Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Теоретико-методичні аспекти організації практичного навчання при вивченні студентами дисципліни "Механізація тваринництва"

Теоретико-методичні аспекти організації практичного навчання при вивченні студентами дисципліни "Механізація тваринництва"

роботи безпосередньо на виробництві. Самостійне виконання виробничих завдань використовується з метою формування раціональної організації праці, підвищення її продуктивності [1, С. 25].

Метод самостійного виконання виробничих завдань передбачає декілька етапів: планування роботи студентом; підготовка робочого місця; підбір обладнання, інструментів, матеріалів; вибір раціональних прийомів виконання практичних дій, операцій, трудового процесу загалом; виконання практичного завдання; контрольне оцінювання результатів роботи.

Виробничо-практичний метод, на відміну від інших методів навчання, має безпосередній вихід у промислове і сільськогосподарське виробництво з метою створення реальних цінностей.

Методи практичного навчання мають безліч форм прояву під час підготовки студентів-аграрників. Їх розрізняють за двома ознаками: за навчальними предметами; за характером і результатами діяльності студентів.Виробничо-практичний метод передбачає участь студентів у виконанні планових завдань у сільськогосподарських підприємствах і організаціях, а також фермерських господарствах. Це сприяє формуванню організаторських, підприємницьких, економічних, фахових умінь і навичок майбутніх молодших спеціалістів техніко-технологічного спрямування.

Методи практичного навчання, які характеризують внутрішню сторону оволодіння студентами професійними знаннями, уміннями та навичками, конкретизуються формами організацій практичного навчання. Єдність методів і форм навчання, крім цього, розглядається як закономірність навчання [1].

У нашому дослідженні під формами (forma – лат. устрій, зовнішність) практичного навчання ми розуміємо зовнішнє вираження узгодженої діяльності викладача (майстра) і студентів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. Отже, форми практичного навчання характеризують зовнішній аспект навчальної взаємодії: кількість студентів, місце і тривалість практичного навчання, особливості спілкування педагога і студентів тощо.

За кількістю студентів розпізнають індивідуальну та групову форми практичного навчання. За характером взаємодії – фронтальну та ланкову або індивідуально-циклову форми виконання навчально-практичних робіт.

Індивідуальна форма практичного навчання застосовується під час навчання студентів керування тракторами і комбайнами, роботи на машинно-тракторних агрегатах. При цьому створюються найкращі умови для індивідуального вправляння, врахування індивідуальних особливостей кожного студента, дотримання практикантами правил техніки безпеки. Але за індивідуальної форми навчання витрачається значна кількість паливно-мастильних та інших матеріалів, задіяно водночас багато майстрів-інструкторів. Крім цього, зазначена організація практичного навчання потребує досить значної кількості навчальних годин для відпрацювання студентами одних і тих самих вправ чи дій.

Фронтальна форма виконання практичних робіт характеризується тим, що студенти групи водночас виконують однотипні вправи чи операції, використовуючи для цього однакові інструменти, машини чи апарати. За такої організації практичного навчання проводиться колективний інструктаж із техніки безпеки, створюються сприятливі умови для контролю та оцінювання навчальних досягнень, спостерігається взаємодопомога, взаємовиручка, взаємоконтроль між студентами. Учені справедливо зазначають, що ця форма практичного навчання ефективна під час навчання студентів роботи на машинно-тракторних агрегатах у період сезонних робіт (оранка, сівба, міжрядний обробіток тощо), коли практичне навчання проходить у сільськогосподарському підприємстві [44, С. 27].

Поряд з позитивними сторонами фронтальної форми практичного навчання слід вказати і на її недоліки. Це, в першу чергу, потреба великої кількості однотипних робочих місць, низький коефіцієнт використання засобів навчання (робочих місць), постійна їх заміна перед кожною новою темою тощо.

Ланково-циклова форма виконання практичної роботи студентів найбільш ефективна за операційно-комплексної системи навчання. За цієї організації академічна група поділяється на п’ять–сім ланок. Кожна з них виконує навчально-виробничі завдання, послідовно переміщуючись за спеціалізованими дільницями. Навчально-виробничі завдання для студентів вибирають таким чином, щоб вони були близькі за складністю, подібні за технологією, мали закінчений характер. Наприклад, для майбутніх молодших спеціалістів з механізації сільського господарства для виконання пропонуються такі роботи: ремонт деталей слюсарними засобами; механічна обробка деталей на верстатах; наплавлення, нарощування і зварювання деталей; складання, облаштування та вирощування двигунів; технічне обслуговування і ремонт двигунів тощо . Під час застосування групової форми навчання використовується ланково-циклова форма виконання практичних робіт, що дає змогу краще й ефективніше використати навчальний час і засоби.

В аграрних вищих навчальних закладах наразі дуже важко відбувається процес переходу на лекційно-семінарську систему організації навчання. Відомо, що за означеної системи виклад навчального матеріалу здійснюється на лекціях, а на семінарських, лабораторно-практичних заняттях закріплюються знання, формуються уміння практичного застосування знань, виконується контроль та оцінювання навчальних досягнень студентів. Слід зазначити, що до застосування в технікумах і коледжах лекцій навчальні заклади не були готові. Викладачі щоденно працювали лише з однією групою, проводячи різнотипні заняття (вивчення нового матеріалу; вдосконалення знань, умінь і навичок; узагальнення і систематизація; контроль і корекція знань, умінь і навичок; комбіновані заняття). Педагогічним працівникам виявилося дуже важко побороти “урочні” стереотипи, оволодіти лекційною методикою. Перед адміністрацією постала не менш складна проблема – де проводити лекції, в яких аудиторіях, як їх оснастити?

Зважаючи на те, що означені проблеми не входять до завдань нашого дослідження, зупинимося на конкретних формах організації практичного навчання студентів в умовах лекційно-семінарської системи навчання.

У цьому аспекті А.Мельничук справедливо зазначає, що лабораторно-практичні заняття забезпечують перший етап формування умінь і навичок студентів за фахом [55].

Лабораторне заняття – форма навчального заняття, під час якого студент за керівництва викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою проведення експериментальних досліджень у поширеній предметній галузі. У “Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах”, крім того, зазначається, що практичне заняття – форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань [49].

Невід’ємною складовою частиною процесу підготовки фахівців у аграрних вищих навчальних закладах є практика студентів. Її мета – оволодіння студентами сучасними методами, формами організації та знаряддями праці в галузі їх майбутньої професійної діяльності, формування в них професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати у практичній діяльності.

У “Положенні про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України” зазначено, що залежно від конкретної спеціальності чи спеціалізації практика може бути: навчальна, технологічна, експлуатаційна, конструкторська, педагогічна, економічна, науково-дослідна тощо.

Розглянемо організаційні аспекти проведення основних видів практики в аграрних вищих навчальних закладах – навчальну, виробничо-технологічну та виробничу переддипломну.

До навчальних практик студентів належать: практичне навчання студентів робочих професій; навчальна практика з окремих навчальних дисциплін; комплексна навчальна практика.

Навчальна практика з дисципліни проводиться в лабораторіях навчального закладу, навчально-виробничих майстернях, ветеринарних клініках, інколи на сільськогосподарських підприємствах.

Мета такої практики передбачає оволодіння студентами системою умінь і навичок з конкретної навчальної дисципліни. Для цього академічна група поділяється на дві підгрупи. Керує такою практикою викладач, який проводив теоретичні заняття.

У більшості випадків навчальна практика з дисципліни організовується після того, як студенти засвоїли необхідний теоретичний матеріал. Інколи залежно від матеріально-технічної бази навчального закладу, особливостей дисципліни, кількості студентів тощо, така практика проводиться почергово з теоретичними заняттями впродовж семестру чи навіть навчального року.

Комплексна навчальна практика зазвичай проводиться на виробництві. Вона відрізняється від предметної навчальної практики тим, що практичні роботи, які виконуються студентами, передбачають використання знань із кількох дисциплін. У процесі виконання комплексних завдань студенти оволодівають первинними професійними уміннями і навичками, розвивають здібності застосовувати системні знання на практиці.

Після закінчення терміну навчальної практики (як з дисципліни, так і комплексної) студенти звітують про виконання програми та індивідуальних завдань. Комісія, що призначається заступником директора навчального закладу, приймає залік у студентів. Результати вносяться до заліково-екзаменаційної відомості та залікової книжки студента.

Доцільність оволодіння студентами робочими професіями обумовлена вимогами до підготовки фахівця того чи іншого освітньо-кваліфікаційного рівня. Наприклад, молодший спеціаліст із спеціальності 5.091902 “Механізація сільського господарства” повинен уміти:

працювати на ремонтно-технологічному обладнанні, що використовується для слюсарної, механічної і ковальської обробки металів, зварювання, наплавлення та нарощування деталей, а також виконувати операції щодо діагностування, обслуговування та ремонту машин і обладнання, технологічної наладки машинно-тракторних агрегатів та обладнання тваринницьких ферм і ремонтно-обслуговуючих майстерень;

організовувати виконання виробничих процесів із вирощування сільськогосподарських культур, виробництва продуктів тваринництва, обслуговування та ремонту сільськогосподарської техніки;

керувати тракторами, комбайнами й автомобілями, працювати на машинно-тракторних агрегатах.

Відповідно до означених вимог майбутні механіки отримують робочу професію водія (категорії В і С) та тракториста-машиніста, слюсаря. Студенти, які навчаються за спеціальністю 5.091903 “Електрифікація і автоматизація сільського господарства”, у свою чергу отримують кваліфікацію електромонтера 3-го розряду і кваліфікаційну групу з техніки безпеки не нижче третьої.

Практичне навчання студентів робочих професій обумовлене навчальним планом і передбачає вивчення теоретичного матеріалу, оволодіння відповідними уміннями та навичками, кваліфікаційні випробування. Воно здійснюється зазвичай після того, як студенти вже оволоділи вміннями і навичками з окремих навчальних дисциплін і виконали програму комплексної практики. Варто додати, що присвоєння кваліфікації з робочих професій сприяє ефективнішому проведенню наступного виду практики – виробничо-технологічної.

Виробничо-технологічна практика проводиться в умовах виробництва чи організації, де планується працевлаштування випускника. У випадку, коли підготовка фахівців здійснюється за замовленням фізичних осіб, бази практики забезпечують ці особи (з урахуванням всіх вимог до проведення практики) або вищі навчальні заклади, визначається умовами контракту на підготовку спеціаліста. На підставі навчального плану і типової програми практики складається робочий план проходження студентом виробничо-технологічної практики [66]. У ньому зазначаються всі види робіт, час, необхідний для їх виконання, керівник та місце їх виконання. Перелік робіт підбирається з таким розрахунком, щоб студенти мали можливість конструктивно використати той досвід, який вони набули у процесі теоретичних занять, виконання лабораторно-практичних робіт, навчальних практик.

Завдання виробничо-технологічної практики – формування умінь і навичок виконувати трудові та виробничі процеси загалом, розвиток професійних здібностей студентів, набуття досвіду ефективного розв’язування виробничих ситуацій, а також збирання фактичного матеріалу для виконання курсових та дипломних робіт, проектів. Під час практики студенти повинні навчитись швидко і точно виконувати дії та операції, демонструвати добре скоординовані, енергійні рухи, уміло концентрувати зусилля. Такі результати досягаються за правильної, логічної, науково обгрунтованої системи практичних завдань і вправ, яку сумлінно виконують студенти-практиканти.

Якість проведення виробничо-технологічної практики залежить від навчально-методичного керівництва нею з боку викладачів і виробничників. До керівництва практикою студентів залучаються досвідчені викладачі, які брали безпосередню участь у навчальному процесі.

Для керівництва практикою студентів керівник господарства наказом призначає кваліфікованого спеціаліста, дії якого регламентовані трудовою угодою з вищим навчальним закладом. Керівник практикою від виробництва забезпечує студентів необхідним обладнанням, інструментами, матеріалами, створює відповідні умови для їх праці і побуту. Він складає докладний відгук про виконання студентами програми практики, підписує і оцінює їх письмові звіти. Аналогічні дії проводить фермер, якщо надає студенту-практиканту можливість пройти практику. В угоді з навчальним закладом оговорюються трудові відносини і відповідальність. Обов’язково вказується на створення безпечних умов праці та проживання. Відгук про проходження практики студентом складає і підписує фермер, а також оцінює письмовий звіт.

Після закінчення терміну практики студенти подають письмові звіти-щоденники, характеристики тощо на рецензування керівнику практики від навчального закладу. Звіт-щоденник має містити відомості про виконання програми практики, індивідуального завдання, мати розділ з питань охорони праці, висновки та пропозиції, список використаної літератури. Оформляється звіт за вимогами єдиного стандарту конструкторської документації.

Захищають звіт перед комісією, призначеній завідувачем кафедри або заступником директора навчального закладу. Виставляють диференційовану оцінку, яку заносять у заліково-екзаменаційну відомість і враховують під час визначення розміру стипендії. Якщо студент не виконав програму практики, йому може бути надано право проходження практики повторно.

Аграрні вищі навчальні заклади проводять підсумкові конференції за результатами виробничо-технологічної практики, запрошуючи для цього керівників та спеціалістів базових підприємств і організацій. Мета таких конференцій – обмін досвідом, розробка заходів щодо поліпшення практичної підготовки майбутніх фахівців-аграрників.

Якщо в перебігу виробничо-технологічної практики студенти вивчали основні трудові процеси, оволодівали способами їх виконання, способами організації роботи на окремих робочих місцях, набували професійних умінь і навичок, то виробнича переддипломна практика має глибші завдання. Це, в першу чергу, вивчення способів організації праці на конкретному підприємстві, виробництві, господарстві; оволодіння студентами уміннями організаторської роботи на виробництві; узагальнення і закріплення професійних умінь і навичок; ознайомлення з економікою конкретного виробництва; дозбирання фактичного матеріалу для завершення дипломної роботи чи проекту.

За час переддипломної практики студенти ознайомлюються з умовами господарювання підприємства, його виробничою структурою, спеціалізацією, технологічними процесами в рослинництві і тваринництві, економікою. За наявності вакантних місць студенти-практиканти можуть бути зараховані на штатні посади за умови, що робота на них відповідає вимогам програми практики. Якщо це майбутні механіки сільськогосподарського виробництва, то вони беруть участь у організації інженерної служби, виконанні технологічних операцій на агрегатах, ремонті та обслуговуванні сільськогосподарської техніки тощо.

Організація проведення практики студентів характеризується такими видами практичного навчання: концентрований, розосереджений.

Концентрований вид практичного навчання передбачає, що навчальна група проходить практику кілька тижнів і від теоретичних занять на цей час звільняється. Це дає змогу протягом відносно тривалого часу зосередитися на виконанні навчальних і виробничих завдань, побачити результат своєї праці, одержати закінчену продукцію. За наявності паралельних груп можна організувати навчально-виробничий процес у навчально-виробничій майстерні протягом навчального року, а також на тваринницькій фермі чи в полі з урахуванням сезонності виконання сільськогосподарських робіт.

Недоліком цього виду організації практичного заняття є те, що перші паралельні групи починають практику до початку вивчення теоретичного матеріалу. У цьому разі викладачеві або майстрові доводиться за рахунок часу практики практичних робіт викладати теоретичний матеріал, необхідний для виконання конкретних завдань.

Розосереджений вид організації навчання характеризується тим, що теоретичне навчання чергується з практичним у певній послідовності. Наприклад, після вивчення теоретичного матеріалу теми “Система живлення двигуна” група проходить практичні навчання з теми і тільки після цього починає вивчати матеріал наступної. Така послідовність – від тільки-но одержаних знань до застосування їх для набування відповідних умінь сприяє раціональному використанню часу практичних занять, зменшує час для повторної розповіді (нагадування) теоретичного матеріалу. Розосереджений вид організації практичних занять застосовують для проведення лабораторно-практичних занять, ознайомлювальних екскурсій (наприклад, ознайомлення з виробництвом чавуну на заводі). Недоліки цього виду: потреба в значній кількості робочих місць, а отже, і площ для їх розміщення; переобладнання (перекомплектація) робочих місць за об’єктами, що вивчаються, для виконання робіт наступної теми; неможливість пов’язати процес практичного навчання з корисною продуктивною працею, з виконанням комплексних робіт у завершеному вигляді .

Проведений аналіз психолого-педагогічних джерел, діяльності аграрних вищих навчальних закладів результатів опитувань студентів та викладачів дав можливість визнати практичну підготовку студентів як цілеспрямований і організований процес оволодіння майбутніми аграрниками професійними знаннями, уміннями і навичками відповідного рівня та профілю.

Сутність, особливості практичної підготовки студентів-аграрників обумовлюють психолого-педагогічну структуру цього процесу. Структура практичної підготовки передбачає наявність суб’єкта та об’єкта, обумовлених змістом навчально-виховних цілей та завдань, враховує закономірності, принципи та суперечності цього процесу, методи, форми, види і засоби практичного навчання, які взаємопов’язані в системі і забезпечують необхідний результат.

Серед найактуальніших завдань, які висуває життя перед вищою аграрною освітою, є пошук форм її інтеграції з наукою і виробництвом, підвищення ролі та відповідальності фахівця. Виходячи з вимог виробництва, аграрна освіта повинна не лише адекватно реагувати на процеси господарського механізму, але й здійснювати на основі об’єктивних закономірностей випереджальну функцію [88, С. 33].

Досліджуючи підготовку спеціалістів в аграрних закладах, ми зазначили, що рівень практичної підготовки є недостатнім, розглянули проблеми та фактори, що впливають на її якість. Нами було визначено три основні педагогічні напрями організаційно-методичного забезпечення практичної підготовки майбутніх спеціалістів-аграрників.

Практичне навчання є основною складовою підготовки фахівців з вищою освітою, молодших спеціалістів та кваліфікованих робітників. Проте останнім часом визначилася негативна тенденція зниження можливостей та ефективності проведення виробничого навчання та практик студентів вищих аграрних навчальних закладів, учнів профтехучилищ. Головною причиною цього є відсутність у навчальних закладах фінансових можливостей на придбання сучасної сільськогосподарської техніки, обладнання, діючих моделей тощо. Відсутність бюджетних видатків в останнє десятиріччя зумовила повне фізичне і моральне спрацювання наявної у навчальних закладах техніки. З іншого боку, значною мірою послабилися напрацьовані роками взаємозв’язки двох складових підготовки фахівців – освіти і виробництва. Це пов’язано, в першу чергу, з кризовим станом сільськогосподарського виробництва, відсутністю державного регулювання у цій важливій галузі народного господарства. Спостерігається зниження зацікавленості товаровиробника в організації практичної підготовки.

Відбулися значні структурні зміни у співвідношенні між теоретичною і практичною підготовкою . Як результат, студент усе частіше під час проведення опитування засвідчує рівень своєї практичної підготовленості, підкреслюючи слова в анкетах „бачив, але не вмію”, „вмію погано” або „взагалі не бачив”.

Для стабілізації практичної підготовки студентів вищі аграрні навчальні заклади зосередили увагу на навчальних практиках, що проводяться безпосередньо в навчальних закладах. Але з кожним роком робити це все складніше. Фактично протягом останніх 15 років не проводилось поповнення лабораторного та демонстраційного обладнання, не кажучи про технічне оснащення. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. № 905 „Про затвердження комплексної програми забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами з природничо-математичних і технічних дисциплін” було проведено аналіз стану матеріально-технічної бази навчальних закладів. Під час визначення вартості обладнання кабінетів і лабораторій ураховувалася вартість ілюстративно-демонстраційних матеріалів, технічних засобів навчання, комп’ютерного програмного забезпечення, інструментів, натурних наочних посібників, макетів, моделей, муляжів, основного обладнання тощо.

За відсутності сформованих відповідних практичних умінь та навичок відбувається девальвація отриманих знань, знижується рівень професіоналізму, ускладнюється адаптація випускника на виробництві, і як наслідок – претензії роботодавця до якості підготовки фахівця. Важливим для студента-практиканта є не тільки місця проходження практик, а й відповідне навчально-методичне забезпечення. Для забезпечення практичного навчання студентів технікумів і коледжів Навчально-методичний центр по підготовці молодших спеціалістів та вищі навчальні заклади працюють над створенням комплексу навчально-методичного забезпечення, яке відповідало б вимогам сучасного змісту освіти та навчання забезпечення за період.

Значною мірою ефективність проведення навчальної та виробничої практик залежить від професійної компетентності викладачів, майстрів виробничого навчання. Кількість викладачів, які мають стаж виробничої роботи більше трьох років, становить 54,9 %. Безумовно, на якості практичного навчання позначається недостатній рівень знань викладачів та майстрів практичного навчання сучасного техніко-технологічного оснащення виробництва, відсутність методологічного контролю і професійних консультацій з боку викладачів – керівників практик в умовах виробництва.

Особливо ці фактори позначились на підготовці фахівців техніко-технологічних спеціальностей: “Механізація сільського господарства”, “Електрифікація і автоматизація сільського господарства”.


1.3 Фактори, що впливають на ефективність практичної підготовки молодших спеціалістів-аграрників


Процес набуття людиною професійних знань, умінь і навичок не переривається протягом усього життя, він є багатоаспектним та різнобічним. Практична підготовка майбутнього фахівця-аграрника здійснюється під впливом різних факторів та умов. У даному разі доцільним є визначення методичних значень понять “фактор”, “педагогічна умова” та їх співвідношення. Аналіз наявної літератури засвідчує, що на сьогоднішній день відсутня термінологічна єдність стосовно сутності означених категорій. Умова – це обстановка, від якої щось залежить [57]. У психолого-педагогічних дослідженнях учені розглядають: педагогічні умови, психолого-педагогічні умови, організаційно-педагогічні умови, дидактичні умови (об’єктивні та суб’єктивні) тощо [24; 50; 57; 82]. Як справедливо зазначає В.Манько, умова традиційно розглядається як видова по відношенню до родових понять “середовище”, “обставина”, “обстановка” [50]. Учені тлумачать сутність поняття “фактор” як момент, суттєву обставину в будь-якому процесі, явищі [57] або умову, рушійну силу, причину будь-якого явища [24, С. 486]. Тож нечітке визначення обох категорій спричиняє досить невизначене їх застосування в методології дослідження. Так, зустрічаються підходи, за яких під психолого-педагогічними умовами розуміють сукупність факторів [76; 86] (режимних, культури навчальної діяльності, пізнавально-психологічної діяльності, педагогічних, психологічних тощо), які забезпечують обстановку для оволодіння новими знаннями.

Ми визначаємо педагогічну умову як обставину чи обстановку, яка сприяє розвитку або гальмуванню явища, процесу. Вона може бути суб’єктивною, якщо характеризує пізнавальну діяльність студентів і враховує лише суб’єктивні особливості, і об’єктивною, незалежно від суб’єктів педагогічної взаємодії, реальнодіючою. Педагогічна умова в навчально-виховному процесі повинна бути реалізованою (її слід забезпечити). Педагогічний фактор, як доводить П.Лузан [43], перетворюється із можливості в дійсність якраз при реалізації певних педагогічних умов.

В організації навчально-виховного процесу важливу роль відіграють працівники технікумів та коледжів. Їх діяльність безпосередньо пов’язана з плануванням занять, вибором форм, методів та засобів навчання, керівництвом самостійним пізнавальним процесом тих, хто навчається. У той же час сам студент бере участь у організації навчально-пізнавальної діяльності. Пізнавальна самостійність, самоорганізація та самовиховання є невід’ємними складовими системи психологічних змістів, які забезпечують ефективне оволодіння знаннями.

Сучасний етап розбудови аграрного сектору економіки характеризується динамічними змінами у виробництві, перебудовою економічних відносин, незвичайністю кадрової політики. Це досить чітко відчувають викладачі вищих аграрних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Зазначимо, що проблема працевлаштування молодших спеціалістів надзвичайно актуальна і потребує негайного вирішення на самому високому рівні управління освітою.

У бесідах з респондентами ми з’ясували, що у коледжі напряму практичної підготовки студентів не приділяють достатньо уваги з таких причин:

слабкість матеріально-технічної бази;

роздрібнення (розпаювання, виокремлення самостійних суб’єктів господарювання) господарств, які традиційно були визначені як базові;

складність організації роботи студентських бригад, загонів у нинішніх умовах (харчування, ремонт техніки, побутові умови, проживання тощо).

Перспектива отримання вищої освіти також впливає на оволодіння студентами майбутнім фахом: сума рангів за цим фактором – 558. Це цілком виправдано: на сучасному ринку праці вища освіта є однією з суттєвих умов працевлаштування.

У практиці виховної роботи за останні десять років можна було спостерігати повне заперечення виховних впливів колективу студентської групи на особистість студента на початку 90-х років та поступове повернення колективістської концепції виховання на сучасному етапі. Хоч і останнім часом у педагогічній літературі висловлюється критичне ставлення до теорії колективу (Ю.Азаров, В.Коротов, М.Нєжинський, В.Кумарін, Б.Лихачов та ін.). Ми згодні з думками М.Красовицького, М.Ярмаченка, В.Галузяка, В.Галузинського, М.Сметанського, В.Шахова про умови позитивного впливу колективу на особистість та про необхідність переосмислення колективістської концепції виховання. Педагогічні працівники технікумів, коледжів також були на “колективістському” роздоріжжі і таке положення фактора “норми, цінності, установки студентської групи” скоріше залежали від загальних підходів до використання колективу як методу виховання, ніж від його дієвості.

Не менш важливим фактором впливу на ефективність практичної підготовки може бути “сім’я, родинні традиції студентів”. Але викладачі технікумів, коледжів все ж віднесли його на останнє місце. Зазначимо, що сімейні умови, включаючи соціальні умови, рід занять, матеріальний рівень, освіта батьків певною мірою визначають життєвий шлях студента. Вчені наголошують, що саме в сім’ї закладаються основи ціннісно-мотиваційної сфери особистості, формується її характер [64]. На жаль, що підтверджує і наше дослідження, не завжди родина створює сприятливі умови для виховання дітей. Такий стан справ у першу чергу, пов’язаний з невмінням батьків узгоджено діяти при вирішенні проблемних виховних ситуацій, створенням сприятливої сімейної атмосфери, послідовністю в заходах та спілкуванні з дітьми.

На етапі розбудови села даються взнаки соціальні негаразди, що негативно відбиваються на положенні сім’ї. Аморальна поведінка батьків, низький культурний і освітній рівень, недостатнє матеріальне забезпечення, конфліктність у взаєминах – це лише основні з несприятливих умов для виховання.

Результати експертної оцінки викладачів викликали необхідність більш глибокого дослідження впливу цих факторів на практичну підготовку студентів. До них, в першу чергу, слід віднести такі фактори:

безпосередньо пов’язані з індивідуально-психологічними властивостями особистості (інтерес, здібність, воля, професійна спрямованість тощо);

організаційно-соціальні (кількість дисциплін, що одночасно вивчаються; педагогічна технологія підготовки молодших спеціалістів, побут, здоров’я);

безпосередня педагогічна взаємодія (професійна компетенція викладача, його емпатія, налаштованість на суб’єкт-суб’єктні взаємини тощо).

Іншими словами можна сказати, що на ефективність практичної підготовки студентів найбільш суттєво впливають організація навчально-виховного процесу та технологія підготовки фахівців у вищому закладі освіти. Зупинимося на цих аспектах більш докладно.

Як справедливо зазначає В.Безпалько, педагогічна система включає шість основних взаємопов’язаних елементів: 1 – студенти (учні); 2 – цілі виховання (загальні і часткові); 3 – зміст виховання; 4 – процеси виховання (власне виховання і навчання); 5 – викладачі (вчителі) або ТЗН (технологічні засоби навчання); 6 – організаційні форми” [10, С. 67]. Доречно зазначити, що сучасне розуміння “педагогічної технології” відображає пошук способів максимального підвищення педагогічних результатів шляхом аналізу, відбору, конструювання і контролю цих компонентів навчального процесу та їх взаємозв’язку. За означенням ЮНЕСКО, це в загальному розумінні системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань із урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти [24]. Іншими словами, це проект певної педагогічної системи, що реалізується на практиці.

У роботах українських вчених-педагогів (А.Дьомін, І.Прокопенко, В.Євдокимов, В.Галузинський, М.Євтух, В.Луценко) відмічається, що педагогічна технологія, яка діє нині у вищих закладах освіти України, переважно зорієнтована на викладання наукових знань з одного боку і їх засвоєння з іншого. Викладач виступає в ролі контролера, інформатора, а студенту відведена роль пасивного споживача інформації і відповідача. Одночасно упродовж семестру студент вивчає 11-13 предметів, і заклопотаний не проблемою оволодіння знаннями, а тим, як “здати” іспит, отримати залік [23; 67].

У традиційному навчальному процесі діє тричленний технологічний ланцюжок: 1) подача інформації викладачем → 2) сприйняття, осмислення, конспектування, заучування інформації студентом → 3) відтворення вивченої інформації студентом для контролю і оцінювання викладачем [94]. Ми підтримуємо думки В.І. Євдокимова про те, що традиційна педагогічна технологія навчання базується на чіткій установці: викладене на лекціях, у підручнику, відповідно до програми навчальної дисицпліни, студент повинен знати і вміти відтворити. Головним ціннісним орієнтиром стає довільна пам’ять студента [94].

Необхідно зазначити, що педагогічна технологія структурує елементи, що можуть виступати самостійними детермінантами ефективності практичної підготовки студентів. Основним елементом будь-якої педагогічної системи є особистість студента з його цінностями і потребами, здібностями, установками, інтересами та ідеалами. У системі “особистість” значна роль належить ціннісним орієнтаціям як важливим психологічним змістам. Кожен студент має свій набір життєвих цінностей і свою діяльність завжди будує відповідно до них.

За існуючими філософськими визначеннями під ціннісними орієнтаціями розуміють найважливіші елементи внутрішньої структури особистості. Вчені зазначають: “В основі ціннісного ставлення до оточуючого світу, в основі системи цінностей та ціннісних орієнтацій особистості лежать потреби та інтереси [79, С. 351]. Цінностями особистості виступають предмети людських захоплень, бажань, факти дійсності, явища, що не залишають людину байдужою, здатні примусити її діяти певним чином. Ціннісні орієнтації виступають для особистості цілями життя і основними засобами їх досягнення й тому набувають функцій “... найважливіших регуляторів соціальної поведінки індивідів” [79, С. 352].

Проектування ціннісних орієнтацій є дуже багатозначним. Прихильники теорій “установки” розглядають їх як ідентичними до уживаних у психології понять “потреба”, “інтерес”, “установка”. В.Мясищев, В.Водзинська вважають, що вони регулюють поведінку особистості в кожному конкретному випадку. Б.Ананьєв, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн та їх послідовники дотримуються переконань про те, що існує тісний зв’язок ціннісних орієнтацій зі спрямованістю особистості. Для дослідження практичної підготовки студентів це положення особливо важливе. Сьогодні нові підходи в підготовці фахівців для села повинні забезпечувати принципово нову роль студента в освітньому процесі. Акценти з виявлення рівня засвоєних знань, умінь та навичок переміщаються до мотиваційної сфери життя індивідуума. Кожен студент повинен чітко усвідомлювати значущість запропонованого навчального матеріалу саме для нього, для його подальшої професійної діяльності. Додамо, що відомий російський педагог В.Сєріков підкреслює, що “... є тільки один спосіб реалізації особистісного підходу в навчанні – зробити навчання сферою самоствердження особистості. Особистісно стверджуюча ситуація – це те, що актуалізує сили її саморозвитку” [77, С. 51].

Отже, ми розглянули ціннісні орієнтації студента як важливий фактор практичної підготовки, як мотиваційний компонент навчально-пізнавальної діяльності. Зазначимо, що в тісному зв’язку з означеним фактором виступає операційна складова “готовності студента до діяльності (володіння необхідними знаннями, уміннями та навичками, процесами аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення) [24, С. 19].

Психолого-педагогічні дослідження переконливо доводять, що на розвиток навчально-пізнавальної діяльності студента значним чином впливає володіння ним системно-пізнавальними уміннями і навичками [20]. Крім того, якість володіння цими уміннями враховують і пізнавальні здібності. – “... здібність орієнтуватися в навколишньому середовищі, адекватно його відображати й перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і переймати соціальний досвід; спроможність розв’язувати завдання, приймати рішення, розумно діяти, передбачати” [87, С.146].

Для засвоєння навчального змісту, оволодіння певною дозою навчального матеріалу необхідно, щоб у студента були сформовані потрібні пізнавальні уміння та навички, які по суті створюють пізнавальні можливості особистості для вивчення навчальних об’єктів.

З позиції ефективного оволодіння професійними знаннями, уміннями і навичками нас цікавить категорія здібностей научування – “... засвоєння тим, хто навчається, соціального досвіду, знань, умінь і навичок, вироблених людством протягом тисячоліть”. [20, С. 103]. Дійсно, повсякчас ми спостерігаємо, що один студент здатний швидко оволодіти навчальним матеріалом, ґрунтовно запам’ятати інформацію, засвоїти прийоми виконання складних професійних дій, а в іншого це виходить складніше; є студенти, яким необхідно набагато більше часу для осмислення змісту навчальної інформації, вони зустрічаються з труднощами під час застосування знань на практиці. Вчені це явище пов’язують з різнорівневим розвитком таких властивостей людини: узагальненість розумової діяльності – її спрямування на абстрагування і узагальнення суттєвого в навчальному матеріалі; усвідомленість мислення – визначається співвідношенням його практичної і словесно-логічної сторони; гнучкість та стійкість розумової діяльності; самостійність мислення, прийнятність допомоги [87, С. 103].

У процесі дослідження ми зробили висновок, що означені властивості мають безпосереднє відношення до пізнавальних здібностей, які корелюють з прийнятливістю до засвоєння знань і способів навчальної діяльності.

До видів практичного навчання відносять навчальну практику, виробничі технологічну та економічну практики, виробничу переддипломну практику.

Коротко зупинимося на можливостях різновидів практики у формуванні професійних умінь і навичок.

Слід зазначити, що до навчальної практики належить:

практичне навчання студентів робочих професій;

навчальна практика з окремих навчальних дисциплін;

практичне навчання навичок за спеціальністю (комплексна навчальна практика) [88].

Доцільно зазначити, що залежно від характеру спеціальності навчальна практика проводиться в навчальних, навчально-виробничих майстернях, господарствах, на полігонах, у лабораторіях навчального закладу, на підприємствах.

Під час виробничої практики студенти виконують завдання, що сприяють реалізації повної дидактичної мети – підготовці висококваліфікованого фахівця. Такі практики проводяться в господарствах і установах на робочих місцях, які оплачуються і відповідають робочим професіям, набутим студентами у процесі навчальної практики. Виконуючи робочий план практики, студенти вчаться у реальних виробничо-технологічних умовах застосовувати знання і вміння, набуті у процесі теоретичного навчання, виконання лабораторно-практичних робіт, навчальних практик.

Важливу роль у підготовці фахівця відіграє виробнича переддипломна практика. Якраз цей вид практики є поєднуючою ланкою між навчально-професійною і виробничою професійною діяльністю майбутнього молодшого спеціаліста. Завдання проведення переддипломної практики:

набуття студентами умінь і навичок організаторської роботи на виробництві;

узагальнення і закріплення професійних умінь і навичок;

ознайомлення з економікою конкретного виробництва;

підбір матеріалів для виконання дипломної роботи (проекта);

адаптація майбутніх фахівців до змінних умов (соціальних виробничо-технологічних) сучасного господарювання на селі;

подальше формування професійної спрямованості студента, розвиток його професійної мотивації;

вивчення способів організації праці на конкретному підприємстві, у господарстві;

набуття досвіду роботи на окремих робочих місцях, становлення професійного динамічного стереотипу [55; С. 136-138].

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що на практичну підготовку майбутніх фахівців-аграрників впливають такі фактори:

технологія підготовки молодших спеціалістів у вищих аграрних закладах освіти;

професійно-пізнавальний інтерес та професійна спрямованість особистості студента, його ціннісні орієнтації;

матеріально-технічна база технікуму, коледжу;

сім’я, родинні традиції студентів;

професійна компетентність викладачів, майстрів виробничого навчання;

пізнавальні та спеціальні (технічні, економічні, агрономічні тощо) здібності студентів;

групова навчальна діяльність;

зміст практичної підготовки майбутнього фахівця;

оцінка якості підготовки фахівців-аграрників;

форми і методи практичного навчання.

Вищезазначені фактори перетворяться із можливості в дійсність, якщо організаційно-методичне забезпечення практичної підготовки студентів буде здійснюватися за певними педагогічними шляхами, які ми спробуємо реалізувати в наступному розділі.


РОЗДІЛ 2. ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАКТИЧНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ „МЕХАНІЗАЦІЯ ТВАРИННИЦТВА”


2.1 Зміст, роль та місце дисципліни„ Механізація тваринництва” у підготовці майбутніх інженерів-механіків


Дисципліна “Механізація тваринництва” є однією з профілюючих, які забезпечують формування комплексу необхідних знань та вмінь при підготовці бакалавра за напрямком 6.090 “Інженерна механіка“

Мета дисципліни – дати знання про будову, принципи роботи, основи теорії і методи розрахунку машин та обладнання для тваринництва з урахуванням агрозоотехнічних, санітарно-ветеринарних, екологічних та техніко-економічних вимог і умов їх роботи.

В результаті вивчення дисципліни студент повинен:

знати будову, робочі процеси і регулювання фермівської техніки, методи обгрунтування і розрахунку основних параметрів та режимів роботи машин та обладнання, головні напрямки і тенденції розвитку науково-технічного прогресу в області сільськогосподарської техніки;

вміти здійснювати технологічне налагоджування машин і обладнання на заданий режим роботи і працювати на них, знаходити і усувати несправності в їх роботі, самостійно освоювати конструкції і робочі процеси нової фермівської техніки, обгрунтовувати сукупність операцій, що закладаються в технологічний процес машини, виконувати розрахунки і конструювати удосконалені та принципово нові робочі органи, вузли, механізми і окремі машини для механізації виробничих процесів у тваринництві.

Для засвоєння матеріалу, включеного в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: