Гендерні відмінності в психології моди
М. Тард пояснював рух моди як результат наслідування носію престижу. Подальші дослідження показали, що людина дійсно схильна ідентифікувати себе із власником престижу, і це змушує його запозичити смаки й думки носіїв престижу, породжує погоню за символами престижу, «престижне споживання». Причому, на думку представників неофрейдизма, чим гостріше в індивіда внутрішнє занепокоєння й тривога із приводу відносини до нього навколишніх, тим більше в ньому підсвідомої непевності у власній цінності й безпеці, тим сильніше, як контрбаланс, прояв прагнення до престижу. Але, оскільки інші - це «дзеркало», що визначає людське «Я», престиж забезпечує самоствердження особистості - повага до себе, гарантоване повагою інших людей. Такий висновок робить Дж. Мід, основоположник концепції символічного интеракционізма [41,98].
Мода завжди сполучена з оцінкою й виражається в певнім поводженні суб'єкта оцінки, часто не усвідомлюваному, коли відбувається прилучення до об'єкта оцінки, для створення або закріплення власного престижу. Особистий і соціальний престиж - це різновид «співвідносної оцінки». Соціальні оцінки впливають на самоповагу особистості, її вибір. Але оцінювати кого-небудь або що-небудь можна, лише порівнюючи з ким-небудь або із чим-небудь, тому порівняння служать одним з важливих засобів оцінювання для індивідів, соціальних груп і суспільств. Формування особистості відбувається в процесі постійного порівняння себе з навколишніми.
Порівняння служить одним із засобів, що виявляють рівність або нерівність соціальних умов життя людей. Причому порівняння це самими учасниками соціальних процесів аж ніяк не обов'язково здійснюється довільно й цілеспрямовано. Воно впливає на сприйняття й оцінку споживаних благ і тим самим на престиж самого їхнього споживача.
Усе, що наділяється престижем у споживанні, у цілому можна розділити на те, як, що й ким споживається. Між всіма цими сторонами існує безсумнівний взаємозв'язок. Так, з одного боку, певні норми й цінності споживання, споживані речі служать знаками престижу їхнього власника, тобто порівняльної оцінки й поваги з боку оточення (зовнішнього престижу) і самооцінки й самоповаги (внутрішнього престижу). З іншого боку, престиж самого власника впливає на оцінку того, що і як він споживає. Тісний зв'язок між тим, що людина споживає, і тим, що віна собою представляє, дала підставу американському психологові У. Джемсу включити майно людини в його «емпіричне Я» [60,162].
Психологічною основою індивідуального вибору модних об'єктів є процес прийняття й освоєння моди як цінності. Інтерналізація цінностей - складний процес, окремі етапи якого можуть бути реалізовані в такий спосіб:
1) інформація (про існування цінності й умови її реалізації);
2)трансформація («переклад» інформації на власну, індивідуальну мову);
3)активна діяльність (пізнана цінність приймається або відкидається);
4)інклюзія (ініціювання, включення в особисто визнану систему цінностей);
5) динамізм — зміни особистості, що випливають із прийняття або заперечення цінності.
Може виявитися, що деякі з етапів пропущені. У такому випадку процес буває неповним, що, як правило, приводить до механічного прийняття чужих зразків і стереотипів поводження. Тоді наступає зворотна інтерналізація - заміна цінностей предметами потреб, деградація цінностей до чисто зовнішнього імпульсу до дії.
Орієнтація на певні цінності може виникнути лише як результат їхнього попереднього визнання, позитивної оцінки (раціональної або емоційної). У випадку прийняття моди подібне відбувається досить часто. По Б. Додонову, необхідно, щоб суб'єкт «запланував» певну цінність у своїй свідомості, щоб направив свою діяльність на оволодіння нею. Цінності дають особливий імпульс для пізнавальних, емоційних і вольових процесів, що грають важливу роль в «програмі життєвої діяльності людини» й «програмі потреб» [32,47].
Прийняття й освоєння моди як цінності об'єктивується в споживчому поводженні, націленому на задоволення різноманітних потреб за допомогою пропонованих на ринку новинок. У дослідженнях поширення інновацій процес прийняття індивідом новинки умовно прийнято ділити на п'ять стадій:
1.На стадії оцінки індивід піддається впливу новинки, але ще позбавлений досить повної інформації про неї.
2. На стадії інтересу він включається в пошук інформації про новинку.
3. На стадії оцінки індивід у своїй свідомості як би примірить новинку до сьогоденням і майбутнім ситуаціям й ухвалює рішення щодо того, щоб випробувати неї.
4. На стадії випробування він піддає її «експериментальній» перевірці для визначення відповідності своїм потребам і цінностям соціального середовища.
5. На стадії прийняття індивід стає прихильником новинки [4,57].
По В. И. Ільїну, покупка - це заключна фаза соціального акту, початком якого була усвідомлена потреба (усвідомлення порушення рівноваги) і інтерес (усвідомлення способу відновлення рівноваги), зустріч із товаром і спокушання їм''. Відомий американський соціальний психолог Т. Шибутани помітив, що «кожен акт... має свою історію». Відповідно, і кожна покупка має свою історію.
Поводження споживача Ільїн аналізує, посилаючись на засновника інтеракционістського напрямку в соціальній психології Д. Міда, що виділяв чотири фази акту: імпульс, перцепція, маніпуляція й консумація.
Імпульсивна фаза акту — умова порушення рівноваги, за яким слідує суб'єктивне відчуття незручності й зусилля по усуненню цього утруднення. Імпульс є лише загальний нахил до дії, писав Т. Шибутани. На цій фазі відбувається усвідомлення потреби.
Перцепція — це виборче сприйняття навколишнього середовища, у якій можуть утримуватися засоби для відновлення рівноваги (задоволення потреби). Інакше кажучи, на цій фазі відбувається усвідомлення інтересу як об'єктивно оптимального способу задоволення потреби. Споживач іде в магазин і шукає товар, що дозволить задовольнити усвідомлену потребу.
Маніпуляція — це дії людини по відновленню рівноваги або задоволенню потреби. Покупець здобуває його товар, що цікавить.
Консумація — це завершення задоволення потреби. Споживач, купивши товар, ужив його: надяг куплений костюм.
Вибір індивідом модних об'єктів споконвічно припускає прийняття деяких новинок як модні стандарти. Реклама активізує цей процес [20,74].
Очевидно, індивідуальний вибір модних об'єктів має складну структуру, елементами якої є й прийняття моди як цінності, і відповідь на рекламне повідомлення, і визнання новинки, і купівельні дії. Тому процес індивідуального вибору може бути умовно представлений наступними стадіями: увага, інтерес, оцінка, випробування, дія.
• Стадія уваги. Поява на ринку нових моделей одягу звичайно випереджає повідомлення про чергові зміни в моді. Подібні повідомлення привертають мимовільну увагу людини, тому що завжди містять елемент новизни. Однак обсяг таких повідомлень настільки малий для здійснення правильного (тобто відповідній моді) вибору, що індивід починає випробовувати тривогу.
Тривожний стан звичайно розглядають як реакцію на невизначену ситуацію, що потенційно несе в собі небезпека. У стані тривоги людина і насправді почуває себе беззахисною.
У випадку тривоги небезпека схована й суб'єктивна, тому реакція тривоги - непорівнянна, тому що вона, як правило, включає й уявлювані перешкоди. Оскільки причини тривоги людині часто невідомі, інтенсивність емоційної реакції може бути непропорційно високої в порівнянні з реальною ситуацією. Можливо, тому й жінки, і чоловіка розцінюють ситуацію вибору одягу як важку. Жінки демонструють більше високі показники ситуативної тривоги. Це порозумівається, з одного боку, суб'єктивними причинами - їхньою чутливістю й емоційністю, а з іншої, впливом об'єктивних причин, зокрема, більшою динамічністю й розмаїтістю жіночої моди в порівнянні із чоловічою.
• Стадія інтересу. На цій стадії індивід починає пошук додаткової інформації про модні речі, які залучили його увагу й розбудили в ньому інтерес. Суб'єктивно (для індивіда) інтерес виявляється в позитивному емоційному фоні, тобто в індивіда виникає «інтерес-порушення» - почуття захоплюванності, зачарованості, цікавості. В інтересі, що випробовує емоцію, існує бажання досліджувати, розширити досвід шляхом включення нової інформації й підійти по-новому до об'єкта, що збудив інтерес. При інтенсивному інтересі людина почуває себе натхненим і жвавим. Навіть при відносній нерухомості зацікавлена людина почуває, що вона «живе й діє». Засоби масової інформації й реклама сприяють посиленню інтересу, роблять його стійким.
Психологічні ефекти даної стадії легко можуть бути виявлені в поводженні жінок. Позитивний емоційний фон пошуку додаткової інформації про модні новинки підвищує значимість мети, який випливає у більшої половини жінок, наприклад, при покупці одягу - підняти собі настрій.
• Стадія оцінки. Мода завжди пов'язана з оцінкою, тому цілком закономірна стадія уявного приміряння модних виробів до ситуацій, у яких індивід виявляється в сьогоденні або може виявитися в майбутньому: робота, переговори з діловими партнерами, вечеря із друзями, відвідування театру, танцювальний вечір, домашній відпочинок, виступ на науковому симпозіумі, дипломатичний прийом, подорож і т.п.
Ситуаційний фактор при виборі модного одягу, на думку К. Сійм-Юзе, повинен ураховуватися поряд з іншими, настільки ж важливими. Автор пише: «Іноді причиною позбавлення смаку й неохайного одягу є не відсутність уміння носити одяг, а байдужість і пасивність. Активність, що проявляє при виборі одягу, повинна бути спрямована як мінімум на рішення трьох завдань: підкреслити красу статури й своєрідність типу зовнішності, сховати недоліки фігури. При цьому необхідно знати: де, коли і як варто носити той або інший вид одягу. При виборі варто враховувати: свій тип особистості, свій вік, середовище, у якій перебуває людина, гармонічність окремих предметів, моду, характер фігури (повнота, ріст), особливість типу шкіри (смуглявість або білизну), колір волосся та очей».
• Стадія випробування. Суб'єкт моди піддає модний одяг «експериментальній» перевірці для визначення її відповідності своїм екзистенціальним потребам і цінностям соціального середовища. И. Богардус у свій час зробив іронічне зауваження із цього приводу: «Жінки часто збиваються з ніг у пошуках убрання, що одночасно було би й модним, і підходило по індивідуальним критеріям. Щорічно вони витрачають величезну кількість енергії, стежачи за зміною форм і деталей одягу. Рівно стільки, скільки вистачило б для успішних і тривалих виступів у спортивних змаганнях за Лігу Націй».
Роблячи вибір, жінки можуть пожертвувати зручністю одягу заради того, щоб зробити враження на інших людей, у той час як чоловіки вибирають одяг не тільки модний, але й зручний.
Чоловіки при виборі модного одягу орієнтовані головним чином на свою думку. Жінки схильні прислухатися до думки навколишніх: подруги, консультанта магазина або взагалі незнайомої людини. Вибір модного одягу на цій стадії здобуває риси відкритої соціальної взаємодії, учасники якого об'єднані загальними переживаннями. Позицію окремого індивіда 3. Єлькіна коментує в такий спосіб: «Коли загальноприйняті стандарти переосмислюються у відповідності зі своїми індивідуальними смаками, рисами характеру, зі своїми індивідуальними можливостями, то стає помітним співтворчість, у наявності емоційно-психологічне сприйняття зразка, эстетичного співпереживання».
• Стадія дії. Ретельно оцінивши модну пропозицію, зваживши все за й проти, індивід робить покупку. Остаточний вибір модного виробу знімає емоційна напруга й супроводжується переважно емоціями задоволення й радості. Причому, у більшості жінок остаточний вибір модного одягу супроводжується підвищенням емоційного тонуса, проявом різноманітних по змісту й інтенсивності емоцій. Стан чоловіків можна охарактеризувати як емоційно-когнітивне, або стримано-розважливе.
Тривалість процесу прийняття потенційним покупцем рішення про придбання того або іншого виробу залежить від індивідуальних характеристик кожного конкретного покупця. По даним дослідження ринку хутряних товарів Москви, цей процес протяжливий у часі до року й. що представляє для психологів найбільший інтерес, у ньому існує трохи «крапок невизначеного вибору» - тимчасових проміжків, протягом яких потенційний покупець перебуває в стані невизначеності. Дослідники припустили існування особливих інтервалів часу, коли можна впливати на свідомість потенційного покупця з метою формування в нього потреби придбання товару (хутряного виробу) у конкретному торговельному підприємстві. Після попереднього аналізу «крапки невизначеного вибору» були формалізовані. З'ясувалося, що до здійснення покупки потенційний покупець хутряного одягу приймає не менш 5 рішень: 1) ухвалення рішення про придбання зимового одягу; 2) ухвалення рішення про вид виробу - шуба, дублянка, куртка, пуховик і т.п.; 3) ухвалення рішення про спосіб одержання одягу (покупка готового, пошив на замовлення); 4) вибір місця покупки виробу (конкретного магазина); 5) вибір конкретного виробу в магазині [47,81].
Найбільш активними послідовниками моди в усім світі вважаються представники середнього класу. У Росії середній клас — явище відносно молоде. Більшість учених визначає час його народження 1995 роком. Середній клас у Росії — яскраво виражено й досить цілісна група людей не тільки за рівнем доходу й соціальному статусу, але й по напряму думок і стилю життя. Дослідження «Стиль споживання середнього класу Росії» дозволило розділити середній клас на характерні типи. Виділено п'ять груп, у двох з них - «ділові люди» й «залежні» - зазначені специфічні підгрупи.
Ділові люди. Вони становлять основу середнього класу. Соціальний склад - підприємці, топ-менеджери й «білі комірці». Вік - старше 32 років. Чоловіки й жінки в цій групі представлені однаково. При виборі одягу чоловіка, як жителі столиці, так і регіонів, зважають на думку дружини. Однак москвичі прекрасно розбираються в марках й (разом із дружиною) віддають перевагу дорогому і якісному одягу, а жителі регіонів у марках розбираються гірше й купують просто «якість» за помірні гроші. Мають ряд дорогих аксесуарів.
Підгрупа япі. Це група молодих, не обтяжених родиною кар'єристів-професіоналів. Їхні головні цінності - професійний успіх, гроші, здоров'я, самоосвіта, повага навколишніх. Вони, як правило, амбіційні, прагматичні, стримані, стежать за собою. Споживають дуже активно, намагаються купувати все нове й сучасне. При виборі товарів орієнтуються на престижні марки, що підкреслюють їхній статус. Одягаються стримано, але дорого.
Залежні. Вони залежать від «ділових людей» особисто. Це домогосподарки - дружини «ділових людей», «золота молодь» - діти багатих батьків і коханки «ділових». Стежать за модою в дорогих жіночих журналах. Непогано розбираються в марках одягу. Воліють одягатися в бутіках.
Початківці. Невисокооплачувані менеджери й фахівці нижчого рівня, що прагнуть повторити шлях «ділових» через службові зв'язки або наслідування. Кар'єрний ріст - головна цінність. Вони честолюбні. На відміну від усіх без винятку типів (навіть «ділових») для них украй важливі соціальне визнання й влада. У плані споживання речей вони нерідко прагнуть до покупки того, що вважається престижним, навіть більшою мірою, чим більше забезпечені люди. Часто вони мають спеціальну «демонстраційну» уніформу. Віддають перевагу класичному стилю в одязі. Мають кілька дорогих речей. Їхній повсякденний одяг істотно простіше й дешевше.
Сибарити. Молоді люди, що вже живуть самостійно, але ще не почали постійно працювати. Молодість і відсутність кар'єрних амбіцій роблять стиль їхнього життя подібним зі стилем дітей заможних з виправленням на істотно менший дохід. Віддають перевагу незвичайним, екзотичним речам.
Вільні художники. Представники цієї групи - волелюбні у всіх відносинах, особа середнього класу. Це працівники вільних професій і кваліфікованих професіоналів. «Вільні художники» малопередбачені у витратах. При виборі товару вони більшою мірою орієнтуються на суб'єктивно сприйману якість, зовнішню привабливість, оригінальність. Одягу особливого значення не надають [25,49].
«Мода процвітає на природі людини, на її найбільш уразливому місці», - приходить до висновку И. Богардус. Учений вказує на утворення особливих груп людей, які повністю присвячують себе моді, вірно служать їй, у яких мода цілком визначає образ їхніх думок і дій. Мода окреслює границі їхнього життєвого простору. Самі останні новинки завжди зізнаються ними як найкращі. У цих групах панує короткочасна мода, тому що вважається, що тільки потурають їй гідні високого статусу [3,71].
И. Богардус використовує для позначення модних процесів слово «сгаzе» (англ. - манія, божевілля, мода) на відміну від загальноприйнятих «mоdе» або «fashion», підкреслюючи тим самим чи ледве не патопсихологічну природу досліджуваного явища. Але чим глибше проникнення в психологічну суть явища, тим очевидніше стає розуміння позиції автора: аналізу піддаються лише зовнішні форми поводження людини як результат впливу моди.
Що таке манія, а точніше, маніакальний синдром? Це сполучення підвищеного (ейфоричного) настрою із прискоренням мислення (до скачки ідей) і підвищеної активності. Можливі різні сполучення й комбінації цих трьох розладів, різні ступені виразності одного з них, наприклад, перевага ейфоричного настрою або порушень мислення й т.п. Для осіб з маніакальним синдромом характерні порушення цілеспрямованої діяльності.
Якщо представити, що всі ці характеристики властиві особам, які прагнуть додержуватися моди, то чи будуть помітні в їхньому одязі які-небудь загальні тенденції, що становлять основу моди? Природно, ні, при стрибку ідей не можна досягти якого-небудь певного результату. Тому думка про те, що проходження моді сполучено завжди з ейфоричним настроєм - не більш ніж поверхневий погляд на природу даного явища. Настрій залежить і від задоволеності суб'єкта результатом пошуку модного зразка, і від того, як буде прийнятий цей результат референтною групою, суспільством у цілому й т. д [30,63].
Маніакальне проходження моді є швидше за все один із крайніх проявів психіки людини, не провідне, на жаль, до адекватного результату. Це, скоріше, свідчення неадекватної оцінки себе, ситуації, інших людей й, як наслідок, низької саморегуляції особистості [3,78].
«Ефектність новинок приковує увага. Діаманти, світлові ефекти, блиск і сяйво на фоні одноманітності життя; феєрверк пліток - все це союзники моди, - відзначає Богардус, - за допомогою яких вона опановує очами й вухами мільярдів». Тут потрібно бути дуже пильним, щоб не прославитися людиною без смаку або навіть вульгарним [13,45].
Емоційне порушення, що часто нагнітається модою, паралізує критичність мислення й активізує вроджені імпульси до здійснення ірраціональних учинків. Якщо навколо новинки створюється ажіотаж, то варто очікувати, що величезна кількість людей поженуться за нею. У створенні ажіотажного попиту провідна роль належить рекламі, хоча її зусилля найчастіше не виправдують себе. Ажіотажний попит розростається поряд зі зростаючою вишуканістю й привабливістю новинки. Тому, що охоплює безліч людей, емоційне порушення приводить їх до «руйнування». Богардус, будучи сучасником 50-х, відзначав цю особливість як характерну лише для жителів великих міст. Сьогодні, у міру стирання соціально-економічних і культурних, комунікаційних бар'єрів між містом і селом, ця тенденція може розглядатися як загальна [16,73].
Внутрішня суперечливість моди не виключає її корисності для людини. Постійно, змінюються умови сучасного життя, її динамічність й інтенсивність вимагають надмірної психофізичної мобілізації організму людини. Мода — одна з відповідей на насущну потребу в психофізіологічній розрядці, знятті надлишку емоційної напруги. На думку Б. Паригіна, «захищаючи людину від психічного навантаження, мода зводить до стереотипу людське поводження, емоції, смаки. Беручи готовий модний стандарт, ми не витрачаємо час й енергію на «плавання» в океані нових речей» [43,28].
Хронічне перебування сучасної людини в поганому настрої й повне невміння боротися з ним привело до того, що психологи стали говорити про особливу хворобу — ангедонії (букв. - нездатності одержувати задоволення, насолоду, позитивні емоції від життя). Красиво одягтися, американський психолог М. Аргал, уважає одним з 50 ефективних способів одержання радісних і приємних емоцій. Носіння модного одягу підсилює відчуття психологічного комфорту особистості. Уміння людини вибирати одяг з урахуванням своєї індивідуальності, свого складного психічного миру полегшує рішення важких життєвих проблем, вступ у контакт із людьми, збільшує шанси одержання від них допомоги й уваги. Кожна людина, знаючи про позитивні й негативні властивості моди, може використати її плюси й нівелювати мінуси з метою стабілізації свого настрою [21,93].
По вираженню поета С. Кірсанова: «Мода - це свято для ока на фоні буденного життя». Розмаїтість модних об'єктів компенсує недолік фізичних стимулів, а масова участь людей у модні [4,76].
Ж.Ж. Руссо, Г. Зіммель, В. Зомбарт, И. Богардус розглядали моду як регулятор соціальних потреб. Мода не просто прилучає індивіда до наявних соціальних і культурних зразків. Ця функція здійснюється за допомогою протиставлення «старомодним», тобто безпосередньо попереднім модним стандартам. Вибираючи одні стандарти, індивід у той же час відкидає інші. «Мода дає можливість задовольнити відразу й бажання об'єднання, спільності з іншими, і ізоляції, відмінності», — підкреслював Г. Зіммель.
З одного боку, це сполучення злиття одних значимих з іншими й відмінності від значимих (у негативному змісті) інших сприяє становленню «Я» індивіда, формуванню його особистісної ідентичності, самосвідомості. Таким чином, «мода служить одним із засобів символізації, формування, зміцнення «Я» індивіда, причому переважно в демонстративної та ігрової формах».
З іншого боку, мода відіграє важливу роль й у тих випадках, коли індивід відчуває потребу «сховати» своє «Я». Відтворення модного стандарту в період його найбільшої поширеності, звичності дозволяє індивідові зробитися непомітним, розчинитися серед інших учасників моди [38,153].
М. Зіммель зв'язував з функцією регуляції соціальних потреб різне відношення чоловіків і жінок до моди: нонконформізм перших і конформізм других. Особлива прихильність до моди жінок і порівняно безособове відношення до моди чоловіків обумовлені, на думку вченого, їх різним соціальним станом. «Історичні факти, - писав Зіммель, - дозволяють бачити в моді як би клапан, що вивільняє потребу жінки в деякій відмінності, в особистому піднесенні, коли в інших областях задоволення цієї потреби їм недоступно». У сучасному суспільстві соціальний стан жінки істотно змінилося, а разом з ним змінилося і її бачення моди. Сьогодні жінка прибігає до моди як механізму адаптації до різних ситуацій, у яких їй доводиться виявлятися в силу її зрослої соціальної активності [56,91].
Модний одяг - далеко не єдине й не головний засіб особистісного самоствердження й самореалізації. Однак для індивідів, які по тим або інших причинах або на тім або іншому етапі свого життєвого шляху не знаходять адекватних засобів для самоствердження, модний одяг здобуває велике значення. У подібних випадках активна участь у моді стає компенсацією санкціонованих шляхів особистісного самоствердження.
Якщо індивід не знаходить себе в професійній, творчій, соціальній або інших сферах життя, мода стає для нього самодостатнім способом твердження свого «Я» і посилення його привабливості для інших [6,87].
Деякі соціально-психологічні типи особистості особливо піддані модної регуляції. «Підвищена тривожність, непевність у собі, нестійкість психологічного й соціального статусу підсилюють залежність від приписань, що виходять від модних стандартів. Останні сприймаються в цих випадках не просто як якісь більш-менш умовні правила поведінки й зразки культури, а як тверді норми, порушення яких самим «порушником» сприймається як справжня трагедія», - відзначає А. Гофман [39,25].
Роль модного одягу особливо значима в житті підростаючого покоління. Парубок, що ще не освоїв набір соціальних ролей, ще формуюча своя самосвідомість й у відомому змісті проектуючий своє «Я», випробовує особливо гостру потребу в соціально санкціонованих засобах особистісної ідентифікації, одне із яких забезпечує модний одяг [41,58].
«Без сумніву, існує якесь «збентежене», як би злегка перепрошуючий стан свідомості, якась непевність у поводженні й заклопотаність своїми манерами й, як наслідок, загальна полегкість особистості до чогось негативного і загальнодоступного, масового, котре починається з недостатнього усвідомлення чого-небудь, а закінчується станом самозадоволенності своїм зовнішнім виглядом», - затверджує М. Грінбі. Дослідник, посилаючись на моду як щось неварте особистості, проте вказує на досить важливий ефект впливу моди на свідомість і поводження людини [24,63].
М. Діарборн вважає, що одяг допомагає захистити нас від страху, остраху глузування, страху за неуспішність, недолік смаку або шарму. Автор називає «страх одним із самих найзліших ворогів нашої земної цивілізації й, як наслідок, нашого особистого комфорту й, більше того, нашої життєдіяльності». Захист і звільнення від таких страхів Діарборн вважає «реальною причиною й важливою метою носіння одягу». Особливо важлива ця функція для індивідів з нестійкою психікою, для яких власне «Я» представляється проблематичним і має потребу в постійному підтвердженні своєї реальності, стійкості й привабливості [22,43].
Джон Роверс описав результати одного з експериментів, присвячених вивченню характеру впливу позитивних змін у зовнішньому вигляді на психічне здоров'я людини. Співробітники Роверса на базі однієї з великих психіатричних клінік Нью-Йорка організували Гімназію краси для пацієнтів із прикордонними станами психіки. Уже після першого заняття в Гімназії колись неохайні, підозрілі й нецікаві жінки виходили з високо піднятою головою, деякі з них посміхалися перший раз за останні місяці. З тих пір цей досвід був розповсюджений як форма терапії в прогресивних психіатричних інститутах. Доктори вважають: якщо жінка піклується про свою привабливість, то вона не втратила повністю інтерес до себе [33,89].
Занижена самооцінка спричиняє високу тривожність суб'єкта, особливо в особистісне значимих ситуаціях. Проходження моді в цих випадках здобуває риси ситуаційного захисного механізму особистості.
Люди з адекватною самооцінкою в процесі проходження моді керуються винятково своєю думкою, управляють цим процесом, а не сліпо підкоряються йому. З моди вони витягають максимальну користь для себе, об'єктивуючи за допомогою модного одягу зрілість свого «Я». Мода підсилює прояв у них таких характеристик, як упевненість у собі, самоприйняття й самоповага [60,49].
Найбільш зручним і для чоловіків, і для жінок виявився модний костюм класичного стилю. Жінки почувають себе в ньому впевнено, урівноважено, дипломатично. Класичний костюм зобов'язує до постійного свідомого контролю поводження. Для чоловіків діловий класичний костюм - засіб самоствердження, демонстрації врівноваженості, діловитості, упевненості в собі - властиво, тих якостей, які чоловіки цінують найбільше.
Отже, добре підібраний одяг може зіграти роль й в ослабленні незбагненних страхів, і в зміцненні почуття впевненості в собі. «Одяг настільки інтимна, очевидна й всюдисуща частина нашої особистості, що ніякі інші витрати, без сумніву, не дають такого задоволення нашому глибокому бажанню бути визнаними як особистість, а також відчуття особистої безпеки, що завжди під погрозою в цьому мінливому світі. Подібно театральним акторам, які погано знають свої ролі, ми почуваємо, що могли б небагато з імпровізувати, якби точно знали, що в результаті будемо мати гарний вигляд», - зауважує Хелен Мейклджон [23,65].
«Одяг - це щось більше, ніж маскарадний костюм. У новому платті людина стає іншою, хоча відразу це не помітно. Той, хто вміє носити одяг, сприймає щось від нього, як не дивно, плаття й люди впливають один на одного, і це не має нічого загального із грубим перевдяганням на маскараді. Можна пристосуватися до одягу й разом з тим не втратити своєї індивідуальності. Одяг допомагає людині більше, ніж будь-який духівник, чим друзі й навіть чим коханий [49,28].
Капелюшок, що йде тобі, служить більшою моральною опорою, чим цілий звід законів. У найтоншому вечірньому туалеті, якщо він гарний, не можна простудитися, зате легко простудитися в тім платті, що дратує тебе. У моменти важких щиросердечних переживань плаття можуть бути або добрими друзями, або заклятими ворогами, - Э. М. Ремарка [9,58].
«Привабливість, що досягається за допомогою численних засобів, розроблених цивілізацією для догляду за зовнішністю, поліпшення постави, якостей голосу, і методик навчання секретам підбора такого плаття, що було б до особи, становить основу матеріального багатства всіх людей», -- вважає Г. Мортон. Наявність технік, за допомогою яких можна стати привабливішою, підштовхує багатьох жінок на оволодіння цим великим і багатим досвідом [56,47].
Ученими виявлений позитивний зв'язок між інтелектом жінки й ступенем її привабливості. Жінка інтелігентна, розумна, враховуюча час, у якому вона живе, обов'язково помітить користь від постійного інтересу навколишніх до її зовнішності. З юності й до похилого віку вона буде використовувати свій інтелект й уяву для створення чудового й привабливого зовнішнього вигляду. Причому настільки, наскільки будуть дозволяти здатності й фінанси [3,78].
Останнім часом у нашому суспільстві спостерігається інтенсивне повернення інтересу до краси й моди, частково втраченого в роки «залізної завіси», що розділили країну від світової цивілізації. Краса, тривалий час знаходилася у вигнанні, повертається у вигляді спеціальних освітніх курсів, тренінгів і консультацій фахівців в області психології, дизайну, перукарського мистецтва й макіяжу. Повертається досвід, що накопичувався пробабусями й