Xreferat.com » Рефераты по политологии » Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн світу–Росії та США

Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн світу–Росії та США

ринках. Експансія світових гігантів приводить до загострення конкуренції між ними. Політична нестабільність більшості ресурсно багатих країн закладає міну сповільненої дії під фундамент світового енергетичного ринку, але в той же час створює певні можливості для російської експансії.

Більшість вуглеводневих ресурсів планети контролюються національними державними компаніями. Зате переробляючі потужності, логістичні і транспортні схеми, розподіл вуглеводнів знаходяться в руках транснаціональних корпорацій. Звідси і відмінність в стратегії поведінки на ринку.

Крупні транснаціональні корпорації прагнуть розширити свою ресурсну базу. А держкомпанії, що мають в своєму розпорядженні основні ресурси, роблять все, щоб розвивати переробку, і намагаються отримати частку в капіталі транспортних і збутових структур. Поглиблення даної суперечності сприяє переростанню його в стійку тенденцію, яка, швидше за все, збережеться в найближче десятиліття.

Зменшується число регіонів, де різке зростання виробництва вуглеводнів обходиться без застосування новітніх технологій і методів видобування, а також багатомільярдних вкладень в інфраструктуру. В результаті звужується круг можливостей для маневру ключових споживачів на ринку, особливо після 2013–2017 років.

Принципового значення набуває геостратегічне протистояння між Китаєм і Сполученими Штатами. До 2030-го КНР порівняється з США за обсягами імпортованої нафти. При цьому китайське керівництво ясно усвідомлює, що без забезпечення надійними джерелами енергоресурсів подальше зростання економіки стане неможливе. Саме тому енергетична безпека і пошук нових ринків стають для Китаю питанням «виживання» як одного з лідерів світової економіки. У свою чергу Вашингтон не зацікавлений в посиленні китайської присутності на вуглеводневому ринку і готовий використовувати максимум політичних і економічних важелів для того, щоб не допустити туди китайські нафтогазові компанії. [5]

Протягом наступного десятиліття динаміка розвитку ситуації в області глобальної енергетики по всіх напрямах успадкує тенденції попереднього періоду. Частка традиційних енергоресурсів (нафта, газ і вугілля) в сукупному споживанні первинних енергоносіїв збережеться на рівні 2003–2005 років, тобто близько 80%. Зниження інтересу до нафти можливо тільки починаючи з 2030 року.

У найближче десятиліття нафта залишиться провідним енергоджерелом, забезпечуючи близько 40% енергоспоживання. За нею йдуть природний газ (28%), вугілля (20%), поновлювані джерела (7%) і ядерна енергія (5%). Частки природного газу і нафти будуть рости, тоді як частки вугілля і ядерної енергії – скорочуватися. Можливо, що до кінця десятиліття рівень споживання ядерної енергії стабілізується і почне розширюватися сфера застосування альтернативних джерел, але це не вплине на базові тенденції принаймні протягом найближчих 15–25 років.

У віддаленій перспективі (до 2067-го) структура світового енергобалансу, ймовірно, прагнутиме до трансформації головним чином за двома сценаріями.

Перший передбачає поступовий перехід від нафти до газу, приблизно так само, як свого часу нафта витіснила вугілля. Потім очікується зрушення до поновлюваних джерел і, очевидно, до атомної енергії. При цьому нафта збереже позиції як важливе джерело енергії в усякому разі до середини XXI століття.

Так під час всесвітнього економічного форуму у Довосі, Рекс Тіллерсон, голова найбільшої в світі нафтової компанії ExxonMobill, запропонував всім облишити навіть надію на те, що споживання вуглеводнів може серйозно скоротитися: у 2030 році вони забезпечуватимуть 80% вироблюваної енергії. [6]

За всіма прогнозами в найближчі 25 років частка поновлюваної і атомної енергії скоріше зменшуватиметься, чим збільшуватися. Імпорт до Європи нафти і газу до 2030 року зросте: нафти - з нинішніх 75 до 90 відсотків, газу - приблизно з 50 до 80 відсотків.

Власне європейський видобуток падає. Непогані темпи збільшення видобутку газу в Норвегії (10% на рік) не в змозі компенсувати падіння в британському секторі Північного моря і поступового зниження виробництва Нідерландами. За минулий рік вони на двох втратили 14 млрд. куб. м в порівнянні з 2004 роком. А Велика Британія з 2000 року позбулася 20% видобутку власного газу, і ця цифра буде рости, внаслідок чого країна може потрапити в розряд енергодефіцитних. [7]

Згідно другому сценарному плану, якщо в найближче десятиліття буде досягнутий прогрес в області водневих технологій, сприяючих швидкому витісненню бензинових двигунів, то скорочення споживання нафти почнеться набагато раніше – приблизно до 2025 року. Але це поки маловірогідне.

Енергоємність світового господарства (переважно за рахунок розвинених країн) поступово знижуватиметься, але збережеться лінійна залежність між зростанням ВВП і збільшенням енергоспоживання. Підйом світової економіки, що продовжується, ще якийсь час тягнутиме за собою попит на енергоносії.

Глобальне споживання нафти зростатиме в основному за рахунок щорічного збільшення об'ємів її використання в країнах Азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР), (в середньому на 2,8%), перш за все в Китаї (4,5%) і Індії (3,5%), а також в Північній Америці (1,4%), Латинській Америці (2,6%) і на Близькому Сході (2,1%).

Споживання газу найшвидше буде рости в країнах АТР (в середньому на 3,6% на рік), в Центральній і Південній Америці (3,2%), на Близькому Сході (3,1%), в Африці (4,1%), збільшуючись за рахунок здешевлення і вдосконалення технологічних систем його транспортування (включаючи ЗПГ) і використання. Пропозиція газу розшириться завдяки реалізації ряду найбільших проектів по його видобуванню: у Росії (на півострові Ямал, в Східному Сибіру, на Далекому Сході і шельфі Карського моря), Ірані (Північний і Південний Парс і ін.), Катарі, Саудівській Аравії, ОАЕ, Кувейті, Алжирі, Лівії, Азербайджані, Казахстані, Туркменії (шельф Каспійського моря) і інших регіонах.

Унаслідок прогнозованого зниження рівня видобування нафти в промислово розвинених країнах можуть істотно вирости об'єми її імпорту, в першу чергу з політично і економічно нестабільних країн Персидської затоки. Тим самим стає актуальним питання про диверсифікацію джерел постачання. В зв'язку з цим зрозуміло, чим обумовлена все більш пильна увага основних країн – споживачів енергоресурсів і крупних міжнародних корпорацій до ресурсно-сировинної бази держав, що не входять до ОПЕК. Зокрема до Росії і ряду її сусідів на пострадянському просторі.

Зростаюче споживання вуглеводнів приведе до подальшого поглиблення ключових суперечностей світового паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). В майбутньому країни, власники значних запасів вуглеводнів, зазнають атак США. Це, швидше за все, відбудеться в Ірані, Латинській Америці, країнах Африки. Пов'язані з цим збої постачань істотно збільшать геополітичні ризики, що чревате новими регіональними конфліктами, а крім того викличуть істотне підвищення цін на енергоносії. Вірогідність окупації США цих країн зростає прямо пропорційно спробам цих країн вийти з під контролю США, як наприклад Венесуели. Президент Венесуели Уго Чавес наказав – «уряду узяти з 1 травня 2007 року під державний контроль всі нафтові родовища в басейні річки Оріноко». Президент Венесуели вважає, що практика, що склалася в даний час, коли іноземні компанії контролюють близько 70% запасів нафти в цій зоні, - помилкова. "Цю ситуацію треба міняти. Державна нафтова компанія Petroleos de Venezuela SA /PDVSA/ повинна як мінімум мати контроль 60% нафтових родовищ в басейні річки Оріноко", - сказав Чавес. Нафтові родовища в басейні річки Оріноко, які ще називають "пояс важкої нафти Оріноко", має в довжину 432 кілометри і завширшки - 64 кілометри. За попередніми даними, тут залягає до 235 мільярдів барелів важкої і надважкої нафти. В даний час підтверджені розвідані запаси нафти у Венесуелі складають 80 мільярдів 850 мільйонів барелів. З урахуванням покладів важкої і надважкої нафти в поясі Оріноко венесуельські власті до листопада 2008 року планують вийти на розвідані запаси нафти в 315 мільярдів барелів і потіснити Саудівську Аравію. У цій арабській країні запаси нафти складають 262 мільярди барелів. В даний час в поясі важкої нафти Оріноко працюють транснаціональні компанії із США, Франції, Норвегії і Великої Бритинії.[8]

Китай, очевидно, докладе всіх сил, щоб розширити свій вплив і економічну присутність на Близькому Сході, в Африці, Латинській Америці і Центральній Азії. Основним конкурентом КНР з експансії на енергетичні ринки залишаться США.

Головним джерелом збільшення добування в Латинській Америці стане глибоководний шельф Бразилії. Очевидно, розробляти його будуть американські корпорації, і видобутку на основі бразильських проектів вуглеводні Вашингтон використовує в рамках політики, направленої на зниження залежності від близькосхідних постачальників. В той же час створення патронованого президентом Венесуели Уго Чавесом союзу Венесуела – Куба – Болівія може привернути інші латиноамериканські країни.

Таким чином, в умовах високих цін на нафту складаються передумови для того, щоб переорієнтовувати потоки південноамериканської нафти з північноамериканського напряму на азіатсько-тихоокеанський.

Очікується значне збільшення частки Чорного континенту в світовій енергетиці. В цілому по регіону піковий рівень досяжний до 2020 року, а потім видобування, вірогідно, почне знижуватися. Крім існуючих добувних проектів в Північній і Західній Африці (Нігерія, Алжир, Єгипет, Лівія), міжнародні енергетичні компанії активно інвестуватимуть в геологорозвідку і видобування в Східній і Південно-східній Африці (Судан, Танзанія, Ангола). Збільшення видобування нафти прогнозується також в Чаді, Конго і Екваторіальній Гвінеї. В першу чергу розвиток отримають шельфові проекти.

Лідером зростання в Африці буде Ангола, де в повну силу запрацюють відкриті останніми роками глибоководні родовища. Основними конкурентами в африканських нафтогазових проектах є США, Росія і Китай.

На Каспії видобування нафти зростатиме. У період до 2015 року пальму першості тут утримуватиме Азербайджан з його нафтовими свердловинами Азері-Чираг-Гюнешлі і газовим родовищем Шах-деніз. З 2015-го базовим джерелом нафти стане казахстанський Кашаган.

Близький Схід в цілому залишиться під стратегічним контролем США, для яких на період до 2017 року основним джерелом нафти залишиться Саудівська Аравія.

Урядовий радник США Метью Сіммонс (урядовий експерт в області енергетики, який консультує адміністрацію президента Буша) повідомляє, що в результаті проведення 200 технічних досліджень нафтових родовищ в Саудівській Аравії встановлено, що країна бере 90% нафті, що експортується, з семи гігантських родовищ, яким вже від 30 до 40 років. Вироблення зберігається завдяки тому, що в родовища закачуються величезні об'єми води для збереження тиску в підземних сховищах, а також для того, щоб тримати об'єми видобутку на одному рівні. Документально підтверджені виробничі потужності Саудівської Аравії знаходяться на відмітці приблизно в 10 млн. барелів нафти щодня. Це половина тих 20-30 млн., які закладені в моделі забезпечення нафтою США на найближчі два-три десятиліття. На тлі постійного зростаючого попиту це приведе до зростання цін на нафту. Ціна на нафту в 200 доларів до 2010 року є цілком реальною. [9]

У найближче десятиліття Близький Схід залишиться для США, по суті, «резервним» джерелом вуглеводнів на тривалішу перспективу, тоді як активно розвиватимуться латиноамериканський, африканський, канадський і каспійський напрями нафтовидобутку.

Нові технології забезпечать збільшення ефективності енергоспоживання, але частка альтернативних джерел в загальному енергобалансі виросте лише трохи. Для того, щоб поновлювані джерела енергії покрили хоч би половину необхідного приросту електроенергії, знадобиться збільшити їх потужності в 63 рази. Реалізувати таку програму протягом 10 років не представляється можливим. У вказаний період (до 2017-го) також практично нереально мобілізувати виробництво «альтернативної» нафти (надважка нафта, бітумінозні піски, сланець) або освоєння вуглеводнів в важкодоступних районах.

ЗПГ-ринок перетворюється з географічно розділеного в глобальний. Основного приросту попиту на зріджений газ варто чекати з боку Сполучених Штатів і країн АТР. США, вже будучи найбільшим імпортером природного газу, до 2017 року збільшуватимуть імпорт ЗПГ (на це націлено 55 проектів нових приймальних терміналів, що включають заводи по регазофікації ЗПГ). Швидше за все, Японія залишиться лідером на ринку ЗПГ аж до 2020-го, після чого за споживанням газу на перше місце вийдуть Сполучені Штати. Так або інакше, основний об'єм газу до 2017 року як і раніше доставлятиметься споживачам трубопровідним транспортом. Розвиток ЗПГ-проектів не здатний в найближче десятиліття переламати цю тенденцію.

Частка ядерної енергії скоротиться до 5,3%, що обумовлене політикою розвинених країн по підвищенню безпеки і екологічної надійності енергетичних систем. Уповільнення використання ядерної енергії в світі відбуватиметься за рахунок скорочення її виробництва в Європі (-1,1% на рік) і стабілізації споживання в Північній Америці. Послідовна ліквідація АЕС в Європі (окрім Франції та Фінляндії) замінятиметься їх введенням в лад в країнах АТР (Китай, Індія, Пакистан, Південна Корея і ін.), а також в Росії, Ірані і Бразилії. Споживання атомної енергії в Північній Америці, Японії і Франції найближчими роками декілька зросте, після чого відбудеться його стабілізація. У Росії є унікальний шанс збільшити свою частку в світовій атомній енергетиці. Але «вікно можливостей» невелике – 10–20 років.


1.3 Росія в світовій енергетиці


Більше, ніж хто-небудь з його попередників, Путін визнає важливість галузі, яка не тільки забезпечує теплом 143 мільйони громадян Росії, але і приносить державі 20% податкових надходжень, які складають щорічно 77 мільярдів доларів. Російський уряд заплатив 7,1 млрд. доларів дочірнім компаніям «Газпрому» за 10,7 відсотків акцій концерну, завдяки чому отримав контрольний пакет. Багато в чому, завдяки енергоносіям і умінню Путіна розпоряджатися ними, з 2001 року дохід на душу населення росте на 29% щорічно. У нинішніх умовах націоналізація російських ресурсів рівнозначна відновленню старої імперії. [10]

Президент Путін схвалив пропозицію передати всі родовища на континентальному шельфі Росії в управління державних компаній «Газпром» і «Роснефть». Експертів повідомлення про прийдешню націоналізацію всіх шельфових родовищ нафти і газу не здивувало. Подібні пропозиції поступали вже не раз. [11]

«Газпром» став головним акціонером проекту «Сахалін-2», придбавши у Royal Dutch Shell, Mitsui і Mitsubishi 50% плюс одна акція компанії Sakhalin Energy за 7,45 мільярдів доларів. [12].

Після придбання «Газпромом» проекту «Сахалін-2» Рахункова палата Росії оцінила збиток від порушень, допущених в ході реалізації проекту Сахалін-2, в $5 мільярди, які доведеться компенсувати. [13]

В цей час розглядається питання Хар’ягинського родовища. Так Рахункова палата виявила значні порушення в природоохоронній діяльності оператора Хар’ягинського родовища - компанії «Тоталь Розвідка і Розробка Росія». Хар’ягинське родовище в Ненецькому автономному окрузі - одне з трьох в Росії, що розробляються на умовах угоди про розділ продукції. Загальні запаси нафти на родовищі оцінюються в 160,4 млн. т, в контрактній зоні - 97 млн. т. Хар’ягинська Угода про розподіл продукції була укладена 20 грудня 1995 року строком на 29 років з можливістю продовження до 33 років і набуло чинності 12 лютого 1999 року. Інвесторами проекту стали французькі Total (50%), норвезька Norsk Nydro (40%), а також Ненецька нафтова компанія (10%), діяльність якої контролює адміністрація Ненецького автономного округу. [14]

«Газпром» придбав Південно-тамбейське родовище, розташоване на півночі півострова Ямал. Його запаси оцінюються в 1,2 трлн кубометрів газу і 40-60 млн. тонн газового конденсату. Це одне з найбільших родовищ в світі. Загальна вартість родовища оцінюється в 5-6 млрд доларів. До середини 2005 року ліцензія на нього належала компанії «Тамбейнефтегаз». [15]

Основними проектами «Газпрому» [16] є:

Освоєння ресурсів півострова Ямал

Родовища півострова Ямал є стратегічною сировинною базою ВАТ «Газпром», здатною підтримати рівень видобутку на тривалий період. На Ямале відкрито 26 родовищ, розвідані запаси яких складають: газу – 10,4 трлн. куб. м, конденсату – 228,3 млн. т, нафти – 291,8 млн. т. ВАТ «Газпром» належать ліцензії на Бованенковське, Харасавейське і Новопортовське родовища із запасами природного газу – 5,8 трлн. куб. м, конденсату – 100 млн. т і нафти – 227 млн. т. Потенційні об'єми видобутку природного газу на вказаних родовищах оцінюються в 178 млрд. куб. м в рік, рідких вуглеводнів – від 7 до 9 млн. т на рік.

З метою вибору найбільш ефективних техніко-економічних варіантів і ухвалення рішення про здійснення інвестицій для повномасштабного освоєння родовищ півострова Ямал розроблено «Обгрунтування інвестицій в облаштування Бованенковського родовища на півострові Ямал і транспорт газу».

У жовтні 2006 року Правління ВАТ «Газпром» ухвалило приступити до інвестиційної стадії освоєння Бованенковського родовища і будівництва системи магістрального транспорту.

Створення в Східному Сибіру і на Далекому Сході єдиної системи видобування, транспортування газу і газопостачання

В даний час Мінпроменерго Росії спільно з ВАТ «Газпром» здійснює доопрацювання Програми створення в Східному Сибіру і на Далекому Сході єдиної системи видобування, транспортування газу і газопостачання з урахуванням можливого експорту газу на ринки Китаю і інших країн Азіатсько-тихоокеанського регіону. Комплексний підхід до освоєння ресурсів природного газу на сході країни, закладений в Програму, є альтернативою розрізненим проектам експорту природного газу окремих родовищ.

Освоєння ресурсів російського арктичного шельфу

Російський арктичний шельф (перш за все Баренцове море) розглядається ВАТ «Газпром» як перспективний для пошуку нових і освоєння раніше відкритих родовищ вуглеводнів. Газпром здійснює проведення робіт з підготовки до освоєння таких родовищ, як Штокмановське і Приразломне.

Проект розробки Штокмановського газоконденсатного родовища має для «Газпрому» стратегічне значення. Це родовище стане ресурсною базою для експорту російського газу до Європи через газопровід Nord Stream, що будується. Розвідані запаси Штокмановського родовища оцінюються в 3,7 трлн. куб. м газу і більш ніж в 31 млн. тонн газового конденсату. Проект, який в майбутньому зможе щорічно давати 45 млрд. кубометрів газу, оцінюються в 12-14 млрд. доларів. Перший газ може бути видобутий вже в 2011 році. Витягувані запаси нафти Приразломного родовища складають 46,4 млн. т, що дозволяє досягти річного рівня видобичі близько 6 млн. т.

Освоєння вуглеводневих ресурсів за кордоном

Узбекистан. ВАТ «Газпром» через дочірнє суспільство – ЗАТ «Зарубежнефтегаз» – на умовах Угоди про розділ продукції (УРП) бере участь в процесі відновлення видобування газу на родовищі Шахпахти (щорічний видобуток – близько 500 млн. куб. м). ВАТ «Газпром» приступило до переговорів з Узбекистаном про умови УРП за проектом освоєння родовищ Устюртського регіону.

Казахстан. В даний час російська сторона (спільне підприємство ВАТ «Газпром» і ВАТ «НК «Лукойл» – ТОВ «Центркаспнефтегаз») і Казахстан продовжують переговорний процес за погодженням умов «Угоди про принципи сумісного освоєння вуглеводневих ресурсів геологічної структури Центральна». Виконані електророзвідувальні роботи, інженерно-геологічні дослідження на майданчику під будівництво першої пошукової свердловини, проведені екологічні і гідрометеорологічні дослідження.

Туркменістан. Можливість участі ВАТ «Газпром» в шельфових проектах в Туркменістані розглядається з погляду забезпечення ресурсної бази в об'ємах, передбачених базовим контрактом на закупівлю туркменського газу. Участь ВАТ «Газпром» в проектах по видобуванню газу в Туркменістані залежатиме від результатів геолого-геофізичних досліджень туркменського шельфу Каспійського моря.

Індія. Спільно з компанією ГАИЛ продовжуються дослідження в Бенгальській затоці: виконані морські сейсморозвідувальні роботи, визначене місцеположення розвідувальної свердловини, проводиться підготовка до буріння.

В'єтнам. Закінчене будівництво першої розвідувальної свердловини на морському шельфі. Проведені наукові дослідження за визначенням перспективних структур блоку. Визначені ділянки для сейсморозвідувальних робіт.

Іран. ВАТ «Газпром» бере участь в проекті облаштування 2-ої і 3-ої черг родовища Південний Парс. Реалізацією проекту займається консорціум в складі: «Тоталь» (Франція) – 40 %, «Петронас» (Малайзія) – 30 %, ВАТ «Газпром» – 30 %. Офіційна передача іранській стороні функцій оператора над береговим газопереробним комплексом відбулася в червні 2004 року. В даний час проект знаходиться у стадії повернення інвестицій, завершення якої очікується в другій половині 2009 р.

У 2005 році «Газпром» підписав угоду з урядом Вірменії, згідно з якою для Вірменії встановлювалася ціна в 100 доларів США (Ј58) за кубометр газу, - на 50% нижче ринковою - в обмін на передачу «Газпрому» 45% акцій спільного підприємства «Армросгазпром», яке контролює і внутрішній розподіл газу у Вірменії і газопровід, який незабаром буде протягнутий в країну з Ірану.

В 2006 році «Газпром» довів свою частку участі в «Армросгазпромі» до 58% і отримав контроль трубопроводу Іран-Вірменія, який замислювався, як перший газопровід для постачань іранського газ до Європи, і який міг би стати конкуруючим джерелом газу для Західної Європи. [17]

Венесуела. У серпні 2005 року ВАТ «Газпром» було оголошено переможцем тендеру Фази «А» проекту «Рафаель Урданета» і отримало відповідні ліцензії на розвідку і розробку природного газу на блоках «Урумако 1» і «Урумако 2» у Венесуельській затоці. Ліцензії надані строком на 30 років. Протягом перших чотирьох років передбачається здійснення програми геологорозвідувальних робіт, що включає проведення сейсморозвідки і буріння розвідувальних свердловин.

Північно-європейській газопровід (4 жовтня 2006 року проект отримав нову назву – газопровід Nord Stream)

Проект Nord Stream – принципово новий маршрут експорту російського природного газу до Європи через акваторію Балтійського моря, минуючи країни-транзитери. Реалізація даного проекту підвищить надійність постачань на європейський газовий ринок, сприятиме розширенню газопостачання європейських країн. Проект Nord Stream включений Європейським Союзом в перелік пріоритетних проектів транс'європейської газової мережі.

Газопровід СПТО – Торжок

З 1995 р. ВАТ «Газпром» здійснює будівництво газопроводу від Уренгойського родовища, розташованого в північних районах Тюменської області (ПРТО), до міста Торжок. Цей газопровід стане важливою частиною діючої в даний час багатониткової газотранспортної системи Уренгой – Надим – Перегребне – Ухта – Торжок і дозволить збільшити потужності по постачаннях газу промисловим і комунально-побутовим споживачам Північно-західного регіону Росії, а також забезпечить експортні постачання по газопроводу Ямал – Європа. Газопровід планується вводити в експлуатацію поетапно до 2007 р.

Розширення газотранспортної системи «Середня Азія – Центр»

В цілях забезпечення транспортних потужностей для транзиту туркменського, узбецького і казахстанського газу ВАТ «Газпром» веде розробку і узгодження «Обґрунтування інвестицій в розвиток газотранспортної системи «Середня Азія – Центр» зі всіма учасниками транспортного ланцюжка Туркменістан – Росія на територіях Туркменістану, Узбекистану і Казахстану.

Вихід на ринки зрідженого природного газу

До теперішнього часу розроблена стратегія діяльності компанії з виробництва і морського транспортуванню зрідженого природного газу (ЗПГ). У 2005 році Газпром здійснив перші постачання зрідженого природного газу до США, в 2006 році – до Великої Британії, Японії і Південної Кореї.

ВАТ «Газпром» спільно з компанією «Петро-Канада» опрацьовує можливість будівництва в Ленінградській області заводу по виробництву ЗПГ для подальшого експорту на ринки Північної Америки.Європа

Газпром експортує газ в країни Центральної і Західної Європи переважно в рамках довгострокових контрактів строком до 25 років, укладених, як правило, на базі міжурядових угод.

Довгострокові контракти з основними покупцями містять умову «бери або плати». Тобто в контрактах закладений мінімальний об'єм газу, який споживач зобов'язаний сплатити навіть в тому випадку, якщо фактично візьме менший об'єм.

Довгострокові контракти є основою стабільності і надійності постачань газу. Тільки такі контракти можуть забезпечити виробникові і експортерові гарантію окупності багатомільярдних капіталовкладень, необхідних для реалізації крупних газових експортних проектів, а імпортерові – гарантію надійного і безперебійного газопостачання протягом тривалого періоду часу.

Група Газпром поставляє природний газ в наступні країни: Німеччину, Італію, Францію, Туреччину, Угорщину, Чехію, Словаччину, Польщу, Австрію, Фінляндію, Бельгію, Болгарію, Румунію, Сербію і Чорногорію, Словенію, Хорватію, Грецію, Швейцарію, Нідерланди, Боснію, Македонію, Велику Британію.

Основний зовнішній ринок збуту російського газу - Західна Європа. Газпром забезпечує приблизно третину сумарного імпорту до Західної Європи. Провідними покупцями російського газу є Німеччина, Італія, Туреччина і Франція.

Серед держав Центральної Європи перше місце по закупівлях газу у Газпрому займає Угорщина. Далі йдуть: Словаччина, Чехія, Польща. До цих країн надходить близько 72% газу, що експортується Газпромом до Центральної Європи.

В майбутньому компанія планує розширювати діяльність на газових ринках країн Азіатсько-тихоокеанського регіону, в Скандинавії, США, Великої Британії і Бельгії.

Основні маршрути газопроводів від газових родовищ Західного Сибіру до експортних ринків Західної Європи проходять через Україну (близько 90% від всього об'єму газу, що експортується).

Для підвищення надійності і диверсифікації постачань російського «блакитного палива» на експорт Газпром здійснює крупні газотранспортні проекти.

В даний час продовжується будівництво газопроводу «Ямал-Європа», який з'єднає родовища півострова Ямал із Західною Європою. Вже сьогодні по цьому маршруту експортується близько 17% російського газу (через Білорусь і Польщу до Німеччини).

В кінці 2002 р. був зданий в експлуатацію газопровід «Блакитний потік» для прямих постачань газу до Туреччини по дну Чорного моря. Загальна протяжність цієї газової магістралі складає 1276 км (російська ділянка - 373 км, морська ділянка - 395 км, турецька ділянка - 508 км). Пропускна спроможність газопроводу - до 16 млрд. куб. м на рік. У період до 2025 р. з Росії до Туреччини планується експортувати по «Блакитному потоку» 311 млрд. куб. м газу. Об'єми експорту збільшуються з кожним роком. Так в 2005 р. було поставлено близько 5,1 млрд. куб. м «блакитного палива», що у півтора рази більше ніж у 2004 року.

Диверсифікація експортних потоків і вихід на нові ринки - один з пріоритетів експортної стратегії компанії. У квітні 2006 року Газпром продав перші партії ЗПГ у Велику Британію. ЗПГ був придбаний у кампанії «Газ де Франс» і поставлений компанії «Бритиш Петролеум» на термінал Aйл-oф-Грейн.

Найбільшими іноземними партнерами Газпрому є: німецькі компанії «ЭОН», «Вінтерсхалл», «Фербунднетц Газ», «Сіменс»; французькі «Газ де Франс» і «Тоталь»; італійська «Ені»; турецька «Боташ»; фінська «Фортум»; нідерландська «Газюні»; норвезькі «Гидро», «Статойл», китайські «КННК». «Петрочайна»; польська «Пгніг»; американські «ЭкксонМобіл», «Шевронтексако», «Конокофілліпс» і транснаціональна «Шелл».

Газпром продає газ на кордоні країни-імпортера компаніям, які потім поставляють газ кінцевим споживачам. У ціну газу для кінцевого споживача закладається вартість транспортування газу по мережах низького тиску, утримання яких у декілька разів дорожче, ніж в Росії, а також податки.

Останні два роки «Газпром» реалізує нову експортну політику, пріоритети якої - оптимізація витрат на транзит газу до Західної Європи, виходу на кінцевого споживача і збільшення валютної виручки.

«Газпром» і німецька компанія «Вінтерсхалл» в 1993 році створили спільне підприємство «ВИНГАЗ». Воно є власником трубопроводів на території Німеччини протяжністю близько двох тисяч кілометрів і найбільшого в Європі підземного сховища газу (ПСГ) в Редені об'ємом понад 4 млрд. куб. м. Сьогодні Газпрому належить 35% в статутному капіталі цього спільного підприємства. Узгоджено збільшення частки Газпрому до 50%-1 акція. Таким чином, беручи участь в «ВИНГАЗ», Газпром є співвласником газотранспортних мереж Німеччини.

Про прихильність європейських споживачів до довгострокових контрактів з Газпромом свідчить, зокрема, подовження експортних контрактів із західними партнерами – з компанією «Газ де Франс» до 2015 г, з компанією «ЕОН Рургаз» до 2020 року, «Вінтерсхалл» до 2030 р., з компанією «Газум» до 2025 р.

Крім того Росія знову повертається до Анголи, найбільшої африканської країни, що динамічно розвивається, в частині розвідки і добування нафти і газу". Так АТ "АЛРОСА", ВАТ "Зарубежнефть" і анголська нафтогазова монополія Sonangol співробітничатимуть в області розвідки і подальшої розробки нафтогазових родовищ в Анголі. Аналогічний договір укладений з "Лукойлом".

За повідомленням "АЛРОСА", меморандум про співпрацю, який у вівторок підписали алмазодобуваюча компанія, "Зарубежнефть", Dark Oil Company і Sonangol, відкриває російським держкомпаніям можливості для широкомасштабної співпраці з Sonangol в районах Анголи між басейнами Південне Конго і Північна Кванза, в басейнах Кассанж, Окаванго, Єтоша, а також в шельфовій зоні.

Домовленості «Лукойлу» з ангольською компанією Sonangol про розробку вуглеводнів на території Анголи дають можливість брати участь в геологорозвідці на шельфі Анголи.

Російський «Газпром» і ангольський Sonangol, планують співробітничати у сфері розвідки і видобування вуглеводнів в Анголі, інвестиції на першому етапі можуть скласти 100 мільйонів дол.

Меморандум, підписаний «Газпромом» з Sonangol стосується розвідки і видобування вуглеводнів, в першу чергу природного газу, з можливим використанням їх у разі позитивного результату для проекту відносно ЗПГ, перша черга якого буде реалізована наступного року", - сказав Медведєв.

"Якщо геологорозвідка дасть позитивні результати, ресурсів буде досить для другої, можливо, навіть для інших черг, тоді це спільно реалізовуватиметься", - сказав Медведєв. Найближчим часом буде сформований координаційний комітет, який повинен підготувати план геологорозвідки, що уточнює території і об'єми фінансування. [18]

Співпраця Росії і Єгипту в області нафти і газу

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: