Дизайн-освіта майбутнього вчителя трудового навчання
Практичне завдання 4: Виконання об'ємних композицій на симетрію й асиметрію і їхній аналіз
Матеріали й інструменти: олівець; ножиці; металева лінійка; гумовий клей і кисть для клею (якщо обсяг виконується в папері або картоні); папір; картон; пластилін.
Симетрія – принцип організації композиції, де елементи розташовані правильно щодо площини, осі або центру.
При повороті фігури навколо центру, осі або площини симетричні елементи цілком сполучаються один з одним. Існує кілька видів симетрії. Найбільш простим з них є дзеркальна симетрія.
Симетрія з древніх часів вважалася однією з умов краси, оскільки вона забезпечує рівновагу композиції. Людина вже на вершині своєї цивілізації мала уявлення про симетрію, по її законах будувала свої спорудження, виготовляла предмети побуту і все це визначалося не тільки практичними вимогами, але якоюсь мірою і естетичними.
Симетрія – одне з найбільш яскравих і наочно виявляються властивостей композиції. Це засіб, за допомогою якого організується форма предмету – будинків, машин, верстатів, побутових приладів і т.п. – і найбільш активна її закономірність.
Найбільш простий вид симетрії – дзеркальний – ґрунтується на рівності двох частин фігури, розташованих одна щодо іншої як предмет і його відображення в дзеркалі. Уявлювана площина, що поділяє таку фігуру навпіл, називається площиною симетрії. Дзеркальна симетрія широко поширена в предметах побуту, сувенірних виробах.
Інший тип симетрії – осьова симетрія – обумовлений конгруентністю, що досягається обертанням фігури щодо осі симетрії, тобто лінії, при повороті навколо якої фігура може неодноразово сполучатися сама із собою. Осьова симетрія зустрічається рідше. Вона характерна для центричних композицій: освітлювальної арматури, пральних машин, турбін.
Характерним різновидом є гвинтова симетрія, що виходить у результаті обертального руху крапки або лінії навколо нерухомої осі. Гвинтова симетрія звичайно застосовується в елементах різного роду машин, верстатів, літаків, пароплавів.
Широко застосовується також асиметрія, тобто сполучення і розташування елементів, при якому вісь або площина симетрії відсутній. У такій композиції особливо важлива зорова урівноваженість усіх її частин по масі, фактурі, кольору.
Асиметрія – принцип організації композиції, що ґрунтується на динамічній урівноваженості елементів, на враженні руху їх у межах цілого. Якщо симетрична форма сприймається легко і відразу, то асиметрична читається поступово.
Симетрія й асиметрія допомагають досягати художньої виразності статичних і динамічних композицій. У художньому конструюванні постійно доводиться зіштовхуватися з усілякими проявами симетрії й асиметрії, тому що при їхній допомозі встановлюється визначений порядок розміщення форм, зв'язаний із призначенням предмета, з тією роботою, що він повинний виконувати, і красою самого предмета.
Завдання на симетрію й асиметрію виконуються в тім же порядку, що і на динаміку і статику, але крім цього необхідно виконати них в обсязі.
Об'ємну композицію можна виконати з папера, картону, пінопласту, гіпсу, пластиліну – тобто з легко ріжуться матеріалів.
Спочатку робиться композиційний пошук в олівці або в пластиліні, потім знайдений варіант виконується в потрібному розмірі і матеріалі.
Для того щоб провести аналіз симетричної й асиметричної форм у природному і технічному аналогах, необхідно підібрати подібні не тільки по зовнішньому вигляді, але і по конструктивній обумовленості яскраво виражені зразки. За допомогою осьових і формотворних ліній можна переконатися в тім, що асиметрична форма для одних виробів настільки ж об'єктивний результат рішення функціональної задачі, яким для інших є форма симетрична. Абсолютної симетрії в природі практично не існує. Що ж стосується форми верстатів, машин ,приладів, різного устаткування, як правило, вона неминуче має деякі відступи від симетрії, викликані умовами їхнього функціонування й особливостями конструкції.
Головна ж умова цілісності асиметричної форми – це її композиційна урівноваженість. Тому в ході аналізу таких форм перш за все необхідно перевірити їх на умовних композиціях з геометричних тел.
Практичне завдання №- 5. Виконання колірних таблиць
Матеріали й інструменти: гуаш; широкі плоскі кисті № 20 - 24; поролонова губка; лопатка для накладання фарби на палітру; папір; ножиці; скальпель; металева лінійка; клей гумовий або ПВА.
Питання кольорознавства тісно зв'язані з фізикою, фізіологією, світлотехнікою, психологією, естетикою, мистецтвознавством і т.д..
Колір – це властивість тіл викликати те або інше зорове відчуття у відповідності зі спектральним складом відбиваного або випромінюваного ними світла. Колір володіє такими основними характеристиками, як колірний тон (різні відтінки кольору), насиченість (ступінь яскравості кольору), яскравість (відображуюча здатність колірної поверхні).
Закони колірних гармоній відносні. У кожну історичну епоху в того або іншого народу ті або інші гармонійні сполучення квітів вважалися особливо красивими. Наприклад, теракотово-червоний з чорним – основний мотив розпису кераміки Древньої Греції, для Туркестанської кераміки типові різні сполучення глибокого кобальтового кольору з кольором золотавої охри.
У наш час проблема покращення зовнішнього вигляду промислового і побутового інтер'єру й екстер'єру, промислових виробів, пластики машинних форм невід'ємна від проблеми їхнього колірного рішення. Колірне рішення промислової продукції має винятково важливе значення не тільки з погляду підвищення естетичних властивостей того чи іншого виробу. При роботі на виробництві і в будинку – біля верстату, машини і з побутовими електроприладами – важливі не тільки уміння, майстерність, навички, інтелект працюючого, але і його настрій, самопочуття. Колір у даному випадку відіграє величезну роль.
Встановлено, що деякі кольори сонячного спектра, так звані теплі тони – червоні, жовтогарячі, жовті – діють на людину збуджуюче, розширюють зіниці і навіть прискорюють пульс, викликаючи загальне стомлення. Інші, так звані холодні тони – сині, блакитні, зелені – заспокоюють, зменшують стомлюваність очей.
У приміщенні можна створити враження простору, застосувавши світлі холодні тони. Теплими – червоними, коричневими тонами – можна, навпаки, створити враження звуження простору. Той самий предмет, пофарбований у світлий або просто білий колір, завжди виглядає легшим, а в темний або чорний – здається важчим. Те саме приміщення або предмет робить різне враження в залежності від його фарбування.
Приміщення, пофарбовані в блакитні, сині, зелені кольори, здаються більш прохолодними, чим вони є насправді, а пофарбовані в жовтогарячі, жовті, – більш теплими.
Говорячи про вплив кольору на людину, можна привести такий приклад. На одному заводі різко зменшилася відвідуваність їдальні робітниками. Довгий час не знали причини цього. Виявилося, це було зв'язано з тим, що під час ремонту їдальню пофарбували в білий колір. У робітників біле фарбування викликало неприємні асоціації з лікарняними приміщеннями, що не сприяло апетитові. Після фарбування стін в інтенсивні, радісні тони відвідуваність їдальні знову збільшилася. Таким чином, кольором можна не тільки створити визначений настрій у людини, але і викликати заздалегідь задумане відчуття.
Приміщення, особливо з поганим висвітленням, пофарбоване в білий колір, здається звичайно трохи сірим. З психологічної точки зору фарбування суспільного або виробничого приміщення в білий колір стомлює і на робітників впливає несприятливо.
Несприятливе враження робить також суцільне біле фарбування лікарняних приміщенні. Дослідження показали, що більш різноманітне фарбування, із правильним підбором квітів сприяє усуненню страху, що часто гнітить хворого.
При оформленні виробничих приміщень треба виходити з того, що підбір квітів повинний певним чином відповідати специфіці даної праці. Наприклад, у ливарному або ковальському цехах, де робітник має справу з вогнем або розплавленим металом, не рекомендується фарбувати стіни у вогненно-червоний колір. Тут доцільно використовувати тони, протилежні кольору розплавленого металу, – сині і зелені – для того, щоб приміщення здавалося більш холодним.
Дуже важливо продумати колірну гаму робочого місця. Уявіть собі токарський верстат, пофарбований у сірий колір, на тлі сірої стіни, причому оброблювана деталь теж звичайно сіра. Така "колірна гама" буде стомлювати робітника і приведе до зниження продуктивності праці.
Підхід до колірного оформлення заводського цеху, адміністративної кімнати, навчальних класів повинний бути індивідуальним. Оформлення приміщень, верстатів, машин, побутових приладів вимагає логічної відповідності форми і кольору. Правильно підібрана гама фарбування робить виріб привабливим, викликає добре, любовне відношення до нього, тим самим полегшує роботу і відхід за ним.
Функція, форма і колір будь-якого промислового виробу повинні бути органічно пов'язані між собою. Колір не можна розглядати поза умовами експлуатації і конкретної форми. Тому фарбування повинне проводитися з урахуванням конкретної форми промислового виробу і специфіки роботи, спілкування людини з даним виробом.
Колір тісно пов'язаний з такими засобами композиції, як пропорція, масштаб, нюанс. Особливо велика роль кольору для досягнення образності форми виробу, тобто він допомагає розкрити сутність речі, загострити або послабити характер форми.
При колірному рішенні того або іншого виробу промисловості треба враховувати функції його, місце установки, спосіб використання, умови роботи. Наприклад, верстат у цеху, автомобіль або автобус на вулиці, пилесос або пральна машина в квартирі вимагають різного підходу при виборі колірної гами. Питання кольору будь-якого виробу не вирішуються ізольовано від колірних співвідношень всього інтер'єра або природного оточення.
Проектуючи новий виріб, художник-конструктор користується різноманітними фарбами, застосовує різні колірні сполучення. Колірне рішення виробу дозволяє краще розкрити конструктивні, естетичні і пластичні його властивості. Колір підкреслює риси зовнішньої характеристики, що відповідає конструкції виробу, і разом з тим формує естетичне представлення про красу предмету. За допомогою кольору можна виділити головне, найбільш важливе, наприклад, краще зосередити увагу оператора, що працює за пультом керування. Відомо, що в спектрі сонячного променя сім основних квітів: червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. Усі ці кольори мають дуже багато відтінків. З трьох основних квітів – червоні, жовті і синього – можна скласти всі інші кольори. Змішуючи фарби цих квітів, можна одержати зелений колір (синя фарба з жовтої), жовтогарячий (жовта з червоної), фіолетовий (червона із синьої) і інші проміжні кольори.
Випускається велика кількість фарб різних квітів і відтінків. Для найбільш повного і правильного використання їх необхідно знати основні закони кольорознавства. Усі кольори поділяються на ахроматичні і хроматичні. До першого відносяться білий, чорний і весь відтінки сірого кольору. Хроматичними називають усі спектральні кольори, а також пурпурні з усіма їх відтінками, тобто червоно-фіолетові або малинові тони, яких у спектрі немає і які виходять тільки в результаті змішання в різних пропорціях спектральних квітів.
Ахроматичні кольори розрізняються між собою тільки ступенем яскравості, оскільки пігмент у них відсутній. Хроматичні кольори володіють трьома властивостями: колірним тоном, яскравістю і насиченістю. До того ж вони поділяються на теплі (червоний, жовтогарячий, жовтий з відтінками) і холодні – голубий, синій з відтінками. Зелений, фіолетовий і червоний кольори можуть бути і теплій і холодними в залежності від того, який відтінок у них переважає. Якщо до зеленого кольору додати більше жовтих тонів, а до фіолетового – червоних, то ці кольори будуть теплими, якщо ж додати до них блакитні або сині тони, – холодними.
Теплі і холодні кольори, поміщені поруч, підсилюють один одного. Хроматичні кольори також добре виділяються на тлі ахроматичних. Так, червоного, жовтогарячого, жовтий кольору на сірому тлі будуть здаватися яскравіше.
Тонів колірної палітри, що нам пропонує промисловість – гуаш, акварель, олійні фарби – цілком достатньо для того, щоб одержати потрібні нам кольори, а з квітів – колірну гармонію.
У природі гармонія кольору безперечна. Вивчаючи неї на прикладах природних аналогів, досліджуючи умови, що привели до цієї гармонії, людина шукає ключ до наукового рішення колірної гармонії штучного середовища.
Ми ознайомилися з короткою характеристикою кольору, його роллю в промисловій естетиці. Тепер потрібно розібратися в тім, як практично опанувати основами кольорознавства, щоб можна було легко оперувати кольором у роботі.
Для виконання завдання підбираємо відповідні по своєму колірному розфарбуванню природні аналоги (сімейство метеликів або жучків, декоративні птахи або рибки, квіти). Адже в деяких птахів, метеликів можна зустріти всю гаму квітів, тонке співвідношення хроматичних і ахроматичних сполучень. Під кожним зарисованим природним аналогом необхідно зробити викладення тих кольорів, з яких він складається, і на цій основі виконати колірні розтягнення. Для цього беремо червону фарбу, наносимо її на папір на ширину 10см і розтираємо плоским пензлем. Потім у червоний колір маленькими дозами вводимо наступний один по одному, тобто жовтогарячий колір і, поступово послаблюючи червоний, доводимо його до чисто жовтогарячого.
У такий спосіб для будь-якого кольору можна скласти безперервний ряд відтінків.
Щоб фарба лягала рівномірно і мала бархатисту поверхню, потрібно по сирому сліді, поки фарба не висохнула, пройти поролоновою губкою і вирівняти всю поверхню. Губкою йдуть слідом за кистю, не повертаючи назад, інакше кольори змішаються і вийде бруд.
Цей же червоний колір тим же способом розтягуємо з наступними спектральними квітами, жовтогарячим, жовтим, зеленим, блакитним, синім і фіолетовим. І так кожен спектральний колір розтягуємо один з одним, потім з білим і з чорним кольором.
Після того як фарба висохнула, по заздалегідь заготовленому шаблоні розміром 15 X 60 мм у тій же послідовності, у якій йшло розтягнення, вирізуємо прямокутні зразки і наклеюємо їх вертикальними рядами на відстані до 2 мм один від одного на білому папері. Так наклеюємо зразки розтягнень всіх квітів спектру.
Відстань між вертикальними рядами повинне бути не більш 2 см. Першими один по одному йдуть зразки чистого кольору, а наступні повинні переломлюватися вступним кольором. Проробивши таку роботу, побачимо, як той самий колір по-різному сприймається. Усього в кожнім вертикальному ряді повинне бути не менш дванадцяти зразків. Їх може бути також двадцять чотири, тридцять шість, сорок вісім (кількість еталонів кратна дванадцяти). Порозумівається це тим, що за основу беремо музичну хроматичну гаму, що має дванадцять звуків, що йдуть послідовно один за одним у висхідному або спадному порядку.
Проробивши все це, розкладемо всі роботи друг за другом у спектральному порядку, і побачимо, яке розмаїтість квітів і тонів можна одержати при змішанні їхній один з одним.
Сполучення контрастних квітів можна одержати за допомогою таких вправ. Потрібно зафарбувати червоним кольором прямокутник або квадрат паперу розміром 6Ч6 см, а на нього накласти (приклеїти) квадрат розміром 2Ч 2 см, розфарбований у жовтий колір.
Можна шукати контрастні кольори і по-іншому. У пофарбованих у різні кольори квадратиках розміром 6Ч6 см вирізувати в центрі прямокутні отвори розміром 2Ч 2 см і потім підкладати з тильної сторони будь-який колір.
Важливим завданням по кольорознавству є виконання колірного кола. Спектральні кольори послідовно розтягують, додаючи білил, до семи відтінків кожного кольору. Різкої границі між сьомим зразком червоного і першим жовтогарячого, сьомим жовтогарячого і першим жовтого і т.д. не повинно бути. Тому на п'ятому зразку кожного кольору потрібно вводити наступний один по одному колір, щоб досягти плавного переходу. Виходить 49 зразків по колу. Крім того, кожний з цих 49 зразків потрібно розтягти, додаючи білил, ще на сімох тональностей до центра кола. Усього в колі виходить 343 зразки. При такій багатій палітрі можна легко оперувати кольором. Подібно тому як у музиці ціла нота розбивається на половинні, четвертні, восьмі, шістнадцяті, тридцять другі, шістдесят четверті, завдяки чому композитор одержує можливість використовувати найтонші відтінки ритму і фразування при творі музичного добутку, так і художник має у своєму розпорядженні не тільки готові відкриті кольори, але і найрізноманітніші різновиди їхніх тональностей.
Як можна практично в роботі використовувати колірні таблиці, колірне коло? У процесі виконання завдання здобуваються практичні навички, уміння працювати з фарбами, пізнаються їхні можливості. Але колірними таблицями і колом потрібно користуватися в подальшій роботі.
На підбір якого-небудь кольору або колірної гами іде багато часу, фарб, паперу, особливо якщо не вистачає знань і умінь. Колірні ж таблиці і колірне коло при такому широкому виборі розтягнень можуть істотно допомогти при вирішенні конкретної задачі і, головне, зекономити час. Необхідно заготовити пластинки потрібних розмірів із плексигласу (органічного скла, що володіє великою прозорістю) товщиною 2 мм під розтягнення і колірне коло. Потім на папері розмітити олівцем схему розташування розтягнень і на неї накласти пластинку плексигласу. Потім клеєм ПВА наклеюються розтягнення в потрібному порядку. Цю пластинку з наклеєними зразками можна перевірити на будь-якому тлі, і ви побачите, як міняється колірне і тонове звучання розтягнень в залежності від того, на яке тло їх накласти.
Уявіть собі, що колір тла, що ви підкладаєте під свої розтягнення, – це колір середовища (мається на увазі колір стін та стелі). Наприклад, колір заводського цеху, у якому потрібно помістити який-небудь агрегат або кілька верстатів; колір стін житлової квартири, для якої потрібно підібрати колір штор, меблів, освітлювальної арматури і т.д. Накладаючи розтягнення на тло, легко можна підібрати потрібну колірну гаму. З кожного ряду розтягнень легко вибрати два-три кольори-партнери і побудувати на них комплексне фарбування приміщення. Такий метод використання таблиць-розтягнень може бути використаний при фарбуванні не тільки приміщення – коридорів, фойє, вестибулів і взагалі приміщень з постійним рухом людей, але і різних агрегатів, верстатів, машин, побутових приладів.
Таким способом можна визначити, якої насиченості повинний бути пульт керування на верстаті, де потрібно кольором виділити найбільш небезпечні місця, ділянки, з огляду на явища одночасного контрасту кольору. Наприклад, пульт керування завжди виділяється яскравим кольором, щоб зосередити на ньому увагу оператора. Кнопки "пуск", "стоп", "включити", "виключити" роблять контрастними кольорами.
Колір є складовою частиною художньо-конструкторського проекту, тому при його рішенні необхідно мати під рукою як наочний посібник колірні таблиці.
Образотворчі засоби передачі фактури матеріалів.
Практичне завдання 6. Імітація фактури дерева
Матеріали й інструменти: папір (формат може бути кожний); тверді плоскі кисті № 24 - 30; акварельні фарби або гуаш; поролонові губки.
Фактура – це сукупність різних технічних прийомів обробки матеріальної поверхні, особливості обробки або будівлі поверхні якого-небудь матеріалу, що сприяють досягненню художньо-декоративної виразності предмета.
Багато промислових виробів, що розробляються для серійно-масового виробництва, проектуються не з одного, а з декількох матеріалів. Художник-конструктор, архітектор-конструктор, проектувальник повинні знати декоративні властивості матеріалів, застосовуваних у конкретному виробі або ансамблі, уміти сполучити їхній так, це б кожний з них одержав як можна велику художню виразність.
Ілюзії передачі фактури будь-якого матеріалу можна досягти імітацією, наслідуванням. При високому рівні майстерності буває важко відрізнити дійсний матеріал від його імітації.
Варто пам'ятати, що справжнє завжди естетично вище імітації, як би творчо вона не була зроблена. Однак у деяких випадках імітація необхідна. Наприклад, при виконанні декорацій у театрі або при виготовленні стенду, монтажу і т.д. Найкраще монтаж дивиться звичайно на тлі фактури дерева або граніту. Маючи акварельні або гуашеві фарби, кисті і поролонову губку, можна створити потрібне тло. При проектуванні виробів також широко використовується імітація, щоб показати замовникові, з якого матеріалу буде виготовлений виріб, який малюнок фактури матеріалів, яке їхнє сполучення.
Ми ознайомимося з прийомами імітації тільки деяких основних матеріалів, характерних декоративністю свого малюнка і застосовуваних у роботі художника-конструктора найчастіше. Це дерево, тканина, шкіра, мармур, граніт, різновиди пластику (пластмаса), метал. У виробничих умовах пластмасу імітують під фактуру дерева, мармур, граніт.
Деякі синтетичні матеріали дуже схожі на органічні, а багато хто з них самі по собі кращі, багатші тих, котрі вони імітують. За малюнком, кольором й іншими своїми якостями вони можуть бути різноманітніші і сучасніші різних відомих і звичних для нас матеріалів. Однак впровадження в практику нових матеріалів, розвиток технології промислового виробництва матеріалів часто проходить у боротьбі з деякими важко переборними, найчастіше штучними, перешкодами. Тут істотну роль грає консервативність смаків не тільки споживачів, але і керівників підприємств, що неохоче відмовляються від звичних, що затвердилися роками уявлень.
Тому часто корпуса радіоприймачів, виконані з пластмаси, імітуються під дерево, а пластмасові вази, чашки, склянки – під скло або кришталь. Цей "обман" позбавляє можливості виявити особливу принадність нового матеріалу.
Імітація гарна там, де вона потрібна, де без неї не можна обійтися, де тільки вона може виконати свою роль.
З кожним днем усе доступніше, різноманітніше і дешевше стають синтетичні матеріали. Вони володіють поруч інших, більш значних переваг, як, наприклад, опірність зносу, вигорянню і т.д. Це дає підставу для широкого застосування синтетичних матеріалів у промисловому виробництві. Варто врахувати ще і те, що технологія виготовлення пластмасових виробів у більшості випадків легко піддається автоматизації, проста й економічно вигідна. Пластмаса не вимагає додаткової обробки, фарбування й обробки. Звідси ясно, яка перспектива відкривається надалі в застосуванні цих матеріалів. Побутові електроприлади вже зараз виготовляються в основному з пластмаси. Тому художник-конструктор повинен знати як фізичні, так і декоративні властивості пластмаси і вміти імітувати неї.
Прийоми, навички, професійні знахідки, необхідні художнику-конструктору, виробляються і з'являються в процесі виконання практичних робіт. Ознайомимося з деякими прийомами імітації матеріалів. Почнемо з дерева.
Аркуш паперу прикріплюємо кнопками до фанерного планшету або до щільного картону. Після цього кистю наносимо на папір фарби потрібного кольору і тону (акварель або гуаш помірної густоти). Потім у залежності від зображуваної фігури (велику або дрібна) підбираємо поролонову губку визначеної зернистості (пористості), прикладаємо її гранню до поверхні листа, злегка притискаємо і протягаємо по нанесеному кольору, тобто розтягуємо його. Слід після губки повинний дати необхідну фактуру, тобто малюнок, а рух губки – уліво, вправо, прямо – дає напрямок волокон дерева. По кольору можна проводити кілька разів (якщо папір якісний і його поверхня не порушується), поки не досягнемо чіткості малюнку і гарного колірного сполучення.
Для світлих тонів дерева основою є світла охра, у неї додаємо небагато червоної, зеленуватої або коричневої фарби. Основа для темних тонів дерева – коричневі кольори з додаванням червоних, син і фіолетових. Щоб ясно уявити собі, якими повинні бути співвідношення квітів, потрібно мати перед собою зразок дерева, яке треба зобразити.
Розтягувати колір можна не тільки поролоновою губкою, але і твердою широкою кистю. Розтягуючи фарбу, кисть теж залишає слід, що як би утворить волокна дерева. Кистю можна більш ефектно передати сучки, запливи. Якщо потрібно зобразити поліроване дерево, необхідно додати в колір клей ПВА або після того, як фарба висохнула, двічі покрити її безбарвним лаком.
Практичне завдання № 7. Імітація пластмаси
Матеріали й інструменти: папір; кисті тверді плоскі № 24-30; акварельні фарби або гуаш; поролонові губки; клей ПВА.
Для зображення пластмас розводимо фарбу до потрібної густоти і додаємо в неї клей ПВА. Фарбу наносимо на поверхню листа папера і розтираємо широкою твердою кистю. Потім на цьому тлі для імітації прожилок додаємо фарбу іншого кольору, що гармоніює з основним. Для досягнення повної подібності потрібно мати зразок із пластмаси. Почекавши, поки фарба висохне, вирізуємо зразок потрібного розміру в самому вдалому місці.
Практичне завдання № 8. Імітація шкіри
Матеріали й інструменти: папір; кисті тверді плоскі № 24 - 30; акварельні фарби або гуаш; поролонові губки; клей ПВА.
Шкіра і шкірозамінник – досить ефектний і декоративний матеріал, застосовуваний для оформлення інтер'єру, обробки меблів і галантерейних виробів.
Виконувати завдання можна двома способами.
Перший спосіб. Створюємо потрібний колір (коричневий, жовтий, чорний і т.д.). У колір додаємо для блиску клей ПВА до одержуваної густої пасти. Цей колір-пасту наносимо на папір широкою кистю. Після цього приступаємо до виконання самого малюнка. Виконати малюнок можна найрізноманітнішим підручним інструментом. Якщо малюнок складається з простих прямокутників довільної форми, то його можна зробити в'язальною спицею. Більш складний малюнок можна нанести уламком гребінця. Сліди від зубців гребінця уздовж, поперек або по діагоналі дають своєрідний малюнок.
Другий спосіб. Площину спочатку фарбуємо в більш світлий або більш темний, чим потрібно, колір. Якщо площина пофарбована в більш світлі тони, то після висихання фарби зверху потрібно нанести фарбу більш темного тону і цим же або іншим кольором по сирому сліді наносити малюнок. Виходить кольоро-тональна гра, як у природної шкіри.
У процесі нанесення кольору на папір можна вводити додаткові кольори, що добре сполучаться з основним. Цим можна домогтися ілюзії колірної гри, і виріб буде мати товарний вигляд.
Практичне завдання 9: Імітація декоративної тканини
Матеріали й інструменти: папір; кисті плоскі №20 - 24 і круглі № 12 - 16; акварельні фарби або гуаш; поролонова губка.
В інтер'єрі, у меблях ми не можемо обійтися без декоративної тканини. Чим багатший колір і оригінальніший малюнок, тим більший попит вона має в покупця.
Для досягнення ілюзії тканини необхідно підготувати відповідне тло, тобто зафарбувати кілька аркушів паперу в різні кольори. Коли фарба висохне, можна наносити малюнок. Якщо малюнок умовний, то його можна наносити поролоновою губкою з конкретним обрисом, тобто прямокутником, квадратиком, кружечком і т.д. Якщо ж малюнок конкретний у виді геометричного або рослинного орнаментів, потрібно вирізувати кілька трафаретів із синтетичної плівки або щільного паперу. В умовному малюнку обов'язково потрібно дотримати ритму, порядок побудови.
Практичне завдання 10: Імітація фактури каменів
Матеріали й інструменти: папір; олійні художні фарби і розріджувачі них; великі ванночки для води; широкі кисті N° 18 - 20, краще колонкові.
Імітація цих матеріалів небагато складніша, ніж імітація шкіри і тканини. Тут потрібна вправність, почуття міри і знання матеріалу, що імітується. Найкраще мати справжні зразки. Зразок не тільки показує малюнок, по ньому видно, скільки якої фарби потрібно для змішування.
Олійні фарби випускаються в напіврідкому виді в олов'яних тюбиках або бляшаних банках. Фарби ці непрозорі і накладаються на поверхню густим шаром. Зв'язувальною речовиною в них і розріджувачами є рослинні олії: лляна, горіхова, соняшникове й інші, а також оліфа або спеціальні розчинники, що випускаються під номерами. Розчинники й олії можна замінити гасом, попередньо пропустивши його через шар вати, або скипидаром.
Розводять олійні фарби на палітрі, яку можна зробити з фанери, ретельно відшліфувавши наждаковим папером і просочивши оліфою, щоб вона не поглинала олію з фарб; можна розводити фарби також на склі або глянсовій плитці.
Приготувавши фарби, наливаємо у фотованночку не дуже холодну воду, потім на плитці розводимо фарбу потрібного кольору рослинною олією або скипидаром. Кожна фарба розводиться окремо. Якщо потрібно імітувати червоний граніт із синіми і жовтими прожилками, за основу беремо червону фарбу. Розлучивши основний колір, виливаємо його у ванночку з водою. Цей колір відразу ж розпливається по поверхні окремими плямами або смугами. Далі розводимо додаткові кольори – синій і жовтий – і теж виливаємо у ванночку. Кольори ці не змішуються, вони плавають паралельно один одному, утворити визначений малюнок. Після цього беремо аркуш паперу й або протягуємо площиною листа по поверхні фарб, що розпливлися, у ванночці, або спокійно прикладаємо лист і піднімаємо його. Папір забирає на себе фарбу, і на