Дизайн-освіта майбутнього вчителя трудового навчання
Отже можна визначити певний перелік вимог та знань, якими повинен володіти дизайнер:
Досконало розумітися на технічних кресленнях і на всьому процесі конструювання та проектування .
Має володіти знаннями щодо матеріалів, декоративно захисних покриттів.
Повинен знати всі сучасні технології, високі технології.
Має знати технології ремісничого мистецтва з відповідними матеріалами.
Повинен володіти знаннями щодо охорони праці і безпеки життєдіяльності.
Повинен володіти основами прикладної механіки, опору матеріалів.
Має володіти необхідними знаннями щодо планування виробництва.
Має володіти основами ергономіки.
Як бачимо, ці знання базуються на вивченні інженерно-технічних дисциплін. Треба чітко усвідомлювати, що знання та уміння з інженерно-технічних дисциплін дозволяють дизайнеру впевнено себе почувати, володіти ситуацією і бути ефективним у взаємодіях з виробництвом і проектантами, орієнтуючись на свої фахові знання та уміння, культурний рівень, екологічну свідомість, професійну концепцію, і головне на всебічне врахування людського чинника.
Проблеми дизайнерської освіти в Україні набувають навіть не стільки академічний, скільки практичний інтерес: вони впритул стикаються з пошуками тих конкретних засобів, котрі б дозволили в стислі терміни досягти економічних зрушень.
Від інженерної діяльності в техніці і художньої в мистецтві дизайн, як проектна діяльність відрізняється тим, що дизайнер із самого початку повинен бути зорієнтований на єдину морфологію матеріально-предметного світу, на створення в ній різноманітних просторовочасових форм і структур, користуючись усіма засобами, нагромадженими людством в цій області, рівно ж як і існуючими в природі. [8]
Сьогодні дизайн-школи повинні стати не тільки центром професіоналізму, не тільки генераторами нових ідей і методів проектування, але також, і це напевно, найбільш головне, піонерами кардинальних зрушень в самій педагогіці. Педагогічний досвід дизайну є не що інше, як спроба перебороти традиційну концепцію навчання для придбання нових знань, вмінь та навичок, необхідних для вирішення принципово нових задач, що не мають в минулому будь-яких аналогів і прототипів.
3.2 Культурно-естетичне значення дизайну одягу для підготовки майбутніх педагогів
Дизайн, як явище культури на початку третього тисячоліття став тією сферою художньої універсальності культури і людини, яка найбільш синтетична, калейдоскопічна, найбільш проблематична і разом з тим самодостатня. Цілісність дизайну в культурному вимірі можна виразити як єдність формоутворюючих потенцій естетичного, етичного, практичного і пізнавального суб'єктів. Дизайн – це динамічне перехрестя мистецтва, науки і практики.
Знайомство з теорією і практикою дизайну одягу переконує нас у тому, що ця галузь культури за своїми формоутворюючими принципами надзвичайно архаїчна. Почуття естетичного невичерпне і в дизайні, і в моді. На наш погляд, дизайн одягу може справляти значний вплив на формування естетичних смаків майбутніх педагогів завдяки його креативному потенціалу. [13]
Естетична культура вчителя – це складне особистісне утворення, що виражає розвиненість естетичної свідомості, сформованість естетичних знань, здатність і потребу сприймати і перетворювати дійсність за законами краси, уміння реалізовувати свій естетичний досвід у педагогічній діяльності.
Зовнішній вигляд учителя, вміння через одяг, зачіску, макіяж передати свій внутрішній світ, продемонструвати свою індивідуальність або, навпаки, створити потрібний імідж, є необхідною умовою педагогічної діяльності, особливо на етапі знайомства. Правильно сформований професійний імідж є символом будь-якої професії і реально допомагає добитися успіху, полегшити спілкування. Навряд чи можна знехтувати народними спостереженнями: "По одягу зустрічають...", "Видно пана по халявах". В тому, наскільки особистість наслідує моду, наскільки критично вона відноситься до неї, знаходить прояв і її естетична культура. В моді і на стиль поведінки, і на одяг, і на зовнішній вигляд проявляються естетичний смак, естетичні ідеали, переваги особистості і суспільства.
Відомий італійський учений Антоніо Банфі так оцінює естетичну вагомість одягу і костюма: "У широкому діапазоні значень: від міфічно-символічного до народно-орнаментального, від декоративного, пов'язаного з безпосереднім проявом характеру особистості, до практично-функціонального – одяг відрізняється тисячею відтінків, в яких проявляються найтонші нюанси самосвідомості і особистого світу індивіда. Одяг завжди є важливим елементом особистості, дзеркалом того, що в людині є природного і риторичного або фальшивого, колективного чи індивідуального, манірного чи справжнього. Саме тому історія костюма – це історія самої людини". [6]
Якщо прослідкувати історію костюма останніх століть, то можна помітити тенденцію до різких змін в естетичних поглядах на одяг якраз на зламі століть. Такий процес спостерігається і в наш час. Дизайнери одягу ще не визначились, яким буде наш костюм у наступному тисячолітті. Мода є мистецтвом, але не мистецтвом-прийомом, а мистецтвом-емпатією, співчуттям, співпереживанням. Креативний потенціал моди розлитий по всьому горизонту естетичного буття і знаходить вияв в становленні естетичного почуття.
Період 60-70-х років в сфері дослідження проблем вбрання характеризувався тим, що на зміну принципу художнього оформлення одягу поступово приходив принцип проектування з врахуванням естетичних і технологічних, тобто дизайнерських проблем.
Сьогодні дизайн пронизує всі сфери людського життя. Таким чином, можна стверджувати, що рівень цивілізованості країни залежить від творчості дизайну.
Мода – це наш побут, стиль нашого часу, хід наших думок. Художника-модельєра із впевненістю називають дизайнером, бо це слово уособлює складну поетапну роботу, яка пов'язує між собою можливості аналізу, синтезу, відбору.
Раніше ремісник сам починав та закінчував процес виготовлення одягу. Сьогодні сучасний костюм – це результат праці багатьох майстрів: модельєрів, конструкторів, технологів, їхні моделі відзначаються універсальністю, функціональністю, демократичністю. Ці риси допомагають людині у вдосконаленні та вираженні своїх індивідуальних якостей, виховуючи їх на кращих традиціях української національної культури.
Народне вбрання віддзеркалює кращі традиції свого часу – невід'ємну від естетики функціональність. Минули століття, але український національний одяг витримав випробування часом, його елементи ввійшли до гардеробу кожної сучасної жінки. [10]
Та й справді, головні практичні якості народного одягу нам доводиться спостерігати в моделях майстрів. Модна сукня вдало поєднує в собі досконалість та економічність покрою, зручність в експлуатації, а саме головне – жіночність силуету.
Кравецька справа пройшла довгий складний шлях розвитку, в процесі якого в суспільній свідомості нагромаджувалися й закріплювалися досягнення, досвід й майстерність поколінь. Костюм постійно змінюється, але основні стабільні риси зберігаються. Це зумовлено тим, що конструкція, крій одягу відпрацьовані століттями, забезпечують зручність і свободу для рухів. Адже саме народні сорочки стали основою сучасного костюму і внесли в нього велику кількість деталей та прийомів їх виконання. Так, наприклад, відомий комір-стійка вперше виник у народному одязі із смужки тканини, яку пришивали по горловині. Прямий вільний силует, який художники-модельєри беруть за основу своїх провідних колекцій, був також запозичений у сорочки. У модних сукнях популярна сьогодні і широка пройма рукава, яка забезпечує зручність при сучасному темпі життя. Своїм корінням вона також сягає крою рукава сорочки. Тому українську народну сорочку можна назвати невичерпним джерелом створення нових ідей для модельєрів-дизайнерів. [9]
З елементів народного костюму беруть свій початок і приталені форми нагрудного одягу. Шляхом дизайну вже майже забуті камізельки, кептарі перетворилися на сучасні сарафани та сукні без рукавів. На основі крою керсетки з'являється модель з приталеним ліфом та розширеною від лінії талії нижньою частиною.
В основу створення нової моделі художники-конструктори вкладають частинку свого характеру, тоді складається враження, що над костюмом існує ледь помітна аура індивідуальності його творця. До неї входить як формування крою, розміщення оздоблення так і поєднання окремих частинок у той чи інший ансамбль. Для досягнення композиційної цілісності костюму дизайнери спираються на можливості ритму, масштабу, кольору, співвідношення світлих і темних тонів, об'єму та пустоти. "Черпаючи зі скарбниці національного вбрання різні його елементи – крій, декор, колористичну гаму, загальну гармонію, – художники винаходять сьогоденне звучання". Дизайн та оздоблення виховують у сучасної молоді позитивне емоційне ставлення до народних традицій, духовності, культури.
Духовність та матеріальна культура народу у майбутньому повинні стати основною віссю сучасного костюму, який би продовжував національну традицію. Тому головною метою майбутнього вчителя є відродження глибинного народного коріння та налагодження зв'язку між минулим народу та сучасністю.
Збереження українського національного костюму, традицій нашого народу, технології крою та технології виконання вишивки є нашим найпершим обов'язком. Сучасна молодь повинна знати і відчувати традицію свого народу у всьому оточуючому, та, за допомогою дизайну, поєднувати матеріальну і духовну культуру суспільства, забезпечуючи цим цілісність сучасної цивілізації. [24]
Естетична підготовка майбутніх учителів передбачає творчу діяльність студентів у дизайнерських студіях та в театрі моди.
Цікавою, насиченою інформацією і творчою за характером може бути діяльність студії історичного костюма. У результаті вивчення історії костюма студенти засвоюють загальні тенденції формування художніх стилів і їх прояв у костюмі різних епох, а також оволодівають методом аналізу історичних і сучасних комплексів костюма. Програмою роботи студії можна передбачити виготовлення макетів історичних костюмів різних стилів у зменшеному масштабі, які демонструватимуться на постійно діючій виставці.
Одній із секцій цієї студії можна запропонувати вивчення можливостей застосування українських народних традицій у дизайні сучасного одягу. Студенти розробляють нові осучаснені моделі з використанням орнаменту і елементів крою національного одягу, а потім демонструють їх на тематичних вечорах.
Існує переконання, що одяг створений на основі народного традиційного костюму не є популярним і прогресивним напрямком моди і відноситься лише до одягу фольклорного стилю. Але не слід зупинятися на цьому твердженні, оскільки творче використання народних традиційних рис дуже часто відгукується у моделюванні та конструюванні одягу найрізноманітніших стильових напрямків. [24]
Завданнями студентського театру моди є створення художнього образу засобами костюма та передача психологічного стану образу. Саме так нам уявляється реалізація ідеї про інтеграцію різних видів мистецтв у естетичному вихованні молоді. Не просто показ моделей, а маленька вистава, в якій художній образ створюється і вдається засобами костюму, хореографії, пантоміми, музики. Знаючи психофізіологічні властивості кольору, його вагові, температурні, фактурні, акустичні, просторові характеристики, знаючи основні закони формоутворення тектонічних структур та засоби передачі ритму, статики, динаміки у композиції костюма, студенти залюбки фантазуватимуть над створенням нових моделей одягу.
Дійсно, творчість у світі моди – це в більшій мірі естетична творчість, вільне переживання бажаних станів, що складаються часами в фантастичні конфігурації. Створити ескіз за власною уявою – це ще не все. Дуже важливо втілити це в матеріалі, добрати відповідне музичне та хореографічне оформлення для демонстрації моделі. Психологи стверджують, що "проживаючи" якусь емоцію в матеріалі та на сцені, особистість позбавляється від певних комплексів, стає розкутою і комунікабельною.
Проектування костюму – один із найскладніших найвитонченіших видів дизайнерської діяльності, яка пов’язана безпосередньо з самою людиною. Делікатна складність і тонкість внутрішньої організації системи костюму пояснюється декількома обставинами і причинами:
Багатосторонність структури об’єкта проектування;
Великою кількістю окремих конкретних стилів і звичаїв, культур і моди, яких притримується людство;
Глибиною і різноманітністю внутрішніх зв’язків одягу з іншими системами – природою, суспільством, культурою, мистецтвом, наукою, психологією та поведінкою людини і т.п.;
Різноманітністю підходів до вивчення самого одягу, різноманітністю принципів, методів і способів утворення предметів одягу;
Новий предмет одягу від його задуму до споживача проходить через складний ланцюг подій, кожна з яких – це закінчений етап в утворенні предмету, що залежить від попереднього етапу. Такий ланцюг може складатись із замовника, постачальників сировини, виробників, служби збуту і реклами, гуртової та роздрібної торгівлі і т.д. В теперішній час спеціалісти по дизайну одягу відсутні в деяких ланках цього ланцюга, що викликає труднощі на шляху нового предмету від проектувальника до споживача. [11]
Особливо гостро постає перед суспільством (і освітою) проблема відсутності компетентних спеціалістів у ланках ланцюга в нових економічних умовах і ринкових відносинах. Тенденція до розширення дизайн-діяльності і задіяння дизайнерів-консультантів для участі в просуванні нових товарів і предметів одягу стає звичайним явищем. В майбутньому на кожному етапі новий продукт дизайну буде зустрічати і проводжати спеціаліст дизайнер, або людина, що володіє дизайнерським світобаченням: дизайнер-ергономіст, дизайнер-товарознавець, дизайнер-адміністратор, дизайнер-економіст і т.д. Ці спеціалісти повинні правильно оцінити ті зміни, які відбудуться в результаті появи нового предмету, нових технологій і допоможуть подолати між професіональні бар’єри (що дуже важливо в наших умовах), допоможуть об’єднати на основі спільних інтересів і взаєморозуміння весь ланцюг, зробити його дієздатною організацією людей.
У зв’язку з цим, необхідно вже тепер розширити диференціацію в дизайнерській діяльності у відповідності до потреб суспільства, щоб сьогоднішні студенти змогли вибрати для себе певний профіль, тобто не тільки художник-технолог, а й дизайнер-ергономіст, дизайнер-товарознавець, дизайнер-адміністратор, дизайнер-економіст і т.д.
Висновки
Працюючи над магістерською роботою на тему "Формування вчителя трудового навчання засобами дизайну", ми зрозуміли, що дизайнерська творчість – це і наука, і мистецтво, і технічна творчість, і філософія, і духовна практика, які разом спрямовані на вивчення і утвердження гармонії в цілому та в конкретних гармонійних системах.
У роботі ми досліджували дизайн у всій складності його практики, аналізували його соціальні функції в системі сучасного суспільства. Ми з'ясували структуру сучасної організованості дизайну як особливої форми здійснення художньо-проектної діяльності. Ми простежили формування авторських теоретичних концепцій дизайну і їхню роль у становленні професійної дизайнерської ідеології.
Для розуміння того, як формується і конструюється наш предметний Світ, вже в дошкільних установах і школах повинні бути впроваджені навчальні дисципліни для розвитку в дітей загальної художньої культури, дизайнерського мислення. Дизайн потрібно розглядати як складову системи загальної освіти саме через те, що він максимально охоплює функціональні методи пізнання в будь-якій діяльності і є потужним інструментом інтелектуального розвитку.
Ми вважаємо, що будь-який навчально-виховний процес має включати в себе можливості формування у особистості творчого складу мислення шляхом художньої творчості, що є необхідним у будь-якому професійному формуванні.
Аналізуючи літературні джерела, ми зробили висновок, що належним чином ще не оцінені можливості дизайну в народній освіті, в розвитку інтелекту його засобами. Між тим, виконуючи водночас кілька можливих функцій: відображуючи, виховну, пізнавальну, комунікативну – він є школою творчого та ділового мислення.
Перед нами, як перед молодими педагогами, вчителями трудового навчання, стоїть завдання створити умови максимального залучення учнів до творчої діяльності, метою якої є формування гармонійного предметного середовища, що найбільш повно задовільняє матеріальні та духовні потреби людини.
Література
Антонович Є.А. Естетичне виховання молоді засобами народного образотворчого мистецтва. – Івано-Франківськ, 1997.
Антонович Є.А. Педагогічне керівництво декоративно-прикладною діяльністю: Навч. Посібник. – К., 1995.
Антонович Є.А., Свид С.П., Шпільчак В.А. Образотворче мистецтво: Підручник. –К., 1999.
Быков В.Н. Научно-технический прогресс и дизайн. В кн.: Научно-технический прогресс и искусство. М.: Изд-во МГУ, 1971.
Богоявленская Д.Б. О предмете и методе исследования творческих способностей // Псих. журнал. – 1995. №6. – С. 49.-58.
Взаимодействие и интеграция искусств в полихудожественном развитии школьников / ред. Б.П. Луганск, 1990. - с.50.
Волкотруб И.Т. Основы художественного конструирования. Моделирование материалов и биоформ. – Киев: Вища школа. Головное изд-во, 1982. –152с.
Декоративно-прикладне мистецтво з практикумом у навчальних майстернях: Навч. Посібник / За. ред. Антоновича Є.А.-Ч.І.-ХІ. – К., 1989-1993.
Калашникова Н.М. Молодежная мода и фольклорный стиль II половина XX века// Мода и дизайн: исторический опыт – новые технологии. Санкт-Петербург, 2000, - с.45.
Косміна О. Створення сучасного сценічного костюму як вияв регенерації укратської культури // Регрес і регенерація у народному мистецтві. К,. 1998. - с. 243-253.
Космина О.Ю. Инновации в культуре – традиция и мода// Мода и дизайн: исторический опыт – новые технологии, Санкт-Петербург, 2000, - с.51,
Лукин Я. Пути воспитания художников-конструкторов. Техн. эстетика – 1971. №2.
Неменский Б.М. Мудрость красоты: О пробл. эстет. воспитания: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1987. – 253с.
Новикова Л.И. Искусство и труд. – М.: Высшая школа, 1974.
Окладников А.П. Утро искусства. – М., 1967. – С. 28.
Орлова Л. Азбука моды. М., 1989, - с.155.
Панченко В. Естетика в сучасній культурі // Мистецтво та освіта. - 1997. - № 2. - с.2.
Сидоренко В.Ф. Пути перестройки образования // Техническая эстетика. - 1990. - № 1. - с.6.
Сомов Ю.С. Художественное конструирование промышленных изделий. – М.: Машиностроение,1967.
Сомов Ю.С. Композиция в технике. – М.: Машиностроение,1977.
Тасалов В.И. Теория дизайна и проектная культура // Техническая эстетика. - 1991. - № 7. - с.9.
Устинов А.Г. Дизайн в японской школе // Техническая эстетика. - 1988. - № 6 - с.11.
Формирование личности учителя в системе высшего педагогического образования: Сборник науч. трудов / Под. ред. В.А. Сластенина. – М.: Педагогика, 1980. –133с.
Цимбалюк О. Фольклорні традиції в сучасному сценічному костюмі // Регрес і регенерація у народному мистецтві. К., 1998.-с. 253-265.
Цыганкова Э.Г. У истоков дизайна. – М.: Наука, 1977.
Чигарьков В., Дижур А. Проектная культура и дети. Из опыта образования в Великобритании // эстетика. - 1990, -№ 4. - с.
Додаток 1
Практичне завдання 1: Виконання ритму
Матеріали й інструменти: олівці твердістю "Г" і "М" вітчизняного виробництва (або "Я" і "У" імпортні); туш чорна; лінійка; трикутник; лекало; циркуль і рейсфедер лінійний, що застосовується для проведення тушшю прямих і ламаних ліній різної товщини в межах 1 . . . 1,5 мм; папір формату 12; може бути застосований рапідограф.
Ритм – це рівномірне чергування розмірних елементів, порядок сполучення ліній, обсягів, площин. Ритм діє на наші почуття. Ми сприймаємо його не тільки візуально, але й на слух. Кінь, що скаче, ритмічно відбиває такт. Ритмічні стукіт коліс паровоза, музика танцю. Чим ритмічніший вірш, тим легше він читається і запам'ятовується. Джерело звуку сприймається як ритмічний тому, що витримано однаковий інтервал між звуками, ударами.
Однак ритм властивий не тільки рухові, але і статичному предметові. Наприклад, в архітектурі ритмічний розподіл вікон по вертикалі і горизонталі. Ритм можна спостерігати й у площинному зображенні: орнамент на шпалері, на килимах, на тканинах.
Коли ми дивимося на нерухоме зображення на тому або іншому спорудженні (орнаментальний фриз) або на предметі (орнамент на вазі), з чергуванням яких-небудь повторюваних елементів, площинне, об'ємне, лінійних, відчуття ритму дає сприйняття умовного руху, око наш як би випливає за цим розмірним повтором елементів.
Закономірне чергування обсягів, членувань, поверхонь, граней, а також упорядкована зміна характеристик елементів форми – усе це використовується як специфічний засіб композиції як для окремих предметів і споруджень, так і для їхніх комплексів. Найпростіший прояв ритму з характерним повторенням у композиції однакових форм при рівних інтервалах можна спостерігати в розташуванні колон античних храмів, у рівномірному розташуванні однотипних верстатів у цеху, у розташуванні кнопок на приладах і т.д.
Ритм може бути спокійним і неспокійним, може бути спрямованим в одну сторону (орнаментальна облямівка) або сходитись до центру (візерунок у центрі скатертини, скриньки, розетки під люстрою), спрямованим як по горизонталі, так і по вертикалі. Часті членування в горизонтальному напрямку, як і у вертикальному, можуть створювати враження занепокоєння. Членування по горизонталі будуть візуально знижувати висоту речі, а вертикальні, навпаки, роблять неї вище.
Бажане враження від предмета можна створити правильним використанням усіх можливостей ритму, зокрема, продуманим і відчутим чергуванням елементів, обсягів, колірних плям або яких-небудь деталей, що як би направляють рух ока відповідно до обраного ритму.
Як засіб композиції ритм використовується в художньому конструюванні в тих випадках, коли він об'єктивно визначений конструктивною основою. Прояв ритму в техніці досить різноманітний, він може грати активну організуючу роль у композиції, стаючи іноді головним стрижнем композиції. Широко використовується колірний ритм, зокрема на виробництві: колір приміщень, устаткування, робочих місць, спецодягу, комунікацій. Колірний ритм створює своєрідний колірний клімат.
Ритм, як властивість композиції зв'язана з особливостями психології зорового сприйняття. З усіх ознак форми найбільш значимим для ритмізації є розмір, потім інтервал.
Візьмемо аркуш паперу, проведемо рамочку на відстані до двох сантиметрів від краю і розграфимо його прямими лініями по вертикалі і горизонталі через визначений інтервал так, щоб лінії не виходили за межі рамки. Вийде членування ритмічне, але нецікаве, примітивне. Потім проведемо не по одній лінії, а по трьох разом на відстані друг від друга 2...3 мм, а між першими і наступними трьома лініями зробимо відстань 1 . . . 1,5 див. З'явиться більш цікавий ритм. А якщо в тих місцях, де вертикалі і горизонталі перетинаються, зафарбувати квадратики, що утворяться, тоном, ритм стане ще більш виразним.
Ритм можна будувати не тільки на прямих, але і ламаних, хвилястих лініях.
Ознайомивши з лінійною побудовою ритму, можна перейти до більш складних його видів. За основу можна взяти природний аналог – яка-небудь нескладна рослина, наприклад, квітка, плід, листок або комаха. Їх потрібно замалювати з натури з усіма подробицями, а потім спростити малюнок так, щоб залишилася контурна схема замальовки, тобто трансформувати природну форму до технічної, зберігши її природний ритм. Потім з цих елементів скласти ритмічний ряд, ритмічну сітку.
Працюючи над цим завданням, потрібно прагнути до закінченої ритмічної композиції, щоб не виникло враження випадкового обриву. Допустимо, що за основу орнаментального ритму ви взяли метелика. Половина метелика попадає в рамку вашого зображення, а друга не міститься. Щоб цього не сталося, потрібно насамперед перевірити усі в чернетці на малому розмірі, а чистовик бажано розмітити по горизонталі і вертикалі. Інакше композиція ритму буде виглядати випадковим фрагментом цілого.
Практичне завдання 2: Пошук рівноваги.
Матеріали й інструменти: олівець м'який ЗМ - 4М; акварельні фарби; гуаш; кисті круглий і плоский, м'який і тверді; папір формату 12.
Рівновага – це такий стан форми, при якому всі елементи збалансовані між собою. Вона залежить від розподілу основних мас композиції щодо її центра. Розподіл навантажень, точок опори щодо центра ваги повинне давати ясну зорову інформацію про стійкість. Прикладом може бути фрезерний верстат. Композиційна рівновага досягнута в ньому насамперед формою деталей, кольором, тоном і пластикою.
Рівновага так само, як і ритм, властива і рослинному, і тварині світові. Гляньте на пірамідальну тополю, на лист каштана, на стеблинку білої акації, на будь-яку тварину, птаха – у вас створиться враження цілісності, закінченості, урівноваженості.
Рівновага обсягів або частин будь-якого спорудження, будь-якого предмета візуально викликає почуття спокою, впевненості і стійкості. Людське око відпочиває при сприйнятті такого предмета. Зовсім зворотне відчуття викликає предмет або спорудження, що характеризуються неврівноваженістю обсягів або окремих частин.
Пошук рівноваги можна вести двома способами: 1) графічним – олівцем, фарбами акварельними, гуашшю; 2) аплікативним – за допомогою фігур, вирізаних з паперу або картону.
При виборі матеріалів і інструментів для виконання роботи необхідно враховувати деякі їхні особливості. Так, гуаш, на відміну від акварельних фарб, лягає на папір більш густим і щільним шаром. Гуашшю можна працювати на папері, картоні, дереві, склі, тканинах. Це один з основних матеріалів у роботі художника-конструктора. Потрібна кількість фарби береться лопаточкою, переноситься в спеціальний посуд, де розводиться до визначеної консистенції.
Кисті потрібно мати круглі і плоскі за формою і м'якій або тверді по якості. У гарної м'якої кисті закінчення волоса повинні бути природними, а не підтятими. Кисть з підтятим волосом для роботи не годиться. При виборі м'якої круглої кисті треба звернути увагу на те, щоб кінець її не роздвоювався і волос був зібраний компактно. Якість кисті визначається так: треба зжати двома пальцями її волосяну частину – якщо вона прийме форму віяла, то кисть годиться для роботи. Якість кисті можна також перевірити, змочивши її водою і потім струснувши. У гарної кисті після легкого струшування утвориться гострий кінець.
Плоскі кисті мають форму лопаточки. Вони бувають тверді (зі свинячої або кінської щетини) і м'які (білячі і колонкові). У залежності від характеру роботи, виду фарб вибирається та або інша кисть. Аквареллю працюють тільки м'якою кистю.
Щоб осмислити і відчути, що таке рівновага, бажано виконати кілька варіантів умовних і конкретних композицій з геометричних фігур. Візьмемо три-чотири геометричних фігур довільних розмірів, наприклад, два прямокутники, коло, трикутник (можна й інші фігури) і спробуємо розмістити них на листі папера так, щоб візуально сприймалася композиційна рівновага. Розміщати фігури бажано компактно.
У пошуках рішення цієї задачі можна йти графічним або аплікативним шляхами. При графічному композиційному пошуку на папері м'яким олівцем ми увесь час порівнюємо, відбираємо й удосконалюємо композицію.
Аплікативний спосіб полягає в наступному: встановивши на власний розсуд розміри кожної геометричної фігури окремо, креслимо їх на картоні або на щільному папері, вирізуємо ножицями або скальпелем, а потім на білому листі паперу, пересуваючи фігури з місця на місце, компонуючи їх то так, то інакше, шукаємо варіанти композиційної рівноваги (фігури можна накладати один на одного). Ті знахідки при пошуку, що виявляться вдалими, візуально сприйнятними, обводимо олівцем, щоб можна було потім порівняти і відібрати кращий.
По тоновому або колірному рішенню ми можемо судити про об’єм виробу, його пластику, а головне – визначити естетичну якість виробу.
Практичне завдання 3: Аналіз динамічності і статичності форми
Матеріали й інструменти: олівець м'який 3М - 4М; акварельні фарби; туш; кисті; папір формату 12.
Динаміка – це зорове сприйняття руху, стрімкості форми. Порівняємо, наприклад, куб і високу тригранну піраміду. Куб створює враження стійкого простору, а піраміда якби спонукає рух ока вздовж грані або площини знизу вверх.
Динамічна форма може бути властива як нерухомим об'єктам, так і предметам, що швидко рухаються: літакам, легковим автомобілям і т.п.
Однак прояви цієї властивості в нерухомих і в предметах, що рухаються, досить різні. Якщо, наприклад, зробити динамічну форму токарського верстата, то це не буде обумовлено вимогами експлуатації, призначенням самого верстата, тією роботою, що він повинний виконувати. Це не буде визначальним форми якості і буде суперечити логіці призначення його функції. Якщо ж узяти гоночний автомобіль або надзвуковий літак, то динаміка їхньої форми виражає сутність самого предмета, і чим вище швидкість, тим стрімкіша форма.
Динамічність робить форму помітною, активною, виділяючи її серед інших.
Статика – це стан спокою, рівноваги форми, стійкість у всьому її ладі, у самій геометричній основі. У статичних предметів є явний центр, свого роду вісь, навколо якої організується форма. Усі предмети побуту – холодильники, пральні машини, радіо- і телеапаратура, кухонне начиння – мають статичну форму.
Іноді виріб проектується на основі динаміки і статики. У таких випадках проектувальникові необхідно чітко усвідомлювати, що об'єктивно повинно переважати, бути основним, головним у цьому промисловому виробі – динамічність або статичність, у протилежному випадку може бути втрачена цілісність форми.
Згадаємо могутні машини, на яких встановлені підйомні крани. Статична основа вантажної автомашини виразно підкреслює динамічність підйомної стріли.
Щоб у загальному вигляді уявити собі прояв важливих закономірностей розвитку динамічної і статичної форми, варто звернутися спочатку до умовних геометричних моделей. Динаміка або статика форми може бути задана за допомогою досить різноманітних прийомів як у горизонтальному, так і у вертикальному напрямку.
Для вираження статичної форми на площині найкраще брати такі геометричні фігури: квадрат, коло, прямокутник, а в просторі – куля, циліндр і т.п. Багато фігур брати не потрібно. Досить уміло з'єднати дві-три фігури відповідних розмірів, щоб досягти враження статики. Для передачі динамічної форми на площині варто брати прямокутники і трапеції з відповідним співвідношенням розмірів, а в просторі – конуси, піраміди, призми й інші фігури. У таких композиціях динамічних форм не виключена можливість використання прямокутних фігур як підставу.
Робочий пошук ведеться так само, як і в попередній роботі, присвяченій рівновазі. Завдання виконується аквареллю або гуашшю. Кольори і тони бажано скласти самому, а не брати готові. Статиці, як ми вже говорили, властива стійкість, тому потрібно підібрати такий колір, яким можна було б підкреслити стан спокою, додати формі більшої виразності. Для цього краще підійдуть сірі тони.
Для передачі динамічності бажано брати більш легкі кольори – світло-блакитний, жовтий, ясно-зелений і т.д. – щоб підкреслити стрімкість форми.
Крім геометричного зображення динамічності і статичності форми необхідно провести