Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Психолого-педагогічні аспекти управління процесом навчання обдарованих дітей у сучасній системі освіти

Психолого-педагогічні аспекти управління процесом навчання обдарованих дітей у сучасній системі освіти

за своєю суттю. Проблема в роботі з обдарованою дитиною чи підлітком виникає в педагога, який не володіє арсеналом відповідних професійних засобів. При цьому педагогічний працівник цілком може усвідомлювати, що даній дитині потрібний особливий підхід, але за відсутності такого в його методичних рекомендаціях він не робить кроків до його самостійного створення.

Третя причина може бути визначена в такий спосіб: «експлуатація» педагогом обдарованості дитини або через престиж професійних міркувань, чи як символічна компенсація власних невдач і проблем. У даному випадку потрібна робота, спрямована на вирішення особистих проблем педагога, які він проектує на учня, а також розширення його уявлень про обдарованість, методи педагогічного розвитку обдарованої дитини.

Варто зазначити, що створення в освітніх закладах соціально-педагогічних умов необхідне для виявлення й розвитку обдарованості дітей. Такі умови можуть створюватися як психологом у процесі спеціальних розвиваючих, тренінгових занять і програм, так і педагогічним колективом. У цьому випадку психолог веде консультативну роботу з педагогом, допомагаючи в розробці й аналізі індивідуальних програм навчання обдарованих школярів.

В освітніх закладах формується певна психологічна установка щодо обдарованості: обдарованість – це унікальний цілісний стан особистості дитини, це велика індивідуальна й соціальна цінність, вона має потребу у виявленні й підтримці, але не повинна використовуватися як спосіб забезпечення престижу.

Це явище повинно забезпечуватись перманентною прогресивною роботою трьох ланок: педагогів, батьків і самої обдарованої дитини, спрямованою на позитивний результат. Ці три ланки повинні об’єднуватися єдиною метою та спільними синхронними діями. За умов наявності таких позицій обдарована дитина вдало адаптується до соціального середовища, роблячи значний прогрес у своєму розвитку.

Складаючи програми для обдарованих дітей та реалізуючи їх, необхідно враховувати такі проблеми:

Негативне ставлення до школи (програма цікава, але навчальний план не відповідає їхнім вимогам),

Ігрові інтереси (обдарованим дітям подобаються складні ігри та завдання, така дитина, потрапляючи в ізоляцію, усамітнюється, замикається в собі),

Неприйняття стандартних форм (конформність),

Заглиблення у філософські проблеми,

Невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком,

Прагнення досконалості (потреба в само актуалізації),

Відчуття незадоволення,

Нереалістична мета,

надчутливість,

потреба в увазі дорослих,

потреба в безпеці,

нетерпимість до оточення, рівень інтелектуального розвитку якого значно нижчий.

Обдарована дитина – це дитина, яка виділяється з-посеред своїх ровесників яскравими успіхами в досягненні результатів на якісно вищому рівні, що перевищує певний умовний «середній» рівень.

Важливо мати на увазі, що йдеться не про окремі, випадкові успіхи, а про систематичні. Які взагалі притаманні певній діяльності цієї дитини. А якщо результати її діяльності будуть ще й оригінальними, то можна говорити саме про творчу обдарованість.

Окреслимо головні напрямки роботи з обдарованими дітьми [43].

Про наявність творчої обдарованості роблять висновки на підставі результатів діяльності людини. Тому дослідники насамперед звертають увагу на інтелектуальні та творчі здібності. Останнім часом помітна тенденція розглядати обдарованість як явище, яка не лише враховує здібності. А й охоплює всі структурні компоненти особистості. Відомо, що рівень мотивації, емоційні стани можуть впливати на рівень виявлення здібностей.

Розвивати творчі здібності необхідно ще з ранніх років, використовуючи схильності дитини. Чим раніше розпочати розвиток здібностей і талантів. Тим більше шансів на їх розкриття. На жаль, популярний вислів „талант себе виявить” не відповідає дійсності. Спостереження свідчать. Що в ранньому віці діти часто приховують свої здібності, якщо дорослі не оцінюють їх належним чином.

Багато психологів використовують психодіагностичні методи, які допомагають оцінити соціальний розвиток дитини, її творчі здібності, інтелект (тести Торренса, „ШТРР”, тести інтелекту Векслера, Айзенка). Проте часто показники тестів на інтелект не можуть повністю виявити творчу обдарованість дитини. Ці тести потрібно доповнювати відомостями батьків, вихователів, учителів, даними спостереженнями за дитиною.

Обдарована дитина сама собі допоможе, якщо вчитель підтримає її творчість. Тому і вчитель має бути творчим, щоб навчальний процес був цікавим, різнобічним, результативним.

Процес творчості посилюється в умовах відсутності критики, оцінок, елементу обов’язку, стресових ситуацій.

Це потребує особливої розробки і впровадження нових активних навчальних технологій, зокрема подальшого вивчення питання застосування методів навчання, які забезпечують набуття учнями творчих умінь, розвиток їхньої пізнавальної самостійності, індивідуальних здібностей.

Метод навчання – це різнобічне явище, яке має внутрішню структуру та зовнішню форму виявлення: розв’язує певну дидактичну мету, являє собою форму обміну науковою інформацією між учителем і учнем, визначає вид і рівень пізнавальної діяльності, це спосіб стимулювання та мотивації навчання, сукупність взаємопов’язаних прийомів і операцій у діяльності вчителя й учнів, спрямованої на досягнення поставлених завдань [21].

Успішному формуванню в учнів досвіду творчої діяльності сприятимуть методи навчання з:

практичною спрямованістю методів на основі нових підходів до визначення складності творчих завдань, їх систематизації,

оптимальним поєднанням методів,

забезпечення необхідних педагогічних умов для їх реалізації.

Це потребує особливої розробки і впровадження нових активних навчальних технологій, зокрема подальшого вивчення питання застосування методів навчання, які забезпечують набуття учнями творчих умінь, розвиток їхньої пізнавальної самостійності, індивідуальних здібностей.

У методах навчання цих учнів мають превалювати самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєння знань, умінь та навичок. Контроль за їх навчанням спрямовується на стимулювання поглибленого вивчення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання для таких учнів мають бути творчими.

Слід також проводити позакласну та позашкільну роботу (виконання учнем поза навчальних завдань, відвідування занять гуртка або участь у масових тематичних заходах: вечорах, конкурсах художньої, технічної та інших видів творчості , зустрічі з ученими). Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в олімпіадах. Учителі мають налагоджувати контакти з позашкільними закладами, де займаються їх вихованці. Вивчаючи інтереси учнів, вони допомагають їм обрати профіль позашкільних занять.

У роботі з обдарованою молоддю не тільки створюють сприятливі умови для їх розвитку на уроках і в позашкільній діяльності, а й психологічно готують до наполегливої праці.

Якщо ми хочемо розвивати творчі здібності. Маємо відповідно організувати творчу діяльність.

Великого значення набуває система поступового ускладнення творчих завдань. Складність цих завдань і ступінь самостійності пошуку треба підвищувати відповідно до отриманого запису знань і досвіду , оволодіння прийомами творчої діяльності, розвитку здібностей до творчого мислення.

Для систематичного розвитку творчих здібностей у школярів необхідно ставити перед ними підвищені вимоги.

Схема поетапного формування творчих здібностей школярів за М.Скаткіним:

1 етап – учитель формує творчі завдання й сам їх вирішує, а дітям пропонує роль виконавців своїх вказівок,

2 етап – учитель ставить завдання учням, підбиває підсумок роботи,

3 етап – учитель ставить творчі завдання, а учні самостійно проходять усі етапи пошуку аж до висновків.

У процесі розвитку творчих здібностей шляхом використання творчих завдань необхідно враховувати такі аспекти:

наявність особливого типу спілкування вчителя та учня, коли зберігається рівноправність і зацікавленість співрозмовників у поглядах, думках,

створення такої ситуації, коли творчі завдання розробляються не зовні, а в самому учнівському колективі,

розвиток творчих здібностей можливий лише за високого рівня творчої активності й творчої освіти вчительського колективу.

На жаль, сучасна школа готує дітей до виконавської діяльності та розвиває їх виконавські здібності. Зважаючи на потребу суспільства в розвитку творчих здібностей, школа робить певні кроки у розв’язанні цих завдань.

Ефективний шлях самовдосконалення учня – опанування принципів психологічного тренінгу та прийомів сучасних методик психотехніки, за допомогою яких обдарована особистість може вийти на новий рівень регуляції. Практика свідчить, яких високих результатів у підвищенні здібностей до навчання можна досягти, застосовуючи психотренінг. Вправи, які допомагають встановити адекватне творче самопочуття, розвиваючи й удосконалюючи творчий апарат – інтуїцію, уяву, волю, увагу, фантазію, працездатність, нестандартність мислення, - здавна формуються в людській практиці самовдосконалення.

Початок історії психотренінгу пов’язаний з давньою індійською системою йогів. Сама назва «йога» означає зосередження, психічне явище, яке закладається в основу сучасних, уже науково обґрунтованих методик. Елементи психотренінгу використовували для навчання професійної діяльності багатьох знаменитостей, які досягли визначних успіхів у різних сферах науки, техніки, мистецтва.

Найбільший інтерес становить система Станіславського, спрямована на формування творчої індивідуальності актора, через тренування елементів творчого процесу – творчої психотехніки.

Останнім часом великого поширення набула система аутогенного тренування для відновлення сил після фізичної та психічної перевтоми. Нині сфера застосування прийомів аутотренінгу дедалі розширюється.

Загалом, в основі всіх методик – єдиний підхід, спрямований на досягнення й підтримку високої психічної та фізичної форми за рахунок спрямованого зосередження з опорою на внутрішні творчі можливості особистості в процесі самопізнання й саморозвитку, на перехід від репродуктивного до творчого мислення.

Створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте, більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, і нам ця думка імпонує, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей.

обдарований діти організація навчання

ІІ. Психолого-педагогічні аспекти управління процесом навчання обдарованих дітей у сучасній системі освіти


2.1 Особистісно-зорієнтоване навчання як інноваційний педагогічний підхід у роботі з обдарованими дітьми


Сутність нової гуманістичної педагогічної парадигми можна розкрити словами, педагогічним досвідом та самим життям вітчизняного педагога-новатора В.О.Сухомлинського: «У чому найвища насолода життя? По-моєму, у творчій праці, що наближається до мистецтва. Тільки через працю лежить шлях до мудрості, творчості, науки».

Пріоритети особистісно-зорієнтованої освіти можна сформулювати твердженням цього педагога про необхідність «відкрити в кожній людині її задатки та здібності, дати їй щастя цікавої, інтелектуальної повноцінної творчої праці…» [19,68].

Особистісно-зорієнтоване навчання як інноваційна діяльність у сфері освіти втілює в собі певні значеннєві акценти, які дають змогу відмітити позитивні і негативні сторони. Визначимо головні риси такої діяльності:

Відносна свобода мети освіти, властива їй (діяльності), вимагає від учителя соціокультурної, етичної та психолого-комунікативної культури. Вибір пріоритетної мети включає пізнання індивідуально-особистісного потенціалу вихованців, соціальні ситуації їхнього розвитку, власних можливостей впливати на цю ситуацію.

Розширюють функції учителя у конструюванні змісту педагогічної взаємодії. Тут можна говорити про три підходи до реконструкції навчального матеріалу: вводити в нього спеціальну гуманітарну інформацію (з людинознавства, філософії та методології, історії наукових відкриттів, боротьби наукових шкіл), використовувати моральний потенціал предмета, пов’язаний з його внутрішньою ідеологічністю, креативністю, гіпотетичністю, естетичними властивостями, подавати зміст навчального матеріалу у вигляді системи завдань, які первісно мають особистісну значимість для учнів, реалізації їхніх життєвих планів. В ідеалі вчитель реалізує авторське розуміння навчального процесу і послідовно йде по лінії руху: педагогічний задум (ідея) – принципи – авторська програма методичне забезпечення – технології. Такого роду дія припускає і особливу психологічну готовність учителя – його авторську позицію, цілісність задуму, майстерність, відмову від педагогічних канонів, оволодіння арсеналом методик, системне мислення, схильність до експериментування, творче відношення до досвіду інших, стиль співробітництва.

Учитель опановує методологію та технологію створення ситуації, яка вимагає від учнів особистісного способу освоєння досвіду і поведінки. Така ситуація – подія в житті особистості, оскільки вирішення навчального завдання визначається контекстом життєвих змістів учня і протікає як діалог суб’єктів культур, світобачень і проектів. Учитель при цьому трансформує текст, формулює проблемно-конфліктний ланцюг питань, оцінює готовність до діалогу, здійснює режисуру рольових взаємодій.

Варто зазначити, що особистісно-зорієнтована педагогічна діяльність – це специфічна сфера, в якій має місце прийняття діяльності емпатії, рефлексії, імітації конфліктного розвитку подій із власних можливостей, що впливають на зміни значеннєвих ролей взаємодії учнів.

Особистісно-зорієнтовану педагогічну діяльність можна з усіма підставами віднести до діяльності інноваційної. Відомо, що традиційна педагогічна діяльність виконувала такі функції: трансляція і репродукція істини (у формі готових знань, умінь, навичок), «тотальний контроль» за дитиною з метою припинення непередбачених соціально-політичною системою форм активності). Про це ми можемо довідатись, зокрема, із праць О.Пєхоти [73].

Саме у цих функціях виражається суть предметно-центристської авторитаристської парадигми, яка у підручниках з педагогіки аж до 90-х років минулого століття була сформульована як освітня, виховна і розвиваюча функція процесу навчання в цілому.

Зазначимо, що інноваційна педагогічна діяльність, за Н. Погрібною, структурно охоплює зовнішні (мета, засоби досягнення, об’єкт впливу, суб’єкт діяльності, результат) і внутрішні (мотивація, зміст, операції) компоненти. Як і будь-яка педагогічна діяльність, вона виконує гностичну (пізнавальну), проектувальну (перспективне планування завдань і способів їх розвязання), конструктивну (співпраця педагога з учнями, колегами), організаторську (поетапність дій педагога і вихованців)функції.

Головними особливостями інноваційної педагогічної діяльності є особистісний підхід (спрямованість на особистість, гуманістична природа), творчий, дослідно-експерементальний характер, стійка мотивованість на пошук нового в організації навчально-виховного процесу.

Свідчення різних досліджень, дають нам змогу наголосити на тому, що робота вчителя з обдарованими учнями потребує переосмислення традиційних педагогічних підходів, результатом чого є включення педагога в інноваційну діяльність. Адже методики здебільшого орієнтовані на основний загал. До цілеспрямованих форм залучення педагога до інноваційної діяльності належать:

організація постійно діючого наукового семінару з найактуальніших проблем, над якими працюють педагоги навчального закладу;

стажування педагогів при науково-дослідних інститутах і вищих навчальних закладах;

педагогічні ради, «круглі столи», дискусії;

ділові, евристичні ігри з генеруванням нових педагогічних ідей;

творча діяльність педагогів у методичних обєднаннях;

участь у науково-практичних конференціях;

узагальнення власного досвіду своїх колег;

заняття на спеціальних курсах підвищення кваліфікації;

самостійна дослідницька, творча робота над проблемою;

участь у колективній експериментально-дослідницькій роботі у межах спільної проблеми, над якою працюють педагоги навчального закладу.

Стратегія інноваційної діяльності має свої часові обмеження, що залежить від масштабності інновації, від того, скільки часу і яких людських, організаційних, матеріально фінансових ресурсів вона потребує.

Таким чином, інноваційна діяльність є основою оновлення навчальних закладів, ником розвитку освітніх систем. Її результат визначають структурні та змістові зміни в роботі закладу, освітньої системи, а за певних умов – створення якісно нової педагогічної практики – авторсьо закладу. Як і у випадку пристосування інноваційних методів у навчально-виховній системі обдарованих учнів, коли створюються спеціальні заклади, де навчається лише така категорія дітей.


2.2 Напрямки розвитку та функції особистісно-зорієнтованого навчання


Початок ХХІ століття означений напруженим пошуком нового світорозуміння, нових перспектив розвитку компетентної особистості, спроможної створити свій життєвий проект, відповідально ставитися до життя, впевнено приймати історичний виклик нового тисячоліття. Про це наголошено в Концепції 12-річної загальноосвітньої школи: «Школа – це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу вибудовується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника свого власного життя».

Життєві навички формують індивідуальність у кожній дитині. Для того, щоб допомогти їй сформувати життєві навички, які змінять її життя на краще, важливо, щоб люди яких залучено до створення навчального плану та шкільної програми, знали про фактори, що роблять кожного з нас унікальними.

Мистецтво викладання видозмінюється в мистецтво навчити дітей того, як потрібно самостійно вчитися. Сьогоднішні учні – це перше покоління, що виростатиме посеред цифрових комунікаційних засобів.

На думку психологів, В.Моляко, Н.Лейтеса [58], [50], без знання основних принципів психології вчителю нелегко адаптуватися до шкільного середовища, доки він не витратить багато часу і зусиль на те, щоб довідатися, як можна оптимально використовувати і розвивати можливості кожної обдарованої дитини і як взагалі можна порозумітися з цими учнями.

Щоб висувати оригінальні ідеї, необхідно не просто бачити те, що бачать інші, а й уміти організувати ту чи іншу інформацію по-новому.Небажання вчитись останнім часом набуло розмаху і характеру епідемії. Ми знаємо, що з-поміж таких небажаючих є й обдаровані учні, яких учитель повинен розпізнати і зробити усе можливе, щоб талант цих школярів розвивався. Людина, яка бачить перед собою чітко визначену мету, можливість реального застосування своїх знань, умінь, здібностей і гідної їх винагороди, не може бути незацікавленою отримати ці знання, розвивати свої здібності. І це не мрії про прекрасне далеке, це реалії сьогодення.

Розвиток інформаційних технологій, бурхливе нагромадження, безперервне оновлення, ускладнення наукової інформації, вторгнення її в усі сфери життя та діяльності людини є визначною особливістю сучасності. Школа і освіта мусить налаштовувати молодь, зокрема обдарованих дітей, на успіх, на навчання впродовж всього життя. Така думка Л.Мацевко, [56], суголосна з нашим поглядом на зазначену проблему.

Особистісно-зорієнтована як інноваційна педагогічна діяльність визначається такими функціями:

відкриття проблемності та значення оточуючої людину реальності,

створення умов вільного вибору сфер залучення дітей до соціально-культурних цінностей,

виявлення зон невизначеності і розвитку життєдіяльності дитини,

культивування різноманітних форм творчої активності дітей,

забезпечення умов, які задовольняють потреби дитини в самоактуалізації та самореалізації її потенційних здібностей, створення умов, що забезпечують смислотворчість дітей і формування в них особистісно значимих ціннісних орієнтацій.

Отже, особистісно-зорієнтована діяльність принципово відрізняється своєю спрямованістю на дитину і результати її розвитку в навчальному процесі, на її особистісне зростання. Вона являє собою органічну, цілісну взаємодію всіх видів педагогічної діяльності: гностичної, конструктивної, проектувальної, організаторської та комунікативної.

Особистісно-зорієнтована діяльність учителя виконує низку важливих функцій педагогічної взаємодії, про які говорить Павлова Л [70,17] :

надає більшої вірогідності, переконливості матеріалу, що викладається ним,

спонукає школярів пережити радість пізнання в досвіді вчителя своїх власних вражень, оцінок, думок, виявляти і розуміти логіку його міркувань, сприяє розвитку рефлексії учнів,

«відсторонює» сприйняття навчальної інформації, допомагає учням по-новому подивитися на події і факти, тим самим допомагаючи дитині в розвитку творчого мислення,

створює специфічне «емоційне поле» довіри, щирості, зацікавленості, потреби виявити себе як значиму особистість [70, 18].

До структури особистісно-зорієнтованої діяльності входить: емпатія, прийняття, конгруентність, креативність, сугестивність, здатність до рефлексії . Скористаємося словником практичного психолога і розкриємо значення цих понять.

Педагогічна емпатія – це відчуття педагогом дитини без оцінки і прийняття її будь-якого переживання незалежно від способів вираження. Емфатичний педагог не присоромлює дитину, не порівнює її з іншими, не забороняє дитині вільно висловлювати свої почуття тому, що він добре розуміє: енергія емоцій може перетворитися на руйнівну для здоров"я дитини силу, яка стане джерелом її невротизації [21, 13].

Одночасно емпатію розглядають як найтонший і найскладніший спосіб пізнання дитини. Емпатія – це постійна чуттєвість до мінливих переживань дітей, уміння прожити своє «тимчасове життя» у житті дитини, делікатне перебування в ньому без оцінювання і осуду, часте звертання до дітей для перевірки своїх вражень і гранична чуйність до їхніх відповідей.

Прийняття - це тверда впевненість у тому, що будь-яка людина незалежно від раси, національності, політичних переконань, звичок, поведінки має право жити на землі і ніхто не має права її знищити.

Психологи помітили ще одну важливу особливість: безумовно приймає людину той, хто сам був у дитинстві безумовно прийнятий. Безумовне прийняття породжує самоприйняття. Це надзвичайно важливо, оскільки саме із цього моменту починається особистісне зростання дитини.

Під конгруентністю розуміється повна відповідність самому собі, гармонія самопрояву.

Для дітей важлива і значима „прозорість педагога”, ясність його задумів і дій, сприйняття його дітьми як „безпечної людини”. Ця якість вчителя в дечому зумовлена його власним дитинством, його вихованням. Хоча воно може бути свідомо розвинене в собі самим педагогом як вираження його справжньої любові до дітей. Саме відкритість учителя в інтелектуальній і поведінковій сфері лежить в основі створення ним „допоміжних стосунків з дітьми” [21].

Креативність – здібність педагога до творчості, що трактується як здатність проникнути у світ дитини, максимально високо оцінити її можливості та здібності [21]. Креативність педагога проявляється, насамперед, у його емпатії та у прийнятті кожної дитини. Творчий педагог завжди прагне розвивати в учневі творчий початок. Але це можливо лише за умов психологічної свободи та безпеки дитини. Це досягається, якщо вчитель відмовляється від постійного оцінювання вчинків дітей, які завжди сприймаються дитиною як погроза з боку дорослого і приводить до захисної реакції.

Сугестивність – здатність педагога впливати на емоційну сферу дитини. Такий вплив виникає, якщо педагог уміє створити сприятливу для настрою і самопочуття дітей емоційну атмосферу, доброзичливий мікроклімат. У цих сприятливих умовах педагог впливає на дітей природністю своєї поведінки, вмінням радіти життю [21].

Отже, з вищезазначеного можна висновувати, що до структури особистісно-зорієнтованої діяльності включають здатність учителя допомогти дітям осмислити, що з ними відбувається, допомогти в розвитку рефлексії та саморкфлексії. Це безпосередньо орієнтована інноваційна діяльність на обдаровану молодь. Такий педагогічний підхід дає можливість переосмислити сутність поняття обдарованості, наближуючись власне до її істинної природи. Головні аспекти втілення особистісно-зорієнтованого навчання в життя суголосні з вимогами до процесі роботи з обдарованими дітьми.


2.3 Стилі педагогічної діяльності у процесі управління навчанням обдарованих дітей


Об'єктом управління педагога, підкреслимо, є не учень, а його пізнавальна діяльність. Ось чому у Р.Семенова [86] логічно звучить словосполучення педагог - менеджер або менеджер навчально - пізнавального процесу. Ось чому викладачеві потрібно мати управлінські знання, знання законів і закономірностей розвитку системи освіти і системи управління освітою.

Пізнавання законів взаємодії елементів цих систем має своєю кінцевою метою використання їх на практиці на будь-якому рівні освітньої системи, зокрема й на рівні навчальної групи.

Окреслимо спочатку основні функції менеджменту в освіті [27,30]:по-перше, це прийняти розумного рішення; по-друге, організація виконання прийнятих рішень, створення належних умов для ефективної роботи освітнього закладу, кожного учасника освітнього процесу, забезпечення мотивів та стимулів їх діяльності; по-третє, контроль виконання рішень.

Сучасний менеджмент в освіті стає наукомісткою сферою діяльності і все більшою мірою вимагає високого професіоналізму і різнобічних знань.

Підвищення ефективності навчального процесу зараз визначається формуванням сучасних управлінських відносин, зростанняv керованості цього процесу. Не можна керувати складними системами (а навчальна група, навчальне середовище, навчальний процес є складними системами) за допомогою простих методів.

Управлінські відносини, управлінські впливи, що виявляються у всіх функціях менеджменту, формують особистість учнів ефективніше, ніж пасивне середовище. Лише організовуючи навчальний процес або приходячи з черговою лекцією на заняття в утворену кимсь навчальну групу (клас), багато викладачів так і не стають керуючими навчальною діяльністю, залишаються елементом «керуючої підсистеми», звикнувши до режиму функціонування «заведеного порядку».

Розвиток теорії управління освітою викликав безліч нетрадиційних трактувань цього явища, а внаслідок і у практичній діяльності їх керування освітнім процесом виникли такі поняття, як педагогічний менеджмент, дидактичний менеджмент, менеджери освіти, навчально-пізнавального, навчально-виховного процесів. Педагогічний і дидактичний менеджмент, що розвиваються в мережах освітнього менеджменту, мають свою специфіку у зв'язку з виконанням особливої функції - створення систем управління педагогічними і дидактичними процесами.

Дослідники цих феноменів дають різні їх визначення:

«Педагогічний менеджмент - це комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований на підвищення його ефективності», - таке визначення дає В.Симонов. Під освітнім процесом він розуміє сукупність трьох складових: навчально-пізнавального, навчально-виховного, самоосвітнього процесів.

Виходячи з такого визначення, він відзначає, що будь-який викладач є менеджером навчально-пізнавального процесу, а керівник навчального закладу - менеджером навчально-виховного процесу в цілому ( як суб'єкти управління цими процесами).

Такий погляд на менеджмент в освіті ми розділяємо, розуміючи всю умовність розподілу навчально-пізнавальної та навчально-виховної діяльності.

На основі теоретичного аналізу психологічних особливостей менеджменту освіти Н.Л.Коломінський запропонував наступне визначення цього поняття [69, 30]: «Менеджмент в освіті - це усвідомлена взаємодія керівника з іншими людьми - підлеглими, партнерами, своїми керівниками, учнями, батьками й інше, спрямована на забезпечення їх активної скоординованої участі в досягненні поставленої мети».

Поки буде існувати цивілізація і людське суспільство, держави будуть вирішувати вічні проблеми навчання і виховання, вести пошук закономірностей управління педагогічним процесом з метою досягнення кращих результатів.

У суспільстві, що розвивається за рахунок нових знань, де все більше працівників займається інтелектуальною працею, освітній менеджмент перестає бути тим, чим він був протягом багатьох років. Переосмислюється сутність знань, ставлення до доброти, специфіка власне роботи і такі фундаментальні поняття, як влада, довіра, кооперація.

Менеджмент - це не фіксація існуючого положення, а створення необхідних умов для ефективної роботи. Не існує неживої експертної системи, що могла б замінити менеджера. Якщо процес прийняття і реалізації рішень не відпрацьований, у керівництва виникає спокуса знайти готові теоретичні рецепти й інструменти, за допомогою яких менеджерам можна діяти в будь-яких ситуаціях. Але замість «інструментального підходу потрібно вчити менеджерів думати в конкретній ситуації».

Менеджер зможе передбачити зміни й керувати ними, бути здатними до постійного відновлення. Він повинен уміти обирати правильну стратегію і чіткий напрямок розвитку, створювати комбінацію можливостей, оскільки успіх рідко залежить від досягнень в одному напрямку. Творчість, уміння синтезувати різноманітні знання й навички, готовність йти на ризик будуть властиві всім менеджерам. Менеджери, які здатні і прагнуть постійно удосконалювати свою майстерність і мистецтво управління, шукати нові грані в теорії й практиці управління, будуть більш затребувані, ніж їх менш добросовісні колеги.

Менеджера можна порівняти з диригентом оркестру. Але в диригента є партитура, написана композитором. Він тільки інтерпретатор. А менеджер одночасно і композитор і диригент. Це потребує від нього максимального ефективного використання, які він має, насамперед людських ресурсів. Друга задача - гармонізувати кожне рішення і ідею згідно з вимогами найближчого і віддаленого майбутнього [69, 32].

У перспективі, зазначає В.Симонов, основна задача освітнього менеджменту полягатиме в інтегруванні невизначеності в систему прогнозування, прийняття рішень та організаційну структуру, що потребує від менеджера високого професіоналізму - здатності до адаптації, інноваційної діяльності.

Щоб об'єднати всі елементи освітньої діяльності і використовувати можливості, що виникають під час інтеграції елементів діяльності, потрібна влада і глибоке розуміння еволюції взаємодії всіх частин системи. А також бажання і вміння запроваджувати інтегральні можливості в життя, час для його втілення. Таким суб'єктом освітньої діяльності на рівні навчальної групи є вчитель і викладач. Він, по суті, єдиний суб'єкт, якому надані повноваження починати або припиняти навчальний процес. Це також залежить від учнів, що згодом стають повноправними суб'єктами навчальної діяльності.

Погляд на ефективність управління навчальним процесом багато в чому залежить від відповіді на питання - чи є учень, що безпосередньо бере участь у навчальному процесі, керованим об'єктом або він є одночасно і кінцевим суб'єктом управління, що приймає самостійні рішення.

Людина в системі управління розглядається в трьох аспектах :

- у межах самоорганізації;

- у межах суборганізації вона є організатором інших систем і підсистем;

- у межах метаорганізації вона сама є предметом, який організовують інші люди.

Саме частина управління, що характеризується впливом суб'єкта управління на людей, багатьма авторами визначається як керівництво, або менеджмент.

Як пише Л.І. Євенко, «менеджмент - це вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент - управління - функція, вид діяльності щодо керівництва людьми в різноманітних організаціях.» [69].

Аналізуючи управління із загально правової точки зору, І.Волков дає таке визначення: «Керівництво - процес правової організації і управління спільною діяльністю членів колективу, який здійснюється керівником як посередником соціального контролю і влади» [14].

Керівник у сфері освіти, якщо він прагне стати високопрофесійним працівником, має досконало вивчити об'єкт управління, тобто структуру освітньої системи і всі процеси, що в ній відбуваються, бездоганно знати цей об'єкт, і насамперед - школу. Проте знати не як учитель, який має справу з окремими освітніми процесами, а як керівник, що бачить їх з позицій системного цілого і спроможній організувати прийняти управлінських рішень зі знанням справи, тобто специфіки школи.

Професійна специфіка менеджменту в освіті полягає:

- у суб'єктивності, особистісності об'єкта впливу, а також його результат;

- у значній залежності результату (особистості дитини) від ступеня гуманізації управлінської концепції менеджера;

- у багаторівневій будові системи управління, яка зумовлює опосередкованість, віддаленість кінцевого результату від безпосередніх продуктів діяльності менеджерів ( управлінських рішень).

Залежно від логічної основи, управлінська діяльність менеджера освіти може бути проаналізована за змістом і метою ( цільові посадові функції), а також за процесом - як процесуальні, динамічні ( оперативні ) функції.

Провідною фігурою менеджменту є менеджер. У школі провідна фігура учитель. Тепер ми вже знаємо філософію менеджменту, його теоретичні та практичні принципи, а тому маємо право зробити висновок, що вчитель не є менеджером у повному розумінні цього поняття. Професійним обов'язком його є навчання дітей, вирішення цілого комплексу світоглядних проблем шкільного рівня. Але в діяльності вчителя великою мірою проявляються і загальні функції менеджера.

Головний напрямок у роботі педагога - це вдосконалення змісту, методів та прийомів навчання, виховання та розвитку дітей. На основі концепції шкільного менеджменту слід реалізувати особливий підхід, у відповідності з яким педагогам повинна надаватися така допомога з боку керівників шкіл, виховання та розвитку. Концепція шкільного менеджменту змінює роль педагогів, вимагаючи від них максимальної уваги до політики, стратегії і тактики школи, її технологічних, процедурно-ритуальних та естетичних цінностей. Це положення вимагає від учителя творчості та гнучкості у формуванні установок і мотивів навчання, розвитку, раціонального використання часу.

Один з найбільш серйозних напрямків менеджменту в діяльності педагога - вдосконалення навчальних програм і процесу навчання, які безпосередньо пов'язані з функціями вчителя. І хоч програми ( стратегія та принципи) знаходяться поза компетенцією вчителя, їх успішна реалізація (тактика) залежить від визначення розумних об'ємів матеріалу до кожного уроку, обмежень, послідовності вивчення, оцінки та уточнення навчальної програми за допомогою тестів та особистого досвіду. Концепція шкільного менеджменту дозволяє вчителям коригувати навчальні програми у відповідності до підбору учнів, запитів учнів та їх батьків, доцільно вибирати раціональні методи та експериментувати з ними.

Наступний напрямок менеджменту в діяльності вчителя - інформація та комунікація. Вчитель - фігура, яка визначає вирішення всіх проблем навчально - виховного процесу в школі. Обов'язкова умова цього - постійна висока інформованість, знання результатів новітніх досліджень психолого-педагогічної науки, присвячених удосконаленню технологій навчання, виховання та розвитку. Складовими компонентами педагогічного менеджменту є люди, технології, стратегії, структури, цілі, завдання, процесії, культура. Цикл менеджменту включає в себе планування, визначення умов, організацію, мотивацію, стимулювання, керівництво. Все це вимагає від учителя постійного вдосконалення професіоналізму, підвищення рівня загальної культури.

Система підвищення кваліфікації вчителя знаходиться, в основному, поза школою, проте педагогічний менеджмент передбачає численні методики, методи та прийоми професійного росту педагогів безпосередньо в школах, в процесі взаємонавчання рівних колег, тому що інші форми піднесення майстерності носять результативний характер, що ставить вчителя в нерівні умови і протидіє гуманному характеру взаємовідносин учителів. Пропонуємо для порівняння основні компоненти змісту діяльності вчителя та менеджера з метою виявити те спільне, що дозволить підсилити елементами менеджменту професійну підготовку вчителя.


Учитель Менеджер
Керівник і організатор життя та діяльності колективу учнів Керівник і організатор діяльності трудового колективу
Мета діяльності

Виховання, навчання, розвиток дітей: підготовка до самостійного життя та праці Задоволення потреб суспільства, людини, отримання прибутку
Основні завдання

1. Розвиток особистості учнів 1. Розкриття творчого потенціалу працівників
2. Виховання учнів 2. Формування трудового колективу
3. Формування системи знань, умінь і навичок учнів 3. Отримання максимального прибутку
Об'єкт діяльності

Учнівський колектив Трудовий колектив
Основні функції

1. Конструктивна

2. Організаторська

3. Комунікативна

4. Виховна

5. Інформаційна

6. Дидактична

7.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: