Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн світу–Росії та США
За інформацією міністерства нафти Єгипту, угоди з "Egaz" передбачають підтримку двосторонньої співпраці між російською і єгипетськими компаніями. Зокрема, йдеться про розвідку і видобування нафти і газу в Єгипті, залучення інвестицій, обмін інформацією, створення спільних підприємств. Планується, що російська і єгипетська компанії сформують змішану групу, яка відстежуватиме виконання цих домовленостей. Єгипет займає третє місце в Африці після Алжиру і Нігерії по підтверджених запасах природного газу (1,76 трильйона кубометрів). Останніми роками об'єм видобутку природного газу в Єгипті збільшився в два рази - до 38 мільярдів кубометрів на рік. [19]
З метою посилення свого впливу на енеретичному ринку Росія, хоча на словах і відкидаючи створення «газового ОПЄК», фактично його створює. Так підписання меморандуму між «Газпромом» і алжирською компанією «Сонатрак» (Sonatrach) - двох основних газових постачальників Європи. Частка Алжиру на європейському ринку складає близько 10-12%, а частка Росії перевищує 25%. Документ передбачає створення російсько-алжирського енергетичного координаційного комітету, а також постійно діючі сумісні робочі групи. Першим результатом російсько-алжирської газової співпраці стануть газообмінні операції. Алжир може скоротити постачання газу до Італії, які будуть відшкодовані російським газом, а Газпром, у свою чергу, отримає від Алжиру зріджений газ. Особливо лякають європейських спостерігачів перспективи координації цінової політики між 'Сонатрак' і Газпромом на європейському ринку. [20]
На ініціативу аятолли Алі Хаменеі про створення спільної організації, координуючої видобування і поставку природного газу президент Путін повідомив «Газовий ОПЄК» - ідея цікава, ми подумаємо. Але на першому етапі мі згодні з іранськими партнерам, з іранськими фахівцями, з іншими деякими країнами, які у великій кількості видобувають і поставляють вуглеводнів на світові ринки, перш за все газ, ми вже стараємося координувати свої дії на ринках третіх країн. І маємо намір робити це у майбутньому. Ми не збираємося створювати якогось картелю, але координувати нашу діяльність було б правильно. [21]
Енергетична політика Росії відносно країн Європейського союзу.
Найкраще цілі Росії відносно ЄС висловив держсекретар Союзу Росії і Білорусії Павло Бородін: «...Європа все одно без нас не зможе. Європа стоятиме перед нами на колінах». [22]
Головною «зброєю» Росії є ВАТ «Газпром», капіталізація якого перевищила 300 мільярдів доларів. Концерн упевнено займає третє місце в списку світових гігантів, випереджаючи "Майкрософт". [23]
Також розширюють видобування газу російські незалежні російські компанії, які планують збільшити видобуток до 189 млрд. кубометрів до 2010 року, що покриє 40% внутрішнього попиту на газ. [24].
За даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), споживання газу на планеті до 2020 року збільшиться майже удвічі і перевищить об'єм в 5 трлн. куб.м. До цього часу найбільший в світі виробник – «Газпром» - повинен видобувати по 590 млрд. куб.м. (2006 р. - 551 млрд. куб.м.) на рік. При цьому за підсумками жовтня 2006 року на його частку доводиться шоста частина російського видобутку газу. Тільки за цей рік він збільшив виробництво на 14,3% і продав 87,22 млрд. куб. м. газу. Більше двох десятків мільярдів кубічних метрів газу на рік поки що спалюється у факелах на бурових через неможливість його утилізувати. Заявлені ще три роки тому запаси у «незалежних» компаній перевищують 13 трлн. куб.м., тобто всього в 2,5 рази менше, ніж у «Газпрому». [25]
В цілому у Росії величезні ресурси газу. До 2050 року Росія нарощуватиме об'єми видобутку і постачання.[26]
ЄС хоча і робить спроби не пустити «Газпром» на свої внутрішні ринки або обмежити енергетичну залежність, але ці спроби успіху не мають. У боротьбі за місцеві ринки «Газпром» пред'явив Євросоюзу ультиматум. Монополіст «порадив» не блокувати його міжнародні амбіції, попередивши, що він може направити постачання на інші ринки. «Газпром» має в своєму розпорядженні найкрупніші ресурси вуглеводнів і здатний надійно забезпечити зростаючий попит на газ в Європі. Але не можна забувати, що ми активно освоюємо нові ринки, такі як Північна Америка і Китай... конкурентна боротьба за енергоносії посилюється», - мовиться в прес-релізі компанії. Попередженню передувала стаття в Financial Times про те, що уряд Великої Британії розглядає зміни правил злиття компаній, щоб блокувати можливе поглинання «Газпромом» компанії Centrica, найбільшого в Британії постачальника газу. Міллер зустрівся з послами 25 країн ЄС в Москві, щоб обговорити відносини «Газпрому» з Європою. На зустрічі він підкреслив, що компанія розуміє свої зобов'язання як постачальника чверті європейського газу, але паралельно погрозив перенаправити свої постачання на ринки, що швидко розвиваються, в інших регіонах миру, якщо його плани з розширення в Європі, де він хоче вийти на ринок низового розподілу, блокуватимуть. Заступник голови правління «Газпрому», глава «Газекспорту» Олександр Медвєдєв підтвердив, що «Газпром» розглядає можливість покупки британської компанії Centrica. «Враховуючи нашу поточну фінансову потужність, дуже важко знайти компанію, що не знаходиться в списку тих, до яких ми придивляємося». Прес-секретар «Газпрому» Сергій Купріянов повідомив, що «ми всього лише хочемо, щоб європейські країни зрозуміли, що у нас є альтернативи в області продажів. Є китайський ринок, що швидко росте, і ринок зрідженого газу в США. Якщо ЄС потрібний наш газ, він повинен враховувати і наші інтереси». [27]
Глава «Газекспорту» повідомив, що 25 квітня він провів бесіду з міністром торгівлі і промисловості Великої Британії Аланом Джонсоном. «Він (Джонсон) повідомив, що його позицію неправильно тлумачили - він не може впливати на позицію британського уряду і міняти законодавство з приводу енергетичних операцій, якщо це не стосується питань національної безпеки». «Насправді в британських національних інтересах було б вітати «Газпром» на ринку Великої Британії», - вказав представник «Газпрому». Після цих заяв «Газпрому» прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер відкинув будь-яку можливість того, що британський уряд шукає шляхи для блокування наміру «Газпрому» купити компанію Centrica. [28]
Про реакцію Великої Британії на погрози про перенаправлення газу на нові ринки свідчить наступний приклад: через суперечки між Москвою і Києвом минулої зими піднялися ціни на європейському газовому ринку. При перших повідомленнях про можливе відключення газу Україні газові компанії відразу підняли ціни на газ. З 1 січня 2006 року компанія Scottish and Southern Energy підвищила суми рахунків за газ і електрику на 13,6% і 12% відповідно, про це заявив британський міністр енергетики Малкольм Уїкс. Зараз Велика Британія забезпечує себе газом на 90 відсотків за рахунок власних родовищ в Північному морі, інші 10 відсотків країна імпортує з Норвегії. Проте останніми роками вироблення газу в Північному морі скоротилося, у зв'язку з чим до 2020 року, за словами британського міністра, близько 80 відсотків газу імпортуватиметься з-за кордону. [29]
Також невдалу спробу зашкодити просуванню експансії «Газпрому» зробила новообраний канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка намагається переорієнтувати зовнішню політику Німеччини на зближення з США, у той час як Шредер постійно критикував США і зближувався з Росією.
За десять днів до парламентських виборів, в результаті яких до влади прийшла Ангела Меркель, «Газпром» і дві німецькі компанії підписали угоду про будівництво газопроводу по дну Балтійського моря. Так народилася життєво необхідна зв’язуюча енергетична нитка, яка прокладатиметься в обхід не тільки нових партнерів Німеччини по ЄС, - прибалтійських республік і Польщі, а і України. «Газпром» планує ввести до ладу Північно-європейській газопровід (ПЄГ) в 2010 році. Протяжність газопроводу складе близько 3 тис. км. Він піде від Виборга (Ленінградська область) по дну Балтійського моря до узбережжя Німеччини з можливістю газовідводів до Фінляндії, Швеції, Великої Британії. Протяжність морської ділянки ПЄГ від Виборга до Грайфсвальда складе 1189 км. Вартість проекту оцінюється в $5,7 млрд. Потужність ПЄГ передбачається до 30 млрд. куб. м на рік.
Два місяці потому Шредер був призначений на пост голови наглядової ради концерну, який займатиметься будівництвом газопроводу, а керівництво проектом було довірене Матіасу Варнігу, одному з керівників «Dresdner Bank» і колишньому агентові «Штазі».
Меркель виступила з критикою «Газпрому» під час газової кризи на Україні, а також з призначенням Шредера головою наглядової ради концерну, який займається будівництвом ПЄГ. Напередодні візиту Меркель до Москви у січні 2006 році міністр закордонних справ Німеччини Гернот Єрлер заявив в інтерв'ю, що «сьогодні Берлін уважніше і критично дивиться на події в Росії, включаючи питання про демократію і про конфлікт на Кавказі». Крім того, Єрлер додав, що у зв'язку з газовою кризою, що недавно розгорілася між Росією і Україною, у Берліна також з'явилися нові сумніви щодо співпраці в газовій області. «Багато що в цьому питанні ще вимагає доопрацювання». Через призначення Шредера головою наглядової ради ПЄГ канцлер Меркель задумала встановити «правила економічної діяльності екс-політиків». Про це повідомив журналістам заступник офіційного представника федерального уряду Томас Штег.
Ангела Меркель в ході зустрічі з прем'єр-міністром Естонії Андрусом Ансипом заявила, що ПЄГ повинен бути доступний для всіх європейців. Аналогічну заяву Меркель зробила під час робочого візиту до Варшави, вона також повідомила, що це болюче для Польщі питання "крок за кроком вирішуватиме" спеціально створювана польсько-німецька робоча група.
Але вже 7 квітня 2006 року прес-секретар Меркель Ульріх Вільгельм не побажав повідомляти, чи обговорювала вона суперечку, що виникла через рішення Шредера, з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим в ході зустрічі в Берліні. Але він заявив, що даний епізод «не затьмарив відносини, що переживають розквіт, які ми маємо намір розвивати далі».
«Ми говорили про енергобезпеку, про ПЄГ. Всім очевидно, що цей проект не направлений проти кого-небудь, а є дуже важливим для Європи і Німеччини проектом», - сказала канцлер Німеччини на спільній прес-конференції з президентом Росії Володимиром Путіним. Меркель відзначила, що ПЄГ «є капіталовкладенням в безпеку енергопостачання». «Дуже важливо, що стало ясно, що цей проект не направлений ні проти кого», - сказала вона. Канцлер також відзначила, що на зустрічі з президентом Росії йшла розмова про механізми утворення цін, про енергобезпеку, про питання довіри. "Це є частиною стратегічного партнерства, яке ми розвиваємо і розвиватимемо", - сказала Меркель.
Цей тон зовсім не нагадував суворі слова Меркель (сказані в самий розпал цінової суперечки «Газпрому» з Україною) про те, що Росія поставила на кон свою репутацію надійного постачальника газу і, можливо, програла. Що ж сталося? А сталося те, що великий бізнес Німеччини сказав своє вирішальне слово – Німеччина покладає в основу політики економічні інтереси, які зовсім не відповідають зовнішньополітичним планам Меркель.
Росія є одним з найважливіших торгових партнерів Німеччини. Згідно з оцінками Федерального бюро статистики Німеччини до Росії вклали інвестиції вже 4800 німецьких компаній. Забезпечуючи 35% потреб Німеччини в нафті і 40% - в газі, кольорових металах і добривах - більш ніж на 10%, Росія також є одним з 10 найбільших експортних ринків Німеччини. У 2004 році, за даними Мінекономрозвитку Росії, товарообіг збільшився на 18,3% і досяг 31,2 млрд. євро, зокрема обсяг російського експорту склав 16,2 млрд. (плюс 14%), імпорту - 15 млрд. євро (плюс 23,7%). У 2005 році рівень товарообігу досяг 39 млрд. євро (47 млрд. дол., 27 млрд. фунтів), що на 25% більше, ніж в 2004 р., а експорт Німеччини до Росії виріс на 15,4 відсотка. Німеччина - основний торговельно-економічний партнер Росії в світі. Частка ФРН в зовнішній торгівлі Росії - більше 10%, Росії в зовнішньої торгівлі Німеччини - близько 2,1% (14-е місце серед торгових партнерів ФРН). «З економічної точки зору, відносини важливі не тільки через газ, - заявив Єкарт фон Кледен, депутат бундестагу від ХДС і представник партії з питань зовнішньої політики. - В Росії відбувається швидка модернізація інфраструктури, і вона є величезним ринком для наших компаній». Після деяких коливань уряд Меркель тепер визнає, що плани «Газпрому» і німецьких компаній EON і BASF з будівництва газопроводу з Сибіру до Німеччини вартістю 5 млрд. євро мають життєво важливе значення для забезпечення енергетичних потреб Німеччини. Саме тому ті представники правлячої коаліції, які виступили проти заступання Шредера на посаду голови компанії «ПЄГ», опинилися в меншості - інші вважали за краще промовчати. Шредер надав країні величезну послугу, підтримавши будівництво газопроводу. [30]
Росія запропонувала Німеччині сформувати вісь Берлін-Москва з метою створення «локомотива європейської інтеграції». На зустрічі з канцлером Ангелой Меркель в Дрездені президент Росії Володимир Путін заявив, що Німеччина може перетворитися із споживача російського газу на важливий європейський центр його розподілу. Заява була зроблена з приводу розробки Штокмановського родовища. Путін не виключив, що «Газпром», залишаючись власником, залучатиме іноземні компанії до сумісної розробки і будівництва заводу по зріджуванню природного газу. «Газпром» поставив умову, згідно з якою, щоб бути учасником проекту і частковим власником цих ресурсів, потрібно запропонувати «Газпрому» в обмін певні активи. Гроші під такі високоліквідні проекти не потрібні, вони легко беруться з світових ринків. Але під такий величезний запас - 3,7 трлн кубометрів газу - ніхто не зміг надати рівноцінних активів, - пояснив президент. - Тому ми колишній конкурс відміняємо. Раніше ми планували весь цей газ перетворювати на зріджений газ і танкерами поставляти на світові ринки, перш за все - на північноамериканський. Ми змінили своє рішення. Тепер частина цього газу прямуватиме в трубу і до Німеччини, частково він перетворюватиметься на зріджений газ і прямуватиме на світові ринки". [31]
Як стало відомо «Газпром» фактично почав втілювати свої наміри, придбавши крупну шахту в Германії, що належить державі. Результатом стане створення одного з найбільших в Західній Європі газосховищ. [32]
Не зважаючи на дуже щирі Російські пропозиції, Ангела Меркель знову почала ставити перешкоди російській енергетичній експансії. Єврокомісія представила на розгляд країн-членів проект, що передбачає відсторонення постачальників енергоресурсів від розподільних мереж. Це означає, що крупні вертикально інтегровані енергетичні концерни в країнах ЄС будуть в примусовому порядку «розчленовані» на добувні, транспортуючі і розподіляючі структури. Адже в Германії такі концерни – BASF, RWE, EON – складають основу енергетики. Вони ж є найбільш послідовними партнерами російських нафтогазових компаній в Європі. Яка доля чекає їх тепер – не зрозуміло.
Відстоюючи в діалозі з Росією інтереси європейських споживачів енергії, Меркель, схоже, не пощадить заради них і німецькі енергетичні концерни. Адже країна-голова ЄС, та ще і що оголосила енергетику одним з пріоритетів свого головування, буде просто вимушена підтримати Брюссель в давно просувному ним проекті лібералізації енергетичного ринку ЄС. На словах Берлін вже підтримав нову енергетичну стратегію Євросоюзу. Що буде на ділі? Не виключено, що енергетичні гіганти дійсно будуть «розчленовані». У такому разі їх російські партнери позбудуться не тільки перспектив вийти на споживчий ринок ЄС, але і можливості укладати довгострокові контракти.
Замість розвитку зв’язків з Росією Меркель пропонує укріплення економічних зв’язків з США, намагаючись переконати ЄС, що «Європа зацікавлена в створенні єдиного трансатлантичного ринку» і в розвитку Західного вектору економічних зв’язків.
Але Меркель не намагається пояснити, яким чином Європа буде забезпечена енергоносіями, якщо Росія пере направить потоки, і як замінити свого головного енергопостачальника? ФРН давно є нетто-імпортером енергоносіїв (причому, найбільшим в Європі). З-за кордону вона отримує 97% споживаної нафти, 83% газу, 60% кам'яного вугілля і 100% урану. Тільки буре вугілля в Германії своє. Та ще сонце, вітер і вода, на які, правда, припадає менше 5% в структурі енергобалансу. А з Росії Германія отримує 37% газу, 30% нафти, 19% урану і 8% вугілля. Другим за значущості постачальником енергоресурсів є Норвегія, але вона дає значно менше, ніж Росія (нафти – всього 16%), та і запасів у неї, за оцінками Єврокомісії, вистачить ще від сили на чверть століття. [33]
«Газпром», відреагувавши на європейські енергетичні плани повідомив, що лібералізація Європейських ринків газу і електрики і політичні проблеми з Польщею породжують невпевненість у країн-виробників, що може викликати брак постачань в найближче десятиліття оскільки примушують «Газпром» все більше уваги приділяти азіатським ринкам. Так, з 2011 року Росія поставлятиме по 30 мільярдів кубометрів газу до Китаю, а також веде переговори про постачання газу з 2010 року до Південної Кореї. «Газпром» підкреслив, що Європі доведеться конкурувати з Південно-східною Азією за енергію. І конкуренція буде відбуватися в умовах підвищення вартості газу. Для Європи, яка отримує понад 40% споживаного газу з Росії, з 2007 року середня вартість газу підвищена на 36 доларів - до 293 доларів. А вартість газу для Польщі виросте до 310-320 доларів за тисячу кубометрів. [34]
Причому конкурувати за газ доведеться саме Німеччині, оскільки Англія, Франція і Італія допустили «Газпром» до внутрішніх ринків. Так за останні три роки «Газпром» придбав 10% британського ринку збуту. «Газпром» підписав довгострокові контракти з рядом крупних європейських енергетичних компаній, зокрема, французькою Gaz de France і італійською Eni, в обмін на надання йому доступу до трубопроводів для транспортування і збуту газу безпосередньо кінцевим одержувачам. [35]
Згідно з угодою з Gaz de France (GdF) «Газпром» з жовтня 2007 року отримує можливість здійснювати прямі постачання російського газу в об'ємі до 1,5 млрд. куб. м на рік кінцевим споживачам Франції, які платять за блакитне паливо по 375 дол. за 1 тис. куб. м, для промислових споживачів, а для населення — 577 доларів, до цього оптова ціна російського газу на вході у французьку газотранспортну систему складала 190 дол. за 1 тис. куб. м. Натомість GDF отримує гарантії постачань російського газу до 2030 року. [36]
У рамках угоди з італійською Eni «Газпром» отримав можливість з 2007 року здійснювати прямі постачання російського газу на італійський ринок - найбільший після ринків Великої Британії і Німеччини в Європі. Об'єми прямих постачань збільшуватимуться поетапно до 3 млрд. кубометрів до 2010 року. Довгострокові контракти дозволять російській компанії зберегти стабільні доходи від продажу енергії аж до 2035 року. В обмін «Газпром» і Eni вже домовилися про сумісну участь в покупці нафтових підприємств в Росії. Російський «Газпром» може стати акціонером компанії Enipower, якій належать сім електростанцій в Італії, проте представники компанії виключили можливість отримання «Газпромом» акцій компанії Snam Rete Gas - італійської газорозподільної мережі.
Частка газу в енергетичному балансі Італії - більше 30%. Близько 86% потреб в природному газі Італія покрила в 2005 році за рахунок імпорту. Основними постачальниками газу в країну є Алжир і Росія. Для Росії Італія є другим за величиною імпортером газу в Європі. У 2005 році об'єм постачань склав 21, 85 млрд. кубометрів газу. [37]
Довготривалі контракти особливо актуальні для країн Європи, оскільки до 2010 року розрив між постачаннями «Газпрому» і очікуваним попитом може скласти 126 мільярдів кубометрів. Щоб помістити ці цифри в реальний контекст, повідомимо, що в 2005 році ЄС імпортував з Росії близько 155 млрд. кубометрів газу. Але гірше за все є резонні підстави побоюватися, що розрив в 126 млрд. може зрости, у зв'язку з наявністю цілого ряду змінних складно дати точну оцінку дефіциту, що насувається. Але, ймовірно, розрив складе від 125 до 200 мільярдів кубометрів. Навіть при мінімальному показнику такий дефіцит може нанести істотну утрату постачанням в ЄС. [38]
В той же час «Газпром» розраховує збільшити експорт газу до Західної Європи протягом 10 років майже на 20%, повідомив в інтерв'ю The Wall Street Journal заступник голови правління газового монополіста Олександр Медвєдєв. «Газпром» поставить до Європи в 2015 році 180 млрд. кубометрів газу проти нинішніх 151 млрд. кубометрів. «Наша частка на ринку зросте до 33%, навіть якщо не будуть підписані нові контракти», - відзначив Медвєдєв. Минулого року компанія забезпечила 27% газу, споживаного в Європі. [39]
Росія на нафтовому ринку
В 2006 році Росія вийшла на перше місце в світі з видобування нафти, обігнавши Саудівську Аравію, яка лідирувала по цьому показнику з 1988 р. У липні в Росії видобувалося 9,55 мільйонів барелів на добу - на 41000 більше, ніж в Саудівській Аравії. Якщо врахувати, що здобич газу в країні складає 1,7 мільярда кубометрів газу на добу, Росія перетворилася на найбільшу енергетичну державу світу. [40]
Глава Мінекономрозвитку Росії Герман Греф вважає, що «за довгостроковими прогнозами за межами 2020 року істотний приріст постачань нафтових ресурсів з Росії на світові ринку неможливий. Якщо, звичайно, не будуть відкриті нові родовища». До 2020-2025 років Росія може нарощувати постачання нафти за кордон. "Але після цього поступово постачання знижуватимуться - трохи, за розрахунками фахівців, на 1% в рік", - уточнив Греф. Проте, до 2050 року Росія залишиться найбільшим постачальником нафти на світовий ринок. [41]
Важливим напрямком продажу нафти для Росії є країни Азії. "Після будівництва трубопроводу Східна Сибірь-Тихий океан на азіатський ринок поступатиме до 30 мільйонів тонн російської нафти на рік, а в перспективі - до 80 мільйонів тонн", - заявив віце-спікер Ради Федерації Дмитро Мезенцев, виступаючи з доповіддю з енергетичної безпеки на 15 сесії Азіатсько-тихоокеанського парламентського форуму, який проходить в Москві. "До 2020 року об'єм нафтового експорту Росії до цього регіону кардинально зміниться. Третина об'єму російських постачань "чорного золота" йтиме до Азії", - сказав він, відзначивши, що сьогодні об'єм російського експорту в цьому напрямі складає лише 3% від національних можливостей. [42]
Ще однією спробою зашкодити російській енергетичній експансії є відкриття нафтопроводу Баку–Тбіліси–Джейхан (БТД). Цієї події довго чекали у всьому регіоні, пов'язуючи з нею величезні економічні і політичні надії. Протяжність нового нафтопроводу складає 1767 км., з них 443 км. припадає на Азербайджан, на Грузію – 248 км. і 1076 км. на Туреччину. Пропускна спроможність нафтопроводу – 50 млн. т нафти на рік. Особливу радість від початку роботи БТД переживають сьогодні держави каспійського регіону і країни транзиту. І ті і інші не приховують свого задоволення тим, що нова труба не заходить на територію Росії, що повинно виключити будь-який політичний диктат з боку північного сусіда. На думку багатьох аналітиків, БТД став явним геополітичним програшем Росії, в результаті якого прикаспійські країни отримали незалежний від неї маршрут експорту нафти на захід. Принаймні, така точка зору була вельми актуальною ще кілька років тому. Сьогодні ж про велике політичне значення і винятковість БТД навряд чи варто говорити з попередньою однозначністю. Річ у тому, що із самого початку проект БТД розроблявся під "велику нафту" з нафтоносного блоку Азері–Чіраг–Гюнешлі на азербайджанській ділянці каспійського шельфу. Передбачалося, що на "плановий" рівень у 50 млн. тонн на рік нафтовидобуток тут вийде вже на початку нинішнього десятиліття. Проте "велика нафта" з Азербайджану так и не пішла. Більше того, на думку ряду учених, забезпечити наповнення труби каспійською нафтою до такого ступеня, щоб використання БТД стало рентабельним, може виявитися не досяжною метою. Проміжним рішенням проблеми стала домовленість з Казахстаном про прокачування по новій трубі казахстанської нафти. На першому етапі її частка в трубопроводі складе 7,5 млн. тонн. Вона поставлятиметься до Азербайджану по Каспійському морю танкерами. Певні надії щодо долі БТД зв'язуються з розробкою найбільшого в Казахстані нафтового родовища Тенгіз. Правда, на сьогоднішній день там не здобувається достатньої кількості нафти, щоб дозволяло говорити про повне завантаження БТД. До того ж, казахстанська нафта експортується також і через нафтопровід, проектна потужність якого складає 67 млн. тонн на рік. Більш того, Казахстан відкрито заявляє про наміри активно зайнятися експортом нафти до Китаю. Підсумовуючи сказане, можна припустити, що в Казахстані просто не знайдеться достатньої кількості нафти, щоб одночасно забезпечувати всі експортні напрями. Якщо ж "велика каспійська нафта" з азербайджанських родовищ заради якої, власне, і затівався проект БТД, так і не стане "великою" (що більш ніж ймовірно), то з помпою презентована вчора труба може виявитися заритою в землю – як в прямому, так і у переносному розумінні. [43]
Виходячи з офіційних оцінок, що знайшли віддзеркалення в «Енергетичній стратегії Росії на період до 2020 року», до 2015-го видобуток нафти може скласти 530 млн. т, а її експорт – 310 млн. тонн. Головною нафтовою базою залишиться західно-сибірська нафтогазоносна провінція. Будуть сформовані нові центри нафтової промисловості в Східному Сибіру і Республіці Саха (Якутія) – видобуток до 50 млн. т в 2015 році; на шельфі острова Сахалін (25–26 млн. т), в Баренцевом морі і російському секторі Каспійського моря. Збільшиться видобуток нафти в Тімано-печорськой провінції.
Потужності магістральних нафтопроводів і морських терміналів для експорту і транзиту нафти з Росії за межі СНД здатні зрости до 2015-го в 1,5 рази в порівнянні з сьогоднішнім рівнем. Це дозволить реалізувати до зазначеного терміну перспективні об'єми експорту нафти в