НБУ-финансовый агент правительства
Згідно з чинним порядком кошти бюджету зосереджені на бюджетних рахунках, відкритих в установах Національного банку та уповноважених комерційних банків. Враховуючи ризики, з якими пов'язана діяльність комерційних банків, а також нестабільність банківської системи України, Законом «Про бюджетну систему України» (1995 р.) було передбачено створення Державного бюджетного банку, через установи якого здійснюватиметься касове виконання бюджетів. Слід, однак, зауважити, що для реалізації цієї ідеї потрібні значні кошти, яких сьогодні держава не має. Крім того, виникає сумнів: чи доцільно створювати спеціальний Бюджетний банк, коли в Україні, хоча й поступово, впроваджується казначейська система виконання державного бюджету, яка залишить за банківською системою лише функцію розрахунково-касового обслуговування Казначейства. За умови комп'ютеризації та забезпечення інформаційними технологіями казначейської системи, зокрема створення та адаптування програмно-технічного комплексу «клієнт — банк» на всіх рівнях Державного казначейства, доцільніше зосередити цю функцію в установах Національного банку України, що гарантує збереження бюджетних коштів.
Зазначимо, що Національний банк у порядку законодавчої ініціативи вніс на розгляд Верховної Ради проект Закону «Про внесення змін до статті 32 Закону України "Про бюджетну систему України"», запропонувавши викласти її в такій редакції: «Касове виконання бюджетів здійснюється Державним казначейством України, Національним банком України та уповноваженими банками».
ІІ. Нормативно-правові основи діяльності Національного банку України
У відповідності з Законом України «Про національний банк України» Національний банк України (НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.
Національний банк виконує такі функції:
відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;
встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
здійснює банківське регулювання та нагляд;
веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;
забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.
До системи Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.
1. Національний банк і банківська система України
Економічна природа грошей припускає неперервність їх обертання. Тому тимчасово вільні грошові кошти повинні акумулюватись у грошово-кредитних установах і перетворюватися на інвестиції.
Кредитні відносини – це економічні відносини з приводу акумуляції та надання у позику тимчасово вільних грошових коштів на умовах повертання, терміновості та платності.
Кредитна система є найважливішою ланкою інфраструктури ринку, що включає сукупність кредитних вілносин, форм иа методів кредитування, а також сукупність кредитних інститутів, які здатні мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти, перетворити їх на кредити, а в кінцевому рахунку – в інвестиції.
У відповідності з Законом України “Про банки” банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;
Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:
приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:
операції з валютними цінностями;
емісію власних цінних паперів;
організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
лізинг;
послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документв;
випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків, в межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками банківського законодавства, нормативних актів Національного банку і економічних нормативів.
З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам (пов'язаним особам), наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком.
Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків та кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших фінансових ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.
Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:
Адміністративне регулювання:
реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
нагляд за діяльністю банків;
надання рекомендацій щодо діяльності банків.
Індикативне регулювання:
встановлення обов'язкових економічних нормативів;
визначення норм обов'язкових резервів для банків;
встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
визначення процентної політики;
рефінансування банків;
кореспондентських відносин;
управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
операцій з цінними паперами на відкритому ринку;
імпорту та експорту капіталу.
Основною метою грошово-кредитної політики є сприяння економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін. Грошово-кредитна політика полягає в зміні грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва (стабільний ріст), зайнятості і рівня цін.
Національний банк встановлює банкам нормативи обов'язкового резервування коштів. При цьому:
розмір обов'язкових резервів встановлюється єдиним для банків в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валюті;
для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкових резервів;
рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.
Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи.
Національний банк здійснює свої наглядові та регулятивні функції шляхом реалізації таких повноважень:
здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків, та ліцензуванні банківських операцій;
може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;
може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку з правом дорадчого голосу.
2. Роль національного банку у зовнішньоекономічній діяльності України
Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.
Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.
Національний банк має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та іноземними центральними банками.
Платіжний баланс є одним з об’єктів державного регулювання. Хоча платіжні баланси не можуть бути постійно активними або пасивними, полярізація їх стану збільшує нестабільність валютних курсів, перетікання капіталу, особливо “гарячих” грошей, негативно впливає на грошовий обіг і, зрештою на економіку. Стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичне цінове регулювання діє слабо.
Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків вимагає цілеспрямованих державних заходів. Зрівноваження балансу міжнародних розрахунків є одним з головних завдань економічної полвтики держави поряд зі забезпеченням високих темпів економічного зростання, боротьбою з інфляцією та безробіттям.
Державне регулювання платіжного балансу – це сукупність економічних, зокрема, валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу.
Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу Д. Юма та Д. Рікардо панувала протягом майже 200 років – до 30-х років ХХ ст. Відповідно до цієї теорії пасивний платіжний баланс країни створюється внаслідок відпливу золота з неї, зменшується кількість золотих грошей в обігу та знижуються ціни, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності її товарів, збільшенню їх експорту, і, врешті-решт, активізує баланс її міжнародних розрахунків. Приплив же золота до країни з активним платіжним балансом діє в протилежному напрямку.
Кейнсіанські теорії регулювання платіжного балансу пропонували зрівноважувати платіжний баланс державним регулюванням. Саме державними заходами США намагаються вирівнювати свій баланс в торгівлі не тільки з Китаєм (дефіцит $ 60 млрд.) шляхом примусовго відкриття китайського ринку для американських товарів, зокрема продовольства.
Монетаристські теорії регулювання платіжного балансу розглядають платіжний баланс як наслідок нерівноваги всього грошового господарства, що змінює структуру внутрішніх цін та перешкоджає встановленню рівноваги між попитом та пропозицією. Ідеал монетаристської крнцепції платіжного балансу - “відкрита” економіка, мінімальне обмеження руху товарів, робочої сили, капіталів, забезпечення свободи дій ринковому механізму в національній та світовій економіці.
Теорії міждержавного регулювання платіжного балансу базуються на поєднанні кейнсіанства, неокейнсіанства та монетаризму.
Бреттон-вудською системою було передбачене систематичне (збалансоване) регулювання платіжного балансу країнами як з активним, так і пасивним сальдо.
Ямайська валютна система відроджує принцип симетричного вирівнювання платіжного балансу країнами як з активним, так і пасивним сальдо.
Існують три основні методи ліквідації надлишку або дефіциту платіжного балансу:
зупинити потоки торгівлі та капіталу;
скоректувати внутрішні економічні перекоси;
примусово або дозволами домогтися зміни курсу валюти.
Зрозуміло, що не тільки ринкові сили визначають торгівлю та рух капіталу між країнами. Уряди можуть стимулювати їх або перешкоджати їм з певною метою або під тиском лобістів, і вони зазвичай цим користуються.
Припинення або переривання торгівлі чи руху капіталу – лише косметичний засіб усунення нерівноваги, причому спочатку необхідно встановити, що приймається за надлишок або дефіцит, а також виробити стратегію вирівнювання балансу. Існують численні засоби переривання або скорочення торгівлі за рахунок руху капіталу, наприклад, субсидії, тарифи, квоти та обмеження на вивезення дивідендів. Уряди можуть підтримувати свою грошову одиницю за допомогою продажу та купівлі іноземної валюти, введення декількох валютних курсів тощо.
Другим із зазначених методів відновлення рівноваги платіжного балансу є усунення перекосів у внутрішній економіці. Одним із основних джерел дефіциту платіжного балансу є інфляція. Темпи її можна зменшити жорсткою грошовою та фінансовою політикою, високими відсотковими ставками, контролем за зарплатою та цінами. Але цей шлях веде до економічного застою та безробіття. Можна також урізноманітнити експорт за допомогою індустріалізації та перероподілу ресурсів на продукцію, що конкурентоспроможніша на світовому ринку. Можна сприяти виробництву продукції, здатної конкурувати з імпортною, якщо це економічно виправдано.
Третій шлях – це можливість зміни валютного курсу для відновлення рівноваги у платіжному балансі. Багато країн розцінюють саме платіжний баланс як ключовий чинник прийняття рішень про доцільність чи необхідність зміни курсу їх валюти. Аналітики вважають, що зниження курсу або девальвація національної валюти роблять вітчизняну продукцію дешевшою на міжнародних ринках, розширюючи тим самим експорт. Одночасно девальвація робить дорожчими імпортні товари, а це веде до зниження попиту і, отже до скорочення імпорту.
Типовим прикладом такого регулювання балансів стала серпнева фінансова криза 1998 р. в Росії, яка призвела до знецінення рубля в 5 разів і гривні в 2,5 рази. В результаті металургійна і хімічна продукція, а також зброя з Росії та України стали значно дешевшим, що стимулювало експорт. В той же час імпорт продовольства в ці країни став занадто дорогим, що стало дієвим стимулом для зростання власної харчової промисловості, які практично витіснили іноземні продовольчі товари. Негативними наслідками кризи стало банкрутство фірм-імпортерів та припинення співпраці з МВФ, яке негативно вплинуло на настрої потенційних закордонних інвесторів.
З середини 70-х років з’явилися спроби вироблення принципів колективного регулювання балансу міжнародних розрахунків, зокрема на саммітах “великої сімки”.
До міждержавних заходів регулювання платіжних балансів належать такі:
узгодження умов експортних кредитів;
двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах за угодами своп;
кредити міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій, насамперед МВФ.
Платіжний баланс - співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. До платіжного балансу входять розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговими операціями, доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від фрахтування та обслуговування кораблів, туризму, утримання дипломатичних і торгових представництв за кордоном, грошові перекази окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо. Платіжний баланс включає рух капіталів: інвестиції та кредити.
Платіжний баланс (ПБ) у концентрованому вигляді відображає загальній стан суспільного виробництва. Він є макроекономічною моделлю, яка систематично відображає економічні операції, що здійснюються між національною економікою та іншими країнами світу. Платіжний баланс складається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображаються усі економічні операції між резидентами даної країни і резидентами інших країн (нерезидентами).
Платіжний баланс має логічно послідовну структуру, що дозволяє здійснювати регіональні співставлення, вивчати його взаємовідносини з запасами зовнішніх активів та пасивів країни. Структура формується із стандартних компонентів, що поєднані в дві секції:
- поточний рахунок;
- капітальний рахунок.
В першій секції враховуються всі операції між резидентами та нерезидентами, що відносяться до товарів, послуг, доходів і трансфертів, а у другий секції відображаються операції, що стосуються змін у власності в закордонних активах та пасивах.
Основа платіжного балансу це принципи бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис - по кредиту однієї статті та дебету іншої. Таким чином, більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У випадку, коли має місце безвідплатне надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів), для відображення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття “трансферти”.
У результаті часових та вартісних розбіжностей виникає різниця між кредитовими та дебетовими проводками, які називаються “чисті помилки та упущення”. Вони відображаються у відповідній балансуючій статті.
У платіжному балансі треба відрізняти поточні та капітальні операції. Поточними є операції з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти. Вони відображаються на рахунку “поточних операцій”. Капітальні операції пов'язані з інвестиційною діяльністю і являють собою операції з активами та зобов'язаннями. Вони відображаються в “рахунку операцій з капіталом та фінансовими операціями”.
Україна в рамках бувшого СРСР не складала окремого ПБ. Дані по міжнародним вимогам і зобов'язанням країни в розрізненому вигляді частково надавались в торгівельному балансі, балансі фінансових ресурсів, валютному плані країни. Тільки з 1993 р., коли виникла необхідність в складанні ПБ, на Україні, як і в більшості європейських країн, було засновано інтегровану систему збору інформації, в основу якої було покладено банківську звітність.
Національний банк складає ПБ, з'єднуючи банківську статистику з іншими додатковими інформаційними джерелами. Банківська звітність щомісячно подає інформацію про рух валюти на кореспондентських рахунках в зарубіжних банках в розрізі операцій ПБ, на рахунках фізичних і юридичних осіб резидентів України за кордоном і на рахунках нерезидентів в національній валюті, інформацію про рух готівкової іноземної валюти. Дані по торгових операціях співставляються з інформацією Державного митного комітету і Міністерства статистики по торгівельній статистиці (товари, послуги, частка бартерних операцій в товарообігу та ін.). Додатково збирається інформація про іноземні інвестиції (по видах), дані про зміни і графік обслуговування державного боргу, різнострокової міждержавної заборгованості та взаємозаборгованості підприємств на звітний період, а також інша поточна інформація.
ПБ на Україні розробляється на основі банківської інформації, даних Міністерства статистики (Держкомстату) України, Державного митного комітет та ін. альтернативних джерел інформації. Для складання ПБ Національний банк України використовує більш ніж 25 джерел інформації.
Відсутність досвіду і традицій викликають проблеми в функціонуванні системи постачання інформацією для складання ПБ. Окрім того, коло джерел інформації постійно розширюється, частково в зв'язку з непристосованістю державної статистики зовнішньої торгівлі до потреб складання ПБ, частково з поглибленням деталізації структури ПБ. Тому першочерговим завданням для фахівців Національного банку, які складають ПБ України, є розробка алгоритму функціонування системи постачання даними для складання ПБ України.
Оскільки безпосередні дані про окремі показники, які характеризують економічні взаємовідносини з закордонними контрагентами, відсутні, то до балансу включено ряд експертних оцінок і розрахунків.
Для складання торговельного балансу в Україні існує принаймі 7 інформаційних джерел (4 - основних та 3 - додаткових), але кожне з них має свої вади і тому потребує дорахунків.
Експорт та імпорт товарів відображається в момент переходу права власності від нерезидентів до резидентів (або навпаки) за ринковими цінами. Таким чином, для оцінки операцій використовуються контракті ціни або ціни, що фактично мали місце при здійсненні операцій.
До експорту включена вартість електроенергії та товарів, що реалізуються без перетинання митного кордону, наприклад, риба, яка виловлюється у нейтральних водах. Додатково обсяги експорту та імпорту збільшені на вартість ремонту основних фондів ( дані Міністерства статистики) та на суму торгівельних операцій, що здійснюються фізичними особами.
В імпорті скоригована вартість газу та нафти, що подаються трубопроводами, та товарів, що придбані в портах транспортними організаціями. З метою дотримання методології МВФ у платіжному балансі до імпорту, що обліковуються у цінах СІФ, введена поправка - із загальної суми імпорту товарів зняті вартість фрахту від митного кордону експортера та страхування, які становлять поки що незначну суму.
Для складання статті “Послуги” використовуються дані банківської звітності, Міністерства статистики, додаткова інформація від окремих міністерств та відомств, довідки з посольств та експертні оцінки.
До статті “Доходи”, відповідно до міжнародної практики, включені не тільки дані про трудові надходження та виплати, дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, відсотки на залучений капітал, а також і відсотки, що мають бути сплачені відсотки, а і про виконання графіка відповідних платежів. Саме вони дають уявлення про розміри реальних прибутків та витрат відповідно від наданого та залученого капіталу.
Трансферти характеризують некомпенсовану передачу Україні матеріальних та фінансових цінностей із-за кордону. У платіжному балансі відрізняють поточні та капітальні трансферти. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реціпієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донара. Поточні відображуються у рахунку поточних операцій та складаються за даними банківської звітності, інформацією з Національного Агентства України з реконструкції та розвитку, ОЕСР.
Резервні активи країни являють собою ліквідні валютні активи Національного банку у ВКВ у банках-резидентах, золоті запаси Національного банку України, активи в Міжнародному валютному фонді у вигляді резервної позиції та спеціальних прав запозичення. До складу офіційного валютного резерву України не включені вимоги Національного банку у ВКВ до банків-резидентів та кредити Мінфіну України.
Зовнішньоторговельний оборот України товарами і послугами за 1 квартал 2000 року становив 7905 млн.доларів США, що на 20,2% більше, ніж у відповідному періоді 1999 року. Обсяги експорту зросли на 17,8%, імпорту - на 22,7% і становили відповідно 3891,9 та 4013,1 млн.доларів. Випереджаючі темпи зростання обсягів імпорту товарів і послуг порівняно з експортом обумовили негативне сальдо зовнішньої торгівлі у сумі 121,2 млн.доларів, проти позитивного сальдо - 33,8 млн.доларів за 1 квартал 1999 року.
- Національний банк і реформування української економіки