх можливостей, нахилів, а також ставлення до праці, можна отримати в педагога, який працював з ними в початкових класах. Обов'язковою повинна бути інформація про дефекти зору, слуху, особливості характеру окремих школярів тощо. Недоцільно вчителеві самому виявляти це на вступному занятті тому, що така процедура є нетактовною стосовно учнів, які мають певні фізичні вади, відхилення, і вони в черговий раз можуть стати об'єктом насміхань з боку однокласників.
Слід також пам'ятати, що п'ятикласники потрапляють у цілком нову й незвичну атмосферу, тому необхідно подбати про те, щоб вона сприяла психологічному настроєві, позитивним емоціям дітей, стала для них близькою, звичною.
Вступне заняття рекомендуємо проводити в столярній майстерні. Його можна розпочати із узагальнення знань школярів про вироби та їх місце в житті людей.
Доцільно наголосити, що всі предмети, які нас оточують, мають своє конкретне призначення; про деякі з них учні дізнаватимуться в процесі своєї подальшої роботи. Працюючи, вони виготовлятимуть вироби, які можуть мати найрізноманітніше застосування. Якість роботи залежатиме від багатьох чинників, зокрема, від їх ставлення до виконуваних завдань, від сумлінності в опануванні знаннями і вміннями, необхідними для досягнення цілей. П'ятикласників можна ознайомити із найкращими роботами їх попередників, а також учнів старших класів, використовуючи для цього експонати постійно діючої виставки. Це матиме значний виховний ефект.
Коли діти зацікавляться представленими виробами, дізнаються про їх практичне застосування, усвідомлять доцільність свого перебування в шкільній майстерні, необхідно ознайомити їх із загальними завданнями та змістом трудового навчання в українській школі. А завершити підготовчий етап у вступному занятті можна бесідою "Своїми руками створювати диво". У розмові доцільно використати інформацію про народних умільців регіону, заслужених працівників певної галузі тощо. Це дозволить педагогові виявляти уподобання дітей, одночасно ознайомлюючись із класом.
Ефективність формування в учнів теоретичних знань, практичних умінь і навичок, а також виховання поваги до праці та людей праці, бережливого ставлення до шкільного майна великою мірою залежить від першопочаткового ознайомлення школярів з організацією своєї роботи. Тому, на вступному занятті їх необхідно ознайомити з поняттям робочого місця та його організацією. П'ятикласникам слід пояснити, що робоче місце — це обмежена виробнича площа шкільної майстерні, закріплена за окремим учнем, ланкою чи бригадою для виконання певного трудового завдання або операції. Організація робочого місця — це система заходів щодо його оснащення засобами і предметами праці, їх розташування в певному порядку. Ознайомлюючи школярів із відповідними поняттями, доцільно проводити паралелі між роботою в шкільній навчальній майстерні та на виробництві. В учнів повинно формуватися розуміння, що трудове навчання — модель виробничих стосунків.
Оскільки за учнями закріплюють постійні робочі місця на тривалий час, їх необхідно правильно підібрати (відповідно до зросту та інших фізичних даних дітей). Тут може знадобитися інформація про п'ятикласників, якою поділиться вчитель початкових класів. Робочі місця (верстаки) та їх матеріально-технічне оснащення повинні відповідати віковим, психофізіологічним особливостям учнів й сучасним вимогам науково-технічного прогресу.
Провівши розподіл робочих місць, необхідно ознайомити школярів із вимогами щодо поведінки на заняттях у шкільних навчальних майстернях, тобто правилами внутрішнього розпорядку та загальними правилами безпеки праці. Основні з них доцільно записати в робочі зошити, зокрема:
1. Перед початком занять.
Вчасно приходити в майстерню, маючи з собою щоденник, зошит, підручник, креслярський інструмент, а також робочий одяг.
Акуратно одягнути спецодяг, щоб не було звисаючих кінців; на голову надіти берет чи косинку.
Зайняти своє робоче місце.
2. На початку занять.
Оглянути своє робоче місце й підготувати його до роботи.
При наявності на ньому видимих пошкоджень або несправностей, звернутися до вчителя і виконати всі його вказівки.
3. Під час роботи.
Дотримуватися трудової дисципліни:
а) виконувати завдання лише на своєму робочому місці й без дозволу вчителя не залишати його;
б) дбайливо берегти інструменти й обладнання, не використовувати їх не за призначенням;
в) без потреби не крутити ручки і важелі верстатів, не вмикати будь-які електричні прилади без дозволу вчителя;
г) без необхідності не розмовляти, не заважати працювати іншим;
д) припиняти роботу за вказівкою вчителя і слухати його пояснення;
4. Під час перерви.
Чергові провітрюють майстерню, всі інші учні залишають приміщення.
Після перерви необхідно зайняти своє робоче місце і продовжувати роботу.
5. Перед закінченням занять.
За вказівкою вчителя завершити роботу, витерти й покласти на місце інструменти.
Прибрати своє робоче місце; прибирання здійснювати щіткою, не можна здувати або змітати руками стружки, ошурки, тирсу.
Здати виконану роботу вчителеві, почистити одяг, помити руки.
Звичайно, неможливо все це засвоїти учням на одному занятті. Тому потрібно систематично і послідовно привчати школярів до наукової організації праці через правила внутрішнього розпорядку, яких необхідно постійно дотримуватися.
Щоб пересвідчитися, що діти добре засвоїли правила безпечної праці, учителеві доцільно провести усне фронтальне опитування. Для цього можна використати такі запитання: Яких правил внутрішнього розпорядку слід дотримуватися під час роботи в шкільних майстернях? Який повинен бути зовнішній вигляд учня під час роботи в майстерні? Як потрібно доглядати робоче місце? Яких правил культури праці слід дотримуватися в шкільній майстерні? Що повинен зробити учень перед закінченням занять у майстерні?
Проте цим обмежуватися не можна. Необхідно і в майбутньому систематично, від заняття до заняття, контролювати дотримання правил внутрішнього розпорядку та безпеки праці при виконанні конкретних операцій.
Особливо п'ятикласників необхідно націлювати на те, що неуважне ставлення до роботи з порушенням правил техніки безпеки може привести до нещасних випадків. Учні повинні вчитися подавати як собі, так і своєму товаришеві першу медичну допомогу. Через те варто занотувати і вивчати з дітьми способи подання медичної допомоги при найпоширеніших видах травматизму в шкільних навчальних майстернях.
Дрібні порізи. У цьому випадку чистою марлею або ватою, змоченими в перекисі водню, знімають із рани бруд і заливають її йодом. Після чого на рану накладають декілька шарів чистої марлі, поверх них кладуть вату і забинтовують.
При порізах не можна промивати рану водою, щоб не занести в неї мікробів. Перед тим, як перев'язувати відкриті рани, необхідно помити руки з милом.
Запорошення очей. Якщо в око потрапила порошина, потрібно чистими руками взяти за верхнє віко, відтягнути його і спробувати змити чужорідний предмет сльозою. Коли це зробити не вдається, на око слід накласти чисту пов'язку і звернутися до лікаря.
Опіки. Якщо доторкнутися до робочої частини інструменту зразу після роботи, можна отримати незначний опік. На це місце потрібно прикласти примочку з розчину питтєвої соди або марганцю і перев'язати бинтом. Якщо опіки значні, на шкірі можуть з'явитися пухирі. Такого потерпілого потрібно скерувати до шкільного медпункту. Категорично забороняється проколювати або розрізати пухирі.
Скалки. Якщо торкатися країв заготовки, особливо торців клеєної фанери при випилюванні лобзиком, у руку можна загнати