Xreferat.com » Рефераты по психологии » Невротичні розлади у хворих соматичного профілю

Невротичні розлади у хворих соматичного профілю

надлишок енергії обумовлюють невіру в можливість захворювання, інвалідизації. З цим пов'язане зневажливе і безтурботне ставлення до здоров'я.

Ще однією особливістю хворих молодого віку є те, що висока реактивність організму сприяє більш гострому перебігу захворювань з вираженою, а не розмитою симптоматикою. Вони значно гостріше сприймають болючі відчуття і переносять їх гірше, сприймаючи їх як надмірну соціальну депривацію.

Зрілий вік (31-59), як відомо, характеризується максимумом активності, продуктивності і життєздатності. У першій половині зрілого віку ставлення до здоров'я і захворювання є найбільш адекватним. Реагування на хворобу характеризується відповідністю між характером подразника і адекватністю реакції. У другій половині цього вікового періоду на ґрунті біологічного старіння (клімакс) і соціальної перебудови (вихід на пенсію, "відхід" дорослих дітей), структура ставлень до захворювання може істотно змінюватися. Особливу значимість у такого роду хворих мають професійно трудовий та інтимний компоненти психологічної картини соматичної хвороби. Ставлення до хвороби формується у плані її переоцінки, лише в окремих випадках можуть спостерігатися патологічні реакції.

У передстаречому віці (60-74) відбувається зниження адаптаційних можливостей організму. У цих хворих нерідко виникають іпохондричні, фобічні та депресивні настрої. Вони починають все більше уваги приділяти своїм відчуттям, надмірно виявляючи турботу про здоров'я. Кожне більш-менш подовжене в часі захворювання нерідко формує реакцію преоцінного характеру, що може йти в двох напрямках: перший пов'язаний із особис-тісними життєвими аспектами - страх за можливі наслідки, що викликало захворювання для існування організму і його біологічної повноцінності, аж до страху смерті; другий - в основному з міркуваннями над тим, до яких наслідків соціального характеру може призвести хвороба. Цей страх може зробити людину нездатною до продовження своєї професійної діяльності, призвести до звільнення зі служби та ін. За даними дослідників, лише приблизно в половини осіб літнього віку відзначається адекватне ставлення до соматичного захворювання, в однієї четвертої спостерігається переоцінка, а в іншої - переоцінка носить перекручений характер, у багатьох осіб виникає агравація.

При аналізі внутрішньої картини хвороби у хворих старечого віку (75-89) варто виходити з їхньої психологічної структури особистості при фізіологічному старінні, яке характеризується спадом активності, зниженням емоційного резонансу, наростанням упертості і ригідності. Соматичні розлади, що виявляються, неприємні відчуття в тілі відволікають від зовнішнього світу, підсилюють інтравертність. Все це робить стару людини дедалі більш тривожною та іпохондричною. Тривоги, побоювання, страхи частково пояснюються реальними біологічними і соціальними причинами. Однак нерідко вони бувають перебільшені й неадекватні. Спостерігається підвищення чутливості, зниження реактивності і зниження витривалості до різних стрес-факторів. Навіть незначні, непатогенні фізичні і психічні подразники можуть призвести у старечому віці до дезорганізації гомеостазу і захворювань.

Старість по-своєму забарвлює перебіг захворювань: менш гостро звичайно виражена й симптоматика (температурні реакції, болі та ін.), внаслідок зниженої реактивності. Відзначається краща зацікавленість соціально-психологічного, а потім й індивідуально-психологічного рівня особистості. Ставлення хворих старечого віку до соматичним захворювань відрізняється їхньою недооцінкою, але дуже часто зустрічаються і патологічні форми переоцінки.Тип реагування людини на хворобу тісно пов'язаний з особис-тісним смислом захворювання. Описано кілька таких типів, що зустрічаються в клінічній практиці:

Тип 1. Хворі позитивно ставляться до лікування, виконують усі рекомендації лікарів, адекватно оцінюють свій стан і прогноз на майбутнє. Як правило, до хвороби це сильні, врівноважені і гармонічні особистості (під час хвороби і після неї ці якості зберігаються).

Тип 2. Пацієнти схильні переоцінювати значимість свого захворювання. Для одних хворих характерне почуття тривоги, вони часто впадають у паніку, активно займаються пошуками "кваліфікованих" лікарів і читанням медичної літератури. Для інших "норма" -зниження настрою, апатія, песимізм. Такі хворі стверджують, що лікування є марним, але вказівки лікарів виконують пунктуально. Як правило, ці люди і до початку хвороби відрізнялися помисливістю.

Тип 3. Цих хворих відрізняє недооцінка симптомів і наслідків захворювання. Вони або лікуються неактивно, або зовсім не бажають звертатися до лікаря і негативно ставляться до лікування.

Тип 4. Хворі, які належать до даного типу, також не бажають лікуватися, але на відміну від хворих 3-го типу, вони не недооцінюють хворобу, а цілком її заперечують, як правило, зі страху перед наслідками.


2.2 Вияв відношення до хвороб в залежності від темпераменту


У клінічній психології прийняте наступне визначення темпераменту. Темперамент - це характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, ритму й інтенсивності окремих психічних процесів і станів.

По Шелдону, практично всі наявні в людини індивідуально-психологічні властивості і якості опосередковуються соматичною конституцією і виявляються в залежності від представленості таких параметрів, як ендо-, екзо- або мезоморфність, вісцеро-, сомато- або церебротонії.

Шелдон виділив три соматотипи й описав їх особливості:

Ендоморф-вісцеротонік. Розслаблена постава і рухи. Привітний, добросердий, легко спілкується і рівний у вираженні своїх почуттів. Любить спокій, гостей, суспільство, комфорт і умовності в поведінці. Бажає симпатії і визнання, безпосередній в емоційному контакті, марнолюбний, але терпимий. Гурман, добре спить, у стані сп'яніння м'який або занадто говіркий і трохи розпущений. У важку хвилину прагне співчуття. Схильний відтворювати в уяві дитячі роки, сімейні відносини [19].

Мезоморф-саматотонік. Упевнена постава і рухи. Невимушений, екстраверт у контакті і вчинках, але приховує почуття і емоції. Любить ризик, суперництво, пригоди, шум, спортивні змагання. Властолюбний, войовничий, психічно міцний, ігнорує фізичний біль. Агресивний, наполегливий і причепливий у стані сп'яніння. Відчуває потребу у фізичних вправах, голос підвищений. Боїться скутості, ув'язнення. У важку хвилину, момент горя прагне до дії. Схильний відтворювати в уяві дії, пов'язані з юнацькими роками.

Ектоморф-церебротонік. Скутість постави і загальмованість у рухах. Стриманий у спілкуванні, поведінці і почуттях. Контролює міміку і жести. Інтраверт при контакті, уникає і боїться суспільства, великих просторів. Відрізняється непередбаченістю поведінки, зниженим голосом, чутливістю до болю, поганим сном і стомлюваністю. Любить самітність і в момент горя, важкі хвилини прагне до нього. Виявляє стійкість до дії алкоголю і деяких інших депресантів. Уява спрямована в майбутнє, мрійник [18].

Приведена класифікація Шелдона відбиває позицію безпосереднього зв'язку соматоморфотипу людини з вищими рівнями індивідуальності - характерологічними особливостями й особистісними якостями, що у даний час вважається помилковою.

Класифікація темпераментів Шелдона так само, як і систематика Кречмера, може бути віднесена до розряду тих, у яких не виявляється чіткого поділу індивідуальних властивостей людини на соціально і біологічно обумовлені. До того ж, відповідно до переконання А.Н.Леонтьєва, виходячи з принципів соціальної детермінації особистості, властивості темпераменту самі по собі не мoжуть породити особистісні якості. Існують досить переконливі факти, що дозволяють стверджувати, що при засвоєнні індивідуального стилю спілкування зв'язку між психодинамічними властивостями (темпераментом) і відносинами особистості руйнуються (В.С.Мерлін) [11]. У найбільш відомій з вітчизняних класифікацій І.П.Павлова темперамент прирівнюється до типу вищої нервової діяльності, що також значною мірою спотворює уявлення про механізми становлення психічної індивідуальності.

В даний час у рамках клінічної психології під темпераментом розуміють сукупність динамічних особливостей психічної діяльності. До параметрів, за допомогою яких можлива діагностика темпераменту, відносяться:

емоційність;

швидкість мислення;

швидкість рухових актів;

товариськість.

У параметр темпераменту емоційність включається поняття швидкості появи емоційної реакції, афекту або переживання після початку дії подразника або появи значимої ситуації; переважна модальність емоцій; переважний і типовий ступінь виразності емоційних переживань; тимчасова характеристика емоційних переживань - тривалість, стабільність, лабільність; виразність і спрямованість вегетативного підкріплення емоційного переживання. Емоційність є одним з важливих діагностичних параметрів клінічної оцінки типів темпераменту. Зовні емоційність виявляється такими альтернативними якостями, як: вразливість - емоційна холодність (щовідрізняються за глибиною переживань), емоційна збудливість - емоційна незбудливість (що відрізняються за швидкістю появи афекту), емоційна стабільність - емоційна лабільність (що відрізняються за тривалістю збереження емоційного переживання однієї модальності) [15].

Будь-яке виражене емоційне переживання в обов'язковому порядку супроводжується вегетативними проявами: серцебиттям (прискореним або уповільненим), зміною дихання і терморегуляції, особливостями пото- і слиновиділення, сухістю або вологістю, почервонінням або блідістю шкірних покривів, прискоренням або уповільненням перистальтики і коливаннями артеріального тиску і деяких інших ознак. Виділяють симпатико-адреналову і вагоінсулярну спрямованість вегетативних проявів.

Другим параметром темпераменту є швидкість мислення. Даний параметр у клініці оцінюється на підставі швидкості появи асоціацій (так називана "швидкість розуму") і швидкості мови (мають на увазі стиль мови). Про них можна судити, зокрема, за швидкістю відповідей на поставлені питання або задачі і швидкістю проговорювання слів і фраз. Виділяються люди, швидкість мислення яких висока ("швидкодуми") і низька ("тугодуми"). Особливості мислення стосуються лише кількісного показника, у той час як якісні - цілеспрямованість, продуктивність і інші - у розрахунок при оцінці типів темпераменту не беруться.

Швидкість рухових актів відбиває сенсомоторну реактивність, що характеризується швидкістю появи відповіді на подразник. Він, як правило, корелює з загальною реактивністю (швидкістю виникнення відчуттів, сприйняття і відтворення). Однак зовні саме на підставі швидкості рухових актів можна судити про реактивність. На підставі сенсомоторної реактивності виділяють осіб, у яких відзначаються середні показники, а також перевищуючі або не перевищуючі їх. Клінічно це виявляється швидкодією, "спритністю" або, навпаки, повільністю при ходьбі, бігу і здійсненні повсякденних дій - умивання, вдягання й ін.

С.Л.Рубiнштейн [11] вважав найбільш важливими властивостями темпераменту людини вразливість і імпульсивність, що містять у собі всі перераховані параметри. Вразливість рівнозначна емоційності, а імпульсивність, що характеризується силоміць спонукання, а також швидкістю, з яким вона опановує моторною сферою і переходить у дію, і стійкістю, з яким вона зберігає свою діючу силу, близька за змістом до інших параметрів. Використовуючи властивості вразливості й імпульсивності, можна досить точно описати і діагностувати різні типи темпераменту.

Виходячи з вищенаведених параметрів, специфічними подібними особливостями холеричного і меланхолійного типів темпераменту вважається сполучення вразливості, підвищеної емоційної ранимості і схильності до вираженого афективного реагування в конфліктних ситуаціях, які виникають зненацька. Відмінності ж холеричного і меланхолійне типів темпераменту полягають у різної уявності імпульсивності, що відбивається навіть на особливостях прояву емоційності. Так, у холерика підвищена емоційність сполучиться зі швидко виникаючими і так само швидко зникаючими афектами різної модальності і нерідко екстрапунитивної спрямованості - вибухами гніву, дратівливості, страху, ажитації і паніки, радості й екстазу.

У меланхоліка емоційні переживання носять, як правило, більш тривалий характер. Вони виникають повільніше, але і повільніше редукуються. Відзначається схильність до заторможеності на визначених емоційних переживаннях різної модальності і інтрапунітивної спрямованості - депресія, туга, сум, почуття провини, сорому, сором'язливість. За параметром зниженої емоційності (вразливості) подібні сангвінік і флегматик. Їх емоційні переживання не стільки глибокі, як у холерика або меланхоліка, однак не слід думати про те, що вони відсутні зовсім. Зовні зниження рівня вразливості виявляється в них більш спокійним відношенням до неприємностей, психотравм, конфліктів. Їх називають іноді "товстошкірими", вони виявляють незворушність і відсутність яскравих емоційних реакцій на зовнішні подразники. Розходження емоційної сфери сангвініка і флегматика полягають у переважній модальності нечисленних і слабких проявів емоційності. Флегматик, як правило, байдужний до багатьох сторін життя в силу інертності пізнавальних процесів, тоді як сангвінік реагує на багато ситуацій, але "не приймає близько до серця". Іноді говорять про внутрішню холодність сангвініка при зовнішній товариськості і формальній емпатичності [4].

Параметр імпульсивності, за яким схожими є холерик із сангвініком (високий рівень) і меланхолік із флегматиком (низький рівень), клінічно відбивається на швидкості сенсомоторних реакцій і "швидкості розуму", активності, наполегливості, рішучості.

Своєрідна класифікація параметрів темпераменту була запропонована А.Томасом і С.Чесом, що включив 9 складових, які до деякої міри можуть доповнити наведені вище класифікації і допомогти більш точно діагностувати тип темпераменту.

Класифікація А.Томаса і С.Чеса:

1. Рівень активності, обумовлений моторними характеристиками (рухливістю під час купання, їжі) і співвідношенням активної і пасивної поведінки протягом дня.

2. Ритмічність, регулярність, оцінювана як ступінь передбачуваності часу появи поведінкових реакцій (наприклад, почуття голоду) і тривалість функцій у часі (наприклад, тривалість сну).

3. Наближення або видалення, пов`язане з особливостями емоційних і моторних реакцій на нові стимули.

4. Адаптивність, оцінювана на підставі реагування на нові або змінні ситуації.

5. Інтенсивність, що характеризується виразністю реакцій незалежно від їх якості або спрямованості.

6. Поріг реактивності, обумовлений як рівень стимуляції, необхідний для появи реакцій незалежності їх якості і сенсорної модальності.

7. Настрій, тобто співвідношення радісного і безрадісного станів, а також реакцій, які кваліфікуються як відношення до оточуючих.

8. Відстороненість, що характеризується ефективністю дії нових стимулів, які з'являються, на зміну поведінки.

9. Тривалість уваги і наполегливість - дві взаємозалежні категорії, що відбивають тимчасову довжину деякої діяльності і здатність продовжити діяльність, незважаючи на труднощі в її здійсненні.

Описані А.Томасом і С.Чесом параметри доповнюють уявлення про істотний складового темпераменту і, зокрема, дозволяють задуматися про роль і вплив біоритмологічних особливостей людини на пізнавальні процеси й у цілому на виявлення властивостей темпераменту [4].

Для сангвініка характерна підвищена реактивність. Він бурхливо сміється навіть із незначного приводу або може дуже розсердитися через дрібницю. Емоції виникають швидко, є сильними, але нетривалими, легко змінюються на протилежні. Радість може швидко перетворитися на гнів, чи навпаки. Цьому сприяє висока лабільність нервової системи. Тому почуття, інтереси, настрої і прагнення дуже мінливі. У колі друзів сангвінік завжди рухливий, веселий та життєрадісний. Переважає у нього оптимістичний настрій. Має добре розвинуту міміку й виразні рухи. По обличчю легко вгадується його настрій, ставлення до людей і речей. Жваво відгукується на все, що привертає його увагу.

Знижена сензитивність характеризується високими порогами чутливості. Тому сангвінік часто не помічає слабких подразників або не реагує на них. Він дуже ініціативний, енергійний і працьовитий. Його цікавить усе нове. Тому з великим бажанням береться за нову справу, віддається їй і може зробити багато, якщо справа виявилася для нього цікавою. Якщо ж йому стало нецікаво, він починає нудьгувати і залишає розпочату роботу, не завершивши її [9].

Активність і реактивність збалансовані. Урівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування в корі головного мозку сприяють легкому утворенню тимчасових нервових зв'язків, їх варіативності. Тому сангвініки легко пристосовуються до будь-якої нової обстановки, легко зав'язують знайомства і вступають у спілкування з новими людьми, швидко схоплюють усе нове, засвоюють нові знання, навички і вміння. їм властива висока кмітливість і гнучкий розум. Енергійні, веселі й комунікабельні сангвініки швидко привертають увагу інших людей і стають організаторами різних цікавих справ, лідерами різних компаній. У них розвиваються хороші організаторські здібності. Сангвінік — екстраверт. У більшості випадків його поведінку зумовлюють зовнішні впливи, а не внутрішні переживання.

У холерика висока реактивність і активність, причому реактивність переважає над активністю. Неврівноваженість процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль може призводити до зриву нервової системи з боку гальмування. Його підвищена емоційна збудливість і неврівноваженість поведінки по-різному проявляються в житті. В одних людей ці якості можуть реалізовуватися через неабияку наполегливість й енергійність при виконанні завдань. В інших — спричинювати цілком бурхливі афекти, конфліктність, нестриманість та агресивність [13].

Для холерика характерна циклічність у роботі. Він може цілком віддаватися справі, енергійно долати труднощі на шляху до його мети — і раптом припинити роботу. Так буває тоді, коли вичерпуються сили, втрачається віра у свої можливості. Це є наслідком неврівноваженості нервової системи. Як і сангвінік, має низьку сензитивність, тому часто не помічає слабких подразників. Менша пластичність створює певні труднощі у пристосуванні до нових умов життя, у налагодженні спілкування з новими людьми. Постійне намагання нав'язати свою думку співрозмовнику, категоричність у судженнях, нетерпимість до думки партнера звужують коло його спілкування.

Значна ригідність сприяє стійкості інтересів і прагнень, підвищує наполегливість у роботі. Разом із тим ригідність створює труднощі при переключенні уваги і при переході з одного виду діяльності на інший. Високий психічний темп виявляється у швидких, іноді імпульсивних реакціях на подразники, різких поривчастих рухах, швидкій і пристрасній мові. Холерик — екстраверт. Його поведінка переважно зумовлена впливом зовнішніх обставин, а не внутрішніми переживаннями.

Флегматику властиві мала сензитивність та реактивність і висока активність. Тому він сповільнено реагує на подразники. Емоції виникають у нього повільно, але відзначаються значною силою, тривалістю і стриманістю у зовнішніх проявах. Його важко розсмішити чи розгнівити. Це емоційно стійкий тип. Урівноваженість і часткова інертність нервових процесів дають йому змогу залишатися спокійним за будь-яких умов, стримувати свої пориви, завжди слідувати встановленому розпорядку життя. За висловом І. Павлова, флегматик — це спокійний, врівноважений, завжди рівний, упертий і наполегливий працівник. Йому властиві велика зосередженість і працездатність. Через малу рухливість нервових процесів має низький темп реакцій, йому важко переключати увагу, а тому має значні труднощі при оволодінні новими видами діяльності. Недостатньо впевнений у собі, тривожний, а значить, малоактивний і безініціативний. Високу продуктивність праці виявляє при виконанні добре освоєної (нерідко монотонної) роботи [17].

Висока ригідність створює певні проблеми в пристосуванні до нових умов. За своєю природою флегматик інтроверт, а тому він малокомунікабельний. Йому важко знайомитися з новими людьми, знаходити теми для спілкування. Має небагатослівну мову, тихий і часто невиразний голос, збіднену міміку, повільні рухи.

Для цього типу темпераменту характерна слабкість нервових процесів збудження і гальмування. Умовні рефлекси у нього утворюються повільно і легко гальмуються. Меланхолійний темперамент, писав І. Павлов, є явно гальмівним типом нервової системи. Висока сензитивність зумовлена низькими порогами чутливості. Меланхолік дуже вразливий, сором'язливий, легко ображається навіть із незначного приводу, плаксивий, замикається в собі. Потрапляючи в нові умови, розгублюється, не знає, як себе поводити, червоніє, мовчить. У нього виникає позамежне гальмування. Павлов називає меланхоліка аутичним типом і пояснює його аутизм тим, що у нього виникає страх нової обстановки.

Аутизм — хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв'язків із реальністю, зосередженістю на власних переживаннях, створенням свого примарного світу.

Переживання меланхоліка є дуже стійкими і зовні слабо вираженими. Це високотривожний і невпевнений у собі тип. Важко знайомиться з людьми, коло спілкування є дуже звуженим. Висока чутливість нервової системи спричинює її швидке виснаження. Тому меланхолік малопрацездатний, швидко втомлюється. Проте якщо обстановка знайома і спокійна, а діяльність добре освоєна, він може справлятися зі складними завданнями. Особливо полюбляє спокійну, монотонну роботу [17].

У чистому вигляді ці типи темпераменту рідко зустрічаються в житті. У більшості людей поєднуються властивості різних типів, а тому найчастіше говорять про змішаний тип темпераменту. Немає хороших чи поганих темпераментів. Кожен тип має свої позитивні аспекти і недоліки.


2.3 Відношення до патологій в залежності від характеру


Розглянуті вище властивості й особливості темпераменту вказують на тісний зв'язок темпераменту з іншими властивостями особистості, і насамперед з характером. Під характером розуміється сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається і виявляється в діяльності і спілкуванні, зумовлюючи типові для людини способи поведінки. Характер і темперамент залежать від фізіологічних особливостей особистості, від типів вищої нервової діяльності. Однак, на відміну від темпераменту характер формується протягом усього життя людини [22].

У характері людини можуть бути виділені окремі риси, що у єдності утворюють цілісну структуру особистості. Підставою для класифікації характеру може служити відношення людини до навколишнього світу, інших людей, самого себе. За даною ознакою А.В.Петровський пропонує поділяти основні риси характеру на такі групи:

1. Риси характеру, що виявляються у відношенні людини до інших людей (родичам і близьким, товаришам по роботі і навчанню, знайомим і малознайомої та ін.): стійка і хитлива прихильність, принциповість і безпринципність, товариськість і замкнутість, чуйність і брутальність і т.ін.

2. Риси характеру, що виявляються у відношенні людини до самої себе: самолюбство, почуття власного достоїнства, самовідданість чи непевність у своїх силах, себелюбність, егоцентризм і т.ін.

3. Риси характеру, що виявляються у відношенні людини до справи: сумлінність і ретельність, серйозність, ентузіазм, відповідальність за доручену справу, заклопотаність своїми результатами чи протилежні за значенням якості - несумлінність, безвідповідальність, пасивність і т.ін.4. Риси характеру, що виявляються у відношенні людини до речей: акуратне і дбайливе відношення до своїх речей, одягу, взуттю, книгам, узагалі до власності і т.ін.

Дослідженням типології характеру займалися багато вчених: Е.Кречмер, У.Шелдон, Е.Фромм, К.Леонгард, А.Є.Лічко та ін.

Класифікація темпераментів, запропонована І. Павловим, є лише однією з найбільш розроблених спроб вирішити цю складну проблему. Існують і інші підходи. Так, К. Леонгард виділяє чотири головних типи темпераменту на основі зіставлення типів акцентуацій: гіпертимний, дистимний, афективно-лабільний і афективно-екзальтований [8].

Для представників гіпертимного (гр. hyper — надміру і thyтіа — душа) типу характерні висока активність, комунікабельність, ініціативність, життєрадісність.

Людям із дистимним (лат. dis — префікс, що надає поняттю протилежний або заперечний смисл, гр. thyтіа — душа, настрій, почуття) темпераментом властива уповільненість дій, пасивна життєва позиція і знижена мовна активність [8].

Афективно-лабільні люди є емоційно нестійкими, з різкими перепадами настрою.

Афективно-екзальтований темперамент проявляють люди, які легко захоплюються радісними подіями і впадають у відчай від сумних.

Запропоновані класифікації темпераментів є цікавими здебільшого в теоретичному плані. Водночас недостатня чіткість і неузгодженість характеристик кожного типу створюють труднощі для їх практичного застосування.

Характер у клінічній психології - це сукупність індивідуальних, сформованих у процесі соціалізації і стали стійкими стереотипами типів поведінки, штампів емоційних реакцій, стилю мислення, зафіксовані в звичках і манерах система взаємин з оточуючими. Якщо в рамках темпераменту параметри вказують на біологічні стереотипи реагування (у першу чергу емоційно-вольового), то в рисах характеру відбивають властивому індивідові поведінкові матриці, що спочатку носять усвідомлений характер (виховуються, прищеплюються, нав'язуються), а потім деякою мірою автоматичний. Людина до віку повноліття практично завершує формування рис характеру, і його вчинки носять відтінок устояних і необговорюваних правил. Характер так само, як і темперамент, є стійкою структурою, не схильною істотно змінюватися в процесі життя. Його девіації можливі тільки у випадках важкої і тривалої психічної або соматичної хвороби, а також в умовах тривалих загрозливих життю подій [4].

Якщо темперамент вважається біологічною складовою індивідуальності, то характер - психологічною складовою. Зв'язок параметрів темпераменту і рис характеру не є лінійної, тобто не можна вірогідно пророчити, які риси характеру будуть властиві холерикові, меланхолікові, флегматикові або сангвінікові по завершенні процесу соціалізації. Основну роль у формуванні рис характеру відіграють форми і методи виховання. Однак спектрові типів темпераменту з підвищеною емоційністю й імпульсивністю буде відповідати інший спектр характерологічних особливостей у порівнянні зі спектром типів темпераменту зі зниженою емоційністю і неімпульсивністю. Метушливість, балакучість, непосидючість, нетерплячість або мовчазність, посидючість, терплячість як альтернативні риси характеру, як правило, базуються на психофізіологічних особливостях у рамках типів темпераменту.

Гармонічні риси характеру - це сукупність індивідуально-психологічних стереотипів поведінки, що сприяють гармонізації повсякденних міжособистісних взаємин і можливості уникнути міжособистісних і внутріособистісних конфліктів. Таким чином, основою оцінки гармонійності або негармонійності характерологічних особливостей служить параметр відсутності в людини конфліктів як зовнішніх, тобто з учасниками комунікації, так і внутрішніх. Умовно можна говорити, що значимою для оцінки характерологічної гармонійності є сфера повсякденних взаємин, що включає суто психологічні, тоді як гармонійність особистісна визначається в більшому ступені соціально-психологічними параметрами - відповідністю і проходженням моральним вимогам. Гармонічний характер умовно являє собою блок із двох груп психологічних параметрів, що включають:

адаптивність;

самоактуалізацію.

Основним параметром гармонічного характеру є адаптивність, що характеризується успішністю пристосування людини до різних ситуацій, їх змін, а також емоційному (внутрішньому або зовнішньому) прийняттю оточення та особистісних проблем. Можна стверджувати, що людина для досягнення внутрішньої і зовнішньої гармонії зобов'язана бути адаптованою. Однак варто пам'ятати про те, що здатність завжди пристосовуватися до нових умов і на будь-якому рівні може обернутися дисгармонією характеру у вигляді конформізму. Отже, для того, щоб говорити про гармонійність параметра адаптивності, слід уточнити його власні властивості. Вони становлять три групи, що включають: 1) реалізм у сприйнятті навколишньої дійсності (перцептивна складова); 2) бажання людини адаптуватися до навколишнього оточення (мотиваційная складова) і 3) здатність адаптуватися - "приймати" - навколишніх такими, які вони є (регулятивна складова) [11].

Для того, щоб говорити про гармонійність характеру людини, варто оцінити його розсудливість. Він повинний бути реалістом, тобто людиною, що у своїй оцінці що відбувається керується істотними параметрами, ясно і тверезо розуміє суть і мотиви поведінки навколишніх. Розсудливості протистоїть у рамках дисгармонійності характеру феномен каузальної атрибуції, що виявляється упередженим і невідповідним реальності розумінням і поясненням мотивів учинків навколишніх.

Друга складового параметра адаптивності - мотиваційна - відбиває бажання людини пристосовуватися до навколишньої, мати з ними гармонічні (безконфліктні або ефективні) відносини. Важливу роль у мотивації процесу адаптації до навколишнім грає ціннісна сторона життя. Людина ранжує життєві події по цінності і значимості для того, щоб вирішити, до яких йому варто пристосовуватися, а які може ігнорувати або з якими вступати в протиборство. Прояв упертості як риси характеру залежить від значимості ситуації, у якій упертість демонструється [11].

Регулятивна складової адаптивності відбиває навички і здібності виявляти тієї або іншої необхідні для комунікації якості характеру і компенсувати (ховати або придушувати) неадаптивні. Скупа людина може намагатися придушувати свою непрестижну рису, а боягузливий демонструвати хоробрість. Тривала регуляція неадаптивних рис характеру здатна привести до їх повної компенсації, а іноді до гротескного прояву протилежних якостей (гіперкомпенсації).

До параметрів, що відбивають гармонічні риси характеру, відноситься самоактуалізація, що так само, як і адаптивність, включає три складові: перцептивну, мотиваційну і регулятивну. Ці складові частково збігаються з характеристиками, наведеними вище, частково доповнюються іншими характеристиками.

Клінічні прояви рис характеру досить різноманітні. На відміну від властивостей темпераменту вони не носять амотиваційного характеру, а завжди мотиваційно опосередковані, тобто закріплення в процесі соціалізації характерологічних звичок, манер, стилів мислення і поведінка пов'язана з вимогами навколишнього суспільства (мікро- і макросоціуму), а також з цілями, мотивами і потребами людини [14].

Характерологічні властивості можна розділити на дві групи: базисні (термінальні) і інструментальні. Перші повинні сприяти задоволенню сутнісних потреб людини (створювати, у першу чергу, внутрішню гармонію), другі - задовольняти запити суспільства (створювати зовнішню гармонійність). Н.Пезешкіан [4] назвав їх актуальними первинними і вторинними здібностями. Диференційно-аналітична концепція Н.Пезешкіана дозволяє оцінювати як норму, так і аномалії характеру, а також виявляти причини явних і схованих міжособистісних конфліктів.

Феноменологічні особливості характеру представлені широким спектром рис, формованих у процесі виховання. От лише деякі з них: пунктуальність, охайність, організованість, слухняність, увічливість, довірливість, впевненість у собі, старанність, ощадливість, надійність, точність, терплячість, прямота. Кожна з них здатна виступати в альтернативній формі і відбивати аномалію розвитку характеру.

Виразність і спрямованість багатьох рис характеру виявляються значимими в клінічній психології при оцінці типів психічного реагування на захворювання, виробленню ефективного рівня взаємини і взаємодії між медичним працівником (лікарем, медичною сестрою, психологом або соціальним працівником) і пацієнтом. Наприклад, причиною конфлікту в клініці може стати неохайність або неорганізованість медичного персоналу або непунктуальність або нетерплячість хворого, викликаного для проведення процедур [14].

Риси характеру в клінічній психології традиційно поєднують у групи на підставі переваги тих або інших якостей і властивостей, а також їх специфічного сполучення, вказуючи переважний характерологічний радикал. Виділяють наступні типи характеру: 1) істеричний; 2) шизоідний; 3) епілептоідний; 4) психастенічний; 5) астенічний; 6) паранойяльний.

Істеричний тип характеру, як правило, формується на базі холеричного або меланхолійного типів темпераменту, оскільки підвищена емоційність і вразливість виступають як важлива властивість істеричних рис. Сутністю ж істеричного характерологічного радикала є егоцентричний мотив перебування в центрі уваги усіх взаємин. Він позначається як "жага визнання" і служить основою формування інших клінічних феноменів. Людина з перевагою істеричних рис характеру прагне залучити і завоювати увагу навколишніх, уникнути "непомітності". Таким чином, егоцентризм приводить до формування інших рис, що могли б сприяти задоволенню потреби бути в центрі уваги. Такими рисами стають ексцентричність зовнішності, поведінки і висловлень. Суть їх укладена в неординарних, які відрізняються від повсякденних і традиційних спробах уявити себе в суспільстві. Для цієї мети використовуються яскравий, помітний одяг, макіяж, незвичайний колір волосся або зачіска, або навпаки не модний одяг, володіння престижними особистими речами і їх демонстрація. Поведінка також носить гротескний характер з перевагою крайніх ступенів виразності емоцій і винесення їх напоказ оточуючих. Особи з істеричними рисами характеру не здатні до легких ступенів емоційних переживань. У них завжди "повне розжарення", позамежні емоції і почуття, афективний максималізм. Перевага грубих емоцій у сполученні з поверхневими емоціями в рамках істеричних рис характеру називається брутальністю афекту. Крім перерахованих особливостей поведінки в таких людей досить мінливий, непостійний характер. Вони схильні до різкої зміни поведінки так само, як і до лабільності настрою (афективно-мотиваційна лабільність). Унаслідок цього часто відзначаються непослідовність учинків, їх залежність від ситуативних факторів і, зокрема, від уваги навколишніх. У поведінці внаслідок пошуку визнання з боку соціуму відзначаються театральність, неприродність, вичурність, манірність, демонстративність, нарочитість учинків. Особи з істеричними рисами прагнуть викликати шок або принаймні подив тим, як і про що вони говорять. Це може бути особлива манера вимовляти слова або фрази (із придихом, з акцентом), використовувати не до місця чудові і зневажливі ступені. З метою залучення уваги до власної персони людин з істеричними рисами характеру може в невідповідному місці розповідати непристойні анекдоти, використовувати ненормативну лексику. До речі, з огляду на той факт, що надмірна заклопотаність зовнішньою привабливістю є важливою характеристикою істерикові, на рівні висловлень він схильний до декларування власної гіперсексуальності. Саме тому ними у розмовах активно експлуатується сексуальна тема. Ще одною характеристикою є підвищена сугестивність власників істеричного характеру, а також схильність до містичного і міфологічного осмислення дійсності. Такі люди нерідко схильні більше довіряти гороскопам, ознакам, інтуїції, снам або випадковому збігові обставин, чим розумові і логіці. Крім того, істерик часто висуває завищені вимоги до навколишніх, схильний до критики, іронії і сарказмові [18].

Різновидом істеричного типу характеру є нарцисичний тип. Його особливістю є схильність до самозамилування, що супроводжується завищеними ригідною самооцінкою і рівнем домагання стосовно оточуючих.

Шизоідний тип характеру нерідко ототожнюють із шизофренічним спектром характерологічних особливостей, відзначаючи підвищену значимість у механізмах його формування біологічних факторів (а не психологічних). У дійсності шизоідні риси характеру базуються

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: