Зв’язок особистісних характеристик та стратегії поведінки в конфліктах у старшокласників
Перший параметр дуже важливий для оцінки рівня особистої зрілості школяра, оскільки інтеріорізація цінностей відбувається за умови наявності у людини здатність виділяти з безлічі явищ ті, які надають для нього цінність, а потім перетворити їх на систему, залежно від умов існування, цілей. У школяра має бути високий рівень особового розвитку для “складання системи ціннісних орієнтацій”.
Спрямованість, вміст ціннісних орієнтацій допомагає зрозуміти, які цінності входять в структуру ціннісних орієнтацій особи, а залежно від цього можна визначити на які цілі направлена діяльність старшокласника.
Аналіз змістовної сторони ціннісних орієнтацій може показати, в якій мірі виявлені ціннісні орієнтації що вчиться відповідає суспільному еталону, нормам суспільства.
Залежно від того, на які цінності може орієнтуватися школяр, до чого прагнути в житті, що може створити в цьому житті, отримати, в чому бачить особисту мету, ми можемо говорити про його соціальну і цивільну зрілість. Про особистісну зрілість старшокласника можна судити по тому, на скільки змістовна сторона ціннісних орієнтацій, характерна для цього вікового періоду відповідатиме інтересам суспільства [9].
2.2 Конфлікт дорослішання в юнацькому віці
В рамках культурно-історичної традиції виділяються два основні види конфліктів дорослішання: конфлікт, як болісне внутрішнє переживання в критичному періоді і конфлікт, як представлене в конкретних життєвих ситуаціях протиріччя культурного і натурального способів дії в стабільний період. У першому випадку – це суб'єктивне переживання, що розглядається як фрустрація, що вимагає подолання переживання, в другому випадку – ключовим є уявлення про те, що суттю конфлікту є сам вміст завдання (узгодження ресурсів і цілей) [36].
Конфлікт в цілому - це специфічний вид взаємодії, що дозволяє сторонам виявити, ідентифікувати його предмет, структуру і підстави, і, виходячи з цього, будувати вирішення протиріччя і конфліктної ситуації. К.Н. Полівановой конфлікт розглядається як необхідна умова нормального розвитку в кризі, «конфлікт дозволяє дитині і довколишнім його дорослим гранично оголювати свої позиції» [27]. Інакше кажучи, конфлікт сприяє вирішенню криз фактом власної появи, коли «оголюються позиції» сторін (дій), що зіткнулися, коли і тій і іншій стороні стає зрозуміло, з ким і з чим вони мають справу в цьому протистоянні. Згідно цій ідеї, конфліктна фаза в кризі знаменує вихід з нього і оформляє ситуацію.
Багато авторів, що працюють в рамках культурно-історичних традицій в психології, відзначають, що в новій соціальній ситуації розвитку розвертається конфлікт стабільного віку, в якому актуалізується протиріччя культурного і натурального способів дії. Отже, конфлікт і в стабільних вікових категоріях виступає формою і засобом розвитку. Одночасно з цим, важливо звернути увагу на те, що конфлікт з точки зору його експансії на особу може переживатися і як болісний внутрішній стан (фрустрація), і як внутрішнє переживання, не пов'язане з «муками». Протиріччя, зіткнення культурного і натурального способів дії в стабільний період (наприклад, освоєння арифметики) не є суб'єктивною драмою, екстраординарними екзистенціальними подіями в житті дитини. Навпаки, зовні ці конфлікти виглядають досить мирно. Більш того, їх вирішення доставляє учневі радість учення і придбання особових ресурсів.
Кризу ми розуміємо як таку характеристику взаємодії, яка переструктурує саму ситуацію (соціальну ситуацію розвитку), само протиріччя, додаючи і ситуації і взаємодії нову структуру і новий характер.
В юнацькому віці дорослішання відбувається за рахунок розвитку здібностей до цілісного життєвого планування і засобів конструювання життєвого плану [36]. Вмістом планування є узгодження особових ресурсів і домагань, а психологічною формою - переживання життєвого плану і проб його реалізації. З цієї точки зору саме життєвий план є засобом узгодження ресурсів і домагань. Він (життєвий план) визначається складною динамікою і структурою дій: вибір ідеальної мети з чималого тимчасового поля заданих альтернатив; облік готівкових ресурсів; облік можливості придбання необхідних ресурсів; розставляння реальних цілей в своєрідну ієрархію досягнень; включення в ієрархію аспекту реалістичності досягнень; постановку завдань з придбання необхідних, але відсутніх доки ресурсів; оцінку кожного досягнення реальної мети на предмет наближення до ідеальної мети; коректування домагань і ієрархії реалістичних цілей відповідно до досягнень. Проте в цілому, життєвий план хлопця (дівчини) є способом зв'язку (узгодження) домагань і ресурсів.
На думку В.В. Давидова (1986) провідною діяльністю юнацького віку є учбово-професійна діяльність [22]. Після 11 класу старшокласників чекає іспит, що завершує їх формальне дитинство і таким чином вони поставлені в ситуацію вибору перспектив власної освіти, яка в цій ситуації зв'язується з професією. Звідси ідея професійного самовизначення витікає як ідея провідної діяльності для юнацтва, а уявлення про професії є одній із змістовних основ образу майбутнього у хлопця або дівчини.
У думках старшокласників містяться лише загальні уявлення про цілі-ідеали майбутнього життя і перспективи професії, причому юнаки не використовують в них фантазійних образів характерних для підліткового способу структуризації перспективи [8]. При цьому в їх думках відсутні оцінки зовнішніх і внутрішніх ресурсів і вказівки на дії з досягнення цілей. Складається враження, що накопичені ресурси починають виступати предметом оцінки, але при цьому, пов'язані ще не з перспективою або уявленням про мету, а з системою попередніх досягнень.
Ситуація вибору часто будується на уявленні про те, що подобається. Інколи зустрічаються міркування, що обґрунтовують особисті цілі, причому уявлення про обмеження ситуації не описуються. Старшокласники вказують на брак ресурсів для досягнення мети, але при цьому, в описі планів і передбачуваних дій співвідношення конкретної мети і необхідного ресурсу відсутнє. Часто на питання, а що, по-твоєму, необхідно зробити, відповідають: «пробуватиму», «спочатку спробую, а потім зрозумію». Для уявлень старшокласників, на відміну від хлопців і дівчат більш старшого віку (студентів або працюючих), характерна мінливість, «кидок з одного боку в інший», підміна одного складного завдання іншим не менш складним, а також надія на те, що з розумінням цілі пів справи зроблено, і тепер задумане вже точно вийде [8].
2.3 Конфлікти в школі
Міжгрупові молодіжні конфлікти стосуються взаємин юнаків і з школою. Більшість фахівців вважають, що системи освіти розвинених країн у всьому світі зазнають кризи. Причому криза носить глобальний характер і продовжує заглиблюватися навіть в найрозвиненіших і “спокійніших” в сенсі національних потрясінь країнах [39].
Глобальна криза, яка охопила всі сфери життя нашого суспільства, представляє реальну загрозу як для людини, так і для системи освіти.
Порушено багато форм самоствердження і виживання людини. Раніше його самоствердження багато в чому здійснювалося на базі освіти. Проте в даний час спостерігається падіння престижу освіти, втрата інтересу до здобуття знань взагалі.
У інституті освіти прийнято виділяти чотирьох суб'єктів діяльності: учень, вчитель, батько і адміністратор (керівники різних рівнів) [10].
Звідси можна виділити 10 видів протистоянь:
1. учень - вчитель
2. учень - учень
3. учень - батько
4. учень - адміністратор
5. вчитель - вчитель
6. вчитель - батько
7. вчитель - адміністратор
8. батьки - батьки
9. батьки - адміністратор
10. адміністратор - адміністратор
Нас же цікавить перші два види протистояння. Конфлікт між учнем і вчителем – один з прикладів міжгрупових, міжпоколінних конфліктів. Причинами такого протистояння, з точки зору учнів, є [10]:
образа з боку вчителя
нетактовна поведінка
необ'єктивність при оцінці знань
завищені вимоги
Найбільш поширені наступні форми поведінки в конфліктних ситуаціях старшокласників з вчителем: співпраця, компроміс, суперництво, ухилення від контактів, пристосування.
Причому форми поведінки в конфліктній ситуації у хлопців і дівчат істотно розрізняються. Дівчата, перш за все, прагнуть до співпраці, потім вибирають компроміс, пристосування, ухиляються від зустрічей і лише в крайньому випадку йдуть на суперництво. Серед хлопців найбільш переважною формою поведінки є суперництво, далі компроміс, співпраця, зведення контактів до мінімуму, пристосування. Таким чином, в разі виникнення конфліктних ситуацій з вчителем старшокласники вибирають продуктивні форми поведінки, хоча хлопці більш конфліктні, ніж дівчата [6].
Конфлікти з вчителями найчастіше виникають із-за [39]:
1. Нецікавого ведення уроку вчителем.
2. Непідготовленого домашнього завдання.
3. Пропусків уроків.
Крайню форму суперництва конфлікт, пов'язаний з учбовою діяльністю, набув останнім часом: старшокласники вимагають прибрати того або іншого вчителя.
Інша точка зору - це думка вчителів. В ході соціологічного дослідження головними причинами виникнення конфліктів з учнями були названі [10]:
1. Порушення дисципліни на уроці
2. Погане виконання домашнього завдання
3. Хворі стосунки між учнями.
Ось типові форми врегулювання конфліктів з учнями [26]:
зовнішнє припинення конфліктних дій шляхом накладення різних санкцій (самостійно, або за допомогою батьків, адміністрації);
проведення індивідуальної роботи з учнями на уроці і поза уроком (бесіди - навіювання);
профілактика виникнення конфліктів, вирішення проблем з врахуванням індивідуальних і вікових особливостей учнів;
відсутність зовнішньої реакції на конфліктну ситуацію.
Ще одним зовнішнім чинником в стосунках вчителів і учнів, сприяючим погіршенню в школі, стає зростання числа безробітних, особливо серед молоді. На думку американського ученого Б. Саймона, “масове безробіття серед молоді надає негативну дію на мотивацію як учнів, так і вчителів: перші катастрофічно втрачають інтерес до навчання, другі - до роботи”[29].
Конфлікти серед учнів відбуваються досить часто і, на думку вчителів “є звичайною справою для школи” [3]. Напевно, основні приводи конфліктів між учнями - заздрість, грубість, хамство, жорстокість, озлобленість, агресивність. Сьогодні причиною серйозного конфлікту може стати суперечка між представниками різних музичних культур (“реперами” і “металістами”), між уболівальниками різних спортивних команд (Динамо і Шахтар).
Конфлікти між учнями напевно зжити не можна. У школі відбувається нормальна соціалізація особи хлопців і залежно від того наскільки успішно протікає цей процес, (виховання духовних, етичних цінностей) знижується або зростає частота конфліктів між школярами. Адже не випадково в одинадцятому класі конфліктів значно менше, ніж в дев'ятому.
Велику роль в запобіганні конфліктам грає дисципліна – уміння забезпечити дитяті необхідну для його повноцінного розвитку свободу в рамках розумного підпорядкування встановленому порядку.
2.4 Конфлікти у стосунках між юнаками і батьками
Що б зрозуміти, в чому криється суть конфлікту потрібно в першу чергу розібратися, чим відрізняються хлопці від дорослих.
Нерозуміння, що виникає між дітьми і батьками, часто можна пояснити відмінностями в їх типах особи. Типові відмінності між хлопцями і людьми середніх років можна привести у вигляді таблиці 2 [31].
Таблиця. 2 Типові відмінності між юнаками і людьми середніх років
| Покоління середнього віку | Молоде покоління |
| Обережність / Життєвий досвід | Зухвалість, авантюризм, схильність до ризикованих рішень |
| Спогад про минуле; схильність порівнювати сьогодні і вчора | Минуле не має значення; життя лише в сьогоденні |
| Реалістичне, декілька скептичне відношення до життя і людей | Ідеалізм і оптимізм |
| Консервативні манери, вдачі, мораль | Ліберальність; боротьба проти традиційних ідей |
| Згода з життям; згода з існуючим станом речей | Критика існуючий стан речей; Бажання все змінити |
| Бажання зберегти молодість; страх перед старістю | Дуже хочеться стати дорослим |
Далеко не всі дорослі люди і не всі юнаки повністю відповідають вказаним типам, і навіть незначна несхожості між ними досить для відсутності взаєморозуміння і частих конфліктів.
Зверніть увагу на те, що дана таблиця розкриває істотні відмінності між батьками — людьми середніх років і дітьми — юнаками. З висоти свого життєвого досвіду батькам здається, що діти дуже наївні, безглузді, необережні і, як наслідок, нездібні усвідомити помилки, які здійснюють. Батьки бояться, що діти попадуть в аварію, пораняться, вплутаються в конфлікт із законом. Юнакам же, навпаки, здається, що батьки занадто обережні і тривожаться без причини.
Батьки, що досягли так званого середнього віку, нерідко порівнюють стиль життя сучасної молоді із стилем життя своєї юності. Вони страждають від постійного відставання в питаннях масової культури — це заставляє їх відчувати себе безпорадними, малоінформованими; вони явно програють в порівнянні з «експертами», які добре орієнтуються в процесах суспільного життя [8]. Тому діти нерідко починають сумніватися в керівних здібностях батьків. Багато юнаків вважають, що їм слід зайнятися вихованням власних батьків, аби ті більш відповідали сучасному життю.
Крім того, слід врахувати, що батьки в свої зрілі роки стають в деякій мірі циніками, втрачають юнацькі ілюзії. Вони знають, що світ не переробити, і сповна освоїли реалістичну науку приймати речі такими, які вони є. Юнаки завжди ідеалісти, тому вони нетерпимі до дорослих, які умовляють їх прийняти «існуючий стан речей». Юнаки жадають ощасливити весь світ за одну ніч і дратуються, коли батьки не розділяють подібного ентузіазму і не квапляться приєднатися до «хрестового походу».
Юнаки зростають з відчуттям деякого побоювання перед дорослими, тому що відчувають їх критичний настрій і бояться нерозуміння. Молоді люди думають — і не без підстав, — що у них теж можуть виникнути хороші ідеї, що про багато речей вони знають більше, ніж їх батьки. До того ж, вважаючи себе сповна самостійними людьми, вони вважають, що також мають право сміятися над пропозиціями і ідеями старших. Ті ж у свою чергу, реагують на критику і відмову прислухатися до їх порад з гнівом і роздратуванням [22].
Деякі батьки, перейшовши рубіж так званого середнього віку, з великою заклопотаністю відносяться до неминучого старіння і бояться, що їх вважатимуть літніми людьми. Оскільки їм ненависна сама думка про старіння, вони приділяють всю зростаючу увагу тому, аби здаватися молодими. Якщо така невпевненість батьків доходить до крайності і починає виразно виявлятися в одязі і поведінці, то тим самим вони лише викликають кепкування довколишніх молодих людей, а їх власні діти починають бентежитися і соромитися своїх батьків.
Нарешті, уявлення батьків про те, яку поведінку слід вважати відповідною віку, мають вужчі рамки, ніж відповідні представлення дітей. З роками, із зростанням життєвого досвіду дорослі все виразніше відчувають тиск вікових норм і громадської думки. Юнаки терпиміше відносяться до порушення вікових норм поведінки. Частково це пояснюється тим, що зміни в суспільстві відбуваються дуже швидко. Батьки і діти відносяться один до одного з упередженням, що зовсім не сприяє розумінню того, як представникам різних поколінь улаштувати спільне життя.
Отже, оскільки конфлікти в нашому житті неминучі, потрібно навчитися управляти ними, прагнути до того, аби вони наводили до найменших витрат для суспільства і особах, що беруть участь в них.
Зазвичай в міжпоколінних конфліктах задіяні інститути, які безпосередньо виконують функцію соціалізації (батьки в сім'ї, або вчителі в школі). Таким чином, можливо, такі конфлікти (а точніше їх наслідки) одні з механізмів соціалізації, які дозволяють зафіксувати на собі увагу особи, яка соціалізується.
Важливим наслідок таких конфліктів може служити те, що зважаючи на постійне протистояння норм і цінностей двох поколінь, виявиться, що у результаті збережуться “кращі” (як природний відбір у Дарвіна). Такі процеси приводять до постійного розвитку суспільства.
Розділ 3. Емпіричне дослідження стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях та особистісних характеристик
3.1 Вибірка та процедура емпіричного дослідження
У дослідженні приймали участь учні десятих класів Чернігівської середньої школи № 30.
Загальна кількість учасників дослідження - 51 учень.
Учасникам було запропоновано відповісти на запитання методик. Перед початком опитування досліджуваних інформували про мету дослідження, роз'яснили інструкції по роботі з кожною методикою.
Для підвищення достовірності результатів, дослідження проводилося анонімно (досліджуваних просили вказати лише вік і стать).
3.2 Методи та методики дослідження
Домінуючий стиль поведінки в конфліктній ситуації вивчався за допомогою методики діагностики схильності особи до конфліктної поведінки К.Томаса.
В основі типології конфліктної поведінки К.Томаса лежать два стилі поведінки: кооперація, пов'язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених в конфліктну ситуацію і напористість, для якої характерний акцент на захист власних інтересів.
Відповідно цим двом основним вимірам К.Томас виділяє наступні стилі регулювання конфліктних ситуацій:
а) суперництво – найменш ефективний спосіб поведінки, виражається в прагненні добитися задоволення своїх інтересів в збиток іншому;
б) співпраця – коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін;
в) компроміс – як угода між учасниками ситуації, досягнуте шляхом взаємних поступок;
г) уникнення – (відхід), для якого характерний як відсутність прагнення до кооперації, так і відсутність тенденції до досягнення власних цілей;
д) пристосування – принесення в жертву власних інтересів заради інтересів іншого.
У опитувальнику по виявленню типових форм поведінки К.Томас описує кожен з п'яти перерахованих можливих варіантів дванадцятьма твердженнями про поведінку індивіда в конфліктній ситуації. У різних поєднаннях вони згруповані в тридцять пар, в кожній з яких респонденту пропонується вибрати ту думку, яка є найбільш типовою для характеристики його поведінки.
Кількість балів, набраних індивідом за кожною шкалою, дає уявлення про вираженість у нього тенденції до прояву відповідних форм поведінки в конфліктних ситуаціях.
Отримані в результаті дослідження дані співвідносяться з ключем, і підраховується частота прояву кожного типа поведінки. Кількість балів, набраних індивідом за кожною шкалою, дає уявлення про вираженість у нього тенденції до прояву того або іншого стилю поведінки.
Особистісні характеристики учнів вивчалися за допомогою методики діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі.
Опитувальник містить 128 оціночних тверджень, з яких в кожному з 8 типів стосунків утворюються 16 пунктів, впорядкованих по висхідній інтенсивності. Методика побудована так, що думки, направлені на виявлення яких-небудь особистісних характеристик, розташовані не підряд, а особливим чином: вони групуються по 4 і повторюються через рівну кількість визначень.
Для представлення основних соціальних орієнтацій Т. Лірі розробив умовну схему у вигляді кола, розділеного на сектори. У цьому колі по горизонтальній і вертикальній осях позначено чотири орієнтації: домінування-підкорення, дружелюбність-ворожнеча. У свою чергу ці сектори розділені на вісім - відповідно більш конкретним чином, графічно демонструючи такі типи ставлення до навколишніх:
1. авторитарний,
2. егоїстичний,
3. агресивний,
4. підозрілий,
5. підкорюваний,
6. залежний,
7. дружелюбний,
8. альтруїстичний.
В результаті робиться підрахунок балів по кожній октанті за допомогою спеціального «ключа» до опитувальника. Отримані бали переносяться на дискограму, при цьому відстань від центру круга відповідає числу балів по даній октанті (від 0 до 16). Кінці векторів з'єднуються і утворюють особовий профіль.
Якісний аналіз отриманих даних проводиться шляхом порівняння дискограм, які демонструють відмінності між особистісними характеристиками різних людей.
3.3 Отримані результати та їх аналіз
Для опрацювання результатів були використані стандартні математико-статистичні процедури за допомогою комп’ютерного пакету SPSS for Windows 9.0.
Виходячи з того, що Томас в своїй теорії конфліктної поведінки виділяє п’ять стилів регулювання конфліктних ситуацій: суперництво, співпраця, компроміс, уникнення та пристосування, буде доцільним у вигляді таблиці 3.1 зазначити яке саме співвідношення стратегій поведінки для діагностуємої вибірки.
Таблиця 3.1 Кількісні показники домінуючих значень стратегій поведінки в конфліктах
| Стратегії поведінки | Кількість учнів (чол.) | Кількість учнів (%) |
| суперництво | 18 | 35,29 |
| співпраця | 3 | 5,88 |
| компроміс | 19 | 37,25 |
| уникнення | 4 | 7,84 |
| пристосування | 7 | 13,43 |
У створеній Лірі методиці діагностики міжособистісних стосунків виділяється вісім типів ставлення до навколишніх: авторитарність, егоїстичність, агресивність підозріливість, підкорюваність, залежність, дружелюбність та альтруїстичність. Так як ми також використовували цю методику в ході нашого дослідження, буде доцільним у вигляді таблиці 3.2 вказати співвідношення особистісних якостей.
Таблиця 3.2 Кількісні показники домінуючих значень особистісних характеристик
| Особистісні характеристики | Кількість учнів (чол.) | Кількість учнів (%) |
| авторитарність | 15 | 29,41 |
| егоїстичність | 9 | 17,65 |
| агресивність | 10 | 19,61 |
| підозріливість | 2 | 3,92 |
| підкорюваність | 3 | 5,88 |
| залежність | 3 | 5,88 |
| дружелюбність | 5 | 9,8 |
| альтруїстичність | 4 | 7,84 |
За результатами дослідження було виявлено, що респонденти в конфліктних ситуаціях найбільш часто обирають таку стратегію поведінки як компроміс, тобто вони намагаються узгодити конфліктні ситуації шляхом домовленостей та взаємних поступок, та суперництво, тобто вони прагнуть добитися задоволення своїх інтересів в збиток іншим.
А найрідше члени даної групи обирають таку стратегію поведінки як співпраця, тобто учасники конфліктної ситуації не приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін (Таблиця 3.1).
Для опитуваної групи найбільш характерними є такі особистісні характеристики як авторитарність та агресивність. Тобто найбільш характерними рисами для більшості членів даної групи є домінантність, впертість, наполегливість, енергійність, компетентність, успішність в справах, люблять давати поради та вимагають до себе поваги.
А найменш характерні особистісні якості – це підозріливість, підкорюваність та залежність. Тобто для більшості членів групи не є притаманними такі риси як скромність, поступливість, емоційна стриманість, відсутність власної думки, конформність, м’якість, очікування допомоги та порад від інших, довірливість, схильність до захоплення навколишніми, ввічливість (Таблиця 3.2).
Проаналізувавши отримані результати дослідження, буде доцільним вказати які особистісні характеристики притаманні людям, які обирають ту чи іншу стратегію поведінки в конфліктних ситуаціях.
Отже, порівняння груп з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки суперництва в конфліктних ситуаціях за допомогою кореляційного аналізу дозволило виявити такі статистично значущі відмінності особистісних характеристик як авторитарність (на рівні значущості 0,039), егоїстичність (на рівні значущості 0,042), агресивність (на рівні значущості 0,018), підкорення (на рівні значущості 0,000), залежність (на рівні значущості 0,000), дружелюбність (на рівні значущості 0,001) та альтруїстичність (на рівні значущості 0,002) (Додаток 2).
Отже, для учнів, які надають перевагу такій стратегії поведінки як суперництво, тобто вони прагнуть добитися задоволення своїх інтересів в збиток іншим, притаманні такі особистісні характеристики як домінантність, енергійність, успішність у справах, притаманні егоїстичні риси, орієнтація на себе, вимогливість, прямолінійність, суворість в оцінці оточуючих, схильність звинувачувати у всьому оточуючих, роздратованість, мала схильність до співпраці, не гнучкість та не компромісність при вирішення проблем, рідко слідує правилам спілкування при вирішенні конфліктів (рис. 1.1).
Учням, які рідко надають перевагу стратегії поведінки суперництва, притаманні впевненість в собі, наполегливість, енергійність, орієнтація на навколишніх, скромність, емоційна стриманість, ввічливість, гнучкість та компромісність у вирішенні проблем, слідування правилам, прагнення допомагати, відповідальний по відношенню до людей, делікатний, добрий, відношення до людей проявляється в симпатії, опіці, ласці (рис. 1.2).

Рис. 1.1 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які зазвичай обирають стратегію поведінки суперництва

Рис. 1.2 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які рідко обирають стратегію поведінки суперництва
Порівняння груп з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки компромісу в конфліктних ситуаціях за допомогою кореляційного аналізу дозволило виявити такі статистично значущі відмінності особистісних характеристик як авторитарність (на рівні значущості 0,039) та егоїстичність (на рівні значущості 0,024) (Додаток 3).
Отже, для учнів, які надають перевагу такій стратегії поведінки як компроміс, тобто прагнуть укласти угоду між учасниками ситуації шляхом взаємних поступок, притаманні такі особистісні характеристики як впевненість в собі, наполегливість, схильність до співпраці, енергійність, скромність, емоційна стриманість, конформність, м’якість, гнучкість у вирішенні проблем, прагнення бути у згоді з думками оточуючих, відповідальність по відношенню до людей, делікатність, доброта (рис. 2.1).
Учням, які рідко надають перевагу стратегії поведінки компроміс, притаманні домінантність, енергійність, обізнаність, впевненість в собі, незалежність, самозадоволеність, впертість, наполегливість, критичність (рис. 2.2).

Рис. 2.1 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які зазвичай обирають стратегію поведінки компроміс

Рис. 2.2 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які рідко обирають стратегію поведінки компроміс
Порівняння груп з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки пристосування в конфліктних ситуаціях за допомогою кореляційного аналізу дозволило виявити такі статистично значущі відмінності особистісних характеристик як підкорення (на рівні значущості 0,001), залежність (на рівні значущості 0,06), дружелюбність (на рівні значущості 0,000) та альтруїстичність (на рівні значущості 0,000) (Додаток 4).
Отже, для учнів, які надають перевагу такій стратегії поведінки як пристосування, тобто принесення в жертву власних інтересів заради інтересів іншого, притаманні такі особистісні характеристики як скромність, поступливість, конформність, очікування допомоги від оточуючих, намагання бути в згоді з думками оточуючих, дружелюбність, делікатність, безкорисливість (рис. 3.1).
Учням, які рідко надають перевагу стратегії поведінки пристосування, притаманні впевненість в собі, наполегливість, критичність, незалежність, відстоювання власної думки, впертість, егоїстичність, не відповідальність по відношенню до людей (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які зазвичай обирають стратегію поведінки пристосування

Рис. 3.2 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які рідко обирають стратегію поведінки пристосування
Так як суттєвих відмінностей між групами з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки уникнення в конфліктних ситуаціях не виявлено, то доцільно розглянути загальний профіль особистісних характеристик цих груп згідно з проведеним аналізом результатів (Додаток 5).
Отже, для учнів з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки уникнення, тобто відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденції до досягнення власних цілей, притаманні такі особистісні характеристики як впевненість в собі, енергійність, впертість, компетентність, прямолінійність, наполегливість, критичність, ініціативність, відповідальність, підозріливість, емоційна стриманість (рис. 4.1, рис. 4.2).

Рис. 4.1 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які зазвичай обирають стратегію поведінки уникнення

Рис. 4.2 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які рідко обирають стратегію поведінки уникнення
Так як суттєвих відмінностей між групами з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки співпраці в конфліктних ситуаціях також не було виявлено, то доцільно розглянути загальний профіль особистісних характеристик цих груп згідно з проведеним аналізом результатів (Додаток 6).
Отже, для учнів з високим та низьким рівнями використання стратегії поведінки співпраці, тобто учасники конфлікту приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін, притаманні такі особистісні характеристики як енергійність, авторитетність, компетентність, проявляються егоїстичні риси, присутні наполегливість, критичність до навколишніх людей, скромність, відповідальний по відношенню до інших, намагається допомогти оточуючим, рішучість, впевненість в собі, прямолінійність (рис. 5.1, рис. 5.2).

Рис. 5.1 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які зазвичай обирають стратегію поведінки співпраці

Рис. 5.2 Дискограма особистісних характеристик, притаманних учням, які рідко обирають стратегію поведінки співпраці
Отже, з аналізу отриманих результатів слідує, що гіпотеза про те, що в юнацькому віці найбільш характерними стратегіями поведінки в конфліктних ситуаціях є компроміс та суперництво, підтвердилася.
Гіпотеза про те, що старшокласникам, які обирають стратегію поведінки суперництва, притаманні такі особистісні риси як авторитарність, егоїстичність, агресивність, підозріливість, підтвердилась.
3.4 Практичні рекомендації
Для покращення взаємостосунків юнаків з оточуючими, для найбільш конструктивного виходу всіх сторін із конфліктних ситуацій варто провести серію практичних тренінгових занять.
Наприклад, одне з таких тренінгових занять приведено нижче.
План – конспект тренінгового заняття
Тема: Що таке конфлікт. Конфліктні емоції.
Мета заняття: сформувати конфліктну компетентність учнів і здатність толерантної поведінки.
Завдання заняття:
познайомити учнів з поняттям “конфлікт”;
дати уявлення про різні стилі вирішення конфлікту;
поглибити саморозуміння шляхом виявлення свого власного стилю, характерного для поведінки в конфлікті.
Необхідні матеріали:
Листочки і фрукти різних дерев, вирізані з кольорового паперу для початку уроку і підведення його підсумків.
Два намальовані дерева (первинних і отриманих знань).
Папір для вправи “Сніжинки” і “Малюнок удвох”.
Бланк тесту “Умієте ви тримати себе в руках у конфліктній ситуації?”
Таблиці для виконання вправи “Алфавіт емоцій”.
Хід заняття
Ведучий. Добрий день. Сьогодні ми говоритимемо про конфлікт, з'ясуємо, що це таке, які його можливі причини і емоції.
1. Що таке конфлікт.
Що таке конфлікт? (Вислухати названі слова: злість, ненависть, сварка, нещастя, стрес, хвороба, радість, перемога і так далі). Свої відповіді запишіть на різноколірних листочках (кленові, дубові, березові), які лежать у вас на столах.
Отже, слово конфлікт в перекладі з