Розвиток батьківської сфери, як особистісної стратегії у період юності і дорослості
Більшість молодих людей до шлюбу орієнтована на дводітну сім’ю. Варто звернути увагу на таке явище, яке в психологічній літературі називають «усвідомленою малодітністю». Тут необхідно враховувати і той факт, що старшокласники ще не мають сформованої уяви про те, що таке труднощі сімейного життя, що доведеться відмовитись від розваг, відпочинку, поїздок, турпоходів тощо в ім’я дітей. У повсякденному житті часто не реалізується навіть ця установка на дводітну сім’ю. Якщо прагнення мати дитину запрограмовано, мабуть, в людині природою, то прагнення мати дітей – явище, швидше за все, соціальне. Дитину хочуть мати практично всі, дітей – далеко не всі. Ось чому необхідно виробляти в молоді установку на середньодітність та багатодітність.
Загальна картина сімейного виховання і всього життя у сім’ї багато в чому визначається тим, як люди уявляють собі батьківство ще до того, як вони реально стали батьками. Батьківство є базовим життєвим призначенням, важливим станом і значною соціально-психологічною функцією кожної людини. В розвинутій формі батьківство включає: ціннісні орієнтації шлюбних партнерів; батьківські установки й очікування; батьківське ставлення; батьківські почуття; батьківські позиції; батьківську відповідальність; стиль сімейного виховання. При цьому варто зазначити, що всі ці компоненти мають три складові – когнітивну, емоційну й поведінкову.
Материнство як індивідуальний феномен вивчене в літературі детальніше, ніж батьківство. Передовсім досліджувалось материнство як забезпечення умов для розвитку дитини. Інший аспект материнства, а саме материнсько-дитяча взаємодія, вивчається в дитячій психології (С.Ю. Мещерякова, Г.Г. Филипова та ін.) [48, 26], [55, 28-29]. В сучасній психології значне місце відводиться вивченню задоволеності жінки своєю материнською роллю як стадії особистісної і статевої ідентифікації (Р.В. Овчарова, С.С. Жигалін) [49], [33].
Вивчаючи уявлення учнівської молоді про материнство й батьківство як про комплексний феномен, у психологічних дослідженнях Безпалько О. використовував відому методику «Незавершене речення» [12, 64]. Було встановлено, що старшокласники, які брали участь у дослідженні, погано диференціюють уявлення про материнство й батьківство взагалі та уявлення про своє майбутнє батьківство зокрема. Порівняння уявлень про уявне та реальне материнство й батьківство дають можливість виділити два узагальнених типи уявлень школярів:
Уявлення про батьківство як про процес складний, що вимагає затрат сил, енергії, часу й фінансів.
Уявлення про батьківство як про процес, що приносить радість, щастя, задоволення і викликає інтерес.
Уявлення про батьківство й материнство юнаків відрізняються від уявлень дівчат, у котрих на перших позиціях фігурують любов (64 %), відповідальність (71,5 %), увага (51 %) і труднощі у вихованні дітей (82 %). Вони говорять також про більшу альтруїстичність батьків у порівнянні з тими, хто не є батьком чи матір’ю. В уявленнях юнаків на перших місцях знаходяться проблеми забезпечення майбутнього дитини (53 %), затрат часу на виховання (47 %) і батьківського авторитету (73 %) тощо [21, 74].
Почуття відповідальності стосовно майбутньої чи вже народженої дитини в обох шлюбних партнерів далеко не завжди синхронне. Можна констатувати, що чоловіки і жінки в поняття відповідальності вкладають різний зміст. Для чоловіка відповідальність відносно дитини, сім’ї – це передовсім матеріальне забезпечення, тобто створення матеріальних благ, фізичного комфорту сім’ї. Для жінки відповідальність полягає в створенні сприятливої атмосфери в домі, душевного комфорту. Зазвичай, почуття відповідальності раніше з’являється в жінки, позаяк вона значно більше часу проводить з дитиною, ніж чоловік.
У другій половині ХХ ст. почалась дискусія навколо проблеми материнського й батьківського інстинкту. У зв’язку з цим цікавим є висловлювання К. Леонгарда: «Інстинкту, насправді характерного лише для матері, зазвичай, немає навіть у тварин, позаяк самці часто беруть участь у догляді за потомством. Правильно лише те, що цей інстинкт властивий матері більшою мірою, якщо вона правильно проявляє турботу про дітей. Це і є інстинкт догляду...» [40, 23].
Праці М. Мід (1988) показали, що соціальні установки можуть придушити материнську турботу і прив’язаність, не дивлячись на те, що вони глибоко закладені в біологічних умовах зачаття і виношування дитини [40, 43]. Разом з тим, батьківський інстинкт, на думку Р. Овчарової, менш стійкий, сексуально детермінований і орієнтований головним чином на захист матері і нащадків [49, 72].
Біологічні основи батьківського почуття значно слабші від материнського, в ньому немає такої вродженості, і тому виникають спочатку не біологічні, а психологічні потяги – допитливість, інтерес, здивування. Біологічні ноти вступають у батьківське почуття пізніше, коли турботи про малюка породжують у батькові почуття спорідненості.
С. Ю. Мещерекова виділяє два різновиди материнства: інстинктивне та усвідомлене [48, 27]. Усвідомлене – коли материнство є для жінки обдуманим вчинком, свідомим актом вибору життєвих пріоритетів. Інстинктивне – коли поява дитини значною мірою результат несподіваний і є швидше прикрим, ніж бажаним варіантом розвитку подій для самої жінки.
Філіппова Г.Г., досліджуючи психологічні фактори порушення материнства, розглядала психологічну готовність до материнства як провідний фактор адаптації до вагітності й материнства [55, 36]. Як складові психологічної готовності до материнства були виділені цінність майбутньої дитини; себе як матері; материнська компетентність.
С.С. Жигалін визначає психологічну готовність до материнства, як специфічне особистісне утворення, що включає в себе три блоки готовності: потребностно-мотиваційний блок; когнитивно-операційний блок і блок соціально-особистісної готовності до материнства [33, 167].
Потребово-мотиваційна готовність до материнства має на увазі потребу в материнстві й включає потребностно-емоційний і цінностно-змістовний компоненти.
Потреба в материнстві – комплексна потреба. Вона має на увазі рефлексію своїх станів і прагнення до їхнього переживання в процесі взаємодії з дитиною і не вичерпується бажанням мати дітей (С.С. Жигалін) [33, 169].
С.Ю. Мещерякова вважає, що потреба в материнстві – необхідна, але не достатня умова для материнської діяльності, і спонукання до дії є результат особливого процесу – процесу мотивації [48, 27]. Мотив діяльності виступає безпосереднім змістоутворюючим фактором.
Філіппова Г.Г. виділяє наступні основні мотиви материнства:
досягти бажаного соціального і вікового статусу (я – доросла, самостійна жінка, що займає певне положення в суспільстві, що має право на відповідне відношення до себе в родині й суспільстві);
задоволення моделі «повноцінного життя» (людина повинна і може мати певні речі, без цього її життя не повне, не таке як в інших);
прагнення продовжити себе, свій рід (залишити після себе щось у житті, що саме також буде це продовження забезпечувати, – народжувати дітей, моїх онуків, правнуків);
реалізація своїх можливостей (виховання дитини, передання їй своїх знаннь, життєвого досвіду);
компенсація своїх життєвих проблем (щоб став краще, розумніше, гарніше, счастливіше за мене, одержав те, що не змогла одержати в житті я);
рішення своїх життєвих проблем (укласти або зміцнити шлюб, довести собі й іншим, що я здатна народити й бути матір'ю; урятуватися від самітності; знайти помічника в старості);
любов до дітей (самий складний мотив, у якому сполучається задоволення від спілкування з дитиною, інтерес до її внутрішнього світу, вміння й бажання сприяти розвитку її індивідуальності й усвідомлення того, що дитина стане самостійною, «не моєю», буде любити інших і т.п.);
досягнення критичного для дітородіння віку [55, 62-63].
Різні обставини створюють зовсім індивідуальні, неповторні умови мотивації народження дитини для кожної жінки.
Потребово-емоційна готовність до материнства забезпечує позитивне відношення жінки до вагітності і настрой (без страху) на пологи, емоційно-позитивний образ дитини, бажання піклуватися про неї, радосне та щасливе відношення до ролі матері.
Позитивне відношення до вагітності спричиняє спокійне її протікання. Така жінка здатна зовсім свідомо перенести заради дитини будь-які труднощі й обмеження. Не дивлячись на останнє, образ майбутньої дитини в жінки викликає позитивні емоції, вона перебуває в «передчутті» майбутнього материнства. Для жінок з негативним відношенням до вагітності майбутня дитина є джерелом негативних емоцій. Жінки з позитивним відношенням до вагітності говорять про бажання проявляти любов до майбутньої дитини. Материнські почуття в них розвиваються сильніше й не піддаються сумнівам. Вагітність для таких жінок є важливою функцією материнства й характеризується стійким позитивним відношенням до дитини, новим сенсом життя [11, 70].
Негативні переживання, гострі стресові стани, стійкі страхи, виникнення неоднозначних почуттів до майбутньої дитини або до самої себе, а іноді своєрідне ігнорування вагітності можуть свідчити про наявність у майбутньої матері неусвідомлюваних внутрішніх проблем, конфлікту між бажанням мати дитину і неготовністю до рішучих змін у собі й у житті.
Цінісно-змістовна готовність до материнства припускає усвідомлення жінкою високого ступеня цінності дитини й материнства серед інших цінностей, «правильні» подання про зміст дітей і материнства.
Будь-яка жінка, хоче вона того чи ні, нерозривно зв'язана зі своєю матір'ю. Психологічна готовність або неготовність до материнства обумовлена тим, наскільки гармонічний був цей зв'язок. Якщо дівчинка була для матері бажаною дитиною й не почувала себе в родині непотрібною і самотньою, то, виростаючи, вона, як правило, не відчуває проблем, створюючи свою родину. Із самого дитинства між дочкою й матір'ю відбувається неусвідомлена передача досвіду, заставляється основа жіночої поведінки, а також подання про основні життєві цінності [11, 70].
Рівень цінності материнства для жінки визначається рівнем цінності дитини. Філіппова Г.Г. виділяє чотири основних типи цінності дитини:
емоційна (основний зміст взаємодії з дитиною - позитивно-емоційні переживання матері);
підвищено-емоційна (з варіантами: афективна, ейфорична або концентрація на дитині всієї потреби в емоційній прихильності при відсутності інших об'єктів емоційної прихильності в матері);
заміна самостійної цінності дитини на цінності із соціально-комфортної сфери (дитина – як засіб для досягнення інших цінностей: підвищення соціального й сімейного статусу матері, порятунок від страху самотності в майбутньому, рідше – як джерело благ і т.п.)
повна відсутність цінності [55, 68].
Жінка, для якої діти є життєвою цінністю, прагне побачити в них своє продовження, виховати в них здатності, які допоможуть їм знайти своє місце в житті. Людина хоче жити далі – у своїх дітях. Однак це бажання не є інстинктивним, уродженим, воно здобувається в процесі виховання. Майже кожна людина має потребу в усвідомленні того, що в дітях він знайде своє продовження. Коли дитина з'являється на світ, вона стає для батьків найдорожчою істотою, для виховання якої необхідна їхня активна життєдіяльність, тобто виникає шляхетна мета, що збагачує сенс життя людини [31, 164].
Стратегія виховання дитини. Велике значення має те, як батько або мати планує доглядати за дитиною ( чи використовувати строгий режим, чи пропонувати соску, чи брати на руки або прагнути привчати до самостійності», тобто орієнтуватися на потребі дитини або на власні подання про необхідне їй); яких принципів збираються дотримуватися при вихованні маляти; яку мету ставлять при вихованні дитини [48, 29]. Виховання дітей у наш час – серйозна проблема. Цьому вчать у книгах і з екранів телевізорів, пропонують різні теорії виховань, включаючи Руссо, Корчака й доктори Спока [16, 41]. Майбутня мати та батько, володіючи інформацією із цього «океану», повинна вибрати свою стратегію виховання дитини.
Діти – відбиття й продовження батьків. Відбиття – тому, вбирають у себе те, що дорослі їм дають. Продовження, тому що вони змінюють, розвивають, використають у своєму житті отримане від батьків. Якщо мати, батько відчувають себе як щось незмінне, не підмет удосконалюванню, якщо батьки не представляють, що таке робота над собою, не мають внутрішнього досвіду такої роботи, – це відображається на їхньому відношенні до дитини. Якщо мати та батько розглядають свої власні зміни під кутом придбання нових знань, «зовнішніх» умінь, вони будуть зауважувати це й у дитині. Якщо батьки свої зміни розглядають ще з погляду розвитку внутрішніх якостей, виховання в собі, наприклад, більшої терпимості, більшої послідовності й цілеспрямованості, більшої доброзичливості й т.д., то відношення до розвитку дитини буде більше повним. Чим краще мати та батько вміють виховувати себе, тим краще вони розуміють що значить – виховувати дитину.
Невід'ємною частиною психологічної готовності до материнства є усвідомлення відповідальності за розвиток дитини і свою батьківську позицію. С.Ю. Мещерякова вважає, що відповідальність – це результат почуття любові [48, 30]. Відповідальність ґрунтується на любові, розвивається із цього почуття й з'являється завдяки батьківській любові. Материнська любов нерозривно пов'язана з почуттям відповідальності за долю своїх дітей. Мати в силу своєї любові до них відповідає за дітей у першу чергу перед собою. Однак усвідомлювати відповідальність можна лише при більш-менш ясному уявлені про поставлені цілі, при ясному розумінні мотивів, при певному й обов'язковому усвідомленні змісту своєї діяльності, своїх намірів і зусиль. Жінка повністю відповідає за своє бажання стати матір'ю. Вона вирішує проблему серйозного й відповідального вибору, що визначає всю її подальше життя. Те ж саме стосується і батька. Відповідальність за дитину – елемент усвідомленого батьківства. Усвідомлене батьківство – це, насамперед відмова від стихійного настання батьківства. Усвідомлення батьківства, крім бажання мати дітей, укладається ще в осмисленні, у позитивному відношенні до тих нових обов'язків, до того нового життя, у яке вступає жінка та чоловік, коли вони вирішують стати батьками. Про дійсно відповідальне відношення до батьківства можна говорити тоді, коли майбутні батьки повністю усвідомлюють його зміст із суспільної й особистої точки зору, коли вони розуміють реальні проблеми, пов'язані з батьківством, свідомо беруть на себе їхнє рішення, правильно готовлять себе до їхньої реалізації.
Правильна підготовка себе до виконання батьківської ролі включає позитивне бачення батьківства – це не погляд на батьківство крізь «рожеві окуляри», а це нові можливості для мобілізації свого потенціалу.
Перераховані вище складові можуть відображати рівень готовності жінки та чоловіка до батьківства і служити основою для прогнозу якості батьківської позиції й наступної батьківської поведінки.
Щоб у людині формувалась батьківська сфера (материнське чи батьківське почуття) у своєму розвитку майбутні матір і батько повинні пройти певні стадії. Тільки в цьому випадку в них, як майбутніх батьків, з’являється бажання мати дитину й формується здатність належним чином турбуватися про неї й виховувати її. При цьому характер формування основних компонентів батьківства на кожному з етапів має гендерний відтінок. Якщо на початковому (до 3-х років) етапі формування материнської й батьківської сфери особливу значущість для дітей обох статей має тактильний контакт з матір’ю, то вже на наступному етапі (3–10 рр.) у них домінують різні потреби в іграх, у т. ч. у сюжетно-ролевих, на них впливають різні визначальні агенти соціалізації, формуються різні соціально-значущі взірці поведінки. Тим більше відрізняється процес формування установки на материнство-батьківство в період статевого дозрівання, особливо з огляду на асиметрію темпів дозрівання юнаків і дівчат.
Щоб мати достатній рівень педагогічної готовності, майбутнім батькам і матерям необхідні знання про основні закономірності розвитку і виховання дітей, про роль у цьому сім’ї, батьків, тобто фізіолого-гігієнічні і психолого-педагогічні знання. Вони повинні бути готовими до розв’язання різноманітних педагогічних завдань, як стратегічних, так і тактичних, оперативних.
На рівень педагогічної підготовленості певний вплив чинить самоосвіта батьків, потреба в розумній книзі, читання педагогічної літератури, прагнення розширити свій педагогічний кругозір.
Майбутні батьки повинні бути психологічно готовими до того, що виховання дитини – праця нелегка, праця без вихідних, що вимагає постійного напруження розуму, почуттів, готовності приймати негайні рішення, брати на себе повну відповідальність. Можна виділити п’ять умов успіху в здійсненні батьківського і материнського обов’язку:
бути високо вимогливим до самого себе, постійно займатись самовихованням, володіти волею, витримкою;
знати інтереси своїх дітей, вникати в усе, що їх хвилює, турбує, гнітить чи радує;
пам’ятати свої дитинство та юність, співпереживати з дитиною все, що з нею відбувається;
брати обов’язкову участь в усіх домашніх, господарсько-побутових справах, залучати до них, по можливості, й дітей;
завжди бути прикладом для своїх дітей.
Підготовка школярів різної статі до виконання материнських і батьківських функцій має носити комплексний характер, який передбачає теоретичну розробку проблеми материнства-батьківства, вивчення психологічних особливостей статей, інтенсифікацію порівняльно-педагогічного аналізу зарубіжного й вітчизняного досвіду формування усвідомленого батьківства із урахуванням гендерного фактору.
У роботі з формування усвідомленого батьківства-материнства можна практикувати:
використання змісту предметів шкільного навчання, передовсім з української та зарубіжної літератури, історії, біології, права, музики, трудового навчання тощо;
запровадження факультативу в старших класах загальноосвітніх шкіл, присвяченого проблемам материнства й батьківства («Азбука батьківства»);
ознайомлення школярів з батьківськими листами відомих людей (наприклад «Листи до сина» і «Листи до дочки» В. О. Сухомлинського);
використання у виховних тематичних заходах художніх репродукцій, фотографій і діапозитивів («Жінка-матір», «Хрещення» тощо);
виконання школярами різноманітних самостійних завдань: зібрати прислів’я, приказки, уривки з віршів про щасливе материнство й батьківство; написати сценарій урочистого запису дитини в органах РАГСу тощо;
проведення в позаурочний час заходів, орієнтованих на підготовку майбутніх батьків – лекцій, етичних бесід, диспутів, лекторіїв, читацьких конференцій, вечорів запитань і відповідей, турнірів знавців сім’ї тощо;
організацію різновікових загонів, шефства старших школярів над молодшими або й над дошкільниками;
проведення різноманітних тренінгів;
використання виховних можливостей сім’ї, потенціалу батька і матері у формуванні правильного ставлення до майбутнього батьківства.
Розділ 2. Емпіричне дослідження формування та розвитку батьківської сфери у період юності та дорослості
2.1 Організація та проведення психологічного дослідження
Метою дослідження було – вивчення ступеня психологічної готовності до батьківства жінок та чоловіків, оскільки ми думаємо, що готовність до батьківство характеризує «стартовий рівень» змісту батьківської сфери, утворює фундамент, на якому будується реальна поведінка жінки та чоловіка зі своєю дитиною. Другою метою дослідження було – визначення психологічної готовності до майбутнього батівства серед юнаків – учнів випускних класів. Дослідно-експериментальна робота зі старшокласниками здійснювалась на базі Рівненської ЗОШ № 25. У дослідженні прийняли участь 30 старшокласників, учні 11 класу, них 16 юнаків та 14 дівчат. Для визначення рівня сформованості батьківської сфери у період дорослості та після народження дитини, вибірку становили 10 молодих пар, у віці 18-26 років, які вже мають дитину. Тобто 10 жінок та 10 чоловіків.
Знання ступеня готовності жінки та чоловіка до батьківства дозволили б вчасно діагностувати порушення батьківської поведінки, спроектувати способи її корекції й профілактики. Останнє особливо важливо в сучасних умовах, коли актуальні проблеми, зв'язані не тільки з батьками, що відмовляються від своїх дітей і проявляють стосовно них відкриту зневагу й насильство, але й проблеми порушення батьківсько-дитячих відносин, які служать причинами зниження емоційного благополуччя дитини й відхилень у її оптимальному психічному розвитку в дитячому, ранньому й дошкільному віці.
У якості основного дослідницького методу була застосована спеціально розроблена анкета (Див. Додаток 2), що дозволила виявити ступінь цінності дитини для батьків, тип батьківського відношення до дитини, рівень знань батька та матері про виховання, розвиток дітей.
Анкета містила три блоки питань. Аналіз психологічної готовності проводився за критеріями, якими є компоненти, що становлять психологічну готовність до материнства: потребово-мотиваційний блок, що включає потребово-емоційний і ціннісно-змістовний компоненти; когнитивно-операційний блок і блок соціально-особистісної готовності до материнства.
Цінність дитини для батьків аналізувалася за наступними критеріями:
висока цінність визначалася при наявності самостійної цінності дитини для батьків;
знижена цінність дитини обумовлена іншими цінностями (наприклад: забезпечення сімейного й соціального стану; свого майбутнього; сприйняття дитини, як засобу втримання полового партнера, як засобу самореалізації; задоволення потреби в об'єкті емоційного впливу.
При аналізі батьківського відношення до дитини використовувалися наступні критерії:
емоційно-тепле відношення;
емоційно-холодне відношення;
відсторонене відношення.
Емоційно-тепле відношення (відношення до дитини, як до суб'єкта, з орієнтацією на себе й одночасно на стан дитини). Емоційно-холодне відношення (негативне відношення до маленьких дітей). Відсторонене відношення (байдужність стосовно дитини).
Другий блок питань спрямований на виявлення рівня знань батьків про особливості внутрішньоутробного розвитку, розвитку й виховання дітей. З'ясовувалися, наскільки добре респонденти знають функції матері та батька стосовно дитини.
Третій блок включав питання на визначення рівня соціально-особистісної готовності до батьківства. Питання цього блоку дозволяли виявити ступінь сформованість установок на стратегію виховання; усвідомлення ними відповідальності за розвиток дитини й свою материнську позицію; готовність переборювати труднощі, пов'язані з народженням і вихованням дитини.
У ході дослідження також застосовувалася проективна методика«Батьківський твір». Методика представляє одну з найбільш інформативних і досить надійних технік, що дозволяють продіагностувати особливості батьківської позиції, виявити особливості сприйняття й переживання матір'ю та батьком характеру відносин і взаємодії з дитиною. Крім того, методика «Батьківський твір» дозволяє виявити особистісні особливості самого батька та матері.
Базовою темою батьківського твору була тема відкритого типу «Я і моя дитина». Тема твору задавалася у відкритій формі, без конкретизації того змісту, що повинно бути представлене. Матерям та батькам пропонувалося написати все, що вони хочуть, вважають за потрібне та важливе. Час написання твору не обмежується.
Основні параметри аналізу твору.
Значимими для інтерпретації твору й інформативними є особливості прийняття завдання, обсяг твору, мова й стиль оповідання, підкреслення в тексті, малюнки в тексті.
Особливості прийняття завдання. Категорична відмова виконати завдання може бути розцінена як прояв психологічного захисту і бар'єрів на шляху усвідомлення своїх взаємин з дитиною. Наполегливі питання про зміст твору, які ставляться після повторення дослідником інструкції, свідчать про високу соціальну тривожність й особистісну неготовність батьків.
Обсяг твору. Малий обсяг може бути інтерпретований як неприйняття завдання, пасивна відмова від його виконання або чисто формальне виконання завдання. Надмірно великий за обсягом твір відображає високу емоційну включенность автора.
Форма оповідання, стиль і мова твору. Можуть бути виділені наступні форми оповідання: канцелярська (нагадує автобіографічно-канцелярську характеристику, формальну за змістом) може розцінюватися як показник значної дальності дистанції у взаємодії з дитиною, труднощів у спілкуванні з нею; чисто описова форма, що, як правило, не містить інформації про проблеми і скарги батьків; проблемна форма характеризується мінімальним описом властивостей і якостей дитини аж до того, що зі змісту твору важко визначити вік дитини, і стійкою фіксацією на проблемах, що хвилюють автора; описово-проблемна форма припускає розумне співвідношення інформаційно-подійних описів і постановки проблем виховання й розвитку дитини.
Підкреслення в тесті. Дозволяють авторові розставити акценти й виділити основні значеннєві моменти. Іноді підкреслення відображає прагнення автора покласти відповідальність за виниклу колізію на себе, на іншого члена родини або дитину.
Малюнки в тексті. Можуть являти собою начерки по типі карлючок, або тематичний малюнок. У першому випадку малюнки свідчать про наявність внутрішніх бар'єрів і захистів, у другому – про емоційну зануреність в батьківсько-дитячі відносини.
Структурування простору аркуша подає інформацію про індивідуально-особистісні особливості автора твору. Тут указуються повнота заповнення простору аркуша, використання полів, лінійок для розташування рядків, використання абзацу й «нового рядка». Суцільний неструктурований текст є індикатором емоційної захваченности проблемою, імпульсивності автора й втрати контролю. Поля й лінійки – показник гіперсоціалізованості автора, його орієнтації на «закон і порядок», пріоритетність соціальних норм і правил.
Найбільш важливі для інтерпретації батьківських творів змістовні показники. До них відносяться: відповідність твору заданій темі; співвідношення трьох планів твору; використання у творі імені дитини; опис історії розвитку дитини, її індивідуально-особистісних якостей і переваг, особливості взаємин дитини з автором твору й інших членів родини; оцінка дитини; відношення автора до дитини; опис системи виховання, реалізованої родителем, і оцінка її ефективності.
Відповідність твору заданій темі – важливий показник прийняття завдання. Відступ від теми твору можуть свідчити про сховане відкидання дитини і актуалізації захисних механізмів.
Співвідношення трьох планів твору. Батьківський твір задає три основних плани опису – план «Дитина», план «Батько (мати)» і план «Наші відносини». Тема «Я і моя дитина» вимагає від родителя зосередження на всіх трьох планах. Інформативним про характер батьківської позиції буде баланс цих планів.
Можна виділити чотири варіанти співвідношення планів батьківського твору:
Перевага плану «Дитина» або плану «Батько/Мати» відповідно темі твору. У цьому випадку можна говорити про адекватні центрації автора твору на проблемах розвитку дитини або на проблемах виховання і батьківства.
Неадекватне темі твору домінування плану «Дитина» або плану «Батько/Мати». У подібної центрації проявляється обмеженість батьківської позиції. У першому випадку це фіксація родителя на дитині і її проблемах без належного усвідомлення власних виховних методів впливу й своєї ролі в генезисі проблем розвитку дитини, а часто й прагнення родителя повністю перекласти провину й відповідальність за них на плечі самої дитини. У другому випадку швидкий відхід від проблем дитини до обговорення родителем своїх власних якостей, особливостей поведінки, почуттів і переживань, що виходять за межі детячо-батьківських відносин, є свідоцтвом недозволених особистісних проблем самого родителя, їх виховної непевності.
Розгорнутий позитивний опис плану «Наші відносини». Більш-менш розгорнуте обговорення взаємин родителя з дитиною є показником усвідомлення матір'ю/батьком двостороннього діалогічного характеру процесу виховання. Ступінь розгорнення плану «Наші відносини» виступає індикатором міри сенситивности матері/батька до всебічного конструктивного аналізу проблем і розвитку дитини.
Домінування плану «Наші відносини» при фактично повній редукції планів «Дитина» і «Батько/Мати». Може розцінюватися або як показник високого рівня конфліктності відносин і безпорадності матері/батька в спробах їхнього вирішення. Опис відносин носить негативний характер, буяє прикладами конфліктів, сварок, неслухняності дитини. Або – як показник високої емоційної залежності матері/батька від дитини за типом симбіотичної прихильності.
Ім'я дитини, використовуване у творі, містить важливу діагностичну інформацію про особливості емоційного прийняття дитини матір'ю/батьком, обраної ними позиції у взаємодії з дитиною, ступеня близькості-дальності родителя і дитини. Так, зменшувальна форма імені дитини може мати ніжний або зневажливий відтінок, що дозволяє судити про особливості емоційного відношення родителя до дитини. Ніжні прізвиська можуть розцінюватися як свідоцтво емоційної значимості дитини для родителя. Уникання імені дитини у творі говорить про недостатнє прийняття самоцінності дитини матір'ю/батьком. Зайво часта заміна імені дитини займенником «він» («вона») у творі може бути фактом емоційного відбиття дитини матір'ю/батьком.
Відомості про історію розвитку дитини. Негативне емоційне відношення до минулого може бути інтерпретоване як свідоцтво невирішеного конфлікту, хронічної фрустрації, психологічної травми. Песимізм у сприйнятті сьогодення – прояв стресу, депресії, фрустрованості батька/матері, тривожність відносно майбутнього – як прояв виховної непевності матері/батька.
Опис якостей і переваг дитини. Вибірковість родителя у виділенні певного сполучення якостей, що характеризують дитину (фізичні особливості й зовнішність дитини, формально-біографічні відомості, опис знань, умінь, навичок дитини, її досягнень, особливості поведінки, спілкування, виконання вимог батьків, опис інтелектуальних, морально-вольових й емоційно-вольових якостей, особливості статево-рольової ідентичності), багато в чому відображає значимість цих властивостей для самого родителя і дозволяє судити про обрані ними цінності виховання.
Оцінка дитини у творі може бути присутньою як у прямій, так й у непрямій формі. Оцінка може бути позитивною, негативною, амбівалентною, з більшим або з меншим ступенем дифференційованості. Баланс позитивних і негативних оцінок дозволяє судити про інтегральну оцінку дитини. «Наклеювання ярликів», однозначно-негативна, зневажлива оцінка вказує на неповагу особистості дитини матір'ю/батька, її відкидання ними.
Опис особливостей типу батьківського виховання може включати відкрите декларування цінностей і пріоритетності цілей виховання. Варто звернути увагу на методи заохочення й покарання дитини. Варто також звернути увагу на висловлення матері/батька про подібність або розходження системи виховання, реалізованої стосовно своєї дитини, і тих методів, які застосовувалися стосовно матері/батька, коли вони були дітьми, у їх родинах.
Дослідження уявлень про батьківство старшокласників
Найбільш характерною психологічною особливістю уявлення є те, що в ньому поєднується образність і узагальненість. Як правило, уявлення про той чи інший об'єкт формується в процесі його багаторазового сприймання. Завдяки цьому відбувається селекція ознак об'єкта, їхня інтеграція і трансформація; випадкові ознаки, що виявляються тільки в деяких одиничних ситуаціях, відсіваються, а фіксуються лише найбільш характерні і тому найбільш інформативні. Ця закономірність стосується і формування уявлень про батьківство.
Батьки, шлюб яких склався благополучно, які не мають проблем з вихованням дітей дають дітям приклад того, як повинно будуватися спільні дії чоловіка і дружини у вихованні дітей. Погоджені дії батьків є найважливішою передумовою успішного формування уявлень про майбутнє батьківство. На підставі ряду досліджень можна констатувати наявність неусвідомлених тенденцій до повторення у новоствореному шлюбі моделі родини своїх батьків, до відтворення моделі відносин батьків до дітей у власній родині, копіювання досвіду батьківської сім’ї.
Сім’я є для людини групою співвідношення, вона ідентифікується з нею, створює і зберігає прийняті в ній погляди, установки, звичаї, зразки поводження і спілкування. Дитина засвоює свою майбутню батьківську та подружню роль,