Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Методика навчання рухливим іграм в початкових класах

Методика навчання рухливим іграм в початкових класах

контакт Зі вступом гравців у контакт

Рухливі ігри розподіляються:

За ступенями складності їх змісту, від самих простих до більш складних.

За віком дітей із урахуванням вікових особливостей (ігри для дітей 6-9 років, 10-12, 13-15). За цими ознаками підбираються рухливі ігри в шкільній програмі.

За видами рухів, які переважно входять у гру (ігри з елементами загально розвиваючих вправ, ігри з бігом, ігри з метанням, ігри із стрибками у висоту, довжину, ігри з пересуванням на лижах).

За фізичними якостями які проявляються у грі (ігри які сприяють розвитку сили, швидкості, витривалості, гнучкості, спритності).

Ігри підготовчі до окремих видів спорту. Використовуються для закріплення окремих елементів техніки і тактики, виховання фізичних якостей, необхідних для того чи іншого виду спорту.

Групуються рухливі ігри і за іншими ознаками:

за формою організації занять (ігри на уроці, на перерві, на святах);

за характером моторної щільності (ігри великої рухливості, середньої та малої);

із врахуванням сезону та місця проведення (ігри зимові, літні, у приміщенні, на подвір’ї, на майданчику).

Усі вищезазначені ознаки дають змогу обрати необхідні ігри для виконання поставлених завдань.

Під час підбору рухливих ігор слід звернути увагу на деякі моменти.

Важливо щоб гра на уроці поєднувалася з іншими вправами. У підготовчій частині уроку доцільно використовувати ігри, спрямовані на розвиток уваги, швидкої реакції, орієнтування. Вони не повинні бути тривалими, щоб не було негативного впливу на засвоєння основного матеріалу.

Для основної частини уроку добираються ігри, які сприяють закріпленню і вдосконаленню програмового матеріалу. Використання ігор – як правило, наприкінці основної частини – допомагає поступово знизити навантаження, зберегти і посилити позитивні емоції, підготувати дітей до наступних занять.

Рухливі ігри в позакласних заняттях сприяють загальному фізичному розвиткові дітей, закріпленню і вдосконаленню набутих знань з фізичної культури, а також вихованню навичок, умінь і розвитку якостей необхідних для складання нормативів з фізичної підготовленості.

Під час перерви можна використовувати рухливі ігри з якими учні ознайомилися на уроках фізичної культури. Це викликає у дітей позитивні емоції, стимулює рухову активність. Такий перерозподіл енергії дає змогу краще відпочити і значно полегшує сприймання навчального матеріалу на наступних заняттях. Організоване проведення рухливих ігор на великих перервах є важливим фізкультурно-оздоровчим засобом в режимі шкільного дня.

На великих перервах рекомендується проводити такі фізичні вправи, які відповідали б віковим можливостям школярів і такі рухливі ігри, які не потребували б значних психічних, координаційних чи фізичних навантажень. Перерви і взимку мають проводитися переважно на свіжому повітрі.

Для занять фізичною культурою і спортом у групах продовженого дня виділяється не менше однієї години. «Спортивну годину» слід заповнити рухливими і спортивними іграми, фізичними вправами, прогулянками, короткочасними походами, змаганнями.

Заняття фізичною культурою, а отже, і руховими іграми, у режимі продовженого дня мають бути щоденними, різноманітними за характером, цікавими, що забезпечують їх повноцінність, результативність.

У групах продовженого дня рухливі ігри можуть слугувати за своєрідні оздоровчі заходи для учнів молодших і середніх класів. Вони проводять ігри під керівництвом вихователів, а також самостійно.

Рухливі ігри проводять на свіжому повітрі, а якщо погода несприятлива, то в добре провітреному приміщенні. Вони мають задовольняти природну потребу дітей у руховій активності.

Організація і методика проведення рухливих ігор у позашкільній роботі мають свої особливості. Тут складаються умови для використання таких ігор, проведення яких вимагає більше часу і простору. Проте важливо щоб якість і кількість цих ігрових навантажень контролював педагог. Позашкільна робота дає підвищенні можливості для того, щоб привчати дітей самостійно використовувати засоби фізичного виховання в побуті, повсякденній практичній діяльності.

Чудові умови проведення рухливих ігор є під час літніх канікул в оздоровчих таборах на базах шкіл. Тут можна вивчати нові ігри, досягти того, щоб вони сподобались дітям.

Рухливі ігри мають стати органічним компонентом педагогічної роботи в оздоровчому таборі, особливо з молодшими школярами. Ігри можна влаштовувати на березі річки, під час купання, на лісовій галявині. Обов’язкова умова проведення ігор на місцевості – організованість, дисциплінованість.

На шкільному святі доцільно організовувати рухливі ігри, ігрові вправи, та ігри-атракціони, де беруть участь по черзі усі діти.

Спортивні та рухливі ігри в числі інших засобів фізичної підготовки слід застосовувати у спортивних секціях, особливо на початковому етапі навчання і удосконалення. Вони допомагають створити оптимальний емоційний фон для занять. У грі юні спортсмени підвищують рівень фізичної підготовленості, всебічно розвивають фізичні якості необхідні для оволодіння технікою та тактикою обраного виду спорту.

Рухливі ігри необхідно проводити як у школі, так і вдома. Зміст і характер ігор різні: у ранковий, денний і вечірній час. У ранкові години проводять ігри середньої і малої рухливості. На протязі дня необхідно збільшувати рухову активність дітей за рахунок фізичних вправ та рухливих ігор.

Кількість ігор з віком потрібно збільшувати, розподіляти за видами основних рухів, характерних для даної гри: з бігом, стрибками, метанням і т.д. Це дає змогу доцільніше використовувати рухливі ігри для формування моторики дітей.

Узимку дітям потрібно пропонувати кататися на лижах, санках. Широко використовувати вправи з рівноваги, метання в ціль, стрибки в глибину і довжину з місця. Тут треба чіткіше продумувати організацію дітей під час виконання основних рухів, уникати тривалих пауз, щоб запобігти переохолодженню організму.

У теплу пору року необхідно використовувати практично всі основні рухи, які раніше розучувалися дітьми на заняттях. Окрім того, обов’язково проводити рухливу гру. Кількість повторень залежить від її змісту та віку.

Заняття можуть бути присвячені виконанню вправ спортивного характеру: плавання, гра у футбол, баскетбол, хокей на траві.

Передбачені дні насичені різними формами фізичного виховання. У ці дні проводяться не лише заняття, ранкова гімнастика, а й рухливі ігри під час прогулянок, змагань; різні вправи спортивного характеру, екскурсії з використанням рухливих ігор на свіжому повітрі. З урахуванням пори року взимку можна організовувати з дітьми ходьбу на лижах, катання на санках з гірки; влітку – ігри у бадмінтон, баскетбол, їзда на велосипеді та ін. Дібрані для фізкультурного дозвілля ігри та вправи мають бути знайомі дітям, щоб не витрачати багато часу на їх підготовку, яка здійснюється поступово як на заняттях, так і в процесі індивідуальної роботи з дітьми.

Крім організаційних форм фізичного виховання, чільне місце посідає самостійна рухова діяльність учнів початкових класів. Рухова активність значною мірою залежить від створення необхідних умов для реалізації біологічної потреби дітей у рухах. Для цього пропонують різноманітний дрібний інвентар (м’ячі, обручі, скакалки та ін.). Необхідно вчити дітей використовувати фізкультурне та ігрове обладнання майданчиків для самостійних вправ: колоду, балансир, смугу перешкод, тощо.

Не менш важливе місце займає рухлива гра у самостійній діяльності дітей 6-9 р. Проте практика показує, що в таких іграх рухи здебільшого одноманітні (ходьба, біг, стрибки, присідання) і рухова активність їх незначна.

З метою активізації дітей у грі, її доцільно так продумати, щоб рухова активність передбачалася самим змістом. Зокрема, можна навести ігри, в яких учні 1 -3 кл. творчо підходять до них. Напр.: “Оса”, “Горішки”, “Журавель”. (Олійник І. О., Єрусалимець К. Г.)

З метою урізноманітнення місць проведення ігор, варто проводити спеціальні ігри – вправи на розучування рухів, як на спортивному майданчику, так і за його межами, а саме: на галявині біля річки, в лісі, парку.

Вважаємо за доцільне окрім ігор-вправ організувати й спеціальні сюжетні заняття з фізкультури: “Смуга перешкод”, “Стій”, “А, ну, спіймай”, “Хто швидше до прапорця”, “Естафета з м’ячем” та ін., проводити комплекси загально розвиваючих вправ з використанням різних снарядів тощо. Рухові навички вдосконалюються не лише в іграх-вправах та іграх-змаганнях, а й у таких творчих іграх, як “Моряки”, “Водій і пішоходи”, “Жаба і їжак” та ін., де за сюжетом гри підвищується не лише рухова активність дітей, а й формується цілеспрямованість, відповідальність, настирливість, розвивається фантазія, ініціатива, вміння здійснювати задумане [38].

Неодноразові вправляння, спрямовані на закріплення вміння долати перешкоди, повзати по-пластунськи, бігати, лазити, метати сприяють загальному фізичному розвитку дітей, а також формуванню наполегливості, прагнення досягти бажаного результату. Рольова гра спортивного характеру є не лише формою організації закріплення основних рухів, які розучувались у вправах, а й методом навчання, що дають змогу вдосконалювати їх.

З урізноманітненням рухів в іграх підвищується і їхня якість: діти стрибають у довжину на більшу відстань, метають далі, частіше влучають у ціль. Поліпшується і техніка виконання: дошкільнята добре відштовхуються ногою стрибком з розбігу, енергійно виконують замах перед метанням та ін.

Особливої уваги потребують рухливі ігри на свіжому повітрі: добираючи їх, варто враховувати індивідуальні особливості дітей, залучати малоактивних і млявих, стежити за позою дітей, частіше змінювати її, чергувати інтенсивні рухи зі спокійними тощо, не допускати, щоб діти тривалий час спиралися на одну ногу, наприклад, при катанні на самокаті.

Діти люблять гратися з піском. Викладаючи свої пісочні вироби, вони присідають навпочіпки і низько схиляються, що порушує поставу. З метою уникнення цього пісочники треба споруджувати з лавами й столиками.

Отже, використання рухливих ігор у навчально-виховному процесі молодших школярів сприяє прагненню дитини вдосконалювати свої фізичні якості, рухові вміння, а також впливає на підвищення їх рухової активності, стан здоров’я та гармонійний розвиток особистості. Тому ми рекомендуємо ввести в режим дня дітей цього віку якомога більше рухливих ігор, ігор-вправ, творчих ігор.

Вивчення досліджуваної проблеми переконує, що виховання підростаючого покоління було і лишається актуальним напрямком наукових досліджень, пошуків, узагальнень, а основними та універсальними засобами його ефективності є рухливі ігри.

Таким чином, слід зазначити, що система навчання та виховання школярів включає використання різноманітних засобів фізичної культури, а саме – рухливих ігор, самостійних ігор і вправ, ігор з правилами та без них, що забезпечують оптимальну рухову активність, сприяють прагненню дитини вдосконалювати свої фізичні якості та рухові вміння, сприяють всебічному розвитку особистості; а основні та другорядні форми роботи з учнями з використанням цих ігор безпосередньо впливають на реалізацію соціально-педагогічних вимог та завдань сьогодення.


Розділ 2. Організація і методи дослідження


2.1 Методи дослідження


Вибір пріоритетних методів нашого дослідження зумовлений його специфікою і віковою категорією дітей, умовами суспільно-сімейного виховання, комплексним характером дослідження, що передбачив поєднання педагогічних. Нижче ми подаємо коротку характеристику використовуваних методів і спрямування нашого дослідження.

1) Методи одержання ретроспективної інформації.

Аналіз і узагальнення науково-методичної літератури дали можливість з’ясувати суть проблеми, а саме: особливості організації та проведення рухливих ігор. Зокрема, значна увага приділялась улюбленим іграм дітей, що дозволило показати сучасні підходи до методики навчання рухливих ігор молодшого шкільного віку. Це стало основою нашого експериментального дослідження.

Були проаналізовані нормативно-правові документи стосовно фізичного виховання. Прийняті законодавчі документи відповідають конкретним соціально-економічним умовам сучасної України, ґрунтуються на їх особливостях. Складна економічна ситуація України зумовила прийняття кардинальних заходів щодо формування здорового способу життя, зміцнення і збереження здоров’я засобами фізичного виховання. Це, насамперед, Укази Президента України “Про державну підтримку фізичної культури і спорту в Україні” (1994), Закон України “Про фізичну культуру і спорт”, Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації” (1998) та ін.

Вищезазначені та інші нормативні документи (подані у списку літератури) визначили напрями здорового способу життя та фізичного виховання різних вікових категорій, в тому числі і дітей молодшого шкільного віку.

Нами проаналізовані науково-методична література, досвід роботи вчителів фізичної культури та вчителів початкових класів визначити основні методи та прийоми в контексті нашого дослідження.

2) Соціологічні методи

У своєму дослідженні ми використали метод анкетування та опитування. Для цього були обрані групи батьків, учні початкових класів та вчителі фізичної культури у початкових класах ЗОШ (Додатки № 1, 2, 3, 3(А)).

Проведення анкетування базувалось на сучасних вимогах теорії і практики фізичного виховання. В анкеті використовувались різноманітні типи запитань з урахуванням психологічних особливостей респондентів. Це дало можливість знизити ймовірність механічних, стереотипних відповідей.

Анкетування вчителів та батьків дозволило виявити ставлення дітей до занять рухливими іграми, бажання займатися іграми, їх вплив на рівень рухової активності та загальної фізичної підготовленості.

На основі відповідей вчителів фізичної культури у початкових класах, зіставлення їх з відповідями батьків, ми зробили відповідні висновки. Це дало змогу виявити діагностичний рівень дослідження.

В організацію нашого дослідження ми включили запропоновані методики навчання рухливим іграм Олійник І.О., Єрусалимець К.Г., які доступні та цікаві у практиці.

3) Психолого-педагогічні спостереження проводились протягом усього експерименту. Об’єктом спостереження були учні І - ІІІ класів. Під час спостереження враховувалась рухова активність дітей на уроці, занятті, прогулянці, а також під час безпосереднього проведення рухливих ігор.

4) Педагогічний експеримент (констатуючий і формуючий) полягав у вивченні стану рухової активності молодших школярів, вибору ними улюблених занять та рухливих ігор. Водночас ми передбачили в ході експерименту апробацію і перевірку експериментальної методики навчання рухливих ігор в початкових класах.

Основою нашого експерименту є вибір найдоступнішої методики навчання рухливим іграм дітей молодшого шкільного віку та безпосередня робота вчителів та батьків, спрямована на покращання рухової активності, зміцнення здоров’я та всебічного розвитку організму дітей за допомогою рухливих ігор.


2.2 Організація та етапи дослідження


Поставлена мета і завдання дослідження визначили послідовність проведення усіх робіт за такими етапами.

Перший етап проаналізовані і узагальнені літературні джерела та нормативні документи (теоретичний розділ роботи); розроблена програма дослідження анкети, визначено об’єкт, предмет дослідження, уточнені завдання та мета дослідження, вибрані методи та прийоми.

Другий етап проведено констатуючий педагогічний експеримент. Вивчались: стан рухової активності учнів початкових класів, їх улюблені заняття (в сім’ї та школі), рейтинг найбільш улюблених рухливих ігор дітей молодшого шкільного віку.

У дослідженні брали участь учні І-ІІІ класів ЗОШ (120 ч.) с. Снігурівка, Лановецького району, вчителі початкових класів (6ч.), вчителі фізичної культури (3ч.).


Загальна кількість дітей складала 120 чол.:

Всього в експерименті взяло участь Серед них

Хлопчики Дівчатка
І клас – 42 22 20
ІІ клас – 46 24 22
ІІІ клас –32 19 13

На початку експерименту проводилось опитування дітей, вчителів та батьків за допомогою спеціально підготовлених анкет. Кількість опитуваних дітей становила 120 осіб, Кількість батьків, яким були запропоновані анкети, становила 60 чол., вчителів – 9. На основі отриманих результатів визначались найбільш цікаві дітям заняття. Серед яких рухливі ігри займають одне із перших місць.

Третій етап (формуючий експеримент) включав ІІ етап педагогічного експерименту. Він полягав у застосуванні пропонованої нами методики навчання рухливим іграм на онові вивчених методик, досвіду вчителів початкових класів та творчого підходу.

Експеримент проводився у ЗОШ № 1. с. Снігурівка. Усього в експерименті було задіяно 120 дітей молодшого шкільного віку, 9 вчителів.

Напрямки експериментальної роботи були спрямовані на засвоєння методики навчання рухливим іграм.

Крім цього програма передбачала:

відвідування усіх режимних моментів: ранкової гімнастики, уроків у школі та позаурочний час, розваг, змагань, самостійної роботи дітей;

бесіди з дітьми, вчителями та батьками;

здійснення контролю за виконанням самостійної діяльності;

залучення батьків до організації та проведення рухливих ігор, спрямованих на підвищення рухової активності та всебічного розвитку дитини.

Організація експерименту більш детальніше викладена в 3 розділі. Теоретичною основою нашого дослідження були наукові напрацювання в обраному аспекті, нормативно-правові документи стосовно розвитку фізичної культури та спорту в Україні, досвід роботи, що й було одним із методів одержання ретроспективної інформації.

Наша науково-дослідна робота проводилася в 3 етапи і була спрямована на досягнення найефективніших форм роботи та застосування найдоступніших методів навчання рухливим іграм в початкових класах.


Розділ 3. Методика навчання рухливим іграм учнів початкових класів


3.1 Особливості організації та проведення рухливих ігор школярів


Наша науково-дослідна робота на етапі констатуючого експерименту носила діагностичний характер. Ми вирішували такі завдання:

виявити особливості організації та проведення рухливих ігор (у молодшому шкільному віці);

окреслити педагогічні вимоги до підбору ігор, інвентарю, фізичного навантаження, згідно вікових особливостей дітей;

визначити найефективніші шляхи, методи та прийоми навчання рухливим іграм учнів початкових класів.

Відомий науковець П.Ф. Лесгафт визнавав, що рухлива гра - один з важливих засобів фізичного виховання, за допомогою якого дитина вчиться справлятися з труднощами. Методика організації гри, розроблена педагогом, діє і в теперішній час, яка передбачає такі вимоги:

- гра повинна вирішувати певні завдання;

- у цьому процесі варто дотримуватися систематичності та послідовності;

- організаційна діяльність педагогів чи батьків повинна бути спрямована на підвищення активності і самостійності учасників гри.

Більшість рухливих ігор має широкий віковий діапазон: вони доступні та корисні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість тієї чи іншої гри даному віку обумовлюється ступенем доступності її змісту і конкретними завданнями до спільних ігрових дій.

Відомо (І. Олійник, К. Єрусалимець.), що для успішного проведення гри необхідно підготувати місце, перевірити наявність усіх вимог, а саме: поле майданчика має бути рівним, очищеним від каміння, мати прямокутну форму (8 /12). Усі сторонні речі повинні бути на відстані 2-3 м від майданчика.

Якщо гра проводиться на певній місцевості, то насамперед, треба її вивчити, а потім проводити відповідну підготовку. До цієї роботи вчитель залучає учнів, щоб привчати їх до самообслуговування. Для деяких ігор роблять розмітку. Її виконують або до уроку, коли вона складна, або під час пояснення гри. Розмітка може бути постійною. Межі майданчика мають бути чіткими. Креслять їх на відстані 2-3 метри від стіни. У приміщенні розмітку рекомендується робити крейдою. Цю роботу можна доручити дітям.

При поясненні правил гри вчитель повідомляє її назву, роль кожного гравця і його місце на майданчику і в залі, мету гри і її хід.

Проводячи гру з шикуванням дітей у коло, вчитель займає місце в колі. Якщо гравці розподіленні на дві команди і розміщені одна проти другої він повертає команди обличчям одну до одної і для пояснення займає місце на одному із флангів.

Якщо гра починається з руху врозтіч, можна шикувати дітей у шеренгу або групувати їх біля себе у на півколо, щоб всім було видно і чути вчителя.

Не можна перед поясненням розставляти дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла. Це погіршує видимість, розпорошує увагу учнів.

Для кращого засвоєння гри, особливо учнями молодших класів рекомендується розповідь супроводжувати показом: пояснювати окремі, найбільш складні моменти жестом і показом деяких рухів. Правила пояснюються докладно лише в тому випадку, якщо гра проводиться вперше.

Більшість рухливих ігор проводяться із спеціальними предметами (прапорцями, булавами, м’ячами, скакалками і т. п). Ці предмети роблять гру цікавішою, різноманітною, ускладнюють її, збільшуючи діапазон дії на дитячий організм.

Інвентар повинен відповідати анатомічним особливостям дітей. Наприклад, у першому класі не можна давати ігор з футбольним м’ячем, з великими набивними м’ячами, з важкими булавами. Бажано, щоб інвентар був пофарбований у яскраві кольори, тоді дітям легко буде бачити його під час гри. Зберігати його потрібно в хорошому санітарно-гігієнічному стані.

Під час ігор на відкритій місцевості, зимових майданчиках слід використовувати шишки, сніг, вітки, тощо. Учнів треба привчати правильно користуватися інвентарем. Роздають його після пояснення гри, особливо м’ячі, які є сильним подразником для учнів. Коли дітям дати м’ячі раніше вони не уважно будуть слухати пояснення.

Слід пам’ятати, що після гри емоційний стан дітей підвищується, тому прибирати інвентар вони будуть поспіхом, а це аж ніяк не сприяє вихованню позитивних якостей, правильному ставленню до праці. Отже, треба вимагати старанного виконання учнями завдань і стежити за тим, щоб вони усе робили чітко, швидко і разом з цим охайно і красиво. Старанне виконання завдань має велике виховне значення, що сприяє закладанню основ колективної трудової діяльності.

Слід розрізняти ігри з ведучими та без них.

У деяких іграх потрібні один чи кілька ведучих. Їх ролі можуть бути різноманітні: наздогнати гравця що втікає, влучити в нього м’ячем, відгадати по голосу, хто підходив, і т інше. Виконання обов’язків ведучого впливає на виховання гравців, сприяє формуванню їх організаторських навичок і активності.

Бажано щоб роль ведучого виконувало якомога більше дітей.

Існує кілька способів визначення ведучого, а саме:

Вчитель може призначити одного із гравців за своїм розсудом, коротко обґрунтовуючи свій вибір.

Ведучого також можуть обрати самі гравці. Цей спосіб має позитивне значення в педагогічному відношенні, тому що він розкриває колективне бажання дітей обирати на цю роль найбільш гідного товариша. Однак для цього необхідно, щоб гравці добре знали одне одного інакше їх вибір буде вдалим.

Нерідко призначають ведучого за результатами попередніх ігор. Цей вибір стимулює учнів добиватись кращих результатів у грі. Негативною стороною цього способу є те, що на роль ведучого не можуть бути висунуті слабкі чи менш спритні діти.

Спосіб жеребкування. Для цього застосовують рахунок у вигляді лічби. На кого випаде останнє слово лічби, той стає ведучим чи, виходить з кола (в такому разі лічба робиться доти, поки не залишиться один гравець який стає ведучим). Цей спосіб довший за часом, ним звичайно користуються в іграх які проводяться в позаурочний час

В командних іграх та естафетах змагаються між собою дві і більше команд. Розподіл на команди здійснюється вчителем за його розсудом, шляхом розрахунку або фігурним маршируванням, а також за призначенням капітанів команд. Він може вдало зробити це тільки тоді, коли добре знає колектив. Таким способом розподіл відбувається швидко, але самі гравці ніякої активності не проявляють.

При розподілі гравців шляхом розрахунку діти шикуються в шеренгу, а потім роблять розрахунок на таку кількість номерів, скільки в грі повинно бути команд.

Розподіл гравців шляхом фігурного марширування здійснюється таким чином: учні перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна з новоутворених колон являє собою одну із команд, які змагаються. Цей спосіб є зручним тому, що він не потребує багато часу для його проведення.

Спосіб розподілу на команди за призначенням капітанів полягає в тому, що діти на початку гри вибирають капітанів у залежності від кількості команд.

Призначені капітани по черзі вибирають гравців у свої команди. Цей спосіб дає можливість швидко укомплектувати команди, рівні за силами. Однак він має свої негативні сторони. Слабких гравців капітани до своїх команд беруть неохоче. Щоб цього уникнути, треба відібрати в команди половину гравців, а другу – поділити за допомогою розрахунків.

Всі способи розподілу на команди слід запроваджувати у відповідності з характером і умовами проведення гри, а також складу та кількості гравців.

Не менш важливе значення у підготовці до командної гри має вибір капітанів команд. Вони відповідають за дисципліну гравців своєї команди під час гри, організовують і розміщують учасників, встановлюють черговість бігу в іграх-естафетах та ін. Капітанів вибирають самі гравці, або призначає вчитель, з учнів, найбільш здібних та дисциплінованих, що користуються авторитетом у своїх товаришів.

Іноді, коли вже створені команди, можна призначити капітаном пасивного гравця, або нестриманого учня, який легко збуджується, з метою виховання у нього позитивних рис характеру,

Більшість рухливих ігор важко організувати і проводити без помічників і суддів. Зокрема, на уроках фізичної культури, коли час на проведення гри обмежений, а організація повинна бути чіткою і швидкою, без сторонньої допомоги не обійтись.

Помічники і судді призначаються з числа учнів, звільнених за станом здоров’я від виконання фізичних вправ середньої та великої інтенсивності, для яких фізичне навантаження даної гри не дозволене. Якщо таких учнів немає, то помічників і суддів призначають з числа гравців.

При повторенні гри, їх слід заміняти іншими гравцями.

Кількість помічників та суддів у грі залежить від її характеру, кількості груп або команд і розмірів майданчика. Вони допомагають учителю в роздачі або встановленні інвентарю, слідкують за дотриманням правил гри, ведуть підрахунок очок та ін.

Виконання обов’язків помічників, суддів, капітанів команд прищеплює дітям організаторські здібності, які надалі можуть самостійно організовувати та проводити рухливі ігри.

Особливе місце в проведені рухливої гри займає керівництво процесом гри, яке проводиться в певній послідовності.

Після пояснення правил розміщення гравців на майданчику починається гра за умовним сигналом (свисток, сплеск у долоні, змах прапорцем, рукою та ін.), командою або розпорядженням учителя. Сигнал подається після того, як учитель переконався, що всі гравці добре засвоїли правила гри і зайняли відповідні місця.

В іграх з розподілом граючих на підгрупи, особливо в естафетах бажано користуватися командою, яка складається з трьох частин: „На старті!”, „Увага!”, „Руш!”. Останню команду іноді заміняють сигналом. Все це сприяє виробленню у дітей правильної та швидкої реакції, яка необхідна в майбутньому при навчанні старту в бігу, плаванню, ходьбі на лижах та бігу на ковзанах.

Ігри сюжетного характеру, де немає змагального методу, не потребують особливо чітких команд. Такі ігри можна починати за наказом, висловленим спокійним голосом: „Гру почали!”. Або можна попередити дітей, що гра починається після слів: „Раз, два, три!”. Після того, як діти почали гру, вчитель уважно слідкує за її ходом і поведінкою гравців.

У процесі гри вчитель дає вказівки гравцям, які допускають помилки або порушують її правила. Всі зауваження та вказівки слід робити, по можливості, не заважаючи ходу гри, не зупиняючи гравців. Зупиняти гру можна в тому випадку, коли більшість її учасників допускає грубі помилки.

Кожна гра потребує об’єктивного суддівства, інакше учні втратять інтерес до неї. Особливого значення суддівство набирає в іграх змагального характеру, де гравців розподілено на команди. Суддя слідкує за тим, щоб команди були рівні за силами, кількістю гравців, а також за однаковими умовами гри та точним дотриманням гравцями всіх її правил.

При підборі ігор слід чітко визначити дозування навантаження та регулювання ним, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дітей. Цей момент є надзвичайно відповідальним, так, як дозування фізичного навантаження у грі визначити важче, ніж у фізичних вправах, не зв’язаних з ігровими діями. Наприклад, фізичне навантаження, яке дає гра залежить від загального навантаження на уроці фізичної культури, від характеру роботи на уроці і активності гравців. Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. В зв’язку з цим, щоб уникнути перевтомлення учнів, необхідно своєчасно припинити гру або змінити її інтенсивність і характер навантаження.

Для регулювання фізичного навантаження в грі запроваджуються різноманітні методичні прийоми: зменшення або збільшення часу, відведеного на гру, кількості повторень гри, розмірів майданчика і довжини дистанції, яку пробігають гравці, ваги предметів, які метають, кількості і складності правил гри і перешкод, введення короткочасних пауз для відпочинку або уточнення і розбору помилок.

Отже, дозування фізичного навантаження в грі визначається методикою її проведення, місцем та умовами, в яких перебувають гравці (на майданчику, в приміщенні, влітку або взимку).

Тривалість гри залежить від педагогічних завдань, що ставились учителем перед нею, умов занять, кількості учасників та їх віку. Гру потрібно закінчити своєчасно, коли гравці одержали достатнє фізичне та емоційне навантаження. Не слід чекати того моменту, коли самі гравці запропонують припинити її.

Якщо гра командна, необхідно перед її початком повідомити учасників, скільки разів вона буде повторюватись. Коли гра немає визначеного кінця, вчитель заздалегідь попереджає про закінчення її, обумовлюючи певний час, або проводить гру до тих пір, поки не зміниться ведучий. Про це діти повинні знати і бути готовими.

Закінчення гри не повинно бути несподіваним для учасників, тому що раптовий кінець її може викликати негативні реакції у дітей або їх невдоволення.

Після закінчення гри необхідно підвести її підсумки. Насамперед, слід відзначити переможців, привітати їх, а також відмітити дітей, які брали активну участь у грі, дотримувались її правил, проявляли творчу ініціативу.

При повідомленні результатів потрібно вказати командам і окремим гравцям на допущені помилки та негативні сторони в їх поведінці.

Саме таке вміле підведення підсумків має велике виховне та освітнє значення.

Що стосується особливості методики проведення рухливих ігор в початкових класах, то слід відмітити, що в цьому віці до рухливих ігор ставляться серйозні вимоги. Діти цього віку схильні до наслідування образів,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: