Xreferat.com » Рефераты по религии и мифологии » Психологічна основа різних релігій

Психологічна основа різних релігій

знати, як зібрати їх воєдино. Коли думки зійшлися в одній крапці, треба знати, як їх розсіяти. Якщо не уміти цього, навіть якщо здолати помраченність, в серці поселиться неспокій».

«Спокій серед спокою – не дійсний спокій. Лише коли знайдеш спокій в русі, зрозумієш, чим живе серце. Веселість серед веселості – не дійсна радість. Лише коли наздоженеш радість в печалі, зрозумієш, чим живе серце».

І сама істина народжується лише в доповненні полярностей:

«Біди і радощі притираються один до одного. Коли вони притруться один до одного без залишку, народиться щастя».

Таке щастя буде непорушним. Сумніви і віра один одного поправляють. Коли вони повністю поправлять один одного, з'явиться знання. Таке знання буде повним.

Це звернення від себе до іншого – життя не ради «я», але ради «ти». Це – один з перших принципів культурного існування, яке припускає постановку інтересів суспільства вище особистих. Принцип колективних інтересів був властивий людині з тих самих пір, як вона стала людиною: про нього свідчить навіть спосіб життя неандертальців. Філософія даосизму абсолютизує його, поширюючи не тільки на людей, але навіть і на природу: «Небо і земля довговічні, тому що вони існують не для себе. От чому вони можуть бути довговічними. Тому досконаломудрий ставить себе позаду інших, завдяки чому він виявляється попереду. Він нехтує своїм життям, і тим самим його життя зберігається».

У своїй основі єдність протилежностей має образ небуття, супутнього буттю: порожнечі, з якої народжується все. Архетипічеськи, це образ вільного простору, необхідного для того, щоб виник всесвіт. «Тридцять спиць об'єднуються в маточині колеса, але тільки центральна дірка (буквально, «їх небуття») робить їх корисними. Виліпи з глини судину, але тільки простір усередині нього зробить його придатним. Прорубай двері і вікна в стінах кімнати, тільки порожнечі зроблять її зручною. Тому достоїнства виникають з того, що є; корисність же виникає з того, чого немає». Даосизм учить сприйняттю «того, чого немає» разом з тим, що існує. У порожнечі знаходиться те, що складає єдність всіх полярностей: Дао, невловиме, як саме життя. «Дао, що може бути виражено словам, не є постійне Дао. Ім'я, що може бути названо, не є постійне ім'я. Безіменне є початок Неба і Землі».

Звичайно, в будь-якій релігії ми знайдемо думку про те, що виразити істину не просто і Бог невизначний. Але даосизм, мабуть, найкатегоричніше натякає на те, що не варто і намагатися висловлювати думки про абсолютне, це лише відводить нас від нього: «Той, хто знає, не говорить. Той, хто говорить, не знає». Подібно до того, як коливаються чаші вагів в ситуації різного вантажу, міняється відношення людини до всесвіту – поєднуючи слова в нових фразах, з іншим сенсом і поглядом на речі.

Даосизм підводить нас над всесвітом, в найбуденнішому житті примушуючи осягнути крихку і піднесену, божественну гармонію моменту і довіритися їй, не забуваючи про все останнє.

Та все ж той утопічний прекрасний всесвіт, що творять даоси, не близький наший культурі. Якщо поглянути на нього ближче, у багатьох він викличе лише подив: «Ніхто не править тією країною: кожен живе там по своєму власному звичаю. Радість життя невідома там, так само як і страх смерті: тому там і немає передчасної смерті. Самозречення невідоме там, так само як і розлучення: тому там немає ні любові, ні ненависті. Ніхто там не користується привілеями, ніхто не прибуває в немилості. Вони входять у воду і не тонуть, проходять через вогонь і не згорають. Вони підіймаються в повітря, як інші ходять по землі. Вони відпочивають у просторі, як у своїх ліжках. Хмари і тумани не застилають їхнього погляду, удари грому не заглушають їх слуху. Ні краса, ні потворність не чіпають їх серця». Такий опис духовного Центру всесвіту, що відкрився уві сні досконаломудрому китайському цареві. Там панує повна рівновага, мир і гармонія, що уподібнює людей богам, але чи захоче летіти туди наш бунтівний дух?

Тому в наших умовах розслаблення даоса легко обернеться лінню, піднесеність – снобізмом, а недіяння – бездіяльністю. Щоб слідувати східній філософії, людина повинна подолати свій природний стереотип і соціальні звички; і створити особливі, безпечні умови існування, захистивши себе від різких перепадів життєвих стихій і грубості суворої півночі. А тому, лише навчившись боротися досконало, житель наший території зможе слідувати філософії «діяння без боротьби», і «не маючи зброї, не показувати її»: як згідно Лао Цзи, повинні поводитися громадяни ідеального суспільства. Це буде втіленням китайської гармонії полярностей – тільки більш далеко віддалених один від одного, чим крайнощі в житті стародавнього Китаю.


4.3 Конфуціанство


Воля рухає життєвою енергією Освіта робить людину людиною

Проте деколи несподіванки стихії все ж таки проникають в життя Сходу, примушуючи і теплий південь боротися за своє існування. А практикувати недіяння в ситуації зовнішньої дисгармонії доступно лише вибраним.

І в Китаї, декілька на противагу даосизму, набула поширення конфуціанська філософія, метою якої було дати практичну орієнтацію людини в житті. Подібно до християнства, конфуціанство міцно увійшло до життя, як суспільний світогляд і релігія через декілька століть після смерті свого творця і успішно існувало дві тисячі років: ще в початку ХХ століття в Китаї для вступу до державної посади, потрібно було скласти іспити по ученню Конфуція. Конфуціанство отримало розповсюдження в Кореї і Японії.

«Якщо в людині природне перемагає культуру, він стає дикуном, якщо ж культура – природне, то ученим-книжником. Тільки коли культура і природність в людині врівноважують один одного, він стає благородним чоловіком», – пише Конфуцій. В процесі праці потреби природної сутності людини, приховувані гармонією недіяння, наочно дають про себе знати, і їх починає враховувати і філософія: так, конфуціанський філософ Мен-цзи закликає не перевищувати природних можливостей.

Порівнюючи даосизм і конфуціанство, ми можемо сказати, що в обох цих ученнях виражено прагнення підпорядкувати собі природу і себе – вищим законам природи, жити і діяти в соціальній гармонії, ставлячи її вище за особисті переваги.

Конфуціанство підпорядковує людину діяльності в благо суспільства, очищаючи даосизм від можливих зловживань, які може викликати як слідування своєму єству, так і абстрагування від нього. Конфуціанство визначає ту міру, в якій поєднуються між собою природність і культура на основі критерію діяльності.

Даосизм, прагнучи до безсмертя і просто продовження природного існування в штучних умовах суспільства, що обмежують життя, цікавиться питанням збереження життєвої енергії.

У конфуціанстві на перше місце виходить поняття волі. «Воля – головне, а життєва енергія – другорядне. Зміцнення волі упорядковує життєву енергію, оскільки коли воля сконцентрована воєдино, вона рухає життєвою енергією, коли життєва енергія сконцентрована воєдино, вона рухає волею». (Конфуцій). Завдання вдосконалення конфуціанці бачили в активізації матеріальної енергії ци.

Напруга волі актуальна і тому, що дія, щоб вона носила релігійний конфуціанський сенс (чи ритуал), повинна бути неформальною. «Якщо я не беру участь в жертвопринесенні всіма своїми відчуттями, я немов і не приношу жертву взагалі», – говорить Конфуцій.

Коли дія виходить на перший план, вона часто стає механічною. Духовне завдання – уміння емоційно включитися в справу, відчути його піднесений, сакральний сенс. Для даоса психіка постійно спокійна, для конфуціанця вона напружується для звершення, і тому повинна розслаблятися. І конфуціанство приводить актуальне ділення на будні і свята. «Не можна тримати лук постійно натягнутим, не розслаблюючи його, як і не можна тримати постійно розслабленим, не натягуючи» (історична аналогія цієї ідеї у зв'язку зі святами – містеріями, що відзначають початок і закінчення робіт землеробського циклу).

Головною ідеєю конфуціанства стає виховання і навчання. Конфуцій вперше в історії Китаю створив приватну школу, почавши масове розповсюдження письменності: вона була загальнодоступною, і він мав понад три тисячі учнів.

«Перше місце займають ті, які володіють природженими знаннями, друге ті, які набувають знань в ході навчання, третє – ті які вчаться насилу; на найнижчому ступені знаходяться ті, які бояться труднощів, не вчаться зовсім». Приблизно таке ж відношення до школярів і в наші дні.

На західному світі практичну роль конфуціанства виконує протестантизм, що виник на противагу утопічній красі убрання і ідей християнства, в тепличних умовах розвитку культури.

Але роль протестантизму залишається допоміжною по відношенню до християнства, подібно до того, як і світогляд конфуціанства виконав службову роль по відношенню до даосизму, що не втратив актуальність для світової культури.

Він дожив до наших днів як універсальне вчення про гармонію, що показує, наскільки досконалим і піднесеним може бути повсякденне існування, і наскільки витонченою і красивою – релігія.

Взаимодоповнюючий характер даосизму і конфуціанства виявився і історично. У III-IV століттях нашої ери виникло «темне учення» сюань-сюэ, що прагнуло сумістити даоские принципи з практикою адміністративної діяльності: державної служби і внутрішньої свободи душі. Активне служіння конфуціанським принципам там вважалося якнайкращим перетворенням даоского учення.

4.4 Індуїзм


Індуїзм зберіг для нас многобожжя – дитячу форму релігії, і риси безпосереднього світосприймання дитини. Його відображає індійська філософська модель життєвої гри богів, в процесі якої руйнуються і будуються світи. А душа подорожує в часі, скидаючи одну оболонку, подібно до старого одягу, і знаходячи іншу: в процесі оновлення зберігаючи всю свою історію, але залишаючись вічно юною.

Якщо звичне нам християнство спирається на догми, і його монументальні храми нерідко подібні до навіки застиглих єгипетських пірамід, в Індії духовність розчинена в самому житті. Святі річки, на всьому протязі яких щодня здійснюються служби. Святі гори і печери, де, як і тисячу років назад, живуть відлюдники. Святі дерева, відмічені особливою милістю Шиви, що залишив під ними свій лингам у вигляді круглого каменя. Для індусів «всі річки – Сарасваті, всі гори святі», як сказано в Махабхараті.

У нових храмах можна побачити філософські схеми всесвіту, разом з ляльковим уявленням на релігійний сюжет або макетом місцевості. У Індії рідко зустрінеш закінчену досконалість китайської пагоди. Але електика її нових храмів і новороб побутових розфарбованих вівтарів підкреслює життя релігії і не заважає сприймати духовність з глибини століть.

Входивши в християнський храм, ми закриваємо за собою двері і залишаємо за нею мир. Нам потрібний час, щоб зосередитися на особливій реальності. У Індії немає психологічного бар'єру між храмом і вулицею. Для релігійного ритуалу не потрібно ніякого особливого стану, тому що атмосфера життя тонка і розкріпачує відчуття, а для ділового європейця по-дитячому сентиментальна, наповнена природною релігійністю і не входить в суперечність з будь-якою духовною церемонією.

Індія – країна, де Бог до цих пір утілюється на Землі, і одне його втілення не чекає, поки помре інше. Християнський світ почитав померлих чудотворців, зараховувавши їх до лиця святих, – Індія шанує живих. І ніде не немає стільки духовних вчителів, прикрашені портрети яких можна бачити і в храмі, і в будинку, і навіть в міській їдальні. Духовність в Індії автоматично зв'язується із здатністю цілительства. Релігійні погляди не такі цінні, як сам духовний потік, який, спускаючись з неба на землю, творить дива.

На індійських дорогах часто зустрічаються дерева із стрічками і лежачі під ними розфарбовані камені-шивалінгами.

Начебто нічого особливого, якщо не знати, що поклоніння каменям і деревам – стародавня форма релігії, властива первісному світу. Вона виникла в ті вікопомні часи, коли людина почала використовувати камінь як перший інструмент – а булижники, пофарбовані червоною охрою, що імітували убитих звірів, допомагали їй в репетиції полювання: якнайдавнішій релігійній церемонії людей.

Шануванню каменів і дерев – сотні тисяч років. Тому ми і сьогодні не можемо позбавити себе підсвідомої надії, що якщо зав'яжемо стрічку на дереві, близь якого нибудь священного місця, низхідне туди божество виконає наше прохання.

Адже не так важливо, в що ми віримо, який образ приписуємо Богові, що не має образу, з якою тимчасовою ідеєю зв'язуємо його вічне існування. Важливіше, щоб була віра – проста віра дитини.

Така віра індуїзму, яка спирається не на думку, а на емоційну причетність до мінливого потоку життя, що в різний час створює різні концепції. Це включеність сприйняття, що руйнує бар'єри на шляху природного потоку, який тече сам собою. Тому вона може лікувати і творити дива. Віра індуїзму не є вірою в ідею. Тільки розуміючи це, можна зрозуміти, як вона дожила незмінною із старовини і до наших днів.


4.5 Буддизм


Сам себе спонукай, сам себе перевір. Бо ти сам собі пан, ти сам собі шлях (Дхаммапада, XXV: 379-380)

На грунті багатоликого індуїзму, в умовах національного характеру Індії, що доноситься до сучасності різні історичні пласти розвитку духовності, виникла друга після даосизму східна релігія, значуща по раціональній глибині філософської думки, буддизм. Плоть від плоті індуїзму, буддизм увібрав в себе його легенди і основи його світогляду: ключову ідею про перевтілення, багатократне народження людини і миру. Якщо в іудаїзмі розвиток світу і його смерть – гра богів, то буддизм, для якого те, що теж все відбувається є лише нескінченна ілюзія, відтіняє глибокий філософський сенс цієї гри, переводячи зовнішній прояв образів богів у внутрішні якості індивідуальної душі.

Але, заперечуючи багато істотних рис індійської культури (систему каст, ритуали поклоніння численним богам), буддизм виконав протестантську роль по відношенню до індуїзму. Така роль виявилася навіть дуже радикальною по відношенню до індуїзму, не випадково він зник зі своєї території.

Знаходячи раціональне забарвлення, буддизм втрачає природну яскравість і барвистість сонячної Індії – характеристики пантеїстичного світогляду. Набуваючи рис світогляду і радикально відкидаючи колишні міфологічні образи і традиції, буддизм доходить до абсурду, заперечуючи душу: поняття, ключове для будь-якої релігії.

У цьому сенсі буддійське світосприймання можна назвати початком і кінцем релігії. Людина стає релігійною, коли вона вперше відчуває в собі незалежний від її розуму живий рух її внутрішнього світу – свою безсмертну душу. Коли вона здатна заперечувати її – рамки однієї віри стають їй тісні: вона шукає знання точної науки, що в історії людства виникає на пізнішій стадії, ніж релігія.

Буддизм ставить самий значущий акцент на внутрішньому світі людини. У відмінності від даосизму, буддизм затверджує незалежність миру душі від зовнішнього світу. Все, до чого можуть доторкнутися наші розум і відчуття, – і все те, що насправді формує вміст образів нашої душі, її внутрішнє багатство, – надбання миру зовнішнього, за межами якого залишається лише небуття – шуньята, порожнеча. І тому істина не може бути названа ніяк, але щоб її якось позначити, вона називається порожнечею. Тому і нірвана не може мислитися інакше, ніж небуття. Дійсна душа людини – тієї ж природи, божественної природи небуття. А індивідуальне «я» – приналежність мінливого миру, а тому воно служить причиною відходу від загальної помилки і страждання. І тому буддизм розглядає суб'єктивність як порожню і нереальну – для того, що б осягнути дійсний рух душі, що пам'ятає себе. Буддизм розглядає мир як це внутрішній рух єдиної світової душі, в який залучені всі істоти: як психологічний процес дії дхарм (незмінних законів). «Я» і «світ» – лише швидкопроходящі комбінації дхарм, що нагадує нам ідею про ефемерність всього сущого. Буддизм говорить, що коли людина пізнає речі в істиному єстві, вона не почне стверджувати, що вони не існують. Ефемерність і переходящесть подій світу уподібнюється її сну, по відношенню до цього отримання незмінної внутрішньої істини душі мислиться пробудженням.

Сумніви буддизму в очевидному і концепція ілюзорності буття безпосередньо служить боротьбі з формалізмом сучасного суспільства – невипадково дзен-буддизм підхопило покоління хіппі.


4.6 Іудаїзм


Спочатку виникла думка створити світ Судом. Побачив Бог, що так мир не встоїть, і приєднав до суду милосердя («Когелет» 8,4)

У релігійній картині Заходу, найбільш значущими релігіями є християнство, іудаїзм і іслам. Звершення західної культури – її прагнення до усесвітньої єдності і висоти наукової думки.

Іудаїзм, християнство і іслам об'єднує ідея приходу месії – ідея досконалості особи, здатної узяти на себе напрям світу в новій зовнішності. Для іудаїзму, що дав поштовх виникненню християнства, характерна жіноча позиція пасивного прийняття волі Творця і акцент на етичній стороні учення, який орієнтує на проникнення в приховані психологічні процеси душі. Цю глибинну орієнтацію декілька втрачає християнство, мета якого – таємне зробити явним. Тому в середньовіччі іудейська Каббала проявляє себе як містичний аспект християнської релігії. Християнство служить екзотеричною, а іудаїзм – езотеричною стороною загальної месіанської концепції.

Іудаїзм – релігія глибин душі, релігійність, що розкривається перед нами, і психологізм, що описує найбільш сокровенні внутрішні рухи психіки, які відповідають основним етичним поняттям людства.

Уявлення про Бога – єдиний витік всієї повноти буття, на яке спирається філософія іудаїзму, носить характер сокровенного. Тому іудаїзм – це учення, що аналізує і саму етику ради збагнення найдрібніших механізмів життєвої волі з акуратністю, – що найбільшою мірою проявлене в Каббалі. Етична позиція філософії Каббали полягає в тому, що людина відмовляється від задоволень миру ради того, щоб їх заслужити. Бог, в процесі творіння всесвіту, захотів зробити їй приємне – задовольнити її з тією повнотою, якою володіє сам. Для цього він створив людину, давши їй свободу розлучитися з Собою: відмовитися від божественної повноти природи і бути незадоволеною. У дар людині Він дав своє створення, не вимагаючи нічого в замін. І людина відчуває себе негідною цього дару: їй соромно прийняти те, за що їй нічим розплатитися. Щоб людині не було соромно прийняти від Творця Всесвіт, Бог не довершив творіння світу, залишивши людині можливість вписати в нього останню сторінку. Вічна розділеність Творця і творіння утворює ту велику порожнечу, в якій повинен бути створений світ. Релігія іудаїзму етично настроює людину на найтаємніші відчуття: а тому виникають образи інтимності процесів творіння.

Мета, частково, – найбільш надійному захованні таємниці: такому її покриві, щоб він не відрізнявся від самого життя. Той, кого зупиняють тілесні процеси, ще не здібний до духовної діяльності, яка має своїй на меті їх перетворити.

Ідея необхідності творити і бути помічником Бога робить іудаїзм привабливим світоглядом у наш час. Вона дає йому перевагу перед християнством, для якого творчість за середньовічною традицією до сих пір нерідко предстає як співпраця не з Богом, але з Дияволом. Навіть спірна ідея вибраності, відокремленості від світу і розлуки з Богом служить на користь ідеї творіння: бо це вічна розлука і трагічна розділеність формує той незнищуваний простір порожнечі, який постійно вимагає заповнення і необхідний для нового будівництва.


4.7 Християнство


Християнство успадковує від іудаїзму ідею ухвалення страждання, але як релігія в своїй основі покладається на особистий шлях. У відмінності від більшості інших релігій, опора християнства не в епічно-міфологічній традиції, але в особистому прикладі Христа. Особистий приклад – це саме те, що потрібне психотипу атеїстичної орієнтації, який завжди покладається на своє «я» і якого переконує лише правда життя. Християнство, втрачаючи ідею перевтілень і втручання Бога в земні справи за непотрібністю, ставить акцент на тому, що все, що відбувається, відбувається саме тут і насправді, одного разу і остаточно. Як і буддизм, християнство відкидає зовнішній прояв цього світу, щоб звернутися до внутрішньої істини людської свідомості. Буддизм долає страждання буття, щоб осягнути сьогодення, християнство приймає його ради майбутнього. У відмінності від буддизму, християнство проектує свободу, що знаходиться, не тільки на внутрішню реальність душі, але і на зовнішні події, роблячи людину повністю відповідальною за свої вчинки, як і за долю інших. Християнство так само спрощує і «прояснює» поняття недоступного Бога, вустами свого апологея Юстина стверджуючи, що воно безпосередньо закладене в людині, оскільки без Бога мир позбавлений сенсу і випадковий.

Своєю прямолінійною серйозністю християнська культура відрізняється від тієї, що передувала їй антично. Християнство зорієнтоване на одну дійсну точку зору, що підноситься над всіма останніми: ідеал людського існування тут бачиться одночасно і з позиції людини, і з позиції Бога – він стає всеосяжним. Християнство – релігія одкровення: відкриття. Христос закликав: « Що говорю вам в темноті, говоріть при світлі; і що на вухо чуєте, проповідуйте на крівлях» (Матф. 10:27).

Християнство відкидає буддійський спокій небуття ради імпульсу змін. І для цього заставою вічного життя є постійний динамізм душі, а смертю і злом – буддійська статика і заперечення стійких визначень, на які можна спертися.

Непорочне зачаття фіксує межу між небесним і земним: у відмінності від Будди, яким повинен стати кожен, Христос недосяжний. Можна лише нескінченно наближатися до розуміння того, як уподібнитися Христу – але повністю ототожнитися з ним ніколи не вдасться.

Християнський шлях – шлях в майбутнє. Це визначає роль традицій, що несе символ, намагаючись зберегти і передати з покоління в покоління його дійсний, початковий сенс. У християнстві, де була осмислена історичність розвитку людства, великого значення набуває суспільство.

Услід за іудаїзмом християнська культура ставить акцент на видимих звершеннях: «Всяке древо пізнається по плоду» (Лука 6:44). І християни демонструють розмах досягнень і відчутні плоди колективного руху в майбутнє.

Заклик «полюби ближнього свого як самого себе» затверджує цінність людини – як необхідну компоненту свободи людської дії. Те, що в іудаїзмі предстає повільним і таємним процесом, в християнстві стає відвертою метою.

Як відомо з історії, Русь вибрала православ'я саме за красу ритуалу, і багатства убрання її церков до сих пір проводить враження на іноземців. До того ж храм – віддзеркалення внутрішнього світу: для російської душі він красочніше і багатше за мир зовнішній.

Віру в майбутнє більшою мірою виявляє православ'я, залишаючись наріжним каменем християнства. І в більшій, ніж православна церква, іскру віри християнства – і культурні завоювання Росії – зберігає і доносить до нас православне понятті подвигу.


4.8 Іслам


У ісламі ми знаходимо демократизм, який не зберегло християнство на шляху формування своїх соціальних інститутів. Так, просте щире вимовлення формули: «Немає бога окрім Аллаха, і Мухаммед – пророк його» – робить людину мусульманином. Для простоти єдності іслам відкинув догмат Трійці і дозволив здійснювати богослужіння будь-якому членові общини. Але, затверджуючи земний аспект релігії як соціального інституту, він підняв на недосяжну висоту роль дійсного вчителя, розділивши мусульман на дві партії – шиїтів і сунітів.

Для шиїтів авторитетний вчитель імам, нащадок будинку Мухаммеда Алі – той, хто пророк свого часу, указує єдиний дійсний шлях до Бога.

Другий напрям ісламу називає себе сунітами, що переводиться як «люди традицій»: він більшою мірою довіряє чистоті передачі традицій. Тут акцент ставиться на тому, що божественну енергію і силу віри несе в собі само учення і ритуали ісламу, не така велика увага приділяється тому, хто виступає транслятором цього учення. Шлях того, хто шукає Бога – любов, що виявляє істину душі. Така суть суфізму, філософській квінтесенції ісламу, що звертається до перетворення розумом внутрішньої природи людини. Звершення суфізму – пізнання істини: бачення світу в істині і злиття з нею – з божественною енергією активності, яка створила всесвіт.

Висновки


Сучасне звернення до релігій пройнято психологізмом, в світлі матеріалізму увагу привертає так само і фізіологія внутрішніх психічних процесів. І в позитиві, як сказав засновник психоаналізу К.Юнг, психологія через переживання внутрішніх образів відкриває шлях до образів релігійних учень. Вона «розплющує очі людей на реальне значення догм, розчиняючи двері спорожнілого будинку для нових мешканців». Психоаналіз може повернути людям їх віру. При цьому Юнг підкреслює, що в несвідомому (колективній підсвідомості) немає переваги жодній релігійній доктрині. Перевага релігій залишається питанням національної культури, в основі якої кореняться їх відмінності. Тому найправомірніше розглядати їх особливості з погляду архетипов національного духу.

Відображаючи єдині закони психічної діяльності людини, релігії були схожі із самого початку. Ми бачимо цю схожість в стародавніх міфах, подібних на різних кінцях Землі, в культурах, що історично ніколи між собою не стикалися. Складніше побачити загальні риси в нових релігіях, що виникли 500 років до н.е. і пізніше: оскільки вони оформлялися вже в лоні цивілізації, жорстко закріпилися на своїй території і мали характерні місцеві особливості і проблеми. Проте, релігія – явище наднаціональне. Синтез самих релігій можливий лише як розстановка різних акцентів, але не як єдиний універсальний шлях. Нав'язати миру єдину ідеологію, було б кроком назад для сучасного часу, в якому кожен повинен вирішувати за себе. По суті, людство не далеко пішло від язичества, поки не подолало внутрішньої необхідності приносити жертви.


Список літератури


1. Тойнбі А. Осягнення історії. М., 1991.

2. Лао Цзи. Дао де цзин. М., 1950.

3. Хун Цзичен. «Смак коріння» у сб: Книга мудрих радощів. М., 1997.

4. Алан Уотс. Дао – шлях води. Київ, 1996.

5. Вільгем Р. Лао Цзи і даосизм. Штудгарт, 1925.

6. Бхагават-гіта. Філософські тексти Махабхарати. 1994.

7. Махабхарата. Випуск 5, книга 1: Мокшадхарма. 1983.

8. Завадськая О.В. Культура сходу на сучасному західному світі. М.,1977.

9. Міхаель Лайтман. Каббала. Таємне єврейське учення. Частина 3. Новосибірськ, 1993.

10. Розанов В.В. Російська церква., у соб.соч. Розанова т.1 Релігія і культура. М., 1990.

11. Юнг К.Г. Психологія і релігія. «Ваклер», 1997.

12. Сафронов А.Г. Психологія релігії. Харків, 2004.

13. Пакер Джеймс. Пізнати Бога. Чикого, 1990.

14. Андрєєв Д.Л. Роза миру. М., 1993.

15. Угріновіч М.Д. Психологія релігії. М., 1986

16. Сандюк Л.О., Щубелка Н.В. Культурологія. Одеса, 2005.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: