Xreferat.com » Рефераты по социологии » Соціологія: становлення та сучасність

Соціологія: становлення та сучасність

регулювання індивідуальної і групової поведінки, суспільні цінності виконують нормативну функцію. Рівень цінностей наповненості людської взаємодії так чи інакше пов’язаний із рівнем нормативності останньої. Будь –яка система цінностей може реалізуватись і стати чинником суспільного людського життя лише тоді, коли втілюється в певну систему норм і зразків поведінки.


17. Соціальні норми як елемент культури


Соціальні норми – це загальноприйняті в межах групи чи суспільства правила взаємодії, згідно з якими одні форми взаємодії рекомендуються як бажані, підтримуються або не схвалюються .

У зв’язку з цим саму культуру іноді визначають як функціонуючу в даному суспільстві систему приписів і заборон або систему уявлень про те, що є правильним, нормальним у людській поведінці, а що не нормальним, гідним осуду. У широкому смислі слова соціальними нормами слід вважати всі діючи в певному суспільстві кодекси поведінки, у тому числі юридичні норми.

У більш вузькому значенні під соціокультурними нормами розуміють звичаї та норови, тобто неформальні правила спілкування і співжиття, які в сукупності становлять спосіб життя, властивий певні спільноті.

Ряд дослідників визначають нормативну культуру, як усе те, без чого людина відчуває себе не затишно за межами рідної домівки, рідного краю. У звичному для себе середовищі людина не відчуває для себе принципових труднощів у спілкуванні з іншими, оскільки знає, чого можна очікувати від інших людей у тому чи іншому випадку. Попадаючи в інше, не знайоме середовище людина певний час відчуває психологічний дискомфорт, якій іноді називають «культурним шоком».


18. Мова як елемент культури


Соціологія мови – спеціальна галузь соціології, яка досліджує проблему співвідношення мови та суспільства.

19. Культура і субкультура


Культура - в загальному сенсі - все те, що було створено, або створюється в процесі суспільної людської діяльності. З допомогою поняття «культура» характеризують особливості свідомості, поведінки і діяльності людей в конкретних сферах життєдіяльності людини.

Субкультура – частина загальної культури, система цінностей, традицій, звичаїв, які притаманні великій соціальній групі (молодіжна, субкультура літніх людей, професійна і кримінальна, національних меншин та ін.). Субкультура групи різниця від домінуючої (культури більшості членів суспільства). Відмінності стосуються мови, поглядів на життя, манери поведінки, зачісок, одежі, звичаїв. Разом з тим, субкультура не відхиляє домінуючі загальносуспільні цінності.

Субкультура – це специфічні норми, погляди і цінності, а також соціальні і духовні потреби, ціннісні орієнтації тієї чи іншої групи, продукти творчості, способи залучення до духовних цінностей, особливості їх освоєння, стиль, спосіб життя та існування. Тобто це такий культурний комплекс, за допомогою якого кожна людина реалізує совою соціокультурну ідентифікацію і який дає їй змогу відчувати себе сучасною та знайти спосіб особистої самореалізації, у тому числі у формах національної культури.

Поняття та види субкультур.

Субкультура – це набір символів, цінностей, норм поведінки, що відрізняють те чи інше суспільство. Кожне суспільство утворює свою субкультуру. Субкультура не відкидає загальлюдську культуру, проте в той же час має свої специфічні відмінності.

Можна виділити національні, конфесіальні, професіональні субкультури організацій, соціальних груп тощо. Термін “національна субкультура” застосовується для визначення символів, вірувань, цінностей, норм поведінки, що характеризує людське спів суспільство в тій чи іншій країні.

Часто культурні меншини докладають особливих зусиль, щоб зберегти своє само буття, захистити свої цінності та вижити у середовищі, де переважають культури більшості населення, які подавляють інші культури. Це явище називається культурним конфліктом.

Другою найважливішою формою є конфесіальна субкультура. Конфесіальна культура складається на основі общності віросповідання, належність до тієї чи іншої церкви. Наприклад, можна говорити про християнську, мусульманську, буддистську культури в цілому. Окремі гілки напрямку в світових релігіях утворюють свої субкультури: наприклад, православну, католичу, протестантську.

Професіональна субкультура утворюється на основі загальних символів, цінностей, норм поведінки, що розрізняються тією чи іншою професіональною групою. Вона тісно пов’язана з змістом роботи і ролью, яку в суспільстві грають її представники.


20. Культура і контр культура


Культура - в загальному сенсі - все те, що було створено, або створюється в процесі суспільної людської діяльності. З допомогою поняття «культура» характеризують особливості свідомості, поведінки і діяльності людей в конкретних сферах життєдіяльності людини.

Контркультура – комплекс соціальних орієнтацій, цінностей. Контркультура проти поставляє себе існуючій, домінуючій культурі, разом з тим відкидаючи пануючі в суспільстві цінності.


Проблеми відродження та розвитку української національної культури


Живою душею українства, в якій синтезується все розмаїття його буття, є культура – «духовний меч» народу. (Г. Сковорода)

Українська культура – це мозаїчна культура українського народу, як багатоетнічної спільноти, де етнокультури всіх етносів є рівноправними.

Проблеми відродження та розвитку української національної культури вимагають від соціології вдатися до розгляду складних процесів національного самовизначення та механізмів їх розвитку, стимулювання, прогнозування успішності україноутверджувальної діяльності.

У період незалежності України була започаткована серія соціокультурних українознавчих досліджень, які засвідчили впродовж 10 років, значну динаміку національно – культурної свідомості (Інститут культурних досліджень Міністерства культури і мистецтв України). Ці дослідження показали, що поступово в суспільній свідомості, не зважаючи на всі економічні негаразди та економічну кризу, зростає інтерес до національної та етнічної самоіндефікації засобами культури і потреба в них.

Про глибинні зрушення в національно – культурній самосвідомості свідчать зміни в реальній поведінці людей при освоєнні української культури (чверть населення Укр. за останні 3 роки стало частіше і більше уділяти уваги українській культурі). Люди вибирали три найважливіших для себе елементи української культури, з яким пов’язували на сам перед образ своєї культури , її якісне «ядро»- мистецтво, історію і мову (від 60 до 53%по кожному компоненту).

Разом з тим, соціодинаміка розвитку національної художньої культури виглядає суперечливою, оскільки залучення до цінностей народної культури супроводжується зниженням рівня відвідування кінотеатрів, закладів культури. Разом з тим розширились можливості в освоєнні різновидів художньої та релігійної літератури, яка була заборонена. В суперечливому за художнім змістом книжному потоці значне місце займають видання, що пропагують народну культуру (пісні, казки тощо). Зростає зацікавленість в них різних етнічних груп.

Центром усіх змін у сфері культури є задоволення потреб у народному та професійному мистецтві, які назріли, але були заблоковані попередньою суспільною ситуацією Тепер ці потреби реалізуються по всій структурі і по всьому складу художньої культури. Посилена пропозиція телепрограм, літератури, музики мас культового «кітчевого» характеру.

Нові потреби в народному мистецтві дають поштовх до його розвитку, інтенсифікують його функціонування ( зростає кількість виставок та ін), посилюють функціонування етнохудожньої традиції у професійному мистецтві.

Формуються деякі нові риси нової культурної реальності: оновлюються художні елементи побуту, оформлення житла, форм спілкування, визначаються нові грані форм сприйняття української народної культури в світі.

За сучасних обставин найбільший рівень позитивності експерти приписують «зростаючій багатоманітності змісту і форм духовного життя», «зростанню самостійності розвитку культурних процесів у регіонах».


Ознаки суспільства. Типи суспільств


З точки зору соціології, суспільство – це особливий, надзвичайно складний вид організації соціального життя. Воно включає в себе всю багатоманітність стійких соціальних взаємодій, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державотворчих територіальних кордонів. Суспільству властиві такі механізми саморегуляції, які дозволяють підтримувати йому свою цілісність, впорядковувати відносини між інститутами та спільнотами, інтегрувати соціальні новоутворення та підкоряти своїй логіці поведінку основної маси населення, схиляючи людей, що живуть на відповідній території, відтворювати в своїх діях єдину тканину численних соціальних взаємодій.

Основні ознаки суспільства:

територія на якій відбувається консолідація соціальних зв’язків;

універсальність, тобто всеоб’ємлючий, різносторонній його характер, що дозволяє включати всю багатоманітність соціальних зв’язків, відносин, всі соціальні інститути та спільноти в рамках певного територіального простору;

автономність, тобто спроможність існувати самостійно, що досягається за рахунок рівня внутрішньої саморегуляції, що забезпечує підтримку та постійне відтворення складної системи соціальних взаємин;

інтегративність, тобто цілісність, єдність загальної системи цінностей (традицій, норм, законів тощо), яку називають культурою.


Типи суспільств:

Просте складне

- кровно – родові зв’язки - Широкі, різноманітні зв’язки між людьми
- родоплемінна організація суспільства - соціальне розшарування (класи, верстви, заможні та незаможні, ті що управляють і ті ким управляють)
- Немає родової диференціації в суспільстві
- немає класів і держави - багаторівневе управління суспільством через державу
Виникло близько 50 – 40 тис років тому Виникло близько 10 – 6 тис років тому

В соціології існує розподіл на:

п р о т о с у с п і л ь с т в о, т р а д и ц і й н е, і н д у с т р і а л ь н е та п о с т і н д у с т р і а л ь н е.

Протосуспільство має лише декілька статусів, які базуються на віці, статі, родинних зв’язках. Соціальні ролі тут одноманітні. Релігія цих первісних суспільств не включає віру у всемогутнє божество, яке втручається у людські справи, людина вважає що навколишній світ населений духами, які можна брати до уваги, але ублажати їх необов’язково. Соціальна структура такого суспільства є простою, культура не диверсифікованою.

На зміну протосуспільству приходить традиційне, або до індустріальне аграрне суспільство. В цей період зароджуються міста, держави, класи, з’являється писемність.

Традиційне аграрне суспільство – це суспільство з малорухомими соціальними структурами, з таким способом соціокультурної регуляції, які базується на традиції.

І н д у с т р і а л і з м - як спосіб виробництва з’явився в Англії близько 250 років тому, поширився на всі країни світу абсорбуючи та руйнуючи всі інші типи суспільств. Він ґрунтується на використанні наукових знань та виробничих технологій, які дозволяють машинам виконувати ту роботу, яка раніше покладалась на людей. Це високоефективна стратегія виживання, яка дозволяє невеликій частині населення годувати більшість. Впровадження нових технологій стимулюють зміни в економіці та інших інститутах, тому індустріальне суспільство знаходиться у стані швидких соціальних змін.

У70 –х роках ХХ ст. на зміну індустріальному приходить п о с т ін д у с т р і а л ь н е суспільство, яке поширюється лише на економічно розвинені країни.

Основні риси постіндустріального (інформаційного) суспільства:

- технічний базис - інформаційний

- основа благополуччя суспільства – знання;

- провідна галузь – сервіс (послуги);

- масовий клас - менеджери;

- принцип управління – узгодження;

- соціальна структура – функціональна, сотова;

- Політичний режим – безпосередня демократія, самоуправління;

- ідеологія - гуманізм;

- релігія – дрібні конфесії.

Виділяють закрите, відкрите і змішаного типу суспільства.

Закрите суспільство – у побудові системи стратифікації орієнтується на приписаний статус особистості. В результаті формується жорстка система стратифікації з обмеженим доступом до привілейованих груп нових членів. Прикладом можуть служити рабовласницьке, феодальне, кастове суспільство в індії.

Відкрите суспільство – суспільство орієнтоване на статус особистості, здобутий завдяки волі і власним здібностям. Таке суспільство є високо динамічним, має рухливу систему стратифікації, допускає вільний перехід людей вверх і в низ по «соціальній драбині». Приклад – сучасні демократичні індустріальні і постіндустріальні суспільства.

Змішаного типу – суспільства, в яких збереглися пережитки закритого станового ладу, але разом з тим, вони доповнюються елементами відкритого суспільства. (Великобританія, Японія)


23. Соціальна структура суспільства


Соціальна структура суспільства - це сукупність його елементів і зв’язків між ними.

Елементи соціальної структури:

статуси і ролі;

індивіди (люди);

соціальні групи і спільноти; соціальні інститути і організації;соціальні взаємодії; соціальні відносини;

соціальні функції.

Статуси поділяються на соціальні і особисті.

Соціальний статус – становище індивіда у суспільстві у відповідності з його статтю, віком, походженням, освітою, власністю сімейним становищем тощо. Особистий с т а т у с - становище індивіда в малій групі (сім’я, частина трудового, навчального колективу тощо), яке визначається ставленням до нього оточуючих людей.

Статуси пов’язані між собою соціальними функціями, які проявляються через соціальні відносини. Якщо статуси дають нам статичну, то ролі динамічну картину суспільства. Індивіди, займаючи той чи інший статус, виконують між собою соціальну взаємодію. Сукупність статусів і ролей складає фундамент соціальної структури суспільства. Їх кількість, порядок і розташування , характер залежності один від одного, визначають зміст конкретної структури конкретного суспільства.

Соціальні ролі – це певні способи дій, поведінки індивіда або групи, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються у залежності від соціального статусу.

С о ц і а л ь н а г р у п а – загальне поняття соціології що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об’єднанні спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи обхідна певна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності.

С о ц і а л ь н і с п і л ь н о т и – це емпірично фіксовані, реально існуючі об’єднання інде видів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об’єкт соціального впливу, володіє емерджентними властивостями, тобто знов виникає в результаті об’єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам.

Соціальні інститути - сукупність юридичних норм, що регулюють соціально – правові відносини (інститут наслідування, шлюбу тощо ).

В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:

- економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. д.;

- політичні - зв’язані з встановленням виконання і підтримуванням влади;

- соціальні або суспільні;

- інститути стратифікації – визначають розміщення позицій та ресурсів;

- виховні і культурні – створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління (родинні інститути, сім’я, школа, наукові інститути);

- релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);

- відтворення (інститути шлюбу, сім’ї ).

С о ц і а л ь н і о р г а н і з а ц і ї - штучно сконструйовані спільності людей. Соціальна організація – це в широкому понятті будь-яка організація в суспільстві; у вузькому поняті – соціальна підсистема організації.

Термін організація використовується в декількох значеннях:

елемент соціальної структури суспільства;

як вид діяльності якої-небудь групи;

як сутність внутрішньої упорядкованості, узгодженості функціонування елементів системи.

Основні риси соц. організацій:

утворюються для реалізації певних цілей, прагнуть як можна швидше і ефективніше досягти цих цілей;

члени організації розподіляються відповідно ієрархічній драбині відповідно статусів і ролей;

виникає на основі поділу праці, її спеціалізації по функціональній ознаці;

управляючі підсистеми формулюють свої механізми і засоби регулювання і контролю за діяльністю різних елементів організації.


24. Соціальні інститути


Соціальні інститути - сукупність юридичних норм, що регулюють соціально – правові відносини (інститут наслідування, шлюбу тощо ).

В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:

- економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. д.;

- політичні - зв’язані з встановленням виконання і підтримуванням влади;

- соціальні або суспільні;

- інститути стратифікації – визначають розміщення позицій та ресурсів;

- виховні і культурні – створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління (родинні інститути, сім’я, школа, наукові інститути);

- релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);

- відтворення (інститути шлюбу, сім’ї ).

Складові елементи соціального інституту:

- своя мета, тобто має коло питань, які охоплює своєю діяльністю;

- певне коло функцій передбачених для розв’язання цих питань;

- наявність засобів і установ, за допомогою яких досягаються цілі інституту ( матеріальні, символічні або ідеальні);

- наявність певних санкцій як с стосовно осіб, що виконують інституціоналізовані функції, так і стосовно осіб, що є об’єктом стосовно цих санкцій.

В залежності від сфери дії функцій соціальні інститути ділять на :

- реляційні, які визначають ролеву структуру суспільства за різними критеріями: від статі і віку до виду занять і здібностей;

- релятивні, які визначають можливість індивідуальної поведінки стосовно існуючих в суспільстві норм дій, а також санкції, що карають порушників (всі види механізмів соціального контролю: культурні, зв’язані з релігією, наукою, ідеологією, мистецтвом і т д)

- інтегративні – інститути пов’язані з соціальними ролями, відповідальними за забезпечення інтересів соціальної спільності як цілого.

Етапи утворення соціального інституту:

- виникнення потреби, виникнення якої вимагає сумісних організованих дій, регулювання спільних цілей;

- поява соціальних норм і правил в ході стихійної соціальної взаємодії, яка здійснюється методом проб і помилок;

- поява процедур пов’язаних з нормами і правилами;

- інституалізація норм і правил, процедур, тобто їх прийняття, практичне застосування;

- встановлення системи санкцій для встановлення норм і правил, дефіренційованість їх застосування в окремих випадках;

- створення системи статусів і ролей, які охоплюють всіх без виключення членів інституту.


25. Освіта як соціальний інститут


Освіта - розвиток особистості й формування громадянина, здатного самостійно мислити і діяти. Навчання – ядро освіти, але остання відбувається і за межами навчальних закладів - протягом усього життя людини. Освіта пов’язана як з навчанням так із вихованням, а також з процесами соціалізації.

Отже, процес освіти містить усю сукупність різноманітних впливів на людину, її взаємодію із навколишнім середовищем, пристосування до нього, оволодіння культурою що нагромадило людство, її опанування.

Освіту розглядають як цілісну самостійну систему, яка має інституційний характер.

Ознаками соціального інституту освіти є:

соціальні функції освіти (навчання, виховання);

наявність суспільно вироблених форм, освітніх установ, їх організація і становище в суспільстві, а також певних осіб, які здійснюють функціонування даного інституту, їх статус в суспільстві;

наявність регулятивів по функціонуванню даних установ і осіб, які беруть участь в освітній діяльності, тобто свідомо поставлених цілей, законів, які визначають функціонування установ, засобів та методів освітньої діяльності, матеріально – технічних засобів.

Освіта, як соціальний інститут, передбачає наявність:

суб’єктів освітньої діяльності – педагогів, учнів та студентів навчальних закладів;

об’єктів освітньої діяльності - як окремих учнів так студентів, так і їх колективів, в яких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування;

засобів освітньої діяльності – навчальних планів, програми, методів і організаційних форм навчання, підручників, посібників, технічних засобів та ін.

Освіта – соціальна система, яка має свою структуру (форми, види, ступені). Традиційно виділяють дошкільну, шкільну, і вищу освіту, професійну і непрофесійну, природничо – наукову, технічну, гуманітарну, очну, вечірню, очно – заочну, дистанційну, самоосвіту, пост освіту.

На функціонування освіти як системи значний вплив здійснює економіка (матеріальна база), політична сфера (формує зміст і структура системи освіти), соціокультурна сфера (релігійні та маральні цінності суспільства, сім’ї, традиції і т. д.)

В той же час освіта – автономна система, яка має відносну самостійність. Вона здатна активно вливати на функціонування і розвиток суспільства. Від рівня освіти безпосередньо залежить якість трудових ресурсів, а отже і стан економіки держави.

Система освіти, формуючи громадянина, тим самим здійснює вплив на політичну сферу суспільного життя. Освіта, через культурно – виховну функцію впливає на духовне життя суспільства, є одним із факторів прогресу культури.


26. Соціальний статус. Види статусу


Статуси поділяються на соціальні і особисті

Соціальний статус – становище індивіда у суспільстві у відповідності з його статтю, віком, походженням, освітою, власністю сімейним становищем тощо. Особистий с т а т у с - становище індивіда в малій групі (сім’я, частина трудового, навчального колективу тощо), яке визначається ставленням до нього оточуючих людей.

Статус людини формується різними ознаками, серед них є і такі, які успадковуються – стать, етнічна приналежність, соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки власним зусиллям – освіта, професія, доходи, тощо.


Соціальний статус:

Приписаний здобутий

Одержаний не залежно від бажання, волі і зусиль індивіда Одержаний завдяки волі і зусиллям самого індивіда
Наприклад стать, національність, раса, успадкований титул та ін. Наприклад освіта, професія, посада, почесне звання та ін.

Будь - яку людину можна охариктизувати за допомогою певного с т а т у с н о г о н а б о р у ( сукупність всіх статусів, що має певна людина). Але її положення в суспільстві визначає г о л о в н и й с т а т у с – визначає стиль життя людини, коло її спілкування, манеру вдягатися тощо.


27. Поняття соціальної ролі. Характеристика соціальних ролей


Соціальні ролі - це певні способи дій, поведінки індивіда або групи, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються в залежності від соціального статусу.Якщо сам статус визначає позицію людини у суспільстві (учень, студент, військовий, дружина тощо), то соціальна роль – функція, яка виконується нею в даній позиції. Функції, рольові дії, в кожному суспільстві визначаються загальноприйнятими в ньому нормами і часто закріплюються в різних документах ( законах, правилах, інструкціях і т. д. )

Інтеграція особистості до соціального середовища забезпечується засвоєнням особистістю відповідних соціальних ролей. Виконуючи соціальні ролі людина безпосередньо включається у життєдіяльність різноманітних соціальних груп. У сучасному суспільстві людина виконує низку ролей: студента, громадянина держави, сина, члена спортивної команди та ін. Вся сукупність соціальних ролей, що виконується однією особистістю називається ролевим набором. Людина є абсолютно вільною у виборі виконання ролей. Набір ролей визначається її соціальним положенням у конкретній соціальній структурі – демографічній, сімейно – родовій, економічній, професійній, політичній тощо.


28. Соціальна стратифікація


Соціальна стратифікація – це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в денний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти ( від лат. Stratum - пласт, прошарок). В якості прикладу можна за рівнем добробуту виділити в сучасному українському суспільстві три основні страти: вищу, середню, нижчу.


Основні страти Рівень добробуту Основне коло людей
Вищій клас Дуже високий Правляча еліта, крупні бізнесмени, банкіри, фінансисти, частина творчої інтелігенції.
Умовно середній Від заможного до задовільного Середні і дрібні підприємці і люди з постійною зайнятістю і регулярним одержанням доходу.
Нижчий клас Низький і дуже низький Люди, що живуть біля і за межею бідності.




Отже, соціальна стратифікація – необхідне, неминуче явище, пов’язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.

Критерії стратифікації: дохід, освіта, влада, престиж.

Дохід - вимірюється в певній грошовій одиниці, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід), або сім’я (сімейний дохід) за певний проміжок часу (неділя, місяць, рік).

Освіта - вимірюється кількістю років навчання (початкова школа – 4 роки і т. д.). Наприклад, професор проходить близько 20 років формального навчання.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте вами рішення. Влада – можливість нав’язувати свою волю або рішення іншим людям, незалежно від їх волі.

Престиж - повага статусу, яка склалася в громадській думці.

Поняття соціальної стратифікації відображає наявність у певному суспільстві численних соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав та обов’язків, привілеїв та престижу. В такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ знаходить свій вираз сутність соціального розшарування, з допомогою якого суспільство отримує можливість стимулювати одні види діяльності та взаємодії, толерантно ставитись до інших та боротися з небажаним.

Сучасне суспільство орієнтується на фіксований успіх, досягнення якого відкриває більші перспективи і в набутті влади.

Відкритість сучасного суспільства створила умови для вільного переміщення індивіда із класу в клас (наприклад із середнього до вищого). Таке переміщення може бути викликане різними причинами (багато в чому залежить від самої людини її активності, здібностей, таланта і вольових якостей) і носить назву соціальної мобільності.

Відкрите суспільство передбачає високій рівень соціальної мобільності, тобто можливість горизонтальних і вертикальних соціальних переміщень. Водночас воно є плюралістичним і терпимо ставиться до різних форм самореалізації особистості, допускає різний рівень лояльності до самого себе. А це можна розглядати як оду з передумов виділення в ньому ще однієї стратифікаційної групи – маргіналів. Ним позначають «нетипових» представників своєї соціальної спільноти, які, як правило формують власне соціальне середовище, створюють свою субкультуру, дистанціюються від своєї соціальної верстви. Категорією «маргінали» ряд соціологів також позначає людей, які в силу різних обставин втратили, чи добровільно відмовились від зв’язків не тільки із своєю стратою із якої вони вийшли, але й з суспільством в цілому. Це декласовий елемент, люмпен – пролетаріат.

Стратифікації притаманні декілька системних властивостей:

соціальність (позабіологічність) цього явища;

традиційність, оскільки нерівність становища різних груп зберігається протягом всієї історії цивілізації;

універсальність, тобто її історична зумовленість не забезпечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства;

функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла , небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості до наукового аналізу реальних відносин між людьми, причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності для функціонування суспільства, його розвитку.

У світовій соціологічній літературі для позначення соціальної структури широко використовується термін «стратифікація», що означає «організовування» нерівності в суспільстві. Стратифікація - це поділ суспільства на групи, які перебувають на різних рівнях ієрархічної взаємодії членів суспільства. Традиція, започаткована німецьким соціологом Максом Вебером, пропонує розглядати стратифікацію як багатомірне утворення, обумовлене трьома вимірами: економічним (багатство), соціальним (престиж), і політичним (влада).


29. Ознаки соціальної групи. Класифікація груп


Соціальна група – це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об’єднанні спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами.

Для виникнення груп необхідна внутрішня організація мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності.


Основні види соціальних груп

За ступенем усталеності За розмірами За змістом
Нестійкі Великі Соціально – класові (верстви, стани, класи)
Середньо усталенні Середні Соціально –етнічні (роди, племена, народності, нації)
усталенні Малі Соціально –демографічні (молодь, діти, жінки, чоловіки і т. д)

Формальні Соціально – професійні (вчителі, лікарі, та ін.)

Неформальні Соціально – територіальні (мешканці певної області, міста, району і т. д )

Нестійкі –носять випадковий характер, відрізняються слабкою взаємодією (тур група, мітенгуючі та ін.)

Групи середньої усталеності – трудовий колектив, студентська група та ін.

Усталені групи – такі як нація, класи.

Великі соціальні групи - групи які існують в масштабах країни (нації, класи, професійні об’єднання та ін)

Середні соціальні групи – це люди об’єднані спільними інтересами на рівні скажімо міста (мешканці міста)

Малі соціальні групи - об’єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті, як правило вони нараховують від двох до кількох десятків людей. Ознака групи полягає в тому, що зміна однієї частини групи призводить до зміни стану всіх інших частин.

Основні особливості малої групи:

прямий або опосередкований контакт між членами групи, міжособистісна взаємодія і взаємовплив;

наявність загальної мети і діяльності, переважання спільних почуттів;

внутрішньо – групова розподіленість функцій і соціальних ролей;

спільність інтересів, соціальних норм, звичаїв, форм поведінки;

певна локалізація у просторі і усталеність у часі.

Формальною (офіційною) називається група, яка утворюється на основі офіційного документу юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів, правил тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (футбольна команда, військовий підрозділ та ін)

Неформальною називається група, яка складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об’єднують людей в більш або менш стійкі об’єднання. Поведінка такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного.

30. Класова система соціальної стратифікації та її особливості


Соціальна стратифікація – це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в денний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти ( від лат. Stratum - пласт, прошарок).

В якості прикладу можна за рівнем добробуту виділити в сучасному українському суспільстві три основні страти: вищу, середню, нижчу.


Основні страти Рівень добробуту Основне коло людей
Вищій клас Дуже високий Правляча еліта, крупні бізнесмени, банкіри, фінансисти, частина творчої інтелігенції.
Умовно середній Від заможного до задовільного Середні і дрібні підприємці і люди з постійною зайнятістю і регулярним одержанням доходу.
Нижчий клас Низький і дуже низький Люди, що живуть біля і за межею бідності.




Отже, соціальна стратифікація – необхідне, неминуче явище, пов’язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.

Критерії стратифікації: дохід, освіта, влада, престиж.

Дохід - вимірюється в певній грошовій одиниці, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід), або сім’я (сімейний дохід) за певний проміжок часу (неділя, місяць, рік).

Освіта - вимірюється кількістю років навчання (початкова школа – 4 роки і т. д.). Наприклад, професор проходить близько 20 років формального навчання.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте вами рішення. Влада – можливість нав’язувати свою волю або рішення іншим людям, незалежно від їх волі.

Престиж - повага статусу, яка склалася в громадській думці.

Поняття соціальної стратифікації відображає наявність у певному суспільстві численних соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав та обов’язків, привілеїв та престижу. В такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ знаходить свій вираз сутність соціального розшарування, з допомогою якого

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: