Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Система роботи з розвитку мовлення в першокласників

Система роботи з розвитку мовлення в першокласників

систематичної роботи, види якої запропоновані нами.

Робота над збагаченням, уточненням і активізацією словника.

“Бідність словника школяра породжує одноманітність мовлення і робить його не зрозумілими для слухачів, бо він, школяр, не може замінити, одне слово іншим, не може переставити двох слів, його мова знаходиться в ланцюгах тих рядків, які він завчив”.

(К. Ушинський)

1. Збагачення словника — це процес засвоєння нових, незнайомих учням слів, у результаті якого цілеспрямовано розширюється словниковий запас учнів і розвивається виразність їхнього мовлення.

Наприклад, під час вивчення звука [е], букви е можна запропонувати учням найпростіший кросворд.

— Запишіть слова — назви малюнків у рядочки відповідно до номерів. У виділеному стовпчику прочитайте слово. Що спільною помітили у цих словах?

Система роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласників

Система роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласників

Система роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласників

Система роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласниківСистема роботи з розвитку мовлення в першокласників


2. Уточнення значення слів. Це завдання словникової роботи спрямоване на розкриття і пояснення учням широкого значення слова, на вироблення в учнів умінь вживати у мовленні найбільш точні і влучні за змістом слова.

Наприклад, під час вивчення звуків [х], [х'] і букви х доречним буде наступне завдання.

— Прочитайте слова, в кожному стовпчику знайдіть близькі за значенням і визначте зайве слово.

Ходити Хата Хуртовина

ступати хвіртка хмара

стукати будинок заметіль


3. Активізація словника — це використання нових слів, висловів у власному мовленні дітей. Активізація словника може здійснюватися шляхом пояснення значення слова учнями, введення слова у словосполучення і речення в усному і писемному мовленні.

Наприклад, вивчаючи звуки [с], [с'] і букву с в межах цього завдання ДОЦІ(™) провести таку вправу

— Доберіть слова-ознаки до поданих слів:

Сонце – ясне (пляма, привітне, лагідне).

Стежка — бузька (довга, звивиста, польова).

Струмок — дзвінкий (веселий, холодний, чистий) [9; 21].

Розуміти походження слова і вміти його пояснювати – основа розвитку пізнавального інтересу до рідної мови, так і зв’язного мовлення (див. Додаток І).

1.4. Удосконалення граматичного ладу мовлення

Вживання слів у граматично правильній формі — це правильне поєднання слів у словосполученнях і реченнях, дотримання чергування звуків в основах, утворення порівняльного ступеня прикметників, ознайомлення зі способами сполучення іменників і дієслів.

Наприклад, під час вивчення звуків [к], [к'] і букви к можна запропонувати наступне завдання:

Уважно послухайте вірш. Коли я читатиму вдруге, ви самостійно закінчуватимете рядок останнім словом.

Котигорошка

Був собі хлопчик Котигорошка,

І був у нього тато (Котигорох),

І була у нього мама (Котигорогошиха),

І був у нього братик (Котигорошишапик),

І була у нього сестричка (Котигорошичка),

І був у нього дідусик (Котигорошусик),

І була у нього бабуся (Котигорошуся),

І був у нього котик (Котигорошотик),

І був у нього песик (Котигорошесик),

І жив він у місті (Котигорошисті),

І ходив він у садочок (Котигоросточок),

І мав він друзів (Котигорошузів).

2. Правильне вживання у мовленні службових частин мови і займенника. Оскільки першокласників не ознайомлюють із поняттям «частини мови», вчитель організовує практичне вправляння учнів у вживанні прийменників, сполучників та займенників.

Наприклад, вивчаючи звуки [т], [т'] і букву т, можна запропонувати учням наступне завдання.

— Розгляньте малюнки. Скажіть, де знаходиться торт на кожному з них. Прочитайте підписи до малюнків, вставте пропущені слова (усно).

Система роботи з розвитку мовлення в першокласників

Торт (на) столі Торт (коло) столу. Торт (під) столом.

3. Правильна побудова, поширення речень сприяють розвитку зв'язного мовлення, виховують у дітей чуйність до слова та його оформлення, розвивають спостережливість, увагу, кмітливість, вміння самостійно розв'язувати розумові завдання.

Наприклад, під час вивчення звуків [в], [в'] і букви в дуже доречним буде складання речень за малюнками та першими словами.

Він (копає землю).

Вона (поливає квіти).

Воно (росте) дерево. [13; 25].

Певна річ, що планомірне освоєння програмового матеріалу з фонетики й орфографії потребує нових видів вправ, які б відповідали завданням курсу, а саме — вивченню передбачених програмою відомостей з фонетики, орфоепії й правопису української мови.

За першим критерієм добору вправ, тобто вправ з урахуванням вікових особливостей — методика викладання української мови в початкових класах пропонує деякі їх види вводити в навчальний процес на ігровій основі.

Однак такий набір різноманітних вправ немає потреби застосовувати до вивчення всіх звуків української мови. Здебільшого треба звертатися до вимови слів, відгадування загадок, проговорювання скоромовок, до повторення з голосу вчителя віршів або їх частин. Окреме місце посідають вправи на запам'ятовування, наголосу в словах.

До вправ на вимову слів доцільно вводити загальновживані слова. Наприклад, для вироблення навички вимови твердого [ч] можна пропонувати слова типу: час, чайник, читанка, чистий, хочу, чужий, чесний, чемний. Для набуття правильної вимови сполучення звуків, що на письмі передаються буквою щ, припустимо використовувати слова на зразок: щавель, щука, щедрий, щит, щипці, щирий. Виробленню правильної вимови твердих губних сприятимуть вправи на проговорювання таких слів, як вишня, великий, веселий, питання, письмо, берег, береза, мило тощо.

У роботі над вимовою окремих слів можуть знадобитися загадки. Цінність їх використання, по-перше, в тому, що вони активізують увагу учнів до тексту, до слова, по-друге, в тому, що відгадками найчастіше є слова, які входять до активного словника молодших школярів. Так, опрацьовуючи вимову дзвінких у кінці слів, можна пропонувати учням загадки:

Старий дід мости помостив,

Прийшла весна — мости рознесла.

(Мороз і весна).


В теплий дощик він родився,

Парасолькою накрився,

Може б з лісу пострибав,

Якби другу ногу мав.

(Гриб).


Відгадки мороз і гриб стануть предметом практичного освоєння вимови дзвінкого в кінцевій позиції слова. Важливо не задовольнятись відповіддю на загадку, а простежити, чи всі учні вміють вимовляти ті звуки, яким присвячені вправи.

У набутті навичок вимови [Система роботи з розвитку мовлення в першокласників] знадобляться загадки такого типу, як:

Влітку сіренький, а взимку біленький.

(Заєць).

Довгі вуха має, швидко в ліс стрибає.

(Заєць).

На небі біліє, світить, а не гріє.

(Місяць).


Я ловлю комах, жучків,

Їм біленьких черв'ячків,

В теплий край я не літаю:

Під стріхою хату маю.

Цвірінь — сів я на хлівець,

А Звуть Мене ...

(Горобець).


Можливі й інші. Так, з таких описів, як:

Він вухатий,

білобокий,

косоокий

і вусатий.

Як же звіра

того звати?

або:

Я вухатий ваш дружок,

В мене сірий кожушок,

Куций хвостик, довгі вуса,

Я усіх-усіх боюся —

діти легко впізнають зайця. Завдання ж учителя — зосередити їхню увагу на вимові кінцевого [ц']. Для багаторазового повторення слова заєць доцільно запропонувати дітям скласти звукову модель, для цього розібрати слово фонетичне, потім скласти з цим словом речення.

Як вправи, загадки мають практичну цінність і в тому, що на їх тексті можна й навчати вимови звуків. У загадці: загородив дід хлівець для п 'яти овець (рукавичка) — вжито два слова з кінцевим м'яким пригопосним [ц'], над артикуляцією якого учням доведеться уважно попрацювати, адже в російській мові такого звука немає.

У роботі над вимовою ненаголошеного [о] правомірно використати загадки:

На дереві сидить. — Кар-кар, — кричить.

(Ворона).


Гавкає, кусає, а в дім не пускає.

(Собака).


Без рук, без фарби вікна розмальовує.

(Мороз).

Опрацьовуючи вимову кінцевого твердого [р], не завадить застосувати такий текст загадки:

Маю я короткий вік,

Бо живу всього лиш рік.

Худну я із кожним днем

І зовусь ... (Календарем).

Вимова окремих слів — важливий і необхідний методичний прийом, здатний забезпечити успіх у набутті навичок в артикулюванні звуків, яких російськомовні першокласники не знають, у набутті уміння вимовляти слово з узвичаєним в українській мові наголосом.

Однак не менше значення має і прийом освоєння артикуляційних навичок у процесі промовляння цілих речень, а в окремих випадках — їх запам'ятання та повторення. Для цього найкраще дібрати скоромовки, які можна застосовувати з різною метою.

Наприклад скоромовку:

Вгору жук по дубу ліз,

ІЦоб побачити весь ліс —


доцільно використати для розвитку уваги до кінцевих дзвінкого і глухого (ліз — ліс).

Інше завдання постане перед учнями, коли їм буде запропонована скоромовка:

У моєї кізки

Тоненькі кіски.

Кізочка мекоче,

Кісками тріпоче.


Учням доведеться запам'ятати вимову слів кізка і кіска, які розрізняються проговорюванням звукосполучень [зк] і [ск].

Для освоєння вимови звука [г] доречними можуть бути скоромовки:

На горі ґелґочуть гуси,

Під горою кущ горить.


Ґава ґаву запитала:

- Ти на Танок прилітала?

Не літала я на Ґанок,

То й проґавила сніданок.


Набуттю навички вимовляти звук [ч] сприятимуть скоромовки і вірші:

Перчив, перчив, поки не переперчив.


Чубата чапля чваньковита

Через болото йде одна,

Чомусь з журавликом дружити

Не хоче чапелька чудна.

(Н. Забіла).


Щедрий дощик площу полоще.

(Г. Бойко).

Борщик у горщику, щавель у борщику,

А до борщу — ще й по лящу.

(Г. Бойко).

Щиглі в кущах пищали,

Щоранку сповіщали:

«В кущах вітрище свище,

Щипає морозище».

(Г. Бойко).

Практичну цінність в освоєнні вимовних норм української мови мають вправи на повторення з толосу вчителя (а в окремих випадках і заучування напам'ять) невеличких текстів, у словах яких є опрацьовуваний на уроці звук.

Нижче подаються зразки текстів, які рекомендується застосовувати під час вивчення окремих звуків — звука [ґ]:


В школі Петрик ловить Гаву,

Ловить Ґаву, бо роззява, —

Каже Ніночка мала

І сміється із Петра;


звука [р] у кінці слова:


Кольоровий наш Буквар —

Усім книгам господар;


Пекар Петро пік пироги;


Як закінчуєш слова,

р завжди твердий вживай;

Вчить читати нас буквар,

На воротах — воротар,

Все запише секретар,

Назве дати календар,

Лікар хворого лікує,

Пекар тістечко готує,

Слюсар зробить інвентар,

Вийде в поле плугатар.

(А. Свашенко)


звука [р] у кінці складу:


Сквери, вулиці і парки —

Все це наш любимий Харків;


звуків [ч] і [ч']:


Я печу, печу, печу

Діткам всім по калачу.

Зверху маком потрушу,

В піч гарячу посаджу.

Випікайтесь, калачі,

У натопленій печі!

Буду Васю, Олю, Нату

Калачами частувати.

(Г. Демченко);


Україна — це ліс та долини,

Це широкі квітучі поля,

Це маленька щаслива дитина

І найкраща матуся моя.

(Леся Мостицька, учениця);

Дощику, дощику,

Зварю тобі борщику

В зеленому горщику.

Горщик повернеться —

Дощик полинеться.

(Примовка);


звука [ц']:


Сьогодні малята копають грядки.

Уперше в житті вони садять квітки.

Від цього і радість у них на лиці,

І сонце вітає малих: — Молодці!

(М. Познанська);


Танці в альтанці.

Зацінькала синиця —

Цікава витівниця:

— Це горобці

В альтанці танцюють:

Вранці танці. Ой, гуць — гуці!

Штанці куці.

Куці штанці

У горобців.

(Г. Бойко);


ненаголошеного звука [о]:


— Де ти, киценько, була ?

— На току, аж край села.

— Що ти, кицю, там робила?

— Хвостом жито молотила.

— А, може, то був овес?

— Ні, овес молотив пес.

(Д. Павличко);


— Де ти, білочко, живеш ?

Що ти, білочко, гризеш?

— Я живу в ліску,

У дуплі, у соснячку.

Я гризу горішки,

І гриби, і шишки.

(Г. Демченко);


вимову дзвінких у кінці слів:

Випав сніг на поріг,

Кіт зліпив собі пиріг,

Поки смажив, поки пік,

Той пиріг водою стік!

(П. Воронько);


Босоніж стежка біжить

Левадою, в городи...

Як любо тут, як славно жить

Серед цієї вроди.

(Б. Коломієць);


Гарбуз — верхолаз.

Розкрутивши зелен-вус,

На паркан заліз гарбуз.

Репетує у саду:

— Ой, рятуйте, упаду!

(М. Дубов);


сполук звуків [ги], [ки], [хи]:


Рию, рию хвилями береги

І петляю змійкою крізь луги.

Кригою закутуюсь взимку я,

А на весну пливе знов течія.

(М. Дубов);


Два півники, два півники

Горох молотили,

Дві курочки-чубарочки

До млина носили.

(Народна пісня);


подовжених приголосних:


Качечка лопата

Замітала хату,

Качур жовтоносий

Сміттячко виносить.

(А. М'ястківський);


У темному лісі,

Якраз на узліссі,

Зібралися хлопці пограти в квача.

Тут хлопчика Митю

Івась догнав миттю

Й торкнувся легенько

Йому до плеча.

(А. Свашенко);


Вусате колосся

Росинок напилося.

(Г. Бойко).


На основі вироблення навичок вимовляти звуки можна і слід проводити орфографічні вправи, завдання яких — сприяти вивченню і закріпленню знань про орфограми.

Упродовж усього часу освоєння курсу української мови доцільно використовувати списування як один з видів письмових вправ. Як і на уроках грамоти, при вивченні фонетики й орфографії потрібно звертати увагу на осмислене, а не бездумне копіювання тексту. Тому перед тим, як учні починають списувати, вони мають поетапно ознайомитися із словами, які доведеться списувати, розглянути й пояснити «секрети» орфограм.

Дотримання вимог алгоритму під час списування сприяє закріпленню орфографічної пильності в учнів тепер уже на принципово новій основі: на основі вимови. Це означає, що текст читається за правилами орфоепії, а потім ведеться розмова про його відтворення за правилами орфографії. Звичайно, аналізові піддаються не всі слова тексту, а лише ті, над орфограмами яких вестиметься робота чи які становлять предмет повторення або закріплення.

В освоєнні орфографії корисними виявляються і такі завдання на списування, як:

1) з пропонованого списку слів виписати (можна за алфавітом) слова з виучуваними орфограмами;

2) з поданого тексту виписати слова з орфограмами, що вивчаються;

3) списати; замість крапок поставити пропущені букви (відповідні орфограми).

4) зі списку слів виписати окремо слова з наголосом на першому, другому і третьому складі;

5) списуючи речення, доповнити їх пропущеними словами, поданими в довідці (з виучуваними орфограмами);

6) з пропонованого переліку слів вибрати пари слів з першим (дзвінким чи глухим) приголосним звуком.

Паралельно із списуванням, яке обов’язково має супроводжуватись орфоепічним прмовлянням тексту, виправдано застосовувати й інші письмові завдання, мета яких – фіксувати в пам’яті учнів орфографічний образ слова, усвідомити правильне написання слова. Серед завдань, прийнятих для роботи з першокласниками, найбільш поширеними слід визнати такі:

1) назвіть зображених на малюнках домашніх тварин (звірів, птахів); запишіть їхні назви, поясніть значення;

2) за малюнком складіть речення; одне з них запишіть і поясніть орфограми;

3) з поданих слів (з відповідними орфограмами) складіть речення і запишіть їх;

4) складіть і запишіть речення із словами казка – каска;

5) складіть і запишіть речення (малюнок зайця): ... швидко бігає;

6) поділіть слова на склади; виділіть наголошений склад;

7) який поділ на склади: О-л-я, О-ля, Ол-я – правильний, доведіть своє твердження;

8) записуючи пропоновані слова, поділіть їх для переносу;

9) прочитайте загадки, відгадійте, напишіть відгадки, поясніть орфограми;

10) прослухайте вірш, запам’ятайте його, запишіть з пам’яті.

Вивчаючи орфографію, необхідно поступово вводити різні види диктантів. У роботі з першокласниками правомірно застосовувати такі види диктантів, як попереджувальний, пояснювальний, вибірковий, словниковий [8; 15].


1.5. Розвиток діалогічного та монологічного мовлення


Світлана Дубовик,

доцент кафедри КМІУВ ім. Бориса Грінченка

У період реформування початкової школи й оновлення її змісту освіти відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту" відбувається переорієнтація процесу навчання української мови на розвиток мовленнєвої особистості молодшого школяра, формування його комунікативної компетентності.

Говоріння як вид мовленнєвої діяльності функціонує у двох формах — діалогічній і монологічній. Для правильної організації навчального процесу необхідно враховувати їх фактичну взаємозалежність.

Відомо, що обидві форми мовлення мають неоднакове поширення. Питома вага діалогічного мовлення значно переважає, адже на рівні побутового і громадського повсякденного спілкування (в сім'ї, на роботі, в магазині, на вулиці тощо) люди користуються діалогом. Отже, діалог є основною, домінуючою формою мовлення, і тому вже у практиці навчання української мови в початкових класах він повинен посідати належне місце. На нашу думку, виходячи з природного примату діалогічного мовлення, процес навчання говоріння в 1—4 класах слід будувати в напрямі від нього до монологу, а не навпаки.

Діалогічне мовлення для тих, хто навчається, є важчим, ніж монологічне. Воно формується у процесі розмови двох партнерів, його не планують заздалегідь, бо невідомо, у якому напрямі йтиме розмова.

На уроці української мови в початкових класах найпоширенішою структурною схемою діалогу є сполучення двох реплік: запитання і відповіді. Проте ця діалогічна єдність не тільки не вичерпує різноманітності будови діалогу, а й не є головною з його форм. Структура природного повсякденного мовлення різноманітна і включає широку палітру логічних зв'язків між двома репліками. Наведемо приклади найпоширеніших їх варіантів:

повідомлення — доповнення (уточнення);

повідомлення — підтвердження (заперечення);

повідомлення — застереження;

повідомлення — прохання;

запит інформації — задоволення запиту;

запит інформації — контрзапитання;

прохання — згода (незгода);

наказ — уточнення (згода, незгода) тощо.

Навчання мови в 1—4 класах не ставить за мету засвоєння всіх логічних зв'язків, можливих у діалогічному мовленні. У центрі уваги вчителя мають бути хоча б найхарактерніші з них.

Особливістю діалогічного мовлення є також те, що воно тісніше, ніж монологічне, пов'язане з ситуацією. Саме це й зумовлює специфіку лінгвістичної будови діалогу. Тут часто зустрічаються згорнуті (редуковані) форми, скорочені речення тощо. Поза мовленнєвою ситуацією вони не завжди зрозумілі.

Діалогічне мовлення є більш реактивним, ніж монологічне, і грунтуються на двох системах зв'язків — на зв'язку з ситуацією і на логічному зв'язку з попереднього фразою. Воно також вирізняється порівняно високою модальністю. Таке спілкування містить у собі не лише зміст висловлювання, а й певні оцінюючі характеристики того, про що йдеться. Кожний із партнерів діалогу висловлює своє ставлення до предмета розмови, до позиції другого партнера. Тому діалогічне мовлення є завжди більше насиченим позамовними засобами спілкування (міміка, інтонація, сила голосу, жести тощо), за допомогою яких мовець висловлює свої бажання, сумніви, припущення, обурення, жаль тощо. Немає промовистішого органа, ніж обличчя людини — стан мускулів, вираз очей, брів, губ тощо. На нашу думку, навчання комунікації на початковому етапі має обов'язково передбачати оволодіння позамовними засобами спілкування у єдності з мовою.

Важливою рисою діалогічного мовлення є те, що воно комусь адресується, на когось розраховане. Мовець А будує свою наступну фразу залежно від того, як зреагував на попередню фразу той, до кого звертаються. У цьому випадку засобом зворотного зв'язку є мовна реакція мовця Б. [12; 19].

Діалог - це форма спілкування, яка переважає в повсякденному житті, професійній діяльності людини. Державний стандарт початкової загальноосвітньої школи, серед вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів початкової школи, визначає розвиток умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Слід пам’ятати, що становлення здіалогічної форми спілкування проходить ще у дошкільному віці шляхом скоординованих мовленнєвих дій, спрямованих на підтримання соціального контакту (фактична бесіда), практичної взаємодії, оволодіння теоретичним і змістовим діалогом, особистісно забарвленим спілкуванням [2; 138].

Необхідно розуміти, що оволодіння діалогом - більше, ніж оволодіння просто композиційною формою мовлення. Це, насамперед, формування діалогічної позиціїї, уміння слухати і розуміти співрозминика, привертати його увагу до себе і своєї діяльності, цікавитися співрозмовником і бути цікавим йому.

Зразки ведення діалогу діти одержують у спілкуванні з дорослими. А спілкування з ровесниками - це сфера розвитку істинної мовленнєвої самодіяльності комунікативних здібностей:

- оволодіння мовою (лексикою, граматичним ладом, синтаксичними одиницями, культурою мовлення);

- набуття умінь застосовувати мову з метою спілкування в різних комунікативних ситуаціях, що передбачає побудову розгорнутого тексту і встановлення інтерактивної взаємодії.

Інтерактивна взаємодія - це уміння почати розмову, привернути увагу співрозмовника, підтримувати розмову, в разі необхідності змінити тему, виявити розуміння, запитати, відповісти, порадити, побажати, погодитись чи не погодитись, завершити розмову.

Діалогічне мовлення вирізняється специфічними рисами.

- 3 лінгвістичної точки зору, діалог — це зв'язний текст, який складається з автономних пар реплік — діалогічних єдностей. Тому важливо з методичної точки зору помітити, що єдність сусідніх реплік у діалозі — миттєва, зумовлена конкретною ситуацією, а не постійна. Ця риса зобов'язує до того, щоб лінгвістичною основою навчання діалогічного мовлення були не окремі фрази, а діалогічні єдності.

- Діалогічне мовлення - це не тільки запитання і відповіді. Оскільки репліки в діалогічних єдностях можуті пов'язуватись не тільки на основі "запит інформації - подача її", слід у навчанні використовувати всі можливі зв'язки.

- До діалогу співрозмовників спонукають, на думку І.О. Луценко, різноманітні мотиви і комунікативні задачі:

- повідомити щось співрозмовнику;

- привернути увагу до певного об'єкта чи подій;

- поділитися своїми враженнями;

- констатувати факти, які стосуються співрозмовників;

- узгодити різні підходи до розв'язання конкретної справи;

- обмінятися із співрозмовником думками, переживаннями;

- виразити свої емоції [6; 15].

Специфічною особливістю усного діалогу (прості за структурою, непоширені речення) є еліптичність. Звідси робимо висновок, що необхідно навчати коротких, "неповних" відповідей і навіть запитань.

- У діалозі досить часто використовуються кліше, усталені розмовні формули. Розрізняють такі їх групи:

- мовленнєвого контакту (знайомство, представлення);

- формули мовленнєвого етикету;

- вираження найяскравіших емоцій (подив, співчуття, несхвалення тощо);

- комунікативний супровід (початок, продовження, завершення розмови). Кліше поряд з вигуками і модальними словами надають мовленню виразності, емоційності. Тож слід якомога частіше вносити у зміст вправ кліше різних видів.

Зв'язність діалогу забезпечується використанням інтонації і мовних засобів зв'язку:

- повторення слів і окремих реплік;

- використання займенників, синонімічних слів;

- вживання дієслівних форм 2 особи;

- звертання (у кличному відмінку) до співрозмовника.

Працюючи над діалогічним мовленням, слід брати до уваги результати досліджень психологів та психолінгвістів. Л.С. Виготський зазначав, що мовленнєва діяльність має три сторони: мотиваційну, цільову, виконавську і народжується з потреби [3; 56-58]. Тож акт мовленнєвої діяльності є єдністю трьох сторін. Він починається мотивом і планом, а завершується результатом, досягненням наміченої цілі.

Психологічно діалог вирізняється ще й тим, що репліка кожного співрозмовника залежить від поведінки іншого.

Виходячи з наведених уявлень про діалог, розвиток діалогічного спілкування молодших школярів, необхідно зосередити увагу на розв'язанні кількох завдань:

- опанування мови як засобу спілкування;

- встановлення дітьми соціальних контактів мовними і невербальними засобами;

- оволодіння засобами і способами побудови розгорнутого тексту в умовах продуктивного творчого мовлення;

- формування навичок встановлювати інтерактивну взаємодію.

У навчанні діалогічного мовлення можна виділити кілька етапів:

1. Словесне змалювання обставин реальної дійсності учителем.

Педагог подає опис ситуації: "Буває так, що ви іноді забуваєте вдома ручку чи інші шкільні приладдя. Тоді вам необхідно звернутися до однолітка із запитанням, чи не має зайвої ручки. Якщо є, то ви просите дати вам для користування".

2. Мовленнєве завдання.

Необхідно правильно звернутися.

— Як це треба зробити? (Галинко, Олеже, Таню, Наталю тощо).

— Які ввічливі слова необхідно вжити у цій ситуації? (Будь ласка, будь добрий, якщо твоя ласка тощо).

3. Призначення учнів на ролі.

4. Діалог.

5. Аналіз результатів мовленнєвої діяльності.

— Чи досягнуто мети у спілкуванні?

— Чи доброзичливий тон розмови?

— Чи вдало вибрано силу голосу?

— Чи правильно вжито слова ввічливості?

— Чи правильно співрозмовники будували розповідні і питальні речення?

Навчання діалогічного мовлення здійснюється такими способами:

- з використанням діалогу-зразка;

- на основі поступового створення діалогу;

- через створення ситуації спілкування.

Робота з діалогом-зразком

Робота з діалогом-зразком орієнтована на оволодіння школярів зразковими висловлюваннями, на тренування комунікативної взаємодії тих хто спілкується, на свідоме оперування мовним матеріалом у діалогічному мовленні, на здійснення різних змін у тексті діалогу, на формування умінь і навичок створювати діалог за зразком. Робота з діалогом-зразком може здійснюватися за допомогою таких вправлянь:

- слухання діалогу з попередніми настановами (завданнями);

- читання і аналіз змісту та особливостей форми діалогу;

- відтворення прочитаного діалогу в особах;

- відновлення деформованого тексту діалогу;

- доповнення пропущених реплік діалогу;

Створення діалогу за аналогією до зразка, але в іншій ситуації (із зміною співбесідника, із зміною мети (спілкування).

Наведемо приклади розвитку діалогічного мовлення.

Слухання діалогу з попередніми настановами.

Завдання. 1 клас. Прослухайте вірш.

— Між ким відбувається розмова?

Лелека ластівку питає:

— Хто вище всіх птахів літає?

— Літають люди вище всіх

На літаках своїх легких. (Н.Забіла)


— Хто в кого запитує?

— Про що запитує лелека?

— Що відповідає ластівка? [28; 8]


Вважаємо, що для розвитку діалогічного мовлення молодших школярів на уроках української мови необхідно застосовувати підготовчі вправи. Маємо на увазі завдання на складання мікровисловлювань. Це короткі (на дві — три фрази) висловлювання, що містять завершену думку і реалізують якусь задану ззовні мету мовця.

Мікровисловлювання рекомендуємо використовувати як підготовчі вправи до складання більших за обсягом висловлювань. У їх основі

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: