Xreferat.com » Рефераты по социологии » Проблеми формування соціального захисту на сучасному етапі

Проблеми формування соціального захисту на сучасному етапі

Зміст


Вступ

Розділ 1. Нормативно-правові аспекти соціального захисту на сучасному етапі

1.1 Формування системи соціального захисту в Україні

1.2 Загальна характеристика системи соціального захисту населення України

1.3 Основні види нормативно-правових актів, що регулюють відносини в сфері соціального захисту населення

Розділ 2. Аналіз особливостей соціального захисту населення України

2.1 Пенсійне забезпечення як основна форма соціального захисту

2.2 Допомоги та інші види послуг працівникам за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням

2.3 Особливості соціального захисту окремих категорій населення України

Роділ 3. Дослідження діяльності державних та недержавних організацій соціальної сфери в напрямку покращення системи соціального захисту

3.1 Особливості діяльності Управління праці і соціального захисту Деражнянської міської ради

3.2 Аналіз діяльності Деражнянського центру зайнятості в умовах кризи (Територіального центру по обслуговуванню одиноких і непрацездатних громадян)

3.3 Специфіка діяльності недержавних організації соціального спрямування в Деражнянському регіоні

Розділ 4. Охорона праці в системі соціального захисту населення

Висновки

Додатки

Список використаних джерел

Вступ


Актуальність теми. В статті 1 Конституції Україна проголошена демократичною, правовою і соціальною державою. Проблеми гарантування та реалізації цих положень є одними з найбільш актуальних стратегічних завдань нашої держави на сучасному етапі.

Одна з основних складових, що обумовлюють зміст категорії "соціальна держава" - це соціальний захист. Без вироблення шляхів досягнення ефективної системи соціального захисту, який би відповідав міжнародним стандартам, неможливо розбудувати дійсну, а не декларативну соціальну державність в Україні. Отже, питання проблем формування системи соціального захисту нерозривно пов’язані з процесом досягнення нашою державою орієнтирів, проголошених в Основному Законі.

Перехід України до ринкових відносин супроводжувався глибокою трансформаційною кризою, яка прискорила руйнування системи соціального захисту населення, що існувала в соціалістичній системі, поширенням кола невизначеності та соціальних ризиків, в які потрапляють ті чи інші верстви населення. Цим обумовлена необхідність пошуку шляхів вирішення соціальних проблем безпеки та розвитку особистості. З набуттям незалежності в Україні розпочалася нова історія розбудови системи соціального захисту населення, яка повинна відповідати принципам соціально-орієнтованої економіки, та враховувати соціально-економічні, суспільно-політичні, історичні та демографічні особливості розвитку країни на новому історичному етапі.

Аналіз сучасних проблем соціального захисту свідчить про його перехідний стан та безсистемність у сфері регулювання рівня та якості життя населення в умовах ринкових перетворень. Цим обумовлена подальша необхідність пошуку шляхів вирішення соціальних проблем безпеки та розвитку особистості. Сьогодні створення ефективної системи соціального захисту населення є найактуальнішим і пріоритетним завданням в сфері соціально-економічної політики держави.

Проблеми формування і розвитку системи соціального захисту фактично не розглядались радянською наукою, тим більше з позицій політичної науки, є й сьогодні недостатньо вивченими, що обумовлює новизну та проблематичність обраного напряму дослідження. До того ж, потребує наукового уточнення поняття "соціальний захист", адже цей термін є порівняно новим, почав використовуватися тільки в роки незалежності України, і несе таке специфічне сутнісне навантаження, як захист населення від ризиків трансформаційного періоду, переходу до ринкової економіки, нового способу господарювання, а також адресність та активний характер.

Теоретико-методологічні та прикладні питання діяльності ефективної системи соціального захисту населення були й залишаються предметом постійних наукових досліджень і дискусій. Різні аспекти соціального захисту вивчали вчені: Базилюк О., Богиня Д., Бондар І., Геєць В., Лукінов І., Мандибура В., Мельник Н., Новикова О., Черняк В, Яременко О. та інші.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні особливостей формування та розвитку системи соціального захисту в контексті соціальної роботи. Для досягнення мети було вирішено такі задачі:

визначити поняття, сутність та значення соціального захисту;

розкрити нормативно-правові аспекти соціального захисту в Україні;

проаналізувати особливості соціального захисту населення України;

дослідити діяльність державних та недержавних організацій соціальної сфери на регіональному рівні;

розкрити особливості охорони праці в системі соціального захисту населення.

Об’єктом дослідження є соціальний захист як функція держави та інших суспільно-політичних інститутів, спрямована на реалізацію громадянських, політичних і соціальних прав, передбачених законодавством.

соціальний захист україна пенсійний

Предметом дослідження є соціальні фактори формування системи соціального захисту.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові методи пізнання, а саме: методи узагальнення, індукції та дедукції, системно-структурного підходу до вивчення соціально-економічних явищ і процесів, систематизованого осмислення наукового надбання вітчизняних і зарубіжних вчених.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі акти і державні нормативні документи, офіційні статистичні матеріали.

Теоретична цінність отриманих результатів роботи може бути застосована у різних дослідженнях, аналітичних матеріалах та наукових роботах в контексті соціальної роботи та можуть бути корисними у подальших дослідженнях сутності, завдань, ознак і функцій соціальної держави.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які розкривають проблему формування соціального захисту на сучасному етапі в теоретичному та практичному аспектах, висновку, додатків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Нормативно-правові аспекти соціального захисту на сучасному етапі


1.1 Формування системи соціального захисту в Україні


Історія розвитку соціальної допомоги та підтримки починається з часів, коли турбота про непрацездатних цілком покладалася на сім'ю. Якщо сім'я не могла надати підтримки, людині допомагала церковна громада.

Національне законодавство у сфері соціального захисту та соціального забезпечення почало формуватися 1990 року - ще до проголошення незалежності України - і на сьогодні тільки на рівні законів складається щонайменше із 58 документів, які безпосередньо встановлюють ті або інші види пільг, соціальних та компенсаційних виплат, а також соціальних послуг для різних категорій осіб. Так, з усього масиву проаналізованих законів 27 передбачають різні заходи соціального захисту для соціально вразливих категорій осіб, ще стільки ж встановлюють спеціальний соціальний захист для представників певних професій, і всього 4 закони передбачають різні заходи соціального захисту за певні заслуги (див. Табл.1.1).


Таблиця 1.1

Акти законодавства, які передбачають різні форми соціального захисту для різних категорій громадян

Категорії громадян Пільги Соціальні та компенсаційні виплати Соціальні послуги
За соціальною ознакою 27 18 14
За професійною ознакою 27 16 -
За заслуги 4 3 3
Всього (актів законодавства): 58 37 17

Починаючи з 1990 року, у різні періоди законодавці використовували різний інструментарій для розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Так, у законодавчих актах різних періодів простежується вплив принципово відмінних концептуальних підходів та моделей, серед яких визначальними є радянська модель (домінування пільг та соціальних виплат, які часто підміняють належний рівень заробітної плати та матеріального забезпечення) і європейська модель (домінування соціальних послуг та соціальної роботи, спрямованих на підтримку найбільш соціально вразливих категорій та осіб, що опинилися у складних життєвих обставинах) [12, с.378].

У більшості проаналізованих актів чинного законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення перевага надається нематеріальній (натуральній) формі соціального захисту - пільгам та соціальним послугам. У свою чергу, пільги більшою мірою притаманні радянській моделі й незаперечно домінують у чинному законодавстві, а соціальні послуги - європейській, і на даний час вони мало поширені (непоширеність соціальних послуг пояснюється тим, що ця форма соціального захисту почала розвиватись порівняно недавно і найбільше притаманна законодавчим актам, прийнятим упродовж 2004-2008 років). Разом з тим, у чинному законодавстві використовується і грошова форма соціального захисту у вигляді різноманітних соціальних та компенсаційних виплат - вона широко застосовується як у радянській (матеріальна та грошова допомога, доплати, надбавки, підвищення до заробітної плати тощо), так і в європейській (соціальна допомога, адресні компенсації та відшкодування тощо) моделі.

Для того, щоб проаналізувати особливості функціонування сфери соціального захисту та соціального забезпечення, до якої в Україні належать, перш за все, пільги, соціальні та компенсаційні виплати, а також соціальні послуги, слід простежити хронологію розвитку відповідного блоку законодавства.

Саме різні підходи до підготовки окремих актів законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, а також їх несистемність і внутрішня суперечливість призвели до несистематичності та непрозорості бюджетного фінансування навіть достатньо ефективних видів соціального захисту, які впроваджувалися в Україні.

З іншого боку, якщо простежити хронологію розвитку законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, то можна помітити два основні напрями докладення зусиль законодавців: поступове вирішення питань соціального захисту різних соціальних груп та інших категорій населення (в т. ч. тих, захист яких не був пріоритетним у радянські часи), а також хоч і не завжди послідовний, але поступовий перехід від радянської до європейської моделі соціального захисту та соціального забезпечення.

Становлення і розвиток українського законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення умовно можна розділити на декілька хронологічних періодів, кожному з яких притаманні особливі характеристики й тенденції. Також ці періоди відрізняються використанням різних підходів і моделей розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення [13, с.381]:

1. Зародження української системи соціального захисту та соціального забезпечення (1990-1993 роки). В цей період відбувалося зародження системи соціального захисту і соціального забезпечення незалежної України. Здебільшого прийняті в цей період акти законодавства мали на меті встановлення державних соціальних гарантій щодо існуючих на той час пільгових, а також найбільш соціально незахищених категорій населення (ветерани війни і праці, інваліди, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інші).

Акти законодавства, прийняті впродовж першого періоду, можна охарактеризувати як такі, що використовують більшість підходів, притаманних радянській системі соціального захисту та соціального забезпечення.

За спрямуванням законодавчу ініціативу цього періоду умовно можна розділити на такі групи:

1) законодавство, спрямоване на реабілітацію репресованих у радянські часи громадян (наприклад, Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", який був прийнятий на хвилі національного піднесення після проголошення незалежності України і встановив ряд пільг для громадян, що були засуджені чи зазнали переслідувань через свої політичні переконання в часи СРСР);

2) законодавство, яке проголосило основні соціальні та економічні пріоритети нової держави (наприклад, Закон України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про зайнятість населення", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні");

3) законодавство, яке стало основою для побудови власної системи соціального захисту та соціального забезпечення (наприклад, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення");

4) законодавство, що визначило основні підходи до матеріального забезпечення діяльності та соціального захисту представників окремих професій (прийняті впродовж цього періоду акти законодавства насамперед стосувалися врегулювання статусу правоохоронних органів, блок законів щодо статусу та соціального захисту працівників сфери освіти, культури та охорони здоров’я).

Таким чином, опираючись на традиції радянських часів, тогочасні законодавці надали перевагу грошовій формі соціального захисту. За таких умов основним видом соціального захисту, реалізованого у прийнятих впродовж першого періоду актах законодавства, були пільги. У зв’язку з тим, що при виборі форми соціального захисту перевага була надана пільгам та утриманню мережі державних закладів соціального спрямування, саме в цей період започаткувалась тенденція, яка згодом призвела до непрозорості й низької ефективності системи соціального захисту та соціального забезпечення, що діє в Україні сьогодні.

2. Становлення української системи соціального захисту та соціального забезпечення (1996-2000 роки). Цей період розпочався з моменту прийняття Конституції України 28 червня 1996 року і закінчився прийняттям Закону України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" 16 листопада 2000 року. Найбільш важливою подією цього періоду стало прийняття 2000 року Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, який став першим кроком у систематизації всієї діяльності держави у сфері соціального захисту та соціального забезпечення населення.

Фактично держава продовжила лінію, взяту в 1991 році, приймаючи нові закони та вносячи зміни до вже діючих актів законодавства. Так, у цей період було прийнято ряд актів законодавства, які сформували декілька груп:

1) законодавство, яке започаткувало процес формування власної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування (були прийняті Основи законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, які врегулювали ряд питань матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, на основі чого згодом була сформована державна система загальнообов’язкового соціального страхування);

2) законодавство, що врегулювало деякі питання матеріального забезпечення діяльності та соціального захисту представників окремих професій (наприклад, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”; ряд актів законодавства, спрямованих на заохочення зайнятості у сферах, які почали втрачати свою економічну привабливість - наприклад, Закон України “Про бібліотеки і бібліотечну справу”, Закон України “Про захист рослин” та Гірничий закон України, якими було встановлено ряд соціальних гарантій та пільг для представників відповідних професій);

3) законодавство, спрямоване на встановлення спеціального соціального захисту щодо окремих категорій осіб, які мають певні заслуги (з метою вдосконалення правового регулювання питань щодо соціального захисту осіб, які мають певні заслуги, здобуті в період професійної діяльності, 1998 року був прийнятий Закон України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”; таким чином держава виявила піклування про осіб, які отримали статус ветерана, розбудовуючи оборонну та правоохоронну системи української держави);

4) законодавство, спрямоване на соціальну підтримку неповнолітніх та профілактику злочинності у їх середовищі (зокрема у січні 1995 року було прийнято Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, який в частині соціального захисту фактично визначив правові основи діяльності відповідних органів, соціальних служб та спеціалізованих соціальних закладів, на які було покладено функції щодо соціального захисту та соціальної підтримки дітей і підлітків, а також профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку).

В актах законодавства, які були прийняті продовж другого періоду, перевага також надавалася грошовій формі здійснення соціального захисту. Основним видом соціального захисту, який отримав розвиток у актах законодавства цього періоду, були пільги та соціальні виплати.

Таким чином, прийняті впродовж другого періоду акти законодавства були орієнтовані на формування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, встановлення ряду пільг щодо матеріального та соціального забезпечення представників певних професій, а також на створення необхідної інфраструктури для соціальної захисту дітей і підлітків та профілактики злочинності серед неповнолітніх.

3. Модернізація існуючої системи соціального захисту та соціального забезпечення (2000-2003 роки). Точкою відліку для цього періоду є прийняття 2000 року вже згаданого Закону України “Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії” [7], який створив основу для послідовного вдосконалення діючої системи соціального захисту та соціального забезпечення згідно з європейською моделлю. Проте навіть після прийняття цього Закону в межах третього періоду в Україні було реалізовано ряд законодавчих ініціатив, частина яких ґрунтувалася на попередніх підходах до розвитку системи соціального захисту і соціального забезпечення, більше притаманних першому та другому періодам:

1) законодавство, яке стало вираженням піклування держави про найбідніші категорії населення (зокрема Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям");

2) законодавство, спрямоване на соціальну адаптацію та соціальну підтримку осіб з особливими потребами (так, прийнятий 2000 року Закон України "Про психіатричну допомогу", "Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк");

3) законодавство, яке врегулювало деякі питання матеріального та соціального забезпечення окремих категорій службовців, а також депутатів місцевих рад (зокрема Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", "Про статус депутатів місцевих рад");

4) законодавство, яке завершило процес формування власної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування (так, у цей період були прийняті два спеціальні закони, які завершили процес формування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, а саме: Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням").

Переважна більшість прийнятих у третьому періоді актів законодавства була орієнтована на реалізацію основних положень Закону України “Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії” і зокрема на встановлення нових видів соціальних виплат для найбільш соціально незахищених категорій громадян. Разом з тим, впродовж цього періоду держава зробила ще один важливий крок, розпочавши реформування кримінально-виконавчої системи саме в напрямі її гуманізації, у т. ч. в частині створення передумов для соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у місцях позбавлення чи обмеження волі.

4. Початок становлення нової системи соціального захисту та соціального забезпечення (2004-2010 роки). Цей період характеризується прийняттям низки актів законодавства з використанням як нових підходів до розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення, спрямованих на подальше розширення застосування соціальних послуг.

Прийняті впродовж цього періоду акти законодавства можна об’єднати у декілька таких груп:

1) законодавство, спрямоване на соціальний захист дітей та молоді, а також дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (наприклад, Закон України "Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю");

2) законодавство, яке стало вираженням піклування держави про найбільш соціально вразливі категорії населення (зокрема Закон України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам", "Про соціальний захист дітей війни", що продовжив лінію держави на додатковий соціальний захист громадян, які відчули на собі тяготи Великої Вітчизняної війни);

3) законодавство, яке засвідчило запровадження нових підходів до соціального захисту окремих категорій громадян (наприклад, прийняті 2005 року Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей");

4) законодавство, що врегулювало деякі питання матеріального забезпечення діяльності та соціального захисту представників окремих професій (продовженням лінії держави на визначення основних питань матеріального забезпечення та встановлення спеціального соціального захисту щодо представників окремих професій стало прийняття Закону України "Про правові засади цивільного захисту", "Про підвищення престижності шахтарської праці").

Більшість прийнятих у четвертому періоді актів законодавства ґрунтувалися на нових підходах і за своєю суттю стали поступальним кроком у розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення, а також впровадили нові форми соціального захисту.

Отже, формування системи соціального захисту в Україні відбувалося у чотири періоди, своєрідністю яких є основа радянської законодавчої системи із поступовим переходом до європейського рівня. В свою чергу, слід зазначити що, умовним завершенням у сьогоденні буде застосування нової пенсійної реформи, яка узагальнить, оптимізує та з координує законодавчу колізію прийнятих законів та їх змін на протязі періоду незалежності України і буде основним кодексом нормативно-правового критерію у галузі соціального захисту.


1.2 Загальна характеристика системи соціального захисту населення України


Соціальний захист - це державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення.

Вивчення соціального захисту представило організаційно-правову структуру у вигляді чотирьох-рівневої системи [10, с.35-41]:

1) рівень державного управління містить заходи та дії глобального характеру, спрямовані на управління соціальним захистом усього населення України, визначає загальну лінію розвитку соціального захисту населення;

2) рівень галузевого управління - являє собою соціальний захист за професійною ознакою, включає мережу відомчих соціальних установ, де заходи носять прикладний характер;

3) рівень регіонального управління - включає заходи щодо соціального захисту населення, які враховують регіональну специфіку, природні умови, соціально-економічне розміщення продуктивних сил, етнічно-національні фактори та містить конкретні регіональні програми соціального захисту населення, що узгоджуються з державними;

4) місцеве управління соціальним захистом - включає заходи, спрямовані на реалізацію соціального захисту на рівні міст і районів, що носять винятково прикладний характер.

Державна соціальна політика на загальнонаціональному рівні реалізується за допомогою державних органів соціального захисту. До законодавчих органів відносяться Президент України, Верховна Рада, комітети Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці, зі справ пенсіонерів, ветеранів і інвалідів. Безпосереднє управління соціальним захистом населення України здійснюється за допомогою виконавчих органів державного рівня: Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики, Рада у справах інвалідів при КМУ, Управління з питань соціальної політики при КМУ та ін.

Галузеве управління соціальним захистом здійснюється міністерствами і відомствами України. Органи соціального захисту представлені профспілками, компетенція яких поширюється на підприємства галузей. Заходи щодо соціального захисту працівників знаходяться в компетенції підприємств і регулюються за допомогою колективних трудових договорів.

Основною задачею регіонального управління соціальним захистом є реалізація державної соціальної політики в окремих адміністративно-територіальних одиницях України. Для цього в структурі органів місцевого самоврядування створені відділи і управління по соціальному захисту населення.

Місцеве управління соціальним захистом населення діє в рамках регіонального. Система органів управління складається з районних і міських установ соціального захисту, аналогічних за змістом регіональним органам. Місцевий рівень є останнім у вертикалі системи соціального захисту населення і виконує специфічну роль сполучної ланки між об'єктом соціального захисту - населенням - і всією системою соціального захисту.

До основних елементів системи відносять:

встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);

захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;

вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;

пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника);

утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;

соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);

соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян і т. ін.);

надання необхідної медичної допомоги;

соціальне страхування тощо.

Система соціального захисту в Україні включає (Рис.1.1):

система соціального страхування: пенсії; допомога по безробіттю; система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини;

універсальні системи: програма допомоги сім‘ям із дітьми; державні програми дотацій і житлових субсидій; допомога на поховання; державна система охорони здоров‘я; державна система освіти.

соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС [20, с.64];

система соціальних допомог: цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті); соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).


Проблеми формування соціального захисту на сучасному етапі

Рисунок 1.1 Система соціального захисту


соціальний захист через недержавні організації: соціальна допомога з фондів підприємств.

Система соціального захисту населення складається з:

соціального страхування;

соціальної допомоги;

соціальних гарантій;

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе [17, с.63-75]:

пенсійну систему;

соціальне страхування на випадок безробіття;

соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;

соціальне страхування від нещасних випадків.

Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки. В країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, суб'єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувач соціальних виплат. Вирішення питання про фінансування соціальних програм виявляється надзвичайно важливим з точки зору рівня заробітної плати, тому що дає змогу приєднувати до неї кошти, які витрачаються централізовано із суспільних фондів споживання.

Отже, загальна характеристика системи соціального захисту населення України дає змогу зрозуміти ланкову структуру, зміст та принципи діяльності соціально-державної сфери.


1.3 Основні види нормативно-правових актів, що регулюють відносини в сфері соціального захисту населення


В умовах незалежної держави створення національної системи соціальних гарантій має першочергове значення. Основні принципи такої системи закладені в Конституції України, де зазначено, що громадяни України мають право [21, с.115]:

на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового, встановленого законодавством;

на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного усім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно; наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом [1].

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсійна система охоплює непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та інвалідам.

Законодавством передбачено впровадження трирівневої пенсійної системи, яка розширить можливості для підвищення добробуту людей та економічного зростання в Україні.

Перший рівень - солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування і здійснення виплати пенсій та надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах накопичення коштів у Накопичувальному фонді, які обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням до пенсійних виплат з І та ІІ рівнів.

Пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами державної соціальної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім’ям з дітьми тощо.

Законодавча база системи соціального захисту населення охоплює не лише пенсійне забезпечення, але й медичне, соціальне страхування, сферу зайнятості, соціальну політику, тощо, в яких береться до уваги [28, с.167]:

основні категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи;

соціальних та економічних прав інвалідів;

юридичні механізми відновлення прав та надання соціального захисту жертвам політичних репресій;

концептуальні засади соціального захисту осіб, уражених ВІЛ/СНІД;

принципи та пріоритети державної політики у сфері соціального захисту молоді;

ветеранів війни як групу, що перебуває під особливим соціальним захистом;

порядку визначення і встановлення межі малозабезпеченості як перехідного державного соціального стандарту для непрацездатних громадян;

комплексне регулювання питань щодо державної підтримки інвалідів, спрямованої на відновлення їх соціальної, побутової і трудової активності;

встановлення прожиткового мінімуму передбачене Конституцією України;

питання щодо порядку визначення обсягу (розміру) і встановлення державних соціальних стандартів та соціальних гарантій.

Перелік та коротка характеристика (за основними цільовими групами, сферою регулювання, метою прийняття, значенням та актуальністю) основних актів чинного законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення представлено за допомогою таблиці (див. Додаток А).

Отже, аналізуючи питання законодавчої бази у сфері соціального захисту, варто відзначити, про значну кількість нормативно-правових актів, які регулюють спільні питання державних гарантій, соціальних допомог, пенсійного забезпечення та соціального страхування. Але поруч з тим є ряд питань, що не охоплює повністю законодавство. Це в першу чергу медичне страхування та допомога, реалізація соціальних прав, що задекларовані, але не виконуються.

Розділ 2. Аналіз особливостей соціального захисту населення України


2.1 Пенсійне забезпечення як основна форма соціального захисту


Пенсійне забезпечення є однією з основних гарантій матеріального забезпечення непрацездатних громадян. Для непрацюючих пенсіонерів пенсія фактично стає основним джерелом їхнього існування. У зв'язку з цим проблематичним є питання рівня матеріального забезпечення, який має підтримувати пенсія. Відповідно до ст.46 Конституції України, пенсія повинна забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. На жаль, реалії сьогодення такі, що ця вимога Конституції не дотримується державою, у зв'язку із розбіжностями законодавчої бази та рішеннями Верховного суду України по справах пенсійного забезпечення [1].

Рівень і якість пенсійного забезпечення - важлива складова економічного та соціального становища населення країни.

Систему пенсійного забезпечення складають (Рис.2.1):

1) державне пенсійне забезпечення;

2) комерційне пенсійне забезпечення. Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, державні пенсії поділяються на:

а) трудові - за віком; з інвалідності; на випадок утрати годувальника; за вислугу років;

б) соціальні.

Пенсії з інвалідності призначаються особам, які повністю або частково втратили здоров'я, незалежно від того, коли настала інвалідність - у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Пенсії по інвалідності бувають двох видів залежно від причин настання інвалідності:

1) внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання;

2) внаслідок загального захворювання (у тому числі не пов'язаних з роботою, наприклад інвалідність з дитинства).

Пенсія за вислугу років є щомісячною виплатою з Пенсійного фонду й інших джерел фінансування, що призначаються довічно в розмірі, порівнянному з минулим заробітком, особам, які мають встановлений законом спеціальний трудовий стаж (вислуги років).


Проблеми формування соціального захисту на сучасному етапі

Рисунок 2.1 Система пенсійного забезпечення України


Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

а) 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли пенсійного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) і не набули права на трудову пенсію без поважних причин;

б) 50 відсотків мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли пенсійного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) і не набули права на трудову пенсію з поважних причин; інвалідам III групи;

в) 100 відсотків мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам II групи; дітям-інвалідам віком до 16 років; дітям (діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки за умови, якщо вони не мають працездатних батьків), а також у разі втрати годувальника одному з батьків, або чоловіку (дружині), або діду, бабі, брату чи сестрі, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;

г) 200 відсотків мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам І групи; матерям, яким присвоєно звання “Мати-героїня" [34, с.159].

За оперативними даними, протягом 2010 року органами ПФУ забезпечено виплату пенсій та грошової допомоги з урахуванням їх підвищень 13,7 млн. пенсіонерів. Загальний обсяг видатків на пенсійні виплати склав 165 693 млн. грн.

Призначено пенсії понад 698 тис. громадянам, 609 тис.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: