Xreferat.com » Рефераты по психологии » Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків та юнаків

Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків та юнаків

Зміст


Вступ

Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості підліткового та юнацького віку

1.1 Теорія особистості в контексті психодіагностики

1.2 Психологія дітей та підлітків

1.3 Психологія юнацтва

1.4 Психологія міжособистісних стосунків

Розділ 2. Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків і юнаків

2.1 Методики соціометричного типу

2.2 Особистість школяра-дезорганізатора та методики діагностики особистості

2.3 Взаємини підлітків з батьками. Діагностична робота

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ


В умовах творення Української держави особливої актуальності набувають проблеми виховання і самовиховання творчої особистості. Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення парадигми навчання і виховання, освоєння прогресивних технологій духовного становлення особистості учня, створення умов для його самореалізації. Перехід до особистісно - орієнтованого підходу до навчання і виховання неможливий, якщо він не буде будуватись на міцному фундаменті знань про людину, на психологічній науці.

Психологічна служба є складовою частиною системи освіти України. Згідно з “Законом про освіту” основною метою шкільного навчання і виховання є оволодіння державними стандартами освіти, всебічний розвиток людини як особистості. Процес навчання відзначається не лише методами навчання і виховання, він опосередкований особистісними особливостями учнів: мотиваційною сферою, рівнем пізнавальної активності, індивідуально-типологічними факторами, особливостями формування їх я-концепції, системою відносин, цінностей, орієнтацій тощо.

Система організації діяльності психологічної служби в школі є послідовною реалізацією різних її напрямків. У Положенні про психологічну службу в системі освіти України одним із основних видів її діяльності є діагностика, завдання якої полягає в психологічному обстеженні дітей та підлітків, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту і умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання.

К.Д.Ушинський писав : “Якщо педагогіка хоче виховати людину всебічно, вона має попередньо пізнати її з усіх сторін”[13]. Це пояснюється необхідністю цілісного уявлення про внутрішній світ учня, його родини, вчителя, про міжособистісні взаємини в колективах (учнівських та педагогічних), про тенденції розвитку кожної особистості з усіма її особливостями і відтінками. Іншими словами, без діагностичних даних учитель фактично безпорадний у своїх діях та педагогічних інноваціях. Основну функцію психологічної діагностики сформулював Б.Г.Ананьєв: “Психолого-діагностичні дослідження направлені на виявлення психо-фізіологічних функцій, процесів і якостей особистості, які створюють складні форми поведінки, розпізнавання станів людини про дії різних стимуляторів, стресів, фрустраторів і складних ситуацій, визначення потенційного розвитку людини (працездатність, обдарованість, соціальні здібності ) [1].

В школі психодіагностика направлена не лише на встановлення діагнозу, але і на використання відповідних педагогічних впливів на зміну і розвиток особистості, тому діагностику процесу становлення особистості називають психолого-педагогічною діяльністю. Розвиток особистості - це процес формування різних психічних утворень, направлених на забезпечення успішної життєвої адаптації особистості і сприяючих актуалізації її потенціальних можливостей. Основним результатом процесу самоактуалізації є все більш поглиблене усвідомлення і розуміння власної особистості, соціального життя і оточуючої дійсності, актуалізація суб'єктом своїх потенційних можливостей. Нові завдання, що стоять перед сучасною школою, визначають необхідність вивчення психологічних особливостей навчальної діяльності, закономірностей формування в учнів зацікавленого відношення до навчальної діяльності, закономірностей формування вміння правильно зважати і реалізувати свої можливості [6]. При цьому навчання слід розглядати як діяльність, що включає ряд компонентів в їх єдності: мотиви, постановку й прийняття навчальних завдань, здійснення активних навчальних дій, дій самоконтролю і самооцінки.


Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості підліткового та юнацького віку


Психологів здавна цікавив такий феномен як особистість. Ми находимо різні його тлумачення у вітчизняній та світовій психології. Розрізняють чимало понять “людина”, “особистість”, “індивідуальність”. Особистість, якою ми стаємо у процесі персоналізації(становлення), відображає суть кожної реальної людини як свідомої істоти. Є чимало визначень особистості. Особистість - це свідома людина, наділена особливим генетичним кодом, яка реалізує свої можливості в процесі активної творчої діяльності, що не суперечить інтересам інших людей, суспільним законам і заповідям Божим, вона не є стабільним і незмінним явищем, вона – динамічна, багатогранна, мінлива. На думку психологів, кожна особистість в одних випадках подібна на всіх інших людей, в інших випадках – на окремих людей, а ще в інших – зовсім ні на кого не подібна. Кожну особистість слід приймати такою якою вона є, бо індивідуальність – це найцінніша риса особистості, це її унікальність. У філософському тлумаченні – це співвідношення загального і особливого, в соціології – співвідношення понять “група”, “індивідуальність”, “колектив”; в біології - взаємозалежність між генотипом та фенотипом, у психології – оригінальна, неповторна самобутня особистість.

Основними характеристиками особистості (за О.Г. Асмоловим) є стійка домінуюча направленість (система відносин, мотивів, потреб, ціннісних орієнтацій, установок, переконань), соціальний досвід (знання, вміння, навички), пізнавальні процеси (увага, сприйняття, пам`ять, мислення, уява), емоційно-вольова сфера, індивідуально-типологічні особливості (темперамент, здібності, характер),саме на них і направлена психологічна діагностика. Для того, щоб розкрити сутність діагностики особистості розглянемо спочатку які існували теорії особистості в контексті психодіагностики.

Теорії особистості в контексті психодіагностики

Існувало чимало різних теорій, спроб визначити основні типи особистості. Грецькі філософи та фізіологи розвинули так звану гуморальну (рідинну) теорію особистості. Наприклад, особистість, за Емпідоклом, складається з космічних елементів: повітря (тепло і вологість), землі (холод і сухість), води (холод і вологість), їх ототожнювали зі здоров'ям, вони відповідали “гіппократовим рідинам”, які лежать в основі темпераменту. За теорією грецьких філософів емоційна стабільність особистості, як і загальне здоров'я, залежить від певного балансу чотирьох тілесних рідин. Дисбаланс спричинює емоційні зриви особистості, розлади здоров'я тощо.

За морфологічною теорією, поєднаною з біохімічною, типи особистості залежать від форми тіла (соматотип). Основоположником цієї теорії був психіатр Е. Кречмер. У книзі "Форма (конституція тіла) і характер", вперше опублікованій у 1921 р., він писав, що серед його пацієнтів слабкої (астенічної) будови тіла, так само, як і серед осіб з мускулястою (атлетичною) будовою, часто були хворі на шизофренію, а серед людей з округлими формами (пікнік) - маніакально-депресивні типи. Він узагальнив свої спостереження і розвинув теорію, що худі, тендітні фізично — інтроверти, а повні, короткі тілом (циклотомічні) — екстраверти.

Однак висновки Е. Кречмера не підтвердилися при емпіричних дослідженнях. Наприклад, доктор Чиказького університету В. Шелдон спробував класифікувати 400 студентів за теорією Кречмера і виявив, що лише 112 з них підходять під певні параметри, інші ж 288 залишилися в групі асиметричних (диспластичних). Шелдон дійшов висновку, що спробу класифікувати усіх за трьома типами (пікнік, атлетик, лептосом) "можна порівняти зі спробою створити мову з трьох прикметників". Водночас Шелдон виявив певну залежність між пропорціями тіла та психічними моделями. Однак це питання й сьогодні залишається недослідженим.

Більшість психологів вважають, що залежність між конституцією тіла і рисами характеру є дуже індивідуальною і має чимало варіантів, адже відомо з практики, що особистості чинять по-різному, для них властива оригінальна поведінка, незалежно від їх зросту та будови тіла.

Сучасне вивчення особистості та її типів пов'язане, насамперед, з чотирма основними течіями. Психоаналітик 3. Фрейд і неофрейдисти, представники першої течії сформулювали теорію структури особистості, її розвиток і стосунки з іншими. Основними структурними елементами особистості є: еgо, sиреr еgо, id, які виявляються через свідомість, надсвідомість і підсвідомість: id - є підсвідомістю, еgо - більшою мірою є свідомістю, хоча поєднує підсвідомі та надсвідомі елементи; sиреr еgо містить у собі усі три елементи.

Представники другої основної течії - персоналістичної - Г. Олпорт, Г. Айзенк, Р. Кеттел вважають, що риси особистості — це такі внутрішні структурні елементи, які спрямовують нашу поведінку в специфічній, унікальній для індивідуальності манері. Вони виділяли загальні та унікальні риси. Г. Айзенк на основі аналізу різних рис особистості дійшов висновку, що існує два основних види особистості:

1)інтроверти – екстраверти. Інтроверти - сором'язливі та замкнуті, орієнтовані на свій внутрішній світ, мало цікавляться іншими; екстраверти - виявляють інтерес до людей, об'єктів та всього, що відбувається навколо них; розкуті й комунікабельні. Г. Айзенк охарактеризував їх так: інтроверти - обережні, замкнуті, малокомунікабельні, контролюють свої емоції; екстраверти - активні, комунікабельні, експресивні, хоробрі;

2)стабільність-нестабільність особистості (іноді називається нейротизм). Стабільна особистість — гармонійна, спокійна, розкута й доступна. Нестабільна, чи невротична особистість, — людина настрою, тривожна, напружена, норовиста, темпераментна (дод. № 1).

Представники біхевіористичної течії, зокрема Б. Скіннер, А. Бандура, стверджують, що основні характеристики особистості залежать від зовнішніх впливів і є їх наслідком. Зовнішні впливи більше, ніж внутрішні формують особистість. За основною концепцією Скіннера, поведінка визначається її наслідком, тобто, якщо ми заохочуємо позитивну поведінку, то вона закріплюється. В. Мішел у 1973 р. запропонував п'ять особистісних змінних складових як важливих структурних елементів:

• здібності (інтелектуальні, фізичні, артистичні — впливають на можливості та наміри діяльності особистості);

• стратегія кодування й конструювання досвіду (отриманої інформації), тобто специфіка сприймання;

• очікування (сподіваємося на наслідки вчинків чи поведінки, якщо чекаємо позитивних наслідків, то відповідно й поводимося);

• цінності (те, на що ми орієнтуємося в житті та поведінці).

• система саморегуляції та плани (поєднує наші цілі, стандарти, з якими узгоджуємо нашу поведінку).

Представники гуманістичної теорії - К. Роджерс, А. Маслоу вважають, що особистість має можливість розвиватися, самоактуалізуватися, здійснювати вибір. Вони бачать особистість як комплекс потенцій, які постійно розширюються та розкриваються в процесі самоактуалізації. Отже, єдиних поглядів на структуру особистості не існує. Кожна течія розглядає у своєму вченні ті чи інші окремі риси особистості. Особистість же - це цілісна гармонійна істота, яка має свої внутрішні і зовнішні риси, які залежно від вікового періоду змінюються, ускладнюються, розвиваються.


Психологія дітей та підлітків

До XV ст. суспільство не відокремлювало період дитинства як особливий, пильну увагу почали приділяти дітям лише з XV ст. Для них стали споруджувати ігрові майданчики, окремі спальні. У XIX ст. стає модним написання біографій, що спонукає до спостережень за дитиною, за тим, як відбуваються зміни в її інтелектуальному та соціальному розвитку. У цьому напрямі проводяться певні наукові дослідження (Ч.Дарвін, С.Холл, А Гессл), які ставлять перед собою такі запитання: “Чи мислять діти і як саме? Як вони граються з ровесниками? На чому ґрунтуються їхні стосунки з батьками та дорослими? Які зміни відбуваються у розвитку дитини з моменту народження? Що спричинює ці зміни? У чому полягають відмінності у розвитку дітей?”

Сьогодні ці питання досліджує дитяча психологія. Відповідно до психологічного рівня розвитку називають дітьми осіб у віці від 1 до 15 років. Однак розрізняють: ранній період (1-2 роки), дошкільний (2-6 років), молодший шкільний (6-9 років ), підлітковий (9-15 років). Кожний період має певні особливості, по-своєму впливає на формування особистості дитини.

Для дитини раннього періоду основним шляхом формування майбутньої особистості залишається спілкування з дорослими, оскільки саме другий рік життя є сенситивним до оволодіння мовленням, а через нього і соціальним досвідом певного рівня. Важливо встановити тісні зв`язки з дитиною саме в початковий період її життя, бо це матиме великий вплив на її формування. Мислення дитини раннього віку конкретно-образне, основний вид діяльності - вправляння, маніпулювання предметами. Основні досягнення його періоду – ходьба, мовлення.

Для дошкільного віку характерним є наочно-образне мислення, безпосереднє емоційне сприймання (діти не розуміють переносне значення слів, все сприймають буквально), симпатія до дорослих та дітей і здатність їм співчувати, хоча поведінка дошкільнят є дещо імпульсивною, бо вони керуються емоціями. Дослідження вчених різних країн переконливо свідчать про важливість цього періоду в житті людини, бо саме в цей час закладається характер майбутньої особистості.

У період до шести років дитина навчається розуміти і відрізняти хорошу поведінку від поганої. В цей період вона вчиться розрізняти поняття “я” і “мої дії”, “моя поведінка”. Дитині треба дати зрозуміти, що не вона є поганою, а її вчинки, тобто не ототожнювати її з її поведінкою.

Дошкільнята прагнуть взаємодії та спілкування, як і в попередньому періоді, однак тепер у них виникає велике бажання бути разом з ровесниками, гратися з ними. Важливо те, що діти люблять гратися з іншими дітьми, незважаючи на їх стать, національність, релігійну приналежність чи соціальний статус . Цікаво, що коли дитина не відвідує дошкільний заклад і з певних причин не товаришує з однолітками, то вони грається з уявним товариством, тобто намагається відчувати себе в групі, в колективі.

До школи дитина приходить як динамічна, ще не сформована особистість з певними уявленнями, звичками. Ці емоції та соціальні якості мають вплив на навчання дитини. Якщо дитина постійно відчуває любов дорослих, їхню підтримку та заохочення, вміє добре поводитись, то вона швидко ввійде в контакт з іншими дітьми і вчителями, їй буде відносно легко адаптуватися до нових умов, не доведеться “ламати” свою особистість.

Підлітки особливі тим, що прагнуть виглядати дорослими. Але за своєю зрілістю є ще дітьми. Однак їм дуже хочеться, щоб до їхньої думки прислухались, поважали їхні погляди, поводились з ними як з особистостями. Для них великого значення набуває оцінка товаришів (іноді більше, ніж рідних та авторитетних осіб). Вони починають замислюватись над питаннями “хто я є?”, “яке моє місце в цьому житті» та ін. Саме в підлітковому віці у стосунках дітей різної статі важливими стають проблеми зовнішньої привабливості, їхня поведінка відзначається амбівалентністю (суперечливістю): взаємний інтерес співіснує з відокремленістю хлопчиків і дівчаток. Симпатія нерідко виявляється у неадекватних формах: зовнішній агресії, індиферентності, гострій критиці тощо.

Відбуваються кардинальні зміни в організмі дитини на шляху до біологічної зрілості й статевого дозрівання. Соматичні зміни, перебудова моторного апарату супроводжуються деяким порушенням пропорцій тіла, певною дисгармонією рухів. Саме це спричиняє їх дратівливість, загальну неврівноваженість, періодичну млявість, апатію.

Більшість підлітків при об'єктивному ставленні до їх особи проходять цю стадію безболісно. Однак у цей період вони дуже ранимі, дещо імпульсивні у своїй поведінці, не зовсім реально уявляють наслідки тих чи інших вчинків, а тому можуть мати різні проблеми: у них зникає бажання вчитись, знижується працездатність, погіршується успішність, апетит, з'являється безсоння, як наслідок - неврози та депресії, вони відсторонюються від друзів. Зростають вияви негативізму до батьків; не знайшовши їх розуміння, не відчувши підтримки, деякі підлітки тікають з дому.

У зв'язку з відсутністю досвіду та критичного ставлення до дій та поведінки старших підлітки наслідують як позитивне, так і негативне, тому дуже важливо, щоб позитивний досвід навколишньої дійсності став домінуючим у їхньому житті. Підлітки захоплюються усім популярним, сучасним. Вони відносно правильно оцінюють своїх товаришів, однак самооцінка часто неадекватна. У цей період формуються їх перші диспозиції.

Цікаво, що підлітки об'єднуються за інтересами, за статевими ознаками. Молодший юнацький вік — це період формування стійкої дружби і приятелювання, зокрема між юнаками та дівчатами. Вони цінують відданість, чесність, довіру, взаємодопомогу, вміння берегти таємниці. Велику увагу звертають на зовнішній вигляд симпатії, її привабливість, стильність. Наприкінці підліткового періоду діти починають осягати філософію життя, закохуються, пишуть вірші, ведуть щоденники.

Отже, ми простежили поступове формування безпомічного немовля в самостійну особистість - підлітка. У наступному розділі дізнаємось, які психологічні зміни відбуваються в юнацькому віці.


1.3 Психологія юнацтва


Період юнацтва охоплює вік від 16 до 21 року (повноліття). Більшість нормально розвинених дівчаток та хлопчиків досягли сексуальної зрілості ще в ранньому підлітковому віці, а фізичної — наприкінці. Це багато в чому визначає подальший розвиток особистості. Становлення особистості залежатиме від багатьох чинників: школи, батьків, друзів, суспільства і, на нашу думку, в першу чергу, від самої особистості.

Звичайно, поки дитина живе в сім'ї, вона певною мірою залежить від норм і цінностей родини. Хороша сімейна атмосфера сприяє тому, що діти люблять і поважають батьків, прислухаються до їх думок, однак вміють робити висновки, намічають цілі й досягають їх, вчаться жити власним розумом. Дуже важливо з боку батьків навчитись також поважати своїх дітей, послабити надмірний контроль, до якого вони звикли з раннього дитинства. У протилежному випадку в сім'ях виникають непорозуміння, сварки, відчуження. Інтерес до життя дитини та її потреб, глибоке розуміння її проблем і переживань, вияв позитивних думок та емоцій, віра в її сили, мудра порада (коли її питають) — це те, чого так очікують від дорослих юнаки та юнки.

Велике значення для юних має думка оточення, в якому вони перебувають, тому вони намагаються стежити за своєю зовнішністю, виробляють свій стиль, який відповідав би внутрішньому складу особистості. Щоб бути незалежними, юнаки намагаються утвердитися в житті, знайти роботу, хоча не мають ще для цього досвіду, а тому іноді переживають стан загальної невизначеності. Юнацький період характеризується більш стриманими емоціями порівняно з підлітковим, поведінка юнаків уже не є такою імпульсивною. Інтереси їх дуже різноманітні, але тут є статеві відмінності: хлопчиків цікавить більше спорт, техніка, подорожі, телевізійні передачі, окрім цього, музика, улюблені тварини, дівчаток — модний одяг, кухня, поезія, косметика. До навчання ставляться більш серйозно, порівняно з підлітками, оскільки починають виявлятися професійні інтереси. І хлопці, і дівчата намагаються більше уваги приділяти предметам, які необхідні для їхньої майбутньої професії. Оскільки інтелектуальні можливості в цей період якісно зростають, юнаки та юнки стають більш незалежними, самостійними. У них формуються певні соціальні й політичні позиції, що сприяє усвідомленню свого місця у суспільстві, модифікації ціннісних орієнтацій, вони прагнуть зрозуміти своє призначення. У цей час деякі з них вважають батьків консерваторами і прагнуть виокремитися з натовпу, розкритися як індивідуальність, іноді навіть реакційним шляхом.

У юнацький період (особливо після 18 років) чимало хлопців і дівчат хоче жити власним життям, вони вступають у ранні шлюби, народжують дітей. У цей період настає конфлікт цінностей: норми суспільства часто суперечать наявним ціннісним орієнтаціям особистості, сформованим у сім'ї. Особистість стає перед вибором, при цьому є максималістом. Зміни в житті особистості, середовище, оточення формують характер упродовж всього її життя, і до того ж особистість не може формуватись поза суспільством. Особистість, яка відсторонюється від суспільства та існує сама по собі, деперсоналізується (втрачає особистісні якості), тому методику діагностики особистості не можна розглядати, виключаючи міжособистісні взаємини.


1.4 Психологія міжособистісних стосунків


Особистість формується в процесі спілкування з іншими людьми. На думку Л. Фейєрбаха, окрема людина, котра перебуває за межами людського спілкування, людських стосунків, не має людської сутності. Отже, кожна людина, незважаючи на властиві їй індивідуальні риси, стає особистістю лише в суспільстві. Як стверджує Дж. Лінч, спеціаліст у галузі психосоматичної медицини, самотність вбиває людину. За його дослідженнями, самотні частіше хворіють, більш морально й фізично виснажені. Окрім цього, в стосунках з іншими людьми вони дуже специфічні, надміру вимогливі, нетовариські, незлагідні, їм притаманний песимізм, низька соціальна активність. Однак відомо чимало прикладів високої соціальної активності самотніх людей, бо вона є для них єдиною розрадою.

Послідовник З. Фрейда, австрійський психолог А. Адлер наголошував: "Індивід, який не виявляє інтересу до своїх побратимів-людей, переживає максимум труднощів у житті і дуже несправедливо ставиться до інших. З середовища подібних особистостей виходять невдахи"[ 2 ] .

Оволодіння мистецтвом встановлення стосунків з різними людьми приходить з досвідом, вимагає терпіння, старання, зусиль волі. Ставлення людей до нас залежить від нашого ставлення до них. У кожній конкретній групі, громаді є люди, які викликають симпатію чи антипатію (це особливо помітно в конфліктних ситуаціях — одних в такий момент підтримують, інших — ні). Вважається, що по-справжньому щасливим можна бути лише тоді, коли добре людям, які тебе оточують, тому важливо навчитися встановлювати дружні стосунки з різними типами людей, створювати позитивний мікроклімат, який у громаді є основою для створення хорошого емоційного стану особистості.

В оточенні людей, з якими ми психологічно сумісні, а отже, в комфортній обстановці, мозок виробляє особливі хімічні речовини - амфітаміни, що стимулюють нервову систему і активізують життєві процеси. Е. ромм наголошував: "Бажання міжособистісного єднання найбільш сильне в людині" [12 ]. Важливо знайти те коло однодумців, яке сприятиме духовному розвитку особистості.

Стосунки з людьми відображають внутрішню сутність як у дзеркалі. Щоб змінити щось в інших, необхідно в першу чергу змінитися самому. Конфуцій застерігав: "Не роби людям того, чого не бажаєш собі". Аристотель писав понад тисячу років тому: "Усі дружні почуття по відношенню до інших йдуть від дружніх почуттів, які людина має для себе"[ 3 ].

Люди будують свої стосунки залежно від особливості свого внутрішнього світу, рівня інтелекту та ерудиції, статусу, приналежності до тих чи інших соціальних груп, культур, родів тощо. Г.Сковорода наголошував, що стосунки між людьми мають будуватися на основі їхньої духовної природи, високої моралі, рівності [11] . У різноманітних стосунках між людьми викристалізовується особистість. Якщо між особистостями виникає непорозуміння, то настає відчуження, при повному ж розумінні — зближення та взаємозбагачення.

Одним зі секретів хороших стосунків між людьми є зміна оточення. О'Генрі колись сказав, що дуже легко посварити двох найкращих друзів, якщо закрити їх у хатині 12 на 20 футів і залишити там на деякий час. Особливо слід зважати на це в сімейному житті. Психологічна сумісність особистостей — запорука щасливого шлюбу, гарних стосунків. Психологічна несумісність може призвести навіть до катастрофи. Між особистостями окрім психологічної може бути й біологічна несумісність - коли біологічні ритми однієї особистості не узгоджуються з ритмами іншої особистості, стають джерелами дестабілізації функцій організму. Будь-які непорозуміння між особистостями породжують конфлікт. Американський соціальний психолог М. Дойч виділяє серед типів конфлікту такі, як дійсний (наявне зіткнення інтересів і усвідомлення цього противниками), випадковий, або умовний (залежить від випадкових обставин і не завжди усвідомлюється учасниками), змішаний (причини конфлікту усвідомлюються і лише частково пов'язані з об'єктивними причинами) та інші.

Конфлікт у філософському розумінні - це крайнє загострення суперечностей, що виникає між людьми, спричинене нерозв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя.

Конфлікт у психології - зіткнення мотивів, бажань осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, ціннісних орієнтацій, рівня прагнень, домагань, уявлень про себе — реального та ідеального.

Існують зовнішній (інтерперсональний), внутрішній (інтрапер-сональний) конфлікти, а також — змішаний. Зовнішній — це рольовий конфлікт, неприйняття більшістю певної особи та її ролей. Внутрішній — це конфлікт між поведінкою особистості і її смаками, ціннісними орієнтаціями, поглядами, звичками, який провокується нерозумінням та неприйняттям з боку рідних, товаришів, або нереалізованими бажаннями, амбівалентним (суперечливим) ставленням до оточення та до себе. Згідно з теорією когнітивного дисонансу Л. Фестінґера, людина завжди намагається досягти внутрішньої узгодженості, консонансу. Тому конфліктні переживання спонукають її до активності, пошуку кращих форм поведінки, реалізації себе, збагачують енергією, надають їй наснаги. В умовах, за яких неможливо змінити конфліктну ситуацію, вирішити проблему, існує ймовірність суїциду, як засобу самоусунення від подальших турбот та діяльності.

Вирішення конфлікту залежить від сфери, в якій він відбувається (вітальна, професійна, шкільна, особистісна, сімейна, інтимна тощо), від сили волі особистості, взаєморозуміння усіх його учасників, а оскільки все своє життя ми перебуваємо серед людей, об’єднуємося в групи, то і конфлікти вирішуємо в групах. Психолого-педагогічна діагностика має чітко виражений характер і визначається основною метою: знайти, підтримати людину в людині, закласти в ній механізми самореалізації, саморозвитку, самозахисту, самовиховання, необхідні для становлення самобутньої особистості й діалогічної та безпечної взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.

Розділ 2. Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків і юнаків


Суттєвою особливістю діагностики є орієнтація на норму. Норма – кількісна межа, в якій знаходиться найбільш типова частина групи, яку досліджують. Статистичні норми стосовно до особистості визначають вузькі спеціалісти (соціологи, фізіологи, психологи). Статистика підсилює докази, які отримані при порівнянні з нормою, показує достовірність прояву певної ознаки. Завдання практичного психолога є значно простішим. Як практик він не визначає ці норми, а використовує готові дані.

Відповідним етапом діагностики є аналіз отриманих даних, при якому слід враховувати перекручення, що виникають внаслідок:

- складності прояву певних рис;

- можливості маскування ;

- пристосування до позитивних соціальних норм;

- потреба мати бажані результати.

При аналізі даних, крім врахування фактору перекручування, практичний психолог має враховувати принцип розвитку особистості в діяльності [5]. Це дає можливість здійснювати різнопланову корекцію різних якостей особистості. Як відмічав С.Л. Рубінштейн, людині властиві різноплановість та різнопластовість. Щоб розкрити все багатство внутрішнього світу людини і виявити особливості її психіки, потрібно розглянути сукупність систем, які утворюють особистість і які є основою її якостей.

“Відповідно системному підходу» ,- підкреслив Б.Ф. Ломов,-“будь-яке явище виникає і існує в межах певної системи явищ”. Системність діагностичної роботи психолога забезпечується тим, що :

- психолог розглядає особистість учня як складну систему, яка має різні прояви (від власної внутрішньої активності індивіда, до активності діяльності в різних групах, що впливають на його особистість);

- психолог використовує діагностичний інструментарій, який теж підпорядковується логіці системного підходу і направлений на виявлення всіх сторін і якостей учня, щоб допомогти його розвитку(дод. № 3).

Є.І. Рогов виділив 5 рівнів діагностичної роботи з учнями :

1. Психофізіологічний рівень виявляє сформованість компонентів, які є складовими фізіологічної та психофізіологічної основи суб`єкта.

2. Індивідуально-психологічний рівень виявляє розвиток основних психологічних систем суб`єкта.

3. Особистісний рівень виявляє специфічні особливості суб`єкта, його відміну від інших суб`єктів, що знаходяться на даному етапі розвитку.

4. Мікрогруповий рівень виявляє особливості взаємодії суб`єкта з іншими.

5. Соціальний рівень виявляє форми взаємодії суб`єкта з широкими спеціальними групами та суспільства в цілому.

Таким чином, психолого-педагогічна діагностика комплексна, систематична та прогностична. Психолого-педагогічна діагностика має своє коло методів, тобто способів вивчення особистості, до них відносяться :

- загальнонаукові методи (спостереження);

-психодіагностичні (анкетування, тести);

- педагогічні методи (аналіз шкільної документації, вивчення результатів діяльності ).

Шкільна методика – це коротка, багато-функціональна процедура, як в індивідуальному, так і в груповому використанні, легка в обробці даних і однозначна ( по можливості) в оцінюванні отриманих даних [9].


2.1 Методики соціометричного типу


Шкільний клас починає своє життя як формалізований утвір. Учні опиняються в певному класі, як правило, поза своєю волею. Однак, ставши членами однієї контактної групи, знайомлячись один з одним у процесі спільної діяльності й розваг, вони починають будувати свої взаємини значною мірою вибірково, керуючись певними симпатіями та антипатіями. В результаті в рамках формальної структури, створеної під керівництвом педагога виникають неформальні угруповання (мікрогрупи) на чолі зі своїми власними, неформальними лідерами. Стосунки між такими угруповуваннями можуть бути різними – від цілком лояльних до ворожнечих.

Соціометрія є загальним методом вимірювання соціальних явищ. На практиці ж за цим терміном закріпилось вужче значення, яке обмежується дослідженнями соціальної(неформальної) структури малих груп і колективів. Початок застосуванню цього методу поклав ще на початку 30-х років американский дослідник Дж. Морено. Правомірність застосування цього методу для пізнання психічної індивідуальності шкільного класу випливає з тієї обставини, що останній за своєю природою є певною соціальною групою. Соціометричний метод дає змогу охарактеризувати психічну індивідуальність шкільного класу за параметром його соціальної (неформальної) структури, виявити характерні для нього особливості міжособистісних взаємин, наявні в класі угруповання, найбільш і найменш популярних членів групи тощо.

Є різні варіанти соціометричного методу, але всі вони побудовані на одному спільному принципі: випробуваним пропонують обрати від одного до трьої дітей (учнів, студентів), з якими він чи вона хотіли б сидіти за однією партою, спільно виконувати трудове завдання, гратися, сидіти за одним обіднім столом тощо. В усіх випадках запитання слід формулювати в позитивному плані, тобто пропонувати для вибору тих ровесників, у товаристві яких даний учень хотів би перебувати в 1-у, 2-у, 3-ю чергу ( а не тих, чиє товариство видається найменш прийнятним ).

В період проходження педагогічної практики на базі зош № 14 в 9-В класі було проведено соціометрічне дослідження з метою виявлення міжособистісних взаємин у колективі. При цьому була застосована методика соціометричного типу Дж. Морено. Спочатку учням була запропонована анкета (дод.№4), відповіді з якої були поміщені в таблицю (дод №5), де горизонтальні рядки показують вибори, зроблені кожним з учнів,а вертикальні колонки — скільки разів було обрано кожного учня. Числа 1, 2 й 3 вказують на пріоритет даного вибору, у нижньому рядку таблиці відбито лише загальні кількості виборів. Оскільки стосовно різних ситуацій взаємодії нерідко винвляют різні схеми міжособових взаємин, доцільно здійснювати табудюван аналіз відповідей стосовно кожного запитання окремо. Вже з таблиці, побудованої за результатами соціометричного опитування, можна зробити висновок про те, хто в класі найпопулярніший, а кому , навпаки, зовсім не симпатизують однокласники В аналізі використовувались такі поняття:

Зірка — учениця, яка одержала найбільшу кількість виборів в однокласників –Синиця Ангеліна.

Ізольовані- учні, що не

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: