Структура и функции семьи
В даний час помітно зростає функція сім’ї по організації дозвілля і відпочинку. В організації сімейного дозвілля виявляється чимало помилок: занадто багато часу діти знаходяться в телевізора, мало бувають на свіжому повітрі, батьки найчастіше недостатньо приділяють часу своїм дітям, посилаючись на зайнятість, утому і т.п. Перебороти ці помилки — задача сучасної молодої сім’ї.
Життя сім’ї багатогранне. Мною коротко розглянуті тільки її призначення й основні функції. Але і цей аналіз показує, що вона задовольняє і різноманітні індивідуальні потреби особистості (матеріальні, духовні, фізіологічні й ін.), і групові (загальсімейні) потреби, і найважливіші потреби суспільства. Як суспільство впливає на сім’ю, створюючи визначений її тип, так і сім’я впливає на розвиток і спосіб життя суспільства. Сім’ї належить важлива роль у прискоренні економічного і соціального розвитку суспільства, у вихованні підростаючого покоління, у досягненні щастя кожною людиною. Словом, перебільшити важливість цього соціального й економічного осередку суспільства необхідність-неможлив-необхідність сім’ї обумовлена потребою людського суспільства в духовному і фізичному відтворенні самої людини.
Розділ 2. Шлюб і сім’я сьогодні.
Сім’я — найдавніший інститут людського суспільства — пройшла складний шлях розвитку. Від родоплеменных форм гуртожитку, коли людина «без роду, без племені» узагалі не міг існувати, через «велику сім’ю», що вмится під одним дахом кілька поколінь живших у тісному контакті з «родьней», що включала братьев-сватьев і інших численних родичів, до нуклеарной, «ядерного» сім’ї, що складається тільки з батьків і дітей. Такий пройдений шлях.
Сучасний стан сім’ї не вселяє особливого оптимізму. Її проблеми здаються часом трудноразрешимыми. Ще кілька років назад у нашій літературі багато писали про кризу буржуазної сім’ї. Наша радянська сім’я визначилася як сім’я зразкова з безконфліктним дійсним і блискучим майбутнім. Зараз у нашій печатці інакше як про кризу сім’ї не говорять. Зустрічаються навіть твердження про катастрофу сімейного життя, що переживає наше суспільство.
У чому виявляються кризові явища в сім’ї? Насамперед, у її нестабільності. У великих містах розпадається понад 50% шлюбів (у деяких місцях рівень розводів досягає 70%). Причому в більш ніж третини сімей, що розпадаються, спільне життя продовжувалося від декількох тижнів до 4 років, тобто зовсім недовго. Нестабільність сім’ї приводить до росту неповних сімей, знижує батьківський авторитет, відображається на можливостях формування нових сімей, на здоров'я дорослих і дітей.
До нестабільності сім’ї варто додати її дезорганізацію, тобто збільшення числа так званих конфліктних сімей, де чоловік і дружина живуть як «кішка із собакою», а виховання дітей в обстановці сварок і скандалів залишає бажати кращого. Це самим жалюгідним образом позначається як на дорослих, так і на дітях. Саме в надрах такої сім’ї ховаються джерела алкоголізму, наркоманії, неврозів і правопорушень. У результаті страждають дорослі, страждають діти, страждає суспільство. За даними щотижневика «Сім’я», 1 млн. 100 тис. дітей залишаються без сім’ї, 1 млн. 185 тис. страждають психічними захворюваннями, 900 тис. підлітків щорічно затримується за правопорушення і бродяжництво, 1904 дитини в 1997 р. покінчили життя самогубством.
Хто винуватий у цьому? Звичайно, дорослі, що прирікають дітей на самітність, страждання і навіть смерть. Але в чому причини такої ситуації? Тільки чи зла воля негідників і безвідповідальних людей? Звичайно, людина відповідає за своє поводження. Але часто він не відає, що діє, або не вміє знайти правильний шлях. Потрібно шукати більш глибокі причини. Головні з них — серйозні зрушення в житті суспільства. Що відбувається?
Відбувається ріст відчуження. Відчуження — соціальний феномен, суть якого полягає в тому, що людина втрачає контроль над результатами своєї діяльності, що стають чужими, ворожими йому. Аналізуючи різні аспекти відчуження, Маркс у 1844 р. відзначав, що цей соціальний порок не торкається тваринних функцій людини — їду, питво, статевий акт. Нині дія відчуження проникнуло і сюди.
Прогрес суперечливий. Будь-яке досягнення цивілізації може обернутися лихом для людини. Зростання виробництва знищує середовище обитания. Хімікалії, що підвищують продуктивність сільського господарства, роблять їжу непридатної для вживання. Науково-технічна революція спрощує побутову сторону життя, але, з іншого боку, створює неприпустимі перевантаження, що губительно позначаються на здоров'я людей. А в перспективі виникає і погроза особистісному і моральному світу людини, що йде від «успіхів» генної інженерії, штучного запліднення жінок і реальних можливостей вирощувати людини в «пробірці». По суті, мова йде про клонировании людей, страшну картину якого намалював Олдос Хаксли у своїй антиутопії «Об чудовий новий світ».
Серед факторів, що фатально впливають на сім’ю, варто вказати і на культ споживання, в основі своєї покликаний замінити щирий сенс життя і справжні її цінності, насамперед людську близькість, погонею за ілюзорними престижними речами, почуттєвим задоволенням, за ілюзорним статусом, коли найближчі люди стають жертвою споживчого відношення друг до друга. Споживча установка на успіх, канон якої визначається модою і засобами масової інформації, підсилює феномен відчуження.
У нашій країні до цього додається постыднейший дефіцит самих необхідних коштів життя — продовольства, одягу, житла, медикаментів. Росте дитяча смертність, скорочується тривалість життя. Росте злочинність, росте соціальна нестабільність, що згубно впливає на життя сім’ї.
І все-таки в умовах тотального відчуження сім’я залишається головним притулком духовної безпеки, людського самоствердження й емоційної захищеності. Тому сьогодні, як ніколи колись, до сім’ї пред'являються високі вимоги. Сім’я руйнується, але на - неї покладають надії, у неї продовжують вірити. Загальним місцем стало твердження про те, що нове суспільне становище жінки стало великим завоюванням, що поклало кінець моногамному шлюбу, заснованому на її економічній залежності і верховенстві чоловіка. Економічна і соціальна самостійність жінки, як і її рівність у правах з чоловіками, безперечно, є позитивним чинником сучасного суспільного розвитку. Але ці завоювання мають зворотний бік, і ця рівність часом виливається в дивовижну несправедливість. У Росії 93% жінок працюють, але при цьому 270 тис. трудяться на важких ручних і напівмеханізованих роботах, 65 тис. зайняті на важких путейных роботах; 4 млн. жінок працюють у нічні зміни; у торгівлі, де в основному працюють жінки, 80% складає важка немеханізована праця. Смутний список можна було б продовжити. Це — мнима рівність, коли жінка заміняє чоловіка, коли вона стає як би чоловіком, але досить часто з більш низьким статусом. Не випадково в американській літературі (у США, до речі, захист жіночої праці здійснюється значно суворіше) існує образ жінки, що піддається дискримінації нарівні з неграми — її «чорними братами».
Економічна самостійність жінки привела до того, що чоловік перестав бути єдиним годувальником сім’ї, і це позначилося на сім’ї не кращим образом. Тут — інший парадокс сучасної ситуації, що стосується сім’ї.
У свій час американський учений Т. Парсонс затверджував, що в сім’ї батько відіграє інструментальну роль (він — годувальник і захист сім’ї від тиску зовнішніх обставин), а експресивні-експресивне-експресивний-мат-експресивну (вона-охоронниця вогнища і світу в сім’ї, її емоційний центр, що створює можливість для порятунку батька і дітей від стресів і перевантажень зовнішнього світу). Нині працююча мати також виявляється здатної виконувати інструментальну роль у сім’ї, і достатність інструментальної ролі батька виявляється під сумнівом або батьком зовсім усувається. Глибоке порушення взаємодії між чоловіками приводить, зрештою, до того, що одна тільки жінка має владу над домочадцями. У такій сім’ї існує варіант домашнього поводження («гри») «Я одна везу цей віз» чи «Чуйний пазур» (заголовок однієї зі статей у «Літературній газеті» О.Чайкоської), коли дружина і мати «уколює, як кінь», і на виробництві, і будинку. І господарство, і виховання дітей, і школа, і суспільні доручення — усі на ній. Чоловік у такої жінки — «порочний»: увесь час проводить у телевізора, у палінні на сходовій площадці, за випивкою; діти по кутах не сміють пискнути. Сварки, докори, нещаслива дружина, нещасливий чоловік, нещасливі діти — инфантилы зі зломленою волею.
Тим часом для нормального існування шлюбу й оптимальної соціалізації дітей необхідне наявність, спільна участь і відповідальність обох чоловіків. Значення батька у вихованні дітей має тим більше значення, що без нього підготовка дитини до ролі чоловіка і батька виявляється неповноцінною. У цьому плані вплив батьків (не тільки їхній підхід до дитини, але і те, як вони самі виконують свою полову роль, які їхні подружні відносини і т.п.) впливає на наступне життя людини. Надалі можливі істотні зміни, але вони ніколи не бувають тотальними.
Особливо велика роль батька для самоідентифікації хлопчика в процесі становлення того рівня його особистості, що зв'язаний з розвитком його ролі як чоловіка. Невовлеченность батька (чи вихователь^-чоловіка-вихователя) у цей процес приводить до формування що заміщають мужественность проявів, тобто до псевдомужественности, що вимагає постійного підтвердження в актах агресії й інших видів поводження, що відхиляється.
А як обстоїть справа з емоційною функцією жінки, що втілюється в материнстві? Матеріали, представлені в нашій книзі, красномовно свідчать про материнство як найдавнішому, більш древньому, чим сім’я, інституті людського суспільства. Але нині всі частіше говорять про |кризисе материнство. Вовлеченная в роботу матір, що зрушила батька на периферію сім’ї, одна не може справитися з відповідальною роллю головної годувальниці і єдиної виховательки дітей.
У чому конкретно виражається порушення здоровою взаємодії між матір'ю і дітьми? Джерело авторитарності в сім’ї, заснованої на дріб'язковому контролі і підпорядкуванні дитини твердим правилам і ведучої до конформности особистості, перемістився нині від батька до матері, що контролює буквально кожен крок дітей, причому батько завжди виявляється на її стороні. Так формується в дітях пасивність, крайнім проявом якої є глибока депресія, відхід у чи хворобу у світ фантазії і мрій.
Найчастіше позбавлена інтимної гармонії зі своїм чоловіком, мати іде в «рабство» до дітей. Вона жадає від дитини, щоб той заповнив порожнечу її життя, і перетворює його у свої постійний придаток. Хлопчик стає мазунчиком матері, у той час як батько пасивно сприяє даному положенню справ, або узагалі виключається з їхніх відносин, що часом одержують еротичне фарбування. Для нормального розвитку дитини в перші роки життя велике значення автономності в ході його контактів з матір'ю. Якщо дитина ніколи не залишається сам по собі в присутності матері, вона позбавлений волі, але також і підтримки. У школі така дитина завжди випробує великих труднощів у спілкуванні з однолітками, він пасує перед шкільними вимогами самодисципліни. Нав'язуючи дитині відносини панування і рабства, мати не тільки підлегла йому, але зв'язує його величезною залежністю, перетворюючи і його по суті справи в раба.
Що стосується «маминої» дочки, «гарної дівчинки», те роз'єднаність батьків у схованому чи відкритому конфлікті, виняткові претензії матері на її слухняність, на виявлення її талантів і здібностей, нападки на прихильність до батька і т.п. також приводять до психічних зривів, до глибокої деформації її жіночої полової ролі, до виникнення стійкого негативізму у відношенні інтимного життя.
Таким чином, природні потреби дітей в автономності й у той же час у близькості матері піддаються великому іспиту завдяки новій ролі жінк-матюкайся в сім’ї, що одержала одноособову відповідальність за турботу про дітей і про будинок.
Розгляду відносини мати — дитина і впливу на це відношення суспільства приділяється усе більше уваги не тільки в соціально-філософських, педагогічних і психологічних працях. Ця проблема залучає і психіатрів, що бачать в особливої інтенсивності цих відносин одне з джерел шизофренії Порушення в диференціації батьківських ролей, заповнювані претензіями до дітей, що виключають шляху їхнього спокійного соціального розвитку в сім’ї, називають «сімейним гомеостазом», що важко піддається змінам, де щира ворожість і щира близькість містифіковані, де спостерігається сплутаність ролей, де дитини або буквально забивають надмірними сподіваннями, контролем, заграванням; або знецінюють світ його емоцій і його особистості, залишаючи, по суті справи, на сваволю долі.
Від уседозволеності через твердий контроль до повної занедбаності — такий шлях підростаючого людини до неврозів, психозам, що відхиляється поводженню в дитинстві й отроцтві, до соціального інфантилізму і злочинності дорослих.
Криза батьківства і материнства найтіснішим образом зв'язаний з іншою сферою емоційного життя сім’ї — з інтимними відносинами чоловіків. У нашу епоху змінилася роль жінки в половому житті і роль полового життя в житті жінки. Мова йде про так називану сексуальну революцію.
Якщо відвернутися від зовнішньої, часом скандальної сторони справи, від виродливих нашарувань, то в основі сексуальної революції можна знайти дуже простий, історично необхідний і прогресивний процес, ім'я якому — розкріпачення жінки.
Ф. Энгельс назвав установлення моногамних відносин, що існували для чоловіків лише номінально, всесвітньо-історичною поразкою жінки. Чоловік перетворив жінку в служницю, у рабу своєї похоті, «у просте знаряддя дітородіння». Тепер жінка намагається взяти реванш: таємна пружина ламання традиційних полових відносин — прагнення жінки до рівного сексуального партнерства. Мова йде не про рівність ролей (різниця їхній установлена природою), а про рівне право на насолоду, про зняття сексуальних заборон, що накладав на жінку язичеський і християнський патріархат. В умовах дисгармонійного ладу цей процес прийняв виродливу форму. Форму, однак, не слід плутати зі змістом.
Згадаємо прочитане в юності — Мопассан, Толстой. Достоєвський.
Реалістичне мистецтво зірвало маски з буржуазної полової моралі і зрадило її проклятью. Шлюб з розрахунку, подвійний стандарт полового поводження (один для чоловіків, іншої для жінок), погляд на дружину як на власність чоловіка. Усе це настільки ж потворно, як і сексуальне шаленство сучасності. Це втрати, про які не прийдеться шкодувати.
Більш ніж півтора століття тому назад И. Г. Фихте спробував філософськи обґрунтувати принцип: дві підлоги — дві моралі. «...Те, що перша підлога ставить метою задоволення свого полового потяга, зовсім не огидно розуму, тому що воно може бути задоволене за допомогою діяльності; а те, що друга підлога ставила би метою задоволення свого полового потяга, зовсім огидно розуму, тому що тут метою зробилося б чисте страждання... Для жінки зовсім не заперечується можливість ні опуститися нижче своєї природи, ні, завдяки волі, піднятися над нею; таке узвишшя не многим краще падіння. Нижче своєї природи опускається жінка, якщо принижується до нерозумності. Тоді половий потяг... може стати свідомою й обміркованою метою дій». Іспанський психолог Мараньон-и-Посадильо розглядав лібідо як чисто чоловіча якість, нефригидных жінок він називав «чоловікоподібними». Навіть Фрейд, що вперше серйозно зайнявся сексуальною проблемою, обмежив свій розгляд чоловічою статтю. «Любовне життя жінки, — писав він, — ...занурена ще в непроникну імлу». До середини XX в., однак, багато чого прояснилося.
XX століття узагалі виявило підвищену цікавість до життя особистості. Соціальні зрушення, політичні катаклізми, економічний і науково-технічний прогрес по-новому поставили проблему людини. Виявилося, що суспільство одержує від людини більше, якщо розглядає його як особистість. А перше, у чому виявляється неповторність особистості,— потреби. Залучення жінок у процес праці і політичне життя не могло не відбитися на характері відносин між підлогами. Жінка знайшла бажану незалежність. Усе питання в тім, чи привела ц незалежність до волі?
Ще одна важлива деталь. Поширення протизаплідних коштів усунуло те «занепокоєння про «наслідки», що, за словами Энгельса, заважало «дівчині, не задумуючись, віддатися улюбленому чоловіку». Начебто відкрився шлях до усунення дисгармонії, що існувала століттями. Але та ба.
Існує думка (яке знаходить підтвердження в спеціальній літературі), що жіноча сексуальність, якщо неї розкувати, перевершує чоловічу (у прямому кількісному змісті). І це грозить лихом. У свій час Монтень попереджав чоловіків про цю особливість жінок: вони ненасытней і пламенней у любовних утіхах — отут і порівнювати чогось.
Подавлена жіноча сексуальність веде до неврозів. Але до них веде і сексуальність, нічим не стримувана. Захід уже з цим зштовхнувся. Американська журналістка Бетті Фридэн знайшла «проблему без назви» — чреватий нервовим розладом «синдром домогосподарки» — розривши між реальною ситуацією і нереальними запитами. У той час як американські жінки спрямовують свою увагу на те, щоб найбільш повним, виразним і агресивним образом задовольнити свої сексуальні потреби, збільшилася сексуальна байдужість американських чоловіків, їхня ворожість стосовно жінки.
Подавлений в умовах сучасного суспільства зростаючою дорожнечею, нездатністю містити сім’ю, приголомшений нервовими перевантаженнями (не тільки на роботі, але й у так називане «вільний час»: автомобіль, спиртні напої, телевізор, — за все це розплачуються не тільки грошима, але і нервами), розгублений під натиском сексуальних подразників, чоловік пасує перед новими устремліннями жінки і вибирає полегшений, пасивний варіант сексуального поводження. Жінка, стаючи часом фактично главою сім’ї, одержує на додаток до репродуктивної функції цілий ряд нових обов'язків. Її прагнення до рівного сексуального партнерства, наштовхуючи на пасивність чоловіка, залишається незадоволеним. Відбувається своєрідна фемінізація чоловіка і зворотний процес — маскулінізація жінки. Прямий наслідок — схильність до перверзиям. Отже, реванш не удався: жінка знову зазнає поразки. Цього разу разом з чоловіком. У шлюбі і за його межами.
У минулому столітті шлюб не розглядалося як інститут, покликаного задовольняти сексуальну потребу. Однієї з улюблених гострот Фрейда була наступна: «Дружина, як парасолька: усе рівно прийдеться наймати екіпаж». Коментуючи зміст цього виречення, віденський психіатр писав: «Женитися, щоб убезпечити себе від приступів чуттєвості, але потім усе-таки з'ясується, що шлюб не дає задоволення розвитий потреби, подібно тому, як береш парасольку, щоб врятуватися від дощу, і все рівно промокаєш. В обох випадках приходиться прибігати до більш надійного захисту — суспільному чи транспорту, відповідно, до доступного за гроші жінці».
Сексуальна революція змінила ситуацію, привела до эротизации шлюбу, але одночасно і знецінила його; причому справа укладається не тільки в збільшенні розводів. З американської літератури ми довідаємося, що за океаном розповсюджений «обмін дружинами». Чоловік А вступає в зв'язок із дружиною Б, у той час як дружина А сожительствует з чоловіком Б, і все це відбувається з ведена і згоди всіх зацікавлених осіб; знайомства зав'язуються за допомогою преси. «Своє» стає «чужим». Сексуальна революція обертається сексуальним відчуженням.
Полові контакти перетворилися у свого роду спорт, позбавлений особистісної вовлеченности. Але зняття заборон, культ сексу спричиняє втрату гостроти переживання. Те, що загальнодоступно, не може стати предметом пристрасті. Ламання традиційних норм сексуального поводження в умовах культу споживання знецінюють близькість. Розквіт порнографії, ріст сексуального натуралізму в белетристиці довершують картину: вплив на уяву виявляється таким, що реальне поводження здається блідим і непривабливим. У результаті відбувається чисто зовнішня сексуализация сучасної людини, що супроводжується млявістю фантазії й інстинктивного пориву.
Де ж вихід? На Заході 15—20 років тому звеличувалися нові форми сім’ї — так називаний відкритий (тобто тимчасовий) шлюб, спільні подружні позашлюбні зв'язки («обмін дружинами»), груповий секс у комунах із загальним веденням господарства і спільним вихованням дітей. Радикальні феміністки носилися з гаслом: «Смерть чоловікам!» І навіть серйозні учені висловлювали припущення про можливий гинеконцентристской картині світу, де саме жінка буде відігравати головну роль. Такий погляд базується на визнанні:
більшої універсальності жінки, у силу чого вона здатна успішно ввійти в будь-яку роль і відповідно навчатися мистецтву учитися, що потрібно особливо тепер у зв'язку з розвитком науково-технічної революції;
природного атавізму, завдяки якому вона більш гнучка і стійка перед тиском факторів, що відчужують, і тим самим здатна мати більш високий ступінь людської волі.
Однак життя спростувало всі ці сподівання. Нові форми шлюбу виявилися не просто недовговічними, вони привели до катастрофи шлюбу, до деградації особистості в тих, хто мав подібну практику. Чуму XX століття — СНІД — теж внесла своє вагоме судження. Войовничі кліки феміністок примовкли. Нині література про сім’ю всі частіше апелює до тих досягненням природничонаукового знання, що свідчать про значення міцного союзу чоловіка і жінки як складених структурних частин єдиної системи, у якій традиційні розходження чоловічої і жіночої ролі кореняться в біологічних основах полової диференціації і т.д.
Але головне полягає в тому, що переважна більшість чоловіків і жінок як на Заході, так і в нас у країні орієнтовані на міцну, стабільну і щасливу сім’ю. Установку на любов, довіру і взаєморозуміння виявляють не тільки молоді люди, але й усі, хто переживає у своєму шлюбі ті чи інші проблеми.
На Заході чітко виражений «спад» сексуальної революції. Нині явно позначився поворот до традиційних сімейних цінностей — до любові, вірності і відданості, до поваги в поділі подружніх і батьківських функцій і т.д., але зі збереженням позитивних завоювань сексуальної революції — у першу чергу права жінки на радісний союз з чоловіком.
В оздоровленні сім’ї покликано зіграти свою роль полове виховання. Саме в епоху сексуальної революції одержали швидкий розвиток ті галузі знання, що вивчають проблеми шлюбу і сім’ї; стало швидко розвиватися комплексне вивчення полового поводження, виникла нова наука — сексологія, що споконвічно включає в себе не тільки медичний, але і социокультурный аспект. Наука вторглась у сферу полової освіти і виховання, розвилися методи психотерапевтичної допомоги сім’ї.
Яким повинне бути полове виховання?
На Заході, де вже багато років існують спеціальні курси, мова йде в першу чергу про полову освіту, про знання фактичної сторони справи. У Швеції, наприклад, із середини 50-х років створена єдина державна програма полової освіти в школі, де дітям 5—10 років розповідають, відкіля беруться діти, про розходження між підлогами, про внутрішньоутробний розвиток і роди; у 11—12 років — про будівлю і функції гениталий, про сексуальні відправлення, їхній нормі і патології, їхніх границях; у 14—16 років хлопці більш докладно довідаються про полове життя, венеричні хвороби, попередженні вагітності, позашлюбних дітях і т.д. У 17—20 років мова йде про етичні і соціальні проблеми полового життя, про задачі виховання дітей, про принципи створення сім’ї, причинах поводження, що відхиляється, про труднощів інтимного життя і т.д. Швеція була першою країною, що вступила в сексуальну революцію, коли в б0-і роки були зняті заборони на інформацію в цій області, взрывообразно наростали дошлюбні і позашлюбні зв'язки. Який був результат? Відомий кінорежисер Ингмар Бергман уже наприкінці 70-х рр. у багатосерійному телефільмі «Сцени з подружнього життя» (сценарій виданий у нас) показав, як «освічені» чоловік і дружина, що виросли на нових стандартах, виявилися дивно неписьменними в інтимному житті, і їм потрібні були драматичні розриви і скандали, перш ніж вони зрозуміли, що створено друга для друга, і знайшли здатність поводитися відповідним чином.
Знайомство з фактичною стороною справи, з фізіологією і технікою полового поводження необхідно, але недостатньо. Воно необхідно тому, що здатно запобігти катастрофічні невдачі, зв'язані з елементарною непоінформованістю. Воно може сприяти також виробленню звички обговорювати виникаючі проблеми з партнером, що саме по собі дуже важливо, тому що ці проблеми завжди стосуються двох і тільки вдвох, спільно, при повній відвертості можна вирішити їх. І кваліфікований лікар-сексолог має справу не з одним пацієнтом, а завжди з парою, лікує й учить пари.
Але знання — це полдела. Многознание розуму не навчає, говорили в стародавності. «Ми багато знаємо,— визнавався один із західних сексологів,— але нічого не розуміємо». Інтимне життя не можна розглядати тільки як фізіологічну проблему, відволікаючи від цілісного вигляду людини, від образа його життя, від більш широкого кола його взаємин і взаимозависимостей. Поводження чоловіка і жінки в повсякденних, життєвих, сімейних ситуаціях — це теж полове поводження, що робить вплив на все життя сім’ї. Тут наше неуцтво безмежне.
Серед мотивів розводів, як відомо, переважають аргументи — «не зійшлися характерами». Соціологи вказують на психологічну гармонію в повсякденному житті як на чи базис передумову шлюбної, у тому числі інтимної, гармонії. Багато пишуть і говорять об цьому, але що це означає на ділі, знає далеко не кожний. Люди неоднакові не тільки по своїм фізичним (сексуальним), але і психологічним характеристикам; тому просто необхідно вважатися з особливостями партнера і не прагнути підганяти його під свою мірку. Далі, люди в тім чи іншому ступені зберігають у собі релікти власного дитинства. Це — прекрасна риса, коли вона не подавлена ще в рідному домі або в створеної людиною сім’ї. Але і небезпечна, якщо вона превалює в дорослій людині. Варто знати, що грубе викорінювання імпульсів, що йдуть з дитинства, до радості, творчості, до емоційної розкутості не тільки збіднює життя сім’ї, але і веде до відчуження чоловіка від дружини, дітей від батьків. Почуття провини, що виникає в таких ситуаціях,— джерело поводження, що відхиляється. Інша сторона медалі складається в часом надмірному вантажі звичок, поглядів і правил, привнесених у нове життя з рідного дому. Ці правила, неминуче різні і часто суперечливі, заважають по-справжньому зблизитися двом пташенятам, що вилетіли з батьківського гнізда. Звичайно, відтворення правил рідного дому — це і відтворення традиції, що грає важливу роль у зміні поколінь для стабільності культури. Людина міцно укорінена у своєму рідному домі. Тому не можна безцеремонно руйнувати, що йдуть з дитинства любов і відданість партнера образу батьків. З'ясування вад і взаємні докори по їхній адресі безперспективні, здатні завести шлюб у тупик. Але і некритичне проходження батьківському прикладу одного з чоловіків викликає напруженість у їхніх відносинах. Варто прагнути до взаємної терпимості і терпіння, до вироблення спільної дистанції стосовно батьківських зразків і, ніде правди діти, до численних батьківських спроб здійснювати скрупульозне керівництво своїми дорослими дітьми.
Як розділити авторитет і влада — ще одне питання. І хто буде поділяти? Укази безглузді, веління і заборони пішли в минуле. Усвідомлення проблеми — передумова її рішення. А позитивне її рішення можливе лише тоді, коли в чоловіку і жінці буде вихована тверда моральна установка на необхідність збереження рівності і взаємної поваги в шлюбі, а також розуміння того, що почуття і потреби інших людей (у тому числі дітей) не менш важливі, чим наші власні. Прийшов час для свідомого улаштування сімейно-шлюбних відносин, настав час отрешиться від дурних правил спілкування між підлогами на основі панування і підпорядкування. І в цьому важкому процесі особливу роль покликані грати жінки-матері. Виховання розумного материнства — так коштує задача.
Дорогі жінки! Можливо, ви будете обурюватися, але ми повторимо слова відомого радянського демографа Б. Урланиса: «Бережіть чоловіків!» Саме ви! Бережіть ваших хлопчиків-синів від надмірної, винятково жіночої опіки і влади; виховуйте його тільки разом з чи батьком іншим чоловіком або, на худий кінець, культивуйте автономність і самостійність зростаючого у вашому будинку майбутнього чоловіка, тому що турбота