Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Збагачення активного словника учнів початкових класів засобами дидактичних ігор у процесі вивчення української граматики

Збагачення активного словника учнів початкових класів засобами дидактичних ігор у процесі вивчення української граматики

вживаються тільки в однині, виражають назви предметів чи понять, які в практиці мовлення не треба уявляти в якійсь кількості. Вони могли б потенційно мати повну парадигму відмінювання, але практично для них характерна лише одна.

Однинні іменники поділяються на такі підгрупи: абстрактні Іменники, що означають якість, властивість, дію, стан чи різні узагальнені поняття: сміливість, гордість, боротьба: Розквітне орлина моя Україна, і щастя, і труд, і любов; збірні іменники, що означають сукупність осіб або подібних предметів, явищ, які мисляться як одне неподільне ціле: селянство, козацтво, рідня, деканат; іменники, що становлять категорію речовинності: молоко, кисень, вода; власні назви людей, тварин і географічні поняття: Наталія, Буг, Балатон. Назви планет теж вживаються лише в однині: Земля, Венера.

До третьої групи належать іменники, які вживаються тільки в множині. Вони означають: назви будівель, їх частин, споруд: сіни, ворота, сходи, двері; назви предметів упряжі, засобів пересування: сани, бігуни; назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку: граблі, окуляри; назви музичних інструментів: цимбали; назви одягу і взуття: штани, труси, бутси; назви парних предметів і парних частин тіла: переди, в'язи; назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування: хімікалії, макарони; назви залишків речовини чи матеріалу: висівки, сколотини; назви відрізків часу, дій, що повторюються: будні, канікули; власні географічні назви: Альпи, Ясси; назви ігор: городки, шахи; інші назви: плавні, баляси: Тепле повітря навкруги було напоєне густими пахощами.

До іменників множинної форми за своїм значенням наближаються деякі іменники в таких випадках: якщо слова з речовинно-матеріальним значенням вживаються на означення сортів (високоякісні сталі); якщо одиничні іменники виконують певну експресивно-поетичну функцію: Лети ж, моя думо, моя люта муко, забери з собою всі лиха, всі зла (Шевченко); якщо форми однини мають відтінок узагальнення: "Через серце митця", "Читач пропонує".

Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається тільки синтаксично: В одному купе з Шурою їхав літній політрук-піхотинець; З усіх купе виходили пасажири.

В сучасній українській мові, в її живих говорах збереглися поодинокі залишки форм двоїни, наприклад: форми називного відмінка сучасної множини (очі, плечі) та орудного відмінка (очима, плечима); діалектні форми (дві відрі). [8: 107]

Категорія відмінка іменника. Категорія відмінка - одна з найскладніших граматичних категорій в системі іменника, яка виражає його відношення до інших слів у словосполученні і, реченні. Кожний відмінок є носієм певного комплексу категоріальних значень. Конкретні відмінки в складі категорії відмінка характеризуються і відрізняються один від одного не тільки за значенням, а і за своєю формою, формальними показниками відмінків є в основному закінчення; додатковими формальними показниками окремих відмінків можуть виступати також чергування звуків, місце наголосу, прийменники.

Відмінки виражають різні морфологічні і синтаксичні значення та різноманітні семантичні відтінки просторових, часових, причинних, кількісних, об'єктних та інших відношень між предметами, діями та ознаками. Вони своїми формами не вносять змін у речове значення слова, а виражають відношення між словами.

Іменник у реченні завжди виступає у формі будь-якого з відмінків і вимагає від узгоджуваного з ним прикметника, займенника і дієприкметника такої самої відмінкової форми. Граматична категорія відмінка служить засобом вираження підрядних зв'язків між іменником і синтаксично пов'язаним з ним дієсловом, іменником або прислівником. Наприклад, у реченні Ще вечір спав в очеретах і полохливий мокрий птах шукав гнізда іменники вечір і птах є незалежними членами - підметами, на що вказує форма називного відмінка, іменник з прийменником в очеретах є обставиною місця, на що вказує форма місцевого відмінка; іменник гнізда виступає в ролі додатка; прикметники-означення полохливий, мокрий узгоджуються з означуваним іменником птах у роді, числі і відмінку.

У сучасній українській мові є сім відмінків, а саме: Називний - хто? що? Родовий - кого? чого? Давальний - кому? чому? Знахідний - кого? що? Орудний - ким? чим? Місцевий - на кому? на чому? Кличний.

Деякі форми відмінків багатофункціональні, наприклад: слюсареві - давальний і місцевий відмінки, повісті - родовий, давальний і місцевий відмінки. Проте окремі відмінки можуть мати паралельні форми, наприклад: давальний відмінок братові і брату, місцевий - на скрипалю, скрипалеві, скрипалі.

Відмінкові форми іменників і прийменники доповнюють одні одних. Прийменники зумовлюють і уточнюють значення відмінкових форм, і, навпаки, роль і значення прийменників з'ясовується через значення відмінків.

Сполучення відмінкових форм з прийменниками створює розгалужену систему зв'язків між словами для вираження різноманітних семантичних відтінків.

Називний і давальний відмінки, кличний вживаються без прийменників, родовий, знахідний, орудний - без прийменників і з прийменниками і місцевий - тільки з прийменниками.

Найзагальніше протиставлення можна спостерігати в поділі іменників на дві групи: прямий відмінок,що виражає незалежність слова, і непрямі відмінки,що виражають залежність іменника від інших слів.

Основні значення відмінкових форм. Називний відмінок становить вихідну форму іменника і виконує власне номінативну функцію, функцію називання. Він не може виражати об'єктних відношень! Називний відмінок становить назву суб'єкта. Іменник у називному відмінку в реченні може бути підметом, іменною частиною складеного присудка або прикладкою: Минають роки, виростають нові покоління радянських людей, але не меркне велич подвигу юних краснодонців.

Називний відмінок виступає і в ролі головного члена односкладного номінативного речення: І сонце, й день, і вишня в цвіті, і творчості крилата мить.

Родовий відмінок іменників при дієсловах може вживатися: на означення частини від цілого (купити цукру, випити чаю); на означення часу: 3 того часу, з того часу більше місяця пройшло, а Тараса, а Тараса поміж ними не було!

У при іменному вживанні родовий відмінок може виступати для вираження приналежності (винахід інженера, опера Майбороди), для позначення частини або міри певної речовини (кілограм цукру, віз дров), для вираження кількісно-іменних відношень (загін партизанів, табун коней).

Давальний відмінок при дієсловах означає непрямий об'єкт: подарувати другові "Кобзаря". При безособових дієсловах давальний відмінок означає особу, яка переживає певний стан: Дівчинці враз полегшало на серці.

Знахідний відмінок вживається переважно при перехідних дієсловах і означає предмет, на який безпосередньо переходить дія: любити книгу.

Орудний відмінок вживається переважно при дієсловах та іменниках. При дієсловах він означає предмет, що використовується як знаряддя дії (рубати сокирою, орати плугом); засіб пересування (їхати електричкою); значення обставинної характеристики місця (їхати полем), часу (сидіти годинами), простору (летіти над селами), порівняння і перевтілення (триматися козаком, летіти стрілою).

Місцевий відмінок вживається тільки з прийменниками, які разом з флексіями виражають значення цього відмінка. Місцевий відмінок може означати місце дії: Над Дніпром, на кам'янистій глибі, де фронтів буранивсь вітровій, чарівною дівчиною, Либідь, ти лишилась в пам'яті моїй. [8: 109]

Кличний відмінок. Виконує в реченні апелятивну функцію - звертання до адресата мовлення. Форма кличного відмінка ніколи не пов’язуються з прийменниками і не вступає в підрядні чи сурядні зв’язки з іншими членами речення. Вона твориться від іменників чоловічого чи жіночого роду, що означають осіб, істот, персоніфіковані предмети (Павле, діду). Значення звертання до особи виражається за допомогою флексії у формі однини (Галю, сину). У множені клична форма збігається з формою називного відмінка. [39: 215]

Прикметник. Слова, які виражають поняття ознаки предмета, об’єднуються в спеціальний клас - прикметники. Загальне поняття ознаки як категоріального значення прикметника в семантичному плані надзвичайно містке, до нього входять різноманітні властивості, якості, прикмети, відношення, що характеризують предмети. Це можуть бути зовнішні прикмети і внутрішні риси людей і тварин (молодий, добрий), властивості, якості речей (м'який, зелений), часові чи просторові відношення (вчорашній, вечірній), відношення між предметами і особами (пшеничний колосок) і багато інших.

Прикметники тісно пов'язані з назвами предметів - іменниками. Прикметник подібно до іменника є іменною частиною мови, але його семантичну основу становить не предметність, а ознака. При цьому семантичні основи іменника й прикметника не взаємовиключають, а тільки взаємодоповнюють одна одну. Позамовні взаємозв'язки між предметами й ознаками у плані мовного вираження виявляються в тому, що іменник як виразник предметності сполучається з різними прикметниками - виразниками ознак. Так, наприклад, море може бути безкрає, безмежне. У свою чергу, один і той же прикметник, маючи широке семантичне коло, поєднується з різноманітними іменниками, які мають пряме і переносне значення (довга дорога, довгий день): Почався довгий і впертий штурм гранітної стіни; Я бачив, що моя розповідь схвилювала її, і жорстоко картав себе за довгий язик. Вступаючи в синтаксичний зв'язок з іменником, прикметник відповідає на питання про предмет: який? (яка? яке?), чий? (чия? чиє?), котрий? (котре? котра?).

Прикметники істотно відрізняються від дієслів, які теж називають ознаки предметів. Ознаки, виражені дієсловами, динамічні, процесуальні, вони мають часові характеристики: Сині волошки проти місяця ще більше синіли. Слова сині і синіли семантично споріднені, спільнокореневі (синього - ознака кольору), близькі за функцією, характеризують предмет за тією ж кольоровою ознакою. Але синіли - дія, процесуальна ознака, виражена дієслівною словоформою, а сині - це природна, постійна ознака предмета виражена прикметником, ознака статична.

Більшість прикметників утворилася від іменників і дієслів і частково перенесла в свою семантику значення відповідних слів. Проте в українській мові є прикметники, які виражають ознаки предметів семантикою власної основи, а не через відношення до інших предметів чи дій: мудрий, кислий.

Раніше ці прикметники в переважній більшості були зв'язані з назвами предметів, дій, обставин.

Більшість прикметників - слова багатозначні, наприклад: високий двір, високе довір'я; чорний портфель, чорний хід, зберігати про чорний день. Слово вільний, наприклад, у різних контекстах несе відповідне семантичне навантаження: Гордо встає Україна, вільна від краю до краю.

Прикметники разом з іменниками у складі речення утворюють словосполучення, в якому стрижневим словом є іменник, а залежним - прикметник. Тому цілком природно, що прикметникам властиві ті самі граматичні категорії, що й іменникам, тобто категорії роду, числа й відмінка, але категорії не самостійні, а залежні від категорій іменника, і виражаються вони формами узгодження прикметника з іменником у роді, числі і відмінку.

Таким чином, загальнограматичне значення прикметника - це атрибутивність, тобто узагальнене значення статичної ознаки предмета разом з граматичними формами його вираження.

Тверда і м'яка групи відмінювання. Повні стягнені прикметники змінюються за родами, числами і відмінками. За характером кінцевого приголосного основи повні стягнені прикметники поділяються за дві групи: тверду і м'яку.

До твердої групи належать прикметники, які в називному відмінку однини мають закінчення - ий, - а, - е: широкий - широка - широке.

До м’якої групи належать прикметники, які у називному відмінку однини мають закінчення - ій (-їй), - я, - є: довгошиїй - довгошия - довгошиє.

До м'якої групи відмінювання належать: якісні і відносні прикметники з основою на м'який - н - при попередньому приголосному: безодній, пізній, ранній; якісні прикметники з основою на - і - (-їй): безкраїй, довговіїй, короткошиїй; відносні прикметники прислівникового походження на - жній, - шній: вчорашній, справжній; сюди належать також прикметники прийдешній, сінешній; утворені від назв осіб присвійно-відносні прикметники з основою на м'який суфіксальний - н-: матерній, дружній; прикметники синій, велій, орлій. Усі інші прикметники належать до твердої групи відмінювання, а саме: прикметники, що перед кінцевим приголосним основи мають голосний: білий, сизий, куций, піввіковий, схожий; більшість прикметників з суфіксальною основою на - н - при попередньому приголосному: безбарвний, величний; всі присвійні прикметники з суфіксами - ів (-їв), - ин (-їн): братів, батьків, шевців; усі синтетичні форми прикметників вищого і найвищого ступенів: (най) молодший, (най) частіший. [8: 137]

Складні прикметники з другою частиною на - лиций (білолиций, круглолиций) та прикметник безлиций мають мішану систему відмінкових закінчень. Зразки відмінювання прикметників: Зразки відмінювання прикметників


Тверда група

Однина Множина

Відмінки

Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід Для всіх родів

Н. гарн-ий гарна гарне гарні

Р. гарн-ого гарної гарного гарних

Д. гарн-ому гарній гарному гарним

3. Як Н. або Р. гарну гарне Як Н. або Р.

О. гарн-им гарною гарним гарними

М. (на)гарн-ому (на) гарн-ій (на) гарн-ому (на) гарн-их

М’яка група

Однина Множина

Відмінки

Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід Для всіх родів

Н. літ-ій літня літне літні

Р. літнь-ого літньої літнього літніх

Д. літнь-ому літній літньому літнім

З. Як Н. або Р. літню літнє к Н. або Р.

О. літн-ім літньою літнім літніми

М. (на) (на) (на) (на)

літнь-ому літній літньому літніх

і (на) і (на)

літн-ім літнім


Займенник. Займенники як частина мови становлять окремих клас слів, яким властиві своєрідні лексичні значення і граматичні ознаки. Займенники характеризуються узагальнено-кількісним значенням.

На відміну від іменних частин мови - іменників, прикметників і числівників, які називають предмети, ознаки, якості чи кількості, займенники лише вказують на них. Так, займенник я вказує на особу того, хто говорить, ти - на співрозмовника, він - на особу чи предмет, про яку (який) іде мова, такий - на будь-яку ознаку, стільки - на кількість. Предметно-логічний зміст займенників конкретизується тільки в контексті або виводиться із ситуації мовлення: Чим далі я від рідної землі, тим ближчою вона мені здається.

Займенники, як і числівники, відрізняються від інших частин мови тим, що вони не мають єдиних морфологічних ознак, а також строкатістю синтаксичних особливостей.

Так, одні займенники змінюються за родами, числами і відмінками (цей, той, такий), інші - тільки за відмінками (себе, хто, хтось, дехто) або за відмінками й числами (я, ти), а займенник себе не має форм роду, числа і форми називного відмінка.

У реченні займенники виступають у різних синтаксичних функціях: у ролі підмета, додатка, присудка, означення. Наприклад: Я пронесу цей прапор крізь вогонь і смерть.

Отже, займенником називається частина мови, яка об'єднує особливі самостійні слова, що вказують на предмети, їхні ознаки або кількість.

Особові займенники. Особові займенники я, ти, він, вона, воно вказують на особу, але не заміщують іменників. Займенник я означає особу, яка говорить; займенник ти - співрозмовника або уособлений предмет. Ці займенники не мають категорії роду, але можуть мати значення будь-якого роду. Рід їх залежить від статі особи, на яку вони вказують у реченні.

Стилістичні особливості особових займенників широко використовують у різних стилях сучасної української мови. Так, наприклад, навколо займенника ми можуть створюватись важливі стилістичні якості мовлення: "Ми - це я, яке говорить від імені колективу або яке приховує себе за іншими, або, нарешті, оповиває себе атмосферою скромності, авторської величі, урочистої важливості".

Займенник ми може означати: я і ти, я і він, я і вони: Ще будемо жити ми - і ти, і я. Займенникам я, ти, властива експресія інтимності: Ти, морище, бліде. Ти, тінь моя власна! Нащо мене дражниш Коханням моїм?

Займенник ми в науковому і публіцистичному стилях мови інколи вживається в значенні я: Ми вважаємо, що. і под.

Займенник ви вказує на багатьох осіб або на уособлені предмети, до яких звернена мова: Сини мої, промені золотії! Де ви бували, що ви чули, що й самі робили?. У ввічливо-пошанній функції або при звертанні до особи, старшої за віком, займенник ви вживається замість ти: Високоповажний добродію! Чув я, що Ви виявляєте бажання видати мої вірші окремою книжкою.

У мові художніх творів займенник ви інколи вживається в узагальнено-особовому значенні, тобто вказує не на якісь конкретні особи, а на особи взагалі: Ви багато, знаєтві нівроку, а проте вам чесно доведу, що бувають вальдшнепи щороку в Ботанічнім київськім саду.

При відмінюванні особових займенників я і ми в непрямих відмінках змінюються основи:


Однина Множина

Перша Друга Перша Друга

особа особа особа особа

Н. я ти ми ви

Р. мене тебе нас вас

Д. мені тобі нам вам

3. мене тебе нас вас

О. мною тобою нами вами

М. (на) мені (на) тобі (на) нас (на) вас


Займенники третьої особи мають категорію роду (він, вона, воно) і числа (вони). Заступаючи в мові іменники, ці займенники функціонують як їх морфологічні синоніми, наприклад: Усім мій Гриць коханий до вподоби, та тільки любить він одну мене. [8: 142]

Дієслово. Дієслово - це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан предмета як процес. Поняття процесу стосовно до дієслова має досить широке значення: воно обіймає і фізичну дію особи (сіяти, будувати), і рух у просторі (летіти, котитися), і мислення (думати, розуміти), і стан (сидіти), і становлення предмета, зміну його якості (молодіти, сивіти,), і діяльність органів чуттів, вираження емоцій (бачити, слухати).

Дії, стани, виражені дієсловами - це динамічні, активні ознаки, створювані предметом або властиві предметові у процесі їх становлення і розгортання в часі. Ось чому дієслово є передусім часовою частиною мови. саме динамічним характером вираженої ознаки дієслово відрізняє від прикметника і прислівника, які теж виражають ознаки, але ознаки статичні, не пов'язані з можливістю розгортання в часі (зелений - зелено - зеленіти, зеленити).

Із загальним граматичним значенням процесу, динамічної ознаки тісно пов'язані морфологічні ознаки дієслова, його граматичні категорії. Дієслову властиві граматичні категорії особи, способу, часу, виду, стану, числа і часткового роду. Категорії числа і роду не виражають власне дієслівних граматичних значень, вони властиві й іншим повнозначним відмінюваним частинам мови.

Основна синтаксична роль дієслова - вираження присудка. Але окремі дієслівні форми вживаються в ролі інших членів речення.

Інфінітив. Інфінітив означає дію або стан безвідносно до часу, способу, особи, числа і роду. Своєю семантикою інфінітив наближається до іменника із значенням дії (засвоїти - засвоєння). Інфінітив, як і віддієслівний іменник, називає дію поза зв'язком з її виконавцем, але іменник означає опредмечену дію (засвоєння - що?), а інфінітив означає дію як процес, тобто не статичну, а динамічну (засвоїти - що зробити?). Інфінітив і за походженням становить собою застиглу відмінкову форму іменника. Втративши іменне відмінювання, він зберігає функціональну спорідненість з іменником: як форма називного відмінка іменника є початковою формою іменникової парадигми, так само й інфінітив є початковою, або вихідною, дієслівною формою.

Інфінітив - невідмінювана форма. З усіх граматичних ознак йому властиві вид (робити - зробити), перехідність і неперехідність (носити - ходити), стан (визначається у відповідних активних і пасивних конструкціях), зворотність і незворотність (одягатись - одягати).

Категорія часу. У граматичній категорії часу виражається часова співвідносність подій, що відбуваються в об'єктивній дійсності. Дієслівний час пов'язаний з іншими дієслівними категоріями. Граматична категорія часу разом з категоріями особи, способу, стану передає предикативність, якою виражається відношення висловленого до об'єктивної дійсності.

В українській мові, як і в багатьох інших мовах, в основі граматичної категорії часу лежить поняття співвіднесеності дії або стану з моментом мовлення. Дія або стан може відбуватися одночасно з моментом мовлення, до моменту мовлення або після моменту мовлення.

Теперішній час означає, що дія відбувається момент мовлення: Радісний дитячий голосок лунає біля мавп; Йдуть дівчата понад бором, полем, лугом, косогором.

Форми теперішнього часу утворюються від дієслів недоконаного виду. Майбутній час означає дію, яка відбудеться чи відбуватиметься після моменту мовлення: Всі квіти зберу у дніпрових гаях, зв'яжу у вінки і букети; Будуть пташки щоранку прилітати, і соловей буде пісні співать. Минулий час означає дію, яка відбувалась або відбулася до моменту мовлення: Я бачив міст в землі Чехословацькій.

Зрідка вживаний в українській мові давноминулий час означає дію, що відбулася або відбувалася раніше іншої минулої дії: Коли Юхим, змінившись на варті, повернувся додому, Катря вже теж витопила була.

Час, що визначається в дієслівних формах моментом мовлення, називається абсолютним. Відносний час дієслівної форми визначається не моментом мовлення, а часом іншої дії, про яку говориться в реченні, наприклад: Вам здаватиметься, що ви чуєте, як рухається довкола вас повітря і як шелестять власні думки. У цьому реченні теперішній час дієслів чуєте, рухається, шелестять збігається не з моментом мовлення, а з часом дії, вираженої дієсловом здаватиметься.

Категорія особи. Категорія особи виражає відношення дії до її суб'єкта з погляду того, хто говорить. Суб'єктом дії може бути той, хто говорить, співбесідник або особа, яка не бере участі в розмові, або предмет. Ці відмінності у відношеннях виражаються особовими формами дієслова, а також особовими займенниками. В українській мові розрізняються три особи дієслова: перша, друга і третя. Форма першої

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: