Дидактичні умови організації домашньої роботи в початкових класах
По-п’яте — виділення проміжних і остаточних результатів виконуваної роботи. Ця важлива вимога часто залишається поза увагою учнів. Наприклад, готуючись до відповіді, вони прочитують параграф підручника і на цьому підготовку закінчують. Однак остаточний результат підготовки полягає не в прочитуванні матеріалу, а в набутті здатності відтворити його, використати нові поняття, пояснити певні положення.
По-шосте — здійснення самоконтролю. Він полягає у зіставленні одержаного результату з потрібним і визначенні ступеня їх відповідності. Якщо це стосується розв’язання задачі, то учню все зрозуміло — він порівнює досягнутий ним результат з відповіддю, даною в кінці підручника. Однак коли мова йде про ознайомлення з творами мистецтва, осмислення матеріалу теоретичного й практичного характеру і т.ін., то зіставити досягнутий і потрібний результат недосвідченому учню буває дуже важко. Тому навчити школярів самоконтролю — важливе і водночас складне завдання. Самоконтроль повинен виявити помилки й недоліки у виконанні домашнього завдання.
Навчання самоконтролю ґрунтується на виробленні в учня вміння завжди уявляти собі в загальних рисах результат, до якого повинні привести виконувані дії. Однак для того, щоб передбачити результат, потрібно уявити і принцип дій, і спосіб, і процес виконання завдання і т. ін., тобто всі інші компоненти самоорганізації (самокерівництва), а не тільки окремо взятий етап самоконтролю.
По-сьоме — аналіз причин допущених помилок. Це необхідний компонент самокерівництва, без якого неможливе свідоме вдосконалення учнем своєї навчальної діяльності. Причини недоліків і помилок можуть бути дуже різноманітними. Головні з них пов’язані з недостатнім усвідомленням учнями принципової основи виконання завдання; недотриманням вказівок, даних учителем при інструктуванні; спробами застосовувати дії, які вже використовувалися, без врахування конкретних умов; з невмінням застосовувати теоретичні положения у своїй діяльності; недостатнім самоконтролем проміжних дій та їх результатів.
Аналіз причин допущених помилок має використовуватися учнем для перевірки і підтвердження правильності застосовуваної принципової основи дій.
По-восьме — прогнозування можливих варіантів виконання завдання на прийнятій принциповій основі дій. Прогнозування здійснюється з урахуванням наявних умов, можливостей учня. Цей компонент саморегулювання важливий для теоретичного мислення, наукової уяви школярів. Наприклад, важливо, щоб, розв’язуючи задачу, учень не обмежувався одним лише способом розв’язання, а шукав би й інших варіантів.
По-дев’яте — прийняття рішення шляхом вибору найбільш раціонального варіанта виконання завдання. Це спрямовує учня на пошук найбільш ефективного, зручного шляху дій, який дає змогу досягти потрібного результату. Учень повинен навчитися оптимізувати процес виконання домашніх завдань, прагнути до раціоналізації дій.
По-десяте — корекція плану виконання домашньої роботи, вдосконалення її результатів.
По-одинадцяте — складання нового плану для досягнення кращого результату.
У практиці самоорганізації всі описані дії виконуються, коли учень працює свідомо й прагне вдосконалювати результати своєї роботи. Однак школярі часто обмежуються виконанням лише окремих компонентів з наведених.
Для формування в учня вміння виконувати всі компоненти структури самоуправління важливо акцентувати увагу на кожному з них і давати спеціальні вправи на виконання окремих компонентів та їх груп.
Для того, щоб успішно справитися вдома з навчальним завданням, учень повинен знати, як його виконати і не просто виконати, а раціонально, з найменшою затратою сил та часу та з найбільшим ефектом. Для цього він повинен засвоїти необхідні методи домашньої роботи, їх вибір учнем визначається не тільки характером завдання. Вибір методів і сам стиль підготовки домашнього завдання пов’язані з особистістю учня, особливостями його характеру. Тому потрібно турбуватися не стільки про засвоєння учнем окремих методів самостійної роботи, скільки про формування у нього взагалі вміння самостійно працювати. Ознайомитися з методами самостійної роботи і навчитися їх використовувати учень повинен на уроці під керівництвом учителя. У цьому відношенні домашня робота повинна значною мірою повторювати діяльність учня на уроці, на якому він повинен і сприймати знання, і осмислювати, і закріплювати, і застосовувати. Домашня робота має повторювати урок не тільки за змістом знань, а і за структурою дій, які вимагаються від учня.
Для цього кращі вчителі розробляють і застосовують цілу систему методів самостійної роботи школярів на уроці, щоб вони могли скористатися ними при виконанні домашнього завдання. Необхідно пам’ятати, що методи роботи, використані на уроці, переважають і в роботі учня вдома. Наприклад, школяр, якому не пояснили, не показали, як раціонально користуватися словником, дуже довго його гортає і ніяк не знайде місця, де відшукуваний термін повинен бути. З подібними труднощами учень зустрічається, коли здійснює пошук у книзі потрібного матеріалу, наприклад, коли, виконуючи завдання, повинен знайти відповідь на запитання словами тексту.
Методи, якими має оволодіти учень, різноманітні і залежать від етапу роботи (підготовчий, виконавчий, підсумковий), від характеру завдання та ін. Тому кожного учня потрібно навчити аналізувати вид завдання, визначати, які знання, вміння необхідні для його виконання, фіксувати етапи виконуваної роботи. Основні методи домашньої роботи учня і відповідні їм уміння можна виділити в такі групи:
1) Методи загальної організації роботи, які використовуються в основному на підготовчому етапі виконання завдань: зберігання й розміщення навчальних і допоміжних матеріалів, ведення зошитів, підготовка робочого місця, створення сприятливих для роботи зовнішніх умов та ін.
Наприклад, починати виконання домашнього завдання потрібно з підготовки всього необхідного для роботи: відбору матеріалів, запитань. Важливо, щоб книги, зошити, ручки, олівці, гумки, леза мали постійне місце, щоб записи в зошитах велися за однією системою.
2) Методи роботи учня з навчальними посібниками: підручником, словником, схемою, картою, таблицями, рисунками і т. ін. Ці методи повинні відповідати такій орієнтовно схемі: усвідомлення назви, загальної структури розділів та інших частин посібника, їх логічного зв’язку, визначення місця тієї частини, яка має бути опрацьована, виділення в ній головного, його осмислення, виписування визначень і термінів й т. ін.
3) Методи виконання певного виду завдань: розв’язання задач, підготовка до відповідей на уроці, складання письмових відповідей на запитання, наведення прикладів та ілюстрацій на підтвердження правила, теоретичного положення тощо.
4) Методи здійснення навчально-пізнавальної діяльності: а) повторення зразка дій, показаного вчителем, але без пояснення, б) повторення зразка дій з їх поясненням, в) пошук способу дій на основі даного вчителемпояснення (принципу) і наступне виконання дій; г) самостійний пошук учнем пояснення; (принципу) дій і способу їх здійснення (за завданням учителя).
Ці методи роботи можуть використовуватися і в системі, і окремо. Наприклад, М.Й. Дзендзелюк, грунтуючись на своєму досвіді, так описує активізацію навчально-пізнавальної діяльності учня: він у процесі пізнання спочатку репродукує, розв’язує задачу відомим шляхом, а потім уже на основі цього вносить нові елементи у хід розв'язання поставленої проблеми, розвиває творчість. На практиці, пише педагог, дотримуємося такого принципу: починаючи пояснення нового матеріалу, як правило, ознайомлюємо учнів з планом уроку, основною навчальною метою, актуалізуємо опорні знання шляхом постановки проблемних запитань.
5) Методи самоорганізації і самокерівництва виконанням домашніх завдань: планування домашньої роботи, її здійснення, самоконтроль, аналіз причин виявлених недоліків, обґрунтування правильності обраного шляху роботи, передбачення інших можливих варіантів її здійснення, вибір оптимального варіанта, внесення корективів у планування.
Необхідно обов’язково привчити учня планувати домашню роботу. Планування полягає в усвідомленні ним навчальних і методичних задач, мисленому передбаченні послідовності і тривалості здійснення роботи. А для цього учень повинен обрати принцип своєї роботи (чи то заучувати навчальний матеріал, чи то конспектувати, чи то визначити і усвідомити основні положення і т. ін.).
Потім він повинен прийняти рішення — виконувати роботу заздалегідь чи перед наступним уроком.
У процесі здійснення навчального завдання застосовуються різні прийоми роботи, які дають змогу реалізувати згадані методи. Основними, прийомами роботи є: заучування, повторне сприйняття матеріалу, його переказ, виділення основних думок і слів, поділ навчального матеріалу на смислові частини, аналіз завдання, збирання, узагальнення матеріалу, фактів, їх компонування тощо.
У процесі виконання домашньої роботи учень повинен слідувати певним правилам:
Перше. Учням необхідно знати, що процес осмислення і засвоєння знань повинен носити розосереджений характер. Це значить, що для всестороннього осмислення і міцного засвоєння програмного матеріалу слід вдумливо вивчати уроки не d один присід, а звертатися до їх вивчення кілька разів протягом деякого часу. Тільки при цій умові в пам’яті знання зберігаються на довгий час. Психолог М.Н.Шардаков наводить порівняльні дані про ефективність концентрованого і розосередженого запам’ятовування, які були одержані e процесі експериментальної роботи в І, IV класах. Для запам’ятовування давався уривок з вірша, проте одна група школярів заучувала його концентровано, друга ж працювала над віршем протягом трьох днів. Результати роботи були перевірені через 20 днів: кожний з учнів повинен був прочитати напам’ять вивчений вірш. Якщо у школяра були труднощі, йому нагадували перші слова вірша. Виявилося, що більше нагадувань доводилося робити тим, які застосували прийом концентрованого заучування. Ті ж учні, які користувалися способом розподіленого у часі запам’ятовування, потребували підказки набагато рідше.
Друге. Домашні завдання необхідно виконувати в день їх отримання. Суть у тому, що засвоєний на уроці матеріал інтенсивно забувається в перші 10—12 годин після сприйняття. Це доведено психологічними дослідами. Німецький психолог Герман Еббінгауз (1850—1909) давав завдання завчити 13 позбавлених змісту слів і надалі не повторювати їх. При контрольних перевірках виявилося, що через годину випробовувані могли відтворити близько 44% цих слів, а через 2,5—3 години — тільки 28% .
Це психологічне явище знаходить своє пояснення у фізіології. І.П.Павлов і його учні довели, що нові нервові зв’язки, що утворюються, неміцні і легко гальмуються. Гальмування найсильніше виявляється відразу після утворення тимчасового зв’язку. Отже, забування відбувається найінтенсивніше зразу ж після сприйняття матеріалу. Ось чому, щоб попередити забування знань, засвоєних на уроці, необхідно провести роботу по їх закріпленню в день їх сприйняття. Саме тому і необхідно виконувати домашні завдання в день їх отримання.
Третє. Приступаючи до підготовки домашніх завдань, обов’язково потрібно створити психологічний настрій на їх акуратне виконання і міцне засвоєння. Як же це робити? Потрібно детально продумати ту мету, яку необхідно досягти при виконанні домашнього завдання. Одна справа, коли хочеться його виконати і швидше піти гуляти, і інше — коли учень ставить мету якнайкраще виконати завдання, не поспішає і прагне до глибокого осмислення і засвоєння матеріалу. Цей настрій (установка) спонукає його до старанної роботи, до прояву розумових і вольових зусиль, що, природно, значно підвищує якість домашнього навчання. Щоб зробити цей настрій (установку) дієвішим, певну і детально продуману мету корисно промовити кілька разів вголос, щоб вона міцніше зміцнилася в свідомості і перетворилася у мисленну „програму дій”. Надалі, коли ця установка закріпиться, необхідність у такому промовлянні відпадає.
Четверте. Якщо домашнє завдання включає засвоєння матеріалу по підручнику і виконання різних вправ, то його підготовку потрібно починати з роботи над підручником. Порядок роботи з підручником наступний: спочатку потрібно спробувати пригадати те, що залишилося в пам’яті від уроку. Потім слід звернутися до вдумливого читання параграфа підручника, виділяючи в ньому найважливіші положення, правила, висновки, прагнучи до їх глибокого осмислення і засвоєння. Після цього потрібно застосувати прийоми відтворення і самоконтролю: переказ матеріалу вголос або про себе, складання плану прочитаного, відповіді на питання підручника і т.д. Якщо в процесі самоконтролю виникають труднощі, необхідно ще раз попрацювати з підручником і добитися вільного і повного відтворення матеріалу, що вивчається.
Але як бути тим учням (а вони, на жаль, зустрічаються), які (то через свою слабку пам’ять, то внаслідок недостатньої уваги на заняттях) перед вивченням матеріалу вдома не в змозі нічого „пригадати” і відтворити з того, що пояснювалося вчителем на уроці ? У цьому випадку необхідно рекомендувати, щоб при першому читанні (первинному сприйнятті матеріалу) вони спробували виділити і осмислити основні питання теми, а відтворення (переказ вголос, відтворення про себе, відповіді на питання підручника і т.д.) починали після повторного читання підручника.
Свою специфіку має робота по засвоєнню і відтворенню значного за об’ємом і порівняно важкого навчального матеріалу. Такий матеріал доцільно розчленовувати на частини і кожну частину повторювати і відтворювати окремо в певну одиницю часу, відділяючи засвоєння однієї частини від іншої короткочасним відпочинком тривалістю 5— 10 хвилин.
Велику роль у міцному і глибокому засвоєнні знань має установка на запам’ятовування, всестороннє осмислення і тривале збереження в пам’яті матеріалу, що вивчається. Якщо школяр приступає до навчальної роботи з такою психологічною установкою, він не тільки проявляє завзятість і наполегливість в оволодінні знаннями, але і підбирає відповідні прийоми навчання, прагнучи самостійно подолати труднощі, старанніше виконувати вправи.
Психологічні дослідження показують, що збереження знань в пам’яті залежить також від їх змісту. Швидше забуваються формулювання, визначення і описовий матеріал. Триваліше зберігаються знання, засновані на розумінні закономірностей і причинно-наслідкових зв’язків. Звідси зовсім не випливає, що при засвоєнні матеріалу, що вивчається, потрібно звертати основну увагу на запам’ятовування правил і висновків. Якраз навпаки, дослідження Н.О. Менчинської показали, що необхідно направляти учнів на глибоке і всестороннє продумування внутрішньої логіки, на засвоєння причин і взаємозв’язку, які характеризують те або інше явище з тим, щоб висновки і узагальнення заучувалися не механічно, а виступали у свідомості школярів як логічний наслідок аналізу матеріалу, що вивчається.
П’яте. Приступаючи до виконання практичних завдань, слід уважно проглянути ті вправи, які виконувалися по темі, що вивчається на уроці, і продумати, які теоретичні положення використовувалися у процесі їх виконання. Цей прийом допомагає учням встановлювати зв’язок домашньої роботи з тренувальними вправами в класі і сприяє самостійному виконанню письмових завдань.
Шосте. Між підготовкою домашніх завдань з окремих предметів необхідно робити перерви в 10—12 хвилин для відпочинку і психологічного переключення на інший вид діяльності. Встановлено, що після сприйняття і засвоєння матеріалу, що вивчається, процес його закріплення у свідомості учнів продовжується і після того, як навчальна робота припиняється.
Сьоме. Під час перерв між підготовкою домашніх завдань з окремих предметів не можна піддавати себе сильним зовнішнім діям, зокрема, дивитися телепередачі, вступати в дискусії і т.д. У цей час краще всього спокійно погуляти на свіжому повітрі, виконати легку фізичну роботу.
Восьме. Дуже важливо, щоб домашні завдання виконувалися щодня в один і той же час і на постійному місці. Це правило при всій наявній його простоті має істотне значення для успіху домашньої роботи. Воно сприяє швидкому зосередженню уваги на виконанні навчальних завдань, привчає до дисципліни і впорядкованості процесу навчання. На це правило, зокрема, звертав увагу свого часу американський педагог Г.М. Уїппл. „Не вважайте, — відзначав він, — це правило дуже дріб’язковим. Якщо у вас утворюється звичка до місця роботи, вам буде достатньо тільки сісти за ваш стіл, щоб негайно ж відчути бажання прийнятися за справу” [22].
Дев’яте. Після підготовки домашніх завдань з уроків, які були сьогодні, необхідно зробити 20—30-хвилинну перерву і повторити матеріал до занять на завтрашній день із застосуванням прийомів самоконтролю, здійснюючи таким чином розосереджене засвоєння знань.
Є, нарешті, ще одне, десяте, правило, дотримання якого сприяє міцнішому засвоєнню (запам’ятовуванню) матеріалу, що вивчається. Дуже корисно, щоб школярі безпосередньо перед сном приділяли 8—10 хвилин швидкому перегляду (повторенню) вивченого матеріалу по підручниках і, не піддаючи себе ніяким додатковим роздратуванням, в спокійному стані лягали спати. Такі найістотніші правила розумової праці, які слід знати школярам і яких вони повинні дотримуватися у процесі домашньої навчальної роботи.
Слід згадати і основні помилки учнів в організації самостійної праці такі:
— бажання механічно запам’ятовувати матеріал, який потребує осмислення. Деякі учні вважають завдання виконаним, якщо вони здатні відтворити якісь відомості або формально виконати якісь вправи. Щоб цьому запобігти треба давати учням запитання, завдання виділити головні думки, обґрунтувати принципи дій та ін.;
— засвоєння теоретичного матеріалу без наведення прикладів, без виконання вправ на його застосування. Це призводить до відриву слова від образу та дії, тобто до однобічного засвоєння знань. Бажано, щоб учень сам складав для себе невелике практичне завдання і виконував його, знаходив приклади застосування теоретичних положень;
— нечітке уявлення учнем потрібного результату виконання домашнього завдання, наприклад, якщо треба вивчити параграф підручника, то це завдання не обмежується відтворенням матеріалу, як гадає учень, а вимагає його глибокого осмислення;
— нераціональне планування учнем часу на виконанння домашніх завдань. Досвід свідчить, що для міцного засвоєння краще виконувати завдання вдень після уроку.
Побудувати процес домашньої роботи учню допоможе наведена нижче пам’ятка, в якій подається послідовність дій від прийняття мети до її здійснення (додаток А).
Четвертою важливою умовою є систематичність перевірки виконання домашньої роботи. Домашнє завдання повинно бути в тій чи іншій формі перевірено вчителем. Регулярність перевірки необхідна, щоб добитися систематичного виконання завдань кожним учнем. Це одна із умов, у нашому випадку четверта, яка забезпечує успішну навчальну діяльність школяра. Якщо завдання не перевірятимуться, багато учнів перестане виконувати їх, що призведе до відставання у навчанні. Тому перед учителем постає складне завдання — охопити тією чи іншою формою перевірки по можливості всіх учнів.
Перевірка домашнього завдання має виявити якість знань учнів. Цьому вона і повинна бути підпорядкована. При опитуванні учня контроль знань буде безпосереднім. Під час перевірки поданих школярами робіт — опосередкованим. На основі виконаної роботи не завжди можна судити про рівень засвоєння учнем знань, ступінь самостійності у процесі виконання домашнього завдання, здатність пояснити принцип чи спосіб його розв’язання. Тому важливою є безпосередня перевірка вміння учня виконувати потрібні дії.
Важливо також розрізняти перевірку процесу виконання завдання та його результатів. При одному і тому ж результаті процеси роботи учня можуть значно відрізнятися — за раціональністю вибраного ним шляху, за часом, що затрачається, за використаним прийомам інтелектуальної діяльності, за структурою процесу роботи.
Процес діяльності учня вдома прихований від учителя: він не може спостерігати, як працюють його учні. Незважаючи на це, він повинен допомогти школярам саме у вдосконаленні процесу роботи, а не тільки у поліпшенні її результату, усуненні допущених помилок. Для цього у вчителя є кілька шляхів. При перевірці домашніх завдань треба ставити учням запитання, наприклад: “Якими методами користувався при виконанні завдання?”, “Які виникали труднощі?”, “Розкажи, як ти виконував завдання?” і т.ін. Відомості про це дають змогу скерувати наступну діяльність. Їх можна одержати із чорнових записів учня у робочому зошиті. Доцільним є також ведення обліку домашніх завдань у спеціальних зошитах.
Таким чином, контроль за виконанням домашніх завдань повинен бути систематичним, індивідуальним, масовим, навчаючи, коректуючим. Такий контроль є компонентом керівництва з боку вчителя процесом виконання домашньої роботи учнем.
Важливою, п’ятою, дидактичною умовою успішності виконання домашніх завдань є забезпечення інформованості батьків щодо організації домашньої роботи.
Успішне виконання домашніх завдань багато в чому залежить від взаємозв’язку між вчителем і батьками. Відсутність контакту, єдиних вимог школи і родини болюче позначається на школярах. Ми зупинимося на батьківських зборах з таких питаннях: як допомагати учням у навчанні, якою мірою і чи всім дітям потрібна допомога? Чи не краще, щоб вони з перших уроків ставали самостійними? Як перевіряти домашнє завдання?
Дуже важливо переконати батьків, що нічого не варто робити за дитину. Розв’язувати задачі, приклади, збирати портфель до школи, малювати, виготовляти аплікації ― все це учень має робити сам [48, 278-279].
Водночас можна допомогти синові чи доньці в організації роботи, плануванні часу. Корисно, якщо є можливість, у перші місяці навчання під час виконання домашньої роботи посидіти з учнем, проте не поруч, а поблизу. Звичайно ж, не для того, щоб підказувати, думати за нього чи гримати. Батьки мають насамперед подбати, щоб школярик вчасно сів за уроки, правильно поклав зошит, не крутився, не гнувся, сидів у зручній позі. Надання допомоги учневі у виконанні домашніх завдань на певних етапах необхідне. Однак у той же час треба намагатися зберегти якнайбільшу самостійність школяра. Для цього спочатку потрібно підказати йому, як справитися з трудністю. Якщо це не допомогло, то надати часткову допомогу, добиваючись, щоб дії виконував сам учень. У найбільш складних випадках слід показати і розповісти, як подолати труднощі і поставити вимогу повторити дії. Звичайно, це потребує багато уваги й часу, підготовленості батьків і терпіння. Допомогу треба надавати тільки після того, як учень неодноразово робив безуспішні спроби справитися із завданням самостійно. Слід мати на увазі, що з ускладненням навчальної роботи школяра батьки далеко не завжди можуть подати йому безпосередню допомогу у виконанні завдання.
Однак буває й таке, що батьки не дозволяють дітям готувати уроки до свого повернення з роботи. От і виходить, що учень береться за діло уже стомленим, часу для обдумування замало, а батьки нервують, підганяють дитину, бо пізно. Неприпустимо також змушувати дітей сідати за уроки відразу після школи. Між шкільним навчанням і роботою вдома рекомендується не менш як двогодинний відпочинок на свіжому повітрі.
Допомога учневі зі сторони батьків полягає і в організації робочого місця; а також створенні умов для успішної роботи; забезпеченні сприятливого психологічного клімату; контролі домашньої роботи.
Важливою умовою успішного виконання учнем домашніх завдань є обладнання постійного робочого місця, зручного, що відповідає усім гігієнічним вимогам. Це повинен бути письмовий стіл, настільна лампа, повне місце для підручників, зошитів, вивішений розклад уроків, режим дня, пам’ятка, як потрібно працювати, тощо.
Створення зовнішніх умов полягає в тому, щоб усунути фактори, що відвертають увагу учнів, — різні сторонні розмови, включений голосно телевізор, радіоприймач, дуже яскраве світло, сторонні запитання, доручення й т. ін.
Сприятливий психологічний клімат створюється всім ставленням членів сім’ї до самостійної роботи школяра вдома. Необхідно показати учню, що вони вважають її важливою і відповідальною. Все в сім’ї повинно спонукати учня до навчання, стимулювати систематичну, сумлінну роботу. Він повинен відчувати, що члени сім’ї радіють як його успіхам, так і переживають його труднощі.
Найбільш ефективним засобом допомоги учню з боку батьків та інших членів сім’ї є контроль його домашньої роботи [55, 42-43].
Контроль дає змогу виконати багато завдань опосередкованої допомоги школяреві. До того ж він не вимагає у багатьох випадках знання батьками навчального матеріалу. Що ж можна і потрібно контролювати? (додаток Б).
Залежно від обстановки батьки можуть користуватися яким-небудь із наведених варіантів контролю. Однак для того, щоб ефективно його здійснювати, необхідно спеціально підготуватися, вислухати пояснення вчителя, обговорити з ним уже виявлені труднощі в домашній роботі учня.
Якщо школяр неуважний, незібраний, не знає, з чого почати виконання домашнього завдання чи, виконуючи його, не досягає мети, тоді потрібно нагадати йому про раціональний порядок виконання завдань. Цьому повинна допомогти пам’ятка, яку доцільно вивчити не тільки учням, а й батькам.
Розгляньмо один із варіантів пам’ятки (додаток Б).
У наведених правилах узагальнено досвід виконання домашніх завдань учнями.
На батьківських зборах чи на інших формах роботи з батьками, вчителі повинні надати певні рекомендації щодо організації домашньої роботи, яких повинні дотримуватися учні і батьки. Наведемо їх, виходячи з того, що було вже нами вище сказано (додаток Г).
Крім цього, батьки молодших школярів мають знати: де і як записується зміст домашніх завдань; як оформляти записи в зошитах з різних предметів, а головне ― оптимальний режим виконання домашніх завдань. Батьків слід поінформувати, яким орієнтовним обсягом знань мають оволодіти учні кожного класу; вказати, які з питань програми школярі мають засвоїти досконало. Вчитель повинен своєчасно повідомляти батьків про навчальні успіхи учня, надавати конкретні поради щодо подолання помічених прогалин. До цих рекомендацій учителі зобов’язані поставитися з усією серйозністю, оскільки без погоджених вимог, без підтримки батьків не дадуть бажаного ефекту і найдосконаліші методи роботи.
Отже, для того, щоб домашні завдання виконувалися успішно і приносили очікувані результати, слід особливу увагу звертати на дидактичні умови їх реалізації, а саме: індивідуалізацію домашніх завдань, їх різноманітність і систематичність перевірки, уміння учнів виконувати домашні завдання та забезпечення інформованості батьків щодо організації домашньої роботи.
2.2. Методика експериментального дослідження
Гіпотезу нашого дослідження ми перевіряли в процесі експерименту.
На першому етапі дослідження було проаналізовано психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження, навчальні посібники для вчителів, досвід роботи вчителів початкових класів, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження.
На основі аналізу матеріалів констатувального експерименту розроблена методика навчального експерименту. Експериментальна робота проводилася на базі 4 класів Андріївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Буського району та В.Вільшанецької й Бортківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Золочівського району Львівської області.
Для даного дослідження ми розробили пам’ятки (додаток В,Ґ,Д,Е), які допомагали учням набувати уміння виконувати домашню роботу, провели для батьків збори-лекцію, метою якої було повідомити батьків про їхню допомогу дітям у виконанні домашніх завдань (додаток Є) , а також нами розроблено систему домашніх завдань, у які включені різнорівневі, різновидові завдання та завдання за вибором. Різнорівневі завдання ми організовували так: пропонували учням завдання трьох варіантів — А, Б, В. варіант А відповідав обов’язковому рівню, варіант Б — основному, варіант В — підвищеному. Кожен учень за власним вибором у міру своїх сил вибирав варіант домашнього завдання. У ході виконання домашньої роботи учень міг перейти до складнішого варіанта або понизити рівень складності. Щодо видів домашніх завдань, то в основному ми розробляли репродуктивні, конструктивні, завдання творчого характеру, крім цього виділяли усні та письмові домашні завдання.
Домашні завдання з рідної мови.
Тема уроку. Дієслова теперішнього часу. Визначення особи та числа дієслів теперішнього часу
Варіант А
Випиши дієслова теперішнього часу. Усно визнач рід та число.
Ось місяць січень кличе мороза,
Морозить лиця, щипає носа,
А місяць лютий вітрами дує,
На водах з льоду мости будує.
Березень-місяць льоди поломить —
Весняну пісню річка задзвонить.
М. Підгірянка
Постав дієслово в усіх особових формах теперішнього часу: малювати.
До неозначеної форми дієслів написати дієслова теперішнього часу: читати, літати, збирати.
Варіант Б
Прочитай вірш. Списуючи його, заміни на означену форму, що в дужках, дієсловами теперішнього часу. Так ти відновиш авторський текст.
Я (любити) тебе, друже, за те,
Що в очах твоїх море (синіти),
Що в очах твоїх сонце (цвісти),
Мою душу (голубити) і (гріти).
В.Сосюра
Зміни дієслова теперішнього часу за особами та числами.
| Я | (що роблю?) | розмовляю | везу | виношу |
| ти | (що робиш?) | |||
| він вона воно | (що робить?) | |||
| ми | (що робимо?) | |||
| ви | (що робите?) | |||
| вони | (що роблять?) |
Постав слова у формі теперішнього часу і склади з ними речення: світити, голубіти, зеленіти.
Варіант В
Прочитай прислів’я. Поясни, як ти їх розумієш. Випиши прислів’я, до складу яких входять дієслова теперішнього часу.
Золото добувають із землі, а знання — з книжок. 2. Книга корисна, коли її читають. 3. З книгою жити — з другом дружити. 4. Більше думай, а менше говори. 5. Учень іде, а неук слідом спотикається. 6. Хто знання має, той і мур ламає. 7. Книга вчить, як на світі жить.
Користуючись схемою, встанови зв’язок слів у реченні. У якому часі вжите дієслово. Придумай власне речення на подану схему.
Поспостерігайте за природою і