Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Методи та форми активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів

Методи та форми активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів

виробничих, що дозволить студентам більш детально вивчити особливості обраної професії, елементи майбутньої роботи на виробництві;

при виборі об'єктів необхідно орієнтуватися на рівень теоретичної і практичної підготовленості студентів.

Другий етап технічної творчості пов'язаний з пошуком конструкторського рішення, сформульованого на першому етапі. На цьому етапі студенти збирають і вивчають необхідний матеріал, читають науково-технічну літературу, використовують свої знання, вміння і навички для рішення поставленої задачі, здійснюють самостійний творчий пошук, знайомляться з об'єктами, подібними до тих, що конструюються. Це сприяє виробленню у студентів вмінь раціоналізаторської або винахідницької роботи.

Дуже важливо вибрати найбільш вдалий метод творчого конструювання. При конструюванні технічних об'єктів найбільший навчальний ефект дає проблемне конструювання в поєднанні з методом рішення конструкторсько-технічних задач на основі творчого переходу від промислового зразка машини або станка до проектованого.

Суть проблемного конструювання полягає в тому, що керівник гуртка створює проблемно-технічні ситуації: виходячи з протиріч між відомим і невідомим, між існуючою технікою і конструйованою, між старими відживши ми вимогами і новими пов'язаними з розвитком сучасної науки і техніки. Найцінніше в проблемному конструюванні те, що воно в найбільшій мірі розвиває в студентів технічне мислення, а це і є головне завдання технічної творчості.

Третій етап творчості студентів - конструкторська розробка проектованого об'єкта, виконання складальних і робочих креслень. Розвитку конструкторських здібностей і формуванню вмінь сприяє зв'язок вивчення спеціальних дисциплін з гуртковою роботою. Викладачам спеціальних дисциплін слід заняття в гуртках проводити в тісному зв'язку з теоретичними матеріалом, що вивчається на уроках. Плануючи вивчення окремих тем, викладач повинен продумати, як зможуть застосовувати студенти одержані знання в технічних гуртках і в майбутньому в практичній діяльності на виробництві.

Завершальний етап - четвертий. Він передбачає виготовлення деталей, зборку і випробування об'єкта. На цьому етапі студенти бачать результати своєї творчої праці і виявляють свою підготовленість до самостійної роботи на виробництві.

Кожний етап творчої діяльності студентів не є закінченим і ізольованим. А просування від одного етапу до іншого не завжди послідовне. Часто трапляються випадки, що удосконалення об'єкта проходить не тільки в процесі його конструювання, але й в процесі виготовлення.

д) консультації їх види і значення.

Консультації - форми навчального заняття, при якій студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. Консультація проводиться для групи студентів або індивідуально, залежно від того, чи викладач консультує з питань, пов'язаних із виконання індивідуального завдання, чи з теоретичних питань навчального курсу. Індивідуальні завдання виконуються з окремих дисциплін у вигляді рефератів, розрахункових, курсових, дипломних робіт. Виконання видів індивідуального завдання

проводиться самостійно при консультуванні з викладачем з метою засвоєння навчального матеріалу. До проведення індивідуальних консультацій викладач готується заздалегідь, збирає запитання від студентів по відповідній темі і потім дає відповіді на конкретно поставленні запитання. Якщо проводяться групові консультації, то підбираються питання по певних темах і розділах і теж даються на них відповіді з детальними поясненнями і використанням таблиць, схем, діаграм. По змісту запитань, інтересу, який виявляють студенти до обраної теми викладач може зробити висновок про стан підготовленості студентів до виконання складних навчальних завдань і практичного їх втілення в курсових та дипломних проектах.


1.5. МЕТОДИ НАВЧАННЯ ТА ЇХ ОСНОВНІ ГРУПИ


Методами навчання називають способи, з допомогою яких викладач домагається засвоєння студентами знань, вмінь і навичок. Слово "метод" походить від грецького слова і означає шлях досягнення, спосіб

пізнання, систему дій, ефективність навчання в значній мірі залежить від правильності вибору методів і прийомів застосування одного й того самого методу у різних викладачів дає різні результати. А тому викладачу необхідно не тільки знати методи і прийоми навчання, але й набути вміння і навички їх практичного застосування, тобто оволодіти педагогічною майстерністю. Щоб забезпечити систематичне, свідоме і міцне засвоєння студентами знань, вмінь і навичок необхідно при виборі методів враховувати характер навчального завдання, яке необхідно розв'язати , зміст навчального матеріалу, підготовку студентів.

Освітня функція забезпечує всесторонній гармонійний розвиток особистості, людини грамотної, вихованої, здатної самостійно набувати розширювати і поглиблювати знання і творчо використовувати їх у професійній діяльності і суспільному житті. Функція забезпечує розумовий розвиток. Стимулююча функція виконує роль стимулу до навчання , свідомості, підтриманні і закріпленні пізнавальних інтересів на кожному занятті. Виховна функція забезпечує формування високої культури та діагностичного світогляду. Контрольно-корегуюча функція забезпечує перевірку засвоєного матеріалу і корекцію відхилень.

У сучасній методичній літературі описана велика кількість методів, які тим чи іншим чином застосовуються в навчально-виховному процесі. З позицій цілісного підходу до навчально-виховного процесу виділяють три великі групи методів. Однак, не можна не можна не згадати й четверту групу методів, яка, при викладанні предметів по спеціальності, обраній студентом відіграє винятково важливу роль. Це бінарні методи навчально-виховного процесу.

а) методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності студентів.

І група - методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності це способи діяльності викладача і студентів, спрямованих на оволодіння студентами знаннями, вміннями, навичками, розвиток їх розумових задатків, способів мислення, а також виховання їх. У відповідності до джерела інформації, на основі якого формуються знання і вміння, а також від характеру і співвідношення діяльності викладача з студентами при використанні даного джерела, методи навчання класифікуються таким чином: 1) словесні (розповідь, бесіда, пояснення, лекція); 2) наочні (спостереження, демонстрація, ілюстрація); 3) практичні (усні і письмові вправи, графічні і практичні роботи). Словесні - в коледжі глибоко використовується метод розповіді, коли викладач в доступній для студенті формі і у відповідній послідовності повідомляє студентам факти з навчального матеріалу і дає до них відповідні пояснення. Найбільш розповсюдженими є розповідь-оповідка та розповідь-описання. При викладанні предмету "Трактори і автомобілі" найчастіше використовується розповідь-описання про системи, обладнання і механізми та їх роботу, про конструкцію приладів, механізмів. При підготовці до розповіді перш за се необхідно визначити її мету, сформулювати тему і розробити план. Потім ретельно продумати фактичний матеріал, виділити вузлові пункти, підібрати наочні посібники звичайно пожвавити розповідь цікавими прикладами. Мова викладача не повинна бути нудною, в'ялою і розтягнутою. Дуже важливо викладачеві заволодіти увагою студентів, підкорити якщо не всіх, то принаймні більшість аудиторії, настроїти студентів на активне сприймання навчального матеріалу.

Пояснення - це послідовний виклад навчального матеріалу викладачем при вивченні будови механізмів, станків, при вивченні закономірностей роботи механізмів. В коледжі цей метод використовують у поєднанні з розповіддю. Значний ефект навчально-виховного процесу дає цей метод при викладанні загально-технічних і спеціальних дисциплін. Викладач робить опис і принципу роботи машин, механізмів, обладнання, устаткування, характеристику інструментів, хід технологічного процесу, технічні умови ремонту і механізмів, характерних несправностей різних систем, розповідає студентам про те, як все це виконується у виробничих умовах, знайомить з досвідом роботи передових ремонтних підприємств, науково - дослідних установ і тут же пропонує систему аналізу, пояснює як слід поступити в тому чи іншому випадку. Необхідне цілеспрямоване застосування проблемного викладу матеріалу. Викладач розповідає як виникла ідея того чи іншого відкриття або винаходу, як різні вчені чи конструктори підходили до його розв'язання. Студенти уважно слідкують за думкою викладача і тим самим ніби включаються в науковий пошук.

Бесіда дозволяє викладачеві вести навчання шляхом обміну думками, постановки питань і відповідей них. Включення в зміст уроку цього методу навчання припускає, що студенти мають деяку підготовку по даній темі, а тому її не слід проводити при повідомленні абсолютно нових знань.

Бесіда вимагає більшої затрати часу, ніж розповідь чи лекція. Цей метод широко використовується при закріпленні навчального матеріалу, при перевірці знань, на лабораторно-практичних уроках, при підведенні підсумків виробничого навчання. Викладач зобов'язаний попередньо чітко визначити мету бесіди і накреслити її план. Дуже важливо продумати і відпрацювати вузлові питання, які повинні бути короткими, змістовними і точними. Головним для викладача є вміння спрямувати бесіду в бажане для нього русло. Найбільший інтерес у студентів викликає пошукова бесіда. В ній викладач, повідомляючи матеріал, час від часу перериває цей виклад, звертається до групи з питаннями, втягуючи студентів в пошукову роботу. Самостійний пошук студенти виконують частково, а тому в літературі цей метод називають частково-пошуковим. Частковою формою пошукової бесіди є евристична бесіда, в ході якої викладач ставить питання, заставляючи студентів на основі вже одержаних знань, спостережень, практичного досвіду формулювати нові поняття, висновки, правила, робити певні узагальнення "Студенти ніби відкривають для себе нові знання". Евристична бесіда вимагає чіткості будови, суворої логічності, чіткої обгрунтованості порядку питань, можливості раптової переміни бесіди в залежності від відповідей студентів. Ефективність евристичних бесід вимагає підвищення їх питомої ваги в коледжах, особливо з спеціальних дисциплін.

Не менш важливою є відтворювальна бесіда, в ході якої студенти, спрямовані питаннями викладача, відновлюють одержані раніше знання. Цей вид бесіди використовується на повторно-узагальнюючих уроках.

Лекція - послідовний виклад викладачем теми програми, що включає теоретичні положення, фактичний матеріал, часто пояснення і докази й обов'язково узагальнення і висновки. Лекція відзначається широким охопленням навчального матеріалу і глибиною змісту. В процесі лекції в студентів формуються основні поняття, якими оперує даний предмет. Під керівництвом викладача вони беруть участь в аналізі і синтезі, класифікації і систематизації фактичного матеріалу. На лекції можна успішно застосовувати проблемний виклад знань. Лекція, як метод навчання найтісніше пов'язана з розповіддю, однак ототожнювати їх не можна. Лекція - такий вид навчання, при якому викладач веде логічний доказ того чи іншого положення і підтверджує його фактами, прикладами, демонстрацією дослідів і наочних посібників. Якщо в розповіді на перше місце ставиться повідомлення фактів, то в лекції головним є логічний доказ, який і складає суть лекційного методу навчання. Найбільш складні зв'язки і відносини краще всього розкривати, користуючись методом лекції. Лекцію можна розділити на три частини: вступ, основна частина закінчення.

У вступі викладача повідомляє тему, показує зв'язок лекції з раніше вивченим матеріалом, значення її для практики і виробництва, ставить мету перед студентами - чого вони повинні навчитися. Дуже важливо з самого початку зацікавити студентів темою. Цього можна досягти, використавши один з прийомів створення проблемної ситуації, або повідомивши цікавий, яскравий факт, або переконавши студентів у важливості даної теми. В основній частині лекції розкриваються причинно-наслідкові зв'язки, в заключенні робляться висновки. В лекції дуже важлива логічна чіткість побудови і систематизації матеріалу, виділення голосом пунктів і підпунктів, формулювань і висновків.

Невід'ємну частину любої технічної лекції складає ілюстрація. Вона забезпечує дохідливість і наочність матеріалу, полегшує засвоєння окремих питань. Лекція супроводжується малюнками, графіками, кресленнями на дошці, демонстрацією плакатів. Цінність цих малюнків в тому, що студенти, відтворюючи їх в зошитах, краще запам'ятовують принцип побудови. Плакати краще всього показувати по ходу лекції, а не розвішувати їх заздалегідь, бо це розсіює увагу і знижує інтерес студентів до лекції. Важливим в лекції є повідомлення викладача про рекомендовану літературу, яку повинні опрацювати. Викладач називає основні підручники, а також додаткову літературу. Це можуть бути підручники, практикуми, довідкова література та періодика.

У кожного з цих трьох методів, що належать до словесного, основним є слово викладача і від володіння ним яскравою, емоційно забарвленою, а головне правильною мовою, в супроводі з позамовними заповнювачами (мімікою, жестами) залежить успіх сприймання. Мовна культура викладача - одна з найважливіших умов його професіоналізації, його успіху на педагогічній ниві. Бо ж недарма часто самі студенти говорять про викладачів: "Може він (вона) і знає предмет, а от пояснити не вміє". Мовна майстерність впливає на успішність студентів, на взаємовідносини викладача з студентами, на формування культури мови в студентів. Розвиток мовної культури студентів - це справа не лише викладачів гуманітарних дисциплін, а й всього педагогічного колективу. - Наочні методи навчання включають: демонстрацію, ілюстрацію, самостійні спостереження, досліди.

Метод демонстрації передбачає демонстрування натуральних об'єктів та їх умовних зображень (плакатів, схем, таблиць, приладів, установок, технологічних процесів, дослідів, препаратів).

Для формування у студентів більш точних уявлень про складні пристрої, механізми, інструменти, обладнання їх показують ж у нерухомому стані, так і в дії. Поряд з натуральними об'єктами іноді використовують моделі і макети. Вони не замінюють натуральних зразків, а лише доповнюють їх.

Наочні методи тісно пов'язані з наочністю, наочними посібниками до яких відносяться плакати, схеми, графіки, таблиці, креслення, діапозитиви, кодопосібники тощо. Демонстрація наочних посібників супроводжується поясненнями викладача.

Ефективність наочних посібників і їх використання залежить від додержання певних методичних вимог:

а) навчальні плакати, схеми, діапозитиви, кодопосібники та інші наочності повинні відображати найсуттєвіші, основні ознаки предметів, процесів, явищ, що вивчаються; вони не провинні бути перевантажені зайвою, другорядною інформацією;

б) при застосуванні кількох посібників їх необхідно використовувати послідовно, по мірі необхідності, щоб не розсіювати увагу студентів; нові наочності демонструють тільки перед поясненням матеріалу, що відноситься до нього; використані наочності забираються з поля зору студентів;

в) всі наочні посібники вибираються відповідно до теми заняття;

г) надписи на плакатах, схемах, таблицях, інших посібниках та їх деталі повинні чітко бачити студенти;

д) під час демонстрації наочних посібників викладач повинен управляти сприйманням студентами наочності, поєднуючи показ з поясненням, розповіддю, звертаючи увагу їх на суттєве, основне.

Рекомендуються такі правила демонстрації при викладанні спеціальних предметів технічного циклу:

1. Демонстровані предмети і прилади повинні мати достатні розміри, щоб їх можна було бачити з любого місця в аудиторії;

2. Зборка і розборка приладу повинна бути гранично простою;

3. Оформлення приладів повинне відповідати нормам технічної естетики. Метод ілюстрації використовується викладачами при поясненні нового матеріалу, повторенні раніше вивченого та опитуванні студентів. Він є ніби допоміжним у словесному методі і значення його полягає в тому, щоб яскравіше викласти і показати свою думку, тезу. Засоби ілюстрації (картини, таблиці, моделі, макети, книжкові малюнки) є нерухомими. А тому від вміння вчителя залежить "оживання" їх в його розповіді.

При викладанні предмету "Трактори і автомобілі" розповідь викладача доповнюється ілюстраціями плакатів (ремонт гідросистем, електрообладнання, ремонт акумуляторних батарей) кадрів діафільмів (складання двигуна, ремонт ходової частини, трансмісії, деталей рульового управління) та ін.

Метод самостійного спостереження передбачає послідовність таких етапів: інструктаж викладача, вивчення або повторення раніше засвоєного матеріалу, безпосереднє спостереження за процесом, явищем, висновки студентів за результатами спостережень і висновки викладача та оцінка виконаної роботи.

Метод спостереження широко використовується в навчальних закладах при проведенні лабораторних занять, під час екскурсії. В процесі самостійного спостереження формуються уявлення студентів про той чи інший вид діяльності, їх знання стають достовірнішими.

Ефективність самостійного спостереження підвищується, якщо студенти результати своїх спостережень оформляють у спеціальних звітах.

До практичних методів відносяться лабораторні роботи, вправи, різноманітні досліди, виконання практичних завдань під час проходження навчальних, технологічних та переддипломних практик. Ці методи здебільшого не містять нової навчально-пізнавальної інформації, а служать лише її закріпленням, а також формуванню практичних вмінь, що виникають як застосування знань і поступово мають перетворюватись на навички, що є напівавтоматичними діями студентів. Успіх у застосуванні практичних методів залежить не стільки від педагога, скільки від розуму і вміння студента.

В курсі предмету "Ремонт с/г техніки" велика роль відводиться лабораторним роботам, на яких студенти, використовуючи теоретичні знання шляхом самостійної роботи під керівництвом викладача удосконалюють свої знання по відповідних темах, пов'язують теорію з практикою. Заняття проводяться в лабораторії з використанням наочних посібників, а також з проведенням відповідних обчислень і розрахунків. Лабораторна робота проводиться відповідності до технологічної карти і за такою структурою: вступна бесіда; практична робота студентів; заключна бесіда або висновки. Вступна бесіда не повинна бути довгою виражати стислий план лабораторної роботи. У вступній бесіді викладач звертає увагу на особливості вирішення тих чи інших питань заняття, на послідовність, техніку виконання і аналіз результатів виконаної лабораторної роботи. Обов'язково викладач повинен звернути увагу на дотримання правил техніки безпеки і протипожежної безпеки при виконанні роботи в лабораторії. Закінчується вступна бесіда комплектуванням бригад студентів, видачею завдань на виконання роботи, навчальної літератури, спецодягу (якщо такий є) інструментів, приладів. Після вступної бесіди студенти приступають до виконання лабораторної роботи. В ході виконання роботи викладача працює з групами та індивідуально з кожним студентом, перевіряючи як вони засвоїли мету даної роботи, чи правильно зрозуміли завдання і послідовність їх виконання, допомагає студентам удосконалити техніку виконання найбільш складних операцій, слідкує за тим, щоб всі студенти активно працювали, правильно і свідомо виконували передбачувані операції, робили розрахунки. Після закінчення роботи, студенти обов'язково прибирають робочі місця, особисто здають викладачу та лаборанту обладнання, прилади, інструменти та плакати. Завершується лабораторна робота заключною бесідою, на яку викладач повинен залишити приблизно 15-20 хв. В ній він дає аналіз виконання роботи кожним студентом, вказує на типові помилки студентів та причини їх виникнення, а також виясняє всі інші питання, пов'язані з проведенням заняття. Після цього викладач пояснює зміст і дає форму письмового звіту, визначає строки і порядок здачі звітів, підводить підсумки виконаної роботи і визначає тему наступного лабораторно-практичного заняття.

За характером діяльності студентів і викладача дуже близькі до лабораторних практичні роботи. Суть їх полягає в безпосередньому використанні знань студентів у суспільно корисній праці.

Під вправами розуміють багаторазове виконання студентами завдань для закріплення знань і відпрацювання умінь використовувати їх у навчальній і практичній діяльності. Всі вправи за характером діяльності можна розділити на письмові, усні, графічні, навчально-трудові. При виконанні кожної з них студенти удосконалюють свою розумову і практичну підготовку. Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на різних етапах навчально-виховного процесу. За ступенем самостійності студентів вправи можна розділити на такі групи: репродуктивні, тренувальні і творчі.

Активне закріплення матеріалу можна здійснювати при виконанні графічних та практичних робіт, які часто включаються в заняття як ілюстрація до основних положень теорії. В процесі їх виконання студенти перевіряють і підтверджують положення, повідомлені викладачем або викладені в рекомендованій літературі. Під час виконання графічних робіт зорове сприймання студентів поєднується з моторною функцією. Умовно графічні роботи розділяють на такі види: креслення і схеми, зарисовки з натури або замальовування, оформлення і складання відповідних документів, складання таблиць, графіків, діаграм, управління машинами і робота на пультах. На практичних роботах студенти складають різні виробничі документи, працюють в майстернях, на виробничих об'єктах. Вони оволодівають навичками культури праці, навчаються раціональній організації праці, робочого місця, економій і раціонального використання робочого часу.

Майбутнім технікам-механікам дуже важливо навчитися порівнювати машини і механізми за їх технічними і експлуатаційними даними, а тому викладачу слід, використовуючи дошку, чітко і швидко, красиво і правильно показувати графіки, діаграми порівняльні схеми і, звичайно, технічно грамотно. Викладач технічних дисциплін під час уроку по можливості повинен обходитися без креслярських інструментів. Це економить час і підвищує авторитет викладача. Графічний матеріал викладач підбирає в ході підготовки до занять, прагнучи, щоб вузлові питання були розкриті найбільш наочно і зрозуміло.

б) методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів є слідуючи: методи стимулювання інтересу до навчання, методи стимулювання обов'язку і відповідальності. Викладач може і повинен створювати такі ситуації, коли в студентів виникає інтерес до вивчення того чи іншого матеріалу. З цією метою необхідно організовувати перегляди навчальних телепередач, фрагментів кінофільмів. Інтерес студентів не повинен бути просто інтересом, він повинен стати засобом активізації навчання, сприяти кращому запам'ятовуванню матеріалу, захопленню студентів новим, ще незнаним, незвіданим, іноді парадоксальним. Викладачі, які недооцінюють мотиви збудження інтересу, не мають почуття гумору, зацікавленості, здебільшого просто байдужі до своєї викладацької роботи, програють у всьому, самі залишаються невдоволеними роботою, студентами.

Як метод стимулювання інтересу до навчання набувають великого значення пізнавальні ігри. Це ігри - подорожі, електровікторини, ігри-автомати. Ігрові методи навчання поділяються на не імітаційні та імітаційні. Не імітаційні реалізуються в умовах традиційних занять: лекція, розповідь пояснення, бесіда. До них відносяться: аналіз конкретних ситуацій, імітаційні вправи, ділові ігри, ігрове проектування, розігрування ролей, метод тренажу. Пізнавальні ь допитливість та кмітливість, ігри в навчальному сприяють сенсорному вихованню, вселяють життєвий оптимізм і збуджують емоційну наснагу. Те, що в звичайній ситуації можездаватися нудним, тяжким і нецікавим, у грі стає легким і захоплюючим. Однак це не значить, що все навчання слід перетворити в гру. Дидактична гра має займати певне місце в навчальному процесі та суттєвим є не лише її якісний бік, тобто ж і які ігри застосовувати, але й кількісний, тобто скільки ігор використовувати в навчальному процесі. Доцільність використання дидактичної гри поряд з іншими методами навчання залежить від багатьох факторів, перш за все від тих, які визначають підхід до вибору будь-якого методу в процесі навчання (творчість педагога з одного боку, та відповідність вимогам принципу з іншого).

Навчальні дискусії можуть викликати інтерес до їх предмета, коли вони вміло організовані. Попередня підготовка викладача полягає у визначенні теми дискусії, поділу її на питання, що обговорюватимуться. Підготовка студентів полягає насамперед в читанні різноманітної літератури з теми дискусії. Важливу роль відіграють правила ведення дискусії, ініціатива викладача і ведучого. Дискусія успішніше ведеться між паралельними групами, що вивчають одну й ту ж тему з предмету.

Імітаційні методи реалізуються у вигляді нових форм, імітують певний вид діяльності у вигляді ігрових ситуацій, змагань, конкурсів, поєдинків. Серед них викликають інтерес аналіз життєвих ситуацій. Незважаючи на те, що це не заплановано жодною програмою, час від часу, коли це виявляється доречним, бажано розбирати якусь життєву проблему, підійти від теорії до практики життя.

Застосування кожної із цих методів у різних умовах навчального процесу спонукає до виявлення різного рівня пізнавальної діяльності студента.

Друга група це методи стимулювання обов'язку і відповідальності. Педагог повинен привчати студента до праці і якщо студент зі школи не звик працювати за принципом "треба", то важко доведеться викладачу. Бо поняття "хочу-не хочу" і "треба" закладаються в психіку дітей в ранньому віці. Але це не означає, що викладач повинен застосовувати жорстку систему тиску й покарань на студента. Він повинен передусім роз'яснити мету навчання предмета. Насамперед слід пояснити важливість вивчення даного предмету в суспільних та особистих інтересах студента, в оволодінні обраною спеціальністю. Це слід підкреслювати неодноразово і поступово, це здійснює свій стимулюючий вплив.

Вимоги до вивчення предмета в навчальному процесі є різноманітні: орфографічні, дисциплінарні, організаційно-педагогічні. Ними стимулюють певний упорядкований, системний хід діяльності студентів, ненав'язливе, але повсякденне виконання, відповідальність. Виконання цих вимог привчає студентів до навчальної дисципліни і, навпаки відсутність або недодержання їх знижує ефективність усього процесу. Викладач вже від початку роботи з групою має чітко визначити вимоги до вивчення свого предмету і тоді студенти передають один одному, що в такого-то викладача необхідно вчити предмет, бо він вимогливий.

Заохочення та покарання теж є методом стимулювання. Звичайно, головну роль відіграє оцінка студента, одержана за успіхи чи невдачі у вивченні предмета. Але поряд з цим багато важить для більшості студентів усне схвалення роботи студента чи осуд його поступників. Тут необхідно тільки педагогу встановити внутрішній закон - не користуватися ніколи антипедагогічними прийомами: виведення з уроку, виставлення оцінки не за знання з предмета, а за поведінку, виставлення крапок у журналі замість оцінки. Викладач, може сказати студенту, який особливо "розгулявся" в нього на уроці "Ви погано сприймаєте новий матеріал, подивимся, як Ви його засвоїте, опрацювавши самостійно". А на слідуючому уроці справді попитати студента з цього матеріалу і виставити йому об'єктивну оцінку.

в) методи контролю і самоконтролю в навчанні.

Методи контролю і самоконтролю - це сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння студентами знань, сформованості вмінь і навичок. До цієї групи відносіться такі методи перевірки: усне опитування, письмові, графічні і практичні контрольні роботи, тестування, програмований контроль використання технічних засобів контролю тощо. Видами контролю є поточний, періодичний та підсумковий.

Поточний контроль забезпечується перевіркою щоденних завдань, письмових робіт, модульних завдань, а головне усним опитуванням. Поточний контроль здійснюється систематично від заняття до заняття, що дозволяє слідкувати за успішністю студентів на протязі всього семестру і встановити наскільки міцно засвоєні знання, вміння і навички по окремих темах курсу. Добре налагоджений поточний контроль знань - ефективний засіб підвищення якості навчання. Впровадження в навчальний процес закладів елементів програмованого навчання дозволяє ліквідовувати епізодичність перевірки, дає можливість економії навчального часу, а також дає змогу накопичити оцінки.

Усне опитування дозволяє найповніше виявити рівень знань студентів, їх глибину і можливість використовувати в професійній роботі. Притаманну усному опитуванню гнучкість дає можливість реалізувати принцип індивідуального підходу. Формування студентом відповіді сприяє розвитку усної мови, пам'яті і мислення. Особливо важливу роль відіграють питання, які вимагають аналізу фактів, пояснення та оцінку їх, порівняльну характеристику, обґрунтування доказовості. Поряд з перевагами усне опитування має й певні недоліки. Основним з них є великі витрати часу за рахунок інших видів навчальної діяльності. Крім того, по одному і тому ж самому питанню неможливо на одному занятті опитати кількох студентів, якщо перший відповів на нього правильно і повно.

Крім усної індивідуальної перевірки в практиці навчальних закладів застосовується фронтальне опитування. Така перевірка є поверхневою і не дає можливості виявити глибину і міцність засвоєних знань студента, хоч і охоплює перевірку переважної більшості студентів. Поряд з фронтальним усним опитуванням можуть використовуватися й інші прийоми усного опитування: рішення задачі на дошці, виконання і пояснення графічного завдання, виведення формули та її пояснення. Організація поточного контролю, її правильність і доцільність залежить від кожного педагога, від його вміння "викроювати" кілька хвилин на усне опитування в у щільному поділі часу на уроці.

Періодичний контроль має плановий, заздалегідь визначений характер. Він служить для самоаналізу праці викладача, а можливо, для з'ясування рівня знань студентів з боку контролерів адміністрації коледжу або інших інспекторів.

Тут, як і в поточному контролі, конкретні методи залежать від предмета, але в основному вони мають відбивати ті загальні, принципові вимоги, про які йшлося вище.

Письмова контрольна робота проводиться за чверть, за рік, за семестр. Тему і дату проведення оголошують заздалегідь, добір матеріалу для неї (індивідуальні картки-завдання, задачі, експериментальні завдання) має бути середньої трудності. Застосовуються як індивідуальні так і варіантні завдання. У ході перевірки контрольних робіт викладач з'ясовує типові помилки і на наступному уроці робить їх детальний аналіз, повторно звертаючи увагу учнів на них і доопрацювання матеріалу по даній темі, викликає до дошки тих, хто допустив цю помилку.

Усна контрольна робота. Завдання і запитання роздаються студентам у вигляді індивідуальних карток або диктуються для усної відповіді; може бути і метод прямого опитування й доповненнями відповідей інших студентів відповіді одного.

Тестова перевірка знань для виявлення рівня засвоєних студентами теоретичних знань та практичних умінь у практиці навчальних закладів найчастіше застосовується. Тести успішності - це сукупність спеціально відібраних завдань для виявлення знань студентів, що потребують відносно коротких і однозначних відповідей.

Застосування тестового контролю знань має ряд переваг над традиційними, класичними методами контролю:

- тестування скорочує час на перевірку знань великої кількості студентів;

всі студенти перебувають в однакових умовах;

тестування виключає суб'єктивний підхід в оцінці знань студентів;

єдині вимоги до оцінки знань;

тестування виключає випадковість одержання завищеної або заниженої оцінки;

стимулює студентів до самооцінки засвоєних знань;

результати тестування легко піддаються статистичній обробці; До недоліків тестової перевірки знань відносяться:

відсутність усного висловлювання власної думки студентів;

великі витрати часу викладача на створення системи тестових завдань;

тести успішності дозволяють консультувати знання студентами явищ, подій, фактів і не сприяють розвитку їх здібностей та задатків.

Однак більшість викладачів технічних дисциплін коледжу вважають, що тестові завдання виконують своєрідну роль гімнастики. Без конкретного фактичного матеріалу не можна відповісти на питання тестових завдань.

Тестові завдання є оптимальною формою знань студентів тому що: охоплюють значний об'єм матеріалу, дають можливість визначити рівень знань усіх студентів, викладач економить час, як правило, робота над тестами планується до 15 хв. Працюючи з тестами, студенти включаються в аналітичну роботу, закріплюють набуті теоретичні знання.

Гнучкість і насиченість тестів поряд з суворими рамками при їх виконанні характерні риси сучасних тестових методів, що використовуються у США. Тест об'єктивний і невтомний. Потрібно лише правильно його скласти, що є серйозною проблемою, яка вимагає великої праці, спеціальних знань і великих затрат. Дуже важлива також бездоганна організація роботи з перевірки результатів.

Нетрадиційні методи контролю: тестовий і рейтингову систему застосовують останнім часом досить успішно. І це дозволяє розширити шкалу оцінок, індивідуалізувати навчання, підвищити відповідальність студента за результати навчання, а також допомагає викладачу чітко ранжирувати студентів за рівнем їх знань.

Суть рейтингової системи контролю полягає в тому, що курс предмета поділяється на логічно зв'язані частини знань і вмінь у загальному змісті предмета, які відповідають певному матеріалу (модулі) . Кожний модуль містить подібний між собою матеріал, який певним чином відрізняється від інших модулів.

У межах модуля в балах оцінюються всі основні елементи контролю знань (контрольна робота, семінар, вирішення індивідуальних, ситуаційних задач, ділова гра, лабораторно-практичні заняття). Кількість балів за вивчення модуля встановлюється відповідно до кількості годин, що

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: