Xreferat.com » Рефераты по психологии » Саморегуляція психічних станів у працівників органів внутрішніх справ

Саморегуляція психічних станів у працівників органів внутрішніх справ

– важливе завдання психології. Розроблені принципи класифікації й класифікація психічних станів – це основний шлях до їхньої діагностики.

Найбільш загальними для різних психічних станів є їх тимчасова, просторова, структурна й функціональна характеристики.

Принципи часу, простору, структури й функції як найбільш значимі при вивченні сутності явищ ми поклали в основу виділення принципів класифікації психічних станів [14].

Окремі, навіть найбільш загальні й істотні показники, наприклад, показники тимчасових особливостей психічних станів ще не становлять їх цілісної тимчасової характеристики, а цілісна їхня характеристика не зводиться до принципів їхньої класифікації.


2. Організація емпіричного дослідження працівників ОВС


2.1 Загальна характеристика групи досліджуваних та методів дослідження


У дослідженні брали участь 40 чоловік (14 жінки й 26 чоловіків). Випробувані є співробітниками Ленінського, Жовтневого, Станично-Луганського РО УМВД України в Луганській області. Вік випробуваних – від 28 до 32 років. Загальний стаж роботи в ОВС складає 5–7 років. Досліджувані є працівниками оперативно-розшукового, слідчого відділів, патрульно-постової служби. Вибір саме цієї групи досліджених, на мою думку, є найбільш доцільним, оскільки зазначені вище працівники органів внутрішніх справ як ніхто інший при виконанні своїх службових обов'язків підвержені виникненню негативних психічних станів, емоційному та стресовому навантаженню.

Так, наприклад, виконання своїх функціональних обов'язків вимагає від оперуповноважених наявності психологічних якостей, вмінь та властивостей. Основні з них:

а) підвищена відповідальність за свої дії, за прийняття рішення;

б) постійна готовність до ситуацій силового (а деколи й із застосуванням вогнепальної зброї) єдиноборства зі злочинцями;

в) здатність до вирішення професійних завдань у ситуаціях, що характеризуються ризиком та небезпекою для життя та здоров'я;

г) здатність працівників до інтенсивної комунікації, як із цивільними так і з асоціальними та кримінально – орієнтованими особами;

д) постійна інтелектуальна активність (аналіз ситуації та інформації, що швидко змінюються або можуть змінитися, необхідність прийняття рішення в умовах обмеженого години);

е) здатність витримувати тривале емоційне навантаження, тривожність, страх, невизначеність. Достатня психофізіологічна витривалість у зв'язку з ненормованим (нефіксованим) робочим удень, нічною роботою після виснажливого робочого дня та інше;

є) кмітливість у встановленні вербальних контактів, вміння приховувати власні наміри при проведенні оперативних дій з іншими людьми, здатність вживатись у ролі різноманітних соціальних та професійних типів тощо [9].

Особини, які безпосередньо займаються оперативно-розшуковою діяльністю мають бути «схильними до розумного ризику», тому що відсутність елементів ризику, саме по собі, часто робить неможливим проведення оперативних заходів, тім більше досягнення по них конкретного результату.

Для отримання оперативної інформації під час опитування свідків, потерпілих, підозрюваних працівник повинен бути готовим до здійснення психологічного впливу на різноманітні категорії громадян.

Особи, які проводять слідчі дії вирішують питання про порушення карної справи (виносять постанову про порушення карної справи за ознаками злочину) у відповідності з Карним та Карно-процесуальним кодексом України. Також, під час попереднього слідства виконуються слідчі дії у вигляді допитів, виїмок, очних ставок, експертиз тощо.

Під час виконання службових обов'язків слідчий:

керує СОГ на місці події;

приймає рішення про порушення або відмові в порушенні карних справ;

організовує взаємодію зі службами кримінальної міліції й міліції громадської безпеки з метою затримання підозрюваних у скоєнні злочину;

документує попереднє слідство (складає протоколи допитів, ухвали й протоколи про затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, складає ухвали про притягнення в якості обвинувачених по різноманітним складах злочинів й інші документи у відповідності із законодавством);

здійснює безпосередньо слідчі дії (огляд місця події, обшуки, виїмки та накладення арешту на майно, допити свідків, потерпілих, звинувачуваних, що проходять по карній справі, слідчі експерименти, перевірки показів на місці та ін.).

Слідчий несе відповідальність за законність прийнятих рішень про спрямування слідства, провадження слідчих дій та своєчасне їх виконання. Забезпечує профілактику правопорушень, проводити серед населення роз'яснювальну роботу з питань боротьби зі злочинністю [9].

Виконання службових обов'язків працівниками патрульної служби ставить високі вимоги, які стосуються їх професійних якостей, зовнішнього вигляду, жестикуляції, міміки, лексики, тону, манер поведінки, вчинків – все це приваблює до собі увагу оточуючих, викликає з їх боку схвалення чи осуд. Громадяни хочуть бачити в міліції гуманних, розумних та професійно грамотних представників влади.

По тому, що і яким чином робить працівник міліції, наскільки він доброзичливий і готовий у будь-яку хвилину прийти на допомогу, люди судять про роботі в міліції в цілому. Це вимагає від міліціонерів ППСМ особливої відповідальності, вимагає бездоганної поведінки в будь-якій, навіть у самій складній і гострій криміногенній ситуації, добрих знань правил та порядку несення служби, відповідного рівня володіння практичними навичками.

Не мало правопорушень у процесі несення служби міліціонерами патрульно-постової служби здійснюється під приводом «доцільності» або в «інтересах служби», а також із-за незнання або зневаги до вимог нормативних актів, невміння застосовувати їх у різноманітних конкретних оперативних ситуаціях, доброго знання правил несення служби, відповідного рівня володіння практичними навичками.

Об'єкт дослідження – професійна діяльність працівників ОВС.

Предмет дослідження – саморегуляція психічних станів у працівників ОВС.

Мета дослідження – дослідити саморегуляцію психічних станів у працівників ОВС.

Задачі дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз підходів до дослідження проблеми саморегуляції психічних станів.

2. Дослідити особливості рівня суб'єктивного контролю у працівників ОВС.

3. Дослідити особливості рівня емоційного вигорання у працівників ОВС в залежності від рівня суб'єктивного контролю

4 Дослідити особливості психічних станів, які характерні для працівників ОВС в залежності від рівня суб'єктивного контролю.

5. Визначити способи саморегуляції, якими користуються працівники ОВС для покращення свого психічного стану, в залежності від рівня суб'єктивного контролю.

Методи дослідження. У роботі застосовувалися наступні методи дослідження: теоретичний аналіз наукової проблеми; анкетування. У дослідженні застосовувалося наступні методики:

1. «Методика діагностики самооцінки психічних станів» (по Г. Айзенку): складається з описів різних психічних станів, які випробуваному необхідно оцінити від 0 до 2 балів. Представлені описи становлять 4 групи психічних станів: тривожність, фрустрація, агресивність, ригідність.

2. «Методика діагностики рівня суб'єктивного контролю» (Дж. Роттер):

складається з 44 тверджень, що стосуються різних сторін життя й відносини до них. Випробуваному необхідно оцінити ступінь своєї згоди з певними твердженнями по 6-бальній шкалі:

повна незгода -3 -2 -1 1 2 3 повна згода.

Інтерпритація проводиться по 7 шкалам: шкала загальної інтернальності, шкала інтернальності в області досягнень, шкала інтернальності в області невдач, шкала інтернальності в сімейних відносинах, шкала інтернальності в області виробничих відносин, шкала інтернальності в області міжособистісних відносин, шкала інтернальності у відношенні здоров'я й хвороби.

3. «Методика діагностики рівня емоційного вигорання» (В.В. Бойко):

Методика складається з 84 суджень, на які необхідно відповідати «так» або «ні». Кожен варіант відповіді попередньо оцінений тим або іншому числу балів – указується в «ключі». Ознаки, включені в симптом, мають різне значення у визначенні його ваги. Максимальну оцінку – 10 балів одержав ознаку, найбільш показовий для симптому. Обробка результатів відбувається в такий спосіб:

1) визначається сума балів окремо для кожного з 12 симптомів «вигорання»:

– переживання психотравми

– тривога й депресія;

– неадекватне виборче емоційне реагування;

– емоційно – моральна дезорієнтація;

– розширення сфери економії емоцій;

– редукція професійних обов'язків;

– емоційний дефіцит;

– емоційна відстороненність;

– особистісна відстороненність (деперсоналізація).

2) підраховується сума показників симптомів для кожної з 3-х фаз формування «вигорання»:

– напруга;

– резистенція;

– виснаження;

3) перебуває підсумковий показник синдрому «емоційного вигорання» – сума показників всіх 12-ти симптомів.

Запропонована методика дає докладну картину синдрому «емоційного вигорання». Насамперед треба звернути увагу на окремо взяті симптоми. Показник виразності кожного симптому коливається в межах від 0 до 30 балів:

9 і менш балів – не сформований симптом,

10–15 балів – на стадії формування симптом,

16 і більше – сформований.

Симптоми з показниками 20 і більше балів ставляться до домінуючих у фазі або у всьому синдромі «емоційного вигорання».

Методика дозволяє побачити провідні симптоми «вигорання». Істотно важливо відзначити, до якої фази формування стресу ставляться домінуючі симптоми й у якій фазі їхнє найбільше число.

Подальший крок в інтерпретації результатів опитування – осмислення показників фаз розвитку стресу – «напруга», «резистенція» й «виснаження». У кожній з них оцінка можлива в межах від 0 до 120 балів. Однак зіставлення балів, отриманих для фаз, не правомірно, тому що не свідчить про їхню відносну роль або внесок у синдром. Справа в тому, що вимірювані в них явища істотно різні – реакція на зовнішні й внутрішні фактори, прийоми психологічного захисту, стан нервової системи. За кількісними показниками правомірно судити тільки про те, наскільки кожна фаза сформувалася, яка фаза сформувалася в більшому або меншому ступені:

36 і менш балів – фаза не сформувалася;

37–60 балів – фаза в стадії формування;

61 і більше балів – фаза, що сформувалася.

Оперуючи змістом і кількісними показниками, підрахованими для різних фаз формування синдрому «вигорання», можна дати досить об'ємну характеристику особистості й, що не менш важливо, намітити індивідуальні міри профілактики й психокорекції. Висвітлюються наступні питання:

які симптоми домінують;

якими сформованими й домінуючими симптомами супроводжується «виснаження»;

чи з'ясовне «виснаження» (якщо воно виявлено) факторами професійної діяльності, що ввійшли в симптоматику «вигорання», або суб'єктивними факторами;

який симптом (які симптоми) найбільше обтяжують емоційний стан особистості;

у яких напрямках треба впливати на виробничу обстановку, щоб знизити нервову напругу;

які ознаки й аспекти поводження самої особистості підлягають корекції, щоб емоційне «вигорання» не наносило збитку їй, професійній діяльності й партнерам [19]

2) Методи математичної статистики Критерій ц* – кутове перетворення Фішера.

Критерій Фішера призначений для зіставлення двох вибірок по частоті зуcтрічаємості ефекту, що цікавить дослідника. Критерій оцінює достовірність розходжень між відсотковими частками двох вибірок, у яких зареєстрований ефект, який нас зацікавив.

Для підрахування критерію необхідно:

Визначити величини ц, відповідні відсотковим часткам в кожній з груп за таблицями

Підрахувати емпіричне значення ц за формулою:


ц емп = (ц1 – ц2) Ч √ n1 Ч n2 ∕ n1 + n2


де ц1 - кут, відповідний більшої% частки; ц2 – кут відповідно меншої% частки; n1 – кількість спостережень у вибірці 1; n2 – кількість спостережень у вибірці 2.

Встановити критичне значення цкр відповідно до прийнятих в психології рівнів статистичної значущості: p < 0,05 і p < 0,01.

При збільшенні розбіжності між кутами ц1 і ц2 і збільшення чисельності вибірок значення критерію зростає. Чим більше розмір ц*, тим більше мабуть, що розходження достовірні


3. Саморегуляція психічних станів у працівників ОВС


3.1 Особливості рівня суб’єктивного контролю у працівників ОВС


Люди розрізняються між собою по тому, як і де вони локалізують контроль над значними для себе подіями. Можливі два полярних типи такої локалізації: екстернальний й інтернальний. У першому випадку людина думає, що події, що відбуваються з ним, є результатом зовнішніх дій, інших людей. У другому випадку людина інтерпретує значимі події як результат власної діяльності. Будь-якій людині властива певна позиція на континуумі, що простирається від екстернального до інтернальному типу.

Локус контролю, характерний для індивіда, універсальний стосовно будь-яких типів подій і ситуацій, з якими йому доводиться зіштовхуватися. Той самий тип контролю характеризує поводження даної особистості у випадку невдач й у сфері досягнень, причому це рівною мірою стосується різних областей соціального життя [25].

Після проведення методики «Діагностика рівня суб'єктивного контролю» (Дж. Роттера) були отримані наступні дані (див. табл. 3.1).


Таблиця 3.1. Домінуючи шкали суб’єктивного контролю у працівників ОВС за рівнем суб’єктивного контролю (в %)

№ Шкали суб’єктивного контролю Групи ц Р


Інтроверти Екстраверти

1 Шкала загальної інтернальності 68,1 З2,2 2,25 0,05
2 Шкала інтернальності в області досягнень 21,5 3,5 1,76 0,05
3 Шкала інтернальності в області уникання невдач 46,2 12,3 2,39 0,01
4 Шкала інтернальності в області виробничих відносин 78,2 34,6 2,81 0,01
5 Шкала інтернальності в області сімейних відносин 52,4 13,2 2,70 0,01
6 Шкала інтернальності в області здоров’я 64,3 27,4 1,76 0,05
7 Шкала інтернальності в області міжособистісних відносин 41,6 12,4 2,08 0,05

Так 62,5% випробуваних характерний інтернальний тип рівня суб'єктивного контролю й для 37,5% – екстернальний тип рівня суб'єктивного контролю.

Для групи з інтернальним типом рівня суб'єктивного контролю відзначаються найнижчі показники по шкалах загальної інтернальності (її відзначили 68,1% випробуваних), по шкалі інтернальності в області виробничих відносин – 78,2%, по шкалі інтернальності в області сімейних відносин 52,4%, по шкалі інтернальності в області здоров’я 64,3%. Іншими словами, це може свідчити про те, що співробітники, які відносяться до групи з інтернальним типом рівня суб'єктивного контролю вважають, що більшість важливих подій у їхньому житті є результатом їхніх власних дій, що вони можуть ними керувати, і, таким чином, вони почувають свою власну відповідальність за ці події й за те, як складається їхнє життя в цілому. Крім того, такі люди вважають свої дії важливим фактором організації власної виробничої діяльності, у складних відносин у колективі, у своєму просуванні. Дана категорія осіб уважають, що самі домоглися всього того гарного, що було і є в їхньому житті, і що вони здатні з успіхом переслідувати свої цілі в майбутньому.

Для групи з екстернальним типом рівня суб'єктивного контролю відзначаються високі показники по шкалах інтернальності в області досягнень 3,5%, інтернальності в області уникання невдач 12,3%, по шкалі інтернальності в області сімейних відносин 13,2%, по шкалі інтернальності в області міжособистісних відносин 12,4%. Це говорить про те, що для групи співробітників, у яких домінує екстернальний тип суб'єктивного контролю, характерна відсутність усвідомлення зв'язку між своїми діями й значимими для себе подіями життя, вони не вважають себе здатними контролювати цей зв'язок і думають, що більшість подій і вчинків є результатом дії інших людей. Крім того, дана група співробітників схильна приписувати відповідальність за свої невдачі, і подібні події іншим людям, або вважати ці події результатом невдачі.

При порівнянні результатів, отриманих в процесі вивчення шкал суб’єктивного контролю між групами, що мають високий (інтернали) та низький (екстернали) рівень суб’єктивного контролю маємо наступні достовірні відмінності: по шкалі інтернальності в області досягнень цей показник складає 2,25 (р > 0,05), по шкалі інтернальності в області досягнень – 1,76 (р > 0,05), по шкалі інтернальності в області уникання невдач – 2,39 (р > 0,01), по шкалі інтернальності в області виробничих відносин – 2,81 (р > 0,01), по шкалі інтернальності в області сімейних відносин – 2,70 (р > 0,01), по шкалі інтернальності в області здоров’я – 1,76 (р > 0,05), по шкалі інтернальності в області міжособистісних відносин – 2,08 (р > 0,05).


3.2 Особливості психічних станів, що характерні для працівників ОВС в залежності від рівня суб’єктивного контролю


Психічні стани багатомірні, вони виступають й як система організації психічних процесів, і як суб'єктивне відношення до відбиваного явища, і як механізм оцінки відбиваної дійсності. Зміна психічного стану безпосередньо в процесі діяльності проявляється у вигляді зміни суб'єктивного відношення до відбиваної ситуації або зміни мотивів стосовно розв'язуваного завдання.

У психічних станах, так само як й в інших психічних явищах, відбивається взаємодія людини з життєвим середовищем. Будь-які істотні зміни зовнішнього середовища, зміни у внутрішньому світі особистості, в організмі викликають певний відгук у людині як цілісності, спричиняють перехід у новий психічний стан, міняють рівень активності суб'єкта, характер переживань і багато чого іншого.

Відношення людини – центральна характеристика (по термінології П.К. Анохіна) усього компонентного складу психічного стану. У структурі стану вона представляє рівень свідомості й самосвідомості людини. Відношення як характеристика свідомості – це відношення до навколишньої дійсності; як характеристика самосвідомості – це саморегуляція, самоконтроль, самооцінка, тобто встановлення рівноваги між зовнішніми впливами, внутрішнім станом і формами поводження людини [27].

Особистісна регуляція психічних станів здійснюється в різних планах. І властивості особистості, і її змістовне наповнення певним чином впливають на виникнення й стійкість психічних станів. Ціннісні орієнтації, самосвідомість, самооцінка, що домінують потреби й мотиви, установки, актуалізовані цілі, наміри – кожний із цих факторів впливає на виникнення й динаміку стану. Взаємозв'язку між особистістю й психічними станами носять характер взаємовпливу – стану впливають на особистість, її розвиток і динаміку, формування одних властивостей й ослаблення інших, виникнення й переструктурування мотивів і цілей. Про зворотний вплив К. Юнг писав: «Якщо стан яким-небудь образом стає хронічним, то внаслідок цього й виникає тип, тобто звична установка, у якій один механізм постійно панує, не могти, звичайно, повністю придушити інший, тому що він необхідно належить до психічної діяльності життя» [23].

Професійна діяльність працівника ОВС досить часто накладає на нього свій негативний відтінок у вигляді наступних негативних психічних станів, що значно погіршують його самопочуття та знижують його професійну активність. Такими станами є тривожність, агресія, фрустрація.

Після проведення методики «Діагностика самооцінки психічних станів» (По Г. Айзенку) були отримані наступні результати (рис. 3.1).


Саморегуляція психічних станів у працівників органів внутрішніх справ

Рисунок 3.1. Показники психічних станів в залежності від рівня суб’єктивного контролю


Для групи досліджуваних, що мають низький рівень суб’єктивного контролю, тобто екстерналів, характерні наступні показники негативних психічних станів, а саме: тривожності, що несе в собі здатність впадати в стан підвищеної схвильованості в тих випадках життя, які на думку даної людини, несуть в собі психологічну загрозу для нього – для 68,2% досліджуваних; агресивності, що проявляється у ворожому стані по відношенню до людей, звірів, предметів навколишнього середовища, намаганні нанести їм шкоду, знищити. Людина у такому стані проявляє здатність нападати на інших людей, ображати їх словом або ділом – для 55,7% досліджуваних; фрустрації, що являє собою стійкий, негативний емоційний стан, що з’являється у людини в результаті невдачі та супроводжується станом тривоги, подавленості, усвідомленням неможливості досягнення поставленої цілі – для 83,3%. Для 71,2% досліджених з низьким рівнем суб’єктивного контролю – стан негідності.

Для групи досліджуваних, що мають високий рівень суб’єктивного контролю, тобто інтерналів, характерні наступні показники вираженності негативних психічних станів: стан тривожності характерний для 32,4%, агресивності -27,5%, фрустрації – 26,5%, ригідності – 12,3% досліджуваних.

При порівнянні результатів, отриманих в процесі вивчення психічних станів між групами, що мають високий (інтернали) та низький (екстернали) рівень суб’єктивного контролю маємо наступні достовірні відмінності (табл. 3.2).


Таблиця 3.2. Показники психічних станів в залежності від рівня суб’єктивного контролю у працівників ОВС (в %)

№ Психічні стани Групи ц Р


Інтроверти Екстраверти

1 Тривожність 32,4 68,2 2,25 0,05
2 Агресивність 27,5 55,7 1,76 0,05
3 Фрустрація 26,5 83,3 3,07 0,01
4 Ригідність 12,3 71,3 2,08 0,05

Так, достовірні відмінності маємо стосовно стану тривожності. Цей показник складає 2,25 (р> 0,05). По стану агресивності – 1,76 (р> 0,05). По стану фрустрації – 0,01 (р> 0,05) та стосовно ригідності – 2,08 (р> 0,05). На основі цього, ми можемо зробити висновок, що для групи екстернатів більш характерно переживання негативних психічних станів. На мою думку це пов’язано з відсутністю усвідомлення зв'язку між своїми діями й значимими для себе подіями життя, з нездатністю контролювати цей зв'язок, переконаність, що більшість подій і вчинків є результатом випадку або дій інших людей, схильність приписувати важливе значення зовнішнім обставинам – керівництву, товаришам по роботі, везінню-невдачі, відсутність змоги контролювати свої формальні й неформальні відносини з іншими людьми, в кінці кінців призводить труднощів, пов’язаних з нестриманістю, що заважають викликати до себе повагу й симпатію у оточуючих, до низької самооцінки, прагненню втечі від невдач, залежності, нерішучості в прийнятті рішень, непевності, метушливості.

Група інтерналів, навпаки відрізняється низьким рівнем тривожності, агресивності, а звідси досить високим рівнем самооцінки, стійкістю до невдач, відсутністю страху перед труднощами. Дана категорія співробітників характеризується як спокійна, витримана. Впевненість, самостійність, рішучість, на мою думку допомагає їм зберегти й низький рівень фрустрації та високий рівень адаптації до змінних умов та ситуацій життя.


3.2 Особливості рівня емоційного вигорання в працівників ОВС з різним рівнем суб’єктивного контролю


Синдром емоційного вигоряння являє собою стан емоційного, психічного, фізичного виснаження, що розвивається як результат хронічного недозволеного стресу на робочому місці. [3].

Основні симптоми синдрому емоційного вигоряння

погіршення відносин з колегами й родичами;

наростаючий негативізм стосовно колег;

зловживання алкоголем, нікотином, кофеїном;

втрата почуття гумору, постійне почуття невдачі, провини;

підвищена дратівливість – і будинку, і на роботі;

завзяте бажання перемінити рід занять;

раз у раз виникаюча неуважність;

порушення сну;

загострена сприйнятливість до інфекційних захворювань;

підвищена стомлюваність, почуття утоми протягом усього робочого дня [20].

«Вигорання – стан повного виснаження». Люди із синдромом вигорання звичайно мають сполучення психопатологічних, психосоматичних, соматичних симптомів й ознак соціальної дисфункції. Спостерігається хронічна утома, когнітивна дисфункція (порушення пам'яті, уваги), порушення сну із труднощами засипання й ранніх пробуджень, особистісні зміни. Можливий розвиток тривожних, депресивних розладів, залежностей від психоактивних речовин, суїцид. Загальними соматичними симптомами є головний біль, гастроінтестинальні (діарея, синдром роздратованого шлунка) і кардиоваскулярні (тахікардія, аритмія, гіпертонія) порушення. Існує безліч теорій розвитку синдрому емоційного вигоряння [27].

Ряд дослідників уважає основними передумовами наявність організаційних проблем (занадто більше робоче навантаження, недостатня можливість контролювати ситуацію, відсутність організаційної спільності, недостатня моральна й матеріальна винагорода, несправедливість, відсутність значимості виконуваної роботи). У той же час інші дослідники вважають більше важливими особистісні характеристики (низька самооцінка, високий невротизм, тривожність й ін.) Таким чином, немає єдиних поглядів на питання вигоряння, відсутні єдині устояні діагностичні критерії.

Найбільше ризику виникнення СЕВ піддані особи, що пред'являють непомірно високі вимоги до себе. У їхньому поданні теперішній фахівець – це зразок професійної невразливості й досконалості. Вхідні в цю категорію особистості, асоціюють своя праця із призначенням, місією, тому в них стирається грань між роботою й особистим життям. [16].

Після проведення вивчення рівня емоційного вигорання, були отримані наступні дані (рис. 3.2).


Саморегуляція психічних станів у працівників органів внутрішніх справ

Рисунок 3.2. Показники рівня та фаз емоційного вигорання в залежності від рівня суб’єктивного контролю


Для співробітників з низьким рівнем суб’єктивного контролю характерний й більш високий рівень емоційного вигорання (він складає 38,6%), тоді як для групи співробітників, що мають високий рівень суб’єктивного контролю характерний й значно менший показник рівня емоційного вигорання (він складає 16,7%). При цьому слід відзначити, що для обох досліджуваних груп рівень емоційного вигорання характеризується як на стадії формування.

Так, фаза «Напруга» у групі, що має низький рівень суб’єктивного контролю, домінує в процесі розвитку емоційного вигоряння в 41,5% випробуваних. Слід зазначити, що для 34% випробуваних дана фаза перебуває в стадії формування й для 66% випробуваних вона є не сформованою. Розглянемо окремо симптоми даної фази.

Симптом «Переживання психотравмуючих обставин» для 27% випробуваних не сформований. Для 42% – перебуває в стадії формування, і є сформованим для 31% випробуваних.

Симптом «Незадоволеність собою» для 9,5% випробуваних є сформованим і для 45,5% перебуває в стадії формування та не є сформованим для 45% випробуваних.

Симптом «Загнанність у клітку» не знайшов свого відображення для 76% випробуваних і для 24% є сформованим.

Симптом «Тривога та дипресія» для 52,3% випробуваних є сформованим і для 17,7% перебуває в стадії формування та не є сформованим для 30% випробуваних.

Домінуючим симптомом по даній фазі в цілому є симптом «Тривога та дипресія» тому що для 52,3% випробуваних є сформованим.

Високі показники по даній фазі в цілому говорять про те, що для співробітника характерне зниження значимості власних досягнень, він переживає незадоволеність собою, випробовує такі почуття, як «загнанність у клітку», тривогу. Подібне відчуття приводить до посилення дискомфорту, тягне втрату професійних якостей.

Наступною фазою емоційного вигоряння є «Резистенція».

Слід зазначити, що дана фаза, за отриманими даними, домінує по своїй виразності серед інших і представлена в даній групі в 75,4% випробуваних. Крім того, для 16,5% випробуваних вона є не сформованої, в 15% – перебуває в стадії формування й для 66,5% респондентів є сформованою.

Симптом «Неадекватне виборче емоційне реагування» відсутній в 14% випробуваних, для 22% він перебуває в стадії формування й для 64% є сформованим.

Симптом «Емоційно-моральна дезорієнтація» не виявлена в 13% випробуваних, в 38% перебуває в стадії формування, і для 49% – є сформованим.

Симптом «Розширення сфери економії емоцій» для 34% випробуваних є не сформованим, для 16% – перебуває в стадії формування, і для 52% – є сформованим.

Симптом «Редукція професійних обов'язків» – сформований в 61% випробуваних, для 39% перебуває в стадії формування.

Слід зазначити, що багатьох випробуваних на цій фазі, у відмінності від попередньої, сформованими є відразу кілька симптомів, а саме: симптом «Неадекватне виборче емоційне реагування» є присутнім у вигляді сформованого в 64% випробуваних. Крім того, даний симптом є домінуючим для всієї фази в цілому. Симптом «Редукція професійних обов'язків» – виражений в 61% випробуваних.

Слід зазначити, що чим вище показники по даній фазі, тим менш адекватно емоційне реагування, тим сильніше редукція професійних обов'язків і більше деформуються відносини з колегами й потерпілими, відзначається негативна оцінка своєї професійної діяльності, підвищується рівень тривоги.

Наступна фаза – «Виснаження». Вона є вираженою для 45,2% випробуваних й в 24% випробуваних вона перебуває в стадії формування.

Розглянемо більш докладно складові її симптоми:

Симптом «Емоційний дефіцит» є сформованим для 28% випробуваних, для 32% – перебуває в стадії формування, і в 40% – не сформований.

Симптом «Емоційна відстороненність» – сформований в 36% випробуваних, в 34,5% – перебуває в стадії формування й для 29,5% не сформований.

Симптом «Особистісна відстороненність (деперсоналізація)» – не сформована в 33%, перебуває в стадії формування в 34,5%, і для 42,5% випробуваних є сформованим.

Іншими словами, чим більше показник по даній фазі в працівників ОВД, тим більше деформовані установки й почуття формуються стосовно навколишнім і себе. Знижується значимість власних досягнень, самооцінка професійної мотивації.

Спостерігаються зняття із себе відповідальності або відсторонення («відхід») від обов'язків стосовно інших, незадоволеність собою, тривога й депресія, неадекватне виборче емоційне реагування, емоційно-моральна дезорієнтація, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов'язків. Наприклад, у працівника може розвитися негативне або безособове відношення до людей, з якими він працює, або з'являється негативне відношення до себе через почуття, що виникають у нього до правопорушників. Щоб уникнути цих негативних емоцій він уходить в себе, виконує тільки мінімальний обсяг роботи й не хоче ні з ким сваритися. Відбувається знеособлювання відносин між учасниками цього процесу, придушуються прояви гуманних форм поводження між людьми, що створює погрозу для особистісного розвитку представників соціальної професії.

З наведених вище результатів видно, що найбільш повну картину свого прояву має фаза «Резистенція».

Для співробітників з високим рівнем суб’єктивного контролю характерний й менший показник рівня емоційного вигорання – він складає 15%.

Так, фаза «Напруга» у групі, що має високий рівень суб’єктивного контролю, домінує в процесі розвитку емоційного вигорання у 20% випробуваних. Слід зазначити, що для 25% випробуваних дана фаза перебуває в стадії формування й для 75% випробуваних вона є не сформованою. Розглянемо окремо симптоми даної фази.

Симптом «Переживання психотравмуючих обставин» для 61% випробуваних не сформований. Для 27% – перебуває в стадії формування, і є сформованим для 12% випробуваних.

Симптом «Незадоволеність собою» для 9,5% випробуваних є сформованим і для 25,5% перебуває в стадії формування та не є сформованим для 65% випробуваних.

Симптом «Загнанність у клітку» не знайшов свого відображення для 83% випробуваних і для 7% є сформованим.

Симптом «Тривога та депресія» для 16,5% випробуваних є сформованим і для 17% перебуває в стадії формування та не є сформованим для 66,5% випробуваних.

Домінуючим симптомом по даній фазі в цілому є симптом «Тривога та депресія» тому що для 16,5% випробуваних є сформованим.

Низькі показники по даній фазі в цілому говорять про те, що для співробітника характерна значимість власних досягнень, він задоволений собою. Подібне відчуття приводить до посилення комфорту, підвищує професійні якості.

Наступною фазою емоційного вигоряння є «Резистенція».

Слід зазначити, що дана фаза, за отриманими даними, домінує по своїй виразності серед інших і представлена в даній групі в 42,5% випробуваних.

Симптом «Неадекватне виборче емоційне реагування» відсутній в 52% випробуваних, для 12,5% він перебуває в стадії формування й для 35,5% є сформованим.

Симптом «Емоційно-моральна дезорієнтація» не виявлена в 45% випробуваних, в 27% перебуває в стадії формування, і для 28% – є сформованим.

Симптом «Розширення сфери економії емоцій» для 65,5% випробуваних є не сформованим, для 26% – перебуває в стадії формування, і

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: