Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Особливості вивчення простого речення в початковій школі

Особливості вивчення простого речення в початковій школі

їх вимагати. Повна відповідь потрібна тоді, коли є необхідність точно сформулювати думку, описати малюнок, переказати зміст прочитаного. Під час живого спілкування, в діалогічному мовленні можна задовольнятись неповними (короткими) відповідями, що є цілком природним для того типу мовлення.

Найважливішим і найскладнішим для засвоєння під час опрацювання є поняття “основа речення” - його головні члени (підмет і присудок). Процес 21засвоєння цих понять тривалий і тому потребує пильної уваги. Як і під час засвоєння будь-яких граматичних понять, учням треба абстрагуватись від конкретного, усвідомити узагальнюючий характер поняття “підмет” і “присудок” як граматичної основи речення. Тому потрібно поетапне засвоєння цих понять. На першому етапі (1-2 класи) формується уявлення про центр речення. На цьому етапі, як уже зазначалось, здійснюється смисловий аналіз речення, який дозволяє визначити, про кого або про що говориться (повідомляється чи запитується) в реченні і що говориться про передане повідомлення. Отже, спочатку застосовується смислове запитання. В міру ознайомлення з частинами мови (іменником і дієсловом) учні вчаться ставити і граматичні питання - хто? що? що робить? що зробить? Таким чином, ознайомлення з частиною речення відбувається практично, без опрацювання елементів теорії.

На другому етапі, який збігається з навчанням у 3 класі, відбувається засвоєння граматичних понять - “основа речення”, “члени речення”, “головні члени” - “підмет” і “присудок” - у процесі вивчення елементів теорії. Учні повинні засвоїти, що слова, які відповідають на певні питання, є членами речення. Член речення, який вказує, про кого або про що говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?, називається підметом, а член речення, який вказує, що говориться про підмет, і відповідає на питання що робить?, називається присудком. Підмет і присудок є головними членами речення, його основою.

Щоб з самого початку сформувати в учнів правильні уявлення про головні члени речення, уникати ототожнювання підмета з іменником, а присудка з дієсловом, третьокласників ознайомлюють і з іншими, але доступними для їхнього розуміння, способами вираження головних членів. Найчастіше вживаними і найдоступнішими є підмет, виражений особовими займенниками, і присудок - іменниками і прикметниками. Під час аналізу речень (наприклад: Я вчуся у третьому класі. Мій друг теж третьокласник. Він щирий) учні дізнаються, що присудок може відповідати і на питання хто він такий? 22(третьокласник), який він є? (щирий). Такі речі варто аналізувати лише під керівництвом учителя, а для самостійного аналізу слід пропонувати речення, в яких присудок виражений особовими формами дієслова.

Дуже важливо навчити учнів правильно ставити питання до присудків, вираженого різними особами, часовими, видовими формами дієслова. Зіставляння форм дієслова - присудка і запитань допоможе дітям зрозуміти, як пов'язується підмет і присудок. [49]

Учні мають засвоїти, що підмет і присудок є рівноправними членами, тому аналіз речення можна починати як від підмета постановкою питання до присудка, так і від присудка постановкою питання до підмета. Встановлення двостороннього зв'язку між головними членами допоможе правильно визначити граматичну основу речення, особливо у тих випадках, коли у реченні є кілька іменників. Так, у реченні типу У бібліотеці діти читають цікаві книжки про рідний край визначається насамперед присудок (читають), а потім з'ясовується, хто або що може виконати цю дію (читають (хто?) діти). Питання до присудка переконує учнів, що вони правильно визначили основу речення (діти (що роблять?) читають), бо інші іменники (книжки, край) виконувати цю дію не можуть.

У 3 класі учні дізнаються, що в реченні, крім головних, є другорядні члени (без поділу на види), які вказують на найрізноманітніші ознаки предметів, обставини дій, а тому дуже важливі для розкриття думки. Щоб діти переконалися в цьому, потрібно порівняти непоширені і поширені речення (Прийшла весна. -- Вже прийшла до нас довгождана квітуча весна),вказуючи на перевагу останнього, бо воно несе більше інформації, є образним, емоційним.

Щоб в учнів сформувались стійкі знання, потрібно здобуті теоретичні відомості постійно закріплювати під час виконання різноманітних тренувальних вправ як аналітичних, так і синтетичних.

У 4 класі учні не одержують нових знань про головні і другорядні члени, однак повинні систематично повторювати і закріплювати вивчене в 3 класі, застосовувати набуті знання на практиці.

Під час опрацювання елементів синтаксису однією з центральних є робота над встановленням зв'язків між членами речення, спостереженням засобів сполучення синтаксичних одиниць. «Уміння встановлювати зв'язки між членами речення в кінцевому результаті має привести до усвідомлення і розрізнення словосполучення і граматичної основи речення, до оволодіння нормами сполучуваності слів української мови, а отже, й до досягнення високого рівня культури усного й писемного мовлення»[23,с.131].

Дослідники дитячого мовлення (О.М. Гвоздєв, М.Р. Львов, М.Л. Закожурникова, І.О. Синиця) встановили, що найбільше помилок діти припускаються саме у словосполученні. Завдання початкового навчання - запобігти появі таких помилок, «навчити учнів правильно використовувати лексичне багатство мови, виробити чуття мови, яке проявляється насамперед в умінні сполучати слова, підготувати школярів до засвоєння теоретичних знань про словосполучення в середніх класах»[23,с.315].

У практиці навчання рідної мови в середній школі існує традиційний порядок здійснення одного з видів мовного розбору - встановлення зв'язків між членами речення. Його треба дотримуватись і в 3-4 класах з метою наступності між початковими і середніми класами. Порядок такий:

визначити основи речення шляхом встановлення зв'язків між підметом і присудком;

визначити залежні слова від підмета;

визначити залежні слова від присудка (терміни “група підмета”, “група присудка” не вживаються);

встановлення залежності між іншими другорядними членами.

Однорідні члени речення вивчаються в 4 класі, однак це не означає, що з явищем однорідності учні зустрічаються тут уперше. Цьому передують численні спостереження речень з однорідними членами. У процесі читання окремих речень, текстів постійно звертається увага на інтонацію, на наявність коротких пауз між словами і позначенням цих пауз на письмі, де це потрібно, комами.

На уроках, відведених на формування самого поняття “однорідні члени речення”, учні повинні засвоїти, що:

однорідні члени відповідають на одне і те саме запитання і зв'язані з одним і тим самим словом;

однорідними можуть бути підмети, присудки і другорядні члени речення;

при однорідних членах можуть бути залежні слова;

однорідні члени поєднуються за допомогою інтонації і сполучників і(й), а, але;

при відповідності сполучників між однорідними членами ставляться коми;

перед сполучниками а, але завжди ставляться коми. [55]

Відповідно до вимог програми вивчаються однорідні члени лише з неповторним сполучником і (книжка і зошит), однак, коли в поле зору учнів потрапить речення з повторюваним, учитель не повинен залишити це поза увагою.

Для аналізу, як правило, пропонуються речення з одним рядом однорідних членів (типу На столі лежать червоні, сині, зелені, олівці.). Проте варто знайомити учнів із реченнями, у яких є два або більше рядів однорідних членів, щоб діти привчились їх розпізнавати і групувати. Так, під час аналізу речення типу Хлопчики і дівчатка скопали і заскородили грядки, посіяли чорнобривці і айстри можна запропонувати учням встановити групи однорідних членів за питаннями: хто? - хлопчики і дівчатка; що зробили? - скопали і заскородили, посіяли; що? - чорнобривці й айстри. У практиці живого спілкування тай у писемному мовленні учні не рідко конструюють такі речення, тому аналіз подібних структур допоможе усвідомити будову їх і виробити в учнів пунктуаційні навички.

Учні мають засвоїти, що однорідні члени речення можуть мати при собі залежні слова. Перед усім треба зосередити увагу учнів на поширенні однорідних членів. Пропонується, наприклад, поширити речення за 25запитаннями - Наша країна багата (якими?) лісами, (якими?) полями, (якими?) ріками. Спочатку називаються однорідні члени (лісами, полями, ріками) і слово, до якого воно відноситься (багата). Потім добираються залежні слова до кожного з однорідних членів за запитаннями: лісами (якими?) зеленими, полями (якими?) безкраїми, ріками (якими?) повноводними. Учитель повинен пояснити дітям, що слова зеленими, повноводними, безкраїми, хоч і відповідають на одне і те саме питання (якими?), не є однорідними, бо кожне з цих слів є залежне від різних слів.

Роботу над однорідними членами не слід завершувати уроками, присвяченими їх вивченню. Вона має тривати до кінця навчального року під час опрацювання інших тем граматики. У текстах вправ є чимало речень з однорідними членами, і вчитель повинен постійно сприяти принагідному повторенню теоретичних відомостей, закріпленню пунктуаційних умінь і навичок учнів. Крім того, треба заохочувати учнів використовувати однорідні члени під час написання робіт творчого характеру. Цьому сприяють насамперед добір завдань, які вимагали б використання однорідних членів. Наприклад:

що ти бачив у лісі під час прогулянки;

що сталося з небом під час грози;

що змінилося в парку (в лісі, в полі, і степу) з настанням холодів;

як працю дорослих доводиться тобі спостерігати;

про свої домашні обов'язки;

що ти най більше цінуєш у своїх однокласників;

тощо. Учні повинні не тільки знати, що таке однорідні члени, а й самостійно їх вживати в усному й писемному мовленні.

У процесі роботи над реченням учні мають усвідомити, що люди висловлюються, спілкуються між собою за допомогою речень. Тільки в реченні може бути висловлена певна думка. Хоча речення у висловлюванні обов'язково зв'язні між собою, все ж їх можна виділити, орієнтуючись на завершеність думки та інтонації. [49]

Вправи, спрямовані на вироблення у дітей уміння виділяти речення з 26мовленнєвого потоку, сприятимуть усвідомленню школярами найістотнішої ознаки цієї одиниці мовлення, удосконалюватимуть їхній слух, зокрема інтонаційний.

Скажи, скільки речень ти почув(ла).

Повтори останнє речення.

1. Весною ми пішли до лісу. Там кожне дерево співало свою пісню.

2. У носатого Івана одежини дерев'яна. Він у чистім полі ходить і по ньому носом водить.

3. Поблискують черешеньки в листі зелененькім. Черешеньки ваблять очі діточкам маленьким.

Вправи на розрізнення завершених речень і незавершених також спрямовані на усвідомлення дітьми інтонаційної і змістової завершеності речення, наприклад:

Скажи, що з того, що ти почув, є речення, а що - ні.

Малята готуються до свята.

Вони зібрались у дитячому...

Тарасик запросив на свято маму.

Мама пошила йому нову...

Як бачимо, запропонований матеріал складає зв'язну розповідь, що допомагає ситуативно дитині доповнити незавершені речення.

У випадках, коли речення є розрізненні, то їх завершеності може мати варіанти, до реалізації яких треба заохочувати дитину, показуючи різні можливості змістової сполучуваності слів. Наприклад:

Петрик пасе на лузі... (гусей, теля, козу, корову, овець).

Корисними для розвитку мовлення є вправи на завершення складних речень. Вони розвивають асоціативне мислення дітей, спонукають до добору відповідних слів та постановки їх у відповідну граматичну форму.

Доповнити речення.

Ми пішли до лісу, щоб....

Діти припинили гру, бо....

На морі я побачив, як....

Більше простору для дитячої мовленнєвої творчості надають вправи, які лиши узагальнено спонукають до побудови речення, наприклад:

I. Складати речення, щоб у ньому були слова:

1) мама; спекла

2) тато; намолов

3) бабуся; рукавички

II. Склади речення про те:

1) що можна побачити на небі;

2) що можна почути на концерті;

3) за чим спостерігають на стадіоні;

Наведені аудіативні завдання на рівні звуків, слів і речень служать підґрунтям для розвитку у першокласників умінь слухати і розуміти зв'язний текст, навчальну інструкцію, подану в усній формі для виконання певного завдання з будь–якого предмета, оскільки зазначене вміння має міжпредметний, загально навчальний характер.

Після розділу “Текст” другокласники опрацьовують відомості про речення. Роботу над розділом “Речення” слід розглядати як важливий напрям в удосконаленні граматичного ладу мовлення молодших школярів. У процесі роботи над реченням учні мають засвоїти, що речення може складатися з одного слова і більше; слова в реченні пов'язані між собою граматично і за змістом; кожне речення виражає закінчену думку. Спираючись на це, учні закріплюють уміння виділяти речення на слух із зв'язного мовлення, а також членувати письмовий текст на окремі речення, спостерігають за способами відмежування речення в усному й писемному мовленні, за розділовими знаками в кінці речення.

У початкових класах принцип класифікації речень традиційно відрізняється від прийнятого в мовознавстві і, зокрема, запровадженого в середній ланці загальноосвітньої школи. У поділі речень на розповідні, питальні і окличні схрещуються два підходи до класифікації речень - за метою висловлювання і 28за інтонацією.

Новий підручник для 2 класу, реалізуючи програму з української мови для чотирирічної початкової школи, ознайомлює учнів з тим, що відповідно до мети висловлювання речення ділиться на розповідні, питальні та спонукальні. Речення, в яких про щось повідомляється або розповідається, називається розповідними. У кінці більшості таких речень ставиться крапка. Та коли розповідне речення розповідається з особливим почуттям, наприклад, із захопленням, радістю, оберненням, незадоволенням, у кінці його відповідно до окличної інтонації ставиться не крапка а знак оклику. Звертаємо увагу вчителів на те, що в підручнику для 2 класу термін “окличне речення” не вживається зовсім, учні ознайомлюються з ним тільки у 3 класі.

Вивчення спонукальних речень розпочинаються з практичних спостережень над різними формами спонукань до дії, волевиявлень, вираження в структурі тексту. Учні практично засвоюють особливості спонукальних речень, у яких виражаються різні спонукання до дії - прохання, запрошення, порада, вимога, застереження, заборона, заклик тощо. Спостерігаючи за особливою інтонацією спонукальних речень, учні усвідомлюють, що в кінці їх може стояти крапка, наприклад: Івасику, подай, будь ласка, ключ. Але коли спонукальне речення вимовляється із сильним почуттям, то в кінці ставиться знак оклику.

З граматичного боку, учні в І семестрі ознайомлюються з головними словами в реченні, які створюють його основу, без термінів підмет і присудок. На найпростіших зразках речень, у яких головні члени виражені іменником та особовою формою дієслова, учні вчаться впізнавати, називати, підкреслювати в реченнях ці головні слова, ставити до них граматичні питання. Для такої роботи в підручнику дібрано тільки розповідні речення. Важливим умінням, якими мають оволодіти другокласники протягом навчального року, не тільки в процесі роботи над розділом “Речення”, є встановлення зв'язків між словами в реченні, поширення речень за допомогою питань. Однак учителеві треба мати на увазі, що програма не вимагає у другокласників самостійно встановлювати в реченні 29граматичні зв'язки, а тільки поширювати їх за поданим питанням. Ці вміння слід продовжувати формувати в учнів і в другому семестрі.

Однією з найважливіших вимог здійснюваної перебудови в початковому курсі української мови щодо розділу “Речення” є приведення відомостей, які здобувають молодші школярі із синтаксису, у відповідності із даними лінгвістичної науки. Це стосується передусім класифікації речень за метою висловлювання та за інтонацією. Лінгвістичний опис класифікації речень, здійснений у нових підручниках для 2-4 класів, зорієнтований на формування в учнів поняття про речення як функціональну одиницю мовлення. Це відображено в самих визначеннях кожного типу речення, наприклад: “Речення, в якому про щось розповідається або повідомляється, називається розповідним”, “Речення в якому про щось запитується, називається питальним”, “Речення, в якому висловлюється спонукання (прохання, запрошення, порада, наказ, заклик), називається спонукальним”. Важливим практичним доповненням до визначення кожного типу є інформація про те, що в кінці таких речень можуть стояти різні розділові знаки. Треба зауважити, що в підручнику для 3 класу наведені вище визначення не повторюються, їх учні мають пригадати на початку роботи над розділом. Але система дібраних вправ орієнтує третьокласників на закріплення інтонаційних і пунктуаційних умінь у роботі з усіма типами речень за метою висловлювання. При цьому підкреслено: “Якщо речення вимовляються з особливим почуттям, то вони стають окличними. Окличними можуть бути розповідні, питальні і спонукальні речення. В кінці окличних речень ставиться знак оклику”. У результаті не тільки суто мовного, а передусім логічно-змістового аналізу третьокласники мають навчитися відносити речення, в кінці яких стоїть знак оклику, до розповідних або спонукальних, залежно від того, що саме в них висловлено - розповідь (повідомлення) чи спонукання до певної дії.

Дібрана в підручнику система вправ зорієнтована на усвідомлення учнями речення на основі таких найістотніших ознак:

а) речення виражає закінчену думку;

б) для речення характерні змістова та інтонаційна завершеність;

в) слова в реченні зв'язані граматично і за змістом;

г) головні члени становлять основу речення.

На поступово ускладнюваному дидактичному матеріалі третьокласники вчаться зіставляти номінативні одиниці (слово, словосполучення) і комунікативну (речення), розпізнавати речення і виділяти їх з мовленнєвого потоку, знаходити межі речень на слух (аудіювання) та в писемному оформленні, відрізняти завершені речення від незавершених усно та на письмі, ставити потрібний знак у кінці речень, поширювати речення другорядними членами та встановлювати граматико-смислові зв'язки між членами речення, зображати ці зв'язки графічно (аналіз), а також самостійно будувати речення, які відповідали б заданим графічним мовленням (синтез).

Особливі труднощі, з якими стикаються третьокласники в роботі над реченням, стосуються з'ясування смислових і граматичних відношень між словами (членами) речення. Практика засвідчує, що найважче навчити молодших школярів визначити те головне слово в словосполученні, від якого треба ставити питання до залежного. У початкових класах поширеною є методична помилка, коли учні ставлять послідовно питання від попереднього слова в реченні до наступного. Наприклад, з речення “В оінньому небі лине ключ журавлів” учні виписують такі “сполучення” слів: (у якому?) осінньому; осінньому (чому?) небі; у небі (що робить?) лине; лине (що?) ключ; ключ (кого?) журавлів.

Як бачимо, учень не виявляє в реченні логіко-граматичних зв'язків, а намагається показати зв'язки між сусідніми словами, ставлячи, на перший погляд, немовби й правильні питання від попереднього слова до наступного. Тому слід переконувати учнів, що цю роботу з реченням треба завжди розпочинати з виявлення головного (стрижневого) сполучення слів - сполучення підмета з присудком, яке становить основу речення. Важливо показати, що між підметом і присудком у реченні наявні двосторонні зв'язки, а це означає, що можна поставити питання не тільки від підмета до присудка, а й 31навпаки. Наприклад, у реченні “Над притихлим лісом заходить стомлене сонце” можна ставити питання від підмета сонце (що робить?) заходить і від присудка заходить(що?) соце. Візьмемо при цьому до уваги, що в тих випадках, де присудок у реченні стоїть перед підметом, питання від присудка звучить навіть природніше. Наприклад, у реченні “Серед оксамитових дерев ховається золотиста іволга” постановка питання від присудка ховається (хто?) іволга навіть допомагає учням знайти в реченні суб'єкта, виконавця дії. Особливо доречним буде такий хід розбору щодо тих речень, у яких для підмета є так званий “конкуруючий” член - прямий додаток. Наприклад: “Учитель розпочав урок”, “Учні успішно виконали завдання”.

У процесі встановлення логіко-граматичних зв'язків між іншими членами речення слід мати на увазі, що в сполученні іменника й прикметника питання ставиться від іменника, дієслова та прислівника - від дієслова. Загальний порядок встановлення зв'язків між членами речення, якого треба додержувати вже в початкових класах, є такий: після визначення основи речення (сполучення підмета з присудком або присудка з підметом) спочатку знайти слова, що залежать від підмета, якщо вони є в реченні, а потім - слова, які пояснюють присудок. У процесі цієї роботи доцільно знайомити школярів з різними формами запису, якщо розбір видеться в письмовій формі: показувати можна зв'язки між членами невеликого за обсягом речення, а можна також показувати стрілками (донизу) зв'язки між підметом та залежними другорядними членами та між присудком і залежними членами речення. Зауважимо, що в підручнику наведено зразки письмового розбору за членами речення, якого мають дотримувати учні у процесі виконання самостійних та контрольних завдань.

Розділ 2. Експериментальне дослідження наступності і перспективності у формуванні поняття про просте речення на уроках рідної мови


2.1 Зміст роботи по формуванню поняття простого речення


Речення як мінімальна комунікативна одиниця виконує функцію формування і вираження думки в усному і писемному мовленні. Складаючись зі словосполучень, воно є одиницею побудови тексту. Тому в початковому курсі рідної мови робота над реченням організовується так, щоб в учнів розвивалося уявлення про співвідношення форми речення як мовної одиниці та її функціональної ролі в мовленні. Такий підхід у сучасній лінгвометодиці створює умови для вивчення речення, як і інших мовних одиниці, на функціональній основі.

Для оволодінням синтаксичним ладом рідної мови вирішальне значення мають засвоєння норм побудови синтаксичних конструкцій, формування вмінь комунікативно доцільно використовувати синтаксичні одиниці та надавати їм відповідного інтонаційного оформлення.

Тому доцільно виділити такі завдання:

формувати вміння і навички нормативно використовувати синтаксичні конструкцій;

збагачувати синтаксичний лад мовлення синонімічними синтаксичними засобами;

формувати вміння будувати речення та використовувати їх у текстах адекватно умовам і завданням спілкування;

удосконалювати інтонаційні вміння та навички оформляти власні синтаксичні одиниці (речення і тексти) в усному і писемному мовленні;

розвивати вміння редагувати, виправляючи допущені помилки чи поліпшуючи продуковані синтаксичні одиниці

Як відомо, загальноприйнятим у методиці навчання синтаксису є засвоєння правил утворення словосполучень, їх основних типів. Традиційно з цією метою 33пропонується завдання: скласти словосполучення за опорними словами на основі поєднання їх за змістом, побудувати словосполучення із поданим головним словом, скласти словосполучення на основі залежного слова, побудувати словосполучення з прийменниками.

Молодші школярі не знайомляться із словосполученням на рівні синтаксичного поняття. Однак практичні вправи на побудову словосполучень, на виділення їх з речень сприяють більш динамічному розвитку мовлення учнів, збагаченню його новими засобами синтаксичного зв'язку та, безумовно, допомагають краще вникнути в суть поняття простого речення.

Сучасна методика пропонує два підходи в роботі над словосполученнями. «Треба практично показати молодшим школярам, що, з одного боку, словосполучення, як і слово, є будівельним матеріалом для складання речень і тому його можна вивчати як складову частину речень, а з другого боку, над словосполученням можна працювати і поза реченням, розглядаючи його як різні види складних назв» [21, с. 130].

Робота над граматичною зв'язністю мовлення починається із спостережень за сполучуваністю слів. Це дозволяє організувати практичне засвоєння всіх видів словосполучень, безприйменникових і прийменникових зв'язків між їх компонентами.

Насамперед учні утворюють словосполучення з даних слів. Метою застосування такої вправи є передусім розкриття самої суті словосполучення як смислового і граматичного поєднання повнозначних слів. Утворити словосполучення можна лише з тих компонентів, які відповідають один одному своєю семантикою: оскільки предмети мають розмір чи колір, виготовлені з певного матеріалу, можуть належати комусь, існують у мові словосполучення типу велике дерево, маленький столик, червоний берет, голубе небо, шовкова хустка, лелече гніздо, братові книги. Оскільки одна і та ж дія може бути спрямована на різні предмети, маємо: писати листа, писати твір, писати нарис. Можливість різної якості виконання дії зумовлює природність словосполучень писати поволі і писати наспіх, писати старанно і писати недбало. І навпаки, відсутність логічних, смислових зв'язків не дозволяє об'єднати слова вузький і небо, риба і пішли. Слово наспіх не можна поєднати зі словом мчати, бо воно нічого не може додати для уточнення його значення. Нерідко сполучуваність слів визначається традицією: голова колгоспу, директор школи. Зважаючи на це доцільно пропонувати учням завдання утворити словосполучення з урахуванням лексичної сполучуваності наведених або самостійно дібраних слів.

Такі вправи доречні і під час опрацювання інших розділів – частин мови (з'ясування їх синтаксичної ролі), лексичних понять (багатозначності слів, прямого та переносного значення слова, синонімії і паронімії): скласти -дрова, розклад, екзамени; крила - орла, літака, радості; ключ - журавлів, від сейфа.

«Пізніше, глибше вникаючи в семантику слів, учні зможуть усвідомити й значення таких словосполучень, компоненти яких семантичного протиставлені один одному, що й служить основою їх стилістичної виразності (вільна неволенька - у П.Грабовського, живий труп - у Л.Толстого), робитимуть спроби створювати подібні вирази (оксиморони) і використовувати їх для увиразнення своїх висловлювань» [21, с. 133].

У процесі побудови словосполучень учні засвоюють і керування дієслів (перешкоджати рухові, гальмувати рух), усвідомлюють суть помилок типу гостра біль, описувати про події, набрехати когось тощо.

Завдання на побудову словосполучень можна сформувати по-різному, залежно від дидактичної мети вправи.

Такі вправи «можуть виконуватись як на дограматичному рівні - без аналізу граматичних ознак слів, що входять до словосполучення, без окреслення граматичного значення утвореної конструкції, так і з застосуванням граматичних характеристик» [21, с. 133]. У першому випадку її місце при виконанні різних за обсягом завдань практичного характеру, зв'язаних з конструюванням висловлювань.

Вправа добору до даних слів доцільна для закріплення поділу 35словосполучень на види за характером головного слова - дієслівні, іменникові і т.д. Не обійтись без неї і тоді, коли в курсі морфології виникає необхідність показати, що певна частина мови може виступати головним словом словосполучення. Така вправа пригодилась би і під час вивчення відмінкових форм, членів речення.

Крім свого безпосереднього призначення показувати типи словосполучень за характером смислових відношень, робота на утворення словосполучень з указаними смисловими відношеннями між головним і залежним словом корисна також під час аналізу зв'язків між членами речення. «Граматична природа словосполучень краще проглядається під час аналізу речень як окремих, так і взятих із структури зв'язних текстів. Це досягається виконанням вправ на граматичний аналіз речень - виявлення смислових і граматичних зв'язків між словами в реченнях, на побудову словосполучень з наступним включенням їх у речення, поширення окремих членів речення залежними словами, поширення речень цілими словосполученнями, виправлення помилок у реченнях з неправильно вжитими граматичними формами окремих слів тощо» [21, с. 134].

Хоч шкільна програма не передбачає ознайомлення учнів із складними словосполученнями, не вживається й сам термін, В.Мельничайко вважає, що показати процес утворення таких словосполучень все ж таки варто. Робити це радить в процесі таких конструктивних вправ:

З'єднайте наведені слова: читати, цікавий, книжка; хлопчик, рік, десять; розповідь, цікавий дуже (читати цікаву книжку; хлопчик

десяти років; дуже цікава розповідь).

З'єднайте словосполучення в кожній групі: захоплюватися красою, краса дівчини (захоплюватися красою дівчини); національний прапор, прапор України (національний прапор України).

Ознайомлення учнів з реченням як основною комунікативною одиницею здійснюється на тлі тексту, що полегшує розуміння цієї мовної одиниці. 36Паралельно опрацьовуються граматичні ознаки речення. «Важливо, щоб діти засвоїли його структурні і семантичні особливості, навчилися визначати граматичну основу, встановлювати смислові зв'язки між членами речення, розрізняти типи речень за метою висловлювання, інтонаційним оформленням, елементами ускладнення його будови (однорідними членами речення, звертанням) та складні речення» [55, с. 110].

Серед завдань побудови речень досить поширеними у практиці початкового навчання можна назвати такі:

складання речень за запитаннями вчителя (Які комахи можуть передбачати погоду? - Погоду можуть передбачати мурашки і бджоли);

запитання учнів один до одного і відповіді на них;

визначення меж речень (Зима мороз усі тварини поховалися від лютого холоду.);

поширення речень за запитаннями (Осінь настає. Осінь яка? Коли настає осінь?);

складання речень за опорними словами, словосполученнями (Плющ, прикріплюється, і, дерево, до стовбурів дерев, може загинути);

робота з деформованим реченням (Наука біометрія вивчанням впливу погоди займається на організми тварин і людей);

добір потрібного за змістом, пропущеного в реченні слова (Під час розмови не хитайся, не розмахуй..., не говори надто....);

добір однорідних членів речення (У погожі дні на небі з'являються...,...,... хмаринки);

складання речень на певну тему за малюнками, на основі спостережень;

складання речень

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: