Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Формування художньо-конструктивного мислення у молодших школярів

Формування художньо-конструктивного мислення у молодших школярів

- знаками, щоб була берегинею.

У жіночих сорочках вишивали коміри, пазухи, подоли, рукави, у чоловічих - коміри, манжети, маніжки. Крій сорочок, еволюція народного моделювання впливали на принципи розміщення вишивки на окремих частинах сорочок (рубцях при шиї, стоячих комірах) стрічкове розташування вишивки за всією довжиною, а на відкладних комірах часто вишиті тільки передні краї і переважає центрична, розетково-галузева композиція. На передній пілці сорочок вишивали пазухи:

1) вертикальні суцільні смуги, вишиті обабіч і близько розрізу пазухи;

2) дві паралельні вертикальні стрічки, вишиті на відстані 2-3 см від зарубленого розрізу пазухи;

3) суцільна вертикальна смуга, виконана на правій половині пазухи.

Наприкінці ХІХ ст. внизу розрізу пазухи почали нашивати прямокутні клинці, де вишивка розташовувалася у горизонтальному напрямку, обрамовуючи вертикальні смуги, виконані уздовж розрізу пазухи. Дуже рідко у жіночих сорочках на передній пілці в нагрудній частині вишивали крім пазухи дві горизонтальні смуги - від розрізу аж до рукавів. Такі сорочки зустрічаються на Західному Поліссі. Для Закарпаття, Бойківщини характерна вишивка на дрібному рясуванні при обшивці коміра у нагрудній частині – брижі. На сорочках Західного Поділля, Буковини вишивали погрудки – дві вертикальні стрічки, розміщені на відстані до 7 см від розрізу пазухи до низу станка. Такі стрічки робили і на плечах сорочки.

Вишиті рукави за характером розташування візерунків поділяються на такі основні групи:

1) вишита верхня частина - уставки (полики) і манжет;

2) вишиті тільки уставки;

3) вишивка розміщена на всій площині.

Вершин художньої досконалості народні майстрині досягли у вишиванні уставок. Це домінуючий акцент не тільки вишивки рукавів, а й усієї сорочки. Логічно продумане розташування прямокутної площини уставки, висотою переважно до 15 см, шириною до 35 см на самій видній верхній частині рукавів.

Уставки барвистими стрічками горизонтально пересікають вертикальну площину рукавів нижче підопліч, виразно виділяючись в конструкції сорочок, легко проглядаються в круговому аспекті.

Вишивка манжетів - "чохлів", "дудів", "зап'ястя" залежить від їхньої форми. Однорядними стрічками розміщені орнаментальні мотиви на вузьких обшивках. На манжетах вишивались і кількарядові смуги, часто з переходом у дрібні складочки рукавів. Зустрічаються манжети, вишиті тільки на краях. Урізноманітнює вишивку манжетів їх обметування, обкидання, петлювання. Цікава вишивка на брижах - зібраних горизонтальною стрічкою на відстані 8-10 см від обметаного краю.

На подолах додільних сорочок виконували горизонтальні смуги з мережаними рубцями. Зустрічаються сорочки з бочками - в них низом при розрізах є вертикальні смуги, висотою до 12 см. Вишивка подолів сорочок несе вагоме художнє навантаження, вона обрамовує, композиційно завершує систему вишивки сорочки.

Нагрудний одяг – прямоспинний, приталений, короткий, з рукавами і без рукавів – мережили вертикальними смугами на полах, при нагрудному розрізі на проймах і горизонтальними - знизу полів, спинки і рукавів.

Вишивка поясного одягу (запасок, спідниць) виділяється стрічковим характером розташування мотивів у кожній частині. У різних варіантах ритмічного повторення виконані мотиви розеток, зубців, квітів, гілочок, деревець тощо.

Кожухи вишивали широкими горизонтальними смугами знизу на рукавах, у долішній частині та вертикальними на правій пілці. Переважає вишивка концентричних або вазонково-галузкових композицій в куті правої пілки – піднаріжників. У кожухах з відрізною спинкою мережили?? Смуги на спині (над лінією талії), біля розрізів кишень та на рукавах.

Вишивка верхнього плечового одягу (свит, сердаків тощо) характеризується складними орнаментальними композиціями на спині, при поясі, полах, рукавах, відлогах тощо.

Кожному видові одягу, окремим його компонентам відповідає визначена техніка виконання, матеріал, комплекси орнаментальних мотивів. Вишивка складніша й багатша на центральних площинах рукавів сорочок, полах кабатів, безрукавок, кожухів, свит, у рогах хустин, краях переміток, внизу запасок. Відрізняється вишивка жіночого, чоловічого, дитячого одягу, а також весільного, для щоденної праці, на свято і на смерть.

Дотримання цього принципу обов'язкове в праці вишивальниць, які чітко виділяли специфіку художніх прийомів, різних технік, залежно від її застосування на різних частинах одягу.

Для оздоблення одягу використовували різні орнаменти, але переважав геометричний, рослинний, рослинно – геометризований, зооморфний, геральдичний та інші, які виконували і роль оберега. Саме тому були чітко визначені місця їхнього розміщення: плече, середня частина руки, зап‘ясток, біля шиї, спина, груди, поділ сорочки тощо. Вишивка в цих місцях немов би захищала людину від злої сили. В орнаменти закладалися символи вічного руху, дерева життя, відродження, зораного і засіяного поля, родючості, тобто все те, що було тісно пов‘язане з життям народу. Старовинні техніки вишивки: низь, занизування, штапівка, гладь, хрестик, мережки, та багато інших.

Невід‘ємною частиною народного костюма були головні убори, взуття, кольорові пояси, прикраси : дукачі, коралі, силянки, ґердани тощо.

У сучасному одязі використовують чимало елементів народного одягу: зборки, складки, рельєфи, крій рукава, оформлення вирізу горловини тощо. Застосування елементів народного одягу у створенні сучасного залежить від його призначення. Наприклад, у моделюванні ділового одягу використання елементів народного костюму обмежене. У ньому зустрічаємо лише окремі елементи крою, загальний характер форми та строкаті, картаті, набивні тканини з фольклорним рисунком.

В оформленні домашнього одягу мотиви народного костюма використовують сміливіше: крій сорочок, широкі, вшиті в поглиблену пройму рукава, зав‘язки, якими оформляють горловину, низ рукава, прийоми, розміщення декору, характерні поєднання кольорів – червоного і чорного, білого і червоного, зеленого і чорного тощо.

Використання народних мотивів у моделюванні одягу для відпочинку найбільш рухливе. Так для літніх суконь у фольклорному стилі пропонуються м‘які, легкі, розріджені тканини, на зразок марлі, та виготовленні з них сукні з складками, зборками, буфами. Вишукане оздоблення відновлює в пам‘яті образи, знайомі нам сьогодні лише з стародавніх картин. Іноді ефект досягається за рахунок використання тканин – компонентів з різноманітними ткацькими візерунками, що імітують ручне народне ткацтво. Святковість одягу досягається різними засобами : пластичністю та об‘ємністю форми, використанням контрастних тканин, різних видів оздоблення. У народному одязі запозичують крій, лінії пройми, форму уставок, рукавів тощо.

У моделюванні сучасного одягу широко використовують народний крій рукавів: «кімоно», вшивний рукав, розширений по всій довжині, зі зборками по окату і низу, «ліхтарик», рукав вшитий у квадратну пройму, реглан та інші. Вільний крій і мішкуватість рукавів під проймою, запозичені з народного одягу, роблять сучасні вироби зручними, а плавні лінії плечей, які переходять у верхній зріз рукава, підкреслюють жіночність і природну красу.

У святковому вбранні народний характер підкреслюється декором на рукавах, внизу спідниці, не лише вишивкою, але й орнаментом з тасьми, який утворює різноманітні рисунки і незвичні кольорові поєднання. Одяг фольклорного стилю вдало доповнюють коміри, кишені, манжети, пояси, хустки, оздоблені вишивкою, плетені з лози кошики, прикраси з бісеру, дерева, кераміки, металу тощо.

Сьогодні популярністю користується і запозичена у народного костюма багатопредметність одягу. Наприклад, сучасний повсякденний комплект складається з подвійної спідниці, з об‘ємної блузки та жилета, який може бути приталеним, на зразок керсетки або вільним, коротким чи подовженим, з застібкою і без неї. Такі жилети носять щодня з спідницями, штанами, блузками, светрами, або доповнюють ними святкову сукню.

Залишаються модними спідниці з вибитим рисунком тканини: з оборками, призібрані по лінії талії, з м‘якими не запрасованими складками по колу, прямі спідниці на запах, що нагадують обгортку, спідниці широкі з горизонтально застроченими дрібними складками або защипами, якими оздоблювалися народні сорочки. Народне мистецтво надихає сучасних модельєрів на пошук нових пропорцій, композиційних вирішень. Так, до комплекту сучасного одягу за народними мотивами все частіше входять штани, спідниця – штани.

Сучасний одяг, у якому використані народні мотиви, має відповідати таким вимогам: предмети одягу повинні передавати характер народного крою, видів оздоблення тощо; одяг має відповідати вимогам, які висуваються до нього; одяг за народними мотивами повинен інтерпретувати та пропагувати народні традиції, відображати самостійне бачення народного стилю.

Для виховання у молодших школярів засобами національного одягу вчені-педагоги рекомендують проводити спеціальні уроки різного типу, серед яких [27, 109-110]:

1. Уроки ознайомлення з творами народного мистецтва. Метою цих уроків є ознайомлення з різновидом українського народного мистецтва – національним одягом що спрямоване, передусім, на задоволення пізнавальних інтересів та формування у молодших школярів уявлень про місце та значення даного виду мистецтва у житті людини і суспільства, його вплив на розвиток культури особистості. Акцент слід робити на особливостях діяльності народних майстрів, які створюють одяг.

2. Уроки сприйняття та оцінки національного одягу. Основною метою цих уроків є формування в учнів навичок оцінки національного одягу як творів мистецтва, цілісного емоційного відгуку про нього; усвідомлення єдності змісту та форми твору, орієнтація на естетичну цінність даного різновиду українського народного мистецтва.

3. Уроки оволодіння навичками та уміннями виготовлення традиційних елементів і видів прикрашання національного одягу. Мета даних уроків полягає у навчанні молодших школярів основним традиційним прийомам виготовлення одягу та традиційним способам його оздоблення. Роботи учнів здебільшого мають характер навчальних вправ.

4. Уроки вивчення творчості окремих майстрів національного одягу. Основною метою цих уроків є ознайомлення молодших школярів з творчістю відомих народних майстрів, які виготовляли одяг; безпосереднє спілкування (по можливості) з майстрами національного одягу в осередках народних промислів; навчання традиційним прийомам виготовлення національного одягу конкретними майстрами.

5. Уроки створення самостійних художніх робіт. Головна мета цих уроків – актуалізація набутих знань, умінь і навичок в процесі включення молодших школярів у різні види художньо-декоративної діяльності у галузі національного одягу та створення самостійних художніх робіт.

6. Інтегровані уроки. Метою таких уроків є створення передумов для всебічного вивчення учнями початкових класів національного одягу у контексті зв’язку цього різновиду народного мистецтва з іншими видами мистецтва (театр, музика, кіно), що позитивно впливає на розвиток сприймання, мислення і збагачення почуттів, стимулювання творчої активності молодших школярів.

У ході таких уроків молодші школярі мають можливість ознайомитися з національним одягом, взяти участь у бесіді-обговоренні, спрямованої на здійснення аналізу, оцінку та вираження у довільній формі власного ставлення до художньо-естетичної цінності одягу і прикрас.


2.3 Організація, зміст та результативність дослідження


З метою перевірки наведених теоретичних положень ми провели дослідження особливостей розвитку художньо-конструктивного мислення молодших школярів засобами галицького побутового костюма.

Практичному проведенню дослідження передував теоретичний етап (2007/08 н. р.), у процесі якого була визначена сфера дослідження, наукова проблема, вивчалась педагогічна і навчально-методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів з проблем розвитку художньо-конструктивного мислення, формулювалася гіпотеза і завдання дослідження.

Практичний етап (2008/09 н. р.) був пов’язаний із розробкою шляхів реалізації гіпотези і розв’язанням завдань дослідження, проведенням формуючого експерименту у 3 класі з метою перевірки гіпотези, продовженням та узагальненням вивчення стану досліджуваної проблеми в науковій літературі та педагогічній практиці. На кінцевому етапі проводився аналіз та узагальнення експериментальних даних, оформлялася дипломна робота та з’ясовувалися подальші перспективи формування розвитку художньо-конструктивного мислення молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва.

Експериментальне дослідження проводилось у три етапи.

На констатуючому етапі проводилось опитування учнів, визначення рівнів сформованості художньо-конструктивного мислення молодших школярів та їх порівняння в контрольному та експериментальному класах, формулювалися завдання для реалізації поставленої мети.

Під час формуючого етапу експерименту визначались способи керівництва образотворчою діяльністю учнів, проводилось експериментальне дослідження на базі ЗОШ №6 І-ІІІ ступенів м. Тернополя.

На підсумковому етапі узагальнювалися результати експериментального дослідження, проводилося опитування учнів, здійснювався кількісний та якісний аналіз результатів дослідження, формулювалися висновки.

Формуючим експериментом було охоплено 22 учні 3-го класу. Одержані результати порівнювалися із аналогічними показниками 26 учнів контрольного класу, які працювали за традиційною методикою.

Враховуючи особливу сензитивність дітей молодшого шкільного віку, їхню підвищену почуттєво-емоційну сприйнятливість, можна зробити висновок, що цей віковий період є найбільш сприятливим для залучення дітей до вивчення національної спадщини – творів українського народного мистецтва, які акумулюють культурні здобутки народу, синтезують універсальну можливість розвитку естетичного сприйняття, стимулюють оцінну та творчу діяльність.

Одним із ефективних засобів формування творчої активності особистості учнів молодшого шкільного віку є різновид українського народного мистецтва – національний одяг. Він є відтворенням у тій чи іншій спрощеній, узагальненій та систематизованій формі предметів і явищ життя й діяльності суспільства [25, 9].

На підставі аналізу наукових джерел вчені розробили критерії та показники, які забезпечили можливість виявлення рівнів сформованості художньо-конструктивного мислення учнів молодшого шкільного віку на основі обізнаності дітей з українським національним одягом: перцептивно-емоційний, пізнавально-інформаційний, оцінний і діяльнісно-творчий.

Перцептивно-емоційний критерій дає змогу з’ясувати ступінь сформованості активного сприйняття творів мистецтва [37, 97].

Основні показники зазначеного критерію: наявність потреби спілкування з українським народним мистецтвом (зокрема, національним одягом); зосередженість та захопленість у процесі сприйняття художнього твору; безпосередність емоційних реакцій; активність у процесі обговорення вражень від сприйнятих художніх творів; підвищений інтерес до занять з вивчення та самостійного виготовлення та прикрашання елементів українського одягу.

Пізнавально-інформаційний критерій творчої активності відображає ступінь розвиненості пізнавальних здібностей дитини, рівень наявності набутих знань у галузі народного мистецтва. Він складається з певного обсягу інформації про призначення національного одягу; про промисли з виготовлення елементів і прикрас до національного одягу та їх регіональні особливості; про українських майстрів, котрі виготовляють народний одяг; про матеріали для виготовлення національного одягу в Україні; про традиційні техніки та прийоми роботи з різними художніми матеріалами; про види національного одягу; розуміння змісту художніх термінів і понять.

Оцінний критерій художньо-конструктивного мислення допомагає визначити рівень здатності дитини до естетичної оцінки духовних цінностей, окремих мистецьких творів і рівень розвиненості естетичних почуттів, уяви, асоціативної пам'яті, а також навичок до співставлення, порівняння та аналізу сприйнятого [29, 56].

Основні показники даного критерію: володіння розумовими операціями аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення; здатність вербалізувати власні почуття та особисте ставлення до творів мистецтва; самостійність оцінних суджень.

Діяльнісно-творчий критерій творчої активності віддзеркалює міру прагнення молодших школярів до художньо-творчої діяльності, що передбачає розвиток практичних умінь і навичок та особливо здатності до самостійної декоративної і образотворчої діяльності.

Показники даного критерію: бажання виразити себе у різних видах творчої діяльності у галузі національного одягу; прояв самостійності задуму та оригінальність вирішення завдань творчого характеру; широта асоціацій у художньому втіленні творчого задуму.

Відповідно до кожного із зазначених критеріїв творчої активності молодших школярів було визначено рівні її сформованості (високий, середній, низький) [27, 106-107].

Низький рівень творчої активності характеризується тим, що у молодших школярів відсутня потреба в усвідомленому ознайомленні з національним одягом та захопленість даним видом мистецтва, не проявляється інтерес до виготовлення та прикрашання одягу за зразком народного, спостерігаються утруднення у вираженні власного ставлення, настрою та думок, які виникли у ході ознайомлення з національним одягом. Типовим для учнів даного рівня є часткове, епізодичне, безсистемне засвоєння певної суми знань.

Учні спроможні лише до вираження однозначної емоційної оцінки стосовно національного одягу. Вони практично не звертають увагу на його естетичні якості, вагаються у поясненні власних суджень та оцінок. Молодші школярі, які відносяться до цього рівня, малоініціативні, у них відсутні творчі прояви, вони уникають виконання завдань творчого характеру, прагнуть до копіювання, потребують значної допомоги вчителя.

Середній рівень творчої активності мають молодші школярі, у яких виявляється неусвідомленість інтересів щодо національного одягу, майже немає потреби у її вивченні й виготовленні, наявна слабка здатність до обґрунтування настрою, думок, почуттів, що виникли у ході ознайомлення з різними видами національного одягу [23, 116].

Учні, які відносяться до цього рівня, володіють неповним обсягом знань про національний одяг, основні способи його створення; відчувають певні труднощі при спробі порівнювати, узагальнювати та встановлювати зв'язки між елементами одягу, шукати аналогії; їм важко самостійно актуалізувати набуті знання навіть у знайомих ситуаціях. Разом з тим, у дітей даного рівня спостерігається здатність до оцінки деяких вартостей української народної іграшки (саме як твору мистецтва), прагнення до вираження власного ставлення до неї з відповідним обґрунтуванням.

Високий рівень творчої активності характеризує наявну у школярів початкових класів потребу в ознайомленні з українським народним мистецтвом (національним одягом); відчутну зосередженість та захопленість процесом сприйняття художнього явища. Водночас спостерігається безпосередність переживань, активність у процесі обговорення вражень, отриманих від сприйняття художніх явищ, підвищений інтерес до занять з вивчення та самостійного виготовлення елементів національного одягу.

Для дітей, які відносяться до високого рівня, характерним є: досить глибока поінформованість про національний одяг, самостійність у ході засвоєння знань та їх застосування; спроможність робити висновки, аналізувати, порівнювати одержану інформацію; оперувати відповідною термінологією. Учні з високим рівнем творчої активності демонструють вільне володіння розумовими операціями (синтезом, аналізом, порівняннями, узагальненнями). Вони здатні самостійно оцінити естетичні якості твору мистецтва, висловити почуття, викликані тією чи іншою прикрасою, деталлю одягу і пояснити, за допомогою яких саме засобів це вдалося майстру.

Для школярів даного рівня характерне самовираження у різних видах художньо-творчої діяльності (відносно національного одягу), яскравість уяви та художнього бачення, розвиненість образного мислення, самостійність та оригінальність естетичного вирішення задуму, метафоричність та образність, емоційність та виразність творчих робіт.

Методи і прийоми роботи, застосовувані у процесі формування творчої активності молодших школярів, узгоджуються з імпровізаційним стилем роботи народних майстрів та особливостями образотворчості й емоційним характером дитячої творчості [15, 37].

Цілісний процес формування досліджуваного феномена складається з трьох органічно пов'язаних між собою етапів (підготовчого, практично-діяльнісного та творчого) [31, 44].

Мета першого (підготовчого) етапу полягає у створенні умов опосередкованого впливу на формування творчої активності. Він передбачає ознайомлення учнів початкових класів з надбаннями українського народного мистецтва; формування знань дітей про витоки іграшки, вірування та звичаї українського народу, пов’язані з народною іграшкою; стимулювання бажання займатися художньою творчістю з наслідуванням традицій народних майстрів України.

Основними формами роботи на даному етапі дослідження є інтегровані уроки: “В гостях у майстрів” (урок-казка) та уроки-мандрівки "Звідки одяг до нас прийшов" ("Фольклорні витоки народного одягу", "Значення одягу у житті давніх людей", "Символічний зміст традиційних прикрас для одягу") [33].

Для вирішення поставлених завдань використовуються різноманітні методи та прийоми: художні розповіді про прадавні витоки національного одягу та прикрас на ньому, про вірування та звичаї нашого народу, що пов’язані з національним одягом, про символічний зміст прикрас, описи; демонстрування унаочнення (зображення виробів-оригіналів, фотографії, слайди, ксерокопії, ілюстрації у художніх альбомах з декоративно-ужиткового мистецтва); проведення дидактичних ігор "Запитай – дізнаєшся", "Закінчи розповідь про кептарик", "Загадай – відгадаємо"; моделювання ігрових ситуацій за допомогою казкових персонажів; організація спостереження за роботою “казкових майстрів” та виготовлення виробів під керівництвом майстрів, практичної образотворчої діяльності (тематичне малювання, створення ілюстрацій до легенд, розповідей, замальовки національного одягу, втілення творчого задуму в об’ємі).

Метою другого (практично-діяльнісного) етапу є створення умов цілеспрямованого формування творчої активності молодших школярів. Він має націлювати на формування уявлень про етнічні й регіональні особливості національного одягу; стимулювати зацікавленість дітей мистецтвом створення та прикрашання національного одягу, спонукати до вивчення традиційних прийомів виготовлення національного одягу [53, 17].

Реалізація зазначених завдань здійснюється шляхом проведення циклу різних типів уроків за темою "Галицький одяг та його особливості" ("Декоративне оздоблення давнього одягу", "Художні традиції та творчі знахідки народних майстрів України" (уроки ознайомлення з творами народного мистецтва); "Як одягалися наші бабусі і дідусі", (уроки сприйняття та оцінки національного одягу); "Створюємо орнамент для спіднички", "Як прикрасити кептарик", "Прикрашаємо блузку" (уроки оволодіння навичками та уміннями виготовлення національного одягу); "Майстри української народної вишивки" (уроки вивчення творчості окремих майстрів національного одягу)).

Другий етап передбачає взаємозв’язок методів і прийомів репродуктивного і пошукового характеру: художні розповіді про життя народних майстрів та їхні творчі здобутки; цілеспрямоване сприйняття національного одягу, фотокарток, ілюстрацій, виробів народних майстрів безпосередньо в осередках народних промислів; спілкування з майстрами, відвідування творчих майстерень майстрів; вивчення творчості окремих майстрів національного одягу; навчання традиційним прийомам виготовлення національного одягу; створення таблиць про основні елементи одягу; показ вдалих робіт, оригінальних прийомів виконання завдання на будь-якому етапі, порівняння одягу різних регіонів України.

На третьому (творчому) етапі створюються умови для безпосереднього прояву творчої активності молодших школярів у різних видах діяльності з вивчення мистецтва національного одягу. Він передбачає концентрацію уваги молодших школярів на різних способах творчої діяльності, спонукання до вибору варіантів рішень у ході виконання творчої роботи, забезпечення максимальної самостійності учнів у втіленні художнього задуму [35, 177].

Третій етап складається з циклу уроків створення самостійних художніх робіт "Продовжуємо традиції народних майстрів" ("Як Святий Миколай дітям подарунки роздавав", "Зустрічаймо Новий рік", “Десь весна красується", "Ми весну закликаємо", "Влітку у бабусі", "Казка про солом’яний капелюх") та проведення “Фестивалю мистецтв” і “Свята українського народного одягу”.

На даному етапі використовуються такі методи і прийоми: самостійне виготовлення виробів за мотивами національного одягу (подарунків, сувенірів, одягу для ляльки); складання казок, розповідей про персонажі, одягнуті в національний одяг; ілюстрування власних літературних творів; інсценізація з використанням самостійно створених елементів одягу; написання текстів і сценаріїв для проведення екскурсій у шкільному музеї та на періодичних виставках творчих робіт; самостійна образотворчість; навчання традиційним прийомам виготовлення національного одягу учнів перших класів; проведення виставок дитячих робіт [33, 39-40].

Дослідження науковців дають можливість визначити сукупність педагогічних умов, що забезпечують ефективність процесу формування творчої активності молодших школярів на уроках та у позакласній роботі з образотворчого мистецтва та художньої праці:

1) підбір елементів та прикрас національного одягу, доступних для сприйняття та відтворення молодшими школярами;

2) використання у навчально-виховному процесі необхідного та достатнього обсягу систематизованої інформації щодо національного одягу (історичний, теоретичний, практичний аспекти);

3) оволодіння учнями традиційними прийомами створення та оздоблення національного одягу;

4) організація процесу самостійного виготовлення молодшими школярами елементів одягу за традиціями українських народних;

5) доступність та педагогічна доцільність пропонованих завдань;

6) створення на уроках та у позакласній роботі позитивно-емоційної творчої атмосфери зацікавленості та захопленості.

Покажемо особливості реалізації методики розвитку художньо-конструктивного мислення молодших школярів засобами галицького побутового костюма на спеціалізованих уроках образотворчого мистецтва у 3 класі (див. додатки Б-В).

Вирішальним для учнів початкових класів в плані формування художньо-конструктивного мислення молодших школярів засобами галицького побутового костюма були зміст і якість проведення уроків образотворчого мистецтва.

В результаті впровадження в систему занять з образотворчого мистецтва навчальних матеріалів, пов’язаних галицьким побутовим одягом, рівень розвитку художньо-конструктивного мислення учнів експериментального класу постійно зростав. Результати представлені на рисунку.

Формування художньо-конструктивного мислення у молодших школярів

Рис. 1. Розподіл учнів експериментального і контрольного класів за рівнями сформованості художньо-конструктивного мислення


Як видно із діаграми, краще сформоване художньо-конструктивне мислення в учнів експериментального класу, ніж контрольного. Високий рівень розвитку художньо-конструктивного мислення в експериментальному класі демонструють 23% учнів, що на 14% більше, ніж у контрольному. Кількість учнів, в яких спостерігається достатній рівень розвитку художньо-конструктивного мислення, в експериментальному класі становить 59%, а у контрольному – 45%. У контрольному класі в 39% учнів спостерігається середній рівень розвитку художньо-конструктивного мислення і у 5% – початковий. В експериментальному відповідно виявлено середній рівень розвитку художньо-конструктивного мислення у 18% учнів, а початковий не виявлено в жодного школяра.

Таким чином, включення дітей у різні види творчої діяльності та організація оптимальних педагогічних умов опанування молодшими школярами виготовлення елементів та прикрашання національного одягу як естетичного об'єкта сприяє формуванню художньо-конструктивного мислення молодших школярів.


ВИСНОВКИ


Отже, розвиток мислення у різних видах конструктивної й образотворчої діяльності є важливою психолого-педагогічною і методичною проблемою. Тому існує необхідність розвитку конструктивного мислення дітей в умовах образотворчої діяльності, що вимагає в основу всіх практичних завдань з малюнка покласти розвиток конструктивного мислення у молодших школярів. Конструктивне мислення пов'язане з активністю пізнавальних процесів, високою чутливістю сенсорики та минулим досвідом, проте не зводиться до наявних знань і умінь. Розвиток конструктиву вимагає дотримання таких умов, як предметно-інформаційна насиченість, наявність взірців творчої діяльності. Рівень конструктиву дітей молодшого шкільного віку залежить від навичок, набутих у продуктивних видах діяльності.

Для формування конструктивного мислення у дітей молодшого шкільного потрібні практичні образотворчі дії, що комплексно утворюють образотворчу діяльність. Роль образотворчої дії у відтворенні певного образу і конструюванні нового образу є провідною протягом усього дитинства. Змістовні особливості розвитку конструктивного мислення молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва пов’язані із розвитком специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, розвитком сенсорних здібностей дітей.

Мальовничість і краса народного одягу, його високі художні якості захоплюють митців-професіоналів. Окремі мотиви прикрас, форми крою та композиції народного одягу дають багато цінного матеріалу художникам різних ділянок декоративно-прикладного мистецтва — килимарства, художнього текстилю, вишивання. Пильно вивчають народний одяг в його різновидних елементах художники-модельєри. У пошуках нового силуету та художнього оформлення вони звертаються до народного одягу як надійного джерела для своїх композицій.

Завдання образотворчого мистецтва в початкових класах такі: формування в дітей творчого, художньо-естетичного ставлення до дійсності, здатності до художнього пізнання світу та його образної оцінки; розвиток нестереотипного асоціативно-творчого мислення; усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його емоційно-естетичної оцінки; формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оволодіння виражальними можливостями художніх матеріалів та технік; розвиток сенсорних здібностей дітей, що сприятиме поліпшенню якісного боку художньо-творчої діяльності. Всі ці вимоги використовуються і під час вивчення на уроках образотворчого мистецтва елементів регіонального одягу.

Національний одяг як компонент декоративно-прикладного мистецтва включає в себе численні види художньої практики, які можуть стати предметом вивчення на уроках образотворчого мистецтва. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, вибійка тощо. Сучасний одяг, у якому використані народні мотиви, має відповідати таким вимогам: предмети одягу повинні передавати характер народного крою, видів оздоблення тощо; одяг має відповідати вимогам, які висуваються до нього; одяг за народними мотивами повинен інтерпретувати та пропагувати народні традиції, відображати самостійне бачення народного стилю.

З метою розвитку художньо-конструктивного мислення молодших школярів засобами національного одягу доцільно проводити спеціальні уроки різного типу, серед яких уроки ознайомлення з творами народного мистецтва; уроки сприйняття та оцінки національного одягу; уроки оволодіння навичками та уміннями виготовлення традиційних елементів і видів прикрашання національного одягу; уроки вивчення творчості окремих майстрів національного одягу; уроки створення самостійних художніх робіт; інтегровані уроки. Метою таких уроків є створення передумов для всебічного вивчення учнями початкових класів національного одягу у контексті зв’язку цього різновиду народного мистецтва з іншими видами мистецтва.

У процесі проведення дослідження підтвердилася гіпотеза, що ефективним засобом формування конструктивного мислення у молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва є ознайомлення їх із особливостями виконання форми зображуваних предметів. Тому образотворче мистецтво має великі можливості у стимулюванні і розвитку конструктивного мислення та творчих здібностей молодших школярів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Авермянова Н. Образотворче мистецтво: стан і проблеми вивчення // Рідна шк. – 2001. – №1. – С. 52-53.

Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. – М.: Педагогика, 1984. – 254 с.

Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація // Матеріали до етнології і антропології. – Т. XXI—XXII, ч. І. – Львів, 1929. – С. 43-109.

Білецький Л. Український портретний живопис XVIІ—XVIII ст. – К.: Мистецтво, 1969. – 122 с.

Богоявленская Д.Б. Интелектуальная активность как проблема творчества. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1983. – 144 с.

Бойко В.М. Українські народні традиції в сучасному одязі. – К.: Живопис і культура, 1970. – 198 с.

Бромлей Ю. В. Этнография на современном этапе // Коммунист. – 1974. - №17. – С. 62-73.

Бромлей Ю.В. Этнос и этнография. – М., 1973. – 364 с.

Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.: Мистецтво, 1981. – 178 с.

Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. – Л.: Наука, 1977. – 116 с.

Виноградова Г. Малювання з натури. – К.: Рад. школа, 1976. – 118 с.

Вікова та педагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Волинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1-2 класи. - К.: Рад. шк., 1991. - 128 с.

Вовк Л.В. Студія з української етнографії та антропології – К.: Мистецтво, 1995 – 336 с.

Вовк Ф. Одежа // Украинский народ в его прошлом и настоящем. – К.: Промінь, 1996. – С. 67-101.

Волкова Е.В. Произведения искусств в мире художественной культуры. – М.: Искусство, 1988. – 240с.

Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис.-К.: Оберіг, 1993. – 589с.

Восточнославянский этнографический сборник. Очерки народной материальной культуры русских, украинцев и белорусов в XIX — начале XX в. – М., 1956. – С. 543-757.

Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1986. – 573с.

Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища школа, 1995. – 237с.

Гальперин П.Я., Котик К.Р. К психологии творческого мышления // Вопр. психологии. – 1982. – №5. – С. 80-84.

Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчи-теля. – К.: Рад. школа, 1975. – 224 с.

Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3 классах. – К.: Педагогіка, 1978. – 186 с.

Глушанская В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисование с методикой преподавания. - М.: Просвещение, 1971. - 127 с.

Головацкий Я.Ф. О народной одежде и убранстве русинов или русских в Галичине и северо-восточной Венгрии. – СПб., 1877. – 168 с.

Горбачева Н. Н. К вопросу о происхождении одежды // Советская этнография. – 1950. - №3. – С. 9-27.

Горленко В. Ф. Нариси з історії української етнографії та російсько-українських етнографічних зв'язків. - К., 1964. - С. 226—232.

Горленко В. Ф. Перша етнографічна програма на Україні // Народна творчість та етнографія. – 1957. - №4. – С. 89—108.

Грединарова Е.М. Развитие творческого мышления как условие успешного обучения // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. – №1. – С. 13-14.

Гуслистий К.Г., Горленко В. Ф. Початки етнографічного вивчення українського народу // Народна творчість та етнографія. – 1960. - №3. – С. 54—63.

Демченко І. Творчий розвиток молодших школярів засобами образотворчого мистецтва // Рідна школа. – 2002. – №6. – С. 62-64.

Дулебо Г. Одяг галицьких селян (кінець XIX — початок XX ст.) // Народна творчість та етнографія. – 1971. - №2. - С. 87—89.

Зак А.З. Типология динамики мыслительного процесса // Вопр. психологии. – 1986.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: