Xreferat.com » Рефераты по психологии » Проблеми адаптації і дезадаптації студентів до навчального процесу та феномен стресу

Проблеми адаптації і дезадаптації студентів до навчального процесу та феномен стресу

успішність адаптації студента до умов навчання вищого закладу освіти.

Цей емоційний стан виникає як результат несвідомого співвіднесення попередніх очікувань першокурсника від навчання у вузі та його перших вражень від цього процесу. Можна припустити, що його очікування від навчання породжують як піднесення, ейфорію, так і певну тривогу, пов'язану з побоюванням різного роду неуспіху як у навчальній, так і у міжособистісній сферах [21, 25-29].

Виділяють такі симптоми психологічної дезадаптації:

підвищення показника емоційного збудження, тривожності, нейротизму;

зниження комунікабельності, емоційної стійкості, самоконтролю, соціальної сміливості;

з’являється почуття неповноцінності у стосунках із товаришами, вчителями, батьками, а в поведінці в цілому – надмірна сором’язливість;

зниження успішності, недостатня увага й зосередженість на уроках;

скарги на погане самопочуття, сон;

втрата інтересу до навчання, школи.

Внаслідок цих проявів розвиваються :

непродуктивні форми реагування;

симптоми порушення поведінки;

емоційні розлади різного ступеня.

Соціально-психологічна дезадаптація не тотожна поняттю хвороби і проявляється в патологічній і непатологічній формах. Стосовно непатологічної дезадаптації, то вчені як приклад наводять відхилення в поведінці й переживаннях суб'єкта, пов'язані з недостатньою соціалізацією, соціально неприйнятними установками особистості, різкою зміною умов існування, розривом важливих соціальних стосунків тощо. За структурою й механізмами непатологічна і патологічна дезадаптація мають суттєві відмінності: в першому випадку зниження загального рівня адаптації відбувається за рахунок звуження сфери діяльності і спілкування та зменшення їхньої інтенсивності; в разі патологічної дезадаптації розпочинається «ломка» основних напрямів адаптаційної діяльності, з'являються патологічні варіанти адаптації. Вказуючи на прямий зв'язок соціально-психологічної дезадаптації із суїцидом, у динаміці обох форм соціально-психологічної дезадаптації, яка веде до суїциду, вчені вирізняють дві фази: переддиспозиційну й суїцидальну, де перша фаза не є специфічною для суїциду, а в другій, яка починається із зародження суїцидальних тенденцій і продовжується аж до їх реалізації, дезадаптаційний процес проходить за загальною схемою, яка зводить до нуля всі вироблені раніше форми адаптації. При цьому конфлікт має вирішальне значення для переходу переддиспозиційної фази в суїцидальну [22, 41-49; 34, 234-236].

За результатами досліджень найбільш типовими симптомами дезадаптаційної поведінки першокурсника виявилися:

підвищена тривожність,

дефіцит міжособистісних контактів,

закритість,

яскраве домінування інтелектуальної сфери над емоційною.

1. Підвищена тривожність

Підвищена тривожність зустрічаються у 57% першокурсників і лише у 28% - студентів четвертих курсів.

Аналіз виникнення та динаміки переживання тривоги дає багато інформації про специфіку емоційного стану першокурсника. Причинами переживання на початку навчання є, по-перше, перехід у незнайому структуру з незрозумілими соціальними вимогами. Відсутність ясності, визначеності - це саме по собі є серйозним фактором зростання тривожності (а в осіб з постійно підвищеною тривожністю це може викликати стрес і навіть невроз). По-друге, у першокурсника відбувається напружена боротьба за вступ до навчального закладу, що також позначається на його емоційному стані [21, 29].

2. Дефіцит міжособистісних контактів

Аморфність соціальних орієнтацій призводить до того, що першокурсник не має чіткого уявлення про регламентацію стосунків як з товаришами у групі, так і з викладачами та адміністрацією факультету.

3. Закритість

Виникає як механізм захисту від стресогенних факторів. За своєю дією цей адаптаційний механізм є скоріше деструктивним, ніж конструктивним: усвідомленню соціальних орієнтацій та встановленню дружніх і ділових контактів заважає інформаційний дефіцит. Закритість як механізм захисту лише посилює цей дефіцит, призводячи до майже цілковитої пасивності першокурсника у процесі інформаційного обміну. Якщо такий стан речей залишиться незмінним, то це цілком може призвести до кризи особистості [33, 421-422].

4. Домінування інтелектуальної сфери над емоційною

Домінування інтелекту у психіці сучасної людини є загальною бідою нашої цивілізації. У науковому середовищі стихійно відбувається селекція людей з непомірно розвиненим інтелектом за рахунок інших функцій психіки. Людина добровільно перетворює себе в інструмент обробки інформації та вирішення ситуативних завдань. У результаті такого однобічного розвитку у людини створюється "психічна псевдоцілісність", ілюзія інтегрованості психіки. Людині здається, що вона себе цілком і повністю усвідомлює та контролює. Як результат - сильні внутрішні конфлікти та надзвичайно сильні негативні проекції на оточуючих людей. Виявлено дві основні тенденції, два механізми адаптації, які є переважаючими для студентів старших курсів: інфантильність та рольовий захист.

1. Інфантильність

Студент не проявляє ніякої активності і не бере на себе відповідальності за події, що відбуваються з ним. Він несвідомо зводить майже до нуля прояви своєї особистості в офіційних та регламентованих відносинах, а ті прояви, що залишаються, вихолощуються за допомогою механізму регресії [21, 33-36].

2. Рольовий захист

Студент зумисне (але, як правило, несвідомо) фокусує усю увагу оточуючих на певній рисі, певному аспекті своєї особистості, приховуючи усе інше. У даному випадку існує чітка межа між образами "Я для вас" і "Я для себе". Інколи існує проміжний прошарок "Я для найближчих друзів". Це пояснюється тим, що у людини вже більш-менш чітко сформовано цінності та інтереси, кардинально відмінні від процесу навчання. Це дозволяє зробити припущення, що для студентів четвертих курсів навчання у його академічній, аудиторній формі вже не є ведучою діяльністю. Цю діяльність можна було б назвати домінуючою, але не ведучою; на старших курсах переважає не стільки суто навчальна мотивація, скільки мотиви прагнення до матеріальної автономізації, пошук власної соціальної ніші тощо [50, 102-116].

Щодо механізму рольового захисту, то у даному випадку студент цілком усвідомлює втрату особистісного сенсу навчання та необхідність пошуку інших способів соціальної самореалізації. Як правило, це пов'язується з усвідомленням екзистенційних проблем [10; 50, 102-116]

Ще однією важливою причиною дезадаптаційної поведінки студентів до умов навчання у вищому закладі освіти є відмінності шкільного та студентського колективів.

Група є одним із найбільш вирішальних мікросоціальних факторів формування особистості, а також одним із найбільш дієвих засобів виховання. Врахування цих особливостей сприятиме оптимізації процесу студентської адаптації.

Саме особистісні взаємовідносини - один із найважливіших факторів емоційного клімату групи, «емоційного благополуччя» її членів. Кожен учень чи студент займає в колективі певне місце не лише в системі ділових відносин, але й в системі особистісних.

Особистісні взаємини складаються стихійно, через цілий ряд психологічних обставин. Становище учня чи студента може бути благополучним: прийнятність в колективі, відчуття симпатії зі сторони одногрупників, власна зустрічна симпатія тощо. Така психологічна ситуація переживається як почуття єдності з колективом, яке, в свою чергу, сприяє впевненості в собі, відчуттю "захищеності". Неблагополуччя у взаємовідносинах з ровесниками в колективі, переживання власного відторгнення від групи може бути причиною ускладнень у розвитку особистості. Стан психологічної ізоляції негативно впливає на формування особистості та ефективність її діяльності і навчання. Такі учні чи студенти можуть погано вчитись, у спілкуванні бути грубими, афективними, агресивними тощо.

У кожному шкільному класі чи студентській групі є певна кількість мікроколективів, мікрогруп. Це мікросередовище багато в чому визначає розвиток особистості, її творчі успіхи і загальне емоційне благополуччя та здоров’я [36, 55-64].

У новоствореній дифузній групі студентів може відбуватися боротьба між її членами за лідерство. Шкільний та студентський колективи відрізняються за віковим та інтелектуальним складом. У шкільному колективі вчаться однолітки з різноспрямованим і різноступеневим рівнем розвитку, особливо якщо це звичайна школа, а не гімназія. У студентській групі можуть навчатися індивіди різного віку і, оскільки існує спеціалізація, то який би рівень розвитку студентів не був (високий, середній, низький), вони вже спрямовані у певному напрямі: гуманітарному, природничому, математичному тощо. Відповідно до цього їх потреби, мотиви та інтереси можуть збігатися, що покращує ефективність процесів спілкування та спільної діяльності [8, 168; 16, 164].

Чітке розуміння відмінностей між шкільним класом і студентською групою та процесами спілкування у них; соціальної ситуації, яку покинув першокурсник і до якої йому доведеться адаптуватися, дозволить надати ефективну соціально-психологічну допомогу.

Отже, основні симптоми психологічної дезадаптації проявляються у підвищенні показника емоційного збудження, тривожності, нейротизму; зниженні комунікабельності, емоційної стійкості, самоконтролю, соціальної сміливості; появі почуття неповноцінності у стосунках із товаришами, вчителями, батьками, а в поведінці в цілому – надмірна сором’язливість; зниженні успішності, недостатній увазі й зосередженість на уроках; скаргах на погане самопочуття, сон; втраті інтересу до навчання, школи. Внаслідок цих проявів розвиваються : непродуктивні форми реагування; симптоми порушення поведінки; емоційні розлади різного ступеня. Проблема, яка визначає неминучість адаптаційного процесу – це одвічна проблема невідповідності суб'єктивних очікувань і наявних умов реальної дійсності. Основна причина дезадаптації полягає у неузгодженості між інтелектуальним, творчим, особистісним потенціалом студента, з одного боку, і можливостями його реалізації, з іншого. Ще однією важливою причиною дезадаптаційної поведінки студентів до умов навчання у вищому закладі освіти є відмінності шкільного та студентського колективів, а також проблеми спілкування та уміння налагоджувати контакти в цілому.

1.4. Стрес як психофізіологічна модель розладів психіки


Стрес – стан душевного (емоційного) і поведінкового розладу, пов'язаний з нездатністю людини доцільно і розумно діяти в ситуації, що склалась.

Стреси, які виникають впродовж життя, можна уявити як коридори, які треба обов’язково пройти. Але стреси можуть по-різному впливати на людину. Одних стрес мобілізує, інших доводить до депресії. Періодичні емоційні струси корисні для організму людини: вони позитивно впливають на життєві погляди, мобілізують сили та розумові здібності. Стрес здатний пробудити приховані резерви людини, але головне при цьому – спрямувати їх у потрібне русло [42; 47, 9-12].

Всі люди реагують на стрес по-різному. Тому і порушення, а також хвороби, які виникають на ґрунті тривалого стресу, - різні і мають різний перебіг.

Стрес є переживанням неспецифічної мобілізації психофізіологічних ресурсів у відповідь на специфічне порушення рівноваги з світом; він є необхідною ознакою життя, яка діє як настанова готовності до повернення рівноваги організму з світом; він рідко переживається у чистому вигляді, частіше він у “знятому” вигляді супроводить інші, більш психічно складні, специфічні переживання. Смисловим полем індивіда, який переживає стрес, є саме життя (тобто його збереження) [49, 22; 35, 11-14].

Стрес – це емоційний стан людини, який виникає при напруженні, здебільшого в екстремальних ситуаціях. Як показано в роботах В. Кеннона і канадського біолога і лікаря Ганса Сельє (1907-1982), стрес є своєрідною захисною реакцією організму, що мобілізує свої внутрішні ресурси у відповідь на дію сильних зовнішніх впливів [47, 27-28].

Існує думка, що більшість стресів у житті людини ініційовані самою людиною. Г. Сельє підтримує дане уявлення, запевняючи, що має значення не те, що з нами трапляється, а те, як ми це сприймаємо. Тому, щоб витримати стрес, треба не боятися його, бути готовим до нього.

Розвиток стресу має три стадії. На першій відбувається внутрішня мобілізація внутрішніх сил організму для протидії несприятливому впливу. На другій - врівноваження сил впливу і сил опру, коли організми ніби адаптується до загрозливих умов. Якщо несприятливий вплив триває, то може настати третя стадія - виснаження, що призводить до незворотних фізіологічних змін.

За слабкого стресу фізіологічні зміни в організмі проявляються слабо. Проте в таких умовах відбувається розподіл і переключення уваги, цілеспрямована діяльність, можуть виникати помилки при сприйманні. Поведінка людини у стресових ситуаціях відчутно залежить від особистісних якостей: вміння швидко оцінювати обстановку, вольової зібраності, рішучості, досвіду поведінки в подібних випадках [53, 17-18; 4, 14-16].

Тривалий стрес може призводити до фрустрації особистості (лат. frustratio - марне сподівання, невдача, обман). Свідченням її є негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможливості досягти поставленої мети. Виникає фрустрація, коли на шляху до поставленої мети людина зустрічає реально нездоланні перешкоди або сприймає їх такими. Рівень фрустрації залежить від сили і інтенсивності її причини, функціонального стану людини, а також її досвіду емоційного реагування на життєві труднощі. Як, правило, фрустрація супроводжується широкою гамою негативних емоцій: страхом, розлюченістю, гнівом, роздратуванням, сумом, почуттям провини тощо. Іноді фрустрацію розглядають як одну з форм психологічного стресу.

Стрес часто є саморушійною неспецифічною базовою частиною іншого переживання, являє собою внутрішню організмічну активність по забезпеченню енергетикою гомеостазу, має корегуватися буттєвою свідомістю – мотивом і рефлексивною свідомістю – волею з урахуванням зовнішнього і внутрішнього світу; у більш складних переживаннях виявляється міра його адаптованості чи не адаптованості [13, 63-65; 3, 270-276].

Неадекватну емоційну напруженість можна розділити на власне емоційну і тонічну. Емоційна напруженість супроводжується феноменологією страху, тривожності, загального дискомфорту, прикрості, а тонічна проявляється неадекватним для майбутніх фізичних рухів надлишковим тонічним напруженням поперечносмугастої мускулатури. Звична тонічна напруженість проявляє себе мускульним панцерем характеру, який гальмує вільний перебіг переживань і енергії. Нерідко емоційна напруженість приймає деструктивний характер, супроводжується негативним емоційним забарвленням, появою і фіксацією неуспішної психозахисної мотивації, зниженням впорядкованості або повною дезорганізацією поведінки, яка стає фрустрованою, бо втрачає смислову кінцеву мету і проміжну цільову організованість.

Практична психологія має багатий арсенал психотехнік, які здатні зняти надлишкову напруженість і досягти стану релаксації: аутогенне тренування, прогресивно-мускульна релаксація, поведінковий тренінг і т. д [53, 17-24; 15, 18].

Аналізуючи причини глобального стресу, можна виділити і погану екологію, і специфіку напруженого високо інформаційного та високотехнологічного життя, і високі соціальні вимоги до особистості. Словом, цілий комплекс чинників, які викликають надмірне навантаження всіх систем організму.

Насправді феномен стресу тісно пов'язаний з одним із найважливіших психофізіологічних механізмів, що є в наявності у людини, - здатністю пристосовуватись до змін, тобто адаптацією. Якби з нашого життя зник стрес, нам загрожувала б неминуча загибель: нетренований організм став би просто нежиттєздатним. Ганс Сельє вважав, що ми не можемо уникнути стресу, але ми можемо його використати, якщо краще пізнаємо його механізми і виробимо відповідну філософію життя [4, 15; 30, 62].

Стрес як особливий психічний стан пов'язаний з зародженням і проявом емоцій, але він не зводиться лише до емоційних феноменів, а детермінується і відображається в мотиваційних, когнітивних, вольових, характерологічних та інших компонентах особистості. Саме тому феномен стресу потребує спеціального психологічного вивчення.

Стрес є реакцією не стільки на фізичні властивості ситуації, скільки на особливості взаємодії між особистістю і оточуючим світом. Це в більшій мірі продукт наших когнітивних процесів, образу мислення та оцінки ситуації, знання власних можливостей тобто ресурсів організму, ступеня володіння способами управління і стратегії поведінки (їх адекватного вибору). В цьому закладено розуміння того, чому умови виникнення і характер прояву стресу (дистресу) у однієї людини не є обов’язково такими ж, як у іншої [9, 3-8].

Існують різні форми стресу. Так званий гострий стрес – це певна емоційно значима ситуація, наприклад, смерть близької людини, стихійне лихо тощо. Такий стрес викликає особливу психофізіологічну реакцію організму, ціллю якої є мобілізувати сили організму і допомогти адаптуватися до ситуації. Хронічний стрес – це негативна ситуація, в якій людина знаходиться невизначено довгий термін: складні умови на роботі, незадоволеність особистим життям. Даний стрес відрізняється тим, що ситуації здаються не надто критичними, але їх постійна повторюваність веде не до адаптації, а до накопичення напруги. Одним з цікавих відкриттів при дослідженні стресу виявилась здатність організму соматизувати психоемоційний дискомфорт і переводити емоційну незадоволеність на рівень тіла, у хвороби [47; 49, 22-24].

Для того, щоб протидіяти щоденному стресу, краще діяти одразу у двох напрямках. По-перше, звести до мінімуму чинники, які викликають незадоволеність. А також Сельє зазначав, що один із способів боротьби зі стресом – «знайти роботу, яку б ви любили», тобто займатись тим, що подобається. По-друге, варто намагатися зрозуміти свою реакцію на стресові чинники. Також Сельє сформулював ідею: «стрес, діючий на одну систему, допомагає відпочивати іншій» - тобто зміна діяльності іноді навіть більш дієва при знятті стресу, ніж пасивний відпочинок.

Американський психолог Франс Александр (Franz Alexander) висловив ідею, що людина реагує на стрес за принципом «боротьби чи втечі» відповідно до індивідуально складеного стереотипу. Подальші дослідження виявили, що властива людині реакція на стрес залежить і від спадковості [3, 214-223].

Долати стресові ситуації допомагає психологічна стійкість особистості, яку підтримують внутрішні (особистісні) та зовнішні (міжособистісні) ресурси. До внутрішніх належать: погодженість реального і бажаного Я особистості, самоповага, відповідність досягнень домаганням, відчуття сенсу життя, усвідомлення діяльності і поведінки, віра в досяжність поставлених завдань, упевненість у собі і власних силах, екстравертованість, добре фізичне здоров’я, витривалість, уміння використовувати ефективні способи подолання стресу тощо. До зовнішніх ресурсів належать: міжособистісна і соціальна підтримка – підтримка близьких, друзів, співробітників, колег. Це дає відчуття опори, згуртованості [32, 5-28].

Отже, знання ресурсів стресостійкості людини дає можливість усвідомлено працювати над собою, запобігаючи негативній дії стресів.


1.5. Феномен інформаційного стресу


Проблема психологічного стресу населення набуває все більшої наукової та практичної актуальності у зв’язку з безперервним зростанням соціальної, економічної, екологічної, техногенної, особистісної екстремальності людського життя і суттєвими змінами змісту та умов праці у представників різноманітних професій. Комплексна автоматизація роботи систем управління, широке використання обчислювальної техніки, використання інформаційних моделей індивідуального та колективного користування, інтенсифікація праці корінним чином змінює її характер, - спрощуються алгоритмізовані функції спеціалістів, але виникає кількість можливих проблемних ситуацій і темп роботи, підвищується професійна і особистісна значимість і відповідальність за результати і наслідки діяльності. Праця людини в системах управління технікою (діяльність “людини-оператора”) пов’язана з періодичним, іноді досить довготривалим та інтенсивним впливом (чи очікуванням впливу) екстремальних значень професійних, соціальних, екологічних чинників, який супроводжується негативними емоціями, перенапруженням фізичних і психічних функцій, деструкцією діяльності. Найбільш характерним психічним станом, що розвивається під впливом вказаних факторів у людини, є психологічний стрес [13; 9, 12-29].

Проблема стійкості, надійності діяльності людини в умовах впливу екстремальних чинників і розвитку психологічного (інформаційного) стресу привернула до себе підвищену увагу і набула певних рис як самостійна галузь дослідження в зв’язку з розвитком техніки і, особливо, комп’ютеризацією всіх сфер діяльності.

Відомо, що кодування інформації на засобах її відображення, використання систем автоматизації позбавляє людину цілого ряду суттєвих натуральних ознак об’єктів управління, утруднює формування адекватного психічного образу об’єкту і ситуації. Передача ряду функцій інформаційної підготовки автоматичним пристроям підвищує значимість контролю за їх роботою, що обумовлює необхідність збереження високої пильності і готовності втручання в управління [4, 14-16].

Основні психологічні особливості операторської діяльності були предметом усестороннього вивчення протягом останніх кількох десятиліть. В більшості робіт проблема функціональної стійкості людини в умовах інформаційного стресу в прямій постановці спеціально не вивчалась, хоча ряд питань, що розглядались в них мали зв'язок з даною проблемою. В дослідженнях категорія стресу найчастіше використовувалась як характеристика психічного стану людини чи вартості його діяльності. Однак, немає сумнівів, що для вивчення причин, механізмів і наслідків розвитку стресу та його впливу на якість роботи конкретної системи управління необхідно дослідити ті чинники, що характеризують процесуальні особливості операторської діяльності і функціональні прояви трудової активності людини в цих умовах. Очевидно, що значення функціональних особливостей трудових процесів, закономірностей прояву і забезпечення робочої активності людини, механізмів регуляції її поведінки і стану в екстремальних ситуаціях дозволить не тільки оцінити психічний стан і особливості його впливу на надійність діяльності, але і заснувати конкретні рекомендації для підтримання її на потрібному рівні [9, 50-52].

Найбільш повний і глибокий психологічний аналіз особливостей операторської діяльності представлений в ряді робіт Б. Ф. Ломова, Г. М. Зараковського, Е. А. Мілеряна, В. П. Зінченко, В. А. Пономаренка та інших.

З появою автоматизованих систем управління виникла особлива форма людської діяльності, пов’язана з перетворенням способу отримання формалізованої інформації і логіки самого процесу мислення, вона отримує все більше розповсюдження і потребує детальнішого вивчення.

На сьогодні проведені багаточисельні дослідження особливостей діяльності спеціалістів різного профілю з використанням комп’ютерної технології. Мабуть, немає жодної сфери діяльності людини, куди не були б впроваджені відеодисплеї, де б не вирішувались з їх допомогою завдання вводу чи збору інформації, обробки слів і текстів, інтерактивної комунікації тощо. Тому слід звернути особливу увагу на вплив впровадження комп’ютеризації у студентському середовищі. Існує ряд обліків робіт, де вивчались різні аспекти даного виду операторської діяльності – соціальні, психологічні і фізіологічні дослідження проблеми узагальнені і проаналізовані Г. Л. Смоляном, Г. М. Романовим, В. А. Пономаренко і багатьма іншими [4, 14-16; 9, 52-54].

Комп’ютеризація навчальної та професійної діяльності є характерною рисою сучасного етапу науково-технічного прогресу. Вона створила сприятливі умови для підвищення продуктивності праці, впровадження нових технологій управління інформаційними процесами, спрощення деяких форм операторської праці тощо. Фізичні і психічні характеристики, що вимагаються для роботи з використанням комп’ютерів суттєво відрізняється від інших видів діяльності. Зазвичай, комп’ютеризовані форми роботи малорухливі, пов’язані з безперервним і довготривалим навантаженням, потребують високої активності когнітивних функцій і професійної відповідальності, володіють, як правило, можливостями поточного об’єктивного контролю за рівнем професійної ефективності і надійності виконання операцій і завдань. Виробничі вимоги до цих форм роботи високі, а наявність умов для оперативного самоконтролю за якістю роботи слугують додатковим стимулом для підтримки необхідної працездатності. В той же ж час було виявлено, що багато видів робіт, що потребують тривалого використання комп’ютерів чинять сенсорний вплив.

Огляд досліджень впливу роботи з використанням комп’ютерів на розвиток стресу і стан здоров’я свідчить, як правило, про негативні наслідки цього процесу. Відмічається погіршення соціальних контактів і співробітництва, зниження задоволеності роботою в силу її одноманіття, поява психосоматичних скарг, розвиток швидкої втомлюваності та психічної напруженості. Психосоматичні симптоми пов’язувались з труднощами вирішення завдань, великою завантаженістю, слабким контролем за результатами праці, відсутністю різноманіття у змісті роботи [24, 83; 15, 18-23; 44, 92].

В дослідженнях P. Carayon-Sainfort і M. J. Smith було встановлено, що інтенсивне використання комп’ютерної техніки в діяльності офісних працівників проявляється у високому робочому навантажені, напруженому ритмі праці, необхідності здійснювати постійний контроль за якістю, що викликало сильний щоденний професійний стрес.

Таким чином, результати вивчення процесів впровадження та використання комп’ютерної техніки свідчить про те, що найбільш специфічними робочими чинниками, які викликають стрес в цих умовах, є високе робоче навантаження, напружений темп і ритм роботи, недостатній контроль за процесом роботи та неможливість участі в управлінні робочим процесом, висока складність завдань, монотонність, відсутність різноманіття завдань, дефіцит спілкування з колегами, висока вірогідність технічних відхилень чи порушень технічного режиму роботи.

У дослідженнях діяльності в системі “людина-комп’ютер” було визначено ряд чинників, які є джерелом напруженої роботи і розвитку стресових реакцій. Так як багато комп’ютерних завдань характеризуються своєю короткочасністю, але більшим об’ємом інформації, чи тривалістю виконання, високим темпом вирішення завдань, чи аритмічністю цих операцій, тимчасові параметри були в центрі уваги при дослідженні робочого навантаження, напруження і стресу. Зокрема, час відповіді системи, тобто час між вводом інформації користувачем і відповіддю комп’ютера , як було виявлено, є одним з найбільш сильних стресорів. Характеристики часу відповіді системи, що викликають стрес, являються функцією трьох чинників: тривалості, зміни та очікування, які в свою чергу взаємопов’язані з типом комп’ютерної операції, яка потрібна [9; 33, 421; 34, 52-53].

Можна виокремити декілька основних чинників, які змінюють реакції на час відповіді системи різної тривалості і змінності. Одним з чинників є розумове напруження, що виникає через труднощі завдання. Було вказано, що розумове напруження в значній мірі впливає на фізіологічні функції та самопочуття. Але розумове напруження через складність завдання проявляється з тією ж інтенсивністю, як і при впливі часу відповіді системи. Проте ступінь напруження через труднощі завдання є функцією не лише робочого навантаження, але й здібностей індивіда, тому вплив тривалості часу відповіді системи важко відділити від впливу різних ступенів розумових зусиль.

Другим чинником, що слід враховувати, є дефіцит часу. В дослідженнях Kuhmann W. були відмічені характерні впливи щодо тривалого і короткого часу відповіді системи на різні фізіологічні та робочі параметри. В дослідженнях більш успішне виконання завдань, але і більш негативний емоційний стан відмічались при тривалому часі відповіді системи і менш успішне виконання, але більш позитивні емоції – при короткому часі відповіді системи. В дослідженнях, де була запропонована матеріальна винагорода за швидке і точне виконання завдань, встановили, що дефіцит часу супроводжується посиленням стресових реакцій.

На основі проведених досліджень можна зробити наступні висновки: не дивлячись на можливість збільшення швидкості перетворення інформації у сучасних комп’ютерах, лозунг “чим швидше, тим краще” не є вірним.

Більшість причин виникнення стресових ситуацій, які виникають при використанні комп’ютерної технології, витікають з того факту, що ця технологія розробляється виходячи з вимоги мінімального втручання людини, причому відсутність збоїв в управлінні залежить від реакції людини і її інтелектуальних можливостей при аналізі непередбачуваних ситуацій, які виникають. Нестача активних дій і застосування навиків прийняття рішення стають каталізатором розвитку стресу, так само як і періодичні збої техніки чи їх очікування [9, 50-63; 1, 47-52].

Інформаційний стрес людини є категорією, що характеризує її діяльність в екстремальних умовах. Але цей стан людини і породжується цією діяльністю. Стрес розглядається як стан, який відображає особливості конкретної діяльності у її специфічних проявах (за змістом та умовами реалізації) у конкретної людини. Особливості цього відображення залежать не лише від зовнішніх чинників діяльності, але і від внутрішніх засобів, які обумовлюють процеси психічної регуляції трудової поведінки і функціонального стану.

Тому вивчення інформаційного стресу має базуватись на визначенні та дослідженні тих психологічних чинників, які спонукають, програмують, регулюють трудову та навчальну активність особистості.

Аналіз розвитку стану психічної напруженості та інформаційного стресу людини свідчить про те, що в генезисі цього стану ведучу роль відіграють інформаційні процеси, які визначають специфіку всієї системної організації психічної діяльності і в той же ж час регулюються нею. Психічні особливості діяльності людини в умовах інформаційного напруження, як і будь-якої іншої діяльності, обумовлюються регулюючим впливом не окремих психічних функцій і якостей, а їх сукупністю, що визначають характерні риси функціонального взаємозв’язку, взаємодії цих якостей в контексті конкретної діяльності, досягнення певної цілі-результату, в тому числі до впливу стрес-факторів [44, 43-69].

Сукупність психічних властивостей, якостей суб’єкта у своїй цілісності, єдності, організована для виконання функцій конкретної діяльності отримала назву психологічної системи діяльності. Розробка концепції про сутність, структуру, функції, динаміку психологічної системи діяльності проведена В. Д. Шаріковим на основі багаточисельних експериментально-теоретичних досліджень автора та його учнів.

Психологічна система діяльності, як відомо, включає наступні основні функціональні блоки: мотиви, цілі, програма та інформаційна основа діяльності, прийняття рішення та підсистема професійно важливих якостей. Вказані функціональні блоки виділені у якості складових психологічної системи діяльності по причині, що відображені в них структури є основними компонентами реальної діяльності.

Між станом психічної напруженості, з однієї сторони, і компонентами психологічної системи діяльності існує тісний взаємозв’язок. Він обумовлюється тим, що вплив екстремальних умов діяльності (складність завдання, несприятливі зовнішні умови тощо) порушують адекватний рівень функціонування професійно орієнтованих психологічних якостей (функцій), викликає зміну процесів гомеостатичного регулювання в зв’язку зі зростанням психофізіологічної “вартості діяльності”, що вже саме по собі може супроводжуватись психічною напруженістю і стресом. А також стан вираженого напруження і стресу, в свою чергу, виступає як причина дезадаптивної поведінки і виникнення передумов до порушення функціональної і професійної надійності [9, 63-66].

Як правило, регуляція діяльності обумовлюється впливом сукупності мотивів (наприклад, досягнення певних результатів, підвищення професійної майстерності, ствердження професійного положення тощо). На кожному етапі професіоналізації, в конкретних умовах діяльності домінує та чи інша система мотивів.

Основна функція мотивів – це мобілізація здібностей, функціональних можливостей, професійного досвіду людини на досягнення поставлених цілей, результатів діяльності. Якщо ця функція не реалізується, виникають умови для внутрішнього конфлікту, переживання не втілених очікувань, що призводить до стресу.

Таким чином, потреби здійснюють регулюючий вплив на діяльність через свідомо поставлені цілі, прийняті рішення і професійні наміри [15, 19].

Відомо, що через формування структури професійних мотивів та їх усвідомлення встановлюється особистісний сенс діяльності і окремих її аспектів. Отже, розуміння і прийняття, врахування різних смислових аспектів діяльності, їх повне і стійке відображення у свідомості має забезпечити потрібні результати діяльності і раціональний рівень мобілізації для цього людських ресурсів.

У конкретній діяльності саме ціль виступає в якості усвідомлюваної детермінанти, яка визначає селекцію інформації, що є необхідною умовою дійсно цілеспрямованого регулювання діяльності. Ціль виступає як ідеальний результат діяльності та як рівень досягнення певних показників, яких хоче досягнути людина. [9, 63-70].

Інформаційна основа діяльності – сукупність інформації, що характеризує предметні і суб’єктивні умови діяльності і дозволяє організовувати діяльність у відповідності до вектору “ціль-результат”. Можливість розвитку психічної напруженості і інформаційного стресу багато в чому визначається адекватністю, точністю і повнотою інформаційної основи діяльності.

Інформаційна основа діяльності формується на 3-ох рівнях: 1) на сенсорно-перцептивному рівні відображаються закономірності відповідних механізмів сприйняття (відображення) сигналів, що несуть професійно важливу інформацію; 2) на когнітивному рівні формується оцінка функціональної значимості сигналів, тобто цінності інформації для виробничої діяльності, а також організується збір, зберігання і здобування цієї інформації; 3) на образно-перцептивному рівні відображаються закономірності об’єднання окремих інформаційних ознак в цілісні образи, з опорою на які проходить програмування і регулювання діяльності [30, 62; 37, 50].

Важливо відмітити, що в психологічну систему діяльності входять ті психічні властивості суб’єкта діяльності, які дозволяють точно, вчасно та адекватно сприймати професійно важливі інформаційні ознаки, тобто психофізіологічні якості, а також психічні властивості, що сприяють встановленню професійної значимості тих чи інших сигналів і забезпечують процес когнітивного научіння, а також знання як результат цього научіння.

Ведуча роль пізнавальних процесів у забезпеченні психічної стійкості чи у виникненні напруженості та стресу визначається тим, що ці процеси опредмечуються у конкретних діях, виступаючи як внутрішній спосіб їх реалізації.

Характерними при роботі у інформаційній та технологічній сферах є похибки сприйняття часу, особливо його тривалості. Відомо, що час, заповнений терміновою, цікавою

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: