Підручникове забезпечення початкової школи
Додаткові тексти у підручниках для школи першого ступеня представлені прислів’ями, приказками, загадками, народними прикметами; матеріалами рубрик „Для допитливих... ”, „Цікаво знати, що... ”; додатковими теоретичними відомостями („Зверни увагу! ”, „Візьми до уваги! ”, „Познайомся з авторами прочитаних творів”) тощо.
До текстових компонентів підручника відносять також пояснювальний текст, який містить необхідний для розуміння і ґрунтовного засвоєння навчальний матеріал. Його характерна ознака - тісний зв’язок з основним текстом. Пояснювальні тексти становлять головну частину так званого довідкового апарату підручника (предметний вступ, примітки та пояснення, словники тощо).
Класифікація навчальних текстів за функціональним стилем [35] ґрунтується на положенні про те, що стиль тексту визначається такими трьома факторами:
цільовими функціями;
характером змісту;
психологічними можливостями школярів, які працюють з даним матеріалом.
Під функціональним стилем тексту розуміється спосіб пред’явлення його змісту з метою навчального впливу на учнів.
Виділяють такі функціональні стилі навчальних текстів:
предметно орієнтовані;
інструментально-орієнтовані;
ціннісно-орієнтовані.
Предметно орієнтовані тексти представляють певні об’єкти (предмети, явища, події тощо) в їх безпосередніх зв’язках і властивостях, що існують незалежно від людини. Вони поділяються на описові, які характеризують факти, що піддаються безпосередньому спостереженню, та теоретико-пізнавальні, в яких розкриваються базові поняття курсу, аналізуються об’єкти, явища, наводяться узагальнення, висновки.
Для інструментально-орієнтованих текстів характерним є розкриття способів дій, а кінцевою метою - формування як предметних (спеціальних) умінь і навичок, так і міжпредметних (загально-навчальних) умінь і навичок. У зазначених текстах способи діяльності можуть відображатися на двох рівнях:
а) інструктивно-методичному, коли розкриваються способи діяльності з реальними об’єктами з метою формування практичних умінь і навичок;
б) логіко-математичному, коли в тексті викладаються правила оперування абстрактними поняттями для оволодіння теоретичними уміннями й навичками.
Ціннісно орієнтовані тексти забезпечують реалізацію у підручниках четвертого елемента змісту освіти - емоційно ціннісного ставлення до світу. Як і в попередніх текстах, у них виділяють безпосередню ціннісну орієнтацію в реальних об’єктах (оцінювання фактів, подій, вчинків людей) та опосередковану, коли предметом оцінювання стають художні образи як уособлення типового, загального. Такі тексти, на думку вчених, мають виражати певні емоції, містити матеріал для оцінної діяльності учнів (див. додаток 3).
Охарактеризуємо позатекстові компоненти.
Апарат організації засвоєння. Даний структурний компонент покликаний „стимулювати і направляти пізнавальну діяльність учнів у процесі засвоєння ними змісту підручника, сприяючи тим самим розвитку їхніх пізнавальних інтересів і здібностей, формуванню спеціальних навчальних умінь і навичок самостійної діяльності з навчальним матеріалом” [20, 107].
Основне призначення апарату організації засвоєння - навчити дитину вчитися, сформувати в неї інструмент, за допомогою якого здобуваються знання, а також запропонувати вчителеві орієнтовний зразок організації навчальної діяльності учнів. Даний структурний компонент представлений завданнями і вправами, зразками оформлення записів, пам’ятками, узагальнюючими таблицями, поліграфічними виділеннями тощо. Розкриємо їх роль та можливості на прикладі підручників для початкової школи.
Чільне місце серед елементів апарату організації засвоєння посідають навчальні завдання. Це „вербальні структурні елементи шкільного підручника, за допомогою яких досягається найбільш цілеспрямована й продуктивна переробка матеріалу підручника у свідомості учня шляхом активізації його розумових і емоційних зусиль” [20, 139], а їхня домінуюча функція - організація процесу засвоєння знань.
Враховуючи специфіку початкової школи, поділяють навчальні завдання на:
вправи;
задачі;
запитання.
Навчальні завдання характеризуються трикомпонентною побудовою: відоме, дане, те, що виступає вихідним моментом у процесі виконання; невідоме, шукане, те, що потрібно знайти відношення, яке визначає спосіб розв’язання завдання.
Суттєво поглиблюють розуміння зазначеного аспекту проблеми результати досліджень типології навчальних завдань. Охарактеризуємо окремі з них.
Найбільш поширена класифікація - за характером пізнавальної діяльності учнів. За цією ознакою завдання поділяють на репродуктивні й творчі:
репродуктивні - це завдання на відтворення навчального матеріалу, на його застосування у знайомих умовах (дії за зразком, тренувальні вправи);
творчі - ті, що передбачають застосування знань у незнайомій ситуації (вправи з елементами пошукової й дослідницької діяльності, з елементами творчості) [54].
Більш переконливою видається класифікація навчальних завдань за цією ж ознакою (за характером діяльності), запропонована А.І. Уманом. Учений виділяє такі типи завдань:
рецептивні, що спрямовані на засвоєння знань;
репродуктивні, які передбачають застосування знань за зразком, у знайомій ситуації;
завдання творчого характеру, спрямовані на використання знань у нових умовах.
У даній класифікації чітко простежуються два види завдань: ті, що спрямовані на засвоєння знань, і такі, що передбачають застосування вивченого. Друга група, у свою чергу, включає завдання репродуктивного й творчого характеру.
Відповідно до запропонованих типів завдань розрізняють такі рівні засвоєння змісту освіти: сприймання, запам’ятовування, репродуктивний рівень, творчий рівень.
Загально-дидактичну класифікацію навчальних завдань запропонував В.О. Онищук. Вона включає такі види:
пропедевтичні вправи;
ввідні;
пробні;
тренувальні (за зразком, за інструкцією, за завданнями);
творчі й проблемні завдання;
контрольні завдання.
Зазначені класифікації характеризують підручник як засіб навчання для вчителя (оскільки він моделює певну дидактико-методичну систему) і для учня (як засіб формування уміння вчитися) (див. додаток 4).
Інколи з метою формування в учнів умінь і навичок автори практикують включення у підручники пам’яток, алгоритмів, зразків міркувань.
Пам’ятка розкриває зміст і послідовність дій, які потрібно виконати; алгоритм психологи трактують як чіткий опис прийомів мислення або послідовності розумових операцій, спрямованих на розв’язання однотипних завдань; зразки міркувань конкретизують пам’ятку чи правило, формують уміння логічно мислити, доказовість мовлення. Важливе місце у структурі підручника займають таблиці. Це своєрідні наочні опори. Функції таблиць різні: вони можуть містити відповідний пізнавальний матеріал, можуть слугувати засобом систематизації знань (так звані узагальнюючі таблиці, які використовують під час повторення великих розділів програми або тоді, коли матеріал, що вивчався у різний час, можна узагальнити за певною ознакою); засобом розвитку логічного мислення учнів.
До способів поліграфічного виділення у навчальному матеріалі відносять:
шрифтові (курсив, напівжирний тощо);
набірні (розрядка);
графічні (підкреслення, взяття в рамку тощо);
виділення за допомогою кольору;
комбінування вказаних способів.
Ми розглянули основні елементи підручника, які забезпечують організацію засвоєння навчального матеріалу учнями.
Ілюстративний матеріал. Це „комплекс зображень і елементів, безпосередньо пов’язаних із зображенням, які вміщені в підручнику для реалізації змісту освіти” [1, 113]. Ілюстрація виступає наочною опорою мислення, покликаною посилювати пізнавальний, естетичний, емоційний та інші аспекти навчального матеріалу підручника.
Виділимо дидактичні основи використання ілюстрацій у структурі підручника, під якими розуміємо сукупність положень, що зумовлюють теоретичне розв’язання проблеми і визначають напрями її практичної реалізації. Узагальнення напрацьованого дає змогу вказати такі функції:
пояснення;
конкретизація;
фіксація узагальнень;
запам’ятовування;
створення проблемних ситуацій;
інформації.
Ілюстративний матеріал як структурний компонент підручника має повноцінно реалізувати провідні функції навчальної книги - інформаційну, розвивальну, виховну, мотиваційну.
Інформаційна функція ілюстрацій полягає в тому, що вони виступають носієм знань, тобто можуть мати самостійне інформативне навантаження, можуть слугувати розкриттю основного матеріалу, доповнювати й конкретизувати його і тим самим підвищувати ефективність засвоєння виучуваного.
Розвивальна функція як домінуюча в умовах особистісно-орієнтованого навчання передбачає такий вплив ілюстрацій на учня, який забезпечує:
розвиток психічних процесів;
формування загально-навчальних умінь і навичок;
розвиток творчих здібностей.
Виховна функція ілюстрацій націлює на розвиток засобами наочності культури розумової праці, на формування системи цінностей, естетичних смаків. Репродукції картин художників, естетично виконані малюнки - важливий засіб виховного впливу на учнів.
Ілюстративний матеріал покликаний забезпечувати емоційно-позитивний фон навчання, формувати інтелектуальні почуття, розвивати пізнавальний інтерес, тобто реалізувати мотиваційну функцію.
Найбільш повна класифікація ілюстрацій за характером взаємозв’язку з текстом представлена Д.Д. Зуєвим. Відомий дидакт поділяє їх на три групи:
провідні;
рівноправні з текстом;
такі, що обслуговують його.
Провідні ілюстрації самостійно розкривають зміст навчального матеріалу, замінюють основний текст. Вони особливо доречні тоді, коли у дітей ще не сформовано навичку читання, тобто виникає необхідність „добувати знання з самого наочного об’єкта” (Л.В. Занков).
Рівноправна з текстом ілюстрація використовується в тих ситуаціях, коли текст без неї „буде незрозумілий, так само як і ілюстрація сама по собі незрозуміла без тексту".
Обслуговуючі ілюстрації „покликані доповнювати, конкретизувати, розкривати, емоційно посилювати зміст тексту та інших позатекстових компонентів, сприяючи тим самим їх найбільш ефективному сприйманню й засвоєнню в процесі учіння” [20, 75].
Саме такий ілюстративний матеріал найчастіше використовується в підручниках (див. додаток 5).
Апарат орієнтування забезпечує цілеспрямовану орієнтацію школяра у змісті й структурі підручника, створює необхідні умови для успішної самостійної роботи з ним (Д.Д. Зуєв).
До апарату орієнтування належать: передмова, зміст, рубрикація, сигнали-символи, список літератури, покажчики, колонтитул. Передмову (вступ) трактують як текст, що передує викладу навчального матеріалу. Такі тексти бувають трьох видів:
вступ до навчального предмета (предметний вступ). Даний структурний компонент не є елементом апарату орієнтування, оскільки вводить школяра до основного тексту, є його складовою частиною;
передмова, основне призначення якої - ознайомити учнів з особливостями побудови підручника, запропонувати раціональні способи користування ним.
даний структурний елемент може бути змішаного типу, тобто поєднувати в собі ознаки вступу і передмови.
Зміст є довідково-супровідним елементом апарату орієнтування і включає сукупність заголовків (назв тем) усіх більш-менш значущих частин книги із вказівкою сторінок, на яких вони розташовані. Загально прийнято розміщувати зміст на початку підручника, між анотацією і передмовою, однак у підручниках для початкової школи вважають за доцільне розташовувати його в кінці книги.
Зі змістом тісно пов’язана рубрикація.
Рубрика - це позначення окремої частини матеріалу (розділу, підрозділу тощо), а рубрикація включає систему рубрик підручника. Основу рубрикації складають заголовки. Розрізняють такі види:
словесні (власне заголовки);
графічні;
поліграфічні, які зміст частини позначають спеціальними значками, буквами, особливим шрифтом тощо;
образотворчі, коли використовуються із зазначеною метою символічні образи предметів, явищ, видів діяльності та ін. [50].
Іноді для позначення структурних елементів підручника використовуються спеціальні знаки і зображення, які називаються сигнали-символи. Вчені таким чином систематизували ці умовні позначення:
геометричні (прямокутник, коло, квадрат тощо);
цифрові та буквені (римські й арабські цифри, великі і малі літери);
знаки (питання, оклику, арифметичних дій тощо);
рисунки (предметні й такі, що символізують тему);
колір, шрифт тощо;
позначки у вигляді смуги на полях, що виведена під зріз сторінки (на такій смужці вказують номер розділу і навіть його назву) (див. додаток 6).
Підручники для старшої школи можуть включати список літератури, покажчики (предметні, іменні, предметно-іменні тощо), колонтитул (рядок тексту, розміщений зверху сторінки).
Отже, структура підручників для початкової школи включає текст (основний, додатковий, пояснювальний) та позатекстові компоненти (апарат організації засвоєння, ілюстративний матеріал, апарат орієнтування).
1.3 Освітня галузь „Людина і світ” - концептуальна основа побудови курсу „Я і Україна"
Згідно із Законом України „Про загальну середню освіту” Державний стандарт загальної середньої освіти складається з державних стандартів початкової, базової і повної загальної середньої освіти.
Державний стандарт початкової загальної освіти, розроблений відповідно до можливостей дітей молодшого шкільного віку початкової школи, передбачає „всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок, бажання і уміння вчитися... діти мають набути достатній особистий досвід культури спілкування і співпраці у різних видах діяльності, самовираження у творчих видах завдань" [13, 28].
Цілісне уявлення про зміст початкової освіти дає Базовий навчальний план початкової школи, який є складовою частиною Державного стандарту початкової загальної освіти. Він представлений такими освітніми галузями:
мови і література;
математика;
здоров’я і фізична культура;
технології;
мистецтво;
людина і світ.
У межах кожної освітньої галузі визначено змістові лінії, які є наскрізними для всіх рівнів загальної середньої освіти.
На основі Базового навчального плану розроблено і затверджено Типові навчальні плани початкової школи з українською мовою навчання та мовами навчання національних меншин. У них зміст освітніх галузей реалізується через навчальні предмети та інтегровані курси.
Розкриємо зміст освітньої галузі „Людина і світ".
Зміст освітньої галузі „Людина і світ” визначається особливостями соціалізації особистості молодшого школяра в українському суспільстві.
Основною метою освітньої галузі є:
засвоєння узагальнених та емпіричних уявлень і понять, які відбивають основні властивості та закономірності реального світу, місце в ньому людини;
розширюють і систематизують соціальний та пізнавальний досвід молодшого школяра;
забезпечення первинних ціннісних орієнтацій у різноманітних галузях життя, культурній спадщині України, регіону, сім’ї;
створення передумов для усвідомленого сприйняття та засвоєння соціальних норм, традицій українського народу, культурних і статево-рольових стандартів поведінки.
Освітня галузь ґрунтується на реалізації таких принципів:
відповідність цінностей українського суспільства особистісній формі їх існування, тому до галузі включено не лише елементи знань про навколишній світ і місце в ньому людини, певні способи діяльності, а й досвіду особистісного ставлення до системи цінностей українського суспільства, зокрема етнічних, загальнонаціональних, загальнолюдських;
взаємодія змістової і процесуальної сторін навчання означає врахування специфіки діяльності молодших школярів шляхом забезпечення чуттєвого сприймання, організацію активного спілкування дітей із соціальним і природним оточенням, накопичення досвіду ціннісного ставлення до навколишнього середовища;
наступність і перспективність у межах предмета і його зв’язок з іншими дисциплінами в системі початкового навчання.
Основними структурними компонентами змісту цієї освітньої галузі є:
знання про українське суспільство, довкілля, в якому живе дитина, способи пізнання й орієнтації в навколишньому житті;
первинні моральні та оцінні поняття і уявлення, уміння виконувати пізнавальні дії, виявляти залежності, робити самостійні висновки, спілкуватися з людьми, оцінювати вчинки. Значне місце відводиться ознайомленню із сенсорними еталонами і набуттю навичок поведінки в природному та соціальному оточенні.
До змісту освітньої галузі, крім перелічених традиційних компонентів, включено емоційно-ціннісні, особистісні, які виражають ставлення до отримуваних знань, створюють міжсуб’єктність спілкування у процесі пізнавальної, комунікативної діяльності, проявляються у переживаннях, смислотворчості учнів і є потужним джерелом мотивації їх навчання.
Ця освітня галузь спрямована на формування в молодших школярів уявлень і понять про цілісність світу, виховання гуманної, творчої, соціально активної особистості, здатної екологічно мислити, бережливо ставитися до природи, розуміти значення життя як найвищої цінності.
Заявлена мета реалізується шляхом виконання таких завдань:
формування системи уявлень та елементарних понять про об’єкти неживої та живої природи, взаємозв’язки і залежності між ними;
поглиблення і розширення уявлень, понять та закономірних зв’язків між ними на рівні природних угруповань (ліс, лука, водойма, природна зона);
формування наукового світогляду;
формування екологічної культури;
забезпечення єдності інтелектуального та емоційного сприймання навколишньої природи та практичної природоохоронної діяльності;
засвоєння традицій українського народу у взаємовідносинах людини з природою.
Наскрізними ідеями освітньої галузі „Людина і світ” є: цілісність і різноманітність природи; відповідність діяльності людини основним закономірностям функціонування природи, примноження її багатств, збереження та охорона.
Структурними компонентами змісту є:
науково-пізнавальний: система знань (емпіричні факти, уявлення, елементарні поняття), яка опосередковано відображає закони і закономірності природи та місце в ній людини;
діяльнісний: навчально-пізнавальна діяльність для оволодіння природознавчим змістом і практична діяльність, пов’язана з охороною природи та свого здоров’я;
ціннісний: система цінностей у ставленні до природи, до людей, до самого себе.
До змісту цієї освітньої галузі включені також компоненти, що сприяють розвитку емоційності дитини, спостережливості, мислення, творчих здібностей, самостійності, активності та пізнавального інтересу.
Зміст і його структурування визначається загально-дидактичними і власне природничими (фенологічним, краєзнавчим, українознавчим, планетарним, екологічним) принципами, які реалізуються в сукупності.
Розвивальний аспект змісту цієї розвивальної галузі передбачає формування досвіду творчої діяльності учнів, оволодіння узагальненими способами дій, рольове моделювання способів поведінки в різних ситуаціях, розвиток активного пізнавального ставлення до дійсності, тобто формування розумових здібностей учнів, їх емоційної сфери, спостережливості, забезпечення умов для оволодіння досвідом спілкування, самореалізації, самовираження в навчально-пізнавальній діяльності відповідно до індивідуальних можливостей кожної дитини. Здійсненням виховної функції є формування у школярів патріотизму, поваги до Української держави, її символіки, свідомого бажання зробити свій внесок у становлення України як демократичної заможної держави. Виховне спрямування забезпечується набуттям учнями досвіду емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу через вибір змісту, особистісно значущого для дітей, його зв’язок з навколишньою діяльністю, співвідношення системи потреб і мотивів, створення умов для самовираження учнів у різних видах діяльності, засвоєння молодшими школярами елементів екологічної культури, усвідомленням ними цінності здоров’я і здорового способу життя, залежності життя людини від стану навколишнього природного середовища.
Обов’язковою складовою змісту освітньої галузі є володіння учнями методами пізнання природи (спостереження, практична робота, досвід) та уміння розв’язувати пізнавально-практичні задачі з природничим змістом.
Ця освітня галузь окреслюється такими змістовими лініями:
людина як особистість;
людина, природа і суспільство;
людина серед людей;
культура;
нежива природа;
жива природа;
планета Земля;
наша Батьківщина - Україна;
рідний край.
Відповідно до змістових ліній після закінчення початкової школи учні повинні володіти відповідними знаннями і уміннями.
Освітня галузь „Людина і світ” реалізується через навчальний курс „Я і Україна" або варіативно.
Таким чином, Державний стандарт початкової загальної освіти представлений шістьма освітніми галузями, одна серед яких - „Людина і світ”, структурними компонентами змісту якої є: науково-пізнавальний (система знань), діяльнісний (навчально-пізнавальна і практична діяльність), ціннісний (система цінностей), які є наскрізними для всіх рівнів загальної середньої освіти. Ця освітня галузь окреслюється такими змістовими лініями: людина, як особистість; людина, природа і суспільство; людина серед людей; культура; нежива природа; жива природа; планета Земля; наша Батьківщина - Україна; рідний край, і реалізується через навчальний курс „Я і Україна" або варіативно.
1.4 Підходи до аналізу й оцінювання навчальної книги
Проблема аналізу й оцінювання навчальної літератури актуалізує таких три моменти:
що саме перевіряти;
якими способами збирати і класифікувати оцінну інформацію;
як інтерпретувати отримані результати.
Зрозуміло, що на сучасному етапі підручник зможе повноцінно реалізувати свої функції лише за умови підвищення його якості, тому так важливо володіти знаннями про критерії оцінювання навчальної книги і методи визначення цих критеріїв.
Існує думка, що розробка конкретних методик оцінювання навчальних книг має включати такі параметри:
відображення у змісті підручника рівня освіти, передбаченого державними стандартами;
наявність оптимальної книжкової форми (гнучка внутрішня структура як підручника-книги, так і всього навчально-методичного комплексу);
відповідність книжки стандарту поліграфічного виконання, яке ґрунтується на санітарних вимогах до видання навчальної літератури [19].
Природний інтерес викликає література з проблеми аналізу підручника для школи першого ступеня. Так, наприклад, у „Положенні про Всеукраїнський конкурс навчальних програм та підручників відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти” сформульовано критерії оцінювання навчальної книги для даної ланки освіти.
Аналіз підручника пропонують здійснювати за такими трьома напрямами:
науковість змісту (відповідність навчальній програмі, наступність, доцільність структурування навчального матеріалу, наявність завдань розвивального спрямування, обґрунтоване співвідношення теоретичного і фактичного матеріалу, зв’язок змісту підручника з життям тощо);
доступність (відповідність віковим особливостям школярів, особистісна зорієнтованість навчального матеріалу, наочність і конкретність викладу, його емоційність, достатність довідкового забезпечення та ін);
навчально-методичний апарат (методична доцільність введення наукових понять, вибору способу викладу, наявність засобів мотивації учіння, використання засобів засвоєння теоретичного і практичного матеріалу, методична достатність ілюстративного матеріалу, доцільність апарату орієнтування та ін.).
У плані науковості пропонувалося з’ясувати, крім зазначених, і такі моменти:
наскільки повно підручник розкриває зміст навчальної програми;
чи реалізує він сучасні підходи до вивчення предмета;
якою мірою використовуються вікові й пізнавальні можливості дітей даного віку.
Проблема доступності чинних підручників аналізувалася шляхом вивчення того, як у навчальних книгах враховуються індивідуальні особливості учнів; чи відповідає обсяг матеріалу часові, відведеному на його вивчення; наскільки доступно сформульовано задачі, вправи.
З метою аналізу навчально-методичного апарату передбачалося відповісти на такі запитання:
Чи дозволяє матеріал підручника використовувати різні методи навчання? Які саме?
Чи достатньо ефективно забезпечує методика підручника реалізацію цілей навчання, досягнення намічених програмою результатів?
Яка методична доцільність вибраної авторами структури підручника?
Особливості орієнтувального апарату. Як виділяється у підручнику головне, суттєве?
Наскільки ілюстративний апарат допомагає або заважає виконанню навчального завдання? Чи використовується колір з дидактичною метою?
Суттєво поглибило розуміння зазначеного аспекту проблеми дослідження, присвячене науково-методичному аналізу шкільних підручників (у тому числі для початкової школи) [37]. Аналіз передбачав з’ясування таких моментів:
підручник і зміст освіти (підручник та навчальна програма, науковість матеріалу, формування світогляду, внутрішньопредметні й міжпредметні зв’язки та ін.);
підручник і навчальний процес (організація навчальної діяльності засобами підручника, заплановані результати навчання, доступність матеріалу, відповідність нормам часу, розвиток пізнавальної активності, мова підручника);
структура навчальної книги (текст підручника, ілюстративний матеріал, апарат орієнтування).
Загально-дидактичним критерієм оцінювання шкільного підручника, на думку вчених, доцільно визнати його основні функції.
У 1977 році була вперше зроблена спроба обґрунтувати структурно-функціональний підхід до аналізу цього виду навчальної літератури (В.Г. Бейлінсон, Д.Д. Зуєв).
Складовими такого підходу визнано структурний аналіз підручника та його функціональну характеристику. Структурний аналіз як перший етап функціонального підходу передбачає виявлення складу елементів навчальної книги і зв’язків між ними. Він дає змогу встановити необхідність і достатність компонентів підручника. З цією метою вчені радять складати схеми аналізу кожного із структурних компонентів і використовувати їх з метою удосконалення шкільних підручників.
Функціональний аналіз передбачає з’ясування того, якою мірою у підручнику зреалізовані функції, характерні для всієї системи засобів навчання (інформаційна, трансформаційна, систематизації, закріплення і самоконтролю, самоосвіти), і ті, що притаманні лише даному виду навчальної літератури (інтегруюча, координуюча) (виховна функція трактується як така, що покликана пронизувати всі інші функції).
Розглядаючи підручник як цілісну систему, що складається з певних структурних компонентів, кожен з яких покликаний реалізувати відповідні функції, та як елемент системи засобів навчання, наступним кроком у його аналізі має стати виявлення функціональних характеристик основних структурних елементів книги - тексту та позатекстових компонентів.
Вчені переконані, що „всі види і форми аналізу повинні... здійснюватися... у рамках системи функцій підручника” [3, 42]. Однак вони застерігають, що функціональний аналіз - лише початковий етап оцінювання підручника, тоді як отримати найбільш повну картину про нього можна на основі результатів використання підручника у процесі навчання, узагальнення досвіду роботи з ним значної кількості вчителів. Подальший розвиток метод структурно-функціонального аналізу отримав у монографії Д.Д. Зуєва „Шкільний підручник”. Автором охарактеризовані основні підходи до аналізу функцій підручника - системи і його підсистем; складено відповідні схеми аналізу; висвітлено досвід його використання у навчальному книговиданні.
Помітно збагатили теорію функціонального аналізу підручника дослідження А.П. Карабанова, В.С. Черепанова Вони розробили критерії оцінювання ступеня реалізації підручником таких функцій: інформаційної, мотиваційної, функції навчання школярів самостійної роботи з книгою, орієнтувальної, розвивальної, виховної, функції конкретного стандарту вимог до знань та умінь учнів, керівництва діяльністю вчителя, координуючої функції в навчально-методичному комплексі [23].
Розглядаючи підручник як систему, як функціональну єдність елементів, неважко помітити, що чималу роль в реалізації його функцій відіграє оформлення. У зв’язку з цим виділяють відповідні критерії оцінювання даних характеристик підручника. Так, наприклад, ергономічні показники класифікують на:
гігієнічні (відповідність книги гігієнічним умовам роботи з нею);
фізіологічні (відповідність особливостям функціонування органів чуття, перш за все зору);
психологічні (врахування психологічних особливостей учнів).
Заслуговують на увагу емоційно-естетичні критерії оцінювання шкільних підручників. Виділяючи їх, вчені виходили з усвідомлення того, „що будь-які характеристики книжкової форми суттєві під час формування в читача естетичних емоцій і почуттів". З іншого боку, „естетичне почуття, яке виникло, активно впливає і на змістовність, і на глибину сприймання... твору" [45, 129]. Такий підхід дав змогу виділити інтегровані характеристики навчальної книги як твору мистецтва, які здатні викликати „емоційно-естетичну реакцію" школяра:
якість поліграфічного виконання, якість матеріалів та ін., тобто „добротність виконання”;
індивідуальність, своєрідність видання;
наявність цікавих художньо-оформлювальних знахідок;
використання таких прийомів оформлення, сутність яких буде розкриватися учнем у процесі роботи з підручником (з метою запобігання „звикання" до книги).
Особливо співзвучний вимогам сьогодення підхід до аналізу шкільного підручника, запропонований О.Я. Савченко [48]. Він має включати такі блоки: цільовий, інформаційний, процесуальний, мотиваційний, контрольно-оцінний, матеріально-технічний. Вважаємо даний аналіз комплексним, оскільки в умовах особистісно-орієнтованого навчання підручник покликаний формувати не лише інтелектуальну сферу учнів, а й емоційну та вольову, розвивати інтерес до навчання, до конкретного навчального предмета.
З метою з’ясування найважливіших узагальнюючих характеристик навчальної книги Я.П. Кодлюк здійснювати дидактичний аналіз підручника для початкової школи за такими напрямами: функції підручника; його структура; поліграфічне оформлення; підручник у системі навчально-методичного комплексу [27].
Схема аналізу підручника для початкової школи (дидактичний аспект)
1. Функції підручника.
1.1 Інформаційна функція:
основні види знань (про навколишній світ, про способи діяльності, про систему цінностей), їх співвідношення;
види діяльності, спрямовані на застосування даних знань на практиці;
реалізація змістових ліній освітнього стандарту;
відповідність навчальній програмі;
дидактичний обґрунтований відбір навчального матеріалу;
науковість і доступність викладу;
систематичність і послідовність пред’явлення знань.
1.2 Розвивальна функція:
наявність завдань на розвиток психічних процесів, формування загально-навчальних умінь і навичок (організаційних, загально-мовленнєвих, загально-пізнавальних і контрольно-оцінних), розвиток творчих здібностей;
можливості підручника щодо оволодіння учнями умінням працювати з книгою.
1.3 Виховна функція:
система цінностей (загальнолюдські та національні), відображена у підручнику; дидактично обґрунтований їх відбір (особистісно зорієнтована спрямованість) та співвідношення;
способи включення ціннісно орієнтованого матеріалу в підручник (тексти, що інформують про ті чи інші цінності; завдання на оцінювання подій, явищ тощо; завдання на залучення учнів у ситуації вибору цінностей);
можливості підручника щодо розумового виховання учнів (у контексті формування культури розумової праці).
1.4 Мотиваційна функція:
засоби формування в учнів інтелектуальних почуттів, позитивних мотивів навчання, стимулювання пізнавальних потреб та інтересів;
змістове забезпечення емоційності навчання (емоційна насиченість змісту навчального матеріалу, відбір інформації з точки зору її значущості для молодших школярів, використання цікавих пізнавальних матеріалів);
процесуальне забезпечення мотиваційної функції (наявність завдань на аналіз емоційної сфери дійових осіб твору, автора, власних почуттів та переживань; організація засобами підручника навчальної діяльності учнів: використання індивідуальних та групових форм роботи, ігрових ситуацій, драматизацій тощо; персоніфіковане формулювання запитань; заохочення учнів до висловлення власної думки; наявність засобів заохочення та підтримки успіху в навчанні).
2. Структура підручника.
2.1 Текст:
основний, додатковий, пояснювальний (їх співвідношення, взаємозв’язок);
мова текстів (зрозумілість для учнів, емоційність);
їх доступність;
особистісна зорієнтованість викладу навчального матеріалу.
2.2 Апарат організації засвоєння:
наявність різних видів навчальних завдань і вправ, їх розробка з урахуванням змістового, мотиваційного та процесуального компонентів навчання;
питома вага серед них творчих, розвивальних;
їх розташування у підручнику з урахуванням основних етапів процесу навчання;
доцільність використання пам’яток, алгоритмів, зразків виконання завдань тощо;
диференціювання навчальної інформації засобами підручника.
2.3 Ілюстративний матеріал:
види ілюстрацій, якість виконання;
роль ілюстративного матеріалу в реалізації провідних функцій підручника (розвивальна спрямованість наочних зображень, їх інформативність, естетичне виконання);
дидактично обґрунтований зв’язок з текстом;
методична доцільність включення у книгу;
відповідність ілюстрацій віковим особливостям молодших школярів;
наявність завдань, спрямованих на організацію роботи з ілюстративним матеріалом.
2.4 Апарат орієнтування:
компоненти апарату орієнтування;
раціональність рубрикації, її розвивальний характер;
використання сигналів-символів, вступного звернення до читача (його доцільність);
наступність у формуванні елементів апарату орієнтування (хоча б у межах однієї освітньої галузі).
3. Поліграфічне оформлення підручника.
3.1 Естетика навчальної книги:
оформлення та якість обкладинки;
кольорове вирішення;
доцільність формату;
рівень художнього оформлення основних структурних компонентів.
3.2 Відповідність санітарно-гігієнічним вимогам:
якість паперу;
якість поліграфічного набору;
шрифтове оформлення.
4. Підручник у системі навчально-методичного комплексу.
4.1 Підручник - самостійний елемент навчального процесу:
як модель сучасного процесу навчання (відображення в підручнику чотирикомпонентної концепції змісту освіти; доцільність структурування матеріалу; диференціювання засобами книги навчального процесу на уроці; моделювання стилю спілкування у системах „учитель-учень", „учень-учень", „учень-батьки”);
як методичний засіб (доцільність способів подачі навчального матеріалу, самодостатність системи навчальних завдань і вправ, можливості щодо стимулювання творчості вчителя).
4.2 Зв’язок підручника з іншими компонентами навчального комплексу, їх узгодженість:
зошит з друкованою основою;
книга для додаткового читання;
збірник завдань і вправ та ін.
4.3 Підручник і методична література для вчителя, їх взаємозв’язок:
методичний посібник для вчителя (характер методичних вказівок щодо організації роботи з підручником, необхідність використання додаткової літератури у процесі підготовки до уроку);
інші компоненти методичного комплексу, їх узгодженість з підручником.
Розроблені критерії актуалізують проблему методів дослідження навчальної книги, збору інформації про неї.
Узагальнену класифікацію методів аналізу та оцінювання шкільного підручника запропонував В.Г. Бейлінсон. Учений поділяє наявні методи на дві групи:
традиційні, що включають рецензування, порівняльний огляд, історико-порівняльний аналіз, вивчення думки тих, хто користується навчальними книгами (відкрите анкетування, інтерв’ювання, загальне опитування);
теоретико-аналітичні й формалізовані (визначення рівня наукової і професійної точності книги, перевірка відповідності підручника навчальній програмі, бальні методи, системно-структурні, частково аспектні, вузько-функціональні, статистичні).
Виходячи з того, що навчальна книга аналізується на різних етапах її розробки і створення як теоретичним, так і експериментальним способами, які взаємодоповнюють один одного, вважаємо доцільною і зручною у користуванні таку класифікацію:
методи аналізу рукопису (теоретичні методи);
методи оцінювання власне підручника (емпіричні методи).
Розрізняють такі види теоретичного аналізу:
описовий (аналіз одного підручника під певним кутом зору: характеристика методичної системи, реалізація розвивальної функції та ін);
порівняльний (аналіз старих і нових підручників, альтернативних, вітчизняних і зарубіжних та ін.);
матричний аналіз як особливий вид аналізу тексту (змісту), що дозволяє виявити кількість і побудову його елементів та залежність між ними [29].
Описовий аналіз є першим основним методом дослідження підручника. Він спрямований на з’ясування науковості, відповідності змісту навчальній програмі, наступності, виховної спрямованості, доступності викладу, ступеня реалізації певних функцій тощо.
Під порівняльним аналізом розуміють зіставлення відповідних показників якості одного підручника з однойменними показниками іншого. Методика порівняльного аналізу включає:
відбір найбільш значущих для порівняння компонентів якості;
теоретичний аналіз підручників (структури і змісту) з урахуванням виділених компонентів;
складання узагальненої характеристики кожного з аналізованих підручників, яка об’єктивно дає змогу побачити переваги одного з них.
Охарактеризовані методи дослідження підручника (аналіз рукопису) дозволяють скласти попереднє уявлення про навчальну книгу:
відповідність навчальній програмі;
науковість викладу;
виховна спрямованість навчального матеріалу;
логічна чіткість;
узгодженість з іншими компонентами навчально-методичного комплексу тощо. Однак остаточно оцінити підручник можна лише шляхом його експериментальної перевірки у школі.
Серед найбільш поширених емпіричних методів вчені виділяють спостереження та опитування вчителів і учнів, які користуються підручником, а також вивчення рівня знань школярів, рецензування.
Об’єктом спостереження для дослідника може бути як процес використання книги на уроці, так і самостійна робота з нею школярів. Даний метод допомагає встановити, які функції виконує підручник; як часто звертаються учні до нього і з якою метою; на яких етапах уроку найчастіше використовується підручник, скільки часу затрачається; до яких структурних компонентів підручника найчастіше звертаються учні; якими методами і прийомами вчитель формує у школярів уміння працювати з книгою; які труднощі виникають у процесі організації роботи з підручником і чим вони зумовлені; які інші засоби навчання використовуються на уроці тощо.
Спостереження як метод перевірки підручника має, на думку вчених, відповідати певним вимогам:
точне визначення предмета спостереження;
розробка схеми спостереження (перелік питань, які вивчатимуться) на основі відповідної літератури, думок психологів і вчителів;
визначення часу спостереження, його меж і характеру;
вибір груп, класів, окремих учнів, які будуть залучені до проведення дослідження підручника;
визначення форм і способів фіксації результатів спостереження (з використанням технічних засобів чи без них; у процесі спостереження чи зразу ж після нього) [31].
Анкетне опитування вчителів, які працюють за підручником, - перевірений метод дослідження якості навчальної книги. Доречно пам’ятати такі рекомендації:
в анкеті варто пропонувати вчителям як закриті запитання (із заданим переліком можливих відповідей), які дають змогу чіткіше систематизувати й узагальнити думки опитуваних, зробити відповідні висновки, так і відкриті, що спонукають педагогів проаналізувати власний досвід і досвід колег, висловити свої міркування щодо якості книги;
анкета повинна містити запитання, які стосуються не лише узагальнених характеристик підручника, а й окремих його структурних елементів (тексту, завдань і вправ, ілюстративного матеріалу та ін).
Опитування вчителів не можна вважати ідеальним методом аналізу навчальної літератури, адже непоодинокі випадки, коли вчитель негативно оцінює книгу лише з тих міркувань, що звик працювати за старим підручником, не хоче вникати в нюанси і тонкощі нових методичних підходів.
Опитування учнів дозволяє виявити їхнє враження про якість і доступність підручника, пропозиції щодо удосконалення змісту і структури, способи роботи з даним видом навчальної літератури. Висловлені міркування можуть стати важливим засобом вивчення навчальної мотивації та пізнавальних інтересів школярів.
Опитування школярів може відбуватися як шляхом анкетування, так і в результаті індивідуальної бесіди. Методика застосування анкетування учнів з метою вивчення їхніх думок про підручник досить вдало описана І.Д. Звєрєвим. Індивідуальна бесіда може стосуватися як з’ясування загального враження учнів про підручник, так і вияснення того, чи зрозумів школяр матеріал, викладений у книзі. Рівень засвоєння учнями знань, умінь і навичок - важливий критерій ефективності підручника. Тому остаточно можна оцінити книгу тільки тоді, коли визначено її вплив на результати навчання. Вчені стверджують, що вивчення рівня знань учнів - обов’язковий елемент експериментальної перевірки підручника. Найбільш поширеною формою перевірки знань є контрольна робота. Обов’язковою умовою вважаємо використання єдиних текстів завдань для школярів, які навчалися за різними підручниками. Зміст контрольної роботи має враховувати вимоги до знань, умінь та навичок учнів на кінець навчального року, передбачених програмою з даного навчального предмета.
Пропонується і дещо змінений підхід до проведення контрольних робіт з метою оцінювання підручника. Його називають „метод порівняння за кількістю безпомилкових розв’язків". Наприклад, учні виконують контрольну з математики. Вчитель перевіряє роботи і зберігає їх. А через кілька років, коли вводиться новий підручник, діти відповідного класу виконують цю ж контрольну роботу. Порівнявши результати, можна визначити рівень виконання робіт учнями, які навчали ся за різними підручниками.
Іноді завданням можуть надавати форму тестів. Щоб виконання тестів не забирало багато часу, варто добре продумати їх зміст і структуру.
Подібним до описаного є метод самостійної роботи школярів з підручником. Сутність його полягає в тому, що учень самостійно опрацьовує навчальний матеріал за підручником, а потім виконує письмову роботу. На основі