Xreferat.com » Рефераты по психологии » Невротичні розлади у хворих соматичного профілю

Невротичні розлади у хворих соматичного профілю

сама все переживе, що цей стан матері є тимчасовим. Вважає, що якось усе владнається, що треба дати матері спокій, не турбувати відвідуваннями та розмовами про краще майбутнє.

Дружина сина. 25 років, молода, дуже активна жінка. Прагне допомогти свекрусі, незважаючи на заборону чоловіка. Вважає, що треба звернутися до спеціалістів, що все можна виправити. Головною причиною поганого самопочуття свекрухи вважає те, що її оточують слабкі духом люди. Такою людиною вважає, насамперед, сестру хворої свекрухи.

Сестра Валентини Андріївни. Жінка 60 років. Дуже переживає за сестру. Плаче, коли її бачить. Вимовляє лише одну фразу: "Ой, що ж тепер буде?" Дуже бідкається.

Психолог.

Місце події: лікарня, кабінет психолога.

Запропоновані обставини: До психолога звернулась невістка пацієнтки з проханням допомогти Валентині Андріївні подолати кризу.

Надія Василівна. Жінка 45 років, має вищу педагогічну освіту. Переживає почуття гіркої втрати, через те, що недавно несподівано пішов з життя її чоловік, з яким вони прожили мирно й у злагоді 25 років. Вона не бачить наразі сенсу власного життя і не хоче боротися за нього. За проханнями родини погоджується звернутися до психолога за порадою.

Донька Надії Василівни. Дівчина 20 років, любляча та лагідна. Вона й сама переживає горе, що сталося, але більше намагається допомогти матері. Зверталася за порадами до декількох лікарів-невропатологів з проханням медикаментозно допомогти вийти із стану депресії і врешті вирішила звернутися із матір'ю до психолога, бо вважає, що це остання надія на одужання матері. Саме вона привела матір до психолога.

Син Надії Василівни. Молодий чоловік 25 років. Йому дуже важко дивитися на муки матері (і душевні, і фізичні), тому він погоджується йти на все, аби їй допомогти.

Психолог.

Місце події: районна лікарня, кабінет психолога.

Запропоновані обставини: Донька пацієнтки звертається до психолога з проханням допомогти її матері, яка знаходиться в дуже тяжкому депресивному стані. Зі слів доньки її мати зараз знаходиться в лікарні, бо в неї розвинулась виразка шлунка, і загальні показники залишають бажати кращого. Усі загострені хвороби прогресують з такою швидкістю, що саме лікарі порадили їй звернутися до психолога. Дочка просить психолога допомогти подолати матері кризу і повірити в майбутнє, у свої сили.

Володимир Григорович. Чоловік 46 років, атлетичної статури, сильний, спритний. У минулому займався мотоболом. Після того, як залишив спорт, набрав зайвої ваги, почав палити, вживати алкоголь. Оптиміст по натурі, веселий, комунікабельний, холеричний за темпераментом. Обіймає посаду завідувача хірургічним відділенням у міській лікарні, любить свою роботу, багато працює. Володимир одружений, має двох дорослих дітей - дочку та сина, які мають власні сім'ї й живуть окремо від батьків.

Одного разу з ним стався серцевий напад, лікарі швидкої допомоги діагностували широкий інфаркт міокарда. На щастя, Володимир був врятований колегами, довгий час проходив лікування і реабілітацію.

Зараз знаходиться у стані тяжкої депресії, через те, що лікарі обмежили його в роботі, фізичній діяльності, статевих стосунках та вживанні звичних доз алкоголю. Відчуває розпач, не бачить смислу жити далі, не хоче бачити нікого.

Дружина Володимира, його однолітка, чуйна, доброзичлива жінка. Свій шлюб завжди вважала щасливим, пишається своїм чоловіком. Зараз страждає, відчуває збентеження: хвороба чоловіка є несподіваною для неї, тому що Володимир ніколи не скаржився на здоров'я. Вона прагне весь час бути біля коханого чоловіка і не розуміє, чому він не хоче бачити її зараз і відштовхує піклування.

Психолог.

Місце події: міська клінічна лікарня, кабінет психолога.

Запропоновані обставини: Дружина Володимира звертається до психолога із запитом знайти контакт із чоловіком, допомогти йому знайти сенс у нинішньому житті.

Віктор Миколайович. Красивий, міцної статури чоловік 42 років. Веселий, комунікабельний. Про таких кажуть "улюбленець долі та жінок". До життя завжди ставився легковажно. Був у шлюбі півроку. Зараз неодружений, більше року не підтримує стосунків з жінками. Знає, що в іншому місті у нього є дванадцятирічний син, з яким Віктор не має ніяких стосунків, так само, як і з матір'ю. Ніколи не допомагав їм матеріально, з приводу чого ніколи не переживав мук сумління. У Віктора є мати, батько дуже давно помер від хвороби. Несподівано для себе Віктор потрапив в автомобільну аварію, у якій дуже пошкодив ногу. Був госпіталізований до судинного відділення обласної лікарні з післятравматичною гангреною правої гомілки, де йому ампутували ногу на рівні середньої третини стегна.

Знаходиться у стані стресу, сприймаючи те, що з ним сталося, як божу кару, яка символізує кінець життя. Після першої невдалої спроби ходити за допомогою милиць, вирішив вчинити суїцид, намагався вистрибнути у вікно з восьмого поверху.

Мати Віктора, жінка 64 років, яка вже тривалий час живе з почуттям сорому за сина і за себе, що не змогла виховати його гідною людиною. Майже постійно плаче, не відходить від сина ні на мить. З одного боку, жаліє єдиного сина, з другого, вважає його нікчемним. Мати вговорює сина звернутися за допомогою до психолога.

Психолог.

Місце події: обласна багатопрофільна клінічна лікарня, кабінет психолога.

Запропоновані обставини: Віктор, відчуваючи повну безпорадність і відчай, звертається до психолога із запитанням: чи є для нього сенс жити далі?

Марія Іванівна. Жінка 48 років, заміжня, живе разом з чоловіком та сином. Працює бухгалтером у приватній фірмі. Місця роботи ніколи не міняла. Страждає гіпертонічною хворобою, яка стала стрімко розвиватися вісім років тому. Артеріальний тиск став різко підвищуватися (до 200/110 мм рт ст при індивідуальній нормі - 170/80 мм рт ст), з'явилась задишка, запаморочення.

Лікування Марія Іванівна проходить дома. Дуже боїться втратити прихильність родини і близьких людей, у тому числі і роботу. Постійно знаходиться в напрузі, часто проявляє агресивність, дратливість. У дитинстві була агресивною дитиною. Марія Іванівна відповідальна, працелюбна, поступлива людина, але постояти за себе не може.

Чоловік Марії Іванівни, 59 років, працює електриком на заводі «Запоріжсталь». Запальний, дратівливий і одночасно поступливий та безініціативний. Прислухається до порад дружини і приймає важливі рішення разом з нею. У ситуації хвороби дружини налаштований на боротьбу.

Син Марії Іванівни - 24 роки. Вчиться у ЗНТУ. Живе з батьками, не одружений. Людина відповідальна, активна, ввічлива, але не самостійна, тривожна, невпевнена в собі. Дуже занепокоєний станом матері, бажає допомогти.

Психолог.

Місце події: центр психологічної допомоги.

Запропоновані обставини: до психолога звертається син Марії Іванівни. Причина звернення - відчуття провини перед матір'ю. Звинувачує себе в тому, що не може допомогти їй видужати.

Володимир Олександрович. Чоловік 33 років, має вищу технічну освіту, одружений, виховує двох дочок. Перебуває в післяопераційному періоді. Прооперований з приводу перфоративної виразки цибулини дванадцятипалої кишки, ускладненої масивною кровотечею. У Володимира сильний, вольовий характер, він рішучий, у різних життєвих ситуаціях завжди приймає рішення і дотримується його.

Перебуває у пригніченому стані, обумовленому своїм безпорадним станом та повною залежністю від дружини, яка за ним доглядає.

Ольга. Дружина Володимира. Жінка 32 років, має середню технічну освіту. Працьовита і наполеглива жінка. Добра і чуйна. Починаючи з екстреної госпіталізації чоловіка до лікарні і весь післяопераційний період, перебуває біля чоловіка, виконуючи роль доглядальниці.

Збентежена настроєм чоловіка, турбується за його стан.

Психолог.

Місце події: міська клінічна лікарня, хірургічне відділення, палата, у якій перебуває Володимир.

Запропоновані обставини: до психолога звертається Володимир. Він схвильований своєю теперішньою безпорадністю (неможливістю підніматися, ходити, обслуговувати себе), збентежений думками про те, що дружина може змінити ставлення до нього, вважаючи його слабким.

Тетяна Василівна. Жінка 46 років, все життя тяжко працювала на металургійному комбінаті, у 45 років вийшла на пенсію. Має чоловіка, доньку 29 років (розлучена, має дитину - дочку дев'яти років), сина 36 років (одружений, двоє дітей: хлопчики 7 та 11 років). Тиждень тому взнала про страшний діагноз: рак прямої кишки. Усвідомлює, що попереду важка операція. Вважає, що вона лише відтягне найстрашніші очікування, і що смерть з цим діагнозом є неминучою.

Олексій Іванович, чоловік Тетяни Василівни, 58 років. Не може повірити в те, що відбулося в їх завжди щасливій родині. Вважає, що дочка деякою мірою винна у хворобі дружини, оскільки вона міклр іне змогла побачити симптоми хвороби раніше. Безмежно пишається сином і вважає його гордістю родини. Дуже любить всіх онуків, завжди балує їх і захищає перед батьками.

Галина, донька Тетяни Василівни. Дуже любить батьків, частково відчуває провину перед матір'ю. Перебуває у стані глибокого розпачу, але намагається зробити все, що від неї залежить, щоб допомогти матері. Обожнює доньку. З чоловіком розлучилась через те, що сама має сильний, трохи чоловічий характер. Однаково любить батька і матір, поважає і любить брата і членів його сім'ї.

Віталій, син Тетяни Василівни. Має міцну і практично ідеальну сім'ю, підприємець, багато в чому допомагає родині. Нікого не звинувачує в тому, що відбувається, перебуває у стані глибокого емоційного потрясіння, не може примиритися з таким страшним діагнозом матері.

Психолог.

Місце події - онкологічний диспансер, кабінет психолога.

Запропоновані обставини: Пацієнтка звертається до психолога, за рекомендацією лікуючого лікаря, який направив до нього сім'ю Тетяни Василівни з метою подолання психологічної кризи і хоча б часткового відновлення емоційної рівноваги членів родини, а також підготовки пацієнтки та її близьких до операції та можливих її наслідків.

Юрій Юрійович. Чоловік 37 років, має середню спеціальну освіту. Одружений, має двох дітей: 6 і 19 років. Звернувся до лікаря зі скаргами на сильний біль у серці. Був встановлений діагноз: ішемічна хвороба серця, стенокардія напруги, аритмія. Півроку лікується в кардіолога. Перебуває у пригніченому, тривожному стані через страх серцевих нападів, наслідком яких може статися інфаркт і смерть .

До появи хвороби був оптимістичним, життєрадісним, усміхненим, любив веселі, шумні компанії, палив, був «душею» компанії, полюбляв гуляння. До захворювання ставиться насторожено. Хвороба лякає його, і він активно почав боротися з нею - кинув палити, пити.

Зіна, дружина Юрія, жінка 37 років, домогосподарка. Декілька років тому пережила реактивну депресію, пов'язану з несподіваною смертю матері, яку дуже любила. Перебувала на лікуванні в обласній психіатричній лікарні. Під час хвороби чоловік підтримував її, допомагав, був свідком неодноразових нападів. У цій ситуації вона не ставиться серйозно до хвороби чоловіка, вважає, що все незабаром минеться.

Катя, старша донька, 17 років, старшокласниця, не приділяє ніякої уваги стану батька, не хаче опікуватися його переживаннями.

Марина, молодша донька, 12 років. Дівчинка знає про те, що її батько хворіє, але не звертає на це особливої уваги і також вважає, що він незабаром одужає. Дитина відвідує психолога у зв'язку з нервозністю і порушеннями сну.

Місце події: кабінет психолога.

Запропоновані обставини: До психолога звертається Юрій за рекомендацією лікуючого лікаря. Він і сам вважає це за необхідне, адже розуміє значимість пережитих ним наслідків хвороби дружини. Але він звинувачує не її у своїй хворобі, а себе за слабкість, нездатність гідно вийти із складної ситуації. Його пригнічує те, що сумна подія - смерть тещі, не може завершитись, а тягне за собою численні неприємні наслідки.

Аркадій, чоловік віком 38 років, директор приватної фірми, одружений, має двох синів 15 та 17 років, для яких хоче бути взірцем того, що попри хвороби, багато чого міг досягнути.

У 1975 році, у віці семи років йому був встановлений діагноз -бронхіальна астма. З дитячого віку неодноразово проходив стаціонарне лікування. З 1994 року регулярно приймає бронхолітики, протягом восьми років проходить лікування в санаторії «Солотвіно» разом з молодшим сином, який із семирічного віку теж хворіє на бронхіальну астму. Аркадій переживає провину через хворобу сина, вважає, що саме захворювання сина на бронхіальну астму є причиною псування його характеру і погіршення стосунків з ним. Пригнічений тим, що дедалі більше не може впливати на зухвалу і безтактну поведінку сина. Тяжкий емоційний стан як наслідок конфліктів з сином часто викликає напади задухи, страх померти від неї, а після - відчай.

Діти клієнта: їх характери абсолютно протилежні. Старший син доброзичливий, він із задоволенням в усьому допомагає батькові, піклується про стан його здоров'я, готується до вступу до вищого навчального закладу. Молодший налаштований вороже майже до всіх рідних. Вважає себе жертвою хворобливої спадковості. Не хоче вчитися, всіляко уникає будь-яких доручень. Страшенно боїться батькових нападів задухи, говорить, що після них і в нього починається те ж саме.

Тамара, дружина клієнта, їй 36 років, має педагогічну освіту, але працює менеджером у тій же фірмі. Любить свого чоловіка, з розумінням ставиться до його хвороби і хвороби дитини. Підтримує їх. Вважає себе оптимісткою.

Психолог.

Місце події: центр психологічної допомоги.

Запропоновані обставини: до психолога звертається Аркадій із проханням допомогти знайти шлях до сина, допомогти сину стати гідною людиною.

Борис Петрович, чоловік 49 років, одружений, має двох дорослих дітей. Працював у науково-дослідному інституті провідним інженером. Був веселою життєрадісною людиною. Рік тому потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, у результаті якої в нього був зламаний хребет. Після травми - паралізувало обидві ноги, пересувається в інвалідному візку. Тривалий час перебуває у пригніченому стані через обмеження фізичних можливостей і больовий синдром. Його турбує постійний невгамовний біль у хребті. Дуже болісно переживає свою фізичну безпорадність. Боїться того, що стане тягарем для дружини. Не вірить у те, що лікування може допомогти стати на ноги.

Ольга Павлівна, дружина Бориса Петровича, жінка 43 років, має педагогічну освіту, викладає у школі. Оптимістично налаштована, вірить, що в результаті (хоча і тривалої) фізичної реабілітації чоловік зможе сам ходити, витрачає багато сил на моральну підтримку чоловіка.

Діти клієнта живуть в інших містах, іноді відвідують батьків. Намагаються допомагати грошима, організацією для батька консультацій кваліфікованих фахівців.

Психолог.

Місце події: центр психологічної допомоги.

Запропоновані обставини: до психолога звернувся Борис Петрович із проханням допомогти йому відновити прагнення жити, повернути оптимізм, бажання відновити свій соціальний статус.

Статистичний аналіз результатів, які були одержані в ході дослідження, був проведений за допомогою стандартної процедури математико-статистичного аналізу.

В результаті обстеження хворих на серцево-судині та хірургічні патології виявлено такі закономірності характеру та особистісного розвитку. Аналіз даних дозволив зробити такі висновки, що у чоловіків з серцево-судинними захворюваннями переважають такі типи характеру: істеричний та епілептоїдний, а серед жінок – астенічний та паранойяльний.

Таким чином, в ході емпіричного дослідження було виявлено, що стратегії спілкування чоловіків і жінок суттєво відрізняються. Найбільш виражені такі стилі:


Таблиця 1. Стратегії спілкування чоловіків і жінок

Чоловіки Жінки

Інтелектуальний

Конформний

Неегоїстичний

Авторитарний

Імпульсивний

Гедоністичний

Дружелюбний

Агресивно-діловий

Нормативно-рольовий

Контролюючий

Імпульсивний

Маніпулятивний

Егоїстичний

Раціональний


У чоловіків переважаючим виявився експресивний стиль спілкування, а у жінок інструментальний. Це можна пояснити спираючись на вікові особливості досліджуваних. Жінки у віці від 38 до 50 років потребують більшого самоствердження в особистому житті та суспільстві, вони намагаються зайняти вагоме та соціально значиме місце в суспільстві. У чоловіків ці соціально-психологічні процеси проходять значно пізніше, для самореалізації та самоствердження чоловікам також потрібні вагомі стимули (цікава робота, власна справа, сім`я).


Таблиця 2 Результати проведення методики „Ціннісний опитувальник Шварца”

№ п/п Назва шкали Середнє значення рангу цінності за повною вибіркою

Насолода 5,70

Досягнення 5,05

Соціальна влада 4,97

Самовизначення 4,25

Стимуляція 4,80

Конформізм 5,30

Соціальність 5,02

Безпека 6,25

Зрілість 5,90

Підтримка традицій 5,18

Соціальна культура 4,65

Духовність 5,10

Соціалізація 3,95

Адиктивна незалежність 3,52

Кількість чоловіків 10

Кількість жінок 10

Всього 20

Слід відзначити, що по-перше, помітимо, що розподіл перемінної „соціалізація” зміщений убік низької соціалізації. Це пояснюється тим, що приблизно половина вибірки – пацієнти, які мають середній та низький рівень соціального забезпечення. Відзначимо також, що у соціалізація займає останнє за рангом місце. Аналізуючи загальну ситуацію у виборці можна сказати, що на першому місці за значимістю знаходиться безпека, зрілість та насолода.


Таблиця 3. Середнє значення цінності за групою з високим рівнем соціального забезпечення

№ п/п Назва шкали Середнє значення цінності за групою з високим рівнем соціального забезпечення

Насолода 5,10

Досягнення 4,72

Соціальна влада 6,05

Самовизначення 5,17

Стимуляція 3,20

Конформізм 5,20

Соціальність 5,02

Безпека 7,25

Зрілість 4,90

Підтримка традицій 3,18

Соціальна культура 5,65

Духовність 3,10

Соціалізація 3,95

Адиктивна незалежність 5,52

Кількість чоловіків 5

Кількість жінок 5

Всього 10

Таблиця 4. Середнє значення цінності за групою з низьким рівнем соціального забезпечення

№ п/п Назва шкали Середнє значення цінності за групою з низьким рівнем соціального забезпечення
1. Насолода 6,25
2. Досягнення 3,55
3. Соціальна влада 3,15
4. Самовизначення 5,17
5. Стимуляція 6,20
6. Конформізм 4,25
7. Соціальність 3,90
8. Безпека 7,25
9. Зрілість 6,20
10. Підтримка традицій 4,1
11. Соціальна культура 3,70
12. Духовність 3,65
13. Соціалізація 3,95
14. Адиктивна незалежність 5,52

Кількість чоловіків 10

Кількість жінок 10

Всього 20

На основі одержаних результатів можна зробити висновок, що ціннісні орієнтації пацієнтів з високим та низьким рівнем соціального забезпечення дещо відрізняються. Пацієнти з високим рівнем соціалізації головними вжитті вважають безпеку, насолоду, соціальну владу та соціальну культуру. Низька соціалізація пацієнтів сполучена з домінуванням тріади мотиваційних типів стимуляція, насолода, зрілість. Значимість безпеки виявиться недостатньої для того, щоб стриматися від прагнення до цікавого життя. Тому, що стимуляція вища цінність, що власне тому і тільки тому називається стимуляцією, що викликає сильну емоцію інтересу. А насолода (друга за значимістю цінність), забезпечить винагороду за досягнутий інтерес. При низької соціалізації прагнення до незалежності може бути реалізоване як адиктивна поведінка.


3.3 Психологічні рекомендації щодо формування стратегії життя пацієнтів із соматичними хворобами


Тренінг-партнерського спілкування

Мета: підвищення компетентності у спілкуванні, розвиток вербальних і невербальних способів спілкування, осмислення взаємодії з позиції партнерства, розвиток здатності до ігрової поведінки, актуалізація конструктивних засобів взаємодії.

Цей тренінг використовується з хворими на серцево-судинні захворювання та хірургічні патології (гіпертонічній хворобі, виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки, ішемічній хворобі серця).

Хід заняття

І. Етап знайомство (пізнання один одного в іншому ракурсі)

Усі учасники стають у коло.

Інструкція: „Зараз кожен з нас зробить крок уперед, скаже своє ім'я й одночасно продемонструє якийсь жест. Після цього повернеться на своє місце. Тоді ми вже всі разом зробимо крок уперед і постараємося точно повторити жест, ім'я та інтонацію, з якою воно було вимовлене. Зробивши крок назад, повернемося на свої місця”.

Запитання після завершення: „Чи були у вас труднощі? Який жест вам запам'ятався? Чи важливі жест та інтонація у спілкуванні?”

ІІ. Етап Створення працездатності в групі

„Безоцінковий опис”

Вправа виконується в парах. Пари сідають так, щоб не заважати одна одній.

Інструкція: „Кожному з вас дається 4 хвилини, протягом яких ви повинні розповісти своєму партнерові про нього. Розповідь треба починати словами: „Я бачу перед собою...” — і далі безоцінково описуйте зовнішній вигляд ваших партнерів. Ваші висловлювання мають бути констатуючими. Заборонені вирази, які несуть у собі оцінку: „Приємна зовнішність”, „Красиві очі”, „Гарна усмішка” тощо. Ті, кого описують, будьте уважні! Якщо партнер допустить помилку, скажіть йому про це. Під час виконання завдання говорити потрібно весь відведений час. Після мого сигналу ви поміняєтеся ролями, і ті, хто слухали, описуватимуть партнерів”.

Запитання після завершення виконання вправи: „Складно було виконувати завдання? Багато було виправдань?”

Вправа „Ти в п’ятирічному віці”

А зараз виконаємо ще одну вправу. Вправа виконується в парах, але давайте поміняємося парами, так буде цікавіше.

Інструкція: „Кожному з вас дається 5 хвилин для того, щоб розповісти своєму партнеру, яким він (ваш співбесідник) був, на ваш погляд, коли йому було 5 років. При цьому можна казати не тільки про зовнішній вигляд, а й особливості поведінки, характеру”.

Після завершення першої п'ятихвилинки тому учаснику, який слухав оповідання про себе, протягом хвилини пропонують розповісти партнеру, що в його словах відповідало реальності, а що ні.

Запитання після завершення виконання вправи: „Чи дійсно ви відповідали описам?”

Рефлексія досвіду, набутого в процесі виконання цих двох вправ, дає змогу обговорити:

1) труднощі, які були в учасників, коли вони безоцінково описували іншу людину та не характеризували її особистісні якості;

2) прагнення перенести свій досвід на іншу людину, приписати їй те, що властиве нам, тощо.

Обговорення.

Висновки психолога: „При описі інших людей, ми часто використовуємо складені стереотипи, не зважаємо на особистості що збіднює наше спілкування і зменшує можливості для розуміння один одного. Треба намагатися бачити індивідуальність неповторність, а не стандартну „дівчинку” або „хлопчика”. Ми схильні приписувати іншим власні почуття, прагнення, а це заважає розумінню, оскільки перед нами досить таки часто трапляються люди з відмінною від нашої вдачею, іншою мотивацією, переконаннями”.

ІІІ. Етап вправи змістового плану

Вправа „Хто дивиться недоброзичливо”

Інструкція: „Попрацюємо над проблемою встановлення контакту й виконаємо таку вправу. Нехай хтось (хто саме, вирішимо пізніше) вийде за двері. Коли він повернеться, то повинен визначити, хто з учасників дивиться на нього недоброзичливо. При цьому всі ми повинні користуватися невербальними засобами”.

Учасник виходить за двері, після чого група визначає, хто буде дивитися недоброзичливо. Після цього запрошують людину, що була за дверима, і вона, підходячи до кожного, визначає бажання учасників вступити в контакт.

Обговорення.

В обговоренні результатів вправи звертають увагу на ознаки, які були визначальними у встановленні бажання контактувати, на труднощі, що виникли.

Запитання для обговорення: „На що ти (людина, яка була за дверима) найперше звертала увагу? Як на твою думку виглядає людина. Яка не бажає спілкуватися? Що заважало визначити чи готова людина до спілкування?”

Вправа „Спілкування в різних позиціях”

Давайте тепер спробуємо визначити важливість пози при спілкуванні.

Ця вправа також виконується в парах (швиденько шукаємо собі пару, обираємо тих з ким ще не працювали).

Інструкція: „Вам дається 6 хвилин на спілкування на тему: „Які якості особистості важливі для спілкування”. Під час спілкування ми будемо міняти положення. Зараз давайте повернемося один до одного спиною й розпочнемо бесіду”.

Учасники кілька хвилин спілкуються, сидячи спиною один до одного, по 1,5 хвилини — один сидячи, другий стоячи і навпаки (обличчям один до одного), 1,5 хвилини — сидячи обличчям один до одного.

Під час обговорення можна поставити запитання про те, у якому положенні проведення бесіди було найкомфортнішим. Після обговорення -- висновок про важливість рівних позицій учасників, відсутність між ними бар'єрів і знаходження очей на одному рівні.

Вправа „Попрохай чаю в провідника”

Інструкція: „Зараз ми розіграємо ситуацію, яка може трапитися в житті. Нехай троє осіб вийдуть за двері, з ними їхнє завдання буде проговорено окремо. З тих, хто залишився, потрібен іще один учасник. Вам таке завдання: ви — провідник у поїзді, через 10 хвилин закінчується ваша зміна і потрібно до того часу написати звіт. Зараз до вас зайде новий пасажир, який хоче чаю. Як би вас. не вмовляв, ви повинні чаю не давати, з позицій партнерського спілкування і вам захочеться дати чай, ви можете це зробити”.

Учасникам, які стоять за дверима, дають таку інструкцію: „Ви чекали поїзда та змерзли. Вам дуже хочеться чаю. Попрохайте у провідника чаю так, щоб він вам не відмовив”. (Чай просять по черзі, кожний окремо.) – 3-4 чоловіки.

Після завершення розмови „провідник” розповідає про свої враження, говорить, що спонукало його йти назустріч проханню, а що заважало.

Обговорюється, що сприяє досягненню успіху в ситуації. Учасники можуть називати такі моменти: розуміння інтересів співбесідника й урахування їх у розмові; хороший емоційний контакт; відкритість тощо.

Вправа „Подарунки”

Усі учасники стають або сідають у коло.

Інструкція: „Нехай кожен із вас по черзі зробить подарунок своєму сусідові ліворуч. Подарунок треба зробити мовчки (невербально), але так, щоб ваш сусід зрозумів, що ви йому даруєте. Поки всі не отримають подарунки, говорити. Усе робимо мовчки. Коли коло замкнеться, в учасника, який отримав подарунок останнім, запитують, що саме він отримав. Якщо у відповідях є розбіжності, треба з'ясувати, у чому непорозуміння, запитати в групи, як вона зрозуміла подарунок.

Обговорення: звертають увагу на закономірності прийому й передачі інформації, умови, що полегшують розуміння в процесі спілкування (виділення суттєвої ознаки „подарунка”, використання адекватних способів невербального спілкування, концентрація уваги на партнері).

ІV. Етап-завершення

Вправа „Коло рук”

Інструкція: „Візьміться за руки, уявіть у своїх грудях вогник добра, ніжності, любові; уявіть, як він збільшується, його сила переходить у праву руку і вливається у долоню того, хто сидить праворуч, збагачується його любов'ю та рухається далі по колу. Потім любов повертається, збагачена від сердець інших учасників групи”.

В результаті застосування тренінгів отримали такі особистісні зміни:

- з`являється впевненість у собі,

- підвищується самоповага,

- змінюється ставлення самого себе, друзів, рідних,

- простежується тенденція до реалізації власних здібностей.

Негативними результатами цієї роботи є те, що люди не мають достатньо приймати участь в тренінгах, відвідувати психологів, в основному виявляють недовіру до психотерапевтів, не вірять у допомогу.


ВИСНОВКИ


У теоретичному плані співіснують наукові напрямки, що намагаються трактувати невроз як із психологічної, так і з біологічної (нейрофізіологічної) платформ. Психічною травмою називається життєва подія, що стосується значимих сторін існування людини і приводить до глибоких психологічних переживань. Психічна травма, як подія або ситуація, стоїть в ряді інших життєвих ситуацій. До невротичних розладів можуть приводити як епізоди і ситуації, так оточення і середовище. Психотравмуючими вони стають не тільки в зв'язку з масштабністю або катастрофічністю. При аналізі фактора психічної травми виділяються наступні її характеристики: інтенсивність, зміст, значимість і актуальність, патогенність, гострота появи (раптовість), тривалість, повторюваність, зв'язок із преморбідними особистісними особливостями. У сучасній психологічній і психіатричній літературі, поряд з темпераментом, велике значення в етіопатогенезі неврозів надається й іншим психологічним параметрам людини. Істотними для неврозогенезу є особливості, зокрема, акцентуації характеру. Найбільш відомими соматичними захворюваннями, пов'язаними з психологічним впливом і виявляються крім соматичного, психічними симптомами, є гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки, ішемічна хвороба серця і деякі інші. На відміну від терапевтичної патології, при якій патогенним для психічної діяльності стає стан тривалого хронічного захворювання, і зміна системи відносин особистості відбувається поступово, у рамках хірургічної патології відзначається значимість психологічного операційного стресу (передопераційного і постоперационного). Отже, внутрішня картина хвороби є складним психологічним явищем. Вона дуже мінлива, залежить

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: