Професійне вигорання
Насамперед учіться планувати. Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів уроків часто веде до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою як дамоклів меч. Приділіть планам якийсь час, коли це буде можливо, і попрацюйте над ними доти, доки не закінчите.
Визнайте і прийміть обмеження. Багато хто з нас ставить перед собою абсолютно недосяжні цілі. Але людина не може бути досконалою, тому часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності, незалежно від того, наскільки добре ми виконали що-небудь. Ставте перед собою цілі, які зможете досягти.
Розважайтесь. Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним.
Будьте позитивною особистістю. Не критикуйте інших. Учіться хвалити інших за ті речі, що вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.
Учіться терпіти і прощати. Нетерпимість до інших призведе до фрустрації і гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх.
Уникайте нездорової конкуренції. У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в багатьох галузях життя створює напруження і тривогу, робить людину агресивною.
Регулярно робіть фізичні вправи. Перевіртеся в лікаря до того, як займатися за якою-небудь системою. Краще виконувати ту програму, що приносить вам задоволення.
Розповідайте про свої неприємності. Знайдіть друга, священика чи консультанта-психолога, із якими ви можете бути відверті.
Учіться безмедикаментозного методу розслаблення. Медитація, йога, аутогенне тренування і прогресивна релаксація можуть бути вивчені за допомогою акредитованих компетентних учителів і професійних психологів.
Педагогічна свідомість багато в чому заповнена міфами, ілюзіями, стереотипами, що, з одного боку, дають змогу педагогові з мінімальними витратами оперативно вирішувати складні проблеми, що виникають у його діяльності, а з іншого боку — призводять до виникнення таких станів, як “емоційне згоряння”, психоенергетичне виснаження.
Є стереотипи, що перешкоджають роботі педагога:
• про спокій (учитель завжди повинен бути спокійним, врівноваженим).
• про стриманість (учитель завжди повинен бути стриманий і тримати дистанцію).
• про любов до всіх учнів (учитель повинен виявляти однакове ставлення до всіх учнів у класі).
• про необхідність приховування почуттів, які можна усвідомити і контролювати.
• про педагогічну самопожертву, що виявляється в настанові вчителя на повну віддачу роботі, прагненні забути про всіх і жити тільки інтересами школи.
Така концентрація на професійній діяльності веде до повної розгубленості педагогів, що виходять на пенсію і відчувають “екзистенціальний вакуум”.
Тому, щоб зберегти психічне здоров’я і в процесі роботи, і після її закінчення, учитель початкових класів має зруйнувати міфи і бути людиною і на роботі. У школі усе має бути по-справжньому, а не як у “Королівстві викривлених дзеркал”.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
3.1. Синдром “емоційного вигорання” вчителя
Синдром «емоційного вигорання» – добре знайоме явище в школах. Постійна втома, емоційна спустошеність, відчуття відсутності соціальної підтримки, постійні докори учням і їхнім батькам, невдоволення професією – його прояви. За основу при складанні питальника використовувалася методика К. Маслача та С. Джексона, призначена для вимірювання ступеня «емоційного вигоряння» в професіях типу «людина-людина».
Інструкція. Вам пропонується ряд тверджень, за кожним висловіть свою думку. Для оцінки ступеня своєї згоди з твердженням використовуйте шкалу:
+ 2 — «так»;
+ 1 — «швидше так»;
О — «не знаю»;
-1 — «швидше ні»;
-2 — «ні».
Іноді мені здається, що результати моєї роботи не варті тих зусиль, що я витрачаю.
Я впевнений, що моя робота потрібна людям.
Через утому чи напругу я приділяю своїм справам менше уваги, ніж потрібно.
Я вмію знаходити правильне рішення в конфліктних ситуаціях, що виникають при спілкуванні.
Я не відчуваю підтримки батьків своїх учнів.
Незважаючи на труднощі, інтерес до роботи зберігається, моя робота приносить мені багато радості.
Я відверто втомився від проблем, з якими доводиться мати справу на роботі..
Я часто радію, що моя робота приносить користь дітям.
Я помилився у виборі професії (займаю не своє місце).
Я звичайно виявляю цікавість до учнів і крім того, що стосується уроку.
У мене багато планів на майбутнє в моїй професії, і я вірю в їхнє здійснення.
Я постійно відчуваю підтримку в роботі від своїх колег.
Ранком я відчуваю втому та небажання йти на роботу.
Учням я приділяю багато уваги, але й одержую достатню віддачу від них.
Робота приносить мені усе менше задоволення.
Я б змінив місце роботи, якби була можливість.
Бувають дні, коли мій емоційний стан погано позначається на результатах роботи.
Я легко можу створити атмосферу доброзичливості та співробітництва в колективі.
Наша робота низько оцінюється суспільством, непрестижна.
Після роботи на якийсь час хочеться усамітнитися.
Моя робота погано на мене вплинула — притупила емоції, зробила нервовим.
Мої вимоги до якості виконуваної роботи вищі, ніж результат, якого реально досягаю в силу обставин.
Ситуація на роботі мені здається дуже важкою, напруженою.
Зазвичай я кваплю час: швидше б робочий день скінчився.
Під час роботи я відчуваю приємне пожвавлення.
Моє бажання навчити школярів не знаходить у них підтримки.
Мені здається, що я занадто багато працюю.
Останнім часом я став більш «холодним» до тих, з ким працюю.
Останнім часом мене переслідують невдачі.
Якби в мене була інша робота, я був би більш щасливий.
Я часто працюю через силу.
Завдяки своїй роботі я вже зробив у житті багато вартісного.
Працюючи з учнями, наче ставлю «екран», що захищає мене від негативних емоцій.
Після роботи я почуваю себе, як «вичавлений лимон».
Мені здається, що колеги все частіше перекладають на мене свої проблеми та обов'язки.
Бланк для відповідей:
| 1 | 8 | 15 | 22 | 29 |
| 2 | 9 | 16 | 23 | 30 |
| 3 | 10 | 17 | 24 | 31 |
| 4 | 11 | 18 | 25, | 32 |
| 5 | 12 | 19 | 26 | 33 |
| 6 | 13 | 20 | 27 | 34 |
| 7 | 14 | 21 | 28 | 35 |
Нижче наводиться «ключ» до методики – перелічуються симптоми і відповідні номери тверджень (ознак).
Знак (-) перед номером означає, що відповідь «так» (+) чи «ні» (-) треба замінити на протилежну. Далі підраховується алгебраїчна сума балів у рядках. Чим вищий підсумковий бал у рядку, тим вища виразність цього симптому «емоційного вигорання».
1. Незадоволеність собою: l, -8, 15, 22, 29.
2. Загнаність у клітку: -2, 9,16, 23, ЗО.
3. Редукція професійних обов'язків: 3, -10, 17,24,31.
4. Редукція особистих досягнень: -4,-11, -18, -25, -32.
5. Відсутність соціальної підтримки: 5, -12, 19,26,33.
6. Емоційна спустошеність: -6,13,20,27,34.
7. Особистісна відчуженість (деперсоналізація): 7,-14, 21, 28, 35.
ВИСНОВОК
Кажуть, що досвід – учитель, який дуже дорого бере за уроки, але ніхто не навчить краще за нього. Справді, ми дорого розплачуємося за помилки, прорахунки, невдачі. А їх не можна уникнути. Тому кожен вчитель, з перших же днів навчання, намагається навчити, як робити менше помилок, зазнавати менше невдач і робити це не лише в прикладах та задачах.
“Працю вчителя, – як слушно підкреслював В.О.Сухомлинський, – ні з чим не можна порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милуються колосками і жменею зерна, вирощеного в полі… А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть до таких наслідків, як у вчительському. Учитель зобов’язаний – перед суспільством, перед твоїми батьками – працювати тільки правильно, тільки добре, кожна крихта твоєї людської краси – це його безсонні ночі, сивина, неповоротні хвилини його особистого щастя – так, вчителеві часто буває ніколи подумати про себе, бо він змушений думати про інших, і це для нього не самопожертва, не покірливе підкорення долі, а справжнє щастя особистого життя”.
Але на сьогоднішній час з’явився і вже дуже поширився синдром “емоційного вигорання” – добре знайоме явище в школах. Постійна втома, емоційна спустошеність, відчуття відсутності соціальної підтримки, постійні докори учням і їхнім батькам, незадоволення професією – його прояви.
Можливо, в цьому винне підростаюче, сучасне молоде покоління.
ЛІТЕРАТУРА
Антонова Л.Г. Педагогический дневник и личность учителя: Пособие для учителя. – М.: Флинта Наука, 1998. – 88 с.
Гокоболин Ф.Н. Книга об учителе. – М.: Просвещение, 1965. – 260 с.
Гордин Л.Ю. Организация классного коллектива. – М.: Просвещение, 1984. – 175 с.
Елканов С.В. Профессиональное самовоспитание учителя: Кн. Для учителя. – М.: Просвещение, 1986. – 144 с.
Загвязинский В.Л. Педагогическое творчество учителя. – М.: Просвещение, 1987. – 159 с.
Зазюк І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. – К.: Радянська школа, 1984. – 96 с.
Кондратенков А.В. Труды и талант учителя. Встречи. Факты. Мысли. – М.: Просвещение, 1989. – 206 с.
Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти. / За ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки, Т.В. Зайчикової – К., 2006. – 365 с.
Мазур П.І. Роздуми про сучасного вчителя. – К., 1991. – 131 с.
Модель професійної компетентності педагога (Рівн. ін-т. підвищ. кваліфікац. пед. кадрів) : Уклад.: Н.Ю.Новоселецький. – Рівне, 1996. – 356 с.
Профессия учитель. /Под ред. Онуленкина и др. АНН. - М.: Педагог., 1990. – 191 с.
Станіслав Ствах. Скрикінг шкільного життя. – Тернопіль: Підручники & посібники, 2002. 78 с.
Світлана Укісет. Секрети твого успіху. – Тернопіль: Підручники & посібники, 1998. – 79 с.
Стапанишин Б.І. Професійне спрямування навчально-виховного процесу педагогічного вузу. – Рівне, 1999. – 112 с.
Чорнокозова В.М., Чорнокозов І.І. Етика вчителя. – К.: 1996. – 76 с.
Осійчук О. Людина починається з душі //Сільська школа України. – №8-9 (44-45) 03.2003.
32