Вивчення байок в початковій школі
Народність байок обумовила яскравий національний колорит. Знаходимо в байках і описи трудових процесів, звичайних у тогочасному українському селі, і хатні та господарські речі, які були у вжитку селян і міщан того часу.
Однією із особливостей байки є своєрідність ритміко-мелодійної і строфічної побудови.
Традиційний вірш байки – чергування довгих і коротких рядків, а також різнорядкова строфа.
Персонажі, які діють у байках, – це не карикатури, не уособлення тих чи інших загальнолюдських пороків, а типізація явищ тогочасної дійсності, втілення її суттєвих рис в художні образи.
В українській літературі однією з найбільш виразних, типових дій жанру байки є манера монологічної оповіді, що характеризується наявністю живих елементів усної мови в її лексичному складі, синтаксичній та морфологічній будові. Це підтверджується дослідженнями українських і російських вчених, які займалися вивченням байки як поетичного жанру.
Оповідь як манера розгортання твору характерна не лише для поетичних, а й для прозових творів. Основною рисою оповіді, у тому числі і в байці, є настанова на імітацію усного мовлення. При цьому образ автора зливається з оповідачем і розповідає про події як очевидець, удаючи з себе здебільшого наївну, простодушну людину. Твори М. Вовчка не випадково були і залишаються зразком високої майстерності і читаються з великим зацікавленням. Отже, образ оповідача в байках – це не просто літературна позиція автора, а художній засіб розкриття й оцінки дійсності, і за цим "наївним" сприйманням та передачі явищ життя стоїть розумний спостерігач, який мудро і твердо оцінює зображуване. Саме байкарі підкреслюють роль оповідача в творі. Це проявляється у звертаннях автора до читачів, особливо в початкових та заключних повчаннях, у виразному спрямуванні думок автора-оповідача, який з певних позицій передає повчальні історії, добре відомі читачеві. У багатьох байках Глібова, Глазового, Гулака-Артемовського, Гребінки та інших оповідь ведеться від першої особи, хоч граматично це не завжди оформлюється. Поряд з характерними для більшості байок письменників елементами усно-розмовного, розповідного стилю помітну роль відіграють мовностилістичні засоби, які йдуть від фольклорної традиції, зокрема від пісенної та казкової народної творчості. Поєднуючись у ряді випадків з елементами усно-розмовними, ці традиційні стилістичні прийоми фольклору виступають у різних композиційних частинах байки. Органічно поєднуючись із структурами писемної літературної мови, згадані елементи відіграють важливу роль у побудові як окремих фраз, так і в композиції цілих творів та образів. Специфічні зачини відіграють важливу роль у побудові байки – вступи, що, пов’язуючись із композицією байки в цілому, знайомлять читача із змістом всього твору. Це, звичайно, речення, які, так би мовити, аналізують фабульну тему й одразу знайомлять читача з ситуацією. Наприклад, показовими є такі уривки:
Задумала Мишва винить велике діло.
("Мишача рада")
Одважився Вовк у Лева попросити,
Щоб старшиною до овець
Наставили його служити...
("Громада")
Хтось Мухам набрехав,
Що на чужині краще служити...
("Бджола і Мухи")
В інших випадках маємо фольклорні зачини, що більшою чи меншою мірою наближаються до казкових. Наприклад, в байках Глібова в ролі вступів – оповідні речення, в яких виступають дієслова-присудки бути, жити (у прямому значенні зі словом собі або без нього:
Жили у гущині глибокого байрака
Страшенний Лев, всесвітній Лис,
Бурлака-Вовк і наш Сірко-собака.
("Лев на облаві")
Був на селі вівчар Тарас,
Він панових овечок пас.
("Вівчар")
Також характерні конструкції такого типу для українських казок: "Був собі один чоловік..." ("Котигорошко"); "Були собі дід та баба" ("Коза-дереза"); "Жили собі дід та баба" ("Казка про липку") [№49].
Часто в байках можна зустріти такі початкові речення: з прислівниками місця і часу – десь, колись або із займенником хтось. Наприклад:
На щуку хтось бумагу в суд подав.
("Щука")
Колись-то Лебідь, Рак та Щука
Приставить хуру узялись
("Лебідь, Щука та Рак")
Дуже часто в казках вживається такий прийом невизначеності місця часу і т.д. В байці або у казці художня доцільність полягає в тому, що ним ніби замасковується справжній зміст та ідейне спрямування творів.
У деяких байках відомих письменників-байкарів зустрічаємо усталені фольклорні зачини:
В якійсь далекій стороні...
В Німеччині, в Туреччині.. Та ні!
Таку ледачу пам'ять маю, що й не згадаю.
Далеко десь, серед чужих країв
Пан на всю губу жив...
("Пан на всю губу")
Наближаються до наведених прикладів і розповідні речення із словом один у функції неозначеного займенника якийсь, що вживається з метою підкреслення непотрібності конкретизації місця дії або дійових осіб, наприклад:
Один, ще змалку вдатний Шпак
У щиглика співать навчився...
("Шпак")
Із змісту цитованих байок видно, що йдеться тут не про якісь конкретні, поодинокі випадки, а про узагальнення. Для вираження неокресленості часу дії зачини-вступи оформлюються прислівником раз, наприклад:
Раз у вишневому садочку
Лежав Осел у холодочку...
("Осел і Соловей")
Байка – поетичний жанр, але у ній в поетичній формі представлена оповідь. Це і змушує байкарів вдаватися до певної форми початку розповіді. У цьому й виявляється одна з рис поетичної майстерності.
Привертає увагу і така семантично-конструктивна особливість байки, як своєрідне оформлення переходів між частинами творів або між описами окремих частин, тобто специфічні початки нових частин байки. Тут байкарі уживають конструкції з початковими частинами, словами та іншими елементами усної мови типу от, от якось та іншими, що допомагають показати сюжетний злам. Вказують на послідовність дій і залежність їх від початкової дії.
Так, у байці "Троєженець" автор розповів спочатку про вчинок героя, а далі продовжує:
От якось цар про це почув
Та зараз же бумагу й посилає,
Щоб беззаконника такого та схопить,
Приставити у суд – і там його судить.
("Троєженець")
Також до цього оформляється перехід між основною частиною у байці "Деревце":
Тепер само собі стоїть
Деревце молоденьке,
Сміється, шелестить...
Раз якось хмара наступила,
Схопила буря і зломила
Деревце бідне з корінцем
("Деревце")
Частка от іноді вживається при дієсловах з парним сполучником чи-чи, і тоді утворюються стійкі звороти, які характерні для мови оповідача з народу:
От чи пило, чи ні – глядить:
Аж суне Вовк – такий страшенний
Та здоровенний...
("Вовк та Ягня")
Нерідко для показу зміни картин, які становлять окремі компоненти твору, автор використовує дієслова на означення зорового сприймання типу дивиться, глядить, бачить, зиркнув, уздрів, углядів та інші
У такому разі, коли монолог змінюється діалогом, на стиках окремих частин твору виступають структури з різними варіантами дієслів, що означають говоріння: мовляти, казати, говорити, питати тощо. Наприклад:
Раз каже Щука так йому:
Возьми мене мишей ловити.
("Щука і Кіт")
Отже, в цій ділянці будови байки відомі байкарі виявляють певну своєрідність, що вирізняє їх з-поміж байкарів їх часу.
У байках використовуються різні способи уведення чужих думок і висловлень в авторську мову.
а) використання прямої мови;
Письменники-байкарі широко використовують пряму мову як певний синтаксичний засіб, що дає можливість точніше відтворити особливості мови окремих персонажів.
Способи введення прямої мови в загальний текст відіграють важливу роль у створенні уснорозмовного стилю в байках Гребінки, Глібова, Сковороди тощо.
Особливо цікавим у цьому плані є вживання синонімів-вводів, що відзначаються своєю різноманітністю і використовуються нерідко для характеристики дійових осіб. Ці елементи різнять творчу манеру письменників.
Для введення прямої мови є кілька груп дієслів говоріння: додати, твердити, натякати; також складені вводи придумати, що сказати, поважно докладати. Вони взяті з нейтральної лексики, але можуть виконувати й оціночну роль – пов'язують пряму мову з попереднім авторським текстом, розкривають його зміст, вказуючи на місце і роль представленої тут дійової особи.
Для введення речень з прямою мовою використовується багато слів, що вказують психологічний стан мовця та доповнюють змалювання картини, на фоні якої розгортається подія, чим досягається більша яскравість зображення, його драматизація. У цьому плані виступають такі дієслова: голосити, квилити, благати, стогнати, лютувати:
Ягнятко в плач,
А потім на травицю впало:
- Ох, за що ж, за що! – простогнало...
("Гадюка і Ягня")
Трохи осторонь стоїть внутрішня пряма мова, введена за допомогою дієслів мислення: подумати, думати, надумати. Такий спосіб введення мови персонажа де в чому різниться від попередніх, оскільки він може бути використаний лише за певних умов – тоді, коли мовець з певних причин не виголошує своїх думок.
Зовнішньо передача прямої мови такого характеру оформлюється, як звичайна пряма мова:
Згадав [Лев] про Мишу, що вона казала,
Та й дума, плачучи: "Якби вона була,
Загинути б мені, дурному, не дала:
Тенета б всі попрогризала,
І я б гуляв оце в земному маю,
Мов у раю..."
("Лев і Миша")
Специфічним для жанру байки взагалі є персонажі тваринного світу і слова звуконаслідувального походження: загавкати, закувати, мурликати. Наприклад:
- А цур їм, дітям тим, - зозуля закувала, -
Нащо здалось гніздо мені?
Яєчка крадькома я другим підкладала,-
Нехай висиджують, дурні!
("Зозуля і "Горлиця")
З найбільш уживаними й узвичаєними при введенні прямої мови словами автори байок уживають слова оціночного, емоційно забарвленого значення. Це є важливою ознакою індивідуального стилю байкарів.
б) використання вільної непрямої мови.
Найбільш органічне поєднання мовних партій дійових осіб і автора досягається в байках Глібова, Крилова, Гребінки введенням так званої вільної непрямої мови, або невласне прямої мови, якою передаються суб’єктивні уявлення баєчних персонажів:
У темнім лісі, за горами
Зібравсь усякий звір:
Вовки, лисиці з ховрахами,
Зайці дурні, шкідливий тхір,
І ще там деяких чимало
Безпечно в лісі панувало.
Була і пасіка у них...
Нехай, мов, люди не гордують,
Що тільки все вони мудрують
У хуторах своїх.
От радиться громада стала –
Кому б пасічником буть!
("Ведмідь-пасічник")
З цього випливає, що авторська розповідь непомітно переходить у вільну непряму мову, про що свідчить характерна інтонація мовлення і деякі лексичні та граматичні ознаки. Іноді про елементи непрямої мови можна лише здогадуватися, зважаючи на питальний чи окличний характер речень. Наприклад:
Раз якось Лебідь, Рак і Щука
Везти з вагою віз взялись.
І в нього троє всі мерщій впряглись,
Щосили смикають – та ба, немає ходу!
("Лебідь, Щука і Рак")
Маючи своїм початковим ґрунтом живу розмовну мову, для якої змішування ознак прямої і непрямої мови є звичайним явищем, такі конструкції під пером відомих авторів перетворюються в спеціальний стилістичний засіб художнього відтворення думок і висловлень персонажів.
Отже, на синтаксисі байок великою мірою позначилися особливості оповідної манери, яка панувала в українській літературі 40-60-х років ХІХ століття і завдяки якій мова художніх творів збагачувалася різними народно-розмовними елементами. Саме динамічність розвитку подій, жвавість діалогу, багатство і емоційність мови, дотепність вислову, влучність характеристик, прекрасні замальовки картин природи роблять байки високохудожніми творами.
Отже, байки це своєрідний літературний жанр і завдання вчителя – донести це до учнів і виразним читанням тексту, і зосередженням уваги на тих образних прийомах, які використовує байкар для характеристики своїх героїв.
1.2 Педагогічна цінність української байки як літературного жанру
Увага до байки в школі обумовлена поруч її достоїнств.
а) Байка містить у собі більші можливості для морального виховання учнів. Кожна байка - влучно намальована сценка з життя, на прикладі якої письменник учить мудрості народної, просто й жваво розповідаючи про різні пороки людей. Позитивна спрямованість того або іншого осуду завжди присутнє в байці й при правильно організованій класній роботі добре усвідомлюється школярами (що засуджує байка? Чому вчить?).
б) Лаконізм, картинність і виразність описів, влучність і народності мови надзвичайно багато дають для розвитку мислення й мови учнів. Розмір байки звичайно не перевищує 20-30 рядків, але по змісту це - п'єса зі своєю зав'язкою, кульмінаційним пунктом і розв'язкою. Для учнів байка - чудовий зразок гранично короткого за формою і ємного по змісту опису якого-небудь випадку. Образні вислови з байки, що стали згодом прислів'ями, залучають рівною мірою як глибиною укладеної в них думки, так і яскравістю її вираження в словах. Не випадково, що з байок образні вислови широко застосовуються в мовній практиці людей до різних випадків життя.
Жанр байки в читанках представлений декількома зразками.
Коли мова йде про вивчення українських байок на уроках рідної мови в початковій школі, то таку роботу треба розпочинати з вивчення окремих творів виданого українського байкаря Леоніда Глібова (1827 — 1893), де – які із байок котрого вже доступні до сприйняття молодшими школярами.
Байки Глібова були оригінальними творами ("Вовк і Вівчарі", "Вовк та Ягня", "Лящі" та ін.), в яких він, використовуючи сюжет байок Крилова, докорінно переробляв, змінював ситуації, вводив ліричні відступи (що стало однією з особливостей Глібова-байкаря), пейзажні зарисовки, по-новому формулював мораль, в інших - творчо використовував лише криловську тему, окремі мотиви, образи тощо.
Такою є, наприклад, байка Глібова "Вовк та ягня".
В цій байці сатиричне вістря його байок спрямовувалось проти насильства й деспотизму поміщиків, проти несправедливості й беззаконня. В яскравих алегоричних образах вовка та ягня розкрито взаємини між поміщиками й кріпаками.
Ця байка написана за фабулою відомого криловського твору "Волк и Ягненок", байка Глібова в умовах посилення поміщицького гніту набувала більшої антикріпосницької загостреності, дієвості.
Характеризуючи Вовка як соціального хижака, Глібов наділяв його й відповідними визначеннями: "страшенний", "здоровенний". В алегоричному образі Вовка втілено всевладдя пана, нелюдськість вчинків, брутальність, безправність, а Ягняти підкреслював емоціональними епітетами: "сердешне", "бідне".
З цією ж метою - глибше відтінити гірке становище людини - в заключній частині твору, після того як Вовк "Ягнятко задавив", додано характерний ліричний акорд:
Нащо йому про теє знати.
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан... йому не слід...
Лейтмотив байки сформульований у вступі:
На світі вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться. А більший меншого кусає та ще й б'є - Затим що сила є...
Байка "Цуцик" відноситься до другого періоду творчості Глібова, в якому порушувалися переважно морально-етичні проблеми. Перо сатирика байкар спрямував на висміювання паразитизму, лакейства, лицемірства, прислужництва, егоїзму. Байка "Цуцик" - кращий твір цього періоду. Вона побудована на діалозі двох собак - Бровка та Цуцика.
Цуцик - кімнатна собачка. Нероба, прислужник, він з гордістю вихваляється перед Бровком своїми лакейськими здібностями, умінням вислужуватися. Сите благополуччя отруїло Цуцика чадом погорди, він тепер зверху, спесиво дивиться на всіх, бо дуже запанів, байдужий до страждань свого колишнього друга. Бровко - дворовий пес. Він стереже добро хазяїна вдень і вночі, за це змушений терпіти знущання, їсти що прийдеться, спати під парканом. Він усвідомлює своє рабське становище, якому не може зарадити, але з огидою ставиться до панського лакея. Бровко справедливо називає своє життя "собачим", бо воно повне приниження, голодування, побоїв та тяжкої праці, але це не вбиває в ньому гідності. Перед Цуциком він не запобігає, не лащиться до нього, а навпаки, сміливо нагадує, що той колись був звичайнісіньким щеням.
В алегоричному образі Цуцика автор засудив зрадництво, паразитизм, моральну ницість, плазування панських "цуциків","які заради легкого життя втрачають людську гідність і людську подобу, їм він протиставив Бровка, в алегоричному образі якого втілено риси чесного, щирого, працьовитого трудівника, з високим почуттям людської гідності, у душі якого визріває протест проти нікчемних і підлих цуциків. Але якщо подивитись на проблематику цієї байки під кутом нашої дійсності, то не можна не помітити, що, на жаль., такі "цуцики" мають місце і в нашому "не кріпацькому" суспільстві.
Є в Глібова і чудова байка "Синиця", в якій він викриває таку людську якість як хвастовство.
Синиця в цій байці - персонаж, якому властиве непомірні хвастощі й бажання створити навколо себе ореол всемогутності. На жаль, таких хвастливих персонажів бачимо ми й у наші дні.
На якийсь час їм вдається вводить в оману навколишніх, однак рано або пізно всі розуміють, що всі обіцянки лише порожні хвастощі
Мораллю цієї Байки є слова Глібова :
Яка ж в сій байці, братця, сила?
А та: ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла.
Тому діти повинні зрозуміти, що порожня похвальба це порок, з яким не обходжене боротися й заздрої людини завжди чекає осуд з боку інших людей.
Розмірковуючи над змістом цієї байки вчитель та учні повинні відповісти на питання:
Чому хмара пролила свій дощ не там, де було потрібно?
У чому виявилась мудрість гори?
Є. Гребінка – попередник Глібова, у своїх байках виступав проти хиб тогочасного громадянського життя. Писав він і українською і російською мовами. Першим його твором був переклад поеми Пушкіна "Полтава", але найціннішими його творами були "приказки", які друкувались в Петербурзі в 1834 р. Це була вигідна форма висловлювати свої думки, коли обставини політичного життя чи громадянські умови не дозволяють їм говорити відкрито. А користуючись формою алегорії, користуючись образом звіра, наприклад, автор примушує своїх читачів замислитись над відносинами між людьми. Часто використовувались персонажі других байкарів, їх сюжети.
Так робив і Гребінка – брав теми і образи у давнього поета Федра або в російського байкаря І. Крилова. Він зв’язував ці сюжети провідною думкою та формою з українським життям і надавав своїм творам виразний національний колорит.
Наприклад, у приказці "Ячмінь" Гребінка дає образ українського села з різними умовами його життя: тут і українські краєвиди, поле, селяни і постать волосного писаря Ониська Харчовитого, "що дметься вгору та погорджує простим народом", і натяком на відносини у війську, на нестаток освіти, на неграмотність селян та на глибоку "прірву" між панами та простими людьми.
У приказці "Мірошник" говорить Гребінка про людей, що беруться за діло, яке їм не під силу. Свою думку він оформлює у вигляді оповіді про Мельника, який безжурно і щасливо жив собі, маючи невеличкий млинок на березі річки. На свою біду побачив якось Мельник великі млини на ріках Сейлі і Десні і забажав, щоб і його річка стала великою. Став молитися і поститися – і Бог почув його молитви. Знялася раз буря, впали дощі і річка заграла водою, запінилася і … знесла його млинок. Гребінка зумів надати цій приказці виразний український колорит, описуючи рідні краєвиди, життя Мельника, його поведінку. Інші байки Гребінки мають чіткий характер, направлений проти неправди суспільного життя. ("Будяк і Коноплиночка"), проти несправедливості суддів ("Ведмежий суд"), проти наклепу ("Сонце і хмари"). Він у своїх творах умів завжди і скрізь вживати ідейну сатиру з гарною мистецькою формою.
Влучно охарактеризував Куліш його приказки словами: "Гребінка, пишучи приказки, малює нам тут же наші села, поля і степи свіжими та не позиченими фарбами. Коли сміється він, то прислухайтесь – тут же крізь сміх почувся якийсь сум; коли ж він справді сумує, то слово його процвітає квітами щирої української поезії. Широкі за змістом його байки, як наші степи, жартівливі вони та якось сумовиті, як наші селяни, шуткуючи, ці приказки займають душу зглибока".
Попередником Є. Гребінки був Петро Гулак-Артемовський – український поет, педагог, ректор Харківського університету з 1841 по 1849 рр.. Він йшов в своєму творчому пошуку за І. Котляревським, але його твори мають набагато глибшу основу, хоч гумор і сатира є його улюбленою форму. Ще будучи студентом Харківського університету (1816 р.) почав друкуватись в "Українському віснику", який дав серію альманахів в м. Харкові. Перша байка П. Гулака-Артемовського "Пан та Собака":
Чи гавкає Рябко, чи мовчки спить,
Все випада Рябка таки прохворостить.
Уже мені, бачу, чи то туди – високо,
чи сюди – глибоко;
Повернешся сюди – і тута гаряче,
Одвернешся туди – і там боляче.
З ледачим скрізь біда: хоч верть-круть,
хоч круть-верть.
Переживання Рябка – яскравий, повний драматизму образ життя українського селянства в добу кріпацького поневолення. Поет всі свої симпатії, всі співчуття звернув в бік Рябка. Гулак-Артемовський активніше Котляревського протестує проти суспільного ладу. Котляревський помістив "Панів у пекло", Гулак-Артемовський постійно говорив про жахливі умови кріпацького життя.
Крім цієї байки, у творчому доробку Артемівського є і інші, наприклад, "Солопій та Хівря, або горох при дорозі", "Пліточка" та інші на теми польського байкаря Красицького; він на гумористичний лад перевертає оди римського поета Горація ("Гараська"). Пробував він сили також у перекладі балад Гете ("Рибалка") та Міцкевича ("Твардовський").
Сила їх впливу на Гулака-Артемовського виявилась найвиразніше в написанні байки "Пан та Собака":
На землю злізла ніч,
Ніде ані шиширхне.
Хоч в око стрель тобі –
Так темно на дворі…
Досить виразно. Уява малює цю картину і десять слів достатньо для неї. Доцільно радити для читання дітям "Пана та Собаку", "Солоній та Хівря, або горох при дорозі". Не завадить познайомить молодих читачів з байками "Сонце та Вітер", "Соловей". Змістовні байки "Лебідь і Гуси", "Ведмежий суд".
Досконалість кращих байок Гулака-Артемовського сприяла донесенню авторської думки до широкого читача в усій її повноті. Свої байки він не випадково називав "приказками", бо саме з народних приказок було почерпнуто виключно точні, афористичні стислі сатиричні образи. З приказок – в байку вливався могутній струмінь гумору і словесних барв, народна мудрість щедро живила їх мораллю.
Ось чому ці байки мають непересічну цінність і цінуються нами вже не перше століття.
Особливостями свого таланту Глібов дуже близький до Степана Руданського. Обидва вони розцвіли в роки громадянського піднесення в Росії.
Степан Руданський, лікар за освітою, поет виразного романтичного світобачення, він також розвивав в українській літературі той напрям, який виростав на народнопоетичній основі.
Твори Руданського різні за змістом, вони майстерні, дотепні, відзначаються глибоким ліризмом та іскристим народним гумором: це приказки, байки, небилиці, співи, переклади і переспіви.
Визначне місце у творчості Руданського посідають байки, в яких поет висміював різні сторони феодально-кріпосницької дійсності. Так, улесливий лис намагається виманити ворону з дерева на землю, щоб поласувати нею, але тікає, почувши, що йдуть до лісу стрільці із хортами ("Ворона і Лис"); собака, що захотів по-вовчому жити, ганебно гине ("Вовк, Собака і Кіт"); не може також беззастережно панувати світі цар звірів Лев, бо знайшлася сила, здатна його перемогти ("Леї і Пролев"); не може жити давнім способом – розбійництвом – і старий Вовк ("Старий Вовк").
Степан Руданський все своє життя (на жаль, воно було дуже коротким – поет прожив всього 39 років), всю творчість віддав людям.
Вважаючи свою поезію своєрідним різновидом народної творчості, він у змалюванні різних сторін потішної дійсності, переважно виходив з позиція покривдженого долею селянина. Вийшовши з народних глибин, Степан Руданський був і залишається одним із найбільш популярних українських письменників, твори якого знають і люблять читачі різного віку.
Особливо вони полюбилися дітям, про яких і для яких він писав, і не тільки для них, для всіх:
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі…
Повій, вітре, з полуночі!..
Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце мліє,
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю замирає [13, с. 16].
Чи не єдиною жінкою-байкарем в українській літературі була Олена Пчілка ( 1849 -1930)
Поетеса, автор прозових і драматичних творів, перекладач, науковець, фольклорист і етнограф, публіцист, видавець, активна громадська діячка — це все вона, Олена Пчілка. А ще — вродлива жінка, ніжна й мудра матір, яка виховала геніальну Лесю Українку, виплекала її талант.
Не сміятися з чужої біди вчить дітей байка "Снігир та Щиглик".
Отже, жвавий Щиглик глузував з бідного Снігирчика, що потрапив у сильце, і несподівано сам опинився в аналогічній ситуації.
У цій байці Олена Пчілка в алегоричній формі затверджує, що кожна людина може в певній ситуації виявитися в неприємному положенні. При цьому, сміючись над таким положенням іншого, що сміється ризикує й сам виявитися в такому положенні.
Мораль такої байки можна виразити словами - не смійся над іншими людьми, сам можеш виявитися в такій ситуації.
Проблему виховання, моралі людських стосунків, доцільності різних засобів вихованого впливу підіймає Олена Пчілка у байці "Котик та кухар"
Досліджуючи цю байку вчитель повинен пояснити дітям, що певні вчинки, вимагають і певних форм реагування, за витівку можна просто пожурити, за більш серйозні провини слідує й більш серйозне покарання.
Діти, вивчаючи цю байку, повинні в тому числі, усвідомити міру своїй відповідальності за кожний свій вчинок.
Отже, наведені у цьому огляді байки українських авторів можливо використовувати на уроках рідної мови в початкових класах, вивчаючи жанр української байки.
1.3 Місце байок в курсі "Мова і література" відповідно до державного стандарту початкової загальної освіти
Відповідно до державного стандарту початкової загальної освіти освітня галузь "Мови і література" передбачає опанування молодшими школярами української мови та інших мов як засобу спілкування і пізнання, прилучення до скарбниць духовності і культури, літературних надбань Українського народу і народів світу, виховання громадянськості, патріотизму, національної самосвідомості.
Зазначені цілі відображаються у змісті таких компонентів освітньої галузі, як українська мова, мова за вибором загальноосвітнього навчального закладу, читання.
Мета і завдання навчального предмета"Мова і література" в початковій школі полягає не лише в опануванні грамоти (початкових умінь читати і писати), а й у мовленнєвому розвитку молодших школярів - умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Розвиток мовлення має набути статусу провідного принципу навчання рідної мови в загальноосвітній школі, зокрема в її початковій ланці.
Визначення базового компонента змісту початкової освіти з читання грунтується на особливостях мовленнєвого розвитку молодших школярів та на основі таких принципів: тематично-жанрового, художньо-естетичного та літературознавчого.
Мовленнєвий розвиток у курсі "Читання" зорієнтований на інтенсивне формування у школярів відповідних умінь, навичок. Тематично-жанровий та художньо-естетичний принципи є визначальними під час добору творів для читання, передбачають встановлення зв'язків між усіма видами мистецтва, прилучення школярів до літератури як мистецтва слова.
Літературознавчий принцип реалізується в процесі аналізу художнього тексту. Об'єктом уваги читача є слово, що осмислюється як засіб створення словесно-художнього образу.
Зазначені принципи забезпечують реалізацію і таких аспектів вивчення літератури в початковій школі, як літературознавча пропедевтика, представлення учням художніх творів як витворів словесного мистецтва, що розкривають перед юними читачами багатство навколишнього світу і людських взаємин, авторську позицію, допомагають накопиченню морально-естетичного та соціального досвіду