Xreferat.com » Рефераты по политологии » Празька весна та "Ніжна революція" як основні чинники краху комуністичної системи в Чехословаччині

Празька весна та "Ніжна революція" як основні чинники краху комуністичної системи в Чехословаччині

користь КПЧ”.

Словацькі комуністи гостро поставили питання про М.Чалфу. Вони не погодилися з його мотивуванням виходу з КПЧ тому, щоб не належати до партій, а як прем'єр-міністр бути над партіями. У листі ЦК КПС зазначається, що М.Чалфа був рекомендований до складу уряду міжнаціональної злагоди не як спеціаліст, а як член КПЧ, і словак за національністю. Комуністи Словаччини засудили вчинок М.Чалфи. Секретар ЦК КПЧ В.Могорита зазначав, що партію не тільки лишають, до неї вступають і нові члени, переважно молодь. Це, однак, справи не міняло. Партія поступово втрачала вплив на маси, на політичне життя країни.

Не змінило ситуацію і те, що в кінці березня 1990 року спеціальна комісія ЦК КПЧ опублікувала звіт про події 1968-1969 років. Документ давав нову оцінку необхідності реформ у той період: січневий 1968 року пленум відкрив простір для реформ соціалізму, позбавлення суспільства від сталінських деформацій. Дані зазначалося в документі, що реформи підтримували більшість народу і багато комуністичних партій світу. Але проти виступили СРСР. НДР, Польща, Угорщина. Болгарія, і в серпні 1968 року ввели війська й придушили реформи; за часів Г.Гусака почали відроджуватися старі сталінські принципи соціалізму, що призвело Чехословаччину до кризи 1989 року. У документі говорилася правда про події 1968 року.

Удару по КПЧ завдало і те, що від неї було відібрано майно і передано державним орґанам влади, або громадським організаціям, учбовим чи лікувальним закладам. Апарат КПЧ було скорочено більше, ніж на 80 відсотків98. Реальної перспективи КПЧ не мала. Новий уряд, особливо президент В.Гавел, вимагав звільняти комуністів з посад, які вони обіймали, переводити їх на інші ділянки роботи. Учасники подій відзначають, що покарання керівного складу комуністів у 1990 році було значно більшим, ніж у 1969-1970 роках. КПЧ готувалася до виборів у червні 1990 року, але надій на успіх не було. Соціологічні дослідження свідчили, що за КПЧ готові проголосувати лише 8 відсотків виборців99 .

Зміни переживала і найбільш масова організація робітників -профспілки. Робітничий клас висловив недовіру старому керівництв}, яке перетворило профспілки в придаток КПЧ. Для тимчасового керівництва профспілками на початку 1990 року було створено Комітет дії, який почав готувати позачерговий з'їзд профспілок. Поряд з Комітетом дії на заводах і фабриках почали діяти страйкові комітети, які готові були в будь-яку хвилину підняти робітників на захист завоювань революції. Страйкові комітети вимагати оновлення усього профспілкового руху, захисту кадрів усіх ланок профспілок.

Нових форм роботи вишукував і Союз молоді. На початку 1990 року Союз молоді провів конференцію, на якій були обговорені плани дальших дій. Уся молодь стала до навчання, почала наводити порядок на майданах, вулицях, де систематично проводилися мітинги і демонстрації. Оновлювалися фасади будинків, на яких молодь розклеювала плакати, портрети, лозунги. Молодіжні організації активно допомагали ГФ і ПІН здійснювати новий курс політики.

Зміни охопили не лише політичну, але й економічну сферу країни. На прес-конференції, проведеній на початку січня 1990 року міністри економіки і фінансів познайомили журналістів з пакетом документів щодо проведення економічних реформ100. Це стосувалося визначення напрямків і форм роздержавлення, введення вільного ціноутворення. проголошення рівноправними усіх форм власності, поступового переведення економіки на ринкові основи розвитку. Характеризуючи політику уряду в галузі економіки, М.Чалфа на засіданні Федеральних зборів заявив: “Довгостроковою економічною ціллю уряду національної злагоди є підготовка переходу до ринкової економіки тому, що тільки вона здатна створити раціональне народне господарство, підвищити життєвий рівень народу і розумно використати природні ресурси”. Він наголосив далі, що уряд не може собі дозволити проводити економічні експерименти з неперевіреними на практиці моделями. “Ринкову основу економіки ми повинні приймати. - говорив М.Чалфа, - з усіма її здобутками і недоліками”.

Уряд уже розробив заходи щодо ліквідації як загальнодержавних, так і регіональних монополій в галузі промисловості, торгівлі, постачання. Натомість одержували юридичну і фінансову підтримку різні кооперативи і окремі підприємці, спільні підприємства, з залученням іноземного капіталу. Спеціалісти зазначали, що Чехо-Словаччина розробила найбільш ефективну економічну політику, програму переведення промисловості до ринкової системи, збагативши цим самим історичний досвід розвитку Європи, зокрема центральноєвропейських країн101. Успішні економічні реформи підносили популярність уряду національної злагоди, який викот вав волю ГФ і ГПН.

Багато уваги приділялося переведенню сільського господарства на ринкову систему розвитку. За 40 років чехословацьке сільське господарство мало певні успіхи: країна була повністю забезпечена продуктами сільськогосподарського виробництва (м'ясна продукція навіть експортувалася), але було і багато проблем. Надмірною була хімізація сільського господарства, що завдаю шкоди навколишньому середовищу102. Будівництво за прикладом СРСР великих тваринницьких комплексів також ускладнювало екологічну ситуацію. І в нових умовах перебудови гостро постала проблема, як бути з сільським господарством. Одні вимагали негайно розпустити кооперативи і держгоспи, інші висловлювалися за їх збереження.

Уряд розробив програму, за якою на селі рівноправними проголошувалися усі форми власності. Бажаючі мали право виходити з кооперативів і вести власне господарство. На весну 1990 року таких в селах нараховувалося від 10 до 14 відсотків. Усі інші бажали працювати в кооперативах, оскільки заробітки тут були досить високі, тверді соціальні гарантії, регламентований робочий день, оплачений відпочинок. У нових умовах господарювання кооперативи і держгоспи одержали широку самостійність. Кожне господарство вільно входило в ринок. Державі платили податок з прибутку, але й на дотації не розраховували. Все робилося самостійно.

Вживалися і важливі заходи: кожен член кооперативу ставав співвласником майна; земля залишалася у власності тих, хто її мав до кооперування. За цю землю селянин повинен був одержувати частину прибутку. Селянинові, у якого раніше земля була забрана і він не працює у сільському господарстві, дозволяється її продавати.

Державні ж господарства передбачалося перетворити в акціонерні товариства. Акціонерами при цьому могли стати не тільки члени господарства, але й інші громадяни, навіть іноземці. Акції вільно продавалися і купувалися.

Політика в галузі сільського господарства торкалася інтересів широких кіл населення не лише села, але частково і міста. Адже ж чимало колишніх селян тепер проживало в містах. Боротьба навколо напрямків розвитку сільського господарства була одночасно і боротьбою за голоси виборців на червневих виборах 1990 року.

Квітень-травень 1990 року пройшли в гострій передвиборній боротьбі. Найбільш активно діяли ГФ і ПІН. Вони пропагували свою програму, проводили передвиборні збори, висували своїх кандидатів у депутати Федеральних зборів.

Велику роботу проводила КПЧ. Передвиборну кампанію вона використала для пропаганди нової програми дій, схваленої позачерговим XVIII з’їздом і наступними пленумами, рішуче відмежовувалася від старого керівництва, яке призвело її до кризи.

В умовах передвиборної підготовки праві сили і навіть окремі державні органи намагалися дискредитувати КПЧ як політичну силу. З цією метою було використано два фактори. Перший - це затримка органами МВС В.Біляка - колишнього секретаря ЦК КПЧ, якого звинувачували в тому, що він організував і підписав звернення до КПРС і уряду СРСР з проханням ввести війська в Чехословаччину у 1968 році. Преса багато писала про це з метою повної дискредитації КПЧ. Але В.Біляка два дні допитували, склали протоколи і відпустили103. Це позбавило КПЧ немало голосів.

Друга акція - заява прокурора Праги Т.Сокола про те, що він заборонить КПЧ як політичну партію, яка проповідує терор, бореться за встановлення диктатури пролетаріату. Празький прокурор доводив, що «комуністичний рух по своїй суті орієнтований на насильницьке захоплення влади»202. Заява празького прокурора викликала обурення не лише комуністів, але і тих, хто співчував КПЧ. У листах до редакції «Руде право» читачі викривали злі наміри прокурора, засуджували його антикомуністичні дії. Вони вимагали, щоб органи юстиції дали оцінку антидемократичним діям Т.Сокола104.

Редактор газети «Руде право» 3 Поробний з цього приводу писав, що КПЧ є легальною політичною партією, яка поважає Конституцію і закони країни. Вона офіційно зареєстрована і до насильницького повалення влади не закликає. КПЧ проводить передвиборну агітацію в дусі рішень XVIII з'їзду. Прокурор навмисне організував акцію проти КПЧ в період передвиборної кампанії.

Активно включилися у передвиборну кампанію й інші політичні сили. Всього в Чехословаччині влітку 1990 року діяли майже 40 політичних партій. Великі надії покладалися на Чехословацьку соціалістичну партію, яка мала чималий вплив в Чехії та Моравії. Активно діяла Чехо-Словацька соціал-демократична партія, яка мала вплив у великих промислових центрах. Включилася в боротьбу Чехо-Словацька аграрна партія, яка відновила свою діяльність лише на початку 1990 року. Передвиборна боротьба - це продовження листопадової 1989 року революції в Чехословаччині; хто переможе на виборах у червні 1990 року, той і очолить владу в державі, визначить її новий курс розвитку.

Нарешті у гострій політичній боротьбі прийшов червень 1990 року. Все було підготовлено до виборів - виборчі дільниці, бюлетені, робочі групи. Всього до списків виборців було внесено понад 11 мільйонів виборців - громадян ЧСФР, яким виповнилося 18 років. У країні діяло понад 20 тисяч виборчих дільниць. Для контролю за ходом виборів прибула численна делегація з Ради Європи105. Представників європейських структур запросив у Чехо-Словаччину В.Гавел.

Вибори по всій країні пройшли організовано Преса і контрольна комісія не зафіксували порушень правил голосування або спроби фальсифікації результатів виборів. Характерним для виборів 8-9 червня 1990 року в Чехо-Словаччині була велика явка виборців, що свідчило про зростання політичної активності населення. Проголосувало понад 96 відсотків тих, хто були внесені до списків106 . Вибори проводилися на багатопартійній основі. Демократичні права були повністю збережені. Жодна політична партія не оскаржувала ходу проведення виборів.

У підсумках голосування переможцями вийшли, як і очікувалося. ГФ і ГПН. За них проголосувало понад 50 відсотків виборців. На другому місці несподівано стала КПЧ. За неї проголосували 13,5 відсотка виборців, що для умов того періоду було не так і мало. Прихильників КПЧ на виборах виявилося значно більше, ніж членів партії. За КПЧ голосували і безпартійні. Але ці результати були невтішними, оскільки КПЧ втратила ті позиції, які вона мала раніше. Менше, ніж розраховували, одержала голосів Християнсько-демократична унія - 12 відсотків. Вона виявилася на третьому місці, після КПЧ. Це пояснювалося, очевидно, тим. що перед виборами розгорівся скандал навколо одного з керівників ХДУ Й.Барточика. якого преса звинувачувала у тривалих зв'язках з органами держбезпеки.

Християнсько-демократична партія Словаччини одержала 21 відсоток голосів, а Словацька національна партія - 10 відсотків..

Демократичні процеси у країні не могли не зачепити проблем міжнаціональних взаємовідносин. У цей час проявилися деякі суперечності між чехами і словаками, які в тоталітарний період приховувалися. Рішенням Федеральних зборів про подвійну назву держави (Чеська і Словацька Федеративна Республіка та її словацький аналог - Чехословаччина) послужило причиною бурхливих демонстрацій у Словаччині й викликало неоднозначну реакцію у Чехії та призвело до прийняття у грудні 1990 Закону про розмежування компетенції між федерацією і республіками. Згідно із новим законом у віданні центральних органів залишалися лише питання оборони, зовнішньої політики, фінансів і створення умов для єдиного ринку, що значно посилило відцентрові тенденції у державі. Впливові політичні організації Словаччини, зокрема Рух за демократичну Словаччину, почали вимагати перетворення федерації на конфедеративне утворення двох народів. На початку 1991 суспільно-політична ситуація ще більше загострилася у зв'язку з вимогою лідерів політичних організацій і рухів Моравії та Сілезії реорганізувати Чехословаччину у федерацію трьох республік: Чеської, Моравсько-Сілезької та Словацької. Цій проблемі був присвячений “круглий стіл”, проведений у березні 1991 у Брно з участю 25 партій і рухів. У той час, коли моравська проблема не набрала дальшого розвитку, у Словаччині виникла політична криза. Словаччина не була задоволена прокламованими ухвалами центральних органів і вимагала підписання державного договору з Чеською республікою. Невирішеність цього питання, добровільна відставка президента у 1992 фактично визначили розпад Чехословацької федерації. Наприкінці 1992 чехословацький парламент прийняв рішення про розділ федерації і утворення з 1 січня 1993 року двох незалежних держав - Чеської і Словацької республік. Цей процес тривав всього пів року і пройшов взірцево та цивілізовано як і “Ніжна революція” в Чехословаччині, яка поклала край тоталітарному пануванню комуністичної партії в країні.107

Висновки


Причини соціального зрушення у Східній Європі та крах радянського блоку не слід зводити до одного унікального фактора. Для виникнення такого історичного процесу світової ваги мали взаємодіяти безліч причин і цілий ряд обставин, що зробили ці зміни нагальними і незворотніми. Причини перевороту виникли не раптово, а накопичувалися протягом тривалого періоду, коли позитивний досвід розвитку суспільства тісно переплітався з негативними явищами.

Протягом 1989 – першої половини 1990 років Чехословаччина пройшла складний шлях розвитку. Вона зробила поворот від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, від тоталітарного суспільства – до демократичного. Глибокі економічні, соціальні, політичні зміни, які відбулися в країні, стали основним змістом революційного перевороту, що відбувся мирним шляхом і одержав назву “ніжної еволюції”

На новий шлях розвитку Чехословаччина вступила не одна. Разом з нею вступили і інші країни Центральної та Південно-Східної Європи. Переміни в цих країнах були породжені внутрішніми причинами, але був і зовнішній фактор, який прискорював хід подій – це перебудова і утвердження гласності в Радянському Союзі. Кожна країна, в тому числі і Чехословаччина, мала особливості в перехідних процесах, але простежувалися і спільні риси: перетворення тоталітарних політичних систем в плюралістичні демократичні багатопартійні політичні системи, трансформація командної економіки, яка базувалася на державній власності в ринкову економіку, зі змішаною структурою власності.

Причини, які викликали революційний переворот у Чехословаччині і крах комуністичної системи закладалися ще із становленням комунізму на території країни після Другої Світової війни. Адміністративно-командна система базувалася на пануванні однієї політичної сили – КПЧ, яка завела країну в глухий кут. З 1950-х років у Чехословаччині нагромаджувалися складні проблеми, а КПЧ і уряд Чехословаччини не розв’язував їх. У сфері економіки ставка робилася на екстенсивні методи розвитку замість інтенсивних. Упущена була перебудова на основі науково-технічного прогресу. Суспільство протягом десятиліть жило за рахунок прийдешніх поколінь. Жорстка система централізації паралізувала ініціативу людей. Чехословаччина відставала від світових темпів розвитку і рівня життя народу.

У країні не було справжньої демократії, не допускалося вільне мислення. Усе диктувала КПЧ, на чолі якої нерідко стояли людм низького інтелектуального рівня, а то і бездарні. Вони виявилися нездатними перебудувати КПЧ, все життя країни на демократичних засадах. Повсюдно придушувалась передова думка, опозиційні рухи, уряд часто вдавався до насилля.

Події 1953 року В НДР та події 1956 року в Угорщині, коли ці країни була охоплені масовими демонстраціями з вимогами демократизації суспільства і забезпечення кращих умов життя, а також кардинальних реформ внутрішнього і міжнародного життя та жорстоке придушення цих народних виступів мали величезне значення для Чехословаччини на її подальшому шляху до демократизації та краху комунізму. Згодом Чехословаччина розділила долю НДР і Угорщини.

Спроби реформ суспільства, спроби побудувати “соціалізм з людським обличчям” були придушені силою зброї п’яти держав – членів ОВД. “Празька весна” в Чехословаччині була зупинена танками. Здійснивши цю акцію СРСР не врахував, що рано чи пізно все таки антикомуністичний переворот відбудеться, а інтервенція тільки тимчасово призупинила рух Чехословаччини до свободи від тоталітаризму.

Після придушення “Празької весни” Чехословаччина повернулася до старого шляху розвитку, розпочалася т. з. “нормалізація”. Але чехословацький народ, який вже відчув присмак свободи не зміг довго перебувати під тоталітарною владою КПЧ.

Першою не витримала молодь, яка і започаткувала “ніжну революцію”, хоча до того вже існували організації які перебували в опозиції до КПЧ, найяскравішою з яких була Хартія-77. Розгін демонстрації студентів 17 листопада 1989 року поклав початок організованій боротьбі проти тоталітаризму. Протягом тижня на бік студентства перейшли колективи промислових підприємств, мешканці міст і сіл. Боротьба стала всенародною. Керівництво взяли в свої руки громадські об’єднання – “Громадський форум” – у Чехії та “Громадськість проти насилля” – у Словаччині.

У своєму розвитку “ніжна революція” пройшла два етапи: перший – з 17 листопада до кінця грудня 1989 року, другий – від виборів до президента до червня 1990 року коли. Коли були проведені перші демократичні вибори до Федеральних зборів, на яких перемогу отримали нові політичні сили – ГФ і ГПН. Це і завершило перемогу “ніжної революції”, визначило новий курс розвитку країни.

Перші роки після “ніжної революції” чеський і словацький народи спільно будували свій дім, спільно шукали шляхів до ринкової системи і на міжнародну арену. Широким фронтом реформи розпочалися з січня 1991 року. Ініціатором їх був голова федерального уряду В. Клаус. На відміну від Польщі, Угорщини і Болгарії він відмовився від методів “шокової терапії”. У Чехо-Словаччині поетапно проводилася лібералізація цін, зміцнювалися позиції крони, яка стала незабаром вільноконвертованою валютою, здійснювалася під контролем держави приватизація.

Успішне проведення реформ наштовхнулося на ряд труднощів. Серед них вирішальним був фактор прояву соціальної нерівності щодо Словаччини. Чесько-словацькі відносини дедалі загострювалися і вели до розвалу федерації. Тенденцію до відокремлення в Чехії підтримував В. Клаус, який у розриві федеральних відносин вбачав шлях до швидкого входження незалежної Чехії в європейські структури. У Словаччині таку ж політику проводив голова уряду В. Мечіар та міністр закордонних справ М. Княжко. Вони вважали, що за умови роздільного проведення реформ перехідного періоду Словаччині зуміє швидше подолати труднощі і нарешті буде розв’язане словацьке національне питання.

Протягом другої половини 1992 року керівники Чехії та Словаччини домовилися про відокремлення. Цей складний процес два братні народи здійснили мирним шляхом, без непорозумінь, конфліктів і звинувачень. З 1 січня на карті Європи з’явилися дві нові самостійні країни – Чеська Республіка і Словацька республіка. У пресі цей крок назвали “цивілізоване розлучення”, або “розлучення по-чехословацьки”. Цим кроком чехи і словаки продовжили традиції “ніжної революції”, збагатили історичний досвід народів Європи розв’язувати складні суспільні проблеми мирним шляхом.

Історичну важливість “оксамитової” революції важко переоцінити. І справа не тільки в тім, що вона стала важливим етапом демонтажу тоталітарного соціалізму, припинення протистояння двох військово-політичних блоків у світі, врешті – решт започаткувала існування двох незалежних держав чехів і словаків, зорієнтованих на соціально-ринкові і демократичні цінності, європейські економічні і військово-політичні структури. Вагоме значення революції 1989 року ще і в тому, що вона є класичним взірцем мирної трансформації політичного режиму в одній окремо взятій державі в умовах прояву таких глобальних політичних факторів як існування зброї масового знищення, належності до тих чи інших військовий альянсів.

ПОСИЛАННЯ


1. Новий взгляд на Великую Отечественную Войну // Известия. – 1990. – 9 мая.

2. Краткая история Чехословакии. М., 1988. – С. 374-382.

История Чехословакии. - М., 1960. – С. 408.

Краткая история Чехословакии. – М., 1988. – С. 428.

Сланский Р. Чехословакия станет демократической страной // Известия. – 1990. – 13 апреля

Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ.,1993. – С.5-6.

Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ.,1993. –С.24-24.

Приходько В. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нового курсу внутрішньої та зовнішньої політики країни. Ужгород. 1999. – С.12.

Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ.,1993. – С. 26-27.

Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ.,1993. – С.27.

Приходько В. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нового курсу внутрішньої та зовнішньої політики країни. Ужгород. 1999. – С.13.

Тисменяну. В. Поворот у політиці: східна Європа від Сталіна до Гавела. К., 2003. – С. 106.

Краткая история Чехословакии. М., 1988. – С . 456.

Ротшильд Д., Уінгфілд Н. Повернення до різноманітності: Політична історія Східно-центральної Європи після Другої світової війни. К. 2003. – С.247.

Грінчак И., Кириченко А. Чехословакия в социалистическом содружестве. – К., 1984. – С. 153.

Тисменяну. В. Поворот у політиці: східна Європа від Сталіна до Гавела. К., 2003. – С.110.

Войцех Масни “Чехословаччина: Криза світового комунізму”, Прага 1990.-С. 163.

Шик. О. Весеннеё возрождение – иллюзии и дейсвительность М., 1991. – С. 89.

Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ., 1993. – С. 89.

Дюрозель Ж.Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. К., 1995. – С. 628.

Краткая история Чехословакии. М., 1988. – С. 479.

Приходько В. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нового курсу внутрішньої та зовнішньої політики країни. Ужгород. 1999. – С.13.

Дубчек. О. «Чорні дні «Празької Весни» // Світ про Україну – 1993 - №5.

Клованич. Ю. В Чехии разсекретили новые документы о событиях 1968 года. Киевские Ведомости. – 1995. 11 августа. - С. 20.

Иржи Покорны. Земли Чехии и Моравии 1918-1994. Прага., 1994. – С. 38-39.

Виталий Журавлев. Взлеты и падения Александра Дубчека “Известия” 14 апреля 2004 года.

Дубчек. О. «Чорні дні «Празької Весни» // Світ про Україну – 1993 - №5.

Краткая история Чехословакии. М., 1988. – С. 497.

Приходько В. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нового курсу внутрішньої та зовнішньої політики країни. Ужгород. 1999. – С.14

Дубчек. О. «Чорні дні «Празької Весни» // Світ про Україну – 1993 - №5.

Лемак В. Конституційні основи “федералізації” ЧССР. // Вісних Ужгородського державного університету. № 4. –1996.

Смрковский Й. Прага – Москва. Август 1968. // Новое время. – 1991. – № 34

news.pravda/main/2001/08/28/31148.html.

svoboda/programs/OTB/2003/OBT.011303.asp.

Войцех Масни “Чехословаччина: Криза світового комунізму”, Прага 1990 - С. 21-25.

История дипломатии. – Т. V. – М., 1979. – С. 346.

Vaclav Havel, Disturbing the peace: A Conversation with Karel Hvizlada (New York: Knopf, 1990). p.95.

Краткая история Чехословакии. М., 1988. – С. 503-504.

Гранчак И., Кизченко А. Чехословакия в социалистическом содружестве. – К., 1984. – С. 102 – 105.

Материалы XVII сьезда КПЧ. – Прага, 1986. – С. 13.

Материалы XVII сьезда КПЧ. – Прага, 1986. – С. 14

Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ., 1993. – С. 66.

Материалы XVII сьезда КПЧ. – Прага, 1986. – С. 78-79.

Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ., 1993. – С. 68.

Гранчак И., Кизченко А. Чехословакия в социалистическом содружестве. – К., 1984. – С. 102 – 116.

Приходько В. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нового курсу внутрішньої та зовнішньої політики країни. Ужгород. 1999. – С.19.

Материалы XVII сьезда КПЧ. – Прага, 1986. – С. 13-15.

Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ., 1993. – С. 68.

Иржи Покорны. Земли Чехии и Моравии 1918-1994. Прага., 1994. – С. 39-41.

Иржи Покорны. Земли Чехии и Моравии 1918-1994. Прага., 1994. – С. 42.

Краткая история Чехословакии. М., 1988. – С. 298, 313.

Яковлев А. Чехословакия: положение в стране. Атлас. – 1990. - № 10.

Тисменяну. В. Поворот у політиці: східна Європа від Сталіна до Гавела. К., 2003. – С.175

Гавел. В. Заочний допрос. М., 1991. – С. 49.

Приходько В. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нового курсу внутрішньої та зовнішньої політики країни. Ужгород. 1999. – С.24.

Там же.

Шик. О. Весеннеё возрождение – иллюзии и дейсвительность М., 1991. – С. 87.

Тисменяну. В. Поворот у політиці: східна Європа від Сталіна до Гавела. К., 2003. – С.185.

Там же.

Там же.

Краткая история Чехословакии. М., 1988. – С. 368.

Яковлев А. Чехословакия: положение в стране. Атлас. – 1990. - № 10.

Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ., 1993. – С. 68.

Яковлев А. Чехословакия: положение в стране. Атлас. – 1990. - № 10.

Революционные преобразования в странах Восточной Европы: причины и последствия. М., 1990. – С. 143.

Ярошевский В. Хроника “бархатной” революции. О политических событиях в ноябре-декабре 1989 годо в Чехословакии. М., 1990. – С. 78.

Там же.

Быков. А. Отцы и дети «Нежной революции» // Правда. – 1990. 4 декабря – с. 5.

Ярошевский В. Хроника “бархатной” революции. О политических событиях в ноябре-декабре 1989 годо в Чехословакии. М., 1990. – С. 85.

Там же.

Левин. В. Восточная Європа. Внешнеполитические итоги 1989 года. М. 1990. – С. 56.

Ярошевский В. Хроника “бархатной” революции. О политических событиях в ноябре-декабре 1989 годо в Чехословакии. М., 1990. – С. 87.

The Europa World Year Book 2000. V.1, - Europa Publications Limited. р. 86.

Приходько В. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нового курсу внутрішньої та зовнішньої політики країни. Ужгород. 1999. – С. 35.

Там же.

Быков. А. Отцы и дети «Нежной революции» // Правда. – 1990. 4 декабря.

Там же.

Крушинская. А. Прощаясь с листопадом: год спустя после “нежной революции” // Правда. – 1990. – 4

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: