Збагачення активного словника учнів початкових класів засобами дидактичних ігор у процесі вивчення української граматики
Граматичні ігри не є винаходом інтенсивності методики. Вони активно використовуються також у "традиційних" технологіях, адже їх доцільність та методичний потенціал усвідомлені вже давно.
Мовні вправи з ігровою мотивацією завдяки цікавості та унаочнення активізують образне мислення дитини. В.З. Вересаєв згадував, що, коли йому доводилося заучувати неправильні латинські дієслова, він намагався їх обігрувати. Дієслова перетворювалися в його уяві на воєнні бастіони, і він повторював їх доти, доки фортеці не були зруйновані. Таким чином форми ігрової діяльності дозволяють зробити значення речей більш явним для дитини. За допомогою ігор діти наближають до себе сенс цих речей.
Реалізація двопланового підходу до організації граматичних ігор (перший план - правила будь-якої, навіть немовної, гри, другий план - її мовний зміст) вносить елемент розваги, радість, зацікавленість, азарт у певні монотонні моменти навчальної діяльності і забезпечує можливість аналізу та узагальнення практично будь-якого граматичного явища у найпридатніші для дитячого колективу формі. [26: 87]
У своїй педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Фребель і М. Монтессорі, а для початкового навчання - О. Декролі. [26: 87] Отже, дидактична гра - це вид навчальних занять, організовуваних у вигляді навчальних ігор, що реалізовують ряд принципів ігрового, активного вчення і що відрізняються наявністю правил, фіксованої структури ігрової діяльності і системи оцінювання. [45: 191]
Дидактичні ігри, які використовують в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. [26: 87]
У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи.
Види дидактичних ігор: сюжетно-рольові; ігри-вправи; ігри-драматизації; ігри конструювання.
Дидактичні ігри можуть: бути тільки в словесній формі; поєднувати слово й практичні дії; поєднувати слово й наочність; поєднувати слово і реальні предмети.
Структурні складові дидактичної гри - дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.
Дидактичне завдання гри визначається відповіддю до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, розвиток мислення; формування уявлень про оцінки, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти вольові зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.
Ігровий задум - наступний структурний елемент дидактичної гри. дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність, кмітливість.
На створення ігрової атмосфери істотно впливає ігровий початок. Він може бути значенням, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об’єкти діяльності, та інтригуючи, цікавим, захоплюючим, таємничим.
Ігрові дії - засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст.
Правила дидактичної гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий задум; їх не виконання знищує гру, робить її не цікавою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидактичні завдання можуть лишиться невиконаними. Тому правила гри задаються вихователем до початку гри і мають навчальний та організуючий характер. Спочатку дітям пояснюються ігрове завдання, а потім - спосіб його виконання.
Успіх дидактичних ігор значною мірою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання, іграшок, геометричних фігур, природного матеріалу тощо.
Підбиття підсумків гри в зв’язку з такою віковою особливістю дітей, як не терплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів тощо. При цьому слід більш тактовно підтримати інших учасників гри. [45: 196]
Отже, дидактична гра в усіх своїх видах виконує різні функції, але домінує мотиваційна, саме з цих позицій слід оцінювати її переваги порівняно з іншими методами навчання.
Можна зробити висновок, що дидактичні ігри необхідні для початкової школи, вони позитивно впливають на навчальний процес молодших школярів. Досліджувати їх необхідно у системі, на різних етапах уроку, використовуючи різні види діяльності школярів, включати ігри при вивченні нового матеріалу, складного для усвідомлення матеріалу. Ігри створюють умови для усестороннього розвитку дитини, а саме творчого мислення, кмітливості, винахідливості та інше. А найголовніше, що у процесі гри діти спілкуються, тим самим розвиваючи своє мовлення.
Використання дидактичних ігор сприяють не лише підвищенню інтересу до навчання, помітно зростає якість самого навчання, також підвищують міцність отриманих знань.
1.3 Основні граматичні поняття української мови, що вивчаються з морфології в 4-му класі початкової школи з російською мовою навчання
Програма з української мови для 4-го класу передбачає вивчення такого обсягу морфологічних понять. У 4 класі програмою передбачено для вивчення державної мови - 34 години, тобто 2 години на тиждень.
Частини мови - іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник. Засвоєння термінів, уміння їх вживати в процесі усних відповідей. Активізація знань про ці частини мови і застосування їх на українському мовному матеріалі. Збагачення мовлення учнів словами - різними частинами мови. [43: 53]
Іменник. Розширення уявлень про предметність на прикладах іменників, що означають опредмечені дії, стан, якість (радість, сміливість, сміх). Іменники-синоніми й іменники-антоніми. Творення спільнокореневих іменників за допомогою суфіксів і префіксів, суфіксів пестливості та згрубілості. Спостереження за багатозначністю окремих іменників, вживання іменників у прямому й переносному значеннях, формування умінь вибирати з ряду іменників-синонімів ті слова, які найбільш відповідають змісту висловлювань. Рід і число іменників. Активізація знань, засвоєних на уроках російської мови, про рід і число іменників. Спостереження за розбіжністю роду й числа деяких іменників у російській і українській мовах. Розвиток умінь правильно вживати такі іменники в мовленні. Змінювання іменників за числами і відмінками. Засвоєння назв відмінків і питань до них. Уміння вживати іменники в однині й множині. Засвоєння іменників, які в українській мові вживаються тільки в однині (чорнило, листя, гілля) та множині (двері, штани).
Відмінювання іменників чоловічого та жіночого роду на - а, - я, в однині (спостереження за таблицею). Розвиток умінь правильно вживати в усному і писемному мовленні іменники в таких відмінках: родовий відмінок (вимова приголосних звуків [г], [к], [х] та [ж], [ч], [ш] перед - и, - і. Вживання прийменників з, із, до, без, від, при побудові словосполучень; давальний та місцевий відмінки (до чергування приголосних звуків [г], [к], [х] із [з,], [ц,], [с,]: нога - на нозі, рука в руці; вживання прийменників при, у (в), на з місцевим відмінком при побудові словосполучень); - орудний відмінок (закінчення - ою, - ею, - єю). Вживання прийменників з, за, над, під при подові словосполучень. Відмінювання іменників чоловічого роду без закінчень та середнього із закінченням - е, - о, - я (спостереження за таблицею).
Формування вмінь вимовляти й правильно вживати в усному мовленні й на письмі іменники в таких відмінах: давальний і місцевий відмінки (уваги до паралельних форм - ові, - еві, - у, - ю); закінчень - і, - ї (у лісі, в селі, у гаї і в гаю, але: у саду); чергування приголосних звуків [г], [к], [х] із [з,], [ц,], [с,] (стоїть у кожусі); орудний відмінок: увага до випадків розбіжності закінчень у російській і українській мовах: плечом - плечем; орудний відмінок; подовження вимови м’яких приголосних перед закінченням - ям в іменниках середнього роду на - я: життям; спостереження за розбіжністю в роді таких іменників у російській і українській мовах. Відмінювання іменників жіночого роду з нульовим закінченням та іменника мати (спостереження за таблицею). Вимова та правильне вживання в усному мовленні й на письмі іменники у таких відмінках: називний відмінок (увага до відсутності ь після букв ж, ч, ш); родовий, давальний, місцевий відмінки (до чергування голосних звуків [і] - [о], [і] - [е] у цих відмінках); орудний відмінок (до явища подовження м’яких приголосних перед закінченням - ю: осі [н,:], позначення цього явища на письмі двома буквами (осінню). Апостроф після твердих приголосних основи перед закінченням - ю (любов’ю). Засвоєння вимови і правопису іменників із збігом кінцевих приголосних (радість - радістю). Змінювання, вимова та правопис іменника мати у всіх відмінках, у тому числі й орудному при побудові словосполучень: розмовляю з матір’ю, родовому: йду до матері. Спостереження за відмінюванням іменників - назв маленьких істот (за таблицею) та іменника ім’я. Увага до суфіксів - ат-, - ят-, - ен-. Уміння правильно вимовляти й уживати на письмі такі іменники в родовому, давальному та місцевому відмінках. Увага до суфікса - ат-. Відмінювання іменників у множині (спостереження за таблицею).
Формування умінь вимовляти та правильно вживати іменники в усному мовленні й на письмі в таких відмінках: називний відмінок (вимова приголосних звуків [г], [к], [х] та [ж], [ч], [ш] перед - и, - і); родовий відмінок (закінчення - ів, - їв: звірів, країв; відсутність закінчень в іменниках середнього роду на - я: знання - знань, завдання - завдань); місцевий відмінок (закінчення - ах в іменниках, вжитих з прийменником по: по дорогах).
Прикметник. Активізація знань про прикметники. Значення, питання, зв'язок з іменниками, залежність роду прикметників від іменників. Родові закінчення прикметників. Прикметники-синоніми і прикметники-антоніми, уживання прикметників у прямому і переносному значеннях. Спостереження за вживанням прикметників у текстах різних стилів: художньому, розмовному, науковому (без уживання термінів). Творення прикметників від прикметників та іменників за допомогою суфіксів. Спостереження за відмінками значення прикметників (старий - старенький - старезний). Творення найбільш уживаних якісних прикметників вищого й найвищого ступенів (практично, без уживання термінів). Відмінювання прикметників чоловічого та середнього роду в однині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань. Формування умінь вимовляти й правильно вживати в усному мовленні й на письмі прикметники чоловічого і середнього роду в таких відмінках: родовий відмінок (до вимови та вживання ь для позначення м’якості приголосного перед закінченням - ого, вживання прийменника до з родовим відмінком при побудові сполучень); закінчення прикметників у давальному і місцевому відмінках однини. Відмінювання прикметників жіночого роду в однині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань. Вимова й уживання закінчень прикметників жіночого роду в родовому, давальному й орудному відмінках: - ої, - ій, - ою. Вживання м’якого знака для позначення м’якості приголосного перед закінченням - ої, - ою: синьої, з синьою. Відмінювання прикметників у множині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань.
Правила вимови та вживання в усному мовленні й на письмі закінчень прикметників у називному та знахідному відмінках множини (далекі дороги). Утворення сполучень іменників з прикметниками, вжитими в різних відмінках (синя річка, синьою річкою). Побудова речень з однорідними членами - прикметниками. Розвиток умінь вдало і точно вживати прикметники, будуючи власне висловлювання (текст-опис, розповідь з елементами опису тощо).
Займенник. Займенникові особові (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони), присвійні (мій, моя, моє; твій, твоя, твоє тощо) та вказівні (той, та, те, цей, ця, це). Спостереження за роллю займенників у тексті. Займенники 1, 2, 3-ї особи. Спостереження за змінюванням особових займенників за відмінками (за таблицею). Вживання відмінкових форм займенників мене, тебе, його, йому,їй при побудові словосполучень. Вимова і написання займенників мого, (у) моєму, моїй; твого, твоєму, твоїй; цього, у цьому, цієї. Вправи на вживання зазначених займенників у мовленні. Окреме написання займенників з прийменниками (активізація знань, засвоєних у 3 класі). Використання займенників для усунення одноманітного повторювання слів під час побудові текстів.
Дієслово. Активізація знань учнів про дієслово (питання, значення, роль у реченні, зв'язок з іменниками, правопис не з дієсловами). Розширення уявлень про лексичне значенням дієслів (без уживання терміна): дієслова мовлення. Мислення, руху, стану людини тощо. Спостереження за дієсловами синонімами і дієсловами-антонімами, багатозначністю окремих слів у переносному значенні. Творення дієслів за допомогою префіксів. Утворення словосполучень зі спільнокореневими та синонімічними дієсловами різних семантичних груп, введення їх у речення, побудова речень з однорідними членами-присудками. Спостереження за роллю дієслів у текстах-описах. Розвиток умінь вибрати із синонімічного ряду дієслів те, яке найбільш відповідає змісту висловлювання, умінь уникати одноманітності у використанні дієслів із значенням мовлення, мислення, руху при побудові тексту. Часи дієслів. Активізація знань, засвоєння українських термінів. Спостереження за змінюванням дієслів за часами. Суфікс - в - у дієсловах чоловічого роду минулого часу. Переконструювання тексту за допомогою заміни однієї часової форми дієслова на іншу. Неозначена форма дієслова. Спостереження за вживанням дієслів у неозначеній формі в приказках і прислів’ях, порадах, інструкціях. Переконструювання тексту за допомогою заміни неозначеної форми дієслова на часову і навпаки Замінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу за особами й числами (спостереження за таблицею). Поділ дієслів на дієвідміни - І та ІІ. засвоєння вимови і правопису дієслівних форм на - ть, - ться. Спостереження за значенням дієслів на - ся в тексті. Повторення знань та закріплення граматичних умінь: побудова словосполучень і речень з дієсловами в різних особових формах теперішнього і майбутнього часу. Переконструювання та переказ тексту із заміною однієї особи на іншу. Добір особової форми дієслова залежно від змісту тексту.
Прислівник (практичне вживання протягом року); увага до правопису найбільш уживаніших з них: вчора, вранці, вдень, увечері, справа, зліва, зверху, внизу, скрізь.
Числівник (практичне вживання протягом року кількісних і порядкових від 1 до 20). [43]
Отже, нам необхідно розглянути ті основні поняття, що вивчають діти в процесі вивчення морфології на рівні сучасної лінгвістики. Розпочнемо свій огляд з розділу "Іменник".
Іменник. Іменник має значення предметності, визначає предмет у найширшому розумінні слова. В іменнику об'єднуються спільним значенням предметності семантично різні слова: назви людей (хлопець, радист, вчителька); істот і організмів (кінь, лев, джміль); конкретних предметів (підручник, стіл) і речовин (цемент, кисень); явищ природи (ураган, повінь); фактів, подій, явищ (пожежа, страх); установ, підприємств, організацій (міністерство, завод); абстрактних понять, узагальнених властивостей і ознак (сміливість, дружба), дій та станів (змагання, чуття) та ін. Кожна з цих груп може поділятися на ряд підгруп. Наприклад, у групі назв речей можна виділити підгрупи речовин, металів, тканин, копалин, матеріалу, грошових одиниць та багато інших.
Іменники перебувають у складних смислово-граматичних взаємозв'язках з іншими розрядами слів. Зовнішні ознаки і внутрішні властивості предметів, якості найчастіше позначаються прикметниками, а дії і стани - дієсловами, ознаки дії чи стану - прислівниками. Різниця у вираженні якостей і властивостей іменника, з одного боку, і прикметника, з другого, полягає в тому, що прикметник виражає якість або властивість, притаманну якомусь предметові (глибокий слід, хвилююча зустріч), а іменник - самостійно, абстраговано від предмета, якому вона належить (глибина, хвилювання): Тихо сідає сонце червоне на зеленому небі, певно, на вітер. Скоро в зелень рясну уберуться садки. - Не впізнати розкішного краю.
Дія або стан, виражені дієсловом, пов'язані з часом і обов'язково з якимсь виконавцем (людина біжить, учень читає); іменники виражають абстраговану опредмечену дію і не вказують на час її протікання (біганина, читання). Іменники, що означають дію, своїм семантичним значенням близькі до інфінітива, але різниця між ними досить виразна. Неозначена форма дієслова показує дію як процес, а іменник - як опредмечену дію (читання - читати, боротьба - боротися).
Категоріальне значення предметності іменників виражається в граматичних категоріях роду, числа і відмінка. Усі іменники, крім тих, що вживаються лише в множині, належать до одного з трьох родів - чоловічого, жіночого або середнього. Не мають граматичного роду іменники множинної форми: ворота, чари і под. Категорія числа виявляється у формах однини і множини (будинок - будинки, лікар - лікарі) або в одній лише формі - однини чи множини (спритність, молоко; фінанси, сани). Іменник має сім відмінків.
Як уже згадувалось, у реченні іменник найчастіше виступає у ролі підмета або додатка: Понад ставом увечері хитається очерет. Рідше іменник вживається в функції іменного складеного присудка з нульовою зв'язкою: Дитина - прикраса людського існування. Неузгодженого означення: Сонце грає на срібній хвилі Дніпра чорними блискітками; обставини: на оновленій землі ворога не буде супостата. Виступаючи в ролі підмета, іменник має форму називного відмінка. У цій самій відмінковій формі іменник може бути присудком: Київ - краса мого краю, слава і гордість слов'ян. В усіх інших випадках синтаксичного вживання іменник набуває форми того чи того непрямого відмінка: Щовесни прилітатиму, брате, бо крилом я до тебе приріс.
Виразною особливістю іменників є також властивість означатись прикметниками, займенниками, порядковими числівниками, які з ними узгоджуються в роді, числі та відмінку: А скільки веселого птаства жило, пурхало, перекликалось в гущавині!
Отже, іменником називається повнозначна частина мови, що означає предметність, має категорії роду, числа, відмінка і в реченні вживається в різних синтаксичних функціях, серед яких найтиповішими є функції підмета і додатка. [8: 103]
Іменники з конкретним і абстрактним значенням. Семантична категорія конкретності-абстрактності групує слова, які протистоять одні одним за властивістю називати конкретні поняття і абстрактні. Іменники з конкретним значенням виражають поняття, що відображають предмети оточуючої дійсності, які сприймаються людиною за допомогою органів чуттів. Це назви предметів (шафа, портрет), явищ (блискавка, туман), людей (дитина, учень). Сюди належать також назви одиниць виміру (літр, рік). До конкретних назв умовно відносять найменування людей, географічних понять, підприємств, установ, творів тощо: Олег, Волга. Іменники з абстрактним значенням називають поняття, які людина не може безпосередньо сприймати органами чуттів, наприклад: щедрість, відвага, спритність, комунікація, воля, доброта, прискорення, жовтизна, біг. Межі між конкретними та абстрактними назвами рухомі. Інколи той самий іменник в одному контексті може означати конкретне поняття, а в інших - абстрактне. Пор. речення: Усе теє пригодиться, що на полі корениться. і На літературному полі мені щастило. Абстрактні іменники бувають непохідні (диво, воля, сила) або похідні, утворені від дієслівних або прикметникових коренів за допомогою спеціальних суфіксів: - анн (я), - енн (я), - інн (я), - зтв (о), - ств (о), - б (а), - іеть, - ізм (змагання, мужність, ідеалізм). Серед абстрактних іменників є чимало іншомовних запозичень: економіка, романтизм. Граматичними ознаками абстрактних іменників є нездатність їх утворювати корелятивні форми однини і множини. Більшість абстрактних іменників функціонує лише в однині, а деякі лише у формі множини (канікули, жнива). Окремі абстрактні спільнокореневі іменники можуть виражати поняття одиничності - множинності, але не становлять співвідносних граматичних форм однини і множини: радість - радощі, хитрість - хитрощі. Форми однини і множини можуть мати абстрактні назви, утворені з конкретних назв унаслідок метафоризації: вогнище революції - вогнища революції, осередок культури - осередки культури. Абстрактні іменники, оскільки вони є наслідком абстрагування від конкретних, не підлягають лічбі і не здатні означатися означено-кількісними числівниками.
Категорія роду іменника. Значення і граматичне вираження категорії роду. Граматичний рід є однією з найістотніших категорій, яка разом іншими категоріями є засобом вираження предметності й виявляє морфологічну природу іменника. Вагомість категорії роду визначається, зокрема, й тим, що вона є одним із найважливіших засобів перетворення назв властивостей, дій, станів у цілі класи опредмечених назв (доброта, уважність, змагання). Вона охоплює всі іменники, крім тих, що вживаються тільки в формі множини (ворота, сани). Морфологічне значення роду обумовлює здатність іменника сполучатися з певними формами узгоджуваних слів, вступати в координацію з присудком: Перед галявиною плакуча береза сипнула сльозами, як мати, за нею схлипнуло невидиме джерельце і скинуло з себе клубочок туману.
Кожному іменникові властивий тільки один рід: чоловічий (Максим, герой), жіночий (праця, наречена, повість) або середній (вікно, знання). На відміну від категорії роду в прикметниках, числівниках, займенниках і дієсловах, рід в іменниках є синтаксично незалежним, самостійним. Рід іменників визначається за кількома ознаками: морфологічно - характером основ і формами називного і деяких непрямих відмінків в однині; за типами суфіксального словотворення; за синтаксичним зв'язком з іншими словами в реченні; за семантикою. Більшість іменників - назви речей, явищ, процесів, понять - розподіляються за родами залежно від характеру основи і системою флексій відмінкових форм однини називного відмінка. У цих іменниках рід є категорією суто граматичною. Залежність роду від морфологічної структури є діючим законом сучасної мови. До чоловічого роду належать: більшість іменників, що в називному відмінку однини мають чисту основу: віл, завод, місяць, в родовому відмінку однини мають закінчення - а (-у), - я (-ю): вола, краю, місяця; частина іменників на - а (-я), що лексично вказують на належність до чоловічої статі: Ілля, староста; окремі іменники на - о: Павло, батько, Дніпро. До жіночого роду належать: іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення - а, - я, в родовому - и, - і, - ї, в орудному - ою, - ею-, - ею: пісня, груша, акація; пісні, груші, акації; грушею, акацією; іменники, які в називному відмінку однини мають чисту основу, в родовому - флексію - і, - а в орудному - ю: повість, ніч; повісті, ночі; повістю, ніччю. До середнього роду належать: іменники, які в називному відмінку однини мають флексії - о, - є: перевесло, чересло, точило, дворище; іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення - я, а в орудному відмінку однини - ям: провалля, роздоріжжя, тертя; проваллям, роздоріжжям, тертям; іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення - а, - я, - а в непрямих відмінках приймають суфікси - ат-, - ат, - ен: курча, теля, ім'я; курчати, теляти, імені. Рід іменників - назв осіб умотивовується приналежністю до чоловічої чи жіночої статі. Іменники типу Іван, Павло, брат, син є іменниками тільки чоловічого роду, а іменники типу Оксана, сестра, дочка є іменниками тільки жіночого роду.
В іменниках - назвах людей використовуються різні засоби вираження категорії роду: лексичний - за допомогою слів, утворених від різних основ: чоловік - жінка, батько - мати, брат - сестра; словотворчий - за допомогою слів, утворених від однієї основи: свекор - свекруха, тесть - теща, комсомолець - комсомолка; морфологічний - іменники кожного роду мають свої закінчення: онук - онука, кум - кума, Олександр - Олександра, Мар'ян - Мар'яна; синтаксичний - з родовою формою іменників граматично узгоджуються родові форми інших слів (прикметників, займенників, дієприкметників тощо): читав Крамаренко - читала Крамаренко, наш Микитенко і наша Микитенко.
Назви осіб за професією або за характером діяльності типу голова, суддя, воєвода, листоноша мають закінчення іменників жіночого роду, але належать до іменників чоловічого роду.
Іменники чоловічого роду - назви осіб за посадою, званням, професією іменують особу поза приналежністю до тієї чи тієї статі: професор Сидорова, парторг Іванова, так само інженер, нотаріус, біограф, та ін. Однак поряд з іменниками чоловічого роду утворюються на означення відповідних професій іменники жіночого роду: письменник - письменниця, директор - директриса.
У назвах тварин дуже мало іменників середнього роду. Це відіменникові утворення з суфіксами ат-, - ят-, - ен-: вовча, зайча, лоша, та похідні від них утворення: ягнятко, телятко, теляточко, звірятко.
Усі інші назви тварин за родовою класифікацією можна поділити на чотири групи: іменники чоловічого і жіночого роду - назви тварин, в яких значення роду виражається за допомогою суплетивних форм: бик - корова, кабан - свиня, півень - курка, цап - коза; іменники чоловічого і жіночого роду - назви тварин, в яких рід виражається за допомогою суфіксів: вовк - вовчиця, перепел - перепелиця, слон - слониха, ведмідь - ведмедиця; іменники чоловічого роду - спільні назви для самок і самців: сокіл, зубр, кажан, фазан, комар, павук; іменники жіночого роду - спільні назви для самок і самців: акула, жаба, ластівка, оса, сорока.
Категорія числа іменників. Граматична категорія числа узагальнено відображає кількісні відношення предметів, позначуваних іменниками. У ній об'єднуються формально виражені значення однини і множини. Вираження протиставлення одиничності і роздільної множинності становить основний зміст категорії числа. Граматичні значення однини і множини в іменниках співвідносні (у більшості випадків) з реальною одиничністю і множинністю. Наприклад, форма числа іменника будинок вказує на те, що предмет один, а форма будинки - на те, що предметів більше як один - два, п'ять, кілька, багато (пор. також: книга - книги, коваль - ковалі, озеро - озера та ін.).
Категорія числа в іменнику є самостійною, синтаксично незалежною. У прикметниках, числівниках, займенниках прикметникової форми та дієсловах категорія числа є залежною, вона служить засобом синтаксичного зв'язку з іменниками.
Засоби вираження категорії числа. Граматичні ознаки категорії числа іменників характеризуються: наявністю відмінкових форм, властивих окремо для однини і множини. При цьому іменники, що позначають один предмет у цілому ряді однорідних, вживаються в формі однини, а іменники, що позначають кілька предметів - у формі множини: книжка - книжки, книжки - книжок; село - села, села - сіл. Морфологічними показниками служать у цьому випадку відповідні відмінкові закінчення (в наших прикладах: - а, - о, - я; - и, - а, - и); відповідними синтаксичними зв'язками іменників з іншими словами в реченні: зелена трава - зеленої трави; зелені трави - зелених трав; студент працює - студенти працюють; специфічними засобами словотвору: киянин - кияни; небо - небеса; наголосом: пшениця, пшениці - пшениці; море, моря - моря.
У сучасній українській мові абсолютна більшість іменників має співвідносні форми однини і множини. Однина означає, що названий предмет мислиться як один з якогось класу однорідних предметів (ставок, хата, вікно). Множина вказує на два, три, чотири і більше однорідних предметів. Форми множини виражають невизначену й узагальнену множинність, а не арифметично помножене значення тих чи інших форм однини.
За наявністю форм числа іменники поділяються на три групи: іменники, що мають форму однини і множини; іменники, що вживаються тільки в однині; іменники, що вживаються тільки в множині.
Найбільшу за обсягом групу становлять іменники першої групи, що вживаються як в однині, так і в множині. До цієї групи належать назви осіб, предметів, що піддаються лічбі: мати - матері, учень - учні; будинок - будинки, море - моря.
Іменники першої групи, що мають і однину, і множину, означають предмети, що сприймаються роздільно. Ці іменники поєднуються з кількісними числівниками: три брати, сім олівців. Правда, інколи іменники, хоч і мають множину, проте не означають двох чи більше предметів, що мисляться роздільно, наприклад: небо і небеса, час і часи та деякі інші. У цих випадках, власне, немає відмінності в значенні між одниною і множиною.
Іменники, що