Соціально-педагогічна профілактика торгівлі жінками
Гаазька міністерська декларація. З ініціативи уряду Нідерландів 26 квітня 1947 року в м.Гаага була проведена Міністерська конференція Європейської Співдружності з питань торгівлі жінками з метою їхньої сексуальної експлуатації.
На конференції була прийнята Гаазька міністерська декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації. Метою її прийняття є підтримка подальших дій щодо попередження, розслідування і покарання, а також надання необхідної допомоги і підтримки жертвам торгівлі в узгодженні з відповідними правовими та бюджетними нормами і компетенціями як на національному, так і на європейському рівнях.
Особлива увага приділяється допомозі жертвам торгівлі. Окремим розділом у Гаазькій декларації виділено положення щодо «Відповідної допомоги та підтримки» жінкам, які постраждали: «Належна допомога і підтримка не тільки допоможе усунути або пом'якшити ці наслідки, але також, шляхом підвищення позиції жінок, зробити свій внесок у запобігання та утримання від торгівлі». Цей момент підкреслюється тому, що на різних рівнях спостерігаються спроби розглядати проблему торгівлі жінками відірвано від проблеми дотримання жіночих прав, зводячи її до нелегальної міграції або боротьби з організованою злочинністю. Постійно акцентується увага на тому, що тільки в рамках інтегрованого підходу на всіх рівнях можна ефективно попереджати і боротися з торгівлею жінками [9, 137].
Перші резолюції проти торгівлі людьми, як результат занепокоєння світового співтовариства поширенням цього ганебного явища, були прийняті ще наприкінці минулого століття. У 1899 році в Лондоні відбулася Міжнародна конференція по боротьбі з торгівлею жінками в цілях розпусти, яка звернулася до всіх держав із закликом до укладання багатосторонніх угод, створення відповідних національних комітетів.
Перші міжнародні угоди про співробітництво були прийняті в 1904 та 1910 роках, потім змінені і суттєво доповнені конвенціями 1921 і 1933 років. Це були:
Міжнародний договір від 18 травня 1904 р. про боротьбу з торгівлею білими рабинями, із змінами, внесеними у нього Протоколом, затвердженим Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 3 грудня 1948 року;
Міжнародна конвенція від 4 травня 1910 р. про боротьбу з торгівлею білими рабинями, із змінами, внесеними в неї згаданим вище Протоколом;
Міжнародна конвенція від 30 вересня 1921 р. про боротьбу з торгівлею жінками і дітьми, із змінами, внесеними в неї Протоколом, прийнятим Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 жовтня 1947 року;
Міжнародна конвенція від 11 жовтня 1933 р. про боротьбу з торгівлею повнолітніми жінками, із змінами, внесеними в неї зазначеним Протоколом;
Складений в 1937 році Лігою Націй проект конвенції, який розширив коло дії зазначених вище актів [26, 149].
Ці документи містили в собі рекомендації щодо захисту жінки та заходи проти торгівлі людьми. Правова діяльність на міжнародному, світовому та європейському рівнях є дуже важливою. Міжнародні документи не є самодостатніми й існують не тільки для підтримки діяльності міжнародних інституцій, їх роль полягає у впливі на формування правового поля для держав, які підписали документи.
2.1.2 Вирішення проблеми про порушення прав жінок в Україні
Проблему боротьби з торгівлею жінками не можна вирішувати відокремлено від питань, пов'язаних із становищем жінок в українському суспільстві. Тому державні механізми запобігання торгівлі жінками та насильству стосовно жінок повинні враховувати і базуватися на вже існуючих в Україні інституціях, через які і зусиллями яких впроваджується жіноча політика в Україні. Так, у структурі Кабінету Міністрів України функціонує сектор у справах жінок, охорони сім'ї, материнства та дитинства, який створено для того, щоб спільно з міністерствами та відомствами, громадськими організаціями та вченими розробляти заходи по забезпеченню соціальних та правових гарантій рівних можливостей жінок у сфері праці, підвищенню престижу сім'ї в суспільстві, механізми вдосконалення системи державної допомоги сім'ям з дітьми.
У 1996 році було створено Міністерство України у справах сім'ї та молоді. Одним з головніших завдань його діяльності є визначення стратегій та пріоритетних напрямів державної політики стосовно жінок, а також відпрацювання конкретних заходів, спрямованих на покращення становища жінок у сім'ї та суспільстві, на створення рівних можливостей для чоловіків та жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства [6, 221].
Українське законодавство сьогодні вже має певну нормативну базу, котра дозволяє боротися як із проблемою торгівлею людьми загалом, так із проблемою торгівлі жінками зокрема. Боротьба із торгівлею людьми у суспільстві здійснюється у наступних напрямках:
- боротьба безпосередньо із торгівлею людьми, котра відповідає сукупності ознак заволодіння, продажу та злочинного використання;
- боротьба із заволодінням особою - викраденням або вербуванням людей ;
- боротьба із незаконним переміщенням людей - незаконною міграцією;
- боротьба із незаконним використанням людей: експлуатацією праці, незаконним усиновленням, незаконною трансплантацією органів, звідництвом, експлуатацією проституції, використанням у збройних конфліктах, рабством тощо [9, 185].
Відповідно до наведених напрямків суспільного реагування на торгівлю людьми українську законодавчу базу складають такі основні джерела.
Перший напрямок:
а)Кримінальний кодекс України (ст. 149);
б)Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми. Затверджена постановою КМ № 1768 від 25 вересня 1999 р.
Другий напрямок:
а)Конституція України (ст. 29);
б)Кримінальний Кодекс України (ст. 146, 447);
в)Указ президента України № 20/2001 від 18 січня 2001 р. “Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку”.
Третій напрямок:
а)Кримінальний кодекс України (ст. 331, 332);
б)Закон України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” від 21 січня 1994 р. (ст. 2, 10);
Четвертий напрямок:
а)Конституція України (ст. 28, 52);
б)Основи законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст. 46, 47);
в)Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16 липня 1999 р.;
г)Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р.;
д)Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів. Затверджений постановою КМ № 775 від 20 липня 1996 р. [18, 65].
Крім цього, до законодавчої бази України належать діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною радою України: Конвенція про боротьбу із торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами від 21 березня 1949 року; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р. Ратифікована СРСР 19 грудня 1980 р.; Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.; Конвенція МОП про примусову чи обов'язкову працю від 28 червня 1930 р.; Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р. та Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, суміжних з рабством від 7 вересня 1956 р. та ін.[9, 189].
До березня 1998 року в правовому полі України був відсутній такий вид злочину, як торгівля людьми. В березні 1998 року Верховна Рада проголосувала за прийняття закону «Про внесения змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України». Кримінальний кодекс України було доповнено статтями, які стосуються покарання за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) та за торгівлю людьми.
Стаття 124 КК «Торгівля людьми» передбачала відповідальність за відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов'язане з законним чи незаконним переміщенням за згодою чи без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої доплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення в злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці.
Президент України підписав цей Закон 13 квітня 1999 року. Прийняття цього Закону поклало основу створення системи законодавчого захисту українських громадян від торгівлі. І уже на червень 2000 року по Україні було заведено 24 кримінальні справи за цією статтею Кримінального кодексу України[2, 55].
На сьогодні новий Кримінальний кодекс є найбільш сучасним та дієвим джерелом, спрямованим на боротьбу із торгівлею людьми та супутніми явищами в Україні. Боротьбі із загальним явищем торгівлі людьми присвячено ст. 149, котра розміщується у розділі III цього документа. У ст. 149 Кримінального кодексу закріплено три самостійні форми злочину: продаж людини, інша оплатна передача людини та здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди (крім продажу та іншої оплатної передачі). Не поглиблюючись у аналіз цієї норми, зауважимо, що вона є досить складною для сприйняття і тлумачення та перевантажена зайвою інформацією. Тому її застосування матиме певні проблеми.
Напрямку боротьби із заволодінням людиною присвячено статті 149 та 447 Кримінального кодексу, котрі передбачають відповідальність за незаконне позбавлення волі чи викрадення людини та за вербування найманіив з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності.
Боротьбі зі злочинним використанням людини присвячено дуже велику кількість статей. Це такі статті як: незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК), створення або утримання місць розпусти (ст. 302 КК), примушування чи втягнення у заняття проституцією (ст. 303 КК), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК) та експлуатація дітей (ст. 150 КК). Статті 331 та 332 КК працюють у напрямку протидії незаконній міграції і передбачають відповідальність за незаконне перетинання державного кордону та організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України. Більшість названих статей є новими для кримінального законодавства або новою є їх редакція, що обумовлює певні труднощі у їх застосуванні. Інші, крім Кримінального кодексу, законодавчі акти, як правило, декларують захист певних прав громадян, при порушенні яких настає кримінальна відповідальність[2, 57].
Велика кількість прав та свобод людини чи інтересів держави, котрі порушуються у процесі вчинення торгівлі людьми, обумовлює дуже широкий спектр напрямків суспільного реагування на поширення цього явища та вимагає від суспільства комплексного підходу до боротьби з цією проблемою.
2.2 Основні напрямки, форми та методи соціально-педагогічної діяльності з учнівською молоддю щодо профілактики торгівлі людьми
Проблема соціально-педагогічної профілактики торгівлі жінками є напрямом виховної роботи з учнівською молоддю як складова профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі. Сьогодні мова йде не просто про всебічне виховання особистості, але й про виховання незалежної, конкурентноспроможної особистості, яка здатна протистояти зовнішнім негараздам і впливам, захистити себе у виборі сучасного дорослого життя.
Концептуальною базою соціально-педагогічної профілактики торгівлі жінками в цьому аспекті, ми вважаємо, є концепція “допомоги для самодопомоги”, яка поєднує в собі соціальну і виховну спрямованість профілактики, може бути використаною для різних категорій дівчат та жінок, їхніх батьків та родичів.
“Допомога для самодопомоги” інтегрує в собі багато сучасних наукових теорій і концепцій соціальної роботи. Вона розглядає людину як суб'єкт соціальної роботи, що означає формування в неї відповідальності за своє життя, свій вибір, вміння свідомо користуватися своїми правами на основі знання про них. Ключовим моментом „допомоги для самодопомоги" є опора на бажання дівчат, жіночої молоді та членів їх сімей керувати своїм життям, запобігати небажаним впливам та обману. Сьогодні ж більшість молодих дівчат чули про торгівлю людьми, але вважають, що з ними такого не трапиться, хоча знань і вмінь розв'язувати подібні ситуації вони не мають [13, 45].
Соціально-педагогічна профілактика торгівлі жінками у молодіжному жіночому середовищі має свої завдання:
здійснення інформаційно-пропагандистської роботи серед дівчат з метою розкриття реального змісту явища і поняття “торгівля людьми”;
формування правової свідомості і правової поведінки в дівчат, відповідальності за своє життя у єдності із розвитком їх активності, самостійності, творчості, створення умов для самореалізації.
Ці завдання соціальної профілактики можуть реалізуватися соціальним педагогом у загальноосвітньому навчальному закладі у таких напрямках роботи з дівчатами: соціальні дослідження з проблеми; інформаційно-пропагандистська робота; соціальне навчання; соціальна реклама послуг суб'єктів соціальної роботи; правова просвіта з проблем торгівлі людьми; допомога дівчатам у виборі професії, організації дозвілля тощо; сприяння розвитку ініціатив, реалізації інтересів; організація волонтерського руху; робота молодіжних соціальних служб[28, 160].
Розглядаючи торгівлю жінками як явище соціально-психологічне, ми вважаємо, що просвітницька діяльність соціального педагога повинна здійснюватися за допомогою таких форм і методів, які ефективно можуть вплинути на свідомість та поведінку молоді, є цікавими, доступними, допомагають мислити, сприяють творчому пошуку, надають можливість не лише отримати знання, а й застосувати ці знання на практиці, тобто розвивають вміння та навички. Серед таких форм та методів роботи ми виділяємо активні (рольові ігри, розгляд та моделювання ситуацій, соціально-педагогічний тренінг, диспути тощо), колективні та індивідуальні.
Колективні форми і методи просвітницької роботи (лекції, бесіди, диспути, усні журнали, кінолекторії та ін.) охоплюють одночасно велику кількість підлітків і молоді, сприяють створенню певного емоційного настрою, індивідуальні – дають можливість соціальному педагогу індивідуалізовано працювати з окремою особистістю[26, 157].
Будь-який виховний захід з досліджуваної проблематики можна розпочати з ознайомлення молоді з виставкою літератури, а також буклетів, плакатів з даної теми. Можна використати відеофільм. Наводячи ті чи інші приклади, необхідно викликати у слухачів певне до них ставлення, бажання дати їм відповідну оцінку.
При виборі форм і методів роботи соціальному педагогу необхідно пам'ятати, що ефективність такої роботи значно зростає, коли до її підготовки і проведення залучається учнівська молодь.
Активною формою виховання є диспут як публічне обговорення, зіткнення протилежних ідей, поглядів з метою пошуку істини. Для ведення диспуту обирається ведучий, який повідомляє тему диспуту, робить вступне слово, пропонує висловити свою точку зору і потім керує обговоренням, ставить запитання, підводить підсумок.
Диспути допомагають формуванню правових уявлень, поглядів і переконань, учасники самостійно оцінюють ті чи інші судження, відстоюють свої погляди, диспут допомагає виявити настрій вихованців, їхній внутрішній світ, формувати громадську думку колективу, критичне ставлення учнівської та студентської молоді до порушення прав жінок та ін..
Соціальний педагог повинен окреслити коло питань для обговорення. Їх мета – змусити вихованців замислитися над проблемою, викликати пізнавальну активність, бажання висловитися, допомогти розібратися в проблемах стосовно „білого рабства”, наприклад: „Я і права людини”, „Права людини і дискримінація жінок”, „Що таке свобода особи?” та ін..
У ході підготовки до диспуту бажано провести анкетування серед учнівської молоді з проблеми диспуту, яке дасть можливість виявити, як вони ставляться до тих чи інших питань запобігання торгівлі жінками, що їх найбільше хвилює у зв'язку із цим.
Основні вимоги до організації та проведення диспуту: планування, добір і конкретизація питань, обговорення, попереднє повідомлення про диспут; підбір літератури, відео-, кіно матеріалів, кваліфіковане керівництво[23, 261].
Цікавою формою роботи є усний журнал, який присвячується одній проблемі або комплексу різних питань. Наприклад, усний журнал на тему „Рабство та його сучасні прояви”. Кожна сторінка повинна мати свою назву і зміст. Зміст сторінки являє собою виступ учня, зустріч з працівниками правоохоронних органів, неурядових організацій в Україні із запобігання торгівлі жінками та ін. Сторінка ілюструється фрагментами з кіно- і відеофільмів, бажано оформити вітрину зі спеціальною літературою, газетними чи журнальними статтями.
Популярною формою пропагування знань з проблем прав людини, запобігання торгівлі жінками є тематичні вечори та вечори запитань і відповідей. Тематика таких вечорів може бути різноманітною. Вечір може бути присвячений вузькому питанню – одній темі. Можна готувати кілька тематичних вечорів, присвячених Міжнародному дню прав людини, який проходить щорічно 10 грудня, таких як “Конституція України - маніфест миру, свободи, щастя”, „Що означає бути вільною людиною?” та ін[12, 135].
Конкурси - це змагання на найкраще, найшвидше та найправильніше виконання завдань. Підготовка конкурсу включає: визначення теми, учасників; формування питань, завдань; розробка умов конкурсу. Прикладом конкурсів з проблем торгівлі жінками можуть бути: конкурс соціальної реклами, юридичний конкурс тощо.
Рольова гра - навчальна гра, під час якої учасники імітують реальну ситуацію через виконання призначених ролей. Мета рольової гри полягає в набутті досвіду поведінки чи ставлення, а також певних навичок. Кожний учасник повинен знати ідею ролі та мету рольової гри взагалі. Важливо дати групі вийти з ролі по закінченню вправи – сказати кілька слів про почуття, враження, думки. Рольову гру використовують як найбільш ефективний засіб наочного висвітлення змісту та суті тематики.
Успіх гри залежить від наступних умов: наявності сценарію гри; правильно визначених критеріїв ефективності гри; створення доброзичливої, відкритої обстановки для забезпечення психологічного контакту та вияву щирих почуттів учасників; використання соціальним педагогом соціального досвіду учасників, мобілізації всіх потенційних можливостей; створення ситуації успіху. Прикладом такої гри може бути „Юридичний хоккей”[11, 67].
Найдоцільнішою формою просвітницької роботи з жіночою молоддю щодо попередження торгівлі жінками є соціально-педагогічний тренінг, суттєвою перевагою якого є те, що він дає унікальну можливість вивчити складні, емоційно значимі питання в безпечній обстановці групи, а не в реальному житті з його загрозами та ризиками. Це форма організації пізнавальної діяльності, яка передбачає сплановану послідовність дій, спрямованих на те, щоб допомогти об'єкту діяльності навчитися ефективно виконувати роботу чи завдання.Для проведення тренінгу необхідно підготувати приміщення: розставити стільці по колу (саме таке розташування стільців дозволяє всім учасникам бачити один одного), підготувати достатню кількість паперу, маркерів, скотч, виділити місце для фліп-чарту (демонстрації, вивішування інформаційних матеріалів, схем і т.д.), після кожної вправи необхідно вивішувати підсумкові дані, щоб учасники бачили результати спільної роботи.
Тренінг починається зі знайомства учасників. Можна запропонувати висловити свої очікування. Дуже важливо, щоб кожен учасник тренінгу відчув, що його присутність позитивно сприймається командою.
Наступним етапом є знайомство з темою, планом, цілями і завданнями тренінгу. Чітко сформульована мета тренінгу допоможе легко справитися з інколи дійсно важкими завданнями, конкретно відповісти на те чи інше питання, направити роботу з командою в правильне русло. Дуже важливим елементом на початку тренінгу є встановлення правил, завдяки яким робота в команді буде більш ефективною, допоможе налагодити дисципліну (інколи без правил досягнути цього дуже складно), дотримуватися часових рамок, уникати конфліктних ситуацій.
Успішність навчання в основній частині тренінгу буде залежати від правильного визначення тем (питань), які необхідно включити до програми тренінгу і того, яким чином їх висвітлювати. Теми, які включаються до тренінгу, визначаються завданнями і змістом тренінгу та вирішуються відповідно до них[25, 96].
Аналіз педагогічної просвітницької практики показує, що ефективність навчання жіночої молоді суттєво підвищується, коли використовуються активні методи роботи, які допомагають вибудувати діалог між соціальним педагогом і вихованцем. До таких методів роботи належать:
Мозковий штурм – метод стимулювання ідей усіх учасників стосовно певної теми протягом обмеженого періоду часу. Після презентації (оголошення і роз'яснення) теми, поняття, проблеми учасникам пропонується висловити свої ідеї, асоціації, коментарі, фрази, пов'язані з даною темою. Для сприяння активності учасників важливо дотримуватись певних правил проведення: пропозиції записуються без коментарів та суджень; приймаються всі пропозиції; присутні не можуть коментувати пропозиції інших; заохочення кількості ідей, а не їх якості. Перелік ідей використовується в подальшій роботі, яка може проходити у формі з розподілом пропозицій за категоріями. Даний метод може бути сприятливим початком роботи над новою темою чи проблемою. Він має на меті заохочувати вільне висловлювання та утвердження відчуття відсутності цензурних обмежень.
Аналіз конкретних ситуацій – метод роботи з реальними життєвими ситуаціями, спрямований на визначення певних проблем, недоліків та пошук шляхів їх уникнення. Даний метод дає змогу пересвідчитись у реальності існування проблеми, проаналізувати причини її виникнення та визначити можливі шляхи запобігання. Для занять із запобігання торгівлі жінками можна використовувати історії потерпілих, історії звернень на „гарячу лінію". Історії для розгляду мають бути невеликими та містити основну суть проблеми.
Робота в малих группах – обговорення певного питання, в якому бере участь 4-6 учасників з метою вироблення певних рішень, рекомендацій, порад.
Такий метод роботи дає можливість усім учасникам висловлюватись та брати активну участь в обговоренні, а також ближче поспілкуватись. Усі напрацювання малих груп обговорюються пізніше серед усіх членів групи.
Навчання через навчання інших–метод, сутність якого полягає в тому, що об'єкт процесу навчання перетворюється на суб'єкт, виконуючи тимчасово його функції та обов'язки. Даний метод спрямований на отримання інформації та поширення її серед інших учасників групи. Отримана інформація не читається, а переказується, іноді по декілька разів, таким чином забезпечуючи її краще запам'ятовування. Прикладом застосування даного методу можуть бути ситуації, коли учасники виступають у ролі експертів, радників, консультантів[28, 115].
Особливістю методики здійснення просвітницької діяльності зі старшокласниками щодо попередження торгівлі жінками є врахування вікових особливостей вихованців, доступність та доцільність надання інформації, врахування специфіки клієнтів (чи перед соціальним педагогом „група ризику”, чи „право слухняна молодь” та інші).
Таким чином, здійснення соціально-педагогічної діяльності щодо попередження торгівлі жінками має комплексний характер, ефективність її реалізації буде можлива лише за умови високого професіоналізму суб'єктів соціально-педагогічної діяльності (в тому числі соціального педагога), які діють з метою боротьби з даним асоціальним явищем, а також у взаємодії всіх міжнародних та вітчизняних громадських, державних та недержавних урядових організацій.
2.3 Превентивна робота по запобіганню торгівлі жінками серед учнівської молоді (на прикладі 9-х класів Конотопської санаторної школи-інтернату І-ІІ ступенів)
Практичний досвід роботи по запобіганню торгівлі людьми свідчить, що велику негативну роль у поширенні в Україні злочину «торгівля людьми» відіграє недостатня обізнаність українських громадян щодо можливостей працевлаштування та перебування за кордоном, а також про наслідки нелегального працевлаштування за кордоном.
У таких умовах перед фахівцями, які ставлять собі за мету подолання вищеназваних явищ, гостро постає питання про те, як вплинути на якомога більшу кількість населення, активізувати особистісну роль жінки щодо уникнення попадання її у статус „жертва торгівлі людьми”. У контексті цих питань важливим напрямом діяльності, спрямованим на протидію торгівлі жінками, є проведення просвітницької роботи серед потенційної групи ризику, якою є, зокрема, учнівська жіноча молодь.
Тому з метою вивчення стану обізнаності молоді з проблемою торгівлі жінками та виявлення потенційної „групи ризику”, які можуть стати жертвами торговців людьми, нами було проведено анкетування серед учнів 9 класів Конотопської санаторної школи-інтернату І-ІІ ступенів. Вибірка складає 20 осіб жіночої статі.
На 1-му етапі експерименту для вивчення рівня обізнаності учнів з питань торгівлі людьми була використана анкета, запропонована Сумським обласним центром соціальних служб для сімї, дітей та молоді. (див. Додаток А).
Результати констатуючого експерименту свідчать про те, що учні в цілому поінформовані про проблему торгівлі людьми, визначаючи торгівлю як бізнес та злочин (80% респондентів)та виділяючи такі причини виникнення та поширення даного явища як міфи про гарне життя за кордоном (43,3% респондентів), прагнення гарно жити (26,7% опитаних) та жадоба наживи (30% опитаних). Основним компонентом торгівлі виділяють продаж молодих дівчат для примусової проституції (81,1% респондентів).
Учні зазначають, що потрапити в ситуацію торгівлі може майже кожен - на це вказали 90,1 відсотока опитаних учнів. При цьому учні ще не зовсім усвідомлюють ризики потрапляння в ситуації торгівлі людьми, вважаючи, що в межах рідної країни ризик майже відсутній, а поїхати за кордон можна й самостійно, без трудового договору чи візи (56% опитаних). Необхідно зазначити, що до найбільш ризикованих ситуацій учні віднесли такі: коли пропонується малокваліфікована робота молодим дівчатам, залучаючи їх також до участі в конкурсах краси, в кастингах модельних агенцій (15% опитаних), коли “шлюбні агентства” пропонують кандидатуру чоловіка-іноземця, який може одружитися (27% респондентів), коли зовнішньо пристойні люди просять за певну суму грошей тимчасово “позичити” дітей у батьків (65,6% опитаних).
Необхідно зазначити, що учні показали достатньо низький рівень обізнаності щодо того, де можна знайти інформацію про легальні фірми, що пропонують працевлаштування за кордоном та яка інформація повинна бути вказана у контракті на навчання чи працевлаштуванню.
Але учні майже нічого не знають про те, яка саме віза потрібна для навчання і працевлаштування за кордоном, де можна перевірити легальність візи, які вимоги висуваються перед молодими людьми для участі в програмі “Аu-раіr”.
Отже, констатуючий експеримент показав, що 70% - 80% опитаних дівчат складають саме ту потенційну „групу ризику”, яка може стати реальними жертвами торгівців людьми.
Тому з метою просвітницької роботи нами були проведені просвітницькі заходи, спрямовані на підвищення рівня обізнаності учнів щодо проблеми торгівлі людьми, які включали соціально-педагогічний тренінг(див. Додаток Б) [12, 169] та годину спілкування “Сучасне рабство”(див. Додаток В) [27, 50]. Дані заходи були реалізовані на 2-му етапі експерименту.
На нашу думку, найдоцільнішою формою просвітницької роботи з жіночою молоддю щодо попередження торгівлі жінками є соціально-педагогічний тренінг, суттєвою перевагою якого є те, що він дає унікальну можливість вивчити складні, емоційно значимі питання в безпечній обстановці групи, а не в реальному житті з його загрозами та ризиками.
Метою тренінгу було підвищення рівня поінформованості та усвідомлення гостроти проблеми торгівлі людьми. Проведений нами тренінг включав такі вправи, як “Визначення проблеми”, “Визначення причин виїзду жінок за кордон”, “Визначення методів вербування”, “Наслідки торгівлі людьми”, “Спростування соціальних міфів і стереотипів”, “Як кожен із нас може допомогти?” і ін..
Під час проведення тренінгу респонденти демонстрували високий рівень зацікавленості та активно приймали участі у запропонованих нами видах діяльності (мозковий штурм, обговорення, дискусія, вправи та ін.).
Чинниками, що підвищували ефективність даного тренінгу, був груповий характер занять, питома частка ігор, варіативність процедур та їх повторюваність, постійне надання можливості зробити поліваріантний вибір поведінки, створити позитивний емоційний фон занять.
Проведена години спілкування “Сучасне рабство” включала інформаційне повідомлення, вправу “Знання, що допоможуть попередити торгівлю жінками”, мозковий штурм “Мета торговців” та ін..
В ході проведених заходів респондентам була надана інформація щодо причин виїзду жінок за кордон, методів вербування, наслідків торгівлі людьми та рекомендації з попередження потрапляння до рук работорговців.
Після реалізації вищеперерахованих заходів, на останньому 3-му етапі експерименту ми провели повторне діагностування з метою виявлення результатів роботи, спрямованої на підвищення обізнаності учнівської жіночої молоді щодо проблеми торгівлі людьми.
Після проведеного формуючого експерименту учні змогли краще розібратися в тих пропозиціях людей, які можуть мати ризик потрапляння в ситуації торгівлі людьми. Усі учні зазначали, що від ризику потрапляння в ситуації торгівлі ніхто абсолютно не захищений і кожен може опинитися з ситуації торгівлі(100% респондентів).
Аналіз результатів повторного анкетування свідчить про підвищення рівня поінформованості учнів з таких питань як: легальність фірми, що пропонує працевлаштування чи навчання(70% респондентів змогли дати відповідь на це запитання), відповідаючи на запитання про умови оформлення контракту на навчання чи працевлаштування більшість респондентів (65,8%)зазначили, що переш за необхідно визначити термін перебування за кордоном, що треба взагалі знати про те місце, до якого молода людина збирається їхати. Значно підвищився рівень обізнаності про програму “Аu-раіr”(75% респондентів зазначили, що головною вимогою в програмі є вік від 18 до 24 років і відсутність сім’ї і дітей). Після просвітницьких заходів 90,1% респондентів відповіли, що з ними не може трапитися таке, вони не можуть потрапити в ситуацію торгівлі людьми.
Більшість учнів (66%) зазначили, що шлюбні агенції не несуть відповідальність за своїх клієнтів все, а участь у збройних конфліктах призводить до міжнародного переслідування (68%).
На запитання : “Що треба зробити від’їжджаючи за кордон?” 85% відповіли, що необхідно сховати важливі документи у надійне місце і нікому не довіряти свій паспорт.
Учні оцінюють досить високо ризик потрапляння в руки торговців, а саме найвищий рівень у ситуаціях, коли пропонують взяти участь у конкурсах краси, в кастингах модельних агенцій (80%), коли ти їдеш за кордон працювати без трудового договору чи трудової візи (96%) та коли після приїзду на нове місце посередники забирають у тебе документи “для реєстрації”(81%).
Отже, аналіз результатів повторного анкетування учнів дав можливість зробити висновки про ефективність проведення просвітницької роботи з питань торгівлі людьми, ознайомлення учнів з тими методами, за допомогою яких вони можуть убезпечити себе за кордоном, а саме ми зробили більший акцент на таких питаннях: що конкретно необхідно знати про те місце, до якого збираєшся їхати; які наслідки може приймати участь у збройних конфліктах та влаштування особистого життя з іноземцями за допомогою шлюбних агенцій.
Необхідно зазначити, що просвітницьку роботу з питань торгівлі людьми необхідно проводити не тільки серед учнів, а й серед педагогічних працівників. Тому в подальшому заплановані тренінгові заняття з питань профілактики торгівлі людьми з педагогічними працівниками школи-інтернату.
ВИСНОВОК
Таким чином, торгівля людьми визначається як «всі дії та відповідні наміри, пов'язані із вербуванням, транспортуванням в межах однієї країни або за її межами, купівлею, продажем, переміщенням, передачею з рук в руки або утриманням осіб:
а) залучених до використання обманним шляхом, змушуванням (включаючи використання або погрози насильства чи зловживання службовим становищем) або борговою залежністю (кабалою);
б) з метою утримання цієї особи, незалежно від того, оплачується її праця чи ні, в підневільному стані (домашньому, сексуальному або репродуктивному), в примусовій праці або в умовах, тотожних рабству».
Ми з’ясували, що складовою частиною злочину «торгівля людьми» є торгівля жінками. Виділяють шість основних підходів для визначення цього феномена: торгівля жінками як проблема боротьби з організованою злочинністю, як проблема легальної та нелегальної міграції, як проблема праці, моральна проблема, проблема,