Xreferat.com » Рефераты по социологии » Соціально-педагогічна профілактика торгівлі жінками

Соціально-педагогічна профілактика торгівлі жінками

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ТОРГІВЛІ ЖІНКАМИ

1.1 Визначення феномена “торгівля жінками»

1.2 Історичний огляд проблеми торгівлі жінками

1.3 Причини поширення торгівлі жінками в Україні

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТОРГІВЛІ ЖІНКАМИ ТА ДІВЧАТАМИ

2.1 Нормативно-правове забезпечення протидії торгівлі жінками

2.1.1 Боротьба з торгівлею людьми на міжнародному рівні

2.1.2 Вирішення проблеми про порушення прав жінок в Україні

2.2 Основні напрямки, форми та методи соціально-педагогічної діяльності з учнівською молоддю щодо профілактики торгівлі людьми

2.3 Превентивна робота по запобіганню торгівлі жінками серед учнівської молоді (на прикладі 9-х класів Конотопської санаторної школи-інтернату І-ІІ ступенів)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ


ВСТУП


Актуальність дослідження. В період змін і перебудов, які переживає сучасне українське суспільство, більше всього страждають менш захищені верстви населення – жінки, діти, люди похилого віку. Якщо проаналізувати становище жінок в сучасній Україні, то ми побачимо загальні для усіх посттоталітарних країн проблеми: фемінізація бідності, дискримінація жінок на ризику праці, низький рівень представництва жінок у керівних органах, збільшення насилля щодо дівчат та жінок. Так, 60% офіційно зареєстрованих безробітних в Україні – жінки.

Всі ці процеси штовхають жінку шукати щастя подалі від сім'ї. Одним із шляхів покращення свого матеріального становища та втечі від родини є виїзд за кордон. Останні дослідження, проведені Міжнародною організацією міграції (2009 р.)свідчать, що з України шляхом „вербування" вивозять жінок вже у 67 країн світу. Україна стала країною-постачальницею “живого товару” до країн колишньої Югославії, Угорщини, Чехії, Італії, на Кіпр, до Греції, Туреччини, Ізраїлю, США, Арабських Еміратів тощо. Тільки з Ізраїлю за 2004 — 2008 роки депортовано близько 1,5 тис. жінок до Росії і України. За даними Посольства України на 2008 р. в Греції, в Афінах і Салоніках перебуває близько 3 тис. молодих українських жінок, які втягнуті в легальну і нелегальну проституцію, у Туреччині — майже 5 тис. Але незважаючи на це, 80% опитаних жінок виявляють бажання працювати за кордоном, розуміючи, що робочим-мігрантам в європейських та інших розвинених країнах найбільш доступними сферами будуть сфери сексуальної індустрії в її легальному та нелегальному варіантах [1, 10].

Актуальною сьогодні для України є проблема сексуальної експлуатації жінок, у тому числі у вигляді примусової проституції, контрабанди та торгівлі ними у міжнародних масштабах.

Практичний досвід праці по ліквідації торгівлі жінками і безпосереднє спілкування з жінками, які хочуть їхати працювати за кордон або вже повернулися звідти, свідчить, що велику роль у поширенні торгівлі людьми має недостатня обізнаність українських громадян відносно можливостей працевлаштування і перебування за кордоном, а також наслідки нелегального працевлаштування, відсутність працюючої системи захисту потерпілих, з одного боку, і недосконалість у системі покарання злочинців, з іншого.

Різні підходи до визначення поняття та причин виникнення такого явища як „торгівля жінками", теоретичні засади здійснення профілактичної роботи щодо попередження торгівлі жінками, знаходимо у роботах таких науковців як О. Левченко, І. Трубавіна, О. Калашнік, Т. Дорошок, Л. Савіч, В. Сановська, В.В. Авчинського, В.М. Тарковського, А.І. Єлістратова, К.І. Бібікова, В.М. Вроннера, Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, О.М. Бандурки та ін., дослідженнях Українського інституту соціальних досліджень, Міжнародної організації по міграції. Нормативно-правова база щодо попередження торгівлі людьми представлена міжнародним та вітчизняним законодавством у сфері боротьби з торгівлею жінками[4, 56].

У таких умовах перед фахівцями, які ставлять собі за мету подолання вищеназваних явищ, гостро постає питання про те, як вплинути на якомога більшу кількість населення, активізувати особистісну роль жінки щодо уникнення попадання її у статус „жертва торгівлі людьми". У контексті цих питань важливим напрямом діяльності, спрямованим на протидію торгівлі жінками, є проведення просвітницької роботи серед потенційної групи ризику, якою є, зокрема, учнівська жіноча молодь.

Проблема соціально-педагогічної профілактики торгівлі жінками є напрямом виховної роботи з учнівською молоддю як складова профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі. Сьогодні мова йде не лише про всебічне виховання особистості, але й про виховання незалежної, конкурентноспроможної особистості, яка здатна протистояти зовнішнім негараздам і впливам, захистити себе у виборі сучасного дорослого життя.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розкритті змісту соціально-педагогічної профілактики торгівлі жінками з учнівською жіночою молоддю як напрямку діяльності соціального педагога.

Відповідно до зазначеної мети завданнями дослідження є:

Розкрити поняття “торгівля людьми”, “торгівля жінками”.

Здійснити історичний огляд проблеми торгівлі жінками.

Визначити основні причини поширення торгівлі жінками в Україні.

Проаналізувати нормативно-правове забезпечення протидії торгівлі жінками на міжнародному рівні та державному рівнях.

Дослідити рівень обізнаності учнівської молоді щодо проблеми торгівлі людьми.

Виділити основні напрямки соціально-педагогічної діяльності з учнівською молоддю щодо торгівлі людьми.

Об’єкт дослідження – торгівля людьми як соціальне явище.

Предмет дослідження – соціально-педагогічна профілактика торгівлі жінками.

Методи дослідження. Основними науковими методами дослідження були обрані вивчення літератури, аналіз наявних соціологічних досліджень, аналіз статистичних даних щодо торгівлі жінками, масові опитування, опитування експертів; аналіз нормативних актів, спрямованих на попередження та боротьбу з торгівлею жінками.

Структура дослідження визначається її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, які містять п’ять підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел (33 найменувань) і 3 додатків на 17 сторінках. Загальний обсяг курсового дослідження – 63 сторінки.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ТОРГІВЛІ ЖІНКАМИ


Визначення феномена “торгівля жінками”


Торгівля людьми визначається як “всі дії та відповідні наміри, пов'язані із вербуванням, транспортуванням в межах однієї країни або за її межами, купівлею, продажем, переміщенням, передачею з рук в руки або утриманням осіб:

а) залучених до використання обманним шляхом, змушуванням (включаючи використання або погрози насильства чи зловживання службовим становищем) або борговою залежністю (кабалою);

б) з метою утримання цієї особи, незалежно від того, оплачується її праця чи ні, в підневільному стані (домашньому, сексуальному або репродуктивному), в примусовій праці або в умовах, тотожних рабству” [8, 92] .

Основними елементами в акті торгівлі є:

- ошукування;

- насильство;

- боргова кабала;

- експлуатація заради корисливої мети.

Поняття “торгівля людьми” охоплює широке коло соціальних явищ. Об'єктами цього злочину можуть бути будь-які особи незалежно від статі та віку: чоловіки - з метою понадексплуатації, діти - з метою використання у жебрацтві, будь-які особи - для вилучення та трансплантації органів.

Складовою частиною злочину “торгівля людьми” є торгівля жінками.

Метою торгівлі жінками можуть бути:

- примусовий шлюб;

- примусова праця;

- сервітюд;

- насильницьке використання в домашньому господарстві;

-насильницьке використання в промисловому або сільськогосподарському секторах;

- народження дитини примусово або на замовлення;

- використання в легальному та нелегальному сексуальному бізнесі [16, 160].

Зведення феномена торгівлі людьми до торгівлі жінками характерно для Конвенції ООН “Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами”, яка була прийнята у 1949 році [20, 62] .

На сьогодні навколо визначення феномена “торгівля жінками” тривають дискусії. Дискусійними є навіть підходи до вивчення цього явища, які існують серед науковців. Виділяють шість основних підходів для визначення цього феномена: торгівля жінками як проблема боротьби з організованою злочинністю, як проблема легальної та нелегальної міграції, як проблема праці, моральна проблема, проблема, що пов’язана з проституцією, порушення прав людини. Розглянемо ці підходи більш детально.

Торгівля жінками як проблема боротьби з організованою злочинністю. Коли торгівля жінками визначається як проблема боротьби зі злочинністю, метою стратегії боротьби з нею є застосування суворішого покарання, розвиток міжнародної координації дій поліції та інші заходи, які дають змогу більш ефективно переслідувати злочинців. У цьому розумінні боротьба з торгівлею жінками обмежується боротьбою зі злочинністю. Практика європейських держав свідчить, що багато жінок мають негативний досвід після контакту з поліцією. Такий підхід несе значний ризик для жінок – через використання їх як свідків в інтересах боротьби з організованою злочинністю без надання певного захисту чи підтримки. Переслідування злочинців не завжди включає захист та дотримання прав жертв, навпаки, у більшості випадків інтереси жінок повністю підлягають інтересам переслідування. Такий підхід використовують у своїй діяльності представники, перш за все, поліції та правоохоронних органів.

Торгівля жінками як проблема міграції. В останні роки торгівля жінками все більше ототожнюється з нелегальною міграцією, особливо в країнах Західної Європи. В межах цього підходу запобігання торгівлі означає і запобігання в’їзду потенційних жертв. Боротьба проти торгівлі жінками стає боротьбою проти нелегальної міграції.

Репресивними заходами щодо міграції, які характерні для всіх країн, є жорстка візова політика, суворий прикордонний контроль, пильніший нагляд за змішаними шлюбами тощо. Фактично такі заходи мають за мету захист країни від нелегальних мігрантів, а не захист жінок від насильства та зловживань, та служать більше інтересам країни, ніж інтересам жінки. В цьому випадку позиція жінок протиставляється державі: для жінок перебування в іншій державі – це нелегальний статус, недостатні легальні можливості міграції (у поєднанні з попитом на робочу силу в нелегальному секторі) та відсутність роботи в рідній країні, що робить торгівлю прибутковою справою і змушує жінок до нелегальних переїздів, які супроводжуються насильством та експлуатацією.

Торгівля жінками як проблема зайнятості. З точки зору жінок, головною мотивацією пошуків щастя в розвинутих країнах є можливість та право працювати за відповідну зарплату при нормальних умовах. Коли торгівля жінками, примусова праця та рабовласницька практика визначаються як проблема праці, ці практики можна розглядати як результат низької юридичної та соціальної позиції жінок та робочих мігрантів. У межах цього поняття торгівля жінками пов’язана з процесами фемінізації трудової міграції. Торгівля жінками – це розвиток різних форм експлуатації жіночої праці у неформальних жіночих робочих секторах, таких як хатня робота та пов’язаний з цим комерційний ринок фіктивних шлюбів [21, 130].

Торгівля жінками як моральна проблема. Найтрадиційнішим підходом до торгівлі жінками є моральний підхід, який засуджує проституцію. З цієї позиції торгівля жінками розглядається як зло, яке неминуче супроводжує проституцію. Боротьба з торгівлею жінками в такому контексті означає боротьбу з проституцією.

Торгівля жінками як проблема, що пов’язана з проституцією. Цей підхід близько стоїть до морального. Але, досліджуючи цю проблему, потрібно проводити межу між проституцією та примусовою проституцією. В багатьох країнах проституція легалізована, а злочином є тільки примус жінки до заняття проституцією. Така ситуація спостерігається, наприклад, в Німеччині та Нідерландах. Але дозвіл на заняття проституцією в цих країнах мають тільки жінки країн Європейського Співтовариства. Це означає, що жінки–мігранти, в тому числі з країн Східної Європи, підлягають покаранню та депортації. Це примушує їх до перебування на нелегальному стані, і навіть коли порушують їхні права, вони бояться звертатися до поліції.

Торгівля жінками як проблема порушення прав людини. Багато представників неурядових організацій вважають торгівлю жінками та практику рабовласництва порушенням прав людини, за яке повинні нести відповідальність держави. Важливим етапом в утвердженні такої концепції стала Всесвітня конференція з прав людини, що відбулася у Відні в 1993 р., де вперше насилля проти жінок було визначено як порушення прав людини.

Перелічені вище методологічні підходи можна розділити на дві групи. Перша об’єднує репресивні підходи щодо боротьби з торгівлею жінками. Вони спрямовані на придушення організованої злочинності, нелегальної міграції та проституції. Друга об’єднує підходи, які базуються на ідеях підвищення та укріплення статусу жінок в суспільстві, зміцненні їх прав [31, 42]. Відповідно до обраного підходу формуються не тільки визначення феномена торгівлі жінками, його основні риси, але й заходи по боротьбі з ним та запобігання цьому, залучаються державні структури, які займаються боротьбою з цим явищем.


1.2 Історичний огляд проблеми торгівлі жінками


Проблема торгівлі людьми не визнає державних кордонів, не робить різниці між розвиненими державами та державами, що розвиваються. Вона чудово адаптована як до бідності, так і до розкоші і стоїть перед народами, які втягнуті у військові конфлікти і які живуть мирно. Пов'язана з сексом та великими сумами фінансів, які стоять за ним, проблема торкається найінтимніших сторін людини, одночасно впливаючи на розвиток всього суспільства, перетворюючи жінку на білу рабиню, зводячи її існування до життя тварини в найогиднішому її сприйнятті.

Торгівля людьми є одним з видів насильства щодо жінок. Цей злочин має довге історичне коріння, але наприкінці XX століття він набув форми сучасного рабства.

З давніх часів у деяких державах були поширені рабство й работоргівля як одна з форм торгівлі людьми. Але тоді і рабство, і работоргівля були законними явищами. Рабство було окремим видом існування людини (раба), а работоргівля виступала засобом придбання та продажу людей на тодішніх спеціальних ринках рабів. У рабстві й работоргівлі були зацікавлені работорговці й рабоутримувачі, однак на самих рабів це лягало страшним тягарем, оскільки максимально обмежувало їхні права. Раб був істотою, з якою можна було робити що завгодно: бити, ображати, катувати і навіть вбити. Закони давали таку можливість. Сам же раб не мав змоги захистити себе, оскільки був швидше річчю, ніж людиною. Минали тисячоліття, але рабство й торгівля рабами не зникали, змінюючи хіба що форму існування [5, 47].

У римському праві, як і у правових джерелах Сходу, не передбачалась відповідальність за торгівлю людьми. Навпаки, продаж людини свого часу був одним із заходів покарання. Так, таблицею III “Законів XII таблиць” передбачалося, що боржники, які не примирилися з кредитором і не сплатили борг, піддавалися смертному покаранню або продавалися за кордон.

Римському праву був притаманний інститут самопродажу людини в рабство, як, власне, і за часів Стародавньої Русі. Наприклад, титул V “Про стан людей” Дігест Юстініана у ст. 21 містив таке: “Вільна людина, яка продала себе в рабство і потім була звільнена від рабства, не повертається до становища, від якого вона відмовилася”. У цьому ж титулі наводилося тлумачення понять “свобода” і “рабство”.

“Руська правда” київського князя Ярослава Мудрого у своїх статтях містила відомості про наявність купівлі-продажу людей. Одразу слід зазначити, що поняття “торгівля людьми” у “Руській правді”, як, власне, і в подальших правових джерелах, не визначалося.

Хто взагалі нічим не володів, займав найнижчу сходинку в суспільстві, існував як раб. За часів Київської Русі таке становище мали холопи. Вони були позбавлені практично всіх прав, тому навіть у випадках вчинення ними будь-якого злочину відповідальність ніс їхній господар, оскільки холопи належали йому за правом власності.

Історичні і літературні джерела воскрешають давні події, коли українських дівчат і молодих жінок брали в полон у часи татарських або турецьких набігів. Звідси поява в українському народному епосі і художній літературі фігури «дівки-бранки». А це пов'язано з тим, що у ХV-ХVІІ ст. українці були основним джерелом надходження рабів на татарські невільничі ринки в Криму, звідки їх розвозили по всьому Середземномор'ю. Татари укладали контракти на постачання певної кількості рабів, захоплення рабів було головним їх промислом. Умови життя рабів були дуже важкими, і багато хто з них намагався втекти, часто розраховуючись за це життям. Українців особливо цінували на невільничому ринку як “незіпсованих” та “нехитрих”. За свідченням сучасників, коли в Кафу прибували раби з України, то аукціонер кричав голосно, що це раби найновіші, найпростіші, нехитрі, привезені з народу королівського (тобто Речі Посполитої).

Найбільш дорогим людським товаром у татар вважалися українські жінки. Полон і продаж у рабство були звичайним явищем в долі жінок-українок. Потрапляючи в полон, українська дівчина ставала “дівкою-бранкою”, доля якої залежала від її зовнішніх даних. Доля красивих жінок була набагато кращою за долю чоловіків, що звичайно використовувалися в каменоломнях [3, 76].

Магдебурзьке право за доби козаків містило не стільки закони, скільки звичаї. Злочини проти натури, що часто зустрічалися у запорізьких козаків, вважалися і каралися як найтяжчі з-поміж злочинів. Про такий злочин, як торгівля жінками, історія Запорізької Січі не згадує. Відома була тільки відповідальність за статеві злочини проти жінок. Тих, кого впіймали на вчиненні цього виду злочину, прив’язували до стовпа, і вони гинули під ударами тих, хто повз них проходив. Усе майно покараного переходило у власність війська.

Артикул воїнський 1715 р. Петра І. здійснив значний внесок у вирішення питань збільшення кримінально-правового захисту людини та її прав, закон однаково захищав права всіх людей без винятку. Наприклад, у ньому не вирізнялися положення про вільних і підневільних.

Рішучий крок у напрямі юридичного забезпечення права людини на свободу було зроблено під час Селянської реформи 1861 р., яка скасувала кріпосне право. Виходячи з того, що цю реформу було проведено відповідно до положень Зводу законів Російської імперії, норми якого забороняли продаж людини, можна зробити висновок, що селяни не могли бути предметом незаконних угод купівлі-продажу з боку будь-кого. Винні ж у торгівлі людьми підлягали кримінальному покаранню. Отже, реформою було зруйновано протиправний механізм, коли людина була об’єктом права власності[15, 44].

Тільки в XIX – на початку XX ст. купівля-продаж людини та інші незаконні угоди щодо передання людини привернули до себе увагу як елементи протиправної діяльності. З огляду на нечуване поширення цього явища, держави змушені були приймати відповідні закони на міжнародному рівні, які передбачали б кримінальну відповідальність за вчинення таких дій.

Вперше термін «біле рабство» з'явився на початку XX століття, коли більшість держав тодішньої Європи підписали у 1904 році в Парижі міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з цим явищем. В той час особлива увага приділялась жінкам з Великої Британії, яких змушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття білого рабства поширилось на загальне поняття торгівлі живим товаром. Ввезення жінок до країн як «наречених по листуванню», хатніми робітницями, офіціантками, танцівницями чи фотомоделями досить часто оберталося залученням їх до роботи в секс-бізнесі шляхом ошукування чи погроз [10, 8].

Історично-правовий огляд свідчить, що такі явища, як рабство, работоргівля й торгівля людьми були відомі здавна. Але до певного часу вони не розглядалися як кримінальні злочини. Висновок, який напрошується: торгівля жінками - це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з цим явищем вимагає активності та ініціативи як на державному, так і на міжнародному рівнях, а також вироблення ефективних методів протидії.


1.3 Причини поширення торгівлі жінками в Україні


Україна зараз переживає період трансформації суспільно-політичного та економічного устрою. Такі процеси ніколи не проходять безболісно. В часи перетворень, перш за все, страждають найменш захищені верстви населення - жінки, діти, особи похилого віку.

Серед причин поширення торгівлі жінками в Україні є як внутрішні, так і зовнішні чинники.

Дані досліджень, експертні оцінки, інтерв'ю з жінками свідчать, що на першому місці серед чинників, які змушують жінок до виїзду за кордон, стоїть скрутне економічне становище, практична неможливість отримати гідну роботу в Україні.

Фемінізація бідності сприяє пошуку будь-якої праці і засобів покращення свого матеріального стану, навіть без врахування можливих наслідків. Дослідниці різних країн помітили, що в цій катастрофічній ситуації - бідності - жінки скоріше погоджуються на роботу, що не відповідає їх рівню освіти та кваліфікації, в той час як чоловіки вагаються. Зростає кількість сімей у найбільш проблемних країнах, де жінки є головними годувальницями сім'ї. Вони відчувають відповідальність за родину та дітей [7, 124].

Ситуація ускладнюється не тільки кризовим станом української економіки, але й тим, що процес міграції криміналізується, оскільки дешева робоча сила українських громадян складає основи надприбутків посередників як в Україні, так і за її межами.

Низький рівень життя та високий рівень безробіття серед жінок штовхає їх на пошук роботи за межами держави. Як виявилося з досліджень, проведених у фокус-групах Міжнародною організацією з міграції, 80 відсотків опитаних жінок висловили бажання працювати за кордоном. А в ситуації з робочими - мігрантами в європейських та інших розвинутих країнах найбільш доступною для українських громадянок є сфера сексуальної індустрії в її легальному та нелегальному варіантах [14, 37].

Практичний досвід роботи по запобіганню торгівлі людьми свідчить, що велику негативну роль у поширенні в Україні злочину “торгівля людьми” відіграє погана обізнаність українських громадян щодо можливостей працевлаштування та перебування за кордоном, а також про наслідки нелегального працевлаштування за кордоном. Цю групу чинників можна назвати інформаційними.

За даними опитування (дослідження Міжнародної організації з міграції 2002 року) було з'ясовано, що основними країнами, в яких хотіли би працювати жінки (не в секс-бізнесі, а в інших сферах), є США і Канада (54%), Італія, Іспанія, Швейцарія, Франція (50%) та Німеччина, Нідерланди (36%). І це зрозуміло, тому що жінки обрали більш розвинуті в економічному плані та привабливі країни. Але, в той же час, це країни, в яких практично неможливо українським громадянам знайти легальну роботу [17, 6].

Як бачимо, бажання дівчат формуються не на основі реальних знань про можливості та умови праці за кордоном, а більше під впливом сторонніх знань та бажань потрапити до розвинутих та заможних країн. У той же час реальна ситуація з країнами вивозу українських жінок, - про яку можна говорити на основі опитування експертів та інтерв'ювання жінок, які стали жертвами примусової проституції та торгівлі жінками в інших країнах, - зовсім інша. Якраз саме непривабливі, на рівні міркувань, країни (Туреччина, Сербія, Боснія і Герцеговина, Чехія, Словаччина та Угорщина) стають основними країнами вивозу українських жінок за кордон.

Значні соціальні та психологічні проблеми виникають у жінок внаслідок того, що вони опиняються в країнах, із законами, традиціями і мовою яких не обізнані. Українські жінки висловлюють практично нездійсненні бажання, що свідчить про низький рівень обізнаності про реальні умови життя за кордоном і необхідність розповсюдження інформації з цієї проблеми.

До правових чинників можна віднести відсутність працюючої системи, з одного боку, захисту потерпілих, недостатню захищеність українських громадян від рук торговців живим товаром як в Україні, так і за її межами, а з другого - покарання злочинців. Тільки в березні 1998 року до Кримінального кодексу України було внесено окрему статтю про покарання за злочин “торгівля людьми” – 124. Але в новому Кримінальному кодексі, який набрав чинності з 1.09.2001 р., статей, які передбачають відповідальність за цей або подібні злочини, значно більше [24, 150].

Досі в Україні немає закону про соціальний захист українських громадян за кордоном. Недостатньо використовуються норми Чинного законодавства проти шахрайства. Практично не працює в Україні програма захисту свідків. Немає правового захисту громадян від свавілля влади, бюрократизму, невиплат заробітної плати. З іншого боку, такий злочин, як «торгівля людьми», дуже важко довести, а значить покарати винних.

Важливими, але мало дослідженими є психологічні чинники: кризовий етап, в якому знаходяться наші громадяни, призвів і до зменшення самозахисту, погіршення психологічного стану жінок. За принципом "вже гірше не буде" жінки погоджуються на різні авантюрні пропозиції, навіть не думаючи про їх наслідки.

Фактором, що підштовхує до бажання їхати за кордон у пошуках щастя, є насильство стосовно жінок, зокрема, домашнє. Досвід спілкування з жінками, які потерпіли від сексуальної торгівлі, свідчить про те, що домашнє насильство нерідко стає передумовою, причиною, несвідомим поштовхом, що спонукає жінку шукати щастя і заробітку якомога далі від батьківщини. Ці гіпотези підтвердилися і під час проведення інтерв'ю з жінками - потерпілими від торгівлі - в межах соціологічного дослідження Міжнародної організації з міграції, яке проводилось у січні 2002 року. Суб'єктами насильства над жінкою виступають або батьки, або чоловік. Непорозуміння між поколіннями в родині - це чинник багатьох особистих бід. Коли молода жінка страждає від психологічного або навіть фізичного насильства з боку батьків, вона не буде довго міркувати над пропозиціями посередників. Навпаки, коли батьки готові в будь-яку хвилину прийти на допомогу, дівчатам вдавалося звільнитися з рук работорговців [5, 34].

Серед зовнішніх чинників слід відмітити як позитивні:

- відкриття кордонів та падіння “залізної завіси”;

- спрощення можливості для українських громадян подорожувати по світу як у пошуках розваг, так і праці;

так і негативні:

- інтернаціоналізація тіньової економіки;

- зростання різниці між багатими та бідними державами;

- формування міжнародних кримінальних об'єднань;

- корумпованість працівників державних органів;

- лояльне законодавство до занять проституцією в багатьох країнах світу [22, 101].

Зростаюча різниця між багатими та бідними країнами особливо впливає на становище жінок та дітей. Розлад національної економіки та політичної системи, як це має місце в колишніх соціалістичних країнах, додає труднощів усім прошаркам населення, але жінки особливо уразливі в такій ситуації. Вони часто опиняються у парадоксальній ситуації, бо відповідають за дохід сім'ї, не маючи, в той же час, рівного доступу ні до краще оплачуваної роботи, ні до однакових можливостей для легальної міграції з метою працевлаштування порівняно з чоловіками. Як результат - число жінок, які мігрують, драматично зростає. Близько половини мігрантів по всьому світу - жінки. Зазначені чинники надають широке поле діяльності звідникам і сутенерам для вербування молодих жінок на зарубіжні роботи та до сексуального бізнесу.


РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТОРГІВЛІ ЖІНКАМИ ТА ДІВЧАТАМИ


2.1 Нормативно-правове забезпечення протидії торгівлі жінками


2.1.1 Боротьба з торгівлею людьми на міжнародному рівні

За інформацією ООН, проблема торгівлі жінками мас стійку тенденцію до розповсюдження в глобальному масштабі, а після змін на політичній карті Європи 90-х років проблема все більше охоплює країни Східної Європи, до яких належить і Україна. Намагаючись вирішувати проблему торгівлі жінками в планетарному масштабі, міжнародне співтовариство мас низку напрацьованих документів щодо запобігання проблемі та надання гарантованої допомоги особам, які потерпіли [19, 24].

В останні десятиліття прийнято цілий ряд міжнародних угод, конвенцій, договорів, що були спрямовані на запобігання торгівлі жінками. Найбільш вагомі серед них:

Конвенція ООН «Про боротьбу і торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами», яка було прийнята в 1949 році Генеральною Асамблеєю ООН. Ця Конвенція була ратифікована СРСР 15 листопада 1954 року.

Кримінальними злочинами міжнародного характеру були визнані: звідництво, схиляння або зведення з метою проституції іншої особи, навіть за її згодою (стаття 1 Конвенції); експлуатація проституції іншими особами, навіть за згодами осіб (стаття 1 Конвенції); утримування будинків розпусти або управління ними, участь в їх фінансуванні (стаття 2 Конвенції); передача в оренду або в найми приміщення для використання з метою проституції (стаття 2 Конвенції), а також співучасть, підготовка та спроба до цих діянь (статті 3-4 Конвенції). У Конвенції робиться наголос на забороні сексуальної експлуатації, використанні жінки в проституції та сексуальній індустрії. Крім цього, Конвенція спрямована і на боротьбу з будь-якою формою проституції - не тільки примусової, але й добровільної, про що йде мова в 1-й та 2-й статтях.

Конвенція 1949 року зіграла свою позитивну роль у формуванні розуміння необхідності боротьби із торгівлею людьми, але згодом її трактування злочину та стратегії боротьби з ним перестали відповідати життєвим реаліям та ідеології документів з прав людини. Цій Конвенції не вистачало уваги до жертв торгівлі людьми. Все це обумовило необхідність розробки та прийняття нових документів, які б формулювали сучасні стратегії боротьби та запобігання торгівлі людьми, не порушуючи при цьому права людини [19, 30].

Конвенція ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок" , яка була прийнята 18 грудня 1979 року. Це один з головних міжнародних документів стосовно жіночих прав, що поширюється на політичну, соціальну, економічну та приватну сфери. Україна ратифікувала Конвенцію в 1980 році в складі Радянського Союзу.

Зміст Конвенції полягає в прагненні забезпечити справжнє звільнення жінок від будь-яких форм дискримінації, тобто “від будь-якого розходження, винятків або обмеження за ознакою статі” (ст. 1). Конвенція передбачає створення національних механізмів, що забезпечують реалізацію прав жінок, надання їм реальних можливостей, що гарантують свободу вибору життєвого шляху, самореалізації для всебічного розвитку. Конвенція є також інструментом для оцінки становища жінок у різних країнах де-юре і де-факто, вона задає рівень правового статусу жінки, що відповідає сучасним нормам у галузі прав людини. Конвенція охоплює все коло проблем - правових, політичних, соціальних, економічних, культурних, із якими стикається жінка. Нею також передбачається розробка заходів для забезпечення фактичної рівності

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: