Особливості морального виховання за Сухомлинським
2.2. Можливості використання ідей гуманізму і оптимізму Сухомлинського в сучасній педагогіці з метою морального виховання
На сучасному етапі, коли Україна виборола незалежність, коли створюються нові ідеали, змінилися й шляхи формування особистості. Гуманістична парадигма виховання і освіти обумовлює новий, особистісно орієнтований підхід до виховання дитини.
Науково-педагогічною громадськістю широко обговорюються особистісно орієнтовані концепції, автори яких досліджували й описали багатомірну і багатогранну соціокультурну і психолого-педагогічну реальність:
- виховання учня як суб'єкта культури, історичного процесу, здатного до самозахисту, саморегуляції і виживанню в суспільстві, що змінюється,
- аксіологічний підхід в освіті, що передбачає формування гуманістичного, ціннісного мислення педагогів як основи оціночно-аналітичної і творчо-пошукової роботи їхньої свідомості;
- самовизначення, коли ні учень, ні клас не є об'єктами навчання і виховання, а поряд із учителями виступають суб'єктами освіти; їхня взаємодія і взаємовідношення ведуть до саморозвитку обох як до процесу і результату усвідомленого вільного вибору особистістю позиції, способів рішення проблем у конкретних життєвих ситуаціях;
- персоналізація, що розкриває нове розуміння особистості, яка має потребу бути особистістю, яка здатна до саморуху і самопобудови. і захопливої в орбіту свого руху інших людей;
- особистісно орієнтоване навчання і виховання, у якому кожен учень як носій індивідуального, суб'єктного, особистісного досвіду виявляє свою суб’єктність у здатності перетворювати практичну діяльність у предмет перетворення; тільки стаючи суб'єктом власної діяльності, людина знаходить можливість стати особистістю.
- особистісний підхід до виховання, розглянутий через призму таких понять, як особистісні функції, особистісний досвід, особистісні ситуації, особистісно орієнтовані освітні технології (контекстні, діалогічні, ігрові), що включають процесуальний аспект виховання
Кожна концепція пропонує визначену модель педагогічної діяльності, ефективність якої буде залежати від особистості педагога, що проникнувся цією концепцією і реалізує її в тієї чи інший соціокультурної ситуації.
У законодавчих документах останніх років, що відносяться до сфери освіти («Національна доктрина виховання», «Освіти» (Україна ХХ1 в.) і ін.), наш уряд достатньо чітко і послідовно проводить політику демократизації системи, відмовляючись від ідеологічного, управлінського протекторату над нею. Поняття «модернізація» рішуче замінює сьогодні вже звичне слово «реформація». Реформувати - значить діяти «зверху вниз», а модернізувати - працювати «зовні», обновляючи технології.
В.О.Сухомлинский затверджував, що "Турбота про здоров'я дитини - це комплекс санітарно-гігієнічних норм і правил... не звід вимог до режиму, харчуванню, праці і відпочинкові. Це насамперед турбота в гармонічній повноті усіх фізичних і духовних сил, і вінцем цієї гармонії є радість творчості"
За словами В. О. Сухомлинського, у вихованні культури дуже велике значення має зв'язок естетичного сприймання й естетичної творчості [22, с. 384].
Художньо-мовленнєва діяльність шестирічних дітей різноманітна: вони слухають та переказують казки, оповідання, намагаються самі скласти, читають напам'ять вірші, прислів'я . Художньо-мовленнєва діяльність тісно переплетена з театрально-ігровою, у процесі якої діти драматизують невеличкі художні твори, фрагменти з них ставлять лялькові вистави. На думку В. Сухомлинського, “...красою художнього слова вихованці дорожать як величезним духовним багатством свого народу. В ранній юності читання художніх творів є такою самою потребою, як спілкування з товаришами, дружба” [21, с. 390].
Для педагога сприйняття дітьми казки як художнього твору – важливий показник їх розвитку. “Дитина повинна бути дитиною, - писав В. О. Сухомлинський. – Якщо, слухаючи казку, вона не переживає боротьбу добра та зла, якщо замість радісних вогників захвату у неї в очах зневага – це значить, що у дитячої душі щось надломлене, і багато зусиль треба прикласти, щоби виправити дитячу душу” [20, с. 307]. Розповідь – один із найулюбленіших видів художньо-мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку. Використовуються різні види його – за картиною, з іграшкою, за словесним зразком тощо. Особливе місце у роботі з дітьми цього віку займає вигадування історій, казок.
Велике значення для естетичного розвитку дитини має музика. Тому дуже корисно показувати дітям музикальні казкові фільми, мультфільми, або казкові вистави, що супроводжуються музикою. Так, В. Сухомлинський писав, що “...слухання музики є однією із умов, завдяки якої посилюється роль емоційної памўяті в духовному житті: мелодія пробуджує в душі пережиті давно колись почуття, надає нового емоційного забарвлення думкам...” [21, с. 391].
Із словами В. А. Сухомлинського, “Думка учнів початкових класів невід'ємна від почуттів та переживаний. Емоційна наповненість процесу навчання, особливо сприйняття оточуючого світу – це вимога, яку висувають закони розвитку дитячого мислення” [20].
Пригадаймо В.О.Сухомлинського: "Я не можу без болі думати про те, що в багатьох школах сидять за партами знехтувані, похмурі, роздратовані або бай дужі до всього двієчники. Не можна допустити, щоб вони пішли зі школи озлоблені та байдужі до знань. Якщо нормальна людина ні в одному предметі не досягла успіхів, якщо у неї немає улюбленого предмета, це означає, що школа не справжня."
Часто погані, нехай навіть заслужені, оцінки знижу ють у школярів віру в себе, у свої сили і можливості. Учень стає байдужим до двійок. Він погоджується з поло женням невдахи. І часто стає ним на все подальше життя.
Оцінка не повинна бути джерелом тривоги і побоювань. Учні підуть на заняття з більшою охотою та бажанням, якщо їм не буде загрожувати небезпека бути викликаними і отримати "двійку". Оцінка, в основному, повинна бути винагородженням за працелюбство, а не покаранням за лінощі та недбайливість.
Шлях пошуку істини - це, безперечно, шлях спроб та помилок. Учитель повинен пам'ятати про право учня (так само, як і про своє) на помилку, її не можна оцінювати негативною оцінкою. Помилку потрібно виправляти. Крім того, прагнення до об'єктивності будь-якою ціною зводить працю педагога до процесу вимірювання потрібного і досягнутого, в якому досить часто не враховується головне - сам вплив на учнів. Що станеться з учнем, для якого "двійка" стане постійною оцінкою і якого всюди й завжди лають?
Велика роль у реалізації культуротворчої функції належить дошкільному та молодшому шкільному вікові. Як переконує практичний експеримент, проведений В.Сухомлинським (він узяв 31 дитину за рік до вступу в школу і довів їх до закінчення школи), у цей період відбувається найбільш інтенсивний розвиток фундаментальних людських здібностей. Підтвердженням цього є і дослідження ряду сучасних вчених. Дитина у процесі свого духовного розвитку освоює не тільки ті, що історично склалися, але й інші «форми людської ментальності», що тільки утворюються, перебувають у фазі становлення. Вона і сама бере участь в утворенні цих форм. Адже кожне нове покоління дітей збагачує «сукупний потенціал людства новими можливостями». Цей факт дає змогу говорити про незвідність двох векторів — соціалізація і культуроосвоєння — у розвитку дитини. Адже діти, з одного боку, засвоюють досвід, накопичений попередніми поколіннями, а з іншого — формують історично «нове коло універсальних здібностей». У 1 цьому і проявляється культурно-інноваційний сенс дитинства [14, с. 2 - 4].
Розвинене дитинство представляє історичний процес у цілому та деякою мірою систему освіти, функція освіти полягає в проектуванні сутнісної культуротворчої функції розвитку дитинства. Звідси як наслідок випливає, що ос віта повинна бути тільки розвивальною. Внесок освіти в історичний процес формування розвиненого дитинства вбачається:
— у моделюванні умов виникнення і розвитку історично нових форм діяльного ставлення до світу. Такий підхід дасть можливість на рівні дошкільної та шкільної початкової підсистем освіти закласти «випереджальний механізм соціокультурного росту» (В.Давидов, Ю.Громико). Отже, основна мета дошкільної та початкової шкільної освіти — формування у дітей навичок теоретичної свідомості і мислення;
— у відкритті образу дитинства XXI століття, проектуванні нових типів відносин світу дорослих і світу дітей;
- у визнанні теоретичної і практичної самоцінності дитинства у реалізації його культуротворчої функції.
У дослідженні феномену дитинства не можна залишити поза увагою таку галузь науки, як українське дитинознавство, яке відіграло важливу роль у розвитку філософії дитинства. Українське дитинознавство включає віками вироблені народом погляди на дитинство в цілому, «емпіричні знання про умови й рушійні сили онтогенезу людських якостей на стадії дитинства, закономірності перебігу фізіологічних, сенсорних, емоційних, вольових та пізнавальних процесів, особливості формування дитини як особистості..
Дослідження теоретичних і прикладних аспектів психолого-педагогічного проектування виховного процесу в загальноосвітній школі зумовлені суперечливим станом як у психолого-педагогічній теорії, так і у виховній практиці. Аналіз підручників з педагогіки, педагогічних досліджень з теорії виховання за останні 50 років свідчить, що виховний процес розглядається теоретиками і здійснюється на практиці у школах здебільшого як моно суб’єктний, де за основу прийнята екстерналістська концепція виховання, що розглядає активність вихованця як наслідок впливу зовнішніх чинників. Виховання у практичній діяльності вчителів й понині здійснюється як процес, у ході якого вихованець розглядається як об'єкт педагогічних впливів, а саме ви ховання являє собою набір стандарт них заходів із морально-естетичної ос віти, так званих громадських доручень, заохочень і покарань. Виховна діяльність має інформаційно-просвітниць кий характер, де переважають методи словесного впливу, відбувається «підтягування» якостей, поведінки, світогляду учня під певні жорсткі соціальні норми та ідеалізовані схеми.
У зв'язку з цим постає закономірна необхідність цілеспрямованого, усвідомленого підходу до формування виховної стратегії, яка можлива за умови розробки продуманого психолого-педагогічного проекту виховного процесу в загальноосвітній школі. Психолого-педагогічне проектування дає змогу забезпечити переведення існуючих виховних систем у якісно новий стан, оптимізувати їхній зміст, організацію та управління.
А.С. Макаренко вважав, що справжній розвиток педагогічної науки пов'язаний із її здатністю «проектувати особистість», тобто визначати з певною метою ті її якості і властивості, які мають бути сформовані у процесі ви ховання. Подібну думку неодноразово підкреслював і В.О. Сухомлинський, багатогранну педагогічну спадщину якого пронизує ідея проектування людини і який вказував на те, що «...проектування і творення людини, здатної стати активною силою суспільного розвитку і сьогодні, і в майбутньому, — це най важливіше завдання школи і кожного педагога зокрема» [14, с. 2 - 4].
Саме слово «проект» у перекладі з латинської мови означає «кинутий вперед — задум, план тощо». Проектування у загальному його розумінні — це науково обґрунтоване конструювання системи параметрів майбутнього об'єкта або якісно нового стану існуючого проекту-прототипу, прообразу передбачуваного або можливого об'єкта, стану чи процесу в єдності зі шляхами його досягнення.
Масове злиття індивідуальних свідомостей протистоїть індивідуальній свободі. Цивілізація породила нечувану інформатизацію суспільства, яка стала автономною силою і пронизала усі сфери життя, в тому числі і педагогічний процес, що призвело до «заниження людського, живого» у ньому, витіснило моральність на другий план. Люди на, особливо молода (учень, студент), постає перед дилемою — тяжіння до нових моральнісних на чал, що відповідає природі людини, чи до відштовхування від них легкістю і спокусою процесів ідеологізації і моралізування. Що ж перемо же? А це залежить від організації педагогічного процесу і від педагога, як наставника, старшого товариша, «керманича» формування особистості учня, «інженера» людських душ.
Почуття власної гідності є основою моральності особистості. Якщо на особистість учня чи студента дивитися як на функцію певних соціальних (чи інших) сил, навіть найпрогресивніших, то не може виник нути і дозріти, бути усвідомленою ідея гідності особистості як «самозбереження таємної свободи “ Я». «Я не можу дозволити — нікому, ні в ім’я чогось, ніколи. Ні одного разу — мене образити, на мене накричати, мене принизити, заборонити моє переконання, перешкодити можливості його поширення; порушити абсолютну суверенність мого Я — таємне ядро моральної самототожності. і передусім не можу дозволити це самому собі [3, с. 57]. У цих словах — моральнісна позиція педагога по відношенню до себе і до учнів, глибинний смисл рівноправних діалогічних відносин.
Учень буквально хоче крикнути «Не чіпайте мого Я!». Цей крик повинен бути почутим суспільством і ближнім середовищем і передусім педагогом. Відчуття власної гідності — ще не моральність, але є її ні обхідною умовою. Повага до себе до іншого як рівноправного лежить в основі зародження моральної особистості.
Однак у педагогічній дійсності (не говорячи уже про життєву) відчуття власної гідності на шкалі загальних людських цінностей займає далеко не перше місце, ще спонукає особистість учня відмовитися від неї. Там, де є образа і приниження учня як людини, «там не має індивіда, здатного жити у гори зонті особистості», тобто вільно, морально. Педагог, особливо молодий, спочатку повинен зрозуміти, що втрата учнем людської гідності — нещастя для педагога, сім’ї, громадськості. З такого учня може сформуватися «морально ви роджена людина». Який би вчинок не скоїв учень, покарання не по винні «вбити» його гідність, принизити його. Успіхи В.О. Сухомлинського полягали у тому, що з самого початку вони створили ситуацію, в якій приниження людини (учня) не тільки з боку педагога, а й інших учнів було неможливим. Без цього неможливо було б створити «школу радощів», школу, у якій учень міг би «жити», а не «перебувати» [2, с. 270].
Висновки
В. О. Сухомлинський затверджував, що при рішенні головних проблем виховання підлітків і формування їх наукового світогляду необхідно враховувати психофізіологічні особливості і протиріччя цього віку. Педагог бачив, що правильне співвідношення виховних впливів з особливостями віку - запорука успіху. Тому він докладно розкриває протиріччя, властиві отроцтву, і на цій основі будує свою педагогічну аргументацію, багато уваги приділяє питанням фізичного виховання, психічного розвитку, проблемам дружби, товариства, любові, додає особливо велике значення статевому вихованню і розвитку емоційної сфери. Положення про єдність формування світогляду і становлення духовного світу підлітка відображено в книзі з науковою і практичною аргументацією. Василь Олександрович розкрив механізм розумового виховання, що, на його думку, складається з наступних доданків: дослідницький підхід до знання на уроках і активне пізнання природи і праці; емоційне сприйняття; практичне використання результатів пізнання. Конкретне втілення такого підходу автор показав на прикладі уроків математики і праці. Формуючи світогляд, вчитель одночасно формує і духовний світ підлітка, тому що «світогляд людини - це особисте його відношення до істин, закономірностям, фактам, явищам, правилам, узагальненням, ідеям. Виховання науково-матеріалістичного світогляду є проникненням педагога в духовний світ вихованця». Педагог розкриває весь складний процес формування моральних якостей особистості. Він веде вихованця через знайомство з елементарними нормами моралі до пробудження моральних почуттів, а потім - до вироблення моральних звичок і через вправи в моральних учинках - до моральних переконань.
Список використаної літератури
1.Амонашвили Ш.А. Размышление о гуманной педагогике. — М.: Изда тельский Дом Шалвы Амонашвили, 2006. - 494 с.
2.Бех І.А. Особистісно зорієнтоване виховання. - К.: ІЗМН. - 1998.
3.Библер B.C. Культура: диалог культур (опыт определения) // Вопр. фи лософии. - 1989. - №6.
4.Білоусова В. О. Теорія і методика гуманізації взаємовідносин учнів у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи. — К.: ІЗМН, 1997.
5.Бодалев А.А., Шорохова Е.В. Психологические проблемы формирова ния нового человека // Психологический журнал. — 1983. — Т.4. — №6.
6.Бондаревская Е.В. Опыт выявления уровня воспитанности учащихся // Советская педагогика. — 1985. — №4.
7.Вентцель К.Н. Свободное воспита ние: Сб. науч. трудов. — М., 2003.
8.Кудрявцев В. Инновационное дош кольное образование: опыт, проб лемы и стратегия развития // Дош кольное воспитание. — 1998. — N21. -С.76-83. – С. 76.
9.Лімонченко В. Феномен дитинства в контексті педагогічної культури // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Філософія освіти: Зб. наук, праць. Вип.4. — Львів: Світ, 2007. — 360с.
10.Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини: Навч. посібник для студ. вузів / Міжнар. фонд «Відрод ження». - К.: Абрис, 2005. - 336 с.
11.Овчаров Р.В. Технологии практического психолога образования. — М., 2007.-219 с.
12.Педагогический альманах: Свобод ное воспитание. Вып. 3. — М:, 1993.
13.Психологія і педагогіка життєтворчості: Навчально-методичний посіб ник / Ред. рада: В.М. Доній (голова), Г.М. Несен (заст. голови), Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков (наук, ред.) та ін. — К., 2006.-792с. – С. 125.
14.Савченко О.Я. Екологія дитинства: В.О. Сухомлинський і сучасна почат кова школа // Початкова школа. — 2000.-N211.-С.1-4. – С.1.
15.Сивачук Н. Дитина у світогляді україн ського народу // Початкова школа. - 2000. - №5. - С.48-52. – С. 51.
16.Скаткин М. О школе будущего – М., 1968. – С. 89.
17.Слободчиков В.И. Категория возрас та в психологии и педагогике // Воп росы психологии. — 1991. — №2. — С.37-49.
18.Стельмахович М.Г. Народне дитино знавство. — К.: Т-во «Знання» Украї ни, 2006.-48 с. – С. 5.
19.Субботский Е.В. Золотой век дет ства. - М.: Знание, 2006. - 96 с.
20.Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – К.: Высшая школа, 1974. –
21.Сухомлинський В. Духовний світ школяра // Сухомлинський В. Вибрані твори: В 5 т. – Т. 1. – К.: Рад. шк., 1976, с. 390..
22.Сухомлинський В. Павлівська середня школа // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: В 5 т. – Т. 4. – К.: Рад. шк., 1976. – С. 384.
23.Фельдштейн Д.И. Социальное разви тие в пространстве — времени Детс тва. — М.: Московский психолого-со циальный институт Флинта, 1997. — 160с. – С. 9 – 10.
24.Эльконин Б.Д. Кризис детства и основания проектирования форм детского развития // Вопросы психологии. - 1992. - №3-4. - С.7-13.
Размещено на