Стратегія ввічливості в англійській мові та шляхи оволодіння нею на початковому етапі в середній школі
Уявні учбово-ситуативні ролі мають багато загального як з соціальними, так і з сценічними і ігровими ролями, об'єднуючи в собі ряд рис, запозичених в кожній з цих категорій ролей.
З соціальними ролями учбові ролі ріднить їх узагальнений характер (друг, брат, клієнт, відпочивальник, ділова людина, зірка екрану), типологічні особливості (соціальні ролі, психологічні, міжособові), але відрізняє від них те, що соціально-психологічні відображають реально виконувану в людській взаємодії функцію, тоді як навчально-ситуативні ролі уявні, їх "грають" в сценічному сенсі цього слова, а це зближує учбово-ситуативну роль з театральною [25].
Загальним між учбово-ситуативною роллю і сценічною є також і те, що вона може бути не лише узагальненою, але і конкретною. Проте між ними є і істотна відмінність. Текст театральної ролі є примусовим, він пропонується виконавцеві, заучується їм. Весь сенс учбово-ситуативної ролі полягає в тому, що вона спонукала учня до самостійного продукування тексту. Учбово-ситуативна роль щонайближче по своїх особливостях до ролі в умовах дитячої ролевої гри. Проте повної тотожності не спостерігається і в цьому випадку. Відмінності зумовлені тим, що учбовий процес завжди прямує, регулюється вчителем, який пропонує таким, що вчиться ситуації, висуваючи таким чином завдання, що вирішується в рамках учбової ролі. Роль визначає і модальну програму вислову.
Таким чином, роль є одним з найбільш економних способів накладення обмеження на вміст і форму вислову, і це дозволяє говорити про її програмуючу функцію.
Вдало підібрана роль також надає спонукаюче до спілкування середовище. З психологічної літератури відомо, що ведучими мотивами для учнів є мотиви, пов'язані з потребою спілкування, а також самоствердження. Мотиви в значній мірі реалізуються через роль. Цікаві і престижні ролі визивають в учнів мотиваційну готовність до мовних дій, які направлені на формування уміння мобілізувати засвоєний мовний матеріал для спілкування в конкретних комунікативних цілях.
Одне з вихідних положень сегестопедії полягає в тому, що прийняті ролі дозволяють усувати такі чинники, як ніяковість, страх, скутість, тривожність, уникати стресових станів. Створюється невимушена обстановка, ситуація сприятливого особового спілкування. Можливість "сховатися за роль" дозволяє таким, що вчиться звільнитися від страху показати незнання, здатися смішними. А саме цей страх, як відомо, формує "психологічний бар'єр", що сковує школярів, створює емоційну напругу. Таким чином, роль, управляючи емоційним станом учнів, виконує захисну функцію.
Хоча можливості використання ролевого спілкування для оволодіння елементами культури країни мови, що вивчається, в умовах середньої школи досить обмежені, в тих випадках, коли програє узяту з тексту підручника або книги для читання роль носія мови що вчиться, його ролева поведінка збагачується деякими елементарними правилами соціально-мовного ввічливості країни, на мові якої він говорить. Це виражається у функції вторинної соціалізації ролі [27].
У соціології і теорії спілкування розглядається можливість впливу ролі на особу її носія. Ця риса ролевої діяльності особливо значима в дитячому колективі. Досвід програвання ролей людей щирих, чесних, справедливих, активних, вольових, сміливих впливає на формуваня характеру підлітка, оскільки зачіпає його емоційну сферу, заставляє співпереживати цим героям, разом з ними (або замість них) відстоювати добро. Яскраво і емоційно забарвлені етичні вчинки, включені в цілісну систему образу, з яким асоціює, що вчиться, себе, викликає "обурення відчуттів", заставляючи "вимірювати життя за певними мірками". Норми, які включені в прийняту таким, що вчиться роль, стають в процесі її програвання джерелом розвитку моральної поведінки самого учня. Сказане дає нам підстави виділити виховну функцію ролі. Одна з виховних можливостей ролі полягає в тому, що вона може допомогти педагогові вирішити одне з найважливіших завдань формування системи особистих цінностей підлітка — допомагати підліткові освоювати цінності світу дорослих, вводити його в цей світ [25].
Узагальнюючи все вище викладене можна зробити наступні виводи.
1. Передмовні вправи включають оволодіння:
- необхідним лексичним об'ємом мовного матеріалу;
- достатньою глибиною граматичної побудови мови.
2. Структура комплексу вправ для навчання мовної ввічливості включає: передмовне орієнтування учнів; мовну інтенцію; ролеву соціалізацію.
3. Вміст передмовного орієнтування включає: формулювання завдання вправ; опис обстановки (умов і учасників спілкування).
3. Зміст мовної інтенції полягає в тому, аби сформувати в учнів уміння будувати вислів для вираження певного задуму.
4. Зміст ролевої соціалізації полягає в мовній активації в умовах ролевої тотожності.
5. Мовні вправи включають освоєння:
- мовної дії, здібності що вчиться самостійно сформувати виклад питання, прохання, звернення, коментаря і т.д.;
- мовної взаємодії, здатності вести діалоги, полілоги, дискусії, спори і ін.
2.3 Ефективність розробленої системи навчання (мета завдання, методика, результати, контрольного експерименту)
Зі всіх розглянутих вище типових комплексів вправ навчання англійській мові, на мою думку, найбільш важливим є комплекс дискутивних вправ, тому розробці іменного цього комплексу вправ і присвячується справжній розділ.
До дискутивних вправ можна віднести учбову дискусію і коментування. Як і учбово-мовна ситуація, виділені форми роботи володіють певною структурою. Вони можуть бути успішні на уроці лише за умови володіння вчителями методикою їх використання, ретельності підготовки до їх вживання [28].
Учбова дискусія. Психологічна характеристика мови що беруть участь в природній дискусії і дискусії-вправі на іноземній мові є майже тотожною, хоча навчальна дискусія має одну особливість: вона "організовується" викладачем (на відміну від дискусії в реальних умовах, де вона зазвичай виникає стихійно). Використання дискусії як вправи, найяскравіше і що повно відображає психологічні особливості комунікативної мови на мові, що вивчається, повинні відповідати ряду методичних вимог.
Дискусія протікатиме тим успішніше:
- чим менш важкі розумові завдання вона ставить перед учнями (це дає їм можливість "виділяти" значну частину своєї уваги для контролю за мовною формою);
- чим менш вона виходитиме за межі понять і вистав, іншомовні відповідності яких відомі учневі;
- чим вище рівень автоматизації мовних навиків і чим ширше інвентар мовного матеріалу, володіння яким знаходиться на рівні навиків;
- чим більше в учнів досвіду ведення дискусійних бесід на рідній мові.
У структурі учбової дискусії можна виділити: тему, експозицію, мовну стимул-реакцію, що направляють питання, ключові слова, мовну реакцію тих, що говорять. Розглянемо кожен з виділених компонентів детальніше.
Тема дискусії. Тематика учбових дискусій надзвичайно всіляка. У старших класах можливе ведення дискусій на такі теми, як:
1) Школа і життя, освіта, вибір професії;
2) Молодь в боротьбі за мир;
3) Людина: його духовний світ, прагнення, ідеали, характер, зовнішність, відчуття, вчинки, мораль, переконання, смаки;
4) Новини науки і техніки, освоєння космосу;
5) Економіка і господарство;
6) Ізвестниє люди, герої, подвиг;
7) Мистецтво, новини культурного життя і так далі
Експозиція. Це той фактичний матеріал, та інформація і пов'язана з нею проблематика, які служать основою будь-якого обговорення. У експозиції слід розрізняти матеріал і формулювання проблеми. Залежно від того, чи виражені в експозиції вказані компоненти, можна виділити наступні її різновиди:
1) Експозиція, що є викладом як матеріалу, так і проблематики обговорення. Вчиться пропонується коротке повідомлення, деякий випадок, епізод, що стався з тією або іншою особою, афоризм, відомий вислів, у зв'язку з якими ставиться проблема. Наприклад:
When the sound cinema came into being, а famous producer said, "Now, that the cinema has got the power of speech, I'm sure the theatre will die in the nearest future." Do you think the producer was right? Is the cinema the theatre's rival?
2) Експозиція з невираженою проблематикою. Вчиться пропонується деякий матеріал для обговорення, причому само його вміст таке, що, як правило, звільняє вчителя від необхідності спеціальної постановки проблеми. До експозицій даного вигляду можна віднести, наприклад, кінофільм, розповідь, театральну постановку, матеріали преси, випадки з життя. Така експозиція, природно, пред'являє великі вимоги до мислення учнів, оскільки вони самі повинні витягувати з неї предмет обговорення. Досвід показує, що учні зазвичай починають обговорення кінофільму (розповіді і так далі) з його загальної оцінки ("Фільм мені (не) сподобався"), причому її аргументація по суті містить постановку ряду проблем, стимулюючих подальше обговорення.
Слідує, проте, мати на увазі, що цей вигляд експозиції може бути успішно використаний лише в підготовленішому класі. У тих же випадках, коли учні випробовують труднощі у веденні дискусії при експозиції з невираженою проблемою, вчитель повинен запропонувати серію навідних питань типа:
What is (in your opinion) the main idea of — ?
How can you prove that — ?
Why do you think — ?
What can you say of — ?
How can you explain X.'s deed (step, words, etc.) — ?
3) Експозиція із заданою проблематикою, але невираженим матеріалом обговорення. Це по суті опора на життєвий досвід і знання учнів, на їх здібності до уяви. Так, обговорення проблеми "Що робить людини відомим?" базується на знанні фактів, історичних прикладів, подій в суспільному житті, у сфері науки, культури і так далі А суперечка про те, добре або погано учити напам'ять спиратиметься на особистий досвід учнів.
Стимул-реакція. У відмінність, скажімо, від умовної бесіди, мовна стимул-реакція в учбовій дискусії, як вже наголошувалося, завжди носить природний характер. У цьому приваблива сила і ефективність дискусії як вправи в реальному користуванні мовою. Стимул-реакція викликає мовну реакцію. Чим цікавіше поставлене питання, проблема, тим легко викликати розмову, тим довше удається його підтримувати. Стимул-реакція залежить від якості експозиції [26].
Викладача слід уберегти від двох крайнощів при підготовці учбової дискусії: перша, коли експозиція не викликає жодної стимул-реакції для бесіди (не цікава), і друга, коли, навпаки, стимул-реакція надмірно сильна.
Дуже велике емоційне збудження учнів за відсутності у педагога належного досвіду в організації дискусії дає зворотний ефект — вона "замикає" мовний канал на іноземній мові, і що вчаться, не дивлячись на протести вчителя, переходять на рідну мову. Для повної характеристики стимул-реакції як невід'ємного елементу вправи слід додати, що він виникає не лише з первинної експозиції, але також з мовної реакції учнів, які дають різні точки зору з обговорюваної проблеми [22].
Направляючі питання. При підготовці учбової дискусії вчитель повинен продумати, разом з експозицією, також питання, за допомогою яких він має намір "розвернути" проблематику дискусії і дати їй потрібний напрям, тим самим підтримуючи мовну стимул-реакцію учнів. Так, експозиція, сформульована по темі "Зовнішність людини", може і не викликати належного відгуку в учнів. Проте низка вдало поставлених запитань вчителя, що деталізують її, може виявитися плідною і викликати живе обговорення. Наприклад [28]:
— Does man's appearance play any role in his life? Can а person's appearance be changed at will? Which makes а young person's looks better — sports, clothes or cosmetics? Does appearance depend on the person's mood? Has the general culture of man anything to do with his looks? Can we guess the person's profession (occupation) by his appearance?
Ключові слова. При проведенні учбової дискусії, особливо в менш підготовленому класі, може виявитися корисним уміло складений список ключових слів. Будучи лексичною "підказкою", такі слова полегшують таким, що вчиться оформляти свої думки на мові [28].
Мовна реакція. Мовна реакція в дискусії приймає різні форми. Це:
1) короткі репліки декілька що вчаться;
2) монологічні вислови різній тривалості;
3) монолог одного учня, що переривається окремими репліками і питаннями інших, і ін. У завдання педагога входить не лише "провокація" розмови, але і управління ним. Тут він виступає в ролі ведучого.
Відмінність складових частин учбової дискусії в значній мірі визначає її типологію. Проте деякі види цієї вправи можна виділити і по зовнішніх до її структури ознаках. Учбова дискусія може бути:
1) тематичною (тобто організовуваною у зв'язку з вивченням якої-небудь теми, наприклад, "Здоров'я") і нетематичною (тобто організовуваною незалежно від теми, тексту або іншого матеріалу, що вивчається зараз);
2) заздалегідь підготовленою і спонтанною;
3) чисто усною; з опорою на друкарський текст, або із застосуванням візуальних засобів (наприклад, ілюстрації, схеми, плани і так далі);
4) спеціально організовуваною, або роботи, що проводиться у поєднанні з іншими прийомами, наприклад, невеликий текст спочатку читають, переказують, ставлять до нього питання і лише потім в розвитку цих форм роботи, - організовується обговорення.
Підготовка до ведення дискусії і її організація на уроці. У плані підготовки що вчаться до ведення учбової дискусії були випробувані наступні прийоми роботи:
1) вибір один з контрастуючих підходів до проблеми;
2) вислови з приводу серії дискусійних питань.
Перший вигляд роботи був направлений на розвиток такої форми мовної реакції що вчаться, в якій виявляється критичність їх думки. На перших порах це були нескладні за структурою питання, що містять деяку альтернативу. Наприклад, учням були запропоновані наступні питання:
1) Which is better, to be highly enthusiastic about one subject or to pay equal attention to all of them?
2) Which is better, to know several foreign languages а little or one language, but well?
3) Where do you think is the weather better, in the north or in the south?
4) Which is more convenient, to borrow books from the public library or to have а library of one's own?
При цьому вчитель не вимагав від учнів розгорнутої відповіді з необходимой мотивуванням. Учні сприймали різні точки зору синтетично і їх критичність виявлялася нерозчленовано, у вигляді простої мовної реакції, наприклад:
- (I think it's better to know one language but well;
- I believe the first opinion is more convincing, etc.).
Що надалі вчиться були запропоновані більш сложние експозиції, що містять протилежні підходи до проблеме, наприклад:
- Which produces а greater impression, the theatrical performance or the film?
- Some people prefer the cinema as it can show many things which you cannot see at а theatre. Others prefer the theatre as the acting of live actors produces а stronger impression. What do you think?
Подальшим виглядом роботи є вислів (з більш менш розгорнутою аргументацією) з приводу цілої серії дискусійних питань, що задаються відразу. Велика складність цього вигляду роботи визначається тим, що що вчаться, як правило, позбавлені можливості використовувати мовний матеріал питань для побудови своїх відповідей. Тому в процесі випробування розробленого комплексу вправ виявлено, що, сприймаючи питання (що задаються все відразу), що вчаться запам'ятовують лише їх вміст, думку, а не вираження, не мовну оболонку. Наприклад:
- Чим слід керуватися при виборі професії?
- Чи може школяр усвідомлювати своє покликання?
- А як бути, якщо його не маєш?
- Можна полюбити професію в процесі роботи?
Пропонуючи таким, що вчиться подібного роду питання, викладач не лише стимулює їх бажання висловитися, але одночасно дає напрям їх думці. А то, що учні не можуть спиратися на мовну форму питань, вказує на реальність усвідомлення ними єства проблеми, на справжню спонтанність їх мовного акту. Зрозуміло, серія дискусійних питань не повинна виходити за межі мовних можливостей учнів. Останній вигляд роботи по суті вже є учбовою дискусією з експозицією, вираженою в полегшеній формі [28].
Експериментальний відробіток розробленого комплексу вправ для навчання мовної ввічливості. У якості експозиції було узято англійське прислів'я, яке учитель записував на дошці. Потім він звертався до класу [25]:
Teacher: I've written an English proverb on the blackboard. It reads, "He who knows how to work knows how to rest." Let us discuss it. Is this proverb always true? Are there any pupils who know well how to rest but know little how to work (to study)? Which in your opinion is more difficult, to learn how to work or to learn how to rest?
Pupil 1: I think the proverb is true, really, why not? I can say from my own experience that those people who work well they can rest well. They never sit idle, doing nothing. It's just difficult for them to do nothing. They go in for sports, travel, work in the garden ...
Pupil 2: I'm sorry for interrupting. You said, They work in the garden.' And we are talking about rest, aren't we?
Teacher: Oleg, please don't interrupt Vanya, you'll have your own say.
Pupil 2: Valentina Ivanovna, I am sorry.
Pupil 1: Well, I'm going to round up. To my mind, the proverb is true. Practically, I can't add anything. Thank you.
Pupi1 2: I do not agree with the English proverb. There are many people who can work well but who cannot spend their free time. They just don't know how or maybe they simply do not like to rest. I read somewhere (I don't remember whether in an article or in а book) that Academician Korolyov was so much carried away by his work that he didn't find time for rest, he did not like to rest, he had no hobby. And of course he worked very well. If what I said is true it ruins the English proverb.
Pupil 3: On the whole I agree with what Oleg said. There are different types of people. I (for one) know а pupil who is in our class and he can neither study nor rest. He just idles away his time. What would you say about that?
Pupil 4: May I say а few words? Well, as far as I can understand the English proverb which we are discussing, it says nothing about those who cannot work. It deals with those who know how to work. Anyhow I agree with Oleg and Volodya who believe the proverb is not always true. Many people know how to work well but they don't know how to rest well. To arrange а good rest is not so simple, it requires wish or some skill, for instance, playing chess or playing the guitar. People should be taught how to rest, I think. Young people are taught some profession, and they are taught very well, but sometimes nobody shows them how to rest.
Pupil 5: Still, I believe it's easier to learn to rest well than to work well.
Teacher: Thank you for your participation in the discussion. I'd like only to add that many of you don't see the other meaning of the English proverb that corresponds to the Russian saying: Кінчив справу — гуляй сміливо.
Вчитель резюмував хід дискусії, висловлював свою думку по окремих положеннях, коментував ті ідеї, які були недостатньо досліджені у виступах учнів.
У теж час слід уникати того, аби підведення підсумків бесіди перетворювалось в читання нотацій учням, що висловили неточні або навіть спірні думки. У цих випадках вчитель повинен тактовно поправити їх, бажано дружньо, з гумором, ні в якому разі не притушуючи в учнях бажання дискутувати.
Узагальнюючи все вище сказане можна зробити наступні виводи.
1. Розроблений комплекс дискутивних вправ, до складу якого входять учбові дискусія і коментування. Всі вправи показані в додатках.
2. Основні умови для організації учбових дискусій:
- розумові завдання повинні відповідати об'єму вільного володіння мовної форми;
- вміст дискусії не повинен виходити за межі понять і вистав, іншомовні відповідності яких відомі учневі;
- інвентар мовного матеріалу, повинен знаходитися на навиковом рівні;
- в учнів має бути відповідний досвід ведення дискусійних бесід на рідній мові.
3. При формуванні плану уроку вчитель повинен керуватися наступними видами експозиції:
- експозиція, що є викладом, як матеріалу, так і проблематики обговорення;
- експозиція з невираженою проблематикою;
- експозиція із заданою проблематикою, але невираженим матеріалом обговорення.
4. Організаційна форма дискусії може бути:
- тематичною;
- заздалегідь підготовленою і спонтанною;
- чисто усною; з опорою на друкарський текст, або із застосуванням візуальних засобів;
- спеціально організовуваною.
Розділ 3. Висновки і педагогічні рекомендації
В ході справжньої роботи були досліджені основи навчання мовної ввічливості, а також розроблена концепція комплексу дискутивних вправ. Була зроблена спроба розкрити сучасні методи викладання англійської мови в середній загальноосвітній школі учням старших класів, з метою практичного вживання нового інтенсивного методу навчання іноземній мові, з тим, аби забезпечити оволодіння, в умовах жорсткого ліміту часу, англійською мовою як засобом спілкування і засобом пізнання, виробивши вміння і навики розуміння усної мови англійською мовою в нормальному (природному) або близькому до нормального темпу при практично необмеженій побутовій, суспільно-політичній і загальнонауковій тематиці.
В рамках теоретичної частини роботи розглянуті:
1) соціально-психологічні основи мовного ввічливості, як виду мовної діяльності: в результаті було з'ясовано, що мовний ввічливість спирається на вербальний мовний апарат в умовах освоєння що вчаться соціальних особливостей навколишнього їх світу минулого заломлення через психічне сприйняття інформаційного потоку їх життєвого досвіду;
2) існуючі методи навчання мовної ввічливості, у тому числі їх достоїнства і недоліки, труднощі при навчанню мовної ввічливості.
В рамках практичної частини роботи розроблені:
- мета і вміст уроків навчання мовної ввічливості;
- вимоги до структури і вмісту комплексу вправ для навчання мовної ввічливості;
- елементи комплексу дискутивних вправ, які відпрацьовані експериментально.
Теоретичне дослідження по темі справжньої дипломної роботи дозволило зробити наступні виводи:
1. До достоїнств існуючих методів навчання можна віднести наступне:
- розробка чотирьох чинників комунікативної ситуації:
- розробка типової комунікативної ситуації, наприклад: розмова покупця з продавцем, глядача з касиром театру, бесіда матері з сином з приводу його навчання в школі, вчителі з учнем, бесіда колишніх однокашників, бесіда колекціонерів, зустріч близьких людей і так далі
- виділення трьох видів спілкування: індивідуальне, групове і прилюдне.
- розробка моделей мовної комунікації.
- виділення восьми сфер усного спілкування.
2. До недоліків сучасної методології навчання можна віднести:
- неопрацьованість формування фонетичних навиків мовного ввічливості.
- неопрацьованість лексичних навиків мовного ввічливості.
- неопрацьованість принципів формування індивідуальних семантичних полів учнів і способів семантизації.
- неопрацьованість методології навчання монологічному мовної ввічливості.
3. До основних труднощів навчання мовного ввічливості слід віднести мотиваційні проблеми, такі як:
- учні соромляться говорити на іноземних мовах, бояться зробити помилки, піддатися критиці;
- учні не розуміють мовне завдання;
- в учнів не вистачає мовних і мовних засобів для вирішення поставленого завдання;
- учні не залучаються до колективного обговорення предмету уроку по тих або інших причинах;
- учні не витримують у необхідній кількості тривалість спілкування на іноземній мові.
В ході практичного опрацювання теоретичного матеріалу були отримані наступні результати:
1. Визначена мета комунікативних вправ навчання мовної ввічливості.
2. Визначений вміст уроків навчання мовної ввічливості, яке включає не лише способи і прийоми мовної практики.
3. Визначені основні вимоги до монологу і діалогу у використовуваних комунікативних вправах.
4.