Xreferat.com » Рефераты по психологии » Дослідження пам'яті у підлітків

Дослідження пам'яті у підлітків

і самозбереженням організму.

По характеру участі волі в процесах запам'ятовування і відтворення матеріалу пам'ять ділять на мимовільну і довільну. У першому випадку мають зважаючи на таке запам'ятовування і відтворення, яке відбувається автоматично і без особливих зусиль з боку людини, без постановки ним перед собою спеціального мнемічного завдання. У другому випадку таке завдання обов'язково присутнє, а сам процес запам'ятовування або відтворення вимагає вольових зусиль.

Мимовільне запам'ятовування не обов'язково є слабкішим, ніж довільне, у багатьох випадках життя воно перевершує його. Встановлено, наприклад, що краще мимоволі запам'ятовується матеріал, який є об'єктом уваги і свідомості, виступає метою, а не засобом здійснення діяльності. Мимоволі краще запам'ятовується також матеріал, з яким пов'язана цікава і складна розумова робота і який для людини має велике значення. Показано, що у тому випадку, коли матеріалом, що запам'ятовується, проводиться значна робота по його осмисленню, перетворенню, класифікації, встановленню в нім певних внутрішніх і зовнішніх зв'язків, мимоволі він може запам'ятовуватися краще, ніж довільно. Це особливо характерно для дітей дошкільного і молодшого віку.

Відмітивши усі види пам'яті, ми детальніше розглянемо деякі особливості і взаємозв'язки двох основних видів пам'яті, якими людина користується в повсякденному житті, : короткочасну і довготривалу.

Об'єм короткочасної пам'яті індивідуальний. Він характеризує природну пам'ять людини і виявляє тенденцію до збереження протягом усього життя. Їм в першу чергу визначається механічна пам'ять, її можливості. З особливостями короткочасної пам'яті, обумовленими обмеженістю її об'єму, пов'язана така властивість, як заміщення. Воно проявляється в тому, що при переповнюванні індивідуально обмеженого об'єму короткочасної пам'яті людини інформація, що знову поступає, частково витісняє ту, що зберігається там, і остання безповоротно зникає, забувається, не потрапляє в довготривале сховище. Це, зокрема, відбувається тоді, коли людині доводиться мати справу з такою інформацією, яку він не в змозі повністю запам'ятати і яка йому пред'являється безперервно і послідовно.

Короткочасна пам'ять грає велику роль в життя людини. Завдяки ній переробляється найбільший об'єм інформації, відразу відсівається непотрібна і залишається потенційно корисна. Внаслідок цього не відбувається інформаційного перевантаження довготривалої пам'яті зайвими відомостями, економиться час людини. Короткочасна пам'ять має велике значення для організації мислення; матеріалом останнього, як правило, стають факти, що знаходяться або в короткочасній, або в близькій до неї за своїми характеристиками оперативної пам'яті.

Цей вид пам'яті активно працює і в процесі спілкування людини з людиною. Встановлено, що у тому випадку, коли людей, що уперше зустрілися, просять розповісти про свої враження один про одного, описати ті індивідуальні особливості, які вони під час першої зустрічі помітили один у одного, в середньому ними називається зазвичай така кількість рис, яка відповідає об'єму короткочасної пам'яті, тобто 7_2.

Без хорошої короткочасної пам'яті неможливе нормальне функціонування довготривалої пам'яті. У останню може проникнути і надовго відкластися лише те, що колись було в короткочасній пам'яті. Інакше кажучи, короткочасна пам'ять виступає в ролі обов'язкового проміжного сховища і фільтру, який пропускає потрібну, вже відображену інформацію в довготривалу пам'ять.

Перехід інформації з короткочасної в довготривалу пам'ять пов'язаний з рядом особливостей. У короткочасну пам'ять потрапляють останні 5 або 6 одиниць інформації, такі, що поступили через органи чуття, вони-то і проникає в першу чергу в довготривалу пам'ять. Зробивши свідоме зусилля, повторюючи матеріал, можна утримувати його в короткочасній пам'яті і на триваліший термін, ніж декілька десятків секунд. Тим самим можна забезпечити переведення з короткочасної в довготривалу пам'ять такої кількості інформації, яка перевищує індивідуальний об'єм короткочасної пам'яті. Цей механізм лежить в основі запам'ятовування шляхом повторення. Зазвичай же без повторення в довготривалій пам'яті виявляється лише те, що знаходиться у сфері уваги людини.

Багато життєвих психологічних проблем, здавалося б, пов'язано з пам'яттю, насправді залежить не від пам'яті як такої, а від можливості забезпечити тривалу і стійку увагу людини до матеріалу, що запам'ятовується або пригадуваному. Якщо вдається звернути увагу людини на що-небудь, зосередити його увагу на цьому, то відповідний матеріал краще запам'ятовується і, отже, довше зберігається в пам'яті. Цей факт можна проілюструвати за допомогою наступного досвіду. Якщо запропонувати людині закрити очі і несподівано відповісти, наприклад, на питання про те, якого кольору, форми і які інші особливості має предмет, який він не раз бачив, повз яке неодноразово проходив, але який не викликав до себе підвищеної уваги, то людина насилу може відповісти на поставлене питання, не дивлячись на те, що бачив цей предмет безліч разів. Багато людей помиляються, коли їх просять сказати, якою цифрою, римською або арабською, зображена на циферблаті їх механічного ручного годинника цифра 6. нерідко виявляється, що її на годиннику немає взагалі, а людина, десятки і навіть сотні разів що дивився на свій годинник, не звертала уваги на цей факт і, отже, не запам'ятав його. Процедура вступу інформації в короткочасну пам'ять і є акт звернення на неї уваги.

Одним з можливих механізмів короткочасного запам'ятовування є тимчасове кодування, тобто віддзеркалення матеріалу, що запам'ятовується, у вигляді певних, послідовно розташованих символів в слуховій або зоровій системі людини. Наприклад, коли ми запам'ятовуємо щось таке, що можна позначити словом, то ми цим словом, як правило, користуємося, подумки вимовляючи його про себе кілька разів, причому робимо це або усвідомлено, продумано, або неусвідомлено, механічно. Якщо вимагається зорово запам'ятати яку-небудь картину, то, уважно подивившись на неї, ми зазвичай закриваємо очі або відволікаємо увагу від розглядування для того, щоб зосередити його на запам'ятовуванні. При цьому ми обов'язково прагнемо подумки відтворити побачене, представити його зорово або висловити його сенс. Часто для того, щоб щось дійсно запам'яталося, ми прагнемо за асоціацією з ним викликати у себе певну реакцію. Породження такої реакції слід розглядати як особливий психофізіологічний механізм, сприяючий активізації і інтеграції процесів, що служать засобом запам'ятовування і відтворення.

У випадках хворобливих порушень довготривала і короткочасна пам'ять можуть існувати і функціонувати як відносно незалежні. Приміром, при такому хворобливому порушенні пам'яті, яке іменується ретроградною амнезією, страждає в основному пам'ять на події, що нещодавно сталися, але зазвичай зберігаються спогади про ті події, які мали місце у далекому минулому. [4; 224-226] Яскравим прикладом амнезії є корсаковский синдром як показник розладу короткочасної пам'яті. Спостерігаючи хворих поліневритом, у яких відзначається цей синдром, С. С. Корсаків констатував наявність у них ясного, усвідомленого сприйняття, але лише враження зникає - воно тут же забувається. Тільки пообідали, прибрали посуд - і хворий стверджує, що не обідав; лікаря, який вже багато разів за день входив в палату, хворий бачить як би перший раз. При цьому пам'ять на події, передуючі початку захворювання, повністю зберігається. При іншому виді захворювання, також пов'язаному з порушенням пам'яті, - антероградній амнезії - підлягаючою зберіганню залишається і короткочасна, і довготривала пам'ять. Проте при цьому страждає здатність введення нової інформації в довготривалу пам'ять.

В той же час обидва види пам'яті взаємозв'язані і працюють як єдина система. Одна з концепцій, що описує їх спільну, взаємозв'язану діяльність, розроблена американськими ученими Р. Аткінсоном і Р. Шифрином. Відповідно до теорії названих авторів довготривала пам'ять представляється практично не обмеженою за об'ємом, але має обмежені можливості довільного пригадування інформації, що зберігається в ній. Крім того, для того, щоб інформація з короткочасного сховища потрапила в довготривале, необхідно, щоб з нею була проведена певна робота ще в той час, коли вона знаходиться в короткочасній пам'яті. Це робота по її редагуванню, тобто перекладу мовою, зрозумілою і доступною мозку людини.

У багатьох життєвих ситуаціях процеси короткочасної і довготривалої пам'яті працюють у взаємозв'язку і паралельно. Наприклад, коли людина ставить перед собою завдання запам'ятати що-небудь таке, що свідомо перевершує можливості його короткочасної пам'яті, він часто свідомо або несвідомо звертається до використання прийому смислової обробки і угрупування матеріалу, який полегшує запам'ятовування. Таке угрупування у свою чергу припускає використання довготривалої пам'яті, звернення до минулого досвіду, витягання з нього необхідних для узагальнення знань і понять, способів угрупування матеріалу, що запам'ятовується, відомості його до кількості смислових одиниць, що не перевищують об'єму короткочасної пам'яті.

Переведення інформації з короткочасної в довготривалу пам'ять нерідко викликає утруднення, оскільки для того, щоб це якнайкраще зробити, необхідно спочатку осмислити і певним чином структурувати матеріал, зв'язати його з тим, що людина добре знає. Саме із-за недостатності цієї роботи або із-за невміння її здійснювати швидко і ефективно пам'ять людей здається слабкій, хоча насправді вона може мати великі можливості.

Довготривала пам'ять зазвичай починає функціонувати не відразу після того. як людиною був сприйнятий і запам'ятав матеріал, а через деякий час, необхідне для того, щоб людина внутрішньо змогла перемкнутися з одного процесу на інший, із запам'ятовування на відтворення. Ці два процеси не можуть відбуватися паралельно, оскільки структура їх різна, а механізми несумісні, протилежно спрямовані. Акустичне кодування характерне для переведення інформації з короткочасної в довготривалу пам'ять, де вона вже зберігається, ймовірно, не у формі звуків, а у вигляді смислових кодів і структур, пов'язаних з мисленням. Зворотний процес припускає переведення думки в слово.

Якщо, наприклад, після деякої кількості прочитань або прослуховувань ми спробуємо через деякий час відтворити довгий ряд слів, то так само зазвичай здійснюємо помилки, як і тоді, коли не спрацьовує при запам'ятовуванні короткочасна пам'ять. Проте ці помилки бувають іншими. В більшості випадків замість забутих слів при спогаді ми використовуємо інші, близькі до них по звучанню або написанню, а по сенсу. Часто буває так, що людина, будучи не в змозі точно згадати забуте слово, в той же час добре пам'ятає його сенс, може передати його іншими словами і упевнено відкидає інші, не схожі на це слово поєднання звуків. Завдяки тому, що сенс згадуваного приходить на пам'ять першим, ми кінець кінцем можемо згадати бажане або принаймні замінити його тим, що досить близько до нього по сенсу. Ялини б цього не було, то ми б зазнавали величезні труднощі при пригадуванні і часто терпіли невдачу. На цій же особливості довготривалої пам'яті, ймовірно, заснований процес пізнавання колись баченого або чутого.

Вище ми вже згадували про види пам'яті. Виходячи з цього, ми відмітили дослідження, що характеризують індивідуальні особливості пам'яті у людей. Також виділили найбільш видатних дослідників тих, що займаються проблемами пам'яті.

Пам'ять у людей розрізняється по багатьох параметрах: швидкості, міцності, тривалості, точності і об'єму запам'ятовування. Усе це кількісні характеристики пам'яті. Але існують і якісні відмінності. Вони торкаються як домінування окремих видів пам'яті - зоровою, слуховою, емоційною, руховою і інших, так і їх функціонування. Відповідно до того, які сенсорні області домінують, виділяють наступні індивідуальні типи пам'яті : зорову, слухову, рухову, емоційну і різноманітні їх поєднання. Одна людина для того, щоб краще запам'ятати матеріал, обов'язково повинен його прочитати, оскільки при запам'ятовуванні і відтворенні йому найлегше спиратися на зорові образи. У іншого переважають слухове сприйняття і акустичні образи, йому краще один раз почути, чим кілька разів побачити. Третій найлегше запам'ятовує і відтворює рухи, і йому можна рекомендувати записувати матеріал або супроводжувати його запам'ятовування якими-небудь рухами.

"Чисті" види пам'яті в сенсі безумовного домінування одного з перерахованих украй рідкісні. Найчастіше на практиці ми стикаємося з різними поєднаннями зорової, слухової і рухової пам'яті. Типовими їх змішеннями є зорово-рухова, зорово-слухова і рухово-слухова пам'ять. Проте у більшості людей все ж домінуючою виступає зорова пам'ять.

Є унікальні випадки такої пам'яті, описані в літературі. Один з них нам представив А.Р.Лурія. Він детально вивчив і описав пам'ять людини по прізвищу Ш., який міг швидко, міцно і надовго запам'ятати зорову інформацію. Об'єм його пам'яті так і не вдалося експериментально встановити. "Йому - писав А.Р.Лурія, - було байдуже, чи пред'являлися йому осмислені слова, безглузді склади, числа або звуки, чи давалися вони в письмовій або усній формі; йому треба було лише, щоб один елемент пропонованого ряду був відокремлений від іншого паузою в 2-3 секунди". Цей час, ймовірно, і є те, яке цій людині вимагалося для здійснення вказаного переведення і необхідного відпочинку. У звичайних людей це час і що додаються для цього зусилля більше.

Як з'ясувалося надалі, механізм пам'яті Ш. був заснований на ейдетичному зорі, який у нього був особливий добре розвинено. Після одноразового зорового сприйняття матеріалу і його невеликої розумової обробки Ш. як би продовжував його "бачити" у відсутності самого цього матеріалу в полі зору. Він був здатний відновити в деталях відповідний зоровий образ опісля багато часу, навіть через декілька років.

Ейдетическая пам'ять, особливо сильно розвинена у Ш., не таке вже рідкісне явище. У дитинстві вона є у усіх людей, а у дорослих поступово зникає. Цей тип пам'яті вправляємо, буває непогано розвинений у художників і, мабуть, є одним із завдатків до розвитку відповідних здібностей. Сферою професійного застосування такої пам'яті можуть стати музика, ті види діяльності, в яких особливі вимоги пред'являються до зорово точного запам'ятовування і відтворення побаченого.

Найбільшого розвитку у людини зазвичай досягають ті види пам'яті, які найчастіше використовуються. Великий відбиток на цей процес накладає професійна діяльність. Наприклад, у учених відзначається дуже хороша смислова і логічна пам'ять, але порівняно слабка механічна пам'ять. У акторів і лікарів добре розвинена пам'ять на обличчя.

Процеси пам'яті тісним чином пов'язані з особливостями особи людини, його емоційним настроєм, інтересами і потребами. Вони визначають те, що і як людина запам'ятовує, зберігає і пригадує.

Істотну роль в пам'яті окрім емоційного характеру враження може грати загальний стан особи у момент отримання цього враження, а також її фізичний стан в цілому. Те, що пам'ять найтіснішим чином пов'язана з фізичним станом, доводять випадки хворобливого порушення пам'яті. Практично в усіх таких випадках відбуваються характерні розлади пам'яті, які у своїх особливостях відбивають розлади особи хворого. Відомий дослідник розладів пам'яті Т. Рибо писав із цього приводу, що наше більш менш постійне уявлення про себе в кожен цей момент часу підтримується пам'яттю, живиться нею, і варто пам'яті прийти в стан розладу, як негайно ж міняється уявлення людини про саме собі.

Засновник психоаналізу З. Фрейд приділив велику увагу аналізу механізмів забувають, які трапляються в повсякденному житті. Він писав про те, що один з таких дуже поширених механізмів полягає в "порушенні ходу думки силою внутрішнього протесту, що виходить з чогось витисненого". Він стверджував, що у багатьох випадках забувають в його основі лежить мотив небажання пам'ятати.

Прикладами того, що мотивованого забуває, по З. Фрейду, являються випадки, коли людина мимоволі втрачає, закладає куди-небудь речі, пов'язані з тим, що він хоче забути, і забуває про ці речі, щоб вони не нагадували йому про психологічно неприємні обставини.

Схильність до того, що забуває неприємного дійсно широко поширена в житті. Особливо часто таке мотивоване забувають неприємних намірів і обіцянок проявляється в тих випадках, коли вони пов'язані із спогадами, що породжують негативні емоційні переживання.

Багато цікавих фактів, що стосуються пам'яті людини, було встановлено в дослідженнях, автори яких керувалися генштальт теорією пам'яті. Один з них був відкритий Б.В.Зейгарник і дістав назву ефект Зейгарник. Він полягає в наступному. Якщо людям запропонувати серію завдань і одні з них дозволити довести до кінця, а інші перервати незавершеними, то виявляється, що згодом випробовувані майже в два рази частіше згадують незавершені завдання, чим завершені до моменту переривання. Пояснюється це явище так. При отриманні завдання у випробовуваного з'являється потреба виконати його, яка посилюється в процесі виконання завдання. Ця потреба повністю реалізує себе, коли завдання виконане, і залишається незадоволеним, якщо воно не доведене до кінця. Через зв'язки між мотивацією і пам'яттю перша впливає на вибірковість пам'яті, зберігаючи в ній сліди незавершених завдань.

Провівши відповідні експерименти, Б.В.Зейгарник відмітила ще один цікавий факт: " Переважання незавершених завдань виражається не лише в числі утриманих завдань, але також в тій послідовності, в якій випробовуваний називає завдання при опитуванні. В першу чергу випробовувані перераховують незавершені завдання". З цього зауваження можна зробити наступний висновок: людина мимоволі утримує у своїй пам'яті і в першу чергу відтворює те, що відповідає його найбільш актуальним, але не цілком ще задоволеним потребам.

Інтерес до проблеми пам'яті проявляється вже в далекій старовині. Спроби підійти до її розуміння ми знаходили у Платона і Арістотеля, які осмислювали ці питання в основному з філософської позиції. Старогрецькі філософи вважали, що розум людини можна уподібнити восковій дощечці для листа на ній і запамятовуються події, що відбуваються.

Вищих успіхів в науковому вивченні пам'яті добилися англійські психологи 18-19 віків, що зібрали великий експериментальний матеріал що дав можливість сформулювати цілий ряд теоретичних положень. Зокрема, отриманий розвиток уявлення про асоціації. І їх ролі в процесах пам'яті. Проблемі розвитку пам'яті і її індивідуальних відмінностей велика увага приділялася радянськими і зарубіжними психологами. Одна з самих ранніх робіт - дослідження Геллета(1909р), що проводило досліди над самим собою і своїм дворічним сином. Порівняльне вивчення продуктивності пам'яті дітей від 5 до 10 років проводив Декроли і Деган. З пізніших робіт можна вказати дослідження Мак Елви(1933) і Мак Пич(1935), що вивчали пам'ять дітей дошкільників на предмети. Ломли і Колхаун присвятили свої дослідження розвитку пам'яті на слова. З радянських робіт, присвячених вивченню пам'яті необхідно вказати, передусім, роботу А.Н. Леонтьева(1931), що дослідило вікові і індивідуальні відмінності в продуктивності запам'ятовування безглуздих складів і осмислених слів, а також розвитку безпосереднього і опосередкованого запам'ятовування. У великому дослідженні П. И. Зинченко(1961) зіставлялася продуктивність двох видів запам'ятовування - довільного і мимовільного - у випробовуваних різного віку. Л.В. Зайков і Д.М. Маянц досліджували відмінності запам'ятовування дітьми предметів, що пред'являються один і парами. У роботі Е.Д. Кажерадзе(1949) предметом вивчення був вплив, що робиться на об'єм пам'яті угрупуванням предметів з різною мірою складності або трудності найменування кожної групи відповідним узагальнювальним словом. У дослідженнях Н.А. Корниенко(1955) порівнювався розвиток запам'ятовування наочного і словесного матеріалу.

Вивченню індивідуальних відмінностей в запам'ятовуванні присвячено велике число робіт, огляд яких представлений в монографії Меимана (1913, 1916), Гауппа (1913), И.С. Продановой, в узагальнювальних працях Уипма(1913), С. А. Рубінштейна (1940), Мак Пича і Аарона (1952), Хавланда (1951).

Переважна більшість цих досліджень спрямована на обчислення того, як змінюються з віком продуктивність запам'ятовування, його об'єм, швидкість, тривалість утримування завченого матеріалу, тобто кількісна і якісна сторона процесів. Саме у цьому напрямі пішли вже самі ранні дослідження пам'яті, Джкобсом (1887), що проводяться, і Болтанов (1992), що вивчали запам'ятовування однозначних чисел учні початкової і середньої школи. Такі були і інші дослідження, що проводилися приблизно в той же час, - в 19ст. і в середині 20ст., що проводилися Бені і Анри (1894), Бурдон (1894), Ебенгауз (1894), Келиус (1900), Нечаевим (1900), Смедли, Кулі Максилан (1900), Лобзин (1901), Снултен (1904), Менман і Винтелер (1905), Бернштейн і Богданов (1905), Польман (1906), Норсуорзи (1906), Дроли і Деган (1907), Уинг (1905). Усі вони використовували як матеріал для запам'ятовування: числа, геометричні фігури, букви, безглузді склади, слова, фрази і так далі

Дослідження розвитку пам'яті показують, що з раннього дитинства цей процес йде по декількох напрямах.

По-перше, механічна пам'ять поступово доповнюється і заміщається логічною. По-друге, безпосереднє запам'ятовування з часом перетворюється на опосередковане, пов'язане з активним і усвідомленим використанням для запам'ятовування і відтворення різних мнемотехнічних прийомів і засобів. По-третє, мимовільне запам'ятовування, домінуюче в дитинстві, у дорослої людини перетворюється на довільне.

У розвитку пам'яті в цілому можна виділити дві генетичні лінії: її вдосконалення у усіх без виключення цивілізованих людей у міру громадського прогресу і її поступове поліпшення у окремо взятого індивіда в процесі його соціалізації, залучення до матеріальних і культурних досягнень людства.

Істотний вклад в розуміння філогенетичного розвитку пам'яті вніс П. П. Блонский. Він говорив, що в онтогенезі усі види пам'яті формуються у дитини досить рано і також в певній послідовності. Пізніше за інших складається і починає працювати логічна пам'ять. Вона є вже у дитини 3-4-річного віку в порівняно елементарних формах, але досягає нормального рівня розвитку лише в підлітковому і юнацькому віці. Її вдосконалення і подальше поліпшення пов'язані з навчанням людини основам наук.

Початок образної пам'яті зв'язується з другим роком життя, і вважається, що цей вид пам'яті досягає своєї вищої точки тільки до юнацького віку. Раніше інших, близько 6 місяців від народження, починає проявляти себе афектна пам'ять, а найперша за часом - це моторна, або рухова пам'ять. У генетичному плані вона передує усім іншим.

Проте багато даних, зокрема факти, що свідчать про дуже ранньою онтогенетичною емоційною відгукливістю немовляти на звернення матері, говорять про те, що, мабуть, раніше інших починає діяти афектна, а не рухова пам'ять. Повніше може бути, що вони з'являються і розвиваються практично одночасно. В усякому разі остаточної відповіді на це питання доки не отримано.

Під дещо іншою точкою зору розглядав історичний розвиток пам'яті людини Л.С. Виготский. Історично розвиваючись, збагачуючи свою матеріальну і духовну культуру, людина виробляла усе більш досконалі засоби запам'ятовування, найбільш важливим з яких є лист. Завдяки різним формам мови - усній, письмовій, зовнішній, внутрішній - людина виявилася здатною підпорядкувати пам'ять своїй волі, розумно контролювати хід запам'ятовування, управляти процесом збереження і відтворення інформації.

Пам'ять у міру свого розвитку усе більш зближувалася з мисленням. "Аналіз показує, - писав Л.С. Виготский, - що мислення дитини багато в чому визначається пам'яттю. Мислити для дитини раннього віку - означає згадати. Ніколи мислення не виявляє такої кореляції з пам'яттю, як в самому ранньому віці. Мислення тут розвивається в безпосередній залежності від пам'яті". Дослідження форм недостатньо розвиненого дитячого мислення, з іншого боку, виявляє, що вони є пригадуванням з приводу одного окремого випадку аналогічно випадку, що мав місце у минулому.

Вирішальні події в життя людини, змінюючі стосунки між пам'яттю і іншими його психологічними процесами, відбуваються ближче до юнацького віку, причому за своїм змістом ці зміни іноді протилежні до тих, які існували межу пам'яттю і психічними процесами в ранні роки. Наприклад, відношення "мислити - означає пригадувати" з віком у дитини замінюється на відношення, згідно з яким само запам'ятовування зводиться до мислення, : "запам'ятати або згадати - означає зрозуміти, осмислити, зміркувати".

Виходячи з вищесказаного, ми дійшли висновку: пам'ять - це основа психічної діяльності. Вона тісно пов'язана з мисленням і увагою. Індивідуальні особливості пам'яті є важливою її характеристикою, які обумовлені не скільки природженими особливостями, скільки багато в чому залежать від рівня їх тренування. Кожному віку властивий певний вид пам'яті. Так само, залежно від діяльності, може домінувати той або інший вид пам'яті. Завдяки пам'яті ми можемо зв'язувати своє сьогодення з майбутнім. Вона є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку і навчання.


1.2 Характеристика підліткового віку


До 17-18 ст. підлітковий вік не виділявся в життєвому циклі людини в особливий період. Етап дитинства закінчувався разом із статевим дозріванням, після якого більшість молодих людей відразу вступали в дорослий світ. Сьогодні в психології існує безліч теорій підліткового віку, які ми хотіли б розглянути.

Цікавим нам показалася думка Ж.Ж. Руссо. Він першим звернув увагу на нове соціальне явище - підлітковий період розвитку. Він, охарактеризувавши підлітковий вік як "друге народження", коли людина "народжується в життя" сам, підкреслив важливу особливість цього періоду - зростання самосвідомості. Наукову розробку ідеї Руссо отримали у фундаментальній двотомній роботі С. Холу "Дорослішання: його психологія, а також зв'язок з фізіологією, антропологією, соціологією, сексом, злочинністю, релігією і освітою". С. Холу справедливо називають "батьком" психології перехідного віку, оскільки він не лише запропонував концепцію, що пояснює це явище, але і надовго визначив круг тих проблем, які традиційно стали зв'язувати з підлітковим періодом. Зміст підліткового періоду розвитку позначається С. Холом як криза самосвідомості, здолавши яка людина придбаває "почуття індивідуальності".

Також ми визнали потрібним відмітити думку Ф. Ариеса і не могли не розглянути точку зору Л.С. Виготского на цю проблему. Французький етнограф і історик Ф. Ариес припустив, що підлітковий вік виник в 19 столітті, коли контроль батьків за розвитком дитини продовжився аж до браку. Нині в розвинених країнах світу цей період життя має тенденцію до постійного збільшення. За сучасними даними він охоплює майже десятиліття - від 11 до 20 років. Але ще в 30х роках нашого століття Л.Л. Блонский писав, що російським дітям ще належить завоювати підлітковий період.

Л.С. Виготский як і Л.П. Блонский вважав, що особливості протікання і тривалість підліткового віку помітно варіює залежно від рівня розвитку суспільства. Згідно з поглядами Л.С. Виготского, підлітковий вік - це самий нестійкий і мінливий період.

У 20-30-х роках в Росії був зібраний і проаналізований великий фактичний матеріал, що характеризує отроцтво в різних соціальних шарах і групах, у підлітків різних національностей і у безпритульних. Багато цікавого міститься в роботах Н.А.Рибникова, В. Е. Смирнова, И.А. Арямова та ін. Узагальнюючи ці роботи, Л.С. Виготский дійшов висновку про те, що в підлітковому віці структура вікових потреб і інтересів визначається в основному соціально класовою приналежністю підлітка. Він писав: "Ніколи вплив середовища на розвиток мислення не набуває такого великого значення, як саме в перехідному віці. Тепер по рівню розвитку інтелекту все сильніше і сильніше відрізняються місто і село, хлопчик і дівчинка, діти різних соціальних і класових шарів".

У нашу роботу ми також включили висловлювання Б. Заззо відносно підліткового віку. Вона показала, що початок отроцтва майже усі відносять до 14 років, зв'язуючи його із статевим дозріванням. Проте уявлення про терміни його закінчення розходяться. Робітники і низькокваліфіковані службовці, що їх отроцтво закінчилося в 19 років, інженерно-технічні працівники відсовують цей термін до 20 років, підприємці і особи вільних професій - до 21 року. Таким чином, суб'єктивна середня тривалість отроцтва коливається залежно від соціального положення і тривалості освіти в цілому від 4 до 7 років.

У підлітковому віці, підкреслював Л.С. Виготский, має місце період руйнування і відмирання старих інтересів, і період дозрівання нової біологічної основи, на якій згодом розвиваються нові інтереси. Він писав: "Якщо на початку

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: