Xreferat.com » Рефераты по психологии » Особливості психологічних проблем спортсменів та методи їх вирішення

Особливості психологічних проблем спортсменів та методи їх вирішення

їх душевний світ настільки істотно відрізняється від миру не-спортсменів, що традиційні, стандартизовані оцінки їх особистості і діяльності виявляються просто несприйнятними. Потужне бажання реалізувати свою егоцентричну частку природу знаходить у спорті сприятливу основу. І спорт, природно, відбирає як своїх вірних служителів людей з найбільш вираженим прагненням до самоствердження, до слави, до переваги. На шляху до цього вони нерідко демонструють безприкладні подвиги і подолання своїх слабостей, стомлення, небезпеки, зовнішніх перешкод і ін. Це й багаторічні систематичні зусилля в тренуваннях і змаганнях, і звільнення від безлічі «мирських» радощів, ризик порушити здоров'я й не реалізувати себе в майбутньому в якійсь іншій діяльності.


1.6 Особливості емоційних переживань в спорті


Спортивна діяльності відрізняється сильними i яскравими емоційними переживаннями. Поза емоціями спорт немислимий. Насиченість спортивних дій сильними відчуттями, їх емоційна захопливість - це одна з найважливіших умов позитивного впливу спорту на особу людини. Але емоцiйнi переживання в спорті, як i всі iнши емоції, можуть бути станичними i астенічними i надавати, як позитивний, так i негативний влив на органні процеси i поведінку людини.

Серед великої різноманітності емоцій, що виявляються в процесі спортивної діяльності можна відзначити наступне:

1) Емоцiйнi переживання, пов’язані із значними змінами, що настають в життєдіяльності організму в процесі спортивних занять. Підвищена м’язова активність, складає характерну i необхідну особливість спортивних занять, якщо вони протікають нормально, завжди супроводжуються образним станом ейфорії (підвищенню жвавості дій, мови i т. п.), стеничними відчуттями бадьорості i життєрадісності. У випадках перетренування таж м’язова активність викликає астенічні емоції: знесилення, незадоволення i ін.

2) Емоцiйнi переживання, пов’язані з високим рівнем досконалості у виконанні технічно складних, важких i небезпечних фізичних вправ. Ці емоції відображають стан підвищеної загальної працездатності організму, переживання успіху у виконанні даної дії i викликану цим свiдомiсть особистої переваги: приємно відчувати себе сильним, спритним, сміливим, відважним, витривалим, упевненим в своїх силах, здатним виконати не всякому доступну важку вправу. Ці відчуття спiввiдносяться із здатністю спортсмена направляти великі зусилля волі, направлена на подолання значних труднощів, що є істотною рисою його вдачі, мірилом, за допомогою якого не лише сам спортсмен, але i , що оточують оцінюють його особисту гідність. Досить вказати на те, як зростає не лише в чужих очах, але і в своїх власних спортсмен, що успішно вирішив спортивне завдання, що зажадало великих вольових зусиль.

І навпаки, в разі травматичних пошкоджень або навіть просто невдалої спроби при виконанні важкої вправи, якими інколи закінчуються спортивні заняття, можуть викликати астенічне емоційне переживання: невпевненість, боязнь, загальмованість i ін. Переживання при виконанні небезпечних фізичних вправ стенічне відчуття успіху часто має в своїй основі подолання страху, викликаного виконанням спортивних дій в складних i важких умовах. У дослідного спортсмена, що досконало Володіє спортивною технікою, свідомість небезпеки i супроводжуюче його почуття страху не дезорганізовуватимуть поведінку, а, навпаки, викликають прилив сил, направлених на подолання небезпеки. У цих випадках у спортсмена виникає прагнення ще i ще випробувати своєрідне відчуття риску, в який елемент страху викликає задоволення, оскільки він супроводжується свiдомiстю власного уміння i сили, здатних здолати небезпечну перешкоду.

3) Емоцiйнi переживання, пов’язані з ходом спортивної боротьби. Ці емоції завжди мають дуже напружений характер, в них відбивається великі зусилля, направлені на досягнення перемоги або найкращого результату. По своїй інтенсивності вони набагато перевищують емоцiйнi стани, яки доступні людині в його звичайній повсякденній діяльності. Не рідко вони отримують своєрідне віддзеркалення в мiмiцi емоційної напруги. В процесі спортивної боротьби при вдалому виконанні відповідального прийому (наприклад, коли футбольний або гандбольний м’яч забитий у ворота противника) емоційне переживання успіху може досягти мери бурхливого афекту радості. При невдачах не рідко настає відчуття розгубленості, знесилення, невпевненості в собі.

Емоцiйнi стани під час спортивних змагань часто характеризуються наявністю сильного збудження, що отримало назву «Спортивна злість» i що має величезне динамо генне значення. Під час цього стану спортсмен відчуває в собі колосальну силу, не відчуває втоми, всі його психічні процеси загострені, він проявляє здібність до дуже швидких i сильних реакцій.

4) Естетичні емоції. Найчастіше вони бувають пов’язані із сприйняттям ритму рухів, краса їх форми i інших сторін, що характеризують досконалість виконання фізичної вправи. Ці відчуття виникають при заняттях гімнастикою, фігурному катанні на ковзанах i тому подібне. Велике естетичне значення мають відчуття, що викликаються сприйняттям зовнішньої обстановки, в якій протікають спортивні заняття або змагання. Її урочистість, красиве зовнішнє оформлення місця занять, однакова форма, в яку одягнені учасники, присутність багато чисельних глядачів. Їх уважність, зацікавленість — все це створює у учасників змагань підведений емоційний стан i бажання добитися успіху, показати з самого кращого боку свою спортивну підготовленість. Коли ж зовнішня обстановка спортивних змагань дуже буденна, це може привести до появи у спортсмена астенічних емоційних переживань.

5) Етичні відчуття, пов’язані з глибокою свiдомiстю суспільного значення своєї спортивної діяльності (відповідальність перед колективом за свої успіхи i невдачі в спортивному стані відчуття гордості i т. п.). Вони є могутньою стимул - реакцією мобілізації всіх сил спортсмена на подолання труднощів. Результат спортивної боротьби дуже часто залежить від етичних вiдчуттiв i прагнень спортсмена. Цьому допомагає відчуття відповідальності перед колективом. Спортсмен, що володіє цим відчуттям, ніколи не відмовиться від боротьби за інтереси свого колективу, якою б важкою ця боротьба не була.

Таким чином, для спортивної діяльності характерні:

а) яскраві i сильні емоцiйнi переживання, що глибоко захоплюють особу спортсмена i що роблять величезний вплив на його діяльність; одночасно це вимагає від спортсмена уміння володіти своїми емоціями i протидіяти тим з них, які носять астенічний характер;

б) різноманітність емоційних переживань, що охоплюють самі рiзнi за якістю емоції, - від простих фізичних вiдчуттiв, пов’язаних з м’язовою діяльністю, до глибоких етичних вiдчуттiв, в основі яких лежить спільність інтересів, об’єднуючих спортивний колектив в єдине ціле;

в) динамічність емоційних станів під час спортивних змагань, швидкі переходи від одних вiдчуттiв до інших, інколи протилежним по своєму характеру. Цьому сприяє i динамічність самих спортивних змагань, що проходять з великою інтенсивністю i не рідко супроводжуються швидкими i різкими переходами від поразки до перемоги i ін.


1.7 Психологічний аналіз перемог i поразок в змагання


Інтенсивний розвиток масової фізичної культури привів до істотного підвищення ролі самоконтролю.

Оскільки психологічна підготовленість спортсменів постійно змінюється, нова підлягає кiлькiсної i якісної оцінки в умовах етапного, поточного i оперативного контролю. В цілому психологічна підготовленість передбачає такі основні напрями як:

формування мотивації занять спортом;

виховання вольових якостей;

аутогенне, ідеомоторне, психом’язове тренування;

вдосконалення прудкості реагування;

вдосконалення спеціалізованих вмінь;

регулювання психічної напруженості;

вироблення толерантності до емоційного стресу;

управління стартовими станами.

Принципового значення в цьому випадку набувають способи визначення підготовленості спортсменів. В процесі контролю психічної підготовленості оцінюють наступне:

особові i морально - вольові якості, що забезпечують досягнення високих спортивних результатів на змаганнях в різних видах спорту (здібність до лідерства, мотивація в досягненні перемоги, уміння концентрувати всі сили в потрібний момент, здібність до перенесення високих навантажень, емоційна стiйкiсть, здібність до самоконтролю i ін.);

стабільність виступу на змаганнях за участю суперників високої кваліфікації, уміння показувати кращі результати на головних змаганнях;

об’єм i зосередженість уваги у зв’язку із специфікою видів спорту i різних ситуацій змагань;

здатність управляти рівнем збудження безпосередньо перед i в ході змагань (стiйкiсть до стресових ситуацій);

міра досконалості різних сприйнять (візуальних, кiнеститичних) параметрів рухів, здібність до психічної регуляції м’язової координації, сприйняття i переробки інформації;

можливість діяльності аналізатора, сенсорно-моторних реакцій, просторовочасової антиципації, здібність до формування випереджаючих рішень в умовах дефіциту часу i ін.

Продуктивним, також, виявився пiдхiд пошуку загальних проявів особи, що обусловлюють успіх в спорті. До таких рис слід віднести: сенситивність, емоційну стiйкiсть, активність в подоланні перешкод.

В цілому особові особливості, як i типологічні, слід враховувати в індивідуалізації управління спортивною діяльністю. Роль чинника особових особливостей в успiшностi спортивної діяльності також розглядається при обговоренні проблеми надійності спортсмена.

За даними спортивних психологів, до особових рис спортсменів, що найчастіше зустрічаються, відносяться: високий рівень агресивності (який майже завжди знаходиться під контролем у спортсмена високого класу), високий рівень мотивацій досягнення, екстраверсія i твердість характеру, авторитарність, емоційна стійкість i самоконтроль.

Дані досліджень показують, що спортсмени високого класу, що займаються цими видами спорту, не лише агресивніші, але i схильні вільніше виражати свої агресивні тенденції, чим представники так званої нормальної вибірки.

Становлення спортсмена неможливе без цілеспрямованого формування мотивів спортивної діяльності. Мотиви створюють принципову основу цілеспрямованої поведінки, способів подолання фрустрації досягши головної мети спортивні діяльності. На пiдставi цього формується динамічний компонент — мотивація поведінки — що виявляється в спрямованості поведінки (спонука до виконання конкретного тренувального навантаження) i суб’єктивних критеріях задоволення досягнення мети (реалізації активності поведінки) в конкретних умовах, в даний момент часу.

У дослідженнях мотивації спортивної діяльності позначено два напрями. Перший вивчає причини, чому спортсмени віддають перевагу одному виду діяльності над іншим, вплив різких мотивів, цінностей i потреб. У другому напрями робиться спроба пояснити, чому спортсмени працюють з різною мірою інтенсивності. Воно пов’язане з дослiдженями збудження i активації, яки впливають на інтенсивність виконання рухових завдань.

Мотиви в спортивній діяльності можна класифікувати по джерелу їх виникнення: зовнішнім i внутрішнім причинам, що детермінують поведінку. Наприклад, деякі мотиви виникають із зовнішніх по відношенню до індивіда або завдання джерелам. До них відносяться рiзнi форми явного i непрямого соціального заохочення (схвалення, похвала), а також вiдчутнiшi ознаки успіху — грошові винагороди, дарунки. Іншими джерелами мотивації можуть бути особливості психіки даної особи, особиста потреба в успіху, вигнанки, спілкування i тому подібне, а також особливості самого рухового завдання. До останнього мотиву відносяться такі якості, як новизна, технічна або фізична складність вправ.

Характеристика мотиваційної структури окремого спортсмена важко не лише складністю системи цінностей, що с у нього, але також i можливістю впливу його минулого досвіду на формування стосунків до успіху, спорту, праці, авторитетів. У міру того як дитя стає дорослим, міра дії на нього різних мотивів також змінюється.

Спортсмени, мотивовані на успіх зазвичай ставлять перед собою в діяльності деяку позитивну мету, досягнення якої може бути однозначно розцінене як успіх. Вони виразно проявляють прагнення, в що б те не стало, добитися лише успiхiв в своїй діяльності, шукають такої, діяльності, активно в неї включаються, вибирають засоби і віддають перевагу діям, направленим на досягнення поставленої мети. У їх когнітивній сфері зазвичай є стійке чекання успіху. Такі спортсмени розраховують дістати схвалення за дію, направлені на досягнення поставленої, мети, а пов’язана з нею робота викликає у них позитивні емоцii.

При домінуванні мотивації досягнення успіху спортсмен вважає за краще завдання середньої i злегка підвищеної мери трудності, оскільки їх рішення, старання i здібності можуть виявитися що найкраще. При переважанні мотивації уникнення невдач — завданні вибираються легкі або важкі, яки практично нездiйснимi. В прагнучого до успіху привабливість завдання, інтерес до неї після невдачі в її рішенні зростає, а для орієнтованого на невдачу, — падає.

Мотивовані на досягнення успіху спортсмени в ситуації вибору між негайною винагородою або великим, але відстроченим за часом, вибирають останнє. Спортсмени з низькою схильністю до досягнення вiдрiзняються більшою прихільнiстю до сьогодення і меншою здатністю відстрочити задоволення.

Прагнучі до успіху свої досягнення приписують внутрішньо особливими чинникам (здібностям, старанням i тому подібне), а уникаючи невдачі — зовнішнім чинникам (легкості або трудності виконуваного завдання, везінню i тому подібне). Спортсмени, що мають сильно виражений мотив уникнення невдачі, схильні недооцінювати свої можливості, швидко розстроюються при невдачах, знижують самооцінку, а , хто орієнтований на успіх, поводяться протилежним чином: адекватно оцінюють свої здібності, мобiлiзуються при невдачах, йдуть вперед, а не розстроюються.

Стан тренованості i стан спортивної форми — окремі випадків психофізіологічного стану спортсменів, під яким розуміється «цiлiсна реакція особи на зовнішні i внутрішні стимул - реакції, направлена на досягнення корисного результату». Оскільки людина не може одночасно знаходитися в декількох цiлiсних станах («перманентному», «поточному» i «оперативному»), слідує цей цілий стан пiдроздiляти на рiзнi по стiйкостi (або рiзнi по оборотності зміни) елементи. При цьому найбільш конструктивним представляється дихотомічне ділення, коли менш стійкі, динамічні елементи стану об’єднуються в оперативний компонент, а більш стацiонарнi, перманентні — в стійкий компонент цiлiсного стану.

Стан «спортивної форми» відрізняється єдністю енергетичних складових оперативного i стійкого компонентів. Чим більше перевищення рівня активацiї над оптимальним, тим нижче рівень активаційних резервів, гірше настрій, «слабкіше» бажання тренуватися — i тим нижче успiшнiсть виступу на змаганнях. З іншого боку, чим рівень активації легше оптимального, тим краще настрій, «сильніше» бажання тренуватися, але тим нижче здібність до реалізації енергетичних ресурсів i нижче успiшнiсть на змаганнях. Ріст спортивних результатів i їх престижність, збільшення конкуренції, відповідальність спортсмена за свій спортивний результат збільшують психічна напруга спортсмена під час змагань.

Залежно від індивідуальних особливостей спортсмена, його фізичних i психічних якостей, етапів спортивного вдосконалення можливі всілякі підходи до вирішення оптимізації стартового стану i управління ним. При раціональному психічному настрої на майбутні змагання підвищене збудження має бути направлене не на переживання i небезпеку, а на концентрацію уваги на вузлових компонентах техніко - тактичних i функціональних проявів, облік яких забезпечує успішний виступ в змаганнях. Такий настрій формує упевненість в своїх силах, викликає активне бажання боротися за перемогу.

Також, на перемогу i поразку в змаганнях впливає стресовий стан. У стресі не рідко спостерігається певна дисоціація фізіологічних i психологічних показників. Так, при обстеженні спортсменів під час змагань багато разів реєструвалася частота сердечних скорочень 150-180 ударів в хвилину, дихання — до 30 i більш за цикли в хвилину. Після змагань було виявлено підвищення виділення стероїдних гормонів i реакції білої крові, що характеризує виражений стрес. В той же час свої професiйнi дії ці спортсмени виконували на високому рiвнi майстерності. Загальновизнано, що залежність рівня досягнень спортсмена в змаганнях від мери стресу має криволiнiйний характер. Іншими словами, при слабкому i середньому стресі досягнення спортсменів відносно високі, а при стресі високого рівня воли можуть бути гірше за результат, показали в умовах тренування. Одностайні фахiвцi в тому, що кожен спортсмен має свій індивідуальний стресовий поріг, тобто лише певна доля стресу, певний його рівень є оптимальним i дозволяє спортсменові показувати найкращий результат. Рівень стресу вище або нижче оптимального не сприяє досягненню високого результату.


1.8 Конфлікти в спортивному колективі


Зменшення кiлькостi конфліктних ситуацій - серйозна практична проблема, що стоїть як перед керівниками дитячих спортивних установ, так i перед тренерами спортивних колективів.

Конфлікт - це зіткнення протилежно направлених цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів або суб’єктів взаємодії. У основі будь-якого конфлікту лежить ситуація, що включає наступне:

уперечливі позиції сторін з якого-небудь приводу;

протилежні цiлi або засоби їх досягнення в даних обставинах;

неспiвпадіння інтересів, бажань, поглядів опонентів.

Конфліктна ситуація, таким чином, містить суб’єкт можливого конфлікту i його об’єкт. Проте, аби конфлікт розвивався, необхідний інцидент, коли одна із сторін починає ущемляти інтереси інших. Готовність до вирішення конфлікту - один з ключових чинників, що визначають його результат. Фактично в деяких випадках вже одного це вистачає. В той же час ця готовність досягається непросто, i викликати ці в інших також нелегко.

Важливою якістю при спiлкуваннi є здатність людини встати на позицію партнера. При ролевому спiлкуваннi (керівник - підлеглий, тренер - спортсмен) прийняття позиції i ролі іншого означає одночасно точніше його розуміння, що полегшує спілкування. Культура педагогічного спілкування передбачає необхідність знання особливостей характеру, ціннісних орієнтацій i потреб людей. Ці знання украй потрібні тренерові i керiвниковi для ухвалення рішень, здійснення контролю i так далі Тут недостатньо однієї загальної культури i професiоналiзму в області фізичної культури i спорту, виникає потреба в спеціальних психологічних i соціально - педагогічних знаннях. Польський вчений Мелiбруда писав, що бiльшiсть труднощів, проблем i конфліктів між вихователем i учнем не можуть бути дозволені за допомогою кримінального кодексу або дисциплінарних стягнень. Вони можуть бути дозволені викладачем лише в процесі повсякденного спілкування з дітьми. Але для вирішення проблем, що виникають в ході спілкування, потрібне знання про те, як правильно спілкуватися. Практика показує, що конфлікти в спортивній школі зазвичай викликаються наступними причинами:

по-перше, недоліками, пов’язаними з органiзацiєю праці, неповним i неправильним використанням моральних i матеріальних стимул - реакцій i т.д.;

по-друге, недоробками у сфері спортивної діяльності, підбору і розставлення кадрів відповідно до квалiфiкацi i психологічних особливостей; неправильним стилем керівництва, проявом адміністрування i др.;

по-третє, труднощами i напруженістю, пов’язаними з мiжособовими стосунками усередині спортивного колективу.

При проведенні бесід по розбору конфлікту в спортивній школі необхідно:

проаналізувати i довести до свiдомостi кожного з учасників конфлікту причини його виникнення;

виявити його можливі наслідки для виконання колективом поставлених завдань i якості мiжособових стосунків;

обґрунтувати виводи, що витікають з умов виникнення конфлікту, i його можливі наслідки i пред’явити їх як контрольовані вимоги до поведінки тих, що всіх беруть участь в нім;

нейтралізувати антагоністичний емоційний настрій противників, підкресливши спільні цiлi спортивного колективу, i прийняти рішення про подальшу діяльність;

об’єктивно оцінити поведінку винуватців конфлікту і реакцію тих, що оточують.

При підготовки до бесіди виходите з того, що учасники конфлікту часто однобічно виражають свої оцінки (інколи дуже емоційно i неефективно). Перед бесідою необхідно з’ясувати для себе наступні питання:

а) у чому полягає істота конфлікту, як він виявляється в спортивний діяльності?

б) хто бере участь в конфлікти, як слід оцінити його участь?

в) як впливає конфлікт на виконання колективом спортивно-виховних завдань, як можна уникнути інших негативних явищ?

Аби бесіда по розбору конфлікту протікала в діловий атмосфері, наводиться зразковий план її побудови:

дайте вашу оцінку ситуації, що склалася, але лише після дійсного стану речей за допомогою конструктивних питань;

поясните учасникам конфлікту внутрішню логіку розвитку конфліктної ситуацій;

особливо пiдкреслiть, які наслідки може мати конфлікт для виконання спортивним колективом поставлених перед ним завдань;

надайте всім учасникам конфлікту можливість викласти свою точку зору про дороги дозволу конфліктної ситуації;

відповідно оціните зусилля партнерів i прийміть їх за основу для подальшої розробка проблеми;

по можливості виключите рiзнi підтасування, недооцінка, відхилення від теми, голослівні твердження за допомогою контраргументів або відзначте, наскільки це заважає вирішенню проблеми;

підкреслено об’єктивно i по-діловому аргументуйте всі ваші рішення.

Якщо партнери висловлюють суперечні думки, уточните, в чому вони бачать конкретні можливості для вирішення конфлікту, хай вони відчують свою вiдповiдальнiсть за ситуацію в колективі.

При ухваленні рішень враховуйте вiдповiднi пропозиції учасників, конструктивно і критично розбирайте викладені позиції, чітко i недвозначно змалюйте дороги i умови вирішення конфлікту, а також вимоги, що пред’являються до поведінки членів колективу, i перш за все до винуватців конфлікту.

Чим переконливіше ви обґрунтуєте свою позицію по відношенню до винуватців конфлікту (після дохідливого викладу причин i наслідків, умов i слідств, мети i образу дії при дозволі конфліктної ситуації), тим більшою мірою це сприятиме стабілізації стосунків в колективі i мiжколективного професійного спілкування.

Доводьте несумісність з цілями колективу невиправданих вимог, нереальних чекань, вузьковідомчих егоїстичних інтересів, аморальних мотивів соціальної поведінки.

Приступаючи до вирішення конфлікту, треба пам’ятати про одне важливе правило: не можна вирішувати конфлікти на одному i тому ж грунтi!


1.9 Проблеми психології спорту


Інтегральна підготовка кваліфікованих спортсменів в даний час є складним багаторічним i багатоетапним процесом спортивного вдосконалення. У цьому процесі необхідно враховувати i загальні закономірності адаптації спортсмена до тренувальних i змаганням навантажень, i приватні особливості формування спортивної майстерності залежно від структури i динаміки фізичних i психічних якостей, морфофункцiонального i психічного статусу спортсмена, наявність своєрідного поєднання спеціальних здібностей. В той же час стає усе більш ясним, що система підготовки кваліфікованих спортсменів до змагань багато в чому вичерпує свої можливості, що базуються на загальних закономірностях адаптації організму до навантажень. Усе більш вочевидь, що лише при тренувальному навантаженні, адекватному психотипові спортсмена, підвищується реактивність центральної нервової системи i удосконалюються механізми забезпечення ефективної спортивної діяльності в екстремальних умовах, які, по суті, супроводжують будь-яке крупне змагання.

В цьому вiдношеннi спорт специфічний тим, що без вираженої психічної напруженості, без стресу неможлива повноцінна адаптація до навантажень, як неможливий i високий рівень тренованості спортсмена. Такі умови діяльності завжди провокують сильний дистресс, до якого в процесі тренувальної i діяльності особливо змагання необхідно адаптуватися. До стану дистресса близько примикає стан тривоги - послідовність когнітивних, афектних i поведінкових реакцій, що актуалізуються в результати дії різних форм стресу. Стан тривоги розвивається за схемою: стрес - сприйняття загрози - стан тривоги. Оскільки зростання стану тривоги переживання спортсменом як неприємне, хворобливе, остільки когнітивні i поведінкові реакції, включені в цей стан, несуть функцію мiнiмiзацi виникаючого дискомфорту. Виниклий процес тривоги супроводжується процесом переоцінки стресових умов, ця переоцінка сприяє вибору вiдповiдних перекриваючих механізмів, що полегшують переживання стресу, а також активації деяких механізмів уникнення, що виводять спортсмена з ситуації, що викликає тривогу.

У зв’язку з цим виникає проблема вивчення психічних полягань в спорті i особливо - стани готовності до спортивної діяльності. Перед нею формується установка, пов’язана з чеканням найбільш вiрогiдного результату змагань. Не рідко установка формується на неусвідомлюваному рiвнi, проте чим складніше по своїй структурі майбутня діяльність, тим більше в установці, що формується, переважають усвідомлювані, вольові компоненти. Установка як цiлiсна модифікація суб’єкта фокусується в кожен конкретний момент часу залежно від його індивідуальних особливостей i, по суті, визначає не лише розташовану на початок дії, але i вміст всієї діяльності.

Формування готовності до діяльності має бути направлене на вирішення наступних приватних завдань:

орієнтацію на соціальні цінності, які с такими, що ведуть для спортсмена (наприклад, прагнення до значимої перемоги i визнання суспільства);

формування психічних внутрішніх опор” (упевненість в здатності добитися успіху, надія на високий рівень власної майстерності, навіть на сприятливий збіг обставин - везіння);

подолання психічних бар’єрів, різних фобій, особливо тих, які виникають в боротьби з конкретними обставинами, з конкретними суперниками;

психологічне моделювання умов майбутньої боротьби;

створення програми управління процесами релаксації i мобілізації.

Стан готовності до екстремальної спортивної діяльності пов’язаний не лише з необхідними змінами функціональних систем організму, але i з відповідною інтенсивністю динамічних фізіологічних i психічних процесів. Підготовка до діяльності може здійснюватися при невеликій витраті енергії або, навпаки, при великій витраті сил, в стані сильного збудження. Ці відмінності в інтенсивності можуть оцінюватися з чисто суб’єктивної точки зору - тоді говорять про міру поглиненності підготовкою до діяльності або з об’єктивної точки зору - тоді необхідно визначити рівень нервового i соматичного функціонування, лежачого в основі стану готовності.

Тут виникає поняття активації, яке позначає одночасно i швидке підвищення активності центральної нервової системи i викликану ним інтенсифікацію периферичних процесів. На думку Р. Б. Мальмо, поняття “активація” повинне вживатися лише в разі самого факту підвищення активності центральної нервової системи перед виконанням певної діяльності. Не викликає сумнiвiв той факт, що перед початком спортивної діяльності, що тим більше протікає в екстремальному режимі, у спортсмена включаються, довільно або навіть мимоволі, механізми активації психічних i фізіологічних функцій, що безпосередньо впливають на ефективність виконання такої діяльності.

У зв’язку з виділенням проблеми активації нами ставиться питання про необхідність дослідження механізмів активізації резервних можливостей спортсмена.

Суть проблеми виражається в наступних компонентах дослідження:

1) Вивчення недостатньо досліджених сторін психології спортивної діяльності, зокрема:

психогенетичнi чинники відбору талантів;

психологічна реалізація принципу індивідуального підходу до процесу спортивної підготовки;

розвиток потенційних можливостей спортсменів в умовах, що психологічно моделюють умови спортивної діяльності;

психологічний пiдхiд до реалізації методу зв’язаних дій в спорті;

психологічні механізми опанування тактичних навиків в процесі спортивної підготовки;

психологічні механізми адаптації до навантажень спортивної діяльності;

психологічні засоби i методи збереження фізичного i психічного здоров’я спортсмена.

2) Психодіагностика раніше принципово вивчених компонентів суб’єкта спортивній діяльності:

спрямованість особи спортсмена;

основні риси вдачі i темпераменту спортсмена;

рівень розвитку психічних якостей, найбільш значимих для даного виду спортивної діяльності;

динаміка психічної адаптації до навантажень;

психічне полягання спортсмена в екстремальних умовах спортивної діяльності.

3) Впровадження тих, що існують і розробка нових засобів і методів психічної регуляції i саморегуляції.

Таким чином, вирішуються наступні узагальнені дослідницькі і науково - практичні завдання:

дослідження психологічних закономірностей діяльності людини i малої групи в екстремальних ситуаціях спорту;

вдосконалення методів психічної (психологічної) підготовки спортсменів, що розрізняються за віком, специфіці діяльності i індивідуально - типовим особливостям;

апробація нових методів психічної діагностики і психічної регуляції в спорті;

психологічний супровід підготовки спортсменів збірних команд країни i найближчого резерву.

Приватні теми в руслі названих вище розділів:

1) взаємозв’язок культури тіла i культури особи;

2) психофізичне сполучення в спортивній діяльності;

3) ментальність спортсмена i обґрунтування умов його самоактуализації (саморегуляції);

4) адаптація людини до рухової діяльності (психофізіологічного, психологічного i соціального аспекту);

5) індивідуально - типові особливості осіб, що займаються спортом, включаючи дослідження індивідуального стилю діяльності в спорті;

6) технологія психічної (психологічної) підготовки спортсмена.

Що стосується проблеми адаптації спортсмена до тренувальних, а також i в змаганнях, навантажень, то тут виділяються наступні її механізми. Адаптація визначається деякими генетично обумовленими нейродинамiчними i психодинамiчними властивостями, а виявляється на тлі діяльності, що вимагає високої міри вольових зусиль спортсмена. Чинниками ефективності такої діяльності є здібність до тієї, що своєчасно адаптується до екстремальних умов, адекватна установка на ефективні дії, здібність до швидкого i адекватного вирішення оперативних завдань.

Підвищення ролі інтелектуальних моментів в спортивній діяльності вимагає подальшого вивчення когнітивних механізмів психомоторних дій.

Формування установки на певні дії, випереджаюча підготовка створюють можливості, з одного боку, попереджати появу небажаних ситуацій, а з іншої - завчасно готувати адекватні реакції на виникнення тих або інших обставин, що забезпечують вирішення оперативних завдань.

Істотну роль в практиці відбору i підготовки резерву для спорту вищих досягнень грає проблема оцінки спортивної обдарованості i ролі нейрофізіологічних властивостей у виникненi такої специфічної обдарованості. Одним з основних положень, висунутих свого часу Б. М. Тепловим, с положення про те, що «не окремі здібності як такі безпосередньо визначають можливість успішного виконання якої-небудь діяльності, а лише те своєрідне поєднання цих здібностей, які характеризують дану особу». Це, власне, і є обдарованістю. Її треба розглядати, виходячи з вимог, які пред’являє до людини конкретну діяльність, враховуючи три моменти:

1) вимоги самої діяльності;

2) суспільну цінність цієї діяльності в даний момент часу;

3) критерії її успiшностi в даний час.

Не дивлячись на те, що по проблемах формування i вдосконалення індивідуального стилю діяльності з успіхом захищено три докторські дисертації, говорити, що в цій проблемі все вивчено, було б передчасним. Існує уявлення про людину як про систему, що само - розвивається i самоорганiзується, складається з відносно замкнутих підсистем (рівнів), - фізіологічною, психологічною, соціальною. Між ними, як вважав С. Мерлин, існує багатозначна залежність. Як основна проміжна ланка що визначає особливості таких взаємозв’язків і такої взаємозалежності, зазвичай розглядаються види діяльності. Це підтверджується фактами зміни характеру зв’язків між індивідуальними властивостями різних рівнів (гармонізації) залежно від того, які дії, операції i промiжнi цiлi вибирає людина для вирішення завдань, т. е. який індивідуальний стиль діяльності або спілкування у нього формується. Окрім неодноразово описаних стилів спортивної діяльності (особливо багато досліджень в цьому напрямі виконано на матерiалi єдиноборств), ця проблема може розглядатися як проблема двох полюсів: існують так звані «рацiональнi» стилі, що дають правильний напрям” можливостям спортсмена, i «нерацiональнi», такі, що розглядаються як «педагогічний брак». З таких позицій проблема індивідуального стилю діяльності в спорті практично не вивчалася.

І ще про одну сторону цієї проблеми. В ході розвитку індивідуального стилю відбувається зміна детермінант, зміна системних підстав, тому на різних стадіях розвитку формуються рiзнi системи біологічних, психічних i соціальних якостей i властивостей методик в їх взаємозв’язку. На ранніх стадіях онтогенезу розвиток більшою мірою підпорядкований біологічним закономірностям i саме вони впливають на формування певної системи властивостей індивіда. Потім провідного значення набувають соціальні чинники розвитку. Як говорив відомий радянський психолог Би. Ф. Ломів, лiнiя біологічного розвитку продовжується протягом всього життя людини, але воно як би «вирушає в підставу» цього життя. Природно, що психологи спорту повинні враховувати ці закономірності в процесі формування методичних рекомендацій по побудові тренувального процесу юних спортсменів різного віку.

«Вічна» проблема дослідження особливостей особи спортсмена зараз знов виявилася в авангарді спортивно - психологічної проблематики. Йдеться про вивченні спрямованості особи, про особливості особових структурних характеристик кваліфікованих спортсменів взагалі i представників різних видів спортивної діяльності зокрема.

Закордонні дослідники зараз багато уваги приділяють вивченню «мотиваційних конструктів» («цільових орієнтацій», «цінностей», «упевненості в своїх силах») спортсмена. Особливий інтерес представляють дослідження цільових домінуючих орієнтацій: на власне «Я» або «на завдання». Ясно, що такі орієнтації багато в чому визначають відношення спортсмена до тренування, до партнерів по команді. «Его орієнтовані» спортсмени в командних видах спорту дуже заклопотані підвищенням власного соціального статусу, що не може не позначитися на психологічному клiматi в команді.

Серед психологів спорту існують три основні підходи до проблеми взаємин спортсмена i тренера: соціально-емоційний, який акцентує увагу на взаємних афектних впливах спортсмена i тренера, поведінковий i органiзацiйний. Особливий інтерес представляє перший пiдхiд, в якому можна виділити проблему «тревогогенної поведінки тренера». В рамках двох інших пiдходiв вивчаються особливості взаємного сприйняття спортсмена i тренера; чинники їх взаєморозуміння; причин i дороги вирішення конфліктів; особливості роботи тренера з юними спортсменами; особливості різностатевих і одностатевих відносин тренер-спортсмен.


2. СИСТЕМА ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОЇ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ


2.1 Регуляція психічних станів та корекція динаміки утоми


При всій багатогранності динаміки психічних станів в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: