Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Професійне самовизначення учнів педагогічного ліцею технологічного профілю

Професійне самовизначення учнів педагогічного ліцею технологічного профілю

митецька святенницька імітація справді "святого" типу);

и) "добрячков" (у школі це звичайно мазунчики вчителя, але їх "прісна безвинність, повна відсутність уяви й ініціативи роблять їхніми непридатними для творчого наукового дослідження".

4. "Ідеальні" типи:

а) "Фаусти - ідеальні вчителі й керівники";

б) "фамулуси" - ідеальні учні й співробітники (на відміну від Фаустів у них усе ще попереду).

При цьому сам Г. Селье відзначає, що "ідеали створюються не для того, щоб їх досягати, а для того, щоб указувати шлях". [6, c. 45].

Представлені вище варіанти "просторів" самовизначення й виборів дозволять розглядати професійні вибори, що не тільки традиційно розуміються (наприклад, вибір "от цієї", даної професії або місця роботи), але й вибір того, якою людина прагне стати в ході своєї трудової діяльності, заради чого взагалі на загал варто трудитися.

Слід відмітити, що простори самовизначення можуть бути як суб'єктивними (представленими у свідомості даного людини), так і загальноприйнятими або об'єктивними (як реально існуючі можливості виборів, усвідомлювані різними людьми).

Проблема професійного консультування полягає ще й у тому, щоб зробити предметом спільного обговорення й суб’єктивні простори, виділювані й "бажані", що й реально існують простори професійних виборів, які людина спочатку може й не усвідомлювати (або не ухвалювати як значимі для себе).

У сучасному суспільстві актуально й гостро постає проблема конкретної психологічної допомоги людям у їхньому професійнім самовизначенні. Завдання профконсультантів у цій ситуації полягає в тому, щоб дати людині психологічні засоби дозволу його особистісних проблем, пов’язаних із професійним самовизначенням. Вони можуть на основі діагностики цих психологічних проблем допомогти людині в здійсненні професійного вибору, або забезпечити передумови до здійснення цього вибору в майбутньому.

Для вирішення психологічних проблем у професійнім самовизначенні особистості недостатньо дати рекомендації про те, яка професія підходить, а яка не пасує індивідові. Психолог-консультант повинен забезпечити умови, що стимулюють ріст людини, як результат – консультуємий сам міг би обрати на себе відповідальність за той або інший професійний вибір.

Психологічне консультування насамперед допомагає людині побачити й усвідомити свої проблеми, стимулює розвиток особистості, окреслює зону можливих дій для дозволу проблем, висвітлює сильні й слабкі сторони індивідуальності, намічає реальні кроки до успіху.

Найважливішим моментом професійного консультування є пошук індивідуального впливу, адекватного конкретної психологічній проблемі кожної людину. Визначення зони найближчого професійного розвитку є психологічною підставою для вибору способів і методів. Насамперед необхідно визначити, наскільки запит консультуємого (тобто те, і чому він бачить свою проблему) відповідає реальній проблемі професійного самовизначення людину, а потім підвести його до цієї реальності [35, c. 153].

Для діагностики психологічних проблем, пов'язаних із професійним самовизначенням, іноді буває досить бесіди профконсультанта з консультуємим, але в більшості випадків потрібне проведення комплексного діагностичного обстеження за допомогою психологічних методик, що дозволяють визначити:

- ціннісні орієнтації й установки;

- найближчі і перспективні життєві плани, професійні наміри;

- рівень сформованості вистав про професію;

- рівень розвитку самооцінки;

- здібності, схильності й інтереси;

- рівень розвитку професійної мотивації;

- особистісні особливості;

- реальні життєві умови (сімейні відносини, здоров'я, матеріальне забезпечення та ін.).

Інформації, отриманої в результаті такого комплексного обстеження, як правило, буває досить, щоб визначити специфіку психологічних проблем даного індивіда. Іноді попередня бесіда з консультуємим дозволяє обмежити коло необхідних діагностичних методик для виявлення передбачуваної психологічної проблеми. Тут важливим є спостереження за поведінкою консультуємого під час спілкування й обстеження (що йому цікаво, що нецікаво, що важко, що незрозуміло, у чому проявляється його пізнавальна активність, емоційне відношення, відмови і т.д.).

Можна виділити ряд типових психологічних проблем, пов'язаних із професійним самовизначенням особистості. До них насамперед відносяться:

1. Неузгодженість ідеального й реального образу професії, яку обирають.

2. Вистави про свої особисті ціннісні орієнтації не відповідають своїм виставам про цінності, що забезпечують успіх у професійній діяльності в нових економічних і соціальних структурах.

3. Неузгодженість реальної й ідеальної мотивації професійного вибору.

4. Неадекватна самооцінка.

Вирішення будь-яких психологічних проблем пов’язане насамперед з усвідомленням і прийняттям цих проблем, з розвитком самосвідомості людину. Люди, які стоять на порозі професійного вибору, мають особливий психологічний настрій до самопізнання. Для них характерні: прагнення розібратися в собі, оцінка своїх можливостей у сучасному світі, у тому числі й у професійному, прагнення оцінити, які умови можуть сприяти, а які заважати входженню у світ професії.

Найбільшої сенситивності в розвитку професійної самосвідомості мають люди старшого шкільного і юнацького віку, для яких проблема професійного й особистісного самовизначення є насущної й актуальною.

В умовах професійного консультування, поряд з використанням класичних методик, спрямованих на вивчення особистісних особливостей, інтересів, схильностей і здібностей, особливої уваги слід приділити методикам, що досліджують самосвідомість і самооцінку людину.

Знання найбільш значимих і актуальних параметрів самосвідомості й самооцінки дозволяють у певній мері визначити способи психологічного впливу.

Існують наступні основні типи самовизначення: професійне, життєве й особистісне. Виникає питання, як ці типи між собою співвідносяться? На вищих рівнях свого прояву ці типи майже взаємопроникають один в одному.

Наприклад, професіонал, який виявив у роботі головний зміст усього свого життя, безсумнівно реалізує себе і як особистість. В іншому випадку, людина у своєму хобі (наприклад, при творі пісень і віршів) досягає таких висот, яким міг би позаздрити "професіонал", та й навколишні говорять про таку людину, як про "справжнього поета".

Основними відмінностями (відмінними, специфічними ознаками) цих типів самовизначення є наступні:

1. Для професійного самовизначення характерні:

а) більша формалізація (професіоналізм відбивається в дипломах і сертифікатах, у трудовій книжці, у результатах праці й т.п.);

б) для професійного самовизначення потрібні "підходящі", сприятливі умови (соціальний запит організації, що відповідають, устаткування й т.п.).

2. Для життєвого самовизначення характерні:

а) глобальність, всеохоплення того образу й стилю життя, які специфічні для того соціокультурного середовища, у якому живе ця людина;

б) залежність від стереотипів суспільної свідомості даного соціокультурного середовища;

в) залежність від економічних, соціальних, екологічних і інших "об’єктивних" факторів, що визначають життя даної соціальної й професійної групи.

3. Для особистісного самовизначення характерні:

а) неможливість формалізації повноцінного розвитку особистості (як ми вже відзначали, важко уявити собі на рівні здоровішої уяви, щоб у людини був диплом або сертифікат із записом про те, що "власник даного документа є… Особистістю");

б) для повноцінного особистісного самовизначення краще підходять не "сприятливі" в обивательській виставі умови, а, навпаки, складні обставини й проблеми, які не тільки дозволяють виявитися у важких умовах кращим особистісним якостям людину, але часто й сприяють розвитку таких якостей.


1.2 Форми і методи професійного розвитку


Форми профорієнтаційної роботи залежать від кількості учнів. Розрізняють колективні та індивідуальні форми роботи, в свою чергу колективні поділяються на групові та ланкові [28, c. 27-52].

Пряжников Н. С. умовно виділяє такі групи методів професійного самовизначення:

- інформаційно-довідкові;

- діагностичні (спрямовані на самопізнання клієнта);

- методи морально-емоційної підтримки клієнта;

- методи ухвалення рішення;

- побудови перспектив професійного розвитку клієнта.

Знання й володіння цими методами не тільки багато в чому забезпечують ефективність професійного самовизначення консультуємої людини, але й сприяють кращому розумінню змісту виконуваної роботи самого профконсультанта, тобто сприяють і його власному самовизначенню.

В педагогічній і психологічній літературі визначено різноманітні матеріали, за допомогою яких здійснюється професійне самовизначення. Пряжніков, зокрема, визначає наступні:

1) професіограми - короткі описи професій (проблема в тому, що традиційні професіограми із труднощами сприймаються багатьма школярами, тому важливо шукати більш компактні й зрозумілі форми опису професій);

Професіограма - це описово-технологічна характеристика різних видів професійної діяльності, зроблена за певною схемою й для розв'язку певних завдань.

Пряжніков Н. С. виділяє наступні типи професіограм:

- інформаційні професіограми (призначені для використання в профконсультаційній і профорієнтаційній роботі для інформування клієнтів про ті професії, які викликали в них інтерес);

- орієнтовно-діагностичні професіограми (слугують для виявлення причин збоїв, аварій, низької ефективності праці й організують на основі зіставлення реальної роботи даної людини або робочої групи з необхідними ефективними зразками організації трудової діяльності);

- конструктивні професіограми (слугують для вдосконалювання ергастичної системи на основі проектування нових зразків техніки, а також для підготовки й організації праці самого персоналу);

- методичні професіограми (слугують для добору адекватних методів дослідження даної ергастичної системи, тобто спрямовані на рефлексію й наступну організацію праці самого фахівця, що становить професіографічний опис конкретної роботи.

- діагностичні професіограми (добір методик для профвідбору, розміщення й перепідготовки кадрів.

А. К. Маркова аналізує й виділяє наступні основні види професіограм по їх змісту й структурі:

- комплексна професіограма (по К. К. Платонову, Ю. В. Котеловой і ін.), де враховується широке коло характеристик (соціальних, технічних, економічних, медико-гігієнічних і ін.). Також вказуються предмет, цілі, спосіб, критерії оцінки результатів і т.п.(Маркова);

- аналітична професіограма (по О. М. Івановій), де розкриваються не окремі характеристики компонентів професії, а узагальнені нормативні показники професії й показники психологічної структури професійної діяльності.

- психологічно орієнтовані професіограми (по Е. І. Гарберу), де виділяються:

1) опис зовнішньої картини праці, трудова поведінка - фотографія робочий дня, хронометраж робочого часу при виконанні конкретних завдань, тимчасова динаміка виробничої активності, типові помилки й ін.;

2) внутрішня картина праці - типові реакції особистості на певні професійні ситуації, інтегральні утвори особистості працівника (здатності, структури навчання й досвід), психічні стани (інтелектуальні й емоційні процеси, емоції, воля, увага, пам'ять, психомоторика);

- модульний підхід у професіографіруванні (по В.Є.Гаврилову). Сам психологічний модуль - це типовий елемент професійної діяльності, властивий ряду професій і виділений на основі спільності вимозі до людині.

- задачно-особистісний модульний підхід до професіографірування. Загальна схема задачно-особистісного професіографірування припускає аналіз професії. Сам модуль професії розуміється в цьому випадку як сукупність одиниць об'єкта й суб'єкта трудової діяльності.

До складу модуля входить, таким чином, з'єднання не просто окремої нормативної трудової дії й бажаної психологічної якості, а комбінація певного завдання праці й пов'язаних з нею предмета, умов, дій, результатів з рядом психологічних якостей. При цьому доцільно виділяти:

1) пріоритетні, ядерні, стрижневі професійні завдання;

2) похідні, допоміжні завдання [17, с. 23-24].

А. К.Маркова перераховує основні вимоги до професіограми:

1) чітке виділення предмета й результату праці (на що спрямовані головні зусилля людини);

2) виділення не окремих компонентів і сторін праці, а опис цілісної професійної діяльності;

3) демонстрація можливих ліній розвитку людину в даній професії;

4) показ можливих перспектив зміни в самій професії;

5) спрямованість професіограми на розв'язок практичних завдань (професіограма як основа профвідбору, професійного навчання, раціоналізації праці й ін.);

6) виділення й опис різних некомпенсуючих професійних психологічних якостей (ПВК), а також тих якостей, які можуть бути компенсовані.

2) довідкова література (за умови вірогідності такої довідкової інформації) - це література, мета якої надати читачеві можливість швидкого наведення довідки про те, що цікавить його в цей момент: питання в галузі науки, техніки, політико-організаційної, господарської, культурної, практичної діяльності. Від суміжних видів літератури, спеціальної, виробничої, навчальної, науково-популярної, відрізняється тим, що призначена не для суцільного читання, а для користування час від часу в міру виникнення потреби в наведенні відповідної довідки для одержання відповіді на конкретні у читача питання.

Довідкова література - це енциклопедії, словники, довідники.

3) інформаційно-пошукові системи – ІПС (для оптимізації пошуку професій, навчальних закладів і місць роботи). ІПС підрозділяються на:

- ручні варіанти ІПС (наприклад, карткові, бланкові, у вигляді картотек і т.п. );

- комп'ютеризовані ІПС (банки інформації в ЕОМ)

- електронні ІПС - але для їхньої ефективної роботи потрібні не тільки підготовлені програмісти, але й реальні контакти профконсультаційних центрів із зацікавленими організаціями й установами.

4) професійна реклама і агітація - (за умови вірогідності, оперативності й привабливості для тих, кому така реклама призначена);

Агітація - це посилена діяльність, яка здійснюється за допомогою буклетів, телебачення, радіо і т.д.

Реклама (фр. reclame, від лат. reclamo - викрикую) - розповсюджувана в будь-якій формі, за допомогою будь-яких засобів інформація.

5) навчальні фільми і відеофільми - на сьогоднішній день дуже проблематично для України, тому що показувати практично немає що, у відмінності від закордонних роликів;

6) використання засобів масової інформації (ЗМІ) - може бути досить ефективним. Але при обов'язковому обліку їх специфіки (специфічного жанру спілкування з телеаудиторією динамічного викладу, що вимагає не тільки, суті питання, але й уміння зробити враження на саму різну аудиторію, а також неминучість скорочення обсягу професіографічної інформації й спокійного відношення до різного роду редакторських виправлень і цензурі).

Під методами професійної орієнтації учнів розуміють способи спільної діяльності вчителя та учня, які забезпечують підготовку школярів до свідомого професійного самовизначення.

Від застосованих методів в значній мірі залежить ефективність професійної орієнтації.

За структурними компонентами форми і методи профорієнтації можна розділити на три групи: форми і методи ознайомлювальної роботи; форми і методи професійної орієнтації, яка активізує діяльність учнів у підготовці до вибору професії; методи вивчення особистості школярів в цілях профорієнтації.

Пряжніков визначає наступні форми професійного самовизначення:

1) екскурсії школярів на підприємства та в учбові заклади (за умови завчасного добору й підготовки кваліфікованих ведучих і екскурсоводів);

2) зустрічі школярів з фахівцями різних професій (за умови спеціального відбору й психолого-педагогічної підготовки таких фахівців із професії);

3) пізнавальні й просвітницькі лекції про шляхи вирішення проблем самовизначення;

4) профорієнтаційні уроки зі школярами, як система знань (а не як окремі заходи);

5) різні "ярмарки професій" і їхні модифікації, що вже показали свою ефективність у профориентаційній допомозі не тільки безробітним, але й випускникам шкіл. На цих ярмарках безробітні й незайняті люди зустрічаються із представниками різних фірм і установ і нерідко роблять важливі вибори (іноді до 40 % клієнтів вирішують на ярмарках професій свої проблеми).

Така форма роботи дозволяє заощаджувати багато часу (не потрібно щоразу кудись іти, домовлятися й т.п., потрібно просто переходити від одного стола до іншого й зав'язувати контакти із представниками організацій).

Вибір методів проведення профорієнтаційної роботи для кожного заняття залежить від учбових, виховних та профорієнтаційних задач, змісту та характеру вивчає мого матеріалу, вікових особливостей учнів та рівня їх профорієнтаційної налаштованості.

Розглянемо найбільш характерні методи профорієнтаційної психодіагностики за Пряжніковим:

1) бесіди-інтерв'ю закритого типу (за суворо позначеними питаннями)

Профорієнтаційні бесіди – найбільш розповсюджений метод. Бесіда завжди повинна бути логічно пов’язаною з досліджуваним матеріалом. Готувати її потрібно заздалегідь. В процесі підготовки учням видають завдання, наприклад зібрати інформації за даною професією (з бесід з батьками, знайомими, використовуючи літературні джерела, передачі по радіо та телебаченню, і т. ін.) потім ці зібрані учнями відомості вчитель використовую на уроці;

2) відкриті бесіди - інтерв'ю (з можливістю деякого відволікання від заздалегідь заготовлених питань. Досвідчені профконсультанти вважають, що такі бесіди дають про клієнта інформації більше, ніж традиційне тестування);

3) опитувачі професійної мотивації (фахівці вважають, що для клієнтів, що вибирають масові професії, тобто придатні для більшості, це більш важлива діагностика, ніж визначення здатностей до професії);

4) опитувачі професійних здібностей. Їх необхідно застосовувати дуже вибірково. Для їхнього використання й інтерпретації результатів потрібна особлива підготовка профконсультанта. Ці опитувачі виправдовують себе стосовно до професій з особливими умовами праці. Для більшості ж професій профпридатність формується в самій трудовій діяльності;

5) особистісні опитувачі. Потрібна особлива підготовка профконсультантів при їхньому використанні - розуміння змісту й обмежень застосування такого типу опитувачів у профконсультації (по-справжньому особистість не можна прорахувати);

Справжній особистісний тест - це вчинок людину у відповідальні моменти життя (наприклад, на референдумах і при голосуваннях, коли випробовується здатність протистояти витонченій пропаганді) і у звичайних життєвих ситуаціях. Таким чином, тест на особистісність - це, з одного боку, вчинок глобального масштабу, але з іншого боку, цей прояв своєї моральної позиції в життєвих дрібниці, тобто дуже складно оцінити особистість у повсякденному, упосередкованому режимі життя;

6) проективні особистісні тести (потрібна особлива підготовка й особливе стажування профконсультанта для їхнього використання);

7) методи спостереження - це один з основних науково-практичних методів роботи психолога (за умови володіння цим методом, тобто виділення чіткого об'єкта й параметрів спостереження, способів спостереження й фіксації результатів, способів інтерпретації результатів та ін.);

8) збір непрямої інформації про клієнта від знайомих, від батьків і товаришів, від педагогів і інших фахівців (за умови тактовності й етичної коректності такого опитування, коли одержання непрямої інформації не ставить знайомих і друзів, що цікавить профконсультанта людини в положення донощиків);

9) психофізіологічні обстеження (у широкій практиці вони мають сенс для професій, пов'язаних з особливими умовами праці, а в спеціальних дослідженнях можуть бути використані для самих різних видів трудової діяльності);

10) професійні проби - у спеціально організованому навчальному процесі по типу теста японського професора Фукуямы [32, c. 150]. Вони звичайно вимагають дуже більших матеріальних витрат (створення майстерень, забезпечення зацікавленості фірм та організацій і т.п.) і, на жаль, не дуже підходять до ладу умовам сучасної України;

11) використання різних ігрових і тренинговых ситуацій, де моделюються різні аспекти професійної діяльності (наприклад, особливості спілкування або морального вибору). Це дозволяє будувати прогнози відносно майбутнього професійної поведінки учасників цих процедур;

12) дослідження й спостереження за клієнтом безпосередньо в трудовій діяльності (наприклад, у випадках, коли людини беруть на роботу з випробним терміном);

13) використання для дослідження працівника різних тренажерів, де не тільки спрацьовуються трудові навички, але вивчається й прогнозується сама готовність освоювати нові професійні дії.

Поняття самовизначення припускає самостійність людини, тому важливо розібратися, яка природа такої самостійності, природа внутрішньої активності, що самовизначається особистості. Відповідаючи на запитання, як взагалі співвідносяться активність і діяльність, К. А. Абульханова - Славська пише: …активність - це потреба в діяльності [1, c. 77]. Pазом з тим потреби людини, - відзначає С.Л.Рубінштейн, - є вихідними спонуканнями його до діяльності завдяки їм і в них він виступає як активна істота [25, c. 108].

Поділ активності на зовнішню й внутрішню носить умовний характер, але цей поділ дозволяє розглянути питання про активність, яка по-різному може проявлятися в тих або інших людей, що самовизначаються.

У сучаснім розумінні активності не робиться відмінності між активністю й простою зайнятістю. Однак між цими двома поняттями існує фундаментальна відмінність, відповідне до термінів "отчужденный" і "неотчужденный" стосовно до різних видів активності.

Активізуюча методика – багато в чому близька до ігрової методики, але має й свої особливості.

Активізація спрямована на формування суб'єкта професійного самовизначення й припускає не тільки формування в консультуємого підлітка інтересу (мотивації) до розгляду своїх проблем, але й озброєння його доступним і зрозумілим засобом для планування, коректування й реалізації своїх професійних перспектив [26, c. 125].

Важливо розуміти те, що майже будь-яка методика й форма роботи мають певний потенціал, що активізує. Проблема лише в тому, щоб визначити й використовувати цей потенціал. Наприклад, навіть така традиційно "неактивна" форма роботи, як лекція, може виявитися більш активізуючою, ніж інша психотерапевтична група (якщо лекція проводиться із умілою комбінацією вербальних і невербальних засобів, при вміло вибудуваній і зрозумілій логіці викладу, а також при розрахунках на підготовлену аудиторію).

Інший приклад - бесіда. При вмілій організації, а також при внутрішній готовності учасників бесіди (уже створеної мотивації й т.п.) бесіда дозволяє моделювати в уяві такі проблеми, які неможливо програти в традиційних ігрових процедурах. Саме в бесіді вдається добитися максимального рівня умовності, видуманості уявлюваного дії. Зокрема, бесіда дозволяє програвати в уяві різні варіанти побудови життя клієнта й виходити на досить високий рівень інтуїції й прогнозування. На жаль, до такої роботи готові далеко не всі клієнти (учні) й профконсультанти, часто орієнтуючись лише на "конкретну допомогу" у конкретній (однозначній) ситуації.

Існують ще деякі групи, методів активізації професійного й особистісного самовизначення, які зазначає Пряжніков:

1. Профорієнтаційні гри із класом - розраховані на реальні умови роботи в школі: багато ігор проводяться в рамках уроку; припускають роботу із цілим класом; проводяться одним ведучим; припускають високу динаміку роботи; мають більш "скромний" ефект, чому більш тривалі "терапевтичні" групи й консультації.

2. Ігрові профорієнтаційні вправи (за процедурою близькі до терапевтичних вправ і розраховані на роботу з підгрупою).

3. Карткові профконсультаційні методики. Виділяються дві основні групи карткових методик:

а) інформаційно-пошукові системи - ІПС ("профес’янси", що зовні нагадують розклад "пас’янсів", коли зі спеціальних карток на столі вибудовуються образи найбільш привабливих професій);

б) ігрові карткові методики, призначені не для вибору професії, а для моделювання життєвого шляху, де клієнт, долаючи за спеціальними правилами різні ігрові "труднощі", що часто моделюють реальні труднощі життя, повинен досягатися своїх життєвих і професійних цілей.

Але при практичному впровадженні карткових консультаційних технологій можна зіштовхнутися із цілим рядом труднощів: труднощі виготовлення карток; труднощі навчання (навчання достатнє непросте й розраховане на невелику групу майбутніх консультантів в 3-6 людей, що в умовах "ринку" виявилося "нерентабельно"); карткові методики звичайно займають багато часу, від 40 хвилин до 2,5-3 годин (хоча в психотерапії й особистіснім консультуванні часу на розгляд важливих життєвих проблем не жалують, але в профорієнтації ще сильні стереотипи швидкої й легкої допомоги).

4. Настільні карткові ігри (вони розробляються з урахуванням інтересу підлітків до настільних ігор).

Спочатку ці методики замислювалися як "домашній засіб", хоча вони ефективні й при використанні їх профконсультантом (наприклад, у позаурочній роботі, на базі психологічного центру, у дитячому таборі).

5. Бланкові карткові методики: ідея - самостійне виготовлення учасниками карток і ігрових бланків, з наступною грою в карти й відбиттям результатів гри у своїх бланках. Ці методики дозволяють менше залежати при виготовленні методик від "спонсорів-добродійників" і від "розумників-редакторів" різних "солідних" видавництв.

6. Активізуючі профорієнтаційні опитувачі. Це скоріше "гра в тести", тому що головна мета - змусити задуматися про ті питання, які під час обговорення їх у режимі дискусії або у звичайній бесіді видадуться "нудними", а в опитувачі, що активізує, ці складні питання просто включені в діяльність по заповненню бланка.

Дані методики мають і деякий діагностичний ефект (помітимо, що частина таких методик навіть постачені приблизними нормами, що є рідкістю для традиційних профорієнтаційних опитувачів).

7. Бланкові ігри із класом. Основна ідея таких методик - відіграти з усім класом і з кожним окремо (психолог відіграє на дошці, а кожний присутній - на своєму бланку). Дані методики дозволяють моделювати деякі моральні аспекти таких "престижних" на сьогоднішній день професій, як бізнесмен, юрист і т.п.

8. Ціннісно-значеневі опитувачі (головний акцент - на моральні аспекти професійного й особистісного самовизначення). Ці опитувачі містять деякі ігрові елементи, що дозволяють у формі, що інтригує, торкатися тих питань, про які на сьогоднішній день, в епоху орієнтації значної частини молоді на цінності масового суспільства й споживчого примітивізму, у відкриту обговорювати просто ризиковано, тому що сам факт відкритого розмови про те, що для багатьох "свято", може бути сприйнятий як "моралізування".

Висновок:

Підсумовуючи вище зазначене можна сказати, що процес професійного самовизначення учнів є серйозною і кропіткою роботою. У процесі забезпечення професійного самовизначення учнів профільного класу важливо вчителю забезпечити розвиток їхніх здібностей, поінформованість і розвиток схильностей. У даному випадку вчителю необхідно дбати про розвиток здібностей або талантів учнів старших класів не тільки в навчанні, але й в усіх видах їхньої суспільно-корисної активності.

Головна мета професійного самовизначення полягає у поступовому формуванні в учнів готовності розглядати себе розвинутим, постійно розширювати свої можливості та максимально їх реалізовувати.

Поінформованість є важливим фактором у виборі професії. Тому вона повинна бути неспотвореною, мати всі плюси та мінуси при самовизначенні учнів. Розвиваючи схильності, учні включаються в різні види діяльності, у деяких випадках змінюють свої захоплення, а це є також важливо для старшокласників.

При цьому, в процесі навчання використовують наступні групи задач: інформаційно-довідкові, діагностичні, морально-емоційної підтримки, допомоги у виборі професії, прийнятті рішення.

Поінформованість ґрунтується на декількох етапах:

учню надається інформація;

надана інформація аналізується учнем;

з’ясовується, як учень може отримати необхідну інформацію про майбутню професію;

діагностика і корегування отриманого;

моральна підтримка від початкових кроків до своїх цілей та контроль за успіхом цих кроків.


2. Розробка методики дослідження професійного самовизначення учнів педагогічного ліцею


Під методами професійної орієнтації учнів розуміють способи сумісної діяльності вчителя та учнів, які забезпечують підготовку школярів до свідомого професійного самовизначення. Від застосованих методів у значній степені залежить ефективність професійної орієнтації [9, c.132].

Для визначення рівня професійного самовизначення учнів існує низка методик, за допомогою яких учні зможуть знайти себе у світі професій. Це такі методики:

- диференційно-діагностичний опитувач (ДДО);

- анкета "Орієнтація"

- карта інтересів.

Диференційно-діагностичний опитувач (ДДО) - дана методика призначена для відбору на різні типи професій у відповідності до класифікації типів професії Е.А.Климова:

- людина-знак;

- людина-техніка;

- людина-художній образ;

- людина-людина;

- людина-природа [14, c 106].

Цю методику можна використовувати при профорієнтації підлітків та дорослих. Тому вона нам підходить. Зміст методики полягає в наступному: випробуваний учень повинен в кожній з 20 пар запропонованих видів діяльності обрати тільки один вид та у відповідній клітинці аркушу відповідей зробити помітку "+".

Аркуш відповідей зроблено таким чином, щоб можна було підрахувати кількість значків "+" у кожному з 5-ти стовпчиків. Кожен з 5-ти стовпчиків відповідає певному типу професії. Випробуваному учню рекомендовано обрати той тип професії, який отримав максимальну кількість значків "+".

Назви типів професій за стовпчиками:

1. "Людина-природа" - всі професії, які пов’язані з рослинництвом, тваринництвом та лісним господарством.

2. "Людина-техніка" - всі технічні професії.

3. "Людина-людина" - всі професії, які пов’язані з обслуговуванням людей, зі спілкуванням.

4. "Людина-знак" - всі професії, які пов’язані з розрахунками, цифровими та літерними знаками, в тому числі й музикальні спеціальності.

5. "Людина-художній образ" - всі творчі професії.

Час виконання не обмежується. Хоча учнів необхідно попереджувати про те, що над питаннями не слід довго затримуватися та зазвичай на виконання завдання потребується 20-30 хвилин. Можливо використання методики індивідуальне та у групі. Експериментатор може зачитувати питання групі випробуваних учнів, як це робили ми під час проведення опитування, але в цьому випадку обмежується час відповіді. Такий спосіб застосовується, коли експериментатор повинен працювати в обмеженому інтервалі часу.

Ще однією складовою для визначення професійного самовизначення учнів технологічного класу була анкета "Орієнтація" - для визначення самооцінки учнівських інтересів і здібностей. Згідно цієї анкети подані вислови і навпроти кожного вислову необхідно закреслити цифру, яка відповідає степені здібності учня до цього виду діяльності:

зовсім ні;

мабуть, так;

правильно, вірно;

цілком правильно.

При обробці результатів судження, які характеризують різні види професійної діяльності, об’єднані у сім груп, по п’ять суджень у кожному. У кожній групі з п’ять суджень необхідно підрахувати сумарну кількість балів, які обрав учень та записати цю суму у рамці праворуч від відповідної групи суджень. Сумарна оцінка у кожній групі може складати від 0 до 15 балів. У залежності від того, в якій групі учень набрав максимальний сумарний бал, визначається найбільша схильність або здібність до відповідного типу або класу професії.

Перші п’ять груп суджень, які позначені цифрами від 1 до 5, характеризують п’ять типів професій, які розділені за ознакою "предмету праці":

людина-людина;

людина-техніка;

людина-знак;

людина-художній образ;

людина-природа.

Останні дві групи суджень, позначені буквами А та Б, відповідають двом класам професій, які розділені за ознакою "характер праці":

А – виконавчі;

Б – творчі.

Дізнавшись координати професійних переваг, можна знайти найбільш підходящу для учня професійну групу. З початку визначається:

1) до якого з п’яти типів професій (1,2,3,4 або 5) учень у найбільшій степені схильний чи здатний;

2) визначається перевага схильності чи здібності до одного з двох класів професій (А чи Б).

Якщо схильності містяться в тій же групі професій, що і здібності, то це свідчить про те, що подобається цьому учню робити саме те, що він уміє робити.

3) у випадку коли найбільш привабливим для учня тип професії не співпадає з характером діяльності, яку учень може робити краще за все, тоді необхідно обрати, чому слід віддати перевагу у процесі вибору професії – схильностям (Хочу) або здібностям (Можу);

4) якщо учню подобається якийсь вид діяльності, тоді він займається ним протягом великого проміжку часу, витрачаючи на нього більше зусиль, тому відповідні здібності можуть розвиватися та вдосконалюватися. Але можливо і навпаки. Якщо учень має виражені здібності до будь-якого виду діяльності, тоді він краще з ними справляється та має більше задоволення, коли ним займається. Саме тому, даний вид діяльності стає

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: