Xreferat.com » Рефераты по психологии » Проблеми адаптації і дезадаптації студентів до навчального процесу та феномен стресу

Проблеми адаптації і дезадаптації студентів до навчального процесу та феномен стресу

і відповідальною роботою летить швидше, його навіть не вистачає. В умовах переживання та робочого напруження часто порушується відчуття часу, не дотримуються задані часові нормативи виконання певних дій, виникають збої у своєчасності реакції на сигнали тощо. При монотонній роботі, розвитку втоми, зниженні професійного інтересу порушення відчуття часу проявляється у його суб’єктивному “продовженні, збільшенні”, що може призвести до помилок сприйняття, що виявляються в уповільненні часових процесів. Викривлене сприйняття часу, виникнення відчуття його дефіциту або надлишку найбільш характерне для аварійних ситуацій. [9, 70-92; 44, 82-99].

Прийняття рішення потрібне при формуванні і реалізації практично всіх компонентів психологічної системи діяльності (вибір цілі і завдань, елементів програми діяльності тощо). Необхідність вибору варіантів дій, особливо у невизначених ситуаціях, при виникненні непередбачуваних обставин обумовлює високу вірогідність прийняття помилкових рішень і, відповідно, порушень надійності діяльності та розвитку стресу. Прийняття рішення може бути імпульсивним, з ризиком, обережним, врівноваженим.

Ефективність і надійність рішення професійних завдань залежать від характеру процесів прийняття рішення (особисте чи стороннє втручання; своєчасність тощо) [9, 79-86].

Процес професіоналізації, вдосконалення майстерності і підвищення функціональної стійкості до впливів екстремальних чинників може вважатись успішним тоді, коли він супроводжується формуванням досить стійких спеціалізованих структур професійно важливих якостей та забезпечує адаптацію до нових вимог суб’єкта діяльності. [15, 22; 9, 86-88].

Будь-який різновид стресу (особистісного, міжособистісного, сімейного, професійного тощо) є в своїй основі інформаційним, тобто джерелом його розвитку стають зовнішні повідомлення, інформація про реальний чи очікуваний імовірний вплив несприятливих подій, їх загрозу чи “внутрішня” інформація у формі минулих уявлень, що виходять з пам’яті про події, ситуації чи їх наслідки, що травмували психіку. Ці реакції, як правило, пов’язані з продукуванням негативних емоцій, розвитком почуття тривоги протягом існування конфліктної ситуації (реальної чи уявної) аж до її вирішення або суб’єктивного подолання цього стану. Тобто в стресі інформація про несприятливе, небезпечне є пусковим механізмом [39, 101-103; 9, 88-92].

Узагальнені дані літератури та результатів різних досліджень дозволяють виокремити основні причини розвитку інформаційного стресу.

За своєю роллю у формуванні інформаційного стресу всі причини можна розділити на:

безпосередні, які є об’єктивно несприятливим фактором інформаційної взаємодії людини і техніки, джерелом екстремального робочого навантаження і «пусковим моментом», тобто початковим етапом розвитку стресу;

головні, які відображають індивідуальні особливості суб’єкта діяльності, котрі визначають можливості виникнення стану стресу у конкретного індивіда, механізми його регуляції і засоби подолання;

супутні, які сприяють появі і проникненню безпосередніх і головних причин стресу, а також налаштовують суб’єкта діяльності на розвиток у нього даного стану.

Причини розвитку інформаційного стресу:

І. Безпосередні (інформаційні).

1. Семантичні (смислові):

- висока суб’єктивна складність завдання;

- висока відповідальність за виконання завдання;

- небезпечність ситуації;

- недостатній контроль за ситуацією;

- невизначеність (невідомість) оперативної ситуації;

- непередбачуваність розвитку ситуації;

- часткова чи повна невдача у діяльності;

- суперечливість інформації тощо.

2. Операційні:

- дефіцит інформації;

- надлишок інформації;

- великий об’єм інформації;

- низька вірогідність надходження значимої інформації;

- порушення ритму надходження інформації тощо.

3. Часові:

- дефіцит часу;

- велика тривалість впливу робочого навантаження;

- аритмічність пред’явленої інформації;

- високий темп пред’явленої інформації;

- невизначеність часу (несподіваність) надходження сигналу тощо.

4. Організаційні:

- низька об’єктивна вірогідність надання інформації, об’єктивна невизначеність моменту надання інформації;

- неправильний вибір необхідної інформації;

- відволікання уваги;

- пропуск сигналу, об’єктивна складність завдання;

- суміщена діяльність тощо.

5. Технічні:

- відмова системи;

- блокування сигналу;

- маскування, викривлення сигналу;

- хибна інформація;

- інтерференція сигналів;

- суперечливість інформаційних ознак ситуації;

- невідповідність сигнальних ознак інформації тощо.

ІІ. Головні (суб’єктивні).

1. Моральні:

недисциплінованість;

безвідповідальність;

неохайність тощо.

Професійні:

низький рівень знань;

недостатній розвиток навичок та вмінь;

Відсутність необхідного досвіду тощо.

Фізіологічні:

зниження резервів організму в результаті гострих чи хронічних захворювань;

несприятливі функціональні стани (укачування, перевтома, тощо);

незадовільний рівень чутливості аналізаторів тощо.

Психологічні:

низька або занадто висока мотивація діяльності;

недостатній розвиток професійно-важливих психічних якостей;

несприятливі особливості особистості і психічні стани тощо.

ІІІ. Супутні (середовищні).

1. В організації праці:

нераціональний режим праці та відпочинку (наднормові, нічні зміни);

надмірне робоче навантаження;

недоліки в зворотному зв’язку про результати діяльності, неадекватність оцінки діяльності та оплата праці;

недоліки в охороні праці, техніці безпеки, обладнанні робочого місця;

недоліки в професійному (медичному, психологічному) відборі, у психологічному та медичному контролі за процесом діяльності тощо.

2. У засобах праці:

- недоліки в компонуванні приладів, кодуванні інформації, розбірливості текстури, світлотехнічних характеристик приладів, конструкції органів управління, їх загрузки, просторовому співвідношенні тощо.

3. В умовах праці:

- недоліки в мікрокліматі і газовому складі повітря на робочому місці, у рівні шуму, вібрації та освітлення, у конструкції робочого місця, рівня обзору;

- несприятливий психологічний клімат у колективі;

- недостатня спрацьованість, згуртованість;

- міжособистісні конфлікти;

- низький рольовий статус;

- незадовільний рівень соціальної відповідальності, особистої довіри, суспільного визнання, схвалення тощо. [9, 155-161].

Останнім часом особливо активно стала вивчатись проблема інформаційного стресу у трудовій та навчальній діяльності. У вітчизняній та зарубіжній науці почали досить широке вивчення питання впливу інформаційних чинників на діяльність людини та її стани. [9, 155-156].

Таким чином, інформаційний стрес можна визначити як стан надмірної психічної напруженості з явищами функціональної вегето-соматичної і психічної дезінтеграції, негативними емоційними переживаннями і порушеннями професійної працездатності в результаті несприятливого впливу екстремальних чинників інформаційного взаємовпливу людини і техніки


1.6. Інформаційний невроз як результат хронічного стресу


Неврози (з грец. neuron – нерв, osis – суфікс, що означає захворювання) – функціональні хворобливі стани, що виникають та розвиваються в умовах незавершеної психотравмуючої мікросоціальної ситуації, яка викликала різке емоційне перенапруження (з іррадіацією у соматичних процесах) і непереборну особистісну потребу ліквідувати цей стан. Це функціональний розлад, “зрив” вищої нервової діяльності в результаті перенапруження основних нервових процесів – збудження і гальмування та їх динаміки. Проте не існує загальноприйнятого визначення неврозу, саме тому виявляються розбіжності в результатах епідеміологічних досліджень у психіатрів різних шкіл [12, 84; 34].

Неврози належать до групи “межових” функціональних нервово-психічних розладів, що проявляються у специфічних клінічних феноменах за відсутності психотичних явищ.

Високі темпи життя, постійні інформаційні перевантаження і дефіцит часу можуть виявитись причинами різного роду відхилень в нормальній діяльності окремих чи багатьох систем організму. Умови інформаційного перевантаження носять довготривалий характер, стосуються все більшого контингенту людей, а, отже, стають небезпечними для суспільства в цілому. Хронічний інформаційний стрес може призводити до розвитку інформаційного неврозу. Для характеристики інформаційного неврозу, необхідно виділити самостійні форми патології вищої нервової діяльності (далі ВНД), що виникають внаслідок тривалої роботи мозку в умовах несприятливого поєднання трьох чинників, так званої тріади:

- необхідність обробки і засвоєння великого об’єму інформації, включаючи етап прийняття рішення;

- постійний дефіцит часу, відведеного на роботу мозку;

- високий рівень мотивації, що визначає високозначимість інформації;

Або тривалий дефіцит високозначимої інформації.

Патологія ВНД, що виникає в цих умовах, отримала назву інформаційної, а залежно від симптоматики і механізмів вона диференціюється на інформаційні неврози та інформаційні психози. В будь-якому випадку слово інформація використовується для позначення свідчень про явища, закодовані в слові чи інших подразниках сигнального значення (умовно-рефлекторних – по І. П. Павлову, екстраполяційних – по Л. В. Крушинському, образних – по І. С. Бериташвілі). Уявлення про інформаційні неврози як про наукову концепцію бере початок з дослідів по виробленню дуже тонких диференційних зорових подразників, а також з дослідів про умовно-рефлекторне відтворення ситуації повені в Ленінграді (1924 року), тобто саме тоді вдалось довести можливість виклику патології умовно-рефлекторної діяльності на сигнальні подразники за механізмом тимчасового зв’язку [19; 51, 5-11; 12].

Концепція про інформаційні неврози вперше ставить питання про взаємозв’язок аналітико-сентитичної функції з функцією регуляції мотивації і з врахуванням часового чинника, відведеного для вирішення завдання, хоча раніше неодноразово відмічались випадки виникнення неврозів в результаті перенапруження цієї функції мозку. Існує певний закономірний зв'язок цих явищ, який грає важливу роль як у виникненні, так і в попередженні неврозів, а це звичайно робить правомірним і пошук оптимальних умов поєднання тріади невротизуючих чинників шляхом відповідної зміни їх параметрів штучно експериментатором. Та обставина, що змінюючи кількісні та якісні властивості цих окремих чинників, можна не лише викликати невроз, але й попередити його розвиток, дозволяє вважати, що в руках експериментатора є можливість управляти цим явищем в цілому, а це дозволяє з певним підґрунтям вважати, що явище носить закономірний характер і виокремлення інформаційного експериментального неврозу у тварин як форми патології їх ВНД є досить обґрунтованим [23, 262-277].

Очевидно, що деякі психогенні чинники набирають більшого значення у виникненні неврозів, і до них в першу чергу належать умови несприятливого поєднання об’єму інформації, що треба засвоїти, часу, відведеного на роботу мозку, і високої мотивації значимості поведінки. Неврози, що виникають в цих умовах і отримали назву інформаційних. Вони можуть супроводжуватись клінічною картиною будь-якою з форм неврозів існуючої класифікації. Саме тому вивчення питання про інформаційні неврози є просто необхідним [51; 5, 103].

Крім виокремлення трьох основних умов виникнення інформаційних неврозів (їх можна розглядати як первинні чинники невротизації), суттєвий вплив на розвиток хвороби здійснюють і такі чинники, як індивідуальні особливості ВНД, генетична схильність, астенізація організму, інші захворювання. Однак всі ці чинники можна назвати вторинними. Отже, первинні чинники викликають інформаційні неврози, значні для всіх, незалежно від індивідуальних особливостей організму і його нервової системи. А вторинні чинники визначають різницю в швидкості виникнення неврозу, характері його протікання і в цілому різну індивідуальну стійкість нервової системи до неврозів при зростаючих інформаційних навантаженнях. Проте те, що вони називаються вторинними зовсім не означає, що по значенню вони другорядні, більше того відносно конкретних випадків вони можуть бути вирішальними. Поділ причин виникнення неврозів на первинні та вторинні сприяє визначенню головного патогенетичного фактору хвороби, а відповідно – головної мішені її профілактики і лікування [27; 17, 48-49].

Як дослідження на тваринах, так і спостереження за хворими дозволяє розглядати 2 форми інформаційних неврозів, які відрізняються за умовами виникнення:

в першому випадку при виключно високому значенні інформації ефективною стає її короткочасна експозиція;

в другому – при помірно значних сигналах важливою умовою невротизації є хронічний дефіцит часу.

Є основи припускати, що ці дві форми неврозу відрізняються за механізмами розвитку, хоча б тому, що при гострій психогенній травмі емоційна реакція негативного знаку одразу ж виражена дуже сильно і багато в чому визначає формування патології та її симптоматику, тоді ж як при довготривалому впливі на мозок неврозогенних чинників, що визначають виникнення інформаційного неврозу, негативна емоція формується поступово і мозок має великі можливості для використання своїх компенсаторних механізмів в цілях відвернення розвитку неврозу. Ряд спостережень вказує, що різке і довготривале обмеження доступу до високозначимої інформації є чинником, що сприяє розвитку неврозу у людей чи викликає невроз. Ця обставина і стала основою для вивчення закономірностей протікання ВНД при інформаційному дефіциті шляхом створення експериментальних моделей, близьких чи адекватних до умов інформаційного дефіциту, що зустрічається в житті людини. Ряд спостережень вказує, що довготривалий дефіцит інформації викликає у людей значні відхилення в протіканні психічних функцій і навіть невроз. Виокремлення інформаційного неврозу як форми патології ВНД ґрунтується на врахуванні етіологічних ознак – це дає достатньо підстав для розгляду клінічної форми цього захворювання [51, 10-20; 18, 66, 266].

Спостереження клініцистів, соціологів, психологів, педагогів виявили, що нерідко в людей, що знаходяться довгий час в умовах інформаційного перевантаження, виникають різні відхилення від нормальної діяльності мозку чи інших систем організму, що вказують на “труднощі в протіканні ВНД”, “невротичний стан” чи “невроз”. Встановлено, що початкова реакція на зростаюче інформаційне перевантаження людини заключається у втраті вхідної інформації, якщо ж потік інформації стає занадто великим і продовжується довгий час, то настає зрив, тому треба змінювати умови роботи. Психофізіологічні дослідження виявили, що існуючі умови праці та навчання викликають значне емоційне напруження і раннє зниження адаптаційних можливостей різних систем організму, часта патологія в діяльності нервової системи, серцево-судинної системи, травної тощо.

За даними А. І. Кіколова у представників різних професій, пов’язаних з постійним потоком інформації, після тривалої роботи виникають скарги на часті негативні емоції, стан емоційної неврівноваженості, поганий сон, підвищену нервовість, відсутність апетиту, болі в області серця, порушення функцій травлення тощо. А згодом ці прояви часто переростають у невроз. Автор відмічає умови, що мають патогенний вплив на людей, а саме: необхідність реагувати на великий потік інформації, часте прийняття відповідального рішення, швидке переключення уваги з одного предмету на інший, нестача часу, підвищене відчуття відповідальності за прийняте рішення тощо [25].

Тоффлер, аналізуючи умови життя в США, вважає, що зростаюча кількість психічних розладів, неврозів і втрати душевної рівноваги обумовлена тим, що багатьом людям на сьогодні важко виробити розумний, цілісний і стійкий особистісний стиль життя. Оточуюче середовище стає настільки ефемерним, незвичним і складним, що мільйонам загрожує адаптаційний шок – шок від зіткнення з майбутнім. Цей шок він характеризує як фізичний та психічний розлад, що викликається перевантаженням фізичних адаптаційних систем людського організму і процесів прийняття рішення. Діапазони симптомів досить широкі – починаючи від тривожності, ворожості, спалахів майже безпідставного збудження і закінчуючи фізичним нездужанням, пригніченим станом і апатією.

Отже, відповідно до спостережень, що були проведені в різних галузях життєдіяльності, виникненню невротичного напруження, невротичного стану і навіть неврозу, сприяють наступні чинники:

одночасне виконання кількох операцій;

необхідність швидкої віддачі розпоряджень підлеглому персоналу;

сприйняття безперервного потоку різноманітної і численної інформації;

гострий дефіцит часу для переробки цієї інформації і для відповідальних розпоряджень;

відчуття підвищеної відповідальності за прийняте рішення;

необхідність збереження інтенсивної і напруженої інтелектуальної діяльності постійно на підвищеному рівні;

виникнення помилок, технічних неполадок і конфліктних ситуацій, що викликають стан емоційної напруги [7, 48-50; 11, 38-41].

Всі ці конкретні чи часткові умови невротизації можна розмістити по трьом групам чинників, що складають основу формування інформаційного неврозу. Таким чином, необхідність одночасно виконувати декілька операцій (“віддача швидких розпоряджень, підлеглим, сприйняття безперервного потоку різноманітної інформації”) – і є процесом обробки та засвоєння інформації, включаючи процес прийняття рішення. Їх реалізація забезпечується такими механізмами і апаратами мозкової діяльності, як аналітико-синтетична діяльність, механізми регуляції пам’яті та емоцій, апарати акцептора дії і прийняття рішення тощо. Вказівки багатьох авторів на “нестачу” часу, відведеного на обробку та засвоєння інформації в повній мірі відповідає розумінню “дефіциту” часу як одному з трьох основних чинників виникнення інформаційного неврозу, лише з тією відмінністю, що саме хронічний тривалий дефіцит часу, а не гострий дефіцит часу відіграє патогенну роль. Розуміння високого рівня мотивації як третього основного чинника інформаційного неврозу включає такі конкретні прояви суб’єктивного переживання, як відчуття підвищеної відповідальності за прийняте рішення, відповідальність за розпорядження, що віддається підлеглим тощо. Підкреслюючи значення тріади чинників, які грають патогенну роль при їх несприятливому поєднанні, зовсім не ігнорується значення індивідуального досвіду і знань людини, конституційних особливостей і ряду інших чинників, що визначаються в рамках уявлення про інформаційний невроз як чинник другого (але не другорядного) порядку. Але треба враховувати вирішальне значення чинників першого порядку.

Дослідження динаміки працездатності, втомлюваності та стану здоров’я студентів та учнів ряду шкіл виявили, що нова система навчання, зміни шкільної програми впливають на психіку учнів, так як зростає і об’єм інформації, і темп проходження учбового матеріалу. [25; 29].

Тобто, проведені дослідження дозволяють поставити питання про те, що існуючі умови життєдіяльності дітей шкільного віку та студентів нерідко являються неадекватними для індивідуальних особливостей їх нервової системи і в комплексі з навантаженням на вищі функції мозку, що має місце через зростаючі програми навчання, довготривале перебування біля телевізорів і комп’ютерів, вивчення мов та інше, при їх несприятливому поєднанні можуть викликати хворобливі стани. Хоча нові програми навчання у поєднанні з іншими сприятливими чинниками не мають небезпеки для здоров’я учнів шкіл та студентів вищих навчальних закладів [51, 3-31].

Відомо, що навчальна діяльність студентів відрізняється суттєвим розумовим навантаженням, емоційною напругою на фоні зміни умов життя і діяльності, малого фізичного навантаження (у вигляді гіпокінезії і гіподинамії). Це проявляється у особливостях перехідної стадії між оптимальною (високою) працездатністю до вираження втоми на початку періоду неухильного зниження працездатності, коли спостерігається тимчасове підвищення функціонального стану організму і покращення показників працездатності, після чого вона розвивається значно швидше. Очевидно, що вольові зусилля і емоційні реакції використовуються з метою продовження роботи на фоні втоми, хоча і забезпечують короткочасний мобілізуючий ефект, але ж тривала навчальна діяльність в такому стані неможлива.

Розвиток розумової втоми має відмінності порівняно з фізичною, яка призводить до автоматичного припинення роботи, а розумова втома викликає нервово-психічне перезбудження, невротичні розлади, порушення сну тощо. При перевтомі знижується працездатність, вона негативно впливає на фізичне та психічне здоров’я – часті стреси, нераціональне харчування, куріння, вживання алкоголю, гіподинамія, які супроводжують навчальну діяльність студентів – в цьому контексті першочергового значення набуває своєчасне виявлення перевтоми як одного з напрямів попередження інформаційного неврозу [29, 18-22; 51, 20-44; 40].

Отже, аналіз причин захворювання неврозом показує, що у всіх випадках хворі до виникнення неврозу довгий час перебували в несприятливих умовах для їхньої нервової системи. Ці умови заключаються в необхідності обробки більшого потоку інформації при постійному дефіциті часу і високій мотивації, наприклад, престижний характер роботи чи матеріальна зацікавленість. Згідно запропонованої класифікації даний невроз і називається інформаційним.

Таким чином, перебування у стані хронічного інформаційного стресу у результаті призводить до розвитку інформаційного неврозу.


1.7. Психологічне забезпечення психічного здоров’я у навчальній діяльності студентів


Ефективності психологічного забезпечення психічного здоров’я (далі ПЗПЗ) студентів можна досягти передусім шляхом певних організаційних заходів правильної організації режиму праці та відпочинку з урахуванням психологічних та психофізіологічних особливостей студентів.

Регламентація і управління навчальною діяльністю є основним організаційним коригуючим засобом у системі ПЗПЗ.

У цьому аспекті ПЗПЗ є основою продуктивної навчально-пізнавальної діяльності та засобів адекватної адаптації молоді до умов життєдіяльності в несприятливі періоди навчання (особливо на першому курсі), що забезпечує оптимальну організацію навчання через суворий ритм і послідовність виконання навчального навантаження і сприяє розвитку динамічного стереотипу діяльності [6, 73-77; 24, 18].

Наукові дослідження свідчать, що системи ПЗПЗ є адекватним засобом – завдяки тренуючим і стимулюючим впливам така система полегшує пристосування людини до нових умов навчання і життя. Тривала дія збереженого і адекватного режиму праці та відпочинку, ритму діяльності сприяє виробленню і зміцненню умовно-рефлекторних зв’язків робочого динамічного стереотипу, що сприяє і нормалізації адаптивного процесу, оберігає від хронічної втоми, перевтоми, перенапруги. Таким чином, ПЗПЗ має позитивний вплив на психічне і фізичне здоров’я особистості. Поряд з організаційними заходами ПЗПЗ має включати основні та пасивні методи психологічної допомоги, які забезпечують підготовку вищої нервової діяльності як носія психічних явищ до суттях навантажень під час навчання, до зміни режиму праці та відпочинку, життя і навантаження [29, 35-36].

При цьому особливого значення набуває самоконтроль за виконанням комплексу ПЗПЗ для осіб з особливим типом нервової системи, певними індивідуально-психологічними властивостями, такими як виражена нервово-психічна нестійкість, висока тривожність, низький рівень самоконтролю, само актуалізації, високий рівень конфліктності та низький рівень конформності; низький рівень мотивації з акцентуаціями гіпотимії, екзальтованості, репресивності на фоні застрявання.

Психологічна значимість організації раціональної праці та відпочинку зумовлена тим, що завдяки робочому динамічному стереотипу діяльності ліквідується особливий внутрішньо-особистісний конфлікт, який виникає через невідповідність вимог дієвості адаптивного рівня психічних можливостей особистості [53, 19].

З розв’язанням такого конфлікту знімається нервово0психічна напруга, активізуються функції уваги, пам’яті, мислення, стабілізується нервово-психічна стійкість, зменшується рівень тривожності, подразливості, агресивності, підвищується інтерес і потреба в праці. Одночасно поліпшується суб’єктивний стан, сон, фізична та розумова працездатність, розширюються адаптивні можливості соціально-психологічної адаптації.

Дослідження показали, що організаційні заходи в системі ПЗПЗ під час навчання студентів сприяють суттєвому покращенню успішності і психологічному задоволенню навчанням.

Величезну роль відіграє збільшення рухової активності, нормалізація біоритмів організму, а саме циклу «бадьорість-сон» [49, 22-24].

Слід відмітити, що в мозку існують специфічні механізми, які запобігають виникненню інформаційних стресів, у т. ч. зниження мотивації. Крім того важливою складовою профілактики стресів є уміння адекватно застосовувати способи корекції та прийоми саморегуляції функціональних станів. Зовнішні способи корекції функціональних станів включають: оптимізацію режимів праці та відпочинку, тренування та професійна підготовка, нормалізація санітарно-гігієнічних умов, а також такі новітні методи, як арт-терапія, бібліотерапія, аромотерапія, музикотерапія, терапія кольорами, масаж, фізіотерапія, гіпноз тощо. До методів саморегуляції функціональних станів слід віднести спеціалізовану дихальну гімнастику, м’язову релаксацію, медитацію, аутотренінг тощо [23; 24].

У системі ПЗПЗ студентів дуже важливо змінити ставлення особистості до психотравмуючої події, вплинути на ті характерологічні особливості, які роблять її особливо чутливою до них [48, 344].

Щоб уникнути перевантажень, треба обмежити кількість джерел подразнення. Якщо це неможливо, то відомий учений-футуролог Алан Тоффлер пропонує змінити канал сприйняття – “перемкнути” його. Людина може зануритись в так званий транс, наприклад, читаючи книгу, тому непомітно перестає чути сторонні звуки, такого ж результату можна досягнути слухаючи приємну (бажано класичну) музику. Якщо умови дозволяють, то цей метод можна застосовувати і на робочому місці

Існує досить багато способів і методів боротьби зі стресом, як індивідуальних, так і організаційних. До індивідуальних методів належать: регулярний активний відпочинок; релаксація (заняття йогою, медитація, аутотренінг); тренінг навичок самоконтролю поводження; планування власного часу; забезпечення достатньої тривалості сну; когнітивна терапія та ін.

Однак застосування таких заходів недостатньо. До проблеми необхідно підходити комплексно, не просто допомагати боротись із сильним стресом чи його наслідками, але попереджати його на рівні організації (наприклад, формування прийнятного соціально-психологічного клімату, виключення (по можливості) ситуацій рольового конфлікту, дотримання санітарно-гігієнічних норм, надання консультативної підтримки тощо) [30].

Тобто з впевненістю можна сказати одне – для ефективної профілактики виникнення інформаційних стресів слід застосовувати цілий ряд засобів та заходів, адже лише комплексний підхід забезпечує стійкість організму до негативного впливу стресогенних чинників.

Результати літературного огляду ще раз підтверджують актуальність та перспективи даного дослідження, яке вимагає міждисциплінарного підходу.

Таким чином, раціональний режим праці та відпочинку студентів у концепції ПЗПЗ створює оптимальні умови психологічної адаптації молоді до робочих навантажень і до цілого комплексу умов та особливостей навантажень навчальної діяльності, для попередження розумового та нервово-психічного перевантаження.

Розділ II Проблеми діагностики адаптаційних процесів до навчального процесу у студентів вищих навчальних закладів


2.1. Аналітична характеристика методів дослідження


Аналіз літературних джерел і патентний пошук дозволив виділити кілька методичних підходів та звернути увагу на наступні методики дослідження даної проблеми:

Методика визначення стрес-стійкості та соціальної адаптації Холмса і Раге;

Тест нервово-психічної адаптації;

Тест “Рівень та тип стресу”;

Методика “Самооцінка психічних станів” (за Г. Айзенком);

Тест “Самооцінка стійкості до стресу”;

Методика “Самооцінка інформаційних процесів”;

Методика “Схильність до стресу”;

Тест “Рівень невротизації”;

Методика експрес-діагностики неврозу К. Хека і X. Хесса.

Перша частина дослідження проводився на студентах першого курсу та включала два етапи: дослідження динаміки адаптивних можливостей в першому та в другому семестрах. У дослідженні взяли участь 25 студентів І курсу Рівненського державного гуманітарного університету, що навчаються на спеціальності “практична психологія”, віком 17-18 років. Для цього були використані наступні 5 методик:

Методика визначення стрес-стійкості та соціальної адаптації Холмса і Раге;

Тест нервово-психічної адаптації;

Тест “Рівень та тип стресу”;

Методика “Самооцінка психічних станів” (за Г. Айзенком);

Тест “Самооцінка стійкості до стресу”.

Методика визначення стрес-стійкості та соціальної адаптації розроблена докторами Холмс і Раге (США), які вивчали залежність захворювань (в тому числі інфекційних захворювань і травм) від різноманітних стресогенних життєвих подій у більш ніж 5 тисяч пацієнтів. Вони прийшли до висновку, що психічним та фізичним захворюванням зазвичай передують певні серйозні зміни у житті людини. На основі даного дослідження, вони зіставили шкалу, в якій кожній важливій життєвій події відповідає певне число балів залежно від ступеня її стресогенності.

Методика може застосовуватись:

В якості самостійної психологічної методики;

У комплексі з іншими методиками такого ж спрямування.

Методика складається з 43 подій, що можуть призводити до стресу, які відібрані за результатами оцінки надійності та валідності. Імовірність захворювання залежить від того, якою є сума балів подій, які відбулися останнім часом.

Методика належить до типу «олівець-папір» і допускає як групове, так і індивідуальне використання у вигляді анкетного опитування.

Час заповнення бланка не фіксується.

Методика є досить високо обґрунтованим інструментом діагностики стрес-стійкості та соціальної адаптації особистості.

Інтерпретація результатів: менше 150 балів – імовірність виникнення дезадаптації складає 30%, (тобто невелика імовірність дезадаптації); 151-299 балів означають 50% імовірності виникнення дезадаптації та захворювання (середня імовірність); при 300 балах і вище – вона збільшується до 80-90% (висока імовірність дезадаптації).

Кінцева сума визначає одночасно ступінь опору стресу. Велика кількість балів – це сигнал тривоги, що попереджає про небезпеку стресу. Кінцева сума має ще одне важливе значення – вона виражає (в цифрах) ступінь стресового навантаження.

Ступінь опору стресу: 150-199 балів – високий; 200-299 балів – межовий; 300 і більше балів – низький ступінь опору стресу.

Якщо кількість балів перевищує 300 – це означає реальну небезпеку психосоматичного захворювання чи нервового зриву, так як на цій стадії є близькість до фази нервового виснаження (Додаток 16).

Тест нервово-психічної адаптації – це психіатричний тест, що на операційному рівні виражається у виявленні рівня нервово-психічної адаптації шляхом встановлення наявності і вираженості у особистості деяких психіатричних симптомів. Така його направленість виявляється ще й в тому, що крайніми категоріями багатомірної шкали адаптації виступають абсолютне (ідеальне) нервово-психічне здоров’я і імовірний хворобливий нервово-психічний стан.

Тест може застосовуватись:

В якості самостійної клініко-психологічної методики;

У складі методичного оснащення програм, спрямованих на вивчення чинників нервово-психічного здоров’я, коли тестові оцінки являють собою результуючу змінну, що відображає вплив чинників, які вивчаються в епідеміологічному аспекті;

У складі послідовних процедур у комплексі з іншими методиками такого ж спрямування.

Тест складається з 40 питань та суджень, відповідати на які потрібно «так» чи «ні». Судження відібрані за результатами оцінки надійності та валідності. Кожне твердження має чотирьохбальну шкалу з нульовою поділкою (тобто розуміється можливість відсутності симптому), що належить до так званих шкал послідовних інтервалів. Отримання кінцевих оцінок відбувається шляхом додавання. Шкали побудовані по типу шкали Лікерта; вони ідентифікують симптоми з перехідною реакцією, актуальною реакцією, станом чи розвитком.

Тест належить до типу «олівець-папір» і допускає як групове, так і індивідуальне використання у вигляді анкетного опитування. Для оцінки результатів необхідний ключ – прозора «сітка», де нанесені шкальні оцінки значень відповідей.

Час заповнення бланка складає приблизно 5 хвилин.

Важливим аспектом проведення тесту виступає те, що він не є основою для встановлення психіатричного діагнозу, а сам тест призначений для психічно здорових людей.

Первинна обробка результатів здійснюється шляхом додаванням звірених за ключем балів, які були отримані по всім шкалам. Оцінка результату дається на основі його зіставлення з відповідною z-оцінкою.

Інтерпретація результатів: данні пояснюються на основі підходу, висунутого Ю. А. Александровським, згідно якого послаблення адаптаційної діяльності клінічно виражається у психопатологічних утвореннях, що спостерігаються при межових формах нервово-психічних розладів. За змістом категорії шкали адаптації відповідають групуванню станів психічного здоров’я, що були запропоновані С. Б. Семичевим. Таким чином, результати інтерпретації тестової оцінки визначають місце особистості на континуумі нервово-психічної адаптації.

Тест є високо обґрунтованим інструментом діагностики саме рівня нервово-психічної адаптації, тобто відображає кількісну сторону процесу адаптації. (Додаток 17).

Тест “Рівень та тип стресу” підготував Патрік Лежерон (Patrick Legeron) – французький психіатр, консультант. Спеціаліст в галузі виявлення стресів, автор книги «Стрес на роботі».

Тест може застосовуватись:

В якості самостійної психологічної методики;

У комплексі з іншими методиками такого ж спрямування.

Навіть при однаковому образі життя різні люди реагують на стрес по-різному. Даний тест дозволяє зорієнтуватися, як саме. Фізична сфера, емоційна сфера та сфера стосунків – три рівні, на яких проявляє себе стрес. Вони взаємопов’язані, але значимість у кожного своя. Тому, щоб зуміти зняти напругу, необхідно визначити характерний тип прояву стресу. В цьому і є основне завдання даного тесту. Перша частина дозволяє виміряти рівень стресу – те, наскільки людина схильна до нього. Друга допоможе визначити, до якого роду тиску людина найбільш чутлива.

Тест складається з 12 суджень, які відібрані за результатами оцінки надійності та валідності. Отримання кінцевих оцінок відбувається шляхом додавання кількості балів за шкалами для визначення рівня стресу та підрахунком найбільшої кількості балів за кольоровими шкалами, що відповідають певному типу стресу.

Тест належить до типу «олівець-папір» і допускає як групове, так і індивідуальне використання у вигляді анкетного опитування.

Час заповнення бланка складає приблизно 5-7 хвилин.

Інтерпретація результатів щодо рівня стресу: 6-12 балів – рівень стресу дуже низький. Вміння добре справлятись з стресовими ситуаціями, зберігати спокій при виникненні складних обставин; 13-20 балів – рівень стресу середній. Стрес мобілізує, заставляє проявляти свої найкращі якості і стимулює вирішувати складні ситуації. Але в деяких обставинах варто було б намагатись краще контролювати себе, щоб не доводити себе до стресового стану; 21 бал і вище – рівень стресу

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: