Особливості розвитку вольової сфери у молодшому шкільному віці
Таким чином батьки закривають своїй дитині шлях до виховання стриманості і терплячості, роблять її примхливою, самолюбною і егоїстичною.
Батькам рекомендується обмежувати дітей в площі надмірних розкошей і вигод. Не можна створювати навколо підростаючої людини штучний “тепличний” клімат, де відсутні будь-які перешкоди і труднощі тому, що виросте безхарактерна, слабка духом особа. Безумовно, не потрібно морити дітей голодом і змушувати їх до якогось надзвичайного способу загартування, але слід пам’ятати: надмірність і вседозволеність до добра не приведе.
Не можна забувати також про те, що діти набагато вразливіші за дорослих і низька самооцінка негативно впливає на формування особистості – невротичний розвиток за психастенічним (астенія – безсилля, слабкість) типом починається з переживання низької самооцінки ще з дитинства, яке викликане ставленням дорослих (І.Бех). В особливий спосіб дитячу психіку травмує порівняння її з кимсь іншим, кого ставлять за приклад, як зразок.
Крім низької самооцінки, це створює основу для розвитку заздрості, егоцентризму і тривожної настороги щодо оцінок взагалі, а надто на свою адресу. Для будь-якої дитини усвідомлення того, що вона гірша за когось дуже шкідливо.
В будь-якому випадку умовою успішного формування цінних якостей особистості дитини є позитивний психологічний клімат у сім’ї, а отже взаємоповага, взаєморозуміння і любов між її членами.
Воля і характер дитини потребують постійного зміцнення. Безперечно, праця відіграє в цьому важливу роль. Залучаючи дітей до трудової діяльності, слід пам’ятати, що вона повинна бути посильною для них. Приступаючи до трудової діяльності, треба дотримуватись регулярності і систематичності у заняттях нею. Спочатку ці заняття можуть здаватись нудними і неприємними, але надалі, в процесі оволодіння різними навичками вони стають менш обтяжливими, опісля, можливо перетворяться в звичку і потребу, яку потрібно задовольнити.
Взагалі праця повинна бути спрямована на формування корисних звичок, стереотипів поведінки. Звички можуть бути позитивними і негативними. Негативними вони стають в тому випадку, коли дитина стає залежною від них і не може вийти за їх межі. Тоді поведінка дитини обмежується невеликою кількістю звичок. Не можна також забувати про обов’язковість співпраці батьків із вчителями, які повинні ставити єдині вимоги до праці дитини, не суперечити одні одним і в поєднанні з особистим прикладом запевнити її у важливості трудової діяльності.
Навчальна діяльність вносить істотні зміни в розвиток волі дітей. У зв’язку з обов’язковістю основної діяльності – навчання – дитині ставлять великі як загальні, так і конкретні вимоги. Необхідність підкорятися цим вимогам стає найважливішим фактором тренування дитячої волі.
Треба вчасно встати, встигнути в школу до дзвоника. Сидіти треба тільки на одному, показаному вчителем місці. Треба виконувати багато правил на уроці: вставати, коли хочеш відповісти, або просто щось запитати, піднімати руку і не вигукувати відповідь. А першокласникові дуже хочеться, щоб вчителька запитала саме його, коли він знає те, про що вона запитує. Треба слухати вчителя і відповіді товаришів. Треба писати тільки те, що показала вчителька, і тільки там, де вона показала.
І кожне таке правило, кожне “треба” вимагають, щоб дитина підпорядковувала їм свої думки, дії, бажання. Оцінки вчителя ще більше підсилюють значущість і обов’язковість висунутих правил. Так тренується воля маленьких школярів і особливо вміння стримуватися.
Звикання до школи потребує значного нервового напруження від дітей. Імпульсивність, що спонукає дитину до дії ще дуже велика. До кінця першого навчального року дисциплінована поведінка стає звичкою для школярів. В учнів першого-четвертого класів помітно зростає вміння виявити вольові зусилля. Вони виявляються в розумовій діяльності молодших школярів. В дітей змінюються мотиви, які спонукають їх до вольового зусилля.
Помітно зростає роль громадської думки, колективних відносин. Побоювання дитини бути якоюсь мірою неповноцінною, боягузливою, або слабкою спонукає 9-11 річних дітей особливо хлопчиків, виконувати різні безрозсудливі вчинки, щоб довести дітям – одноліткам і собі свою силу, хоробрість, витривалість.
Стикаючись із такими виявами волі в дітей цього віку, потрібно пояснити їм істотні ознаки схожих зовнішньо, але зовсім різних по суті якостей людини, наприклад, таких, як сміливість і безрозсудливість, справжня мужність і просте бажання похвалитись перед товаришами.
Часто, захищаючи своє рішення, свої судження і дії, молодший школяр виявляє безглузду впертість. Невпевненість у собі, що поєднується з бажанням здаватись всезнаючим і всерозуміючим – характерна риса молодших школярів на порозі їх переходу в підлітковий вік (Р.О.Люблінська).
Часто молодші школярі хочуть зробити більше, ніж можуть: у момент прийняття рішення вони не враховують ні своїх можливостей, ні тих труднощів, які можуть виникнути під час вирішення справи, в результаті чого задумане залишається невиконаним. Наявність сильного мотиву взагалі заважає дитині розмірковувати, і вона часто діє неправильно, бо через сильне бажання не задумується про наслідки. Наприклад, школярі мали вибрати для себе в подарунок дуже цікаву іграшку – за умови, якщо виконають явно важке завдання – або менш цікаву – після виконання значно легшого завдання. В решті-решт вони його не виконали і не одержали нічого. До речі, поза цією ситуацією вибору вони адекватно оцінювали свої можливості. На запитання, про що вони думали, вибираючи завдання, з яким не можуть справитися, більшість відповідала, що вони ні про що не думали, а мали одне бажання – одержати конструктор. Таким чином, у випадку виниклої в дитини сильної потреби і прагнення поставити перед собою одразу безліч завдань, їй потрібно допомогти, обмеживши кількість справ.
Воля розвивається в процесі становлення особистості. Цей процес не може відбуватися відокремлено від інтересів, що складаються в дитини, ставлень, які формуються до навколишніх людей, дорослих однолітків і до самого себе. В розвитку волі величезну роль відіграє життєвий досвід дитини, тобто практика її поведінки і спілкування з різними людьми.
Розвиток волі немислимий без збагачення пам’яті дитини, без розвитку її уяви і мислення, без виховання в неї вищих моральних почуттів.
Саме у вольових діях найповніше виявляються всі якості особистості.
Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомленого виконання обов’язкових завдань, підпорядкуванням їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам’ятовувати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо.
Воля у цьому віці характеризується нестійкістю у часі. Молодші школярі легко піддаються навіюванню. Поступове обмеження дитини як суб’єкта імпульсивної поведінки відкриває можливості її розвитку як суб’єкта вольової поведінки, здатного довільно регулювати власні психічні процеси та поведінку (М.М.Забродський).
Поступово зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов’язків, розуміння необхідності, їх виконання. Формуються такі вольові риси характеру як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.
Ефективність формування вольових якостей залежить передусім від методів навчально виховної роботи. Розширюється сфера усвідомлення учнями обов’язків, розуміння того, що невиконання правил поведінки завдає шкоди інтересам всього дитячого колективу й кожного учня. Пам’ятаючи порушення окремими учнями шкільних правил, другокласники і особливо третьокласники закликають їх до порядку і, якщо це не допомагає, то звертаються до вчителя.
Самостійність молодших школярів залежить від віку. Але не вік, а методи навчально-виховної роботи відіграють провідну роль у її формуванні. Самостійність формується успішніше, якщо поради, настанови учителів і батьків поєднуються з самостійними діями дітей, якщо прояви їх самостійності не гальмуються зайвою опікою, а заохочуються.
У молодшому шкільному віці більш стриманими виявляються дівчатка, а більш імпульсивними – хлопчики. Дослідники пояснюють це тим, що в дівчаток порівняно з хлопчиками більше домашніх доручень і обмежень.
Формування вольових якостей у молодших школярів залежить від того, як використовуються в керуванні ними переконання, зауваження, заохочення, стягнення та інші засоби впливу на дитину. Зловживання негативними оцінками, нотаціями, стягненнями веде до погіршення ставлення деяких учнів до їх навчальних обов’язків, зниження їх активності, виникнення лінощів та інших негативних вольових рис.
Підвищена емоційна збудливість негативно впливає на волю і особливо на самоволодіння. Для деяких молодших школярів характерна нестриманість бажань, мінливість настрою, яким вони не можуть керувати. Негативно позначається на формуванні вольових рис характеру молодших школярів прагнення наслідувати інших, особливо “сміливих і відважних” однолітків, не розбираючись що у їхній “сміливості” і “відважності” добре і що погано. Природно, що моральні критерії у молодших школярів ще не досить визріли і тому їм потрібна допомога вчителя, батьків (В.А.Крутецький).
Виховувати волю дитини означає:
організовувати її діяльність, навчати розумної поведінки, тренувати в хороших вчинках;
формувати здатність до інтенсивної й систематичної роботи, до переборення труднощів у житті і праці;
виробляти звичку завжди і в усьому бути енергійною, рішучою, наполегливою людиною;
прищеплювати вміння підпорядковувати свою діяльність свідомо поставленим цілям, переборюючи сторонні бажання, страх, лінощі, тощо.
Молодші школярі піддаються навіюванню. Учні І-ІІ класів легко наслідують не тільки хороші, а й погані вчинки. У подоланні негативних вчинків важливу роль відіграють індивідуальна виховна робота з неофіційними лідерами груп та правильно поставлені дорослими вимоги до молодших школярів.
Правильно поставити вимоги – досить складна річ. Якщо не виявити терпіння, такту й оперувати лише наказами (зроби те, збігай туди і т.п.) то можна викликати негативізм. Вимоги тут мають визначатися не міркуваннями владної зручності, а перспективою виховання повноцінної людини.
Форма вимог буває різною: нагадування, заклик до дії, застереження, заборона. Всяка вимога мусить бути:
правильною, бо непродумані, нерозумні вимоги можуть лише зашкодити вихованню;
зрозумілою для учнів, до того ж висловленою коротко, бо багатослів’я знищує спонукальну силу і затемнює зміст;
посильною для дитини, бо непосильні вимоги призводять до невдач, породжують невпевненість і слабовілля;
безапеляційною, рішуче висловленою, без натяку на спрощування, яке шкідливо впливає на учня;
висловленою спокійним, доброзичливим тоном, цілком серйозно – крик, роздратованість, глузування неприпустимі, бо викликають протидію та інші негативні реакції (В.І.Абраменко).
У системі духовних цінностей важливе місце посідають мужність і сміливість. Молодших школярів хвилюють відвага, самовідданість, будять їхню думку, надихають на хороші справи. Вони уявляють себе безстрашними, незламними, рішучими, наполегливими, здатними на подвиг. Мужність і сміливість завжди високо цінувались. Адже тільки людина, якій вони властиві, спроможна досягти великої мети.
Мужність – якість особистості, що являє собою поєднання витримки, самовладання, наполегливості, самовідданості, готовності до ризику. Вона виявляється у здатності людини діяти рішуче і найдоцільніше в небезпечній і складній ситуації, в умінні мобілізувати всі сили й здібності на досягнення поставленої мети, у готовності до самопожертви.
Спільним для мужності і сміливості є зневага до страху, готовність до ризику, до небезпеки. Та є і відмінність. За обсягом перше поняття вужче від другого. Мужність у порівнянні зі сміливістю характеризує більш зрілий, розвинутий ступінь волі.
Їх формування у молодших школярів залежить від загального стану й особливостей вольового процесу в цьому віковому періоді. Воля не являє собою автономне утворення, вона пов’язана з усією психікою людини.
Витримка семиліток характеризується незначною вибірковістю (витривалий в одній сфері – в іншій ні).
Під контролем дорослого молодший школяр уміє досить добре і довго зосереджувати увагу і вольові зусилля на певній роботі. Просто їх самостійність ще слабо розвинена.
У молодшого школяра ще немає чітко вираженої цілеспрямованості у поведінці, стержнем якої були б мотиви, пов’язані з майбутнім особистості. Він діє під впливом правильного розуміння обов’язку, та основна його вольова активність породжується безпосередніми емоціями й інтересами.
Психологами зафіксовано досить виразний зв’язок вольової активності з інтересами до навчання. Це свідчить про те, що навчання – основна діяльність учнів – обов’язково має стати привабливою.
Формування вольової регуляції діяльності молодших школярів виявляється в опануванні прийомів організації навчальної діяльності та поведінки.
Виховання волі у дітей необхідно починати з окремих найпростіших завдань. Велика роль при цьому відводиться дотриманню розумового цілодобового режиму.
Педагогам слід привчати дітей завжди доводити справу до кінця. Бажано навчити дітей бути не тільки енергійними, наполегливими, послідовними у досягненні мети, а й уміти стримувати себе, коли це необхідно.
Воля виховується в переборенні труднощів. Треба систематично нарощувати силу для долання перешкод і не відступати перед ними.
Сміливість молодших школярів характеризується також особливістю: в одних ситуаціях дитина її виявляє, а в інших поводиться боягузливо, тобто сміливість виявляється вибірково (хлопчик сміливий, навіть у хурделицю відшукав дитину, та соромиться підійти до вчителя з конкретним проханням допомогти йому).
Неодмінно треба буде довести до розуміння хлопчика, що сміливість не тільки в тому, щоб пройти по карнизу, чи кинутися у хурделицю на пошуки дитини. Подеколи спостерігається прагнення дітей здаватися сміливими, однак завзятість їх пояснюється мізерною долею ризику. У справді небезпечних ситуаціях у таких дітей сміливість як рукою знімає. Істинні сміливість і мужність пов’язані зі скромністю як рисою характеру людини.
Формування свідомості. З перших днів перебування дітей у школі вчитель учить їх бути уважними, спостерігати демонстровані їм об’єкти, запам’ятовувати їх, слухати, уявляти, думати, висловлюватися, стежити за вимовою, тощо. Тим самим він звертає увагу не різні сторони їх психічної діяльності, допомагає їм усвідомлювати свої психічні процеси, дії, довільно їх скеровувати, оволодівати ними, стримуватися, керувати своєю поведінкою, помічаючи й виправляючи свої вади. У молодшому шкільному віці формується все точніше і повніше уявлення про свої фізичні і психологічні якості та якості оточуючих людей, що призводять до уточнення і ускладнення Я-образу та образів інших людей (П.Р.Чамата та ін.).
У молодшому шкільному віці зароджується елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. Першокласники за цими ознаками поділяються на дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Таких третьокласників нараховується 30%. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У такій поведінці зримо проступає прагнення самостійно або ж за допомогою дорослих знаходити і використовувати відомі їм прийоми самовиховання.
Типовим для багатьох третьокласників (70%) другої групи є неадекватна оцінка себе і взірців для наслідування. Такі діти мають або завищену оцінку взірця, або ж ідеалізацію людини. У цих третьокласників прийнятий ідеал не завжди визначає моральні вимоги до себе як особистості. Неадекватність самооцінки у цих дітей частково пояснюється тим, що учні не аналізують власні дії і якості зі взірцем (“жодного разу не задумувалася, чому не схожа на свою подругу, думаю, що я не гірша за неї” – міркує учениця (Р.О.Карпова), у формуванні самооцінки, самокритики та інших проявів самосвідомості учнів у колективі. Взаємодіючи з членами колективу, школяр порівнює себе з іншими дітьми, учиться об’єктивніше оцінювати свої фізичні й розумові сили, свої якості, знаходячи критерії для об’єктивної оцінки своєї діяльності.
Формування самосвідомості молодших школярів сприяє усвідомлення ними структури власної мовної діяльності, дальше оволодіння мовленням, зокрема читанням і письмом. У процесі засвоєння мови, зокрема граматики, об’єктами аналізу й синтезу дітей стають не тільки предмети, дії та стани, які позначаються словами, а й самі ці слова як одиниці мовлення. Фізичні й психічні стани, дії та вчинки дитини відображаються в них узагальнено, у формі певних уявлень і почасти понять. Завдяки цьому і про себе саму дитина починає думати в узагальнених формах, які становлять важливу основу для формування поняття про себе на наступних етапах життя і розвитку.
Усвідомивши суть свого “Я”, наскільки це можливо в цьому віці, молодший школяр прагне до самовдосконалення, виявляючи тим самим вольові якості: наполегливість, витримка, цілеспрямованість, дисциплінованість.
Моральні норми поведінки успішно засвоюються молодшими школярами, коли учитель не тільки розкриває їх зміст, на конкретних прикладах показує, як їх треба виконувати, а й ретельно стежить за неухильним виконанням, залучає колектив до участі в контролі за дотриманням правил його членами. Поведінка учнів залежить від того, як ставиться вчитель до випадків її порушення, а також, як реагує колектив і батьки.
1.2.3 Дисциплінованість – важлива риса моральної поведінки
Серед якостей, що забезпечують моральну спрямованість поведінки дітей, чільне місце займає дисциплінованість, що виявляється в здатності учня виконувати всі вимоги й правила школи. Для дисциплінованих дітей характерна готовність докладати всіх сил та енергії для своєчасного, точного і якнайкращого виконання поставленого перед ними завдання. Дисциплінованість виявляється також в умінні стримувати свою активність коли це потрібно. Дисципліновані школярі доводять розпочату справу до кінця, гальмують негативні спонукання й наполегливо виховують у собі навички належної поведінки. Дисциплінованість молодших школярів виразно проявляється в умінні попередньо спланувати свої дії за складеним планом. Дисциплінованість дітей насамперед характеризується ставленням до вимог дорослих. Належна поведінка починається з слухняності, старанності у дотримуванні вимог дорослих, а потім у дитини з’являється здатність виконувати дисциплінарні правила самостійно, за власною ініціативою. Згодом, з набуттям досвіду дисциплінованої поведінки в дітей з’являються можливості регулювати свою поведінку, заздалегідь планувати її, контролювати й оцінювати свої вчинки.
Важливим показником розвитку рівня дисциплінованості молодших школярів є мотиви їх діяльності. Тому знання мотивів поведінки дітей, які властиві дітям, потрібні, щоб закріпити позитивні вміння та навички й успішніше виховувати свідому дисципліну. Знання мотивів допомагає також встановити рівень розвитку дисциплінованості учнів початкових класів.
Мотив, тобто безпосередній стимул до діяльності, надає поведінці школяра певного змісту. Нерідко зовні однакові вчинки насправді відрізняються один від одного за мотивами, і навпаки, різні вчинки можуть мати одні й ті самі мотиви. Так, двоє учнів одного віку, дисципліновані, але один намагається добре поводитися, усвідомлюючи потребу саме так виконувати свої обов’язки, а другий докладає всі зусилля, щоб нікому не поступитися першістю.
Вчинки молодших школярів в основному спричиняються найближчими мотивами, загалом характерними для навчальної діяльності. Досвід показує, що переважна більшість учнів І-ІІ класів з особливою цікавістю сприймає все нове, чого вчать у школі. Звідси випливає один з мотивів дисциплінованої поведінки – прагнення дитини бути хорошим школярем, поводитися відповідно до „Правил для учнів”.
Дитина на початковому етапі навчання ще не усвідомлює себе членом колективу, не розуміє, що її поведінка має значення як для неї і вчителя, так і для всіх учнів у класі, що успіхи в навчанні й хороша поведінка кожного впливають на загальний успіх класу. Згодом діти починають розуміти потребу дисципліни не тільки для власних успіхів у навчанні, а й для блага всього колективу. У їхній поведінці виразно проступає прагнення, щоб у класі була добра дисципліна. Діти навіть роблять зауваження своїм товаришам. Таким чином, визначення учнями дисципліни як закону школи є ще одним мотивом позитивної поведінки. Наявність цього мотиву свідчить про вищий рівень мотивації дисциплінованої поведінки дітей молодших класів і є початком у формуванні почуття обов’язку, відповідальності перед колективом.
Додержання дисципліни у школі не є легкою справою для молодших школярів. Навіть у дисциплінованих дітей спостерігаються не тільки епізодичні порушення, а й постійні. Епізодичними порушеннями правил поведінки, що найпоширеніші серед учнів молодших класів, є пустощі, займання сторонніми справами, розваги, грубощі у відповідь на зауваження вчителя, небажання виконувати вимоги інших, відмова допомагати старшим тощо. Стійкіші недисципліновані вчинки виражені в нехтуванні правил поведінки, навмисному їх порушенні, в протидіях вимогам дорослих. Серед причин, що призводять до порушень дисципліни молодшими школярами можна назвати такі: не сформованість позитивних мотивів, незакріпленність навичок дисциплінованої поведінки, імпульсивність та невисокий рівень розвитку самоконтролю, недостатньо задоволена в позаурочний час спілкування з товаришами та прагнення найбільше виявити свою активність.
Отже, рівень вихованості дисциплінованої поведінки в учнів молодших класів можна встановлювати за основними її складовими: готовністю точно й своєчасно виконувати вимогу інших та правил для учнів, наявністю моральних мотивів поведінки (усвідомлення потреби дисципліни для всіх, додержання дисципліни як закону в школі), володінням учнями певними навичками дисциплінованості: зібраністю й стриманістю, умінням зіставляти затрачений час та зусилля з результатами роботи тощо. Одним з компонентів добре розвиненої дисциплінованості в учнів молодших класів є вияв власних зусиль, зацікавленості у додержані дисципліни в школі, що полягає в обдуманості поведінки, самоконтролі, вмінні оцінити її результат, вимогливості до себе та до інших.
Можна умовно визначити такі рівні розвитку дисциплінованості в учнів молодших класів:
Перший – наявність готовності сприймати вимоги інших. Цей рівень забезпечує дисципліновану поведінку при наявності вимог і контролю з боку інших;
Другий, вищий рівень розвитку дисциплінованості, характеризується зацікавленістю не тільки у власній дисципліні, й у добрій поведінці учнів цього класу, що вже є одним з проявів свідомої дисципліни;
Третій, найвищий рівень розвитку дисциплінованості, властивий тим учням, які володіють елементами самодисциплінування. Наявність цих елементів сприяє виявленню самостійності, сталості в поведінці незалежно від обставин.
З метою вивчення індивідуального рівня дисциплінованості кожного учня класу можна скористатися різними методами. Насамперед доцільно повсякденно спостерігати за поведінкою дітей. Ця робота має бути спеціально організованою, плановою. У план спостереження за поведінкою учнів можна включити такі моменти: як учень реагує на зауваження вчителя (одразу приступає до занять чи зволікає і продовжує пустувати), скільки дістає зауважень, як часто порушує дисципліну, на яких уроках це буває. Корисно звертати увагу на моменти, коли учень відволікається від занять, визначити періоди найбільшої уваги. Вчитель під час спостереження за поведінкою учня має помітити й зусилля, спрямовані на самодисциплінування.
Зміст і план такої діяльності вчителя, звичайно, змінюються у процесі проведення відповідної виховної роботи з учнями. Важливо зазначити, як застосовані заходи вплинули на його поведінку.
Про рівень дисциплінованості учнів можна судити з того, як вони виконують ті чи інші завдання. При цьому слід пам’ятати про доступність для виконання цих завдань. Завдання можуть бути розраховані як на тривалий час, так і одноразові. Тим учням можна запропонувати з’явитись в зазначений час у певне місце й виконати потрібну справу (наприклад, допомогти хворому). У результаті можна одразу виявити, чи вміє учень точно, якнайкраще, якісно і в зазначені строки виконати доручення, що є ознакою дисциплінованості. Такий своєрідний тест одразу покаже, кому з дітей властива ця якість, а хто ще не вміє виконувати вимоги інших, не виявляє ознак слухняності.
Учням ІІІ класу можна запропонувати завдання, виконання яких допоможе з’ясувати, як учень усвідомлює себе, як оцінює свої можливості щодо дисциплінованості. З цією метою доцільно використовувати так звані моральні жести, відповідаючи на які учні можуть показати знання правил, а також схему своєї поведінки в уявній ситуації. Наприклад: „Ти щось майструєш і якраз у той момент, коли ти захопився справою, прийшли товариші і запросили тебе піти з ними на прогулянку. Як ти вчиниш?”
Щоб діти краще усвідомлювали значення дисциплінованої поведінки для успіхів у навчанні й праці, можна скористатися й художніми творами.
З метою самоперевірки на дисциплінованість і формування цієї риси рекомендовано давати такі завдання:
вставай без будильника в зазначений час;
тримай свої речі та книги в порядку, щоб для кожної було певне місце;
приготуй звечора все, що потрібно взяти з собою;
завжди виходь заздалегідь;
коли позичив щось у товариша, віддавай точно в обіцяний строк;
ніколи не обіцяй того, що не можеш виконати.
Ці аналогічні завдання, а також різноманітні правила про те, як поводитися у громадських місцях, у гостях, за столом, під час бесіди тощо, діти можуть розігрувати ситуації.
Знаючи яка поведінка в того чи іншого учня, вчитель може прийомами заохочення, стимулювання, а іноді й обурення з приводу негативних вчинків, підтримувати загальну дисципліну у класі, здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня. Аналіз процесу формування дисциплінованої поведінки дає можливість учителеві зрозуміти, як дитина набуває здатності до організованості й умінь додержувати дисципліни, знайти саме ті заходи, які сприятимуть розвитку цієї якості в поведінці дітей.
Виховання дисциплінованої поведінки в учнів молодших класів здійснюється тим успішніше, чим краща дисципліна в класному колективі.
Порядок у класі викликає у дітей бажання підтримувати його, поводитися дисципліновано. Якщо ж учень особливо першокласник, не відчуває й не бачить порядку, він не розуміє, чого від нього вимагають, і не проймається повагою до правил поведінки.
Формування дисциплінованості поведінки в учнів молодших класів доцільно здійснювати поступово, складні вимоги членувати на окремі частини, бо засвоєння шкільних правил поведінки є новою, складною для них діяльністю. Це полегшує процес засвоєння правил поведінки, сприяє організації чіткої, відчутної для молодших школярів дисципліни й зумовлює відповідне ставлення до неї.
Практика свідчить, що коли вчитель у перший період навчання в школі ставить перед учнями багато словесних вимог, не спираючись на конкретні приклади поведінки та відповідні вправи, то дитина не усвідомлює їх повною мірою, вони не стають керівництвом до дії.
Необхідною умовою формування дисциплінованості є правильне оцінювання поведінки молодших школярів. Важливим фактором дисциплінованої поведінки є активізація власних зусиль, що виявляється насамперед в умінні аналізувати і контролювати свої дії. Самоаналіз потрібен для того, щоб учень знав, як він виконує шкільні правила, чи все робить так як слід, і досягається спостереження за своєю поведінкою.
Розуміння власних дій є необхідним для формування дисциплінованої поведінки.
РОЗДІЛ ІІ ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Дослідження наявності розуміння поняття волі й вольових якостей дітьми
Дослідження 3 клас ЗОШ №1 (семирічки) 23 учні.
Тема: Воля і молодші школярі.
Мета: З’ясувати, як молодші школярі розуміють поняття „Воля”. Кого вважають вольовою або безвольною людиною. Що потрібно, щоб виховувати й розвивати волю, на думку дітей.
Метод: Анкетування
Запитання анкети:
На вашу думку, що таке воля? Для чого вона людині?
Яку людину ви назвали б безвольною і чому?
Які поради для виховання і розвитку волі ви дали б вашим друзям?
Яку людину можна назвати вольовою?
Аналіз опитування:
На перше запитання 8 учнів дали таку відповідь.
Воля – це цілеспрямованість, витримка, сміливість, дисциплінованість (3 учні);
Воля – це поставити мету і долаючи перешкоди обов’язково її досягти (2 учні);
Воля – це уміння вчасно утриматись, відмовитись від хибних бажань (2 учні)
12 інших учнів дали відповідь таку:
Воля – це можливість діяти самостійно без нагляду дорослих; ні від кого і ні від чого не залежати; бути незалежним у матеріальному і фізичному (напевно в психологічному) плані (3 учні);
Воля, коли не примушують робити те, що тобі не подобається тощо (7 учнів);
Воля – це „звільнення від усіх обов’язків, вона потрібна щоб трішки відпочити від якогось напруження” (мова оригіналу) (1 учень);
Воля – це право голосу, коли я можу не боячись сказати те, що думаю (1 учень).
Тут розуміння волі як свободи слова (демократичні свободи), а не психологічної властивості особистості.
3 учні відповіли так:
Воля – це коли усе-уся дозволено (1 учень).
Два учні не відповіли взагалі на запитання.
Із відповідей видно, що частина третьокласників не розуміють, що воля – психологічна властивість особистості, яка передбачає цілеспрямовані дії на шляху до мети, подолання труднощів та перешкод.
Вони сприймають поняття волі, як незалежність, вседозволеність, свободу дій.
Інші ж взагалі не визначились.
На друге запитання відповіді 12 учнів були такі:
Безвольна людина – залежна від інших, немає власної думки, мети;
Людина, яку легко підштовхнути на хибних шлях, нецілеспрямована, в суспільстві займає „не посадові місця”;
Людина, яка легко піддається чужому впливу, не може досягнути відповідної мети;
Це людина, якою маніпулюють інші; не живе власним розумом, не приймає власні рішення, відмовляється від мети бо не здатна самостійно долати перешкоди.
Інші 8 учнів дали таку відповідь:
Безвольна людина не поважає старших, своїх товаришів (1 учень);
Людина, яка не має „ні морального ні духовного багажу. Для неї – вона всесвіт” (1 учень);
людина, яка нікого не слухає (1 учень);
Людина „замкнена у собі, не може відстояти свої права” (1 учень);
Людина безвідповідальна (1 учень).
Троє учнів на запитання не відповіли.
Поради, які дали учні на три запитання:
Поставивши мету, долати всі труднощі на шляху до її досягнення;
Бути наполегливим, стриманим, завжди закінчувати справу;
Загартовувати себе від шкідливого впливу інших, вміти вчасно „зупинитись”;
прислухатися до інших, а діяти на власний розсуд (14 учнів);
Якщо „дісталася воля – то