Xreferat.com » Рефераты по праву » НБУ-финансовый агент правительства

НБУ-финансовый агент правительства

ненадходження у день проведення блокувальних операцій повідомлення про переказ покупцем коштів у депозитарії Національного банку України облігації розблокову­ються і зараховуються на рахунок продавця за напрямом «облігації, що перебувають в обігу».

Подальше зростання масштабів ринку ОВДП та обсягів укладан­ня угод на позабіржовому ринку обумовлюють необхідність запро­вадження інституту «маркет мейкерів». Це можуть бути окремі ко­мерційні банки, яким на підставі договору з Національним банком надаються окремі преференції, в тому числі під час придбання облі­гацій на первинному ринку, за умови здійснення ними операцій, спрямованих на забезпечення стабільних умов обігу облігацій на вторинному ринку. Такі зобов'язання банків можуть бути реалізова­ні у разі відкритості даних, які характеризують цінові умови прид­бання облігацій на позабіржовому ринку. У зв'язку з цим чинне за­конодавство з питань функціонування ринку цінних паперів має містити правову норму стосовно подання учасниками біржових сис­тем, на яких здійснюється котирування облігацій, інформації щодо цінових умов та обсягів укладених угод з облігаціями на позабіржо­вому ринку. Така інформація підлягає поширенню серед учасників ринку та опублікуванню в офіційних виданнях бірж.

Здійснення Національним банком функцій платіжного агента Міністерства фінансів під час погашення облігацій і виплати доходу за ними нерозривно пов'язане з функціонуванням депозитарію за дер­жавними борговими зобов'язаннями. Це обумовлено тим, що кошти за облігаціями переказуються депонентам, зареєстрованим у депози­тарії Національного банку. Платежі здійснюються у такому порядку.

За два робочі дні до сплати доходу (погашення) облігації блоку­ються на рахунках депозитарію Національного банку України за на­прямом «заблоковано для сплати доходу та погашення». На підставі даних блокувальних рахунків формується реєстр власників облігацій.

У день проведення платежів, якщо він не збігається зі строком переказування коштів за результатами торгів із розміщення ОВДП, реєстр сплати за депонентами передається операційному управлін­ню Національного банку України. Воно здійснює платежі на підста­ві платіжного доручення Державного казначейства та реєстру ви­плат за депонентами.

Розрахунки з погашення та виплати доходу, які за строками про­ведення збігаються з платежами за результатами торгів з первинно­го розміщення облігацій, можуть здійснюватися на клірингових за­садах. Підставою для проведення цих розрахунків є показники, що характеризують обсяги платежів між учасниками торгів та Держав­ним казначейством України.

Під час погашення кошти за облігаціями, які перебувають на блокувальних рахунках відповідно до угод на позабіржовому ринку, не переказуються депонентам, а спрямовуються на окремий рахунок Національного банку України до вирішення суперечок за угодами з облігаціями. Переказування цих коштів депонентам здійснюються на підставі письмової згоди учасників договору або за рішенням су­дових органів.

За результатами погашення облігацій депонентам депозитарію Національного банку України надсилається повідомлення про вилу­чення з обігу цих цінних паперів.

У зв'язку з виконанням функцій контрольного органу Націо­нальний банк України:

  • встановлює порядок бухгалтерського та депозитарного облі­ку, розміщення, сплати процентів та погашення облігацій в устано­вах банківської системи;

  • здійснює контроль за комерційними банками - учасниками ринку облігацій під час їх розміщення, обігу та погашення;

  • не допускає до участі на ринку державних облігацій комер­ційні банки у разі порушення ними вимог чинного законодавства;

  • отримує інформацію про результати торгів облігаціями на вторинному ринку, кількість облігацій на рахунках «депо» у депози­тарній мережі, рух коштів за облігаціями в установах банківської системи.

У реалізації Національним банком контрольних функцій цент­ральну роль відіграє депозитарій за державними цінними паперами. Він здійснює контроль за відповідністю обсягу емісії облігацій кількості їх в обігу, а також за станом виконання угод за облігаціями між депонентами на вторинному ринку. Депозитарій має такі повноваження:

  • отримання за запитом на безоплатній основі інформації від депонентів щодо стану рахунків депозитарного обліку;

  • видання розпорядження депонентам про усунення недоліків депозитарного обліку облігацій;

  • застосування штрафних санкцій до депонентів у порядку, визначеному угодою про депозитарне обслуговування, у разі порушення вимог чинного законодавства, нормативних документів щодо обліку облігацій та проведення операцій з ними, розпоряджень депозитарію Національного банку України та ненаданні інформації до нього;

  • блокування рахунків депозитарного обліку депонентів за рі­шенням Правління Національного банку України та правоохорон­них органів.

Поряд з цим необхідно наголосити, що інформація, яка збері­гається у депозитарії Національного банку України, належить до конфіденційної і не підлягає розголошенню. Вона може даватися державним органам виконавчої влади у порядку, встановленому чинним законодавством України.

З викладеного вище можна зробити висновок, що Національний банк посідає провідне місце на ринку державних облігацій, здійс­нюючи розміщення, депозитарне та розрахункове обслуговування обігу і погашення облігацій, а також нагляд за діяльністю учасників ринку. Такі повноваження насамперед обумовлені використанням Національним банком облігацій як інструмента регулювання гро­шового ринку.

Інструменти грошового ринку в Україні пройшли перші етапи свого становлення і використовуються як засоби реалізації антиінфляційних заходів. Водночас на ринку капіталу державні боргові зо­бов'язання ще не знайшли свого значного застосування. Цей ринок функціонує переважно у формі корпоративних прав акцій привати­зованих підприємств і в цілому був сформований через сертифікат-ну приватизацію, що не передбачала надходження коштів на інвес­тування розвитку господарського комплексу України. У розв'язанні проблеми формування ресурсів для інвестицій у виробничу сферу, державні боргові зобов'язання капітального ринку мають стати сти­мулятором подальшого розширення обсягів інвестиційної діяльності.

Наприкінці літа 1998 року у зв'язку з погіршенням стану держав­них фінансів Кабінет Міністрів України запропонував інвесторам на добровільних засадах провести заміну облігацій внутрішніх держав­них позик (ОВДП) 1997 р. і 1998 р. на конверсійні облігації внутріш­ньої державної позики (КОВДП) 1998 р. Українським комерційним банкам було запропоновано провести конверсію ОВДП, що перебу­вають у їхній власності, на облігації з термінами погашення у 2001— 2004 рр., а нерезидентам — з термінами погашення у 2000 році.


1.3. Обслуговування державного зовнішнього боргу


Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за креди­тами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерези­дентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта по­гашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять:

1) прямий державний зовнішній борг, що формується через за­лучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього держав­ного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;

2) умовний державний зовнішній борг, який формується за раху­нок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під дер­жавні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність що­до обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних кош­тів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосе­реднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерези­дентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання стають прямими.

Державний зовнішній борг разом з приватним негарантованим державою зовнішнім боргом створюють валовий зовнішній борг країни.

Обслуговування зовнішнього боргу є одним з елементів процесу управління зовнішнім боргом країни. Вироблення ефективної стра­тегії управління зовнішнім боргом, зокрема державним зовнішнім боргом, особливо в умовах його швидкого зростання, є багатогран­ною проблемою. Розв'язання цієї проблеми потребує узгодженої взаємодії всіх відомств та установ, що відповідають за здійснення процесу управління на всіх його етапах: від вироблення стратегій зовнішнього запозичення, обслуговування накопиченого зовнішньо­го боргу до моніторингу, аналізу і прогнозування обсягів зовнішнього боргу, спроможності країни забезпечити майбутні платежі з його обслуговування та оцінки механізму впливу зовнішнього запо­зичення на макроекономічну ситуацію в країні.

Зважаючи на це, під час розгляду питання обслуговування дер­жавного зовнішнього боргу необхідно виділити два аспекти:

— перший будується на бюджетному підході, тобто з погляду забезпечення своєчасності виплат за зовнішніми борговими зобов'язаннями держави. В основі цього підходу лежить облік і контроль усіх державних зовнішніх зобов'язань, як прямих, так і умовних, та операцій щодо обслуговування державного зовнішнього боргу;

— другий пов'язаний з тим, що державний зовнішній борг роз­глядається як невід'ємна частина валового зовнішнього боргу краї­ни, управління яким є одним із найважливіших елементів економіч­ної політики держави. Раціональна макроекономічна політика та ефективне управління зовнішнім боргом при цьому розглядаються як взаємозв'язані процеси.

Питання зовнішнього запозичення та зовнішнього боргу, його ут­ворення та обслуговування є предметом законодавчого регулювання.

Як правило, управління та обслуговування державного зовніш­нього боргу здійснює міністерство фінансів країни-позичальника або спеціально визначена для цієї мети державна установа в межах покладених на них повноважень і в законодавче визначеному поряд­ку. Це зумовлено тим, що обслуговування прямого державного зов­нішнього боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюдже­ту і є складовою бюджетного процесу.

Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України. У межах покладених на нього повноважень Міністерство фінансів виступає фінансовим агентом держави під час виконання всіх фінан­сових операцій, пов'язаних із цим завданням. Міністерство фінансів України реєструє всі іноземні кредити, залучені як від імені держа­ви, так і під державні гарантії українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації здійснюється статистичний облік усіх державних зовнішніх зобов'язань, ведеться моніторинг державного зовнішнього боргу, готується детальний графік платежів з його об­слуговування, згідно з яким Державне казначейство забезпечує сво­єчасне фінансування видатків на обслуговування державного зов­нішнього боргу в межах наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на вказані цілі.

Звичайно, центральний банк держави відносно центрального уряду виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету та позабюджетних фондів. Але роль Національного банку України у процесі обслуговування державного зовнішнього боргу не обмежується лише виконанням функції пла­тіжного агента уряду України.

Участь у процесі обслуговування зовнішнього боргу країни, зок­рема державного зовнішнього боргу, є однією з додаткових функ­цій, яку, поряд з основними, виконує центральний банк держави.

З метою задоволення поточних потреб в іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань Національний банк України організовує на території України купівлю-продаж конвер­тованих валют за гривню. При цьому Національний банк України використовує золотовалютний резерв, здійснюючи валютні інтер­венції з метою впливу на курс національної валюти відносно іноземних валют. Це дає можливість резидентам - позичальникам іноземних кредитів отримувати іноземну валюту, необхідну для виконання платежів з обслуговування зовнішнього боргу. Забез­печення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної валю­ти дає змогу резидентам України - позичальникам іноземних кредитів знизити ризики, пов'язані із коливаннями курсу національ­ної валюти відносно іноземних валют, і з більшою вірогідністю спрогнозувати потреби у національній валюті для забезпечення пла­нових платежів у іноземній валюті в рахунок обслуговування цих кредитів.

Згідно із Законом України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації роз­витку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» від З червня 1992 р. Україна вступила до Міжнародного валютного фонду через приєднання до Угоди Фонду. На Міністерство фінансів України як фінансового агента уряду України покладається здій­снення всіх фінансових операцій відповідно до статей Угоди Фонду. Національний банк України виступає як банк-депозитарій будь-яких сум Фонду, Банку, Корпорації, Асоціації та Агентства на території України.

Членство в МВФ дає можливість країні, що відчуває тимчасові труднощі з платіжним балансом та нестачу коштів у іноземній ва­люті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань, отримувати позики в іноземній конвертованій валюті для покриття дефіциту платіжного балансу та поповнення валютного резерву.

У зв'язку з тим, що позики Міжнародного валютного фонду є складовою міжнародних пакетів допомоги, МВФ фактично виступає координатором міжнародного співтовариства в питаннях надання цієї допомоги програмам реформування економіки країни-позичальниці. Наявність відповідної домовленості між МВФ та країною-позичальницею щодо підтримання з боку МВФ програми економічно­го реформування розглядається іншими офіційними та приватними кредиторами як міжнародне визнання кредито- та платоспроможно­сті країни. Це відкриває країні-позичальниці доступ до міждержав­них кредитів, приватних позик та інвестицій, створює більш сприятливі умови для рефінансування зовнішньої заборгованості.

У межах реалізації Меморандумів економічної політики уряду України у 1994—1997 рр. від Міжнародного валютного фонду одер­жувалися кошти кредитів «STF» та «Stand-by», а у вересні 1998 р. Україна отримала перший транш кредиту «EFF». За умовами МВФ надані фінансові ресурси використовуються для збільшення валют­них резервів Національного банку України з метою підтримання курсу національної грошової одиниці і фінансування дефіциту пла­тіжного балансу України, тобто Національний банк України ви­ступає розпорядником кредитів, отриманих від Міжнародного валютного фонду. Обслуговування державного зовнішнього боргу в частині зобов'язань щодо повернення валютних коштів, отриманих від Міжнародного валютного фонду, здійснюється за рахунок кош­тів Національного банку України.

У свою чергу, Світовий банк та Європейський банк реконструк­ції та розвитку пов'язують свою кредитну політику із виконанням Україною програми реформування економіки, що підтримується МВФ. Завдяки цьому кредитні кошти спрямовуються на здійснення всебічного комплексу реформ, в якому належним чином поєдну­ються заходи щодо макроекономічної стабілізації із заходами, спрямованими на структурну зміну економіки.

З метою забезпечення ефективної взаємодії зі Світовим банком та ЄБРР у процесі впровадження проектів розвитку економіки України Постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. затверджено «Положення про порядок підготовки та реалізації про­ектів розвитку економіки України, що підтримуються міжнародни­ми фінансовими організаціями».

Співробітництво України зі Світовим банком здійснюється пере­дусім з метою підвищення ефективності національної економіки че­рез упровадження пріоритетних проектів розвитку окремих галузей та секторів економіки.

Наприкінці 1994 р. Україна отримала від Світового банку першу позику - Реабілітаційну позику на суму 500 млн. дол. США, кошти якої були спрямовані на виправлення складної економічної ситуації в Україні, зокрема на фінансування критичного імпорту та обслуго­вування зовнішнього боргу України. Протягом наступних років ак­тивність Світового банку в Україні значно зросла. При цьому треба мати на увазі, що Світовий банк не конкурує з іншими джерелами фінансування, оскільки надає кредити на фінансування проектів лише в тому разі, коли неможливо отримати необхідні кошти з ін­ших джерел на прийнятних умовах.

ЄБРР, підтримуючи програми реформування економіки в Украї­ні, забезпечує і фінансову підтримку українських підприємств через інвестиції в акціонерний капітал підприємств або кредитування конкретних життєздатних проектів. Зокрема, Національний банк України виступає безпосереднім позичальником кредиту від Євро­пейського банку реконструкції та розвитку, залученого під державні гарантії для фінансування малого та середнього бізнесу. Згідно з кредитною угодою між Національним банком України та Євро­пейським банком реконструкції та розвитку, укладеною у грудні 1994 р., з метою підтримання ринкових реформ в Україні та розши­рення діяльності приватного сектора Національний банк України за рахунок коштів цієї кредитної лінії здійснює субкредитування ко­мерційних банків-учасників, які, у свою чергу, надають кредити підприємствам малого та середнього бізнесу.

Підтримка з боку провідних міжнародних кредитно-фінансових організацій політики економічних реформ створює умови для пов­ноцінної участі України в операціях світового ринку позичкових капіталів.

Державна макроекономічна політика і політика в галузі платіж­ного балансу, її реалізація та прогнозування потребують контролю за всіма зовнішніми довгостроковими зобов'язаннями країни. Від­повідальність за складання прогнозу платіжного балансу покладена на Національний банк України.

Інформація стосовно майбутніх платежів з обслуговування зов­нішнього боргу країни є необхідною для прогнозування стану пла­тіжного балансу. Крім того, наявність повної інформації про зовніш­ню заборгованість країни є однією з обов'язкових умов отримання країною кредитів від міжнародних фінансових організацій. Зокрема, Світовий банк з метою оцінки платоспроможності країни й ефектив­ності її макроекономічного курсу вимагає від країн-членів звітність стосовно зовнішнього довгострокового боргу країни. Країна має на­давати Світовому банку детальну інформацію про стан зовнішньої заборгованості згідно з вимогами «Системи звітності боржників» Світового банку, яка ґрунтується на міжнародних стандартах звіт­ності про зовнішній борг. Оскільки ця звітність стосується загально­го зовнішнього боргу країни, тобто вміщує дані як про державний зовнішній борг, так і про приватний негарантований борг, в Україні відповідальність за моніторинг стану загальної зовнішньої довгострокової заборгованості країни та за подання звітності щодо цього Світовому банку покладено на Національний банк України як цент­ральний банк держави. Такий самий порядок існує в багатьох краї­нах світу, оскільки моніторинг недержавного боргу не є складовою процесу державного управління, а банківська система має у своєму розпорядженні багато початкових даних про стан заборгованості за іноземними кредитами. Крім того, у багатьох країнах світу існують обмеження на проведення операцій, пов'язаних з рухом капіталу, внаслідок чого центральний банк та уповноважені банки здійсню­ють контроль за валютними операціями резидентів за іноземними кредитами.

Проте у деяких країнах збір даних стосовно загальної зовнішньої заборгованості виконує Міністерство фінансів або спеціальне агент­ство з управління національним боргом, якому делегуються функції стосовно здійснення державних запозичень та управління націо­нальним боргом, у тому числі зовнішнім.

Національний банк України щоквартально одержує дані про стан заборгованості за іноземними кредитами з трьох джерел:

  • у частині прямого державного боргу за іноземними кредита­ми, залученими безпосередньо урядом України, - від Міністерства фінансів України;

  • у частині державного боргу за іноземними кредитами, залуче­ними резидентами України під державні гарантії, - від Укрексім-банку та кількох уповноважених банків, які виконують функції банків-агентів щодо обслуговування гарантованих державою іноземних кредитів;

  • у частині приватного негарантованого державою боргу за іноземними кредитами, залученими без урядових гарантій, - від упов­новажених банків України, які обслуговують позичальників.

Інформація про кожний довгостроковий іноземний кредит (тобто зі строком погашення більше одного року), що залучається в Україну, відображається у щоквартальній банківській статистичній звітності, яка подається резидентами України - позичальниками іноземних кредитів уповноваженим банкам України, що їх обслуговують.

Крім цього, на Національний банк покладено функції контролю за дотриманням ліміту державного зовнішнього боргу України, який за поданням Кабінету Міністрів України має затверджуватися Вер­ховною Радою України.

Мета управління зовнішнім боргом - за рахунок зовнішніх позик забезпечити економічний розвиток країни й уникнути при цьому макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу у майбут­ньому. Для країн, що проводять програму радикальних економічних реформ, зовнішня фінансова підтримка необхідна як для фінансуван­ня структурних перетворень платіжного балансу країни, так і для при­скорення стабілізації економіки, досягнення економічного зростання.

Проте механізм впливу зовнішніх позик на макроекономічну си­туацію неоднозначний і має розглядатися у контексті взаємовпливу інвестицій, економічного зростання і зовнішніх позик, оскільки нас­лідком нераціональних та зайвих зовнішніх запозичень можуть бути такі боргові зобов'язання перед нерезидентами, які в майбутньому значно обмежать свободу проведення економічної політики. Тягар зовнішнього боргу країни може справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх дже­рел фінансування.

Згідно з міжнародними методами регулювання зовнішньої заборгованості оцінка рівня зовнішньої заборгованості країни здійсню­ється з погляду економічного розвитку держави в зіставленні з ос­новними макроекономічними показниками.

За методикою Світового банку для визначення рівня обтяжливо­сті зовнішнього боргу та віднесення країни до відповідної категорії щодо зовнішньої заборгованості (країни з надмірним чи помірним рівнем заборгованості) використовуються такі показники (табл. 1.1):

Таблиця 1.1

Визначення рівня обтяжливості зовнішнього боргу

Показник, що характеризує рі­вень зовнішньої заборгованості країни


Надмірний рівень забор­гованості (критичне зна­чення показника)


Помірний рівень заборго­ваності (критичне значен­ня показника)


1. Валовий борг у відсотках до ВВП 50
30

2. Валовий борг у відсотках до річного експорту товарів та послуг


275 165

3. Сукупні платежі щодо обслуговування зовнішньо­го боргу у відсотках до річ­ного експорту товарів та послуг


30 18
4. Відсоткові платежі щодо обслуговування зовнішньо­го боргу до річного експор­ту товарів та послуг 20 12

На сьогодні Україна не належить до категорії країн з надмірним рівнем заборгованості. Проте наведені показники не вичерпують усіх ефективних індикаторів рівня зовнішньої заборгованості краї­ни. Оцінка рівня зовнішньої заборгованості з макроекономічного погляду (з позиції платіжного балансу) не враховує навантаження державного бюджету щодо обслуговування зовнішнього боргу (тоб­то відношення витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу до доходів бюджету), яке має особливе значення для країн, що мають хронічні проблеми з дефіцитом державного бюджету.


1.4. Касове виконання державного бюджету


Центральні емісійні банки, виступаючи у ролі банкіра держави і радника уряду з фінансових та економічних питань, зазвичай ведуть рахунки державних установ і відомств (міністерства фінансів, каз­начейства та ін.), акумулюючи фінансові надходження та здійсню­ючи платежі за дорученням власників коштів. Світовий досвід пока­зує, що центральні банки відіграють помітну роль в організації і касовому виконанні державного бюджету.

Суть касового виконання державного бюджету полягає у прий­нятті розрахункових документів на виплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету, зарахуванні доходів на ра­хунки відповідних бюджетів, зберіганні грошових коштів бюджету, видаванні цих коштів на заходи, передбачені бюджетом, та веденні відповідного обліку й звітності. Отже, касове виконання бюдже­ту— це організація та здійснення відповідних розрахунково-касо­вих операцій.

У світовій практиці використовуються різні системи касового виконання державного бюджету: банківська, казначейська, змішана. В Україні згідно із Законом «Про банки і банківську діяльність» ка­сове виконання державного бюджету організовує Національний банк України.

До середини 1993 р. в Україні функціонувала банківська система виконання державного бюджету, що перейшла у спадок від СРСР із його централізованою економікою та однорівневою банківською системою. Існувало дві схеми фінансування видатків. Виконання місцевих бюджетів здійснювалося у межах доходів, що реально на­дійшли до цих бюджетів. Виконання державного бюджету ґрунтувалося на принципі авансування видатків на кредитній основі. Схе­ма виконання державного бюджету в Україні мала такий вигляд. Доходи, що надходили до державного бюджету, акумулювалися і протягом року накопичувалися на окремих рахунках в установах банків. Водночас організаціям та установам, що фінансувалися з де­ржавного бюджету, банки відкривали бюджетні видаткові рахунки і на підставі бюджетних доручень Міністерства фінансів оплачували їхні витрати. Оплата відбувалася на кредитній основі, тобто без за­лучення відповідних коштів із бюджету. Наприкінці року дохідні й видаткові бюджетні рахунки в комерційних банках закривалися. Національний банк проводив підсумкові обороти за цими рахунка­ми і визначав суму емісії, здійсненої комерційними банками у про­цесі фінансування бюджету. На суму емісії оформлялася заборгова­ність Міністерства фінансів Національному банку України.

Тогочасна практика касового виконання державного бюджету була розрахована на систему єдиного банку і не відповідала дворів­невій банківській системі, яка почала формуватися в Україні напри­кінці 80-х років. Дворівневою системою передбачено, з одного боку, відповідальність центрального банку за розмір емісії, а з іншого — економічну самостійність комерційних банків, що здійснюють опе­рації у межах залучених коштів і банківського капіталу.

Згідно з Указом Президента «Про порядок виконання державно­го бюджету України» від 18 червня 1993 р. Національний банк за згодою Міністерства фінансів запровадив із другого півріччя 1993 р. єдину схему касового виконання бюджету — як державного, так і місцевих. Фінансування витрат відтоді здійснюється у межах дохо­дів, що реально надійшли до державного бюджету, а також за раху­нок кредитів, наданих Національним банком Міністерству фінансів.

Щоб поліпшити управління державними фінансами, 27 квітня 1995 р. Президент України підписав Указ «Про Державне казначей­ство». Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. затверджено Положення про Державне казначейство. Основними завданнями цього відомства стали організація виконання державно­го бюджету і державних позабюджетних фондів, здійснення конт­ролю з використанням бюджетних коштів, а також облік касового виконання бюджету і складання відповідної звітності.

До запровадження казначейської системи касового виконання державного бюджету виконання бюджету здійснюється через уста­нови уповноважених банків.

Касове виконання державного бюджету за доходами через бан­ківську систему. Щоб підвищити надійність зберігання бюджетних коштів та посилити контроль за їхнім рухом і використанням, Кабі­нет Міністрів і Національний банк України визначають коло комер­ційних банків, уповноважених здійснювати касове виконання дер­жавного бюджету і державних позабюджетних фондів (крім Пенсій­ного фонду). З Національним банком і уповноваженими комерцій­ними банками Головне управління Державного казначейства укла­дає угоди на здійснення відповідних розрахунково-касових операцій.

В установах Національного банку та уповноважених комерцій­них банків для органів Державного казначейства відкриваються до­хідні рахунки. На балансові рахунки № 2510 (комерційні банки), 3510 (НБУ) «Кошти Держав­ного бюджету України» зараховуються кошти, що безпосередньо надходять до державного бюджету; на балансові рахунки № 2500, 3500 «Кошти бюджетів України до розподілу» — загальнодержавні податки і збори, які потім розподіляються між державним і місце­вими бюджетами або між місцевими бюджетами. Органи Держав­ного казначейства отримують із дохідних рахунків виписки з додат­ком копій платіжних документів, завірених установою банку.

Для того щоб кошти до Державного бюджету України надходили правильно, згідно з бюджетною класифікацією, фінансові органи, органи Державного казначейства та Державної податкової адмініст­рації за місяць до початку бюджетного року подають відповідним установам комерційних банків списки платників податків за кожним районом, містом із зазначенням виду платежу, а також підрозділу бюджетної класифікації доходів, символів звітності банку та номе­рів рахунків, на які слід зараховувати платежі.

Кошти, що надійшли на рахунки № 2500, 3500, розподіляються банками між державним і місцевими бюджетами або тільки між міс­цевими бюджетами згідно з нормативами, встановленими Верховною Радою України. У разі їх порушення до банків застосовують відповідні фінансові санкції. Крім того, згідно з рішенням Кабінету Міністрів України їх можуть позбавити права обслуговувати місцеві бюджети.

Кошти, що надійшли на балансовий рахунок № 2510, установи комерційних банків щоденно, не пізніше 10-ї години, переказують на транзитні дохідні рахунки, відкриті у регіональних управліннях Національного банку. Водночас вони подають оперативний щоден­ний звіт «Доходи державного бюджету». У свою чергу, регіональні управління НБУ не пізніше 16-ї години переказують залишки кош­тів із транзитних рахунків на централізований дохідний рахунок Головного управління Державного казначейства України в Опера­ційному управлінні НБУ (балансовий рахунок № 3510). Щоденно Головне управління Державного казначейства отримує від ОПЕРУ НБУ виписки із цього рахунку, а також оперативну звітність про до­ходи державного бюджету за видами доходів.

Щомісяця НБУ подає Державному казначейству звіт про доходи державного бюджету та аналогічну звітність за рік.

Касове виконання державного бюджету за видатками через банківську систему. Головне управління Державного казначейства фінансує видатки із державного бюджету в межах асигнувань, перед­бачених у Державному бюджеті України, і залишків коштів на балан­совому рахунку №3513 «Кошти Державного казначейства України». Це — рахунок Головного управління Державного казначейства в ОПЕРУ Національного банку України. На нього щодня переказують­ся кошти, які надійшли на рахунок № 3510 «Кошти Державного бюд­жету України». Головне управління Державного казначейства подає в ОПЕРУ НБУ платіжні доручення для переказування надходжень на поточні бюджетні рахунки окремих міністерств і відомств, визначе­них Кабінетом Міністрів і Національним банком, головними розпоря­дниками бюджетних коштів. У свою чергу, на основі розрахункових документів цих міністерств і відомств кошти зараховуються на поточ­ні бюджетні рахунки організацій та установ (тобто безпосередніх роз­порядників бюджетних коштів), що відкриваються в уповноважених банках за такими балансовими рахунками:

№ 2520 (комерційні банки), 3520 (НБУ) «Поточні рахунки клієнтів, які утримуються з Дер­жавного бюджету України»;

№ 2523 (комерційні банки), 3523 (НБУ) «Бюджетні рахунки цільового характеру клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України» тощо.

Банківською системою касового виконання державного бюдже­ту, запровадженою в Україні, передбачено постійний рух бюджет­них коштів по вертикалі. Спочатку вони концентруються на центра­лізованому рахунку Головного управління Державного казначей­ства, проходячи шлях по ланцюгу: платник податків і зборів - банк платника - уповноважений банк - регіональне управління НБУ - ОПЕРУ НБУ. Потім кошти здійснюють зворотний шлях, кінцева мета якого - бюджетні рахунки безпосередніх розпорядників кош­тів. Вертикальний рух коштів різко знижує ефективність системи касового виконання державного бюджету. Як показала практика, певна частина бюджетних коштів затримується на проміжних лан­ках, розпорошується по рахунках міністерств і відомств. Слабким місцем банківської системи виконання бюджету є контроль за про­цесом виконання бюджету. До функцій комерційних банків та Наці­онального банку не входять контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, оперативне управління наявними коштами.

Щоб підвищити ефективність управління бюджетними коштами, Кабінет Міністрів і Національний банк України Постановою «Про впровадження казначейської системи виконання державного бюд­жету» від 14 січня 1997 р. передбачили запровадження в Україні казначейської системи виконання державного бюджету. Відтак пов­новаження учасників бюджетного процесу дещо змінюються. Кош­ти державного бюджету акумулюються на єдиному казначейському рахунку (сукупність бюджетних рахунків, відк­ритих Головному управлінню Державного казначейства та його територіальним органам за балансовими рахунками № 2513, 3513 «Кошти Державного казначейства України» в установах Національного банку та уповноважених комерційних банках), через який органи Державного казначейства здійснюють операції за бюджетними доходами і видатками згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, затвердженим Вер­ховною Радою України. Органи Державного казначейства здійснюють попередній контроль за витрачанням бюджетних коштів, ведуть облік цих коштів і складають відповідну звітність. Банківська сис­тема акумулює кошти державного бюджету на єдиному казначейсь­кому рахунку, зберігає і переказує їх за дорученням органів Казна­чейства. За міністерствами й відомствами (головними розпоряд­никами бюджетних коштів) залишається право розподілу коштів за напрямами витрат, затвердженими в бюджеті. Органи Державної податкової адміністрації стежать за дотриманням податкового зако­нодавства, забезпечують облік платників податків і зборів, контро­люють своєчасність надання бухгалтерської звітності. Державна контрольно-ревізійна служба і Рахункова палата здійснюють по­дальший контроль за використанням бюджетних коштів.

Згаданою вище спільною постановою Кабінету Міністрів і Національного банку України від 14 січня 1997 р. передбачено поетапне запровадження в Україні казначейської системи касового виконання державного бюджету. На першому етапі, починаючи з 1997 р., пос­тупово запроваджується касове виконання державного бюджету че­рез територіальні органи Державного казначейства за видатками. Головне управління Державного казначейства за погодженням із Національним банком затвердило 21 березня 1997 р. Тимчасову інс­трукцію про порядок касового виконання бюджету за видатками та Положення про єдиний казначейський рахунок. На другому етапі передбачається поступове запровадження касового виконання дер­жавного бюджету через казначейську систему за доходами. Згідно з наказом Головного управління Державного казначейства від 29 квіт­ня 1998 р. запроваджується експеримент з 1 травня 1998 р. по касо­вому виконанню державного бюджету за доходами органами Дер­жавного казначейства паралельно з установами банків.

Касове виконання державного бюджету за видатками через казначейську систему. Головне управління Державного казначейства доводить до головних розпорядників бюджетних коштів затвердже­ні обсяги фінансування за підрозділами бюджетної класифікації. У свою чергу, головні розпорядники на основі отриманих даних скла­дають розподіл бюджетних коштів по областях за підвідомчими ус­тановами, організаціями, а також розділами, параграфами і статтями бюджетної класифікації. Головне управління Державного казначей­ства, отримавши від розпорядників розподіл бюджетних коштів, пе­реказує гроші своїм територіальним управлінням, щоб забезпечити фінансування видатків державного бюджету. Кошти зараховуються на бюджетні рахунки єдиного казначейського рахунку, відкриті для територіальних управлінь в установах банків за балансовими рахун­ками № 3513 (НБУ), 2513 (комерційні банки) «Кошти Державного казначейства України». На підставі виписок, отриманих із банківських установ, органи Казна­чейства зараховують одержані кошти на реєстраційні рахунки, від­криті в органах Казначейства на ім'я розпорядників коштів, з метою обліку як надходження грошей, так і їх витрат.

Для відкриття рахунків та заведення особових справ розпоряд­ники коштів згідно із затвердженою інструкцією подають до органів Казначейства відповідні документи. Рахунки відкриваються на один бюджетний рік і щорічно поновлюються. При цьому бюджетні ра­хунки розпорядників коштів (бюджетних установ та організацій) в установах банків закриваються. Фінансування та оплату їхніх витрат здійснюють органи Державного казначейства на підставі затверд­жених кошторисів доходів і видатків. Кошторис є основним доку­ментом, який визначає загальний обсяг, цільовий напрям і поквар­тальний розподіл коштів.

Для оплати витрат розпорядники бюджетних коштів подають до органів Казначейства платіжні доручення, до яких додаються відпо­відні рахунки, рахунки-фактури, накладні, акти про виконані роботи тощо. Органи Казначейства перевіряють правильність заповнення розрахункових документів, необхідність і доцільність видатків, а також наявність коштів на відповідному реєстраційному рахунку.

Розпорядники бюджетних коштів подають розрахункові доку­менти за формами, встановленими Національним банком України. Зазначені документи оформляються органами Казначейства і скріп­люються відбитком його печатки. Після цього їх у вигляді електрон­них розрахункових документів подають до уповноваженого банку каналами зв'язку у системі «клієнт — банк» без надсилання реєстрів у паперовій формі. Якщо ж розрахунки здійснюються без застосу­вання електронної системи, то документи подаються у паперовій формі.

Оплата

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: