Xreferat.com » Рефераты по психологии » Особливості психологічних проблем спортсменів та методи їх вирішення

Особливості психологічних проблем спортсменів та методи їх вирішення

спортивної діяльності специфіка предмету психогігієни спорту дозволяє визначити три загальні типи ситуацій, в яких використається психорегуляція корекція динаміки втоми, зняття надлишкової психічної напруги, подолання стану фрустрації.

Психологи спорту розробили широкий спектр методик, засоби успішного рішення питань психогігієни в перерахованих вище типових ситуаціях, що включають як втручання ззовні (гетеро регуляцію), так і саморегуляцію. Вирішення завдань психорегуляції ускладнюється, як правило, наявністю особливих фаз в динаміці цих станів.

Наприклад, наростання утоми проходить фази апатії, підвищеної збудженості й функціональних розладів (аж до захворювань).

Корекція динаміки утоми в самому загальному виді зводиться до призначення щадному режиму навантажень, оскільки наростання втоми супроводжується підвищеною чутливістю, хворобливим сприйняттям дії, що раніше сприймались як нормальні або малозначимі.

Як додаткові засоби психогігієни утоми може бути використана: зміна діяльності, суворе дотримання режиму навантажень і відпочинку, навіювання й самонавіювання сну й сноподібних станів, навчання спортсменів раціональним прийомам відпочинку при короткочасних паузах, передбачу вальних регламентом змагань, а також електронаркоз та прослуховувати спеціальні аудіо матеріали (звуки природи), або перегляд відеозаписів (картин природи).


2.2 Зняття надлишкового психічного напруження


Зняття надлишкового психічного напруження спряжено зі стратегію десенсибілізації тобто зниження чутливості, викликавши неадекватну психічну напругу, а також з усуненням об'єктивних причин стресового стану.

До числа явних проявів надлишкової психічної напруги належить (передстартова лихоманка). Вона може бути викликана непосильністю завдання поставленого перед спортсменом чи командою, переоцінкою власних сил і можливостей, своєрідним «зараженням» нервозністю іншого спортсмена або команди.

Існує дві принципово різні ситуації, в яких необхідно зняття надлишкової психічної напруги: ситуація перед стартом і надлишкового хвилювання по ходу змагання.

У першому випадку: спортсмен може розраховувати на допомогу ззовні, а по друге найчастіше він повинен покладатися на власні можливості.

Засоби які використовуються для зняття передстартової надлишкової психічної напруги, носять перш за все заспокійливий характер. Найбільший ефективності володіє поєднання гипносуггестивних впливів та електроаналгезії, яка найчастіше відіграє роль відволікаючого фактора. Крайня байдужість «передстартова апатія» після надлишкового збудження зустрічається рідко, хоча і не виключені повністю. При виникненні надлишкової психічної напруги в процесі змагання основне місце приділяється засобам саморегуляції; ефект саморегуляції залежить від володіння арсеналом її прийомів, адаптованих до умов змагань конкретному виді спорту.


2.3 Подолання стану фрустрації, релаксація


Подолання стану фрустрації – психічного стану що викликається несподіваним виникненням перешкод на шляху до наміченої мети, переживанням невдачі. Непереборна різниця між бажаним і реально досяжним служить передумовою для виникнення стійких негативних емоцій, а у поєднанні зі стомленням і стресом становить значну небезпеку для психічного здоров’я спортсмена (не кажучи вже про результат змагання).

Стратегія подолання фрустрації характеризується швидким переходом від стану спокійного раціонального аналізу ситуації до енергійних дій по досягненню мети. Успішному дозволу ситуації сприяє усунення надлишкової реакції на невдачі навіювання впевненості у своїх силах. Для цих цілей використовується самонавіяння й самовпевнення.

Особливе місце в регуляції психічних станів спортсменів займають засоби саморегуляції. Саморегуляція припускає вплив людини на самого себе за допомогою слів, уявних вистав та їх поєднання. Розрізняють саме переконання й самовпевнення.

Самовпевнення - вплив на самого себе за допомогою логічно обґрунтованих доводів, на основі пізнання законів природи я суспільства.

Самонавіювання - спосіб впливу, заснований на вірі, на довірі до джерела, коли істина приймається в готовому виді, без доказів, але від цього вона не стає менш значимою, чим пізнана істина.

За допомогою засобів саморегуляції можна управляти процесами, які у звичайних умовах регуляції не піддаються. Як приклад приведемо загальновідомі досягнення йогів у регуляція обміну речовин, роботи серця. температури тіла. У культурі й науці народів миру накопичені численні відомості про саморегуляцію.

У спорті найчастіше використаються чотири різновиди психічної саморегуляції: аутогенне тренування, психорегуляційне тренування, психом'язове тренування й ідеомоторне тренування.

Релаксація - це розслаблення. Термін стався від латинського «relaxation», що позначає собою зменшення напруги, ослаблення, полегшення, розслаблення. У сучасній психології словом релаксація звичайно позначають стан спокою, пов'язаний з повним та частковим м’язовим розслабленням. Релаксація може бути довгостроковою або короткочасною, мимовільною або довільною.

Мимовільна довгострокова релаксація виникає під час сну, при сп'янінні, під впливом транквілізаторів або снотворних ч т.д. Довільна короткочасна релаксація використається для навчання розслабленню.

Релаксація допомагає впоратися зі стресом. Стрес - це напруга (як фізіологічне, так і психологічне). Розслаблення, або релаксація – стан, протилежний напрузі. Тому навички швидкого розслаблення дозволяють ефективно знижувати рівень стресу. Релаксація краще, ніж транквілізатори.

По-перше, релаксація діє швидше, можна ефективно розслабитися за півхвилини, тоді як пігулки починають діяти через 20-30 хвилин після їхнього прийому.

По-друге, релаксація не викликає побічних ефектів, властивим транквілізаторам – загальмованості, неуважності, погіршення концентрації уваги, зниження працездатності. Навпаки, релаксація поліпшує ці показники.

По-третє, релаксація, на відміну від транквілізаторів не викликає залежності (яка сама по собі може стати більше важкою проблемою, ніж та, для усунення якої були призначені ці пігулки.).

Одним з найнадійніших способів навчання релаксації є метод нервово – м’язової релаксації по Джейкобсону. "Секрет" методу полягає у взаємозв'язку між негативними емоціями й напругою м'язів. Негативні стресові емоції (страх, тривога, занепокоєння, паніка, роздратування й ін.) завжди викликають м'язову напругу. І цей взаємозв'язок стресу і м'язової напруги така, що якщо Ви навчитеся довільно знижувати надлишкову м'язову напругу. Ви тим самим навчитеся ефективно управляти своїми емоціями.

Навчання релаксації проводиться в три етапи.

На першому (базовому) етапі вчиться цілеспрямовано розслаблювати всі м’язи в максимально зручних, комфортних умовах, за відсутності перешкод.

Другий етап - навчання диференційованої релаксації під час заняття якою не будь діяльністю: при письмі, читанні, розмові й т.д. Вчитися усувати надлишкову, непотрібну напругу в м'язах у звичайних, повсякденних умовах.

На третьому етапі потрібно буде, уважно спостерігаючи за собою, зауважувати, які м'язи напружуються при хвилюванні, тривозі, зніяковілості, і потім уявною командою, непомітно для навколишніх, розслабити напруженні м’язи. Коли спортсмен навчиться це робити, він зможе свідомо й довільно управляти своїм емоційним станом.


2.4 Аутогенне тренування


Аутогенне тренування - один з методів психотерапії, метод самонавіяння, запропонований Шульцем в 1932 році. У ній залучають простота лікувальних прийомів, що поєднуються з вираженою ефективністю психологічної дії, сприятливої нормалізації вищої нервової діяльності, корекції відхилень емоційній і верето - судинній сфері, підвищенню ефективності лікування, З АТ зв'язані проблеми керування й адаптації поведінки.

Широко поширена думка, що АТ - напрямок гіпнозу, заспокійливий засіб з загальним седативним ефектом. У цей час є ряд модифікацій методів АТ, спрямовані на психофізіологічну активацію стимулюючу нервово-емоційне напруження для певного відчуття свого стану.

Метод активно включається в психотерапію при повному збереженні самоконтролю та ініціативи свідомості.

АТ сприяє зниженню нервово - емоційної напруги, відчуття тривоги емоційного дискомфорту, виконує функцію нормалізуючи вплив на основні фізіологічні функції. Під впливом АТ покращується настрій, нормалізується сон, підвищується рівень функціонування й довільної регуляції різноманітних систем організму, відбувається активізація особистості.


2.5 Нейрофізіологічні й нейропсихологічні механізми саморегуляції


Основним елементом АТ є тренована м’язова релаксація на тлі якої реалізується специфічні прийоми аутодідактики і аутосуггестії. Виділяються два основних типи реагування на емоційно значимі стимул – реакції: психосоматичне, при якому реагування здійснюється у внутрішній сфері, і соціальне, коли розрядка спрямована в зовнішню сферу. Перший тип забезпечує належне функціонування регуляторних механізмів організму і особи. Тренування довільного керування й корекції виникаючих відхилень становлять основну мету психотерапевтичних прийомів і механізмів АТ.

Істотним чинником негативних емоцій є м’язова напруга. Перехідний стан пов'язаний з релаксацією. Релаксація викликається самонавіянням і служить базою на якій ґрунтується подальше самонавіювання. Використовувані механізми АТ сприяють зниженню ролі осмотичного компонента, негативних емоційних переживань. Шляхом специфічній дії на коркові інтеграційні процеси, вона приводить до відновлення рівноваги, а при тривалому застосуванні методу - регуляції функцій на якісно новий рівень, що забезпечує оптимальні реагування.

Стан м'язової релаксації і спокою, що виникають під час АТ супроводжується ослабленням тонусу мускулатури й пригнобленням емоційної напруженості.


2.6 Нейропсихологічні ефекти комплексу вправ АТ


Основні нейропсихологічні ефекти пов'язані з розвитком здібності до образних вистав, поліпшенням пам’яті, посиленням здатності рефлексів відомості, можливостей саморегуляції довільних функцій і формування навичок до свідомого керування мимовільними функціями.

Особливо показний вплив АТ на пам'ять. У процесі АТ підвищується здатність до запам'ятовування іноземних слів, з'являється гіпермнезія.

За допомогою АТ можна цілеспрямовано викликати в себе гіпнотичний стан з ефектами автоматичної мови й автоматичного листа. Можливо також занурення в стан загальної каталепсії.

АТ підвищує швидкість сенсомоторного регулювання, сприяє концентрації уваги й підвищенню емоційної стійкості, стабілізації настрою й поведінкових реакцій, нормалізації сну, зниженню турботності, внутрішньої напруженості, розвитку упевненості в собі, поліпшенню соціальної адаптації і товариськості.

АТ збільшує здатності до психофізіологічної мобілізації резервних можливостей особистості й організму людини.

Короткостроковий відпочинок в аутогенному розслаблені веде до швидкого відновлення сил і знижує розвиток стомлення при значних фізичних навантаженнях.

Дієвість самонавіяння при АТ імовірно порозумівається тим що воно проводиться в стані релаксації й супроводжується розвитком легкого гіпнотичного фазового стану. У цьому стані подразник сліду може придбати велику силу впливу, має значення і те, що самонавіяння багато разів повторюється для регулювання мимовільних вегетативних функцій, необхідно багато разів викликати подання, спрямовані на цю функцію.


2.7 Аутогенне тренування (регуляція психічних станів)


Аутогенне тренування (АТ) складається із двох рівнів: нижчої й вищої. Перша орієнтована на зняття психічної напруги, заспокоєння, друга передбачає перехід людини в особливий стан – надії, довіри., віри в безмежні можливості організму по подоланню хвороб і різних недоліків характеру по формуванню бажаних психічних якостей. При цьому людина не уявляє, яким чином може бути досягнуте бажане, повністю покладаючись на можливості свого організму. Ступінь оволодіння даним методом психоригуляції залежить від розробки своєрідних сходів словесних формул, крокуючи по рівнях якої, людина переходить від вихідного психічного стану до необхідного для здоров'я, вищих спортивних досягненні, розвитку психіки.


2.8 Зниження почуття тривоги, хвилювання та емоційної напруженості


Існуючі незалежно від нас, емоції відображають наше відношення до навколишнього, дозволяє оцінювати що відбувається стосуючись потребам значимим для організму. Тісно взаємозв’язані з орієнтовною реакцією і біологічно доцільні, скільки мобілізують організм до умов діяльності в нових умовах.

Релаксація усуває страх і може бути рекомендована для усунення емоційної напруженості, почуття тривоги, психогенного занепокоєння, хвилювання під час публічного виступу, у спорті.

Для м’язової релаксації опановують 1 і 2 стандартними вправами:

Особам, що страждає страхом перед публічним виступом рекомендується викликати образи, зв'язані з асоціацію спокою. Перед виступом слід сказати: «Я заспокоївся». Вийти, зробити вдих і видихнув перенести центр ваги на провідну ногу, м’язи інших кінцівок розслабити, прийняти спокійну невимушену позу.


2.9 Регуляція сну, короткостроковий відпочинок, активізація сил організму


АТ дозволяє засинати й пробуджуватися в заданий час. Для викликання сну проводиться перша вправа без виведення із стану спокою. Релаксація переходить у сон. Для пробудження застосовують самонавіювання.

Для швидкого відновлення сил рекомендовано занурення в релаксацію на 5-15 хвилин з самонавіюванням неспання.

За допомогою АТ можливо усунення сонливості виклик почуття бадьорості, підготовка до дії. Для цих цілей можливо самонавіяння станичних ефектів: гніву, люті, викликання відповідних образних вистав і супутнім їм соматичних проявів. Наприклад. викликання образів, зв'язаних у даної особистості з активною діяльністю. Можливо пряме самонавіяння почуття бадьорості по закінченні сеансу АТ.


2.10 Зміцнення волі, корекція поводження, характерних особливостей і мобілізація особистісних ресурсів


Для зміцнення вольової активності застосовують метод самонавіяння в стані релаксації. Формули індивідуальні, але кратні й у затвердженої формі. Наприклад: «Наміри тверді», "Намічене виконаю».

Для боротьби зі шкідливими звичками, коректування небажаних характерних особливостей застосовуються формули: «Упевнений в собі», «Я людям приємний», «Кажу тихим голосом», «Спокійний, завжди спокійний" (повторювати слід 5-10 разів у спокої або прибігаючи до елементів навіювання).

Вживання АТ дозволяє прискорити навчання і підвищити ефективність роботи. При цьому вдається підвищити швидкість відповідних реакцій, встановити увагу, вдосконалити роботу з даними, здатність розпізнавати сигнали, а також стабілізувати емоційну стійкість в екстремальних умовах.

АТ сприяє підготовці людини до перебування в екстремальної обстановці , знижує емоційну напруженість ситуаційно обумовлену, підвищує швидкість адаптації. За допомогою АТ можна також впливати на концентрацію уваги, об’єм пам'яті й впливати на біоритми.


2.11 Класична методика Шульца


Перед початком вправ що тренується в доступній формі поясняють фізіологічні основи методу і очікуваний ефект.

Тренування можна проводити в будь-який час дня.

Перші сеанси проводять у теплому тихому приміщенні, при не яркому світлі, той, що надалі займається в змозі не звертати уваги на ці чинники і проводити сеанси навіть в автобусі добре володіючи методикою. Бажано прийняти зручне положення, виключити м’язову напругу. Тренування проводять або сидячи, або напівсидячи, або лежачи. Для більшої зосередженості варто закрити очі.

Класична методика Шульца включає наступні вправи:

1) Вправа на викликання відчуття ваги. 3-4 рази в день слід повторювати: «Моя права рука дуже важка», - по 5-6 повторень, і 1 раз: «Я зовсім спокійний». Коли відчуття виникає легко й проявляється виразно, вправа засвоєна.

2) Вправа на викликання відчуття тепла. Спочатку варто викликати відчуття надмірної ваги, потім 5-6 разів сказати: «Моя права рука тепла» і 1 раз: «Я зовсім спокійний».

3) Керування ритмом серцевої діяльності. Необхідно в думках навчитися вважати АТ й ЧСС. Спочатку - лежачи, праву руку прикласти до лівої променевого артерії або до серця. Під лікоть підкласти подушки. Спочатку викликати відчуття важкості та тепла. Потім 5-6 разів повторити: «Серце б'ється спокійно і рівно» і 1 раз: « Я зовсім спокійний».

4) Оволодіння регуляції ритму подиху. Заздалегідь виконують 1, 2, 3 вправи, потім 5-6 раз повторюють: «Дихаю спокійно й рівно» й 1 раз: «Я зовсім спокійний».

5) Вправа на викликання тепла в епігастральної області. Спочатку 14 вправи, потім 5-6 раз сказати: «Моє сонячне сплетіння випромінює тепло» й 1 раз: (Я зовсім спокійний).

6) Вправа спрямоване на викликання відчуття прохолоди в області чола. Спочатку 1-5 вправи, потім 5-6 разів повторити: «Моє чоло прохолодне» й 1 раз: «Я зовсім спокійний».

Коли ці вправи добре освоєні, деякі формули можна заміняти: «Спокій», «Тепло», «Серце й подих спокійне», «Чоло прохолодне», «Сонячне сплетення тепле».

Наприкінці сеансу - руки згинають і розгинають у ліктьовому суглобі 3 рази, супроводжуючи це глибоким подихом - видихом, варто широко відкрити очі.

Кожну нову вправу тренінгу повторюють для засвоєння протягом 2 тижнів по 3-4 рази щодня. На освоєння всієї методики потрібно 12 тижнів.

Ці приведенні вправи стандартного «нижчого» рівня. До вищого рівня - аутогенної медитації (самоспогляданню), відноситься керуванням навчанням яскраво візуалізувати вистави й занурювати себе в «нірвану». Але це напрям методики не знайшов широкого клінічного застосування.


2.12 Психорегулююче та психом’язове тренування


Психорегулююче тренування (ПТР) являє собою варіант аутогенного тренування, адаптованого до умов занять спортом. Вона адресована людям, що добре володіють релаксацію м'язів, практично здоровим, приділяючи велику увагу розвитку координації рухів. У зв'язку із цим у ПРТ не застосовуються формули, що викликають почуття ваги в кінцівках. Іноді, навпроти, включають формули подолання цього почуття (якщо воно виникає). Головним завданням ПРТ є управління рівнем психічної напруги.

Психом’язове тренування (ПМТ) спрямоване на вдосконалення рухових подань головним чином за рахунок зосередження уваги й забезпечення свідомого контролю рухів. Методика більше проста порівнюючи АТ і ПРТ, доступна юним спортсменам. У ній використаються розробки різних шкіл психотренінгу, зокрема, дихальні вправи, максимальна ізометрична напруга м'язів і спокій після нього, а також закривання очей. У ПМТ виділяють чотири рівні переходу розслаблення й від нього до активації: загальна перебудова та гармонізація стану, цілеспрямована психом'язова регуляція, загальне розслаблення м'язів тіла й активізація, обумовлена характером діяльності.


2.13 Ідеомоторне тренування (регуляція психічних станів)


У багатьох роботах вказується, що діюче поліпшення може бути досягнуто тільки при сполученні ідеомоторного і фізичного тренування. При цьому вплив ідеомоторного тренування на формування вмінь і навичок найефективніше, коли той, якого навчають, попередньо ознайомлений з вправами і діями або має певний руховий досвід. У той же час окремі дослідження (Д. Джонс 1963; А. А. Бєлкін, 1965) показують, що за допомогою тільки ідеомоторного тренування можна в глибокій формі опанувати новою вправою (зовсім незнайомою дією) без попереднього його виконання. Але цією здатністю володіють тільки окремі висококваліфіковані спортсмени. Поруч досліджень установлено, що ідеомоторне тренування дає можливість встановити помилки або переробляти вже засвоєний руховий навик, а може супроводжуватись ефектом, якщо уявне виконання дії недостатньо точно і ретельно.

Ідеомоторний метод при правильній організації в кожному вид спорту може істотно підвищити «м’язову витривалість», (І. Келсі 1961), спортивну працездатність (Г. Тівальд 1973) і сприяти збереженню техніки складних вправ після перерви в тренуваннях (В.Я.Димерський 1965; А.А.Бєлкін 1969). Ідеомоторика ефективна при психорегуляції емоційних станах спортсменів перед змаганнями (А.В.Алексєєв 1968).

Отже, головний орган – мозок, де формується програма майбутнього руху, а останні системи організму, в першу чергу опорна – руховий апарат, виконують намічену програму. Від того наскільки успішно функціонує програмуюча та виконавча системи, і від того наскільки добре вони взаємозв’язані, залежить якість кінцевого результату нашої діяльності.

Для того щоб уявні образи майбутнього руху втілювались досить ефективно, треба правильно користуватися ними. Причому користуватися абсолютно свідомо, активно, а не просто покладатися на ті процеси, якими природа обдарувала наш організм. Уявлення, як психічний процес, підкорюється певним законам.

Перше положення - чим точніше уявний образ руху, тим точніше виконуваний рух.

Друге положення - ідеомоторним називається лише таке уява при якій уявний образ руху обов'язково пов'язаний з м’язово-суглобним відчуттям людини.

Уявні уяви можуть бути в «зоровими». В цьому випадку людина бачить себе як би з боку, начебто на екрані телевізора. Треба добре освідомити, що такі зорові уяви володіють дуже малою тренувальною дією.

Адже у цьому випадку імпульси, народжені в головному мозку, майже не передаються на м'язи, які повинні виконувати задуманий рух. Тому робота йде як би в пусту, не виникає достатньої активності в відповідних м’язах. У цьому можна переконатися й на досвіді з вантажем, що висить. У думках уявіть себе як би у «дзеркалі», «погляньте» на себе з боку і спробуйте, дивлячись на той «дзеркальний», той, що висить збоку вантаж, уявити, що він розгойдується – вийде набагато гірше.

Неузгодженість між програмуючим органом - головним мозком і виконуючим апаратом – м’язами і суглобами особливо добре помітна в час спостереження за оголеним тілом нерухомо сидячої або лежачої із заплющеними очима людини. У тих випадках, коли він мислить ідеомоторне «пропускає» уявлення «через себе», у його м’язах досить виразно видні мікроскорочення й мікророзслаблення. Якщо ж уяви мають чисто зоровий характер, то ніяких мікрорухів у м'язах не виникає, хоча людині здається, що він «пропускає» уявні види через свій організм. Отже, спостерігаючи за м'язами людини під час ідеомоторного тренування, можна легко з'ясовувати, наскільки його уявні види про той або інший технічний елемент досягають мети.

Третє положення - дослідження ряду авторів, А.Д.Пуні, Ю.З.Захарьянц, В.І.Силина, Е.Н.Суркова та ін. довели, що ефект дій уявних дій помітно зростає, якщо їх відокремити та поставити в точні словесні формулювання. Треба не просто представляти той або інший рух, а одночасно проговорювати його суть про себе або пошепки. В одних випадках слова потрібно виголошувати паралельно з уявленням руху, а в інших – безпосередньо перед ним. Як поступати у кожному конкретному випадку, підказує практика. У тому, що слова помітно підсилюють ефект мисленого уявлення, легко переконатися під час досвіду з предметом, що висить на пальці. Якщо не просто уявляти, що вантаж починає розгойдуватись, передбачимо, вперед – назад, а почати виголошувати слова «вперед – назад» вголос, то амплітуда коливань відразу ж збільшиться.

Четверте положення - починаючи розучувати новий елемент техніки, треба уявити його виконання в уповільненому темпі, так, як ми це бачимо при демонстрації кіноплівки, знятої рапід-методом. Сповільнене міркування технічного елемента дозволить точніше уявити її тонкості руху, що вивчається, і вчасно відсіює можливі помилки.

П'яте положення - при оволодінні новим технічним елементам в думках уявляти його краще в тій позі, яка найбільш близька до реального положення тіла в момент виконання цього елемента.

Коли людина, займаючись ідеомоторікою, приймає позу, близьку до реального положення тіла, виникає набагато більше імпульсів від м'язів і суглобів у головний мозок, які відповідають реальному малюнку руху. До головного мозку, що програмує ідеальне ідеомоторне уявлення про рух, легше «зв'язуватися» з виконуючим апаратом – опорно-руховим . Інакше кажучи, у людини з'являється можливість більш свідомо відпрацьовувати необхідний технічний елемент.

Ось чому такі корисні тренажери, які дозволяють приймати самі різні пози, особливо, де рухи часто відбуваються в повітрі, після відриву від крапки опори. Побувавши в стані своєрідної невагомості людина починає краще відчувати тонкі елементи техніки руху й краще представляти їх.

Шосте положення - під час ідеомоторного осмислювання руху воно інколи здійснюється настільки сильно й виразно, що людина починає мимоволі рухатись. І це добре, тому що говорити про налагоджування міцного зв'язку між двома системами - програмуючу і виконуючу. Тому такий процес корисний - нехай тіло як би само по собі включається у виконання того руху, що народжується у свідомості. Таку картину доводилося бачити найбільше часто при заняттях із фігуристами. Стоячи на ковзанах із закритими очами, вони несподівано для себе починали плавно й повільно рухатися слідом за мисленими ідеомоторними уявами. Як вони казали, їх «веде».

От чому в тих випадках, коли ідеомоторні подання реалізуються не відразу з ускладненнями, можна рекомендувати свідомо й обережно зв'язувати ідеомоторні подання з відповідними рухами тіла і в такий спосіб з'єднувати уявний образ руху з м’язами, що виконують його.

Декілька слів про так звані імітації. Імітуючи, виконуючи як би в натяку реальний рух або частину його, людина допомагає формуванню більше чіткішого уявлення про потрібний йому технічний елемент, ідучи, так сказати, від периферії, від м'язів, до центра, до головного мозку. Отже імітація самих різних рухів, які нерідко можна побачити під час розминки – гарна допомога в підготовці до виконання тої або іншої вправи або дії. Але, імітуючи, потрібно свідомо зв'язувати виконуванні рухи з їх уявним чином. Якщо ж імітації проводити формально або думати про інше, користі імітуючи ці дії не принесуть.

Сьоме положення - неправильно думати про кінцевий результат безпосередньо перед виконанні дії. Це одна з досить розповсюджених помилок.

Коли у свідомості домінуюче положення займає турбота про результат, вона витісняє саме головне - уявлення про те, як досягти цього результату. Ось і виходить, що, наприклад, гандболіст думає про те, що йому необхідно потрапити в лівий кут воріт, ця думка починає заважати точним поданням про ті технічні елементи, без виконання яких потрапити в цей кут просто неможливо. Тому він і не потрапляє. «Перестарався, дуже хотів» ,. - говорять в таких випадках, забуваючи про те, що для досягнення бажаного результату треба думати не про нього, а опиратися на уявні образи тих дій, які ведуть до цього результату.

Отже, в умінні безпосередньо перед виконанням руху представити його ідеомоторно й точно, назвати виконуваний рух, відповідним точними словами - і полягає суть «ідеомоторного принципу побудови рухів».

Підведемо основні підсумки. Отже, щоб досягти високої точності руху, треба: по-перше, створити гранично точний уявний образ даної дії, спочатку хоча б зоровий; по-друге, перевести цей образ, зберігаючи його високу точність, на рейки ідеомоторіки, тобто зробити рух таким, щоб слідом за його уявним чином почали (нехай ледве помітно) функціонувати відповідні м’язові групи; по-третє, підібрати програмуюче словесне оформлення хоч би для найбільш головних - опорних - елементів у відпрацьованому русі.

До четвертого етапу - фізичному виконанню руху - можна переходити тільки після того, як будуть виконані попередні умови, після того, як ідеомоторний образ руху стане точним і стійким і будуть добре розім’яті м'язи, яким належить виконати намічений рух.

Дотримання такого принципу побудови рухів, як показує практика, позбавляє від багатьох ускладнень і дає потрібний результат набагато скоріше, ніж звичайний метод «проб і помилок».

Ідеомоторне тренування (ІТ) полягає в свідомому представленні техніки рухів. У ідеомоторному тренуванні прийнято виділяти три основні функції подань: що програмують, тренують й регулюють. Перша з них базується на уявленні ідеального руху, друга - на уява, облягають освоєння навички, третя - на уявленнях про можливу корекцію, контролі рухів у зв'язках окремих елементів. Ідеомоторне тренування понад усе ефективне для підвищення швидкості рухів (до 34%), точності (6-18 %).

У спортивній діяльності з психогігієнічними цілями використовується і ряд інших методик: «наївна психорегуляція» (талісмани, ритуали, розминки і т.п.),музичний супровід і функціональна музика, контроль стану голосу, дихальні вправи, спеціальні психорегулюючі комплекси фізичних вправ.


3. МОТИВИ СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Основною психологічною рисою мотивів, спонукаючи людину займатися спортом, є відчуття задоволення, що викликається заняттям даним видом спорту i невiддiльне від самої спортивної діяльності. Разом з цим ці мотиви мають складний характер відповідно складності i різноманіттю самої спортивної діяльності i можуть бути пiдроздiленi таким чином.

Безпосередні мотиви спортивної діяльності:

1) переживання спортсменом своєрідного почуття задоволення від прояву м’язової активності;

2) естетична насолода красою, точністю, спритністю своїх рухів;

3) прагнення проявити себе сміливим i рішучим при виконанні важких i небезпечних вправ;

4) задоволення, що викликається участю в змаганні, що є найважливішою i обов’язковою стороною спорту;

5) прагнення добитися рекордних результатів, довести свою спортивну майстерність, добитися перемоги, як би важка вона не була i ін.

Опосередковані мотиви спортивної діяльності:

1) прагнення стати сильним, міцним, здоровим (“займаюся спортом, тому що він укріплює здоров’я i робить людину бадьорою i енергійною”);

2) прагнення через спорт підготувати себе до практичної дiяльностi (“займаюся спортом, оскільки хочу бути сильнішим фізично”);

3) усвідомлення суспільної важливості спортивної діяльності (“хочу завойовувати світові рекорди, захищати спортивний прапор своєї країни”).

Мотиви спортивної діяльності не лише багатообразні, вони вiдрiзняються динамічним характером, закономірно змінюючи один одного в процесі тривалих занять спортом. А. Ц. Пунi на підстави спеціального дослідження мотивів спортивної діяльності встановив наступну динаміку розвитку мотивів, спонукаючи займатися спортом.

Початкова стадія заняття спортом. У цей період мають місце перші спроби включатися в спортивну діяльність. Мотиви, спонукаючи до цього, характеризуються:

а) дифузнiстю інтересів до фізичних вправ (підлітки починають займатися зазвичай не одним, а декількома видами спорту, причому часто зовсім не тими, в яких вони надалі можуть показати свою спортивну майстерність);

б) безпосередністю (“займаюся тому що люблю фізичну культуру”);

в) пов’язану з умовою середовища, що сприяють заняттям даним видом спорту (живу у Феодосії, як же я міг не плавати?”; “з малих років ходив на лижах, оскільки жив на околиці міста”);

г) часто включають елементи потреби (треба було відвідувати уроки фізичної культури”).

Стадія спеціалізації у вибраному виді спорту. На цій стадії мотивами спортивної діяльності є:

а) пробудження i розвиток спеціального інтересу до певного виду спорту;

б) прояв здібностей до цього виду спорту i прагнення до їх розвитку;

в) емоційно насичене хвилювання спортивного успіху i прагнення до його закріплення;

г) розширення спеціальних знань, вдосконалення спортивної техніки придбання більш високої міри тренованості.

Ці нові по своїй якості мотиви характеризуються рядом особливостей. Вони зв’язуються із спортивною спеціалізацією (спортсмен стає гімнастом, боксером, лижником, плавцем i тому подібне) i з придбанням спортивної кваліфікації 3-го, 2-го, 1-го розрядів. В той же час вони стають більш опосередкованими, переносяться з самої спортивної діяльності на її результат, виражаються в прагнення до певного спортивного успіху, рекорду.

Безпосередній інтерес до самої спортивної діяльності, звичайно, зберігається i на цій стадії розвитку мотивів, але набуває нових якісних особливостей в порівнянні з безпосередньою зацікавленістю спортом взагалі на першій стадії. Спортсмена залучає в даному виді спорту багатство його технічного i тактичного вмісту (прагнення до високої досконалості техніки, ретельна підготовка до змагань, розробка тактичних комбінацій i тому подібне). Спортивна діяльність стає в цей період органічною потребою, що вимагає свого задоволення; велика фізична напруга при заняттях спортом перетворюється на своєрідну необхідність (мотивами занять спортом є вироблена звичка,, необхідність фізичного навантаження”).

Стадія спортивної майстерності. На цій стадії мотивами спортивної діяльності є:

а)

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: